Сутність управлінського обліку та етапи його розвитку.

Управлінський облік.

Сутність управлінського обліку та етапи його розвитку.

Сьогодні українським підприємствам надається право самостійно розробляти власні виробничі програми, плани виробничого і соціального розвитку, визначати стратегії цінової політики, а отже, суттєво зростає відповідальність керівників за прийняті ними управлінські рішення. Для прийняття оперативних і ефективних рішень керівникам необхідна достовірна інформація про фінансово-господарську діяльність підприємства. Виконанням цього завдання і займається бухгалтерська служба підприємства.

В сучасних умовах процес управління підприємством значно ускладнився у зв'язку з наданням підприємству повної господарської та фінансової самостійності.

впровадження управлінського обліку на підприємствах є необхідною передумовою їх успішної роботи, створення оптимальної ринкової інфраструктури, виживання підприємств в умовах вільної конкуренції та зростання їх економічного потенціалу.

Основними факторами, що сприяють зростанню ролі управлінського обліку, є:

посилення конкуренції; розвиток автоматизації виробничих процесів, а також нових методів управління; використання комп'ютерної техніки для управління та автоматизація облікових робіт.

Управлінський облік — це процес виявлення, вимірювання, накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації та передачі інформації, що використовується управлінською ланкою для планування, оцінки та контролю всередині підприємства'.

Процес формування та розвитку управлінського обліку можна поділити на три етапи.

Тривалий час бухгалтерський облік був лише засобом реєстрації господарських операцій методом подвійного запису і складання фінансової звітності. Облік витрат (виробничий облік), як частина бухгалтерського обліку, здійснював тільки узагальнення витрат для калькулювання собівартості продукції. Проте, вже на початку XX століття стало зрозумілим, що традиційний облік не повною мірою задовольняє потреби управління в умовах загострення конкуренції, ускладнення технології та організації виробництва.

Другий етап розвитку управлінського обліку розпочався з середини 30-х років XX ст. і був пов'язаний, насамперед, з розробкою системи калькулювання змінних витрат (яка отримала назву "директ-костинг") та обліку за центрами відповідальності.

Внаслідок запровадження цих систем сформувалась окрема підсистема бухгалтерського обліку, яка оперувала не тільки грошовими вимірниками. Вона була орієнтована не на потреби калькулювання продукції для складання офіційної звітності, а на прийняття поточних управлінських рішень.

Вважається, що управлінський облік як самостійна система сформувався в середині 50-х років XX ст. Саме відтоді він став обов'язковим початковим курсом для менеджерів в університетах США, а згодом і в інших країнах світу.

Третій етап розвитку управлінського обліку бере свій початок з середини 70-х років у зв'язку з посиленням ролі стратегічного управління в умовах глобальних змін у технології та в системах управління.

Якщо до цього часу управлінський облік був орієнтований лише на управління виробництвом, то тепер він дедалі більше перетворюється на стратегічний управлінський облік.

 

Управлінський та фінансовий облік: відмінності і взаємозв'язок.

Фінансовий га управлінський облік мають спільні і відмінні риси Можна виділити цілий ряд ознак розміщення яких допоможе краще зрозуміти сутність цих видів обліку, причому характеристика за більшістю ознак залежить від мети ведення обліку. Розглянемо більш детально особливості цих видів бухгалтерського обліку

 

 

Загальна система обліку.

Загальну систему обліку застосовують підприємства сфери послуг, торгівлі, а також невеликі промислові підприємства, які випускають однорідну продукцію. Ця система базується на періодичному обліку запасів, тобто протягом звітного періоду на рахунках запасів не відображається їх зміна (відпуск, надходження), наприкінці звітного періоду проводиться інвентаризація запасів в місцях їх зберігання і на підставі її результатів та даних, відображених в бухгалтерському обліку на початку звітного періоду визначаються кількість витрачених та отриманих запасів.

Облік витрат підприємства ведеться за елементами, кількість та склад яких визначається самим підприємством. Доходи обліковуються за їх видами: від реалізації продукції (товарів), від інвестицій у цінні папери тощо.

Наприкінці звітного періоду всі рахунки витрат і доходів закриваються шляхом списання сальдо на рахунок "Прибутків та збитків" (в американській практиці він називається "Зведений рахунок прибутку"), за даними якого визначається фінансовий результат діяльності підприємства.

На промислових підприємствах поряд з обліком витрат за елементами застосовується "Зведений рахунок виробництва", за даними якого визначається собівартість випущено? продукції та "Зведений рахунок прибутку", за даними якого визначається фінансовий результат підприємства, отриманого в звітному періоді.

 

Переплетена система обліку.

Переметена система обліку передбачає відокремлене ведення рахунків фінансового та управлінського обліку, які не кореспондують один з одним.

В системі рахунків управлінського обліку ведеться облік запасів, здійснюється калькулювання собівартості продукції та визначається фінансовий результат основної діяльності підприємства.

В системі рахунків фінансового обліку відображаються розрахунки з дебіторами і кредиторами, визначається загальний фінансовий результат діяльності підприємства.

Взаємозв'язок фінансового та управлінського обліку досягається за допомогою спеціальних контрольних рахунків.

У фінансовому обліку використовується "Контрольний рахунок фінансового обліку", а в управлінському - "Контрольний рахунок управлінського обліку". Ці рахунки мають протилежну побудову, "дзеркально" відображаючи порядок записів в них.

Сума прибутку за даними управлінського обліку не збігається з величиною прибутку в фінансовому обліку. Це пояснюється тим, іцо в системі управлінського обліку формується прибуток від основної діяльності підприємства, а в системі рахунків фінансового обліку відображаються ще й прибутки та збігтки від позареалізаційних операцій, зокрема, одержані та сплачені відсотки, дисконти, дивіденди тощо.

На практиці розбіжності в прибутку можуть бути зумовлені також відмінностями в методах оцінки запасів.

Інтегрована система обліку.

Інтегрована система обліку забезпечує калькулювання собівартості окремих видів продукції та контроль витрат на її виробництво.

Це досягається через "включення" рахунків управлінського обліку в загальну систему рахунків, в результаті чого вони кореспондують з рахунками фінансового обліку. Інтегрована система обліку базується на безперервному обліку запасів, тобто всі поточні зміни запасів сировини, готової продукції та витрат виробництва відображаються на рахунках відповідних запасів протягом звітного періоду.

При створенні інтегрованої системи обліку однією з найголовніших проблем, яку потрібно вирішувати підприємству, є організація обліку витрат і калькулювання продукції (товарів, робіт, послуг). У фінансовому обліку пріоритетним є облік витрат за економічними елементами. А в управлінському обліку передбачають можливість розподілу витрат ще й за іншими критеріями, зокрема за цільовим призначенням, за місцями виникнення, за видами продукції тощо.

Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, зобов'язань, капіталу і господарських операцій підприємств і організацій України передбачено впровадження інтегрованої системи бухгалтерського обліку, яка передбачає "в монтування" рахунків управлінського обліку в систему рахунків фінансового обліку підприємства

 

Класифікація витрат з метою оцінки запасів та визначення фінансових результатів (вичерпані та невичерпані; витрати, які формують собівартість продукції та ви грати періоду; прямі та непрямі; основні та накладні).

Витрачені кошти - це невичерпані витрати, які принесуть користь у майбутньому. Припустимо, що товари реалізовані і устаткування введене в експлуатацію. Отже, відбувся обмін товарів на дохід (у вигляді грошей або зобов'язань покупців), і для отримання цього доходу була спожита певна частка устаткування (у вигляді амортизації). Тому собівартість реалізованих товарів та амортизаційні відрахування - це вичерпані (спожиті) витрати.

Вичерпані (спожиті) витрати - це збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду.

Невичерпані (неспожиті) витрати - це збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах.

Ставлення в нашій країні до собівартості продукції як економічної категорії заслуговує окремого дослідження. Були у неї злети, коли вона оцінювалась як якісний синтетичний показник роботи галузей промисловості, і падіння, коли вважалось, що собівартість взагалі не може бути показником господарської діяльності. Насправді місце собівартості в господарській діяльності підприємства найкраще відображено в її визначенні.

Витрати на продукцію - це витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації. Витрати періоду - це витрати, що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.

Прямими витратами називають економічно однорідні витрати, що відносяться на собівартість конкретного виду продукції, прямо, безпосередньо у відповідності з обґрунтованими нормами та нормативами. До них відносяться витрати на сировину та основні матеріали, заробітна плата робітників основного виробництва, відрахування на соціальні заходи від заробітної плати робітників тощо.

Непрямими витратами називають витрати, які неможливо розрахувати по окремих видах продукції за ознакою прямої приналежності, оскільки вони пов'язані з виготовленням декількох видів продукції або з різними стадіями її обробки. їх включають до собівартості конкретних видів продукції шляхом розподілу пропорційно до будь-якої умовної бази. До непрямих відносяться витрати на утримання і експлуатацію машин та обладнання, на підготовку та освоєння виробництва, втрати від браку, загальновиробничі, адміністративні та інші виробничі витрати.

Отже, непрямі витрати - це витрати, що не можуть бути віднесені до певного об'єкту витрат економічно можливим шляхом. Так, наприклад, якщо витрати на віднесення вартості цвяхів до кожного конкретного виготовленого стільця перевищують вартість цвяхів, то доцільніше і дешевше розподіляти ці матеріали між виробами непрямим шляхом, тобто пропорційно до прямих витрат.

Віднесення витрат до прямих або непрямих залежить від того, що є об'єктом витрат.

Основні витрати - це витрати, безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах та характері виробництва, незалежно від рівня та форм організації управління. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат відносять сировину і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати робітникам, зайнятим на виробництві продукції, виконанням робіт або наданням послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

До складу інших прямих витрат включають усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо.

Накладні витрати - це витрати, не пов'язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи по організації, управлінню та обслуговуванню виробництва. Накладні витрати можна поділити на виробничі та невиробничі. До виробничих накладних витрат відносяться загальновиробничі витрати, які розподіляються між продукцією пропорційно до обраної бази.

 

Сутність обліку витрат.

До витрат виробничої сфери діяльності відносяться витрати, обумовлені технологією виробництва та які складають основу виготовленої продукції.

Вимоги управління визначають окреме вивчення методики визначення витрат виробничої діяльності і необхідність розробки для підприємств системи контролю за собівартістю продукції виробничих підрозділів на основі розширення аналітичності групувань витрат, що застосовують в обліку.

Облік витрат - відображення витрат, що здійснюються на підприємстві протягом певного періоду, пов'язаних з процесами постачання, виробництва і реалізації в розрізах, що формують собівартість готової продукції.

Таке відображення забезпечує отримання вичерпної інформації, необхідної для того, щоб управляти витратами підприємства і оцінювати його діяльність шляхом визначення фінансових результатів.

Облік витрат на виробництво необхідно розглядати як сукупність взаємопов'язаних послідовних, організаційних, логічних, розрахункових операцій і процедур формування інформації про витрати. В цьому обліковому процесі здійснюється первинний облік, групування, систематизація інформації, а також калькулювання собівартості продукції.

Облік втрат можна вести в будь-якій деталізації. При цьому потрібно, щоб в первинних документах було організовано достатню кількість ознак групування інформації. В аналітичному обліку підприємства на сьогодні немає перешкод дня впровадження всіх виправдань прийомів управлінського обліку, в частині обліку витрат, випуску продукції і калькулюванні собівартості. Децентралізація обліку витрат в підрозділах підприємства (за центрами відповідальності і місцями формування витрат) дає можливість виявити резерви виробництва: винуватців перевитрат, шляхи економії і зниження витрат. Така організація аналітичного обліку втрат забезпечує індивідуальну персональну відповідальність кожної посадової особи і працівника за результати виробництва на своїй ділянці і робочому місці.

Як відомо, аналітичний облік витрат організовується відповідно до галузевих методичних рекомендацій по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг). Але навіть в межах однієї галузі кожне підприємство має суттєві особливості в технології і організації виробництва, і це не може не враховуватись в управлінському обліку при організації аналітичного обліку витрат.

19. Поняття об'єкту обліку витрат.

Об'єктом обліку витрат П(С)БО 16 "Витрати" називає продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Більшість підприємств складним комплексом виробництв з різними об'єктами обліку виробничих витрат. З поняттям об'єкту обліку витрат тісно пов'язане поняття методу обліку витрат. Методи обліку виробничих витрат умовно можна поділити на дві групи:

а) ті, що базуються на обліку витрат по виробу, його частині або групах виробів;

б) ті, що базуються на обліку витрат за технологічними процесами.

До першої групи відносяться методи обліку витрат по деталях, вузлах, виробах, групах виробів або замовленнях. У другому випадку облік витрат ведеться по операціях, стадіях, технологічних процесах або по виробництву в цілому.

Поняття методу обліку витрат в економічній літературі найчастіше розглядається у нерозривному взаємозв'язку із способами обчислення собівартості продукції, оскільки кінцевою метою виробничого обліку є калькулювання собівартості продукції, що випускається.

Таким чином, під методом обліку витрат та калькулювання, розуміють сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво за калькуляційними об'єктами і прийомами розрахунку собівартості калькуляційних одиниць.

 

 

Методи обліку витрат.

Під методом обліку витреш слід розуміти сукупність способів відображення, групування та систематизації даних про витрати, що забезпечують досягнення визначеної мети, вирішення конкретного завдання. Розглядаючи облік витрат та калькулювання як єдиний процес, зазначимо, що останній складається з двох взаємопов'язаних етапів: перший етап - облік витрат, що включає організацію аналітичного обліку витрат та розподілу витрат на виробництво продукції між об'єктами обліку; другий етап - калькулювання собівартості, що включає операції по визначенню собівартості виробів та одиниць продукції¹.

З цієї точки зору методи калькулювання можна розглядати як спеціальні методи обліку витрат, шо застосовують для розрахунку собівартості визначених видів, груп продукції (робіт, послуг). Тобто, під методом калькулювання розуміється сукупність прийомів розподілу витрат підприємства за калькуляційними статтями та віднесення їх до об'єкту калькулювання.

Оскільки калькулювання є одним з етапів обліку витрат, наведемо класифікацію методів обліку витрат: нормативний, фактичної собівартості, позамовний, попроцесний, повної собівартості, обмеженої собівартості.

Суть методу обліку фактичних витрат полягає у послідовному накопиченні даних про фактичні виробничі витрати без відображення в обліку даних про їх величину за діючими нормами.

Цей метод як правило, є традиційним та найбільш поширеним на вітчизняних підприємствах.

Позамовний метод використовується в тих випадках, коли виготовляється складна, дорога продукція з тривалим циклом виробництва (підводні човни, прокатні верстати, унікальне верстатне обладнання).

Сутність попередільного (попроцесного) методу обліку витрат полягає в тому, що прямі витрати відображають в поточному обліку не за видами продукції, а за переділами (стадіями) виробництва, навіть якщо в одному переділі можна отримати продукцію різних видів. Отже, об'єктом обліку витрат зазвичай є переділ.

Облік витрат на виробництво при попроцесному методі може здійснюватись як налівфабрикатним, так і безнапівфабрикатним способами.

При використанні попроцесного методу можуть бути використані елементи нормативного методу - систематичне виявлення відхилень фактичних витрат від діючих (поточних) норм (в окремих галузях- від планової собівартості).

Калькулювання повної собівартості передбачає включення до собівартості продукції усіх виробничих витрат на її виготовлення виробничих, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат підприємства.

Калькулювання неповних (змінних) витрат грунтується на визначенні неповної собівартості продукції. При застосуванні цієї системі до собівартості продукції включають лише змінні виробничі витрати. Принципова відмінність між калькулюванням повних та неповних витрат полягає у способі врахування постійних виробничих накладних витрат.

Доповнюють методи калькулювання способи калькулювання. Вони є технічними прийомами розрахунку собівартості продукції за допомогою певних процедур. Існують наступні способи калькулювання: спосіб нагромадження (сумування) витрат, спосіб розподілу витрат, спосіб виключення витрат, спосіб прямого розрахунку.

 

 

Облік відходів виробництва.

Під відходами розуміють залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, які виникли в процесі виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково первинні споживчі властивості та в зв'язку з цим використовуються з підвищеними витратами (пониженням виходу продукції) чи зовсім не використовуються за прямим призначенням. Вартість відходів вираховується з суми витрат на сировину і матеріали.

Класифікація відходів

Зворотні відходи - Споживаються безпосередньо на підприємствіреалізуються на сторону (обрізки металу, деревини, тканини тошо)

Безповоротні відходи - Не можуть знайти застосування при даному стані техніки і ^технології (угар, пил, попіл)

Оскільки зворотні відходи є складовою частиною запасів, у бухгалтерському обліку вони можуть бути оцінені за:

=> зниженою ціною вихідного матеріального ресурсу (ціновою можливого використання), якщо відходи можуть бути використані для основного виробництва, але з підвищенням витрат (зниженням виходу готової продукції"), для потреб допоміжного виробництва, виготовлення предметів широкого вжитку або реалізовані стороннім підприємствам;

■=> повною ціною вихідного матеріального ресурсу, якщо відходи реалізуються стороннім підприємствам для використання у виробництві іншої продукції.

Обраний метод оцінки відходів зазначається в Наказі про облікову політику підприємства. Безповоротні відходи оцінці не підлягають.

Необхідність визначення кількості відходів та їх обгрунтованої оцінки викликана тим, що відходи виробництва вираховуються із загальних витрат на виробництво продукції певного виду.

При розподілі вартості відходів між окремими видами продукції в спеціальній відомості зазначається кількість використаних матеріалів за видами продукції та розраховується відсоток відходів у загальній кількості і сумі використаних матеріалів, який перемножується на вартість використаних матеріалів по конкретному виду матеріалів.

Вартість зворотних відходів відображається в обліку записом по дебету рахунку 209 "Інші матеріали" та кредиту рахунку 23 "Виробництво" в залежності від виду виробництва, в якому отримані відходи.

 

Управлінський облік.

Сутність управлінського обліку та етапи його розвитку.

Сьогодні українським підприємствам надається право самостійно розробляти власні виробничі програми, плани виробничого і соціального розвитку, визначати стратегії цінової політики, а отже, суттєво зростає відповідальність керівників за прийняті ними управлінські рішення. Для прийняття оперативних і ефективних рішень керівникам необхідна достовірна інформація про фінансово-господарську діяльність підприємства. Виконанням цього завдання і займається бухгалтерська служба підприємства.

В сучасних умовах процес управління підприємством значно ускладнився у зв'язку з наданням підприємству повної господарської та фінансової самостійності.

впровадження управлінського обліку на підприємствах є необхідною передумовою їх успішної роботи, створення оптимальної ринкової інфраструктури, виживання підприємств в умовах вільної конкуренції та зростання їх економічного потенціалу.

Основними факторами, що сприяють зростанню ролі управлінського обліку, є:

посилення конкуренції; розвиток автоматизації виробничих процесів, а також нових методів управління; використання комп'ютерної техніки для управління та автоматизація облікових робіт.

Управлінський облік — це процес виявлення, вимірювання, накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації та передачі інформації, що використовується управлінською ланкою для планування, оцінки та контролю всередині підприємства'.

Процес формування та розвитку управлінського обліку можна поділити на три етапи.

Тривалий час бухгалтерський облік був лише засобом реєстрації господарських операцій методом подвійного запису і складання фінансової звітності. Облік витрат (виробничий облік), як частина бухгалтерського обліку, здійснював тільки узагальнення витрат для калькулювання собівартості продукції. Проте, вже на початку XX століття стало зрозумілим, що традиційний облік не повною мірою задовольняє потреби управління в умовах загострення конкуренції, ускладнення технології та організації виробництва.

Другий етап розвитку управлінського обліку розпочався з середини 30-х років XX ст. і був пов'язаний, насамперед, з розробкою системи калькулювання змінних витрат (яка отримала назву "директ-костинг") та обліку за центрами відповідальності.

Внаслідок запровадження цих систем сформувалась окрема підсистема бухгалтерського обліку, яка оперувала не тільки грошовими вимірниками. Вона була орієнтована не на потреби калькулювання продукції для складання офіційної звітності, а на прийняття поточних управлінських рішень.

Вважається, що управлінський облік як самостійна система сформувався в середині 50-х років XX ст. Саме відтоді він став обов'язковим початковим курсом для менеджерів в університетах США, а згодом і в інших країнах світу.

Третій етап розвитку управлінського обліку бере свій початок з середини 70-х років у зв'язку з посиленням ролі стратегічного управління в умовах глобальних змін у технології та в системах управління.

Якщо до цього часу управлінський облік був орієнтований лише на управління виробництвом, то тепер він дедалі більше перетворюється на стратегічний управлінський облік.