Змістовий модуль 1. Сутність облікової політики та основи її організації на підприємстві

Облікова політика

 

Навчальний посібник

 

ДонНУЕТ

Донецьк

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, молоді та спорту УКРАЇНИ

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

 

 

Кафедра бухгалтерського обліку

 

 

Е.С. Гейєр, О.А. Наумчук, К.А. Ягмур

 

Облікова політика

 

Навчальний посібник

для студентів спеціальності 6.030509 «Облік і аудит»

денної та заочної форм навчання

 

 

Затверджено на засіданні кафедри

бухгалтерського обліку

Протокол № 18 від 24.01.2012р.

 

 

Схвалено навчально-методичною

радою ДонНУЕТ

Протокол № від 2012 р.

 

ДонНУЕТ

Донецьк

 

УДК 657.05 (076.5)

ББК 65.052.201.2 я 73

Г-34

 

Рецензенти:

Н.В. Рассулова - канд. екон. наук, проф.

В.С.Терещенко - канд. екон. наук, доц.

 

Гейєр Е.С.

Г-34 Облікова політика: навч. посіб. для студ. спец. 6.030509 „Облік і аудит” денної та заочн. форм навчання / Е.С. Гейєр, О.А. Наумчук, К.А. Ягмур. – Донецьк: ДонНУЕТ, 2012. – 196 с.

 

Навчальний посібник для студентів спеціальності «Облік та аудит» Інституту обліку і фінансів складено згідно з навчальним планом та робочою програмою дисципліни «Облікова політика».

У навчальному посібнику надано конспект лекцій, контрольні питання та тести для закріплення теоретичних знань, завдання для практичних занять та самостійної роботи студентів.

 

 

УДК 657.05 (076.5)

ББК 65.052.201.2 я 73

 

© Гейєр Е.С., Наумчук О.А., Ягмур К.А., 2012

©Донецький національний університет економіки і

торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, 2012

 

 

ЗМІСТ

Вступ
І. Теоретична частина
Змістовий модуль 1. Сутність облікової політики та основи її організації на підприємстві
Тема 1. Облікова політика – поняття, склад та зміст її основних елементів
1.1. Поняття і значення облікової політики
1.2. Рівні облікової політики, її суб’єкти та об’єкти
1.3. Структура облікової політики підприємства
1.4. Елементи облікової політики та їх розкриття
Тема 2. Порядок формування та документування облікової політики
2.1. Процес формування облікової політики
2.2. Документальне оформлення облікової політики
2.3. Структура наказу про облікову політику
Тема 3. Порядок розробки робочого плану рахунків та вибір форми бухгалтерського обліку
3.1. Розробка робочого плану рахунків бухгалтерського обліку
3.2. Вибір форми бухгалтерського обліку
Змістовий модуль 2. Облікова політика щодо активів, капіталу, зобов’язань та результатів діяльності підприємства
Тема 4. Облікова політика щодо необоротних активів
4.1. Облікова політика щодо основних засобів та інших необоротних матеріальних активів
4.2. Облікова політика стосовно нематеріальних активів
4.3. Облікова політика щодо фінансових інвестицій
Тема 5. Облікова політика стосовно оборотних активів
5.1. Інформація про запаси, що розкривається в обліковій політиці
5.2. Облікова політика щодо дебіторської заборгованості підприємства
Тема 6. Облікова політика щодо виробничих витрат та калькулювання собівартості продукції
6.1. Зміст облікової політики щодо виробничих витрат та калькулювання собівартості продукції
6.2. Облікова політика щодо виробничих витрат
6.3. Калькулювання собівартості продукції за обліковою політикою
Тема 7. Облікова політика щодо доходів і витрат звітного періоду
7.1. Облікова політика щодо доходів звітного періоду
7.2. Формування інформації про витрати звітного періоду за обліковою політикою
Тема 8. Облікова політика щодо капіталу і зобов'язань
8.1. Інформація про капітал, що розкривається в обліковій політиці
8.2. Облікова політика щодо довгострокових та поточних зобов'язань
Змістовий модуль 3. Облікова політика щодо розкриття інформації у звітності підприємства
Тема 9. Облікова політика щодо фінансової звітності підприємства
9.1. Облікова політика щодо формування інформації у фінансовій звітності
9.2. Розкриття інформації про пов’язані сторони
9.3. Вибір сегментів, формування звітності за сегментами
Тема 10. Формування управлінської (внутрішньої) та податкової звітності підприємства
10.1. Політика щодо управлінського обліку та внутрішньої звітності
10.2. Формування податкової звітності за обліковою політикою
Тема 11. Зміна облікової політики та облікових оцінок
11.1. Зміна облікової політики
11.2. Зміна облікових оцінок
11.3 Виправлення помилок у фінансової звітності
ІІ. Практична частина
Контрольні питання для перевірки знань
Тестові завдання для перевірки знань
Завдання для практичних занять та самостійної роботи
Список рекомендованої літератури
Додатки

ВСТУП

 

Ринкова економіка диктує особливі вимоги до якості управління підприємством, викликає все більшу потребу підприємств у отриманні достовірної інформації для ефективного управління.

У зв’язку з цим зростає значення бухгалтерського обліку як постачальника інформації для прийняття господарських рішень. Між тим діюча система бухгалтерського обліку ще недостатньо орієнтована на забезпечення процесів управління. Бухгалтерський облік повинен максимально сприяти отриманню інформаційно-орієнтованих достовірних даних, які можуть бути використані при прийняття рішень. Для цього необхідно створити таку систему обліку, яка б надавала підприємству та зовнішнім користувачам повну, достовірну та неупереджену інформацію про фінансовий стан підприємства, результати його діяльності.

Одним з важливих питань організації бухгалтерського обліку на підприємстві є формування його облікової політики.

Досвід країн з розвинутими ринковими відносинами також свідчить про те, що важливою складовою загального механізму управління господарської діяльністю підприємств, фінансово-промислових об’єднань є вміло сформована облікова політика.

Створення облікової політики – дуже трудомісткий і відповідальний процес, оскільки підприємству не один рік доведеться працювати у відповідності з розробленою ним обліковою політикою.

У зв’язку з актуальністю розглянутих питань до навчальних планів підготовки бакалаврів за спеціальністю „Облік і аудит” введено дисципліну "Облікова політика".

Вивчення цієї дисципліни базується на знаннях, що були отримані студентами за такими дисциплінами, як "Бухгалтерський облік", "Фінансовий облік", "Управлінський облік", "Основи бухгалтерського обліку у галузях народного господарства" та ін.

Засвоєння теоретичного матеріалу, вирішення практичних завдань та ситуацій, що наведені у навчальному посібнику, передбачає знання Положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативних документів. Тематика завдань відповідає освітньо-професійній програмі підготовки бакалаврів з обліку і аудиту.

Розв’язання практичних завдань та ситуацій дозволить не тільки отримати більш глибокі знання, але набути навичок практичної роботи з побудови системи бухгалтерського обліку.

Після вивчення теоретичного матеріалу та вирішення представлених завдань з дисципліни „Облікова політика” студент повинен знати нормативно-правову базу, що регулює облікову політикупідприємства, ведення бухгалтерського та податкового обліку, регламентують вимоги та встановлюють порядок складання звітності, вміти обирати елементи облікової політики та здійснювати її формалізацію, розкривати облікову політику та використовувати облікову інформацію в процесі управління діяльністю підприємства.

 

І. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. Сутність облікової політики та основи її організації на підприємстві

Тема 1. Облікова політика – поняття, склад

Та зміст її основних елементів

 

1.1. Поняття і значення облікової політики.

1.2. Рівні облікової політики, її суб’єкти та об’єкти

1.3. Структура облікової політики

1.4. Елементи облікової політики та їх розкриття.

 

Нормативно-правові документи

1. Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999р. № 996 – XІV зі змінами і доповненнями.

2. П(С)БО 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності”, затверджений наказом МФУ від 31.03.1999р. № 87 зі змінами і доповненнями

3. П(С)БО 6 „Виправлення помилок і зміни у фінансової звітності”, затверджений наказом МФУ від 28.05.1999р. № 137 зі змінами і доповненнями

4. Лист Міністерства фінансів України від 21.12.2005 р. № 31-34000-10-5/27793 „Про облікову політику підприємства”.

 

Рис. 1. Рівні реалізації облікової політики

 

Облікова політика має загальнодержавний характер і одночасно відображає особливості ведення обліку кожного окремого господарюючого суб’єкту. Зміст облікової політики на рівні держави та на рівні підприємства наведено на рис. 2 [93].

Облікова політика на державному рівні є обов’язковою, тому що всі підприємства без винятку повинні дотримуватись засад бухгалтерського обліку, законодавчої бази. На рівні підприємства, в межах, встановлених законодавством, формується облікова політика з урахуванням специфіки конкретного підприємства. Саме така облікова політика буде сприяти формуванню достовірної, об’єктивної звітності, яка зможе задовольнити інформаційні потреби користувачів.

Облікова політика має мету, суб’єкти, об’єкти та елементи.

Мета облікової політики

Облікова політика повинна бути спрямована на досягнення мети бухгалтерського обліку, тобто надання користувачам повної, правдивої і неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності і рух коштів підприємства. При цьому слід дотримуватися взаємовідносин облікової політики й економічних інтересів користувачів інформації.

Суб’єкти облікової політики:

1. На міждержавному рівні – Рада з міжнародних стандартів фінансової звітності.

2. На рівні держави - Міністерство фінансів України; Методологічна рада при Міністерстві фінансів України; Кабінет Міністрів України; Верховна рада України; Національний Банк України; Державна податкова адміністрація та інші органи влади.

3. На рівні підприємства – власник, керівник, головний бухгалтер та інші спеціалісти.

Суб'єкти облікової політики підприємства та їх взаємодія відображені на рис. 3.

	- побудова національної системи бухгалтерського обліку; - встановлення ступеню державної регламентації обліку - розробка національного плану рахунків - розробка форм звітності - методологічне та організаційне керівництво системою обліку - сприяння підготовці кадрів та розвитку наукових досліджень в обліку - програма книговидання, забезпечення літературою бухгалтерів-практиків - інші
		- розробка робочого плану рахунків бухгалтерського обліку - встановлення переліку форм первинних документів - порядок документообороту - порядок проведення інвентаризацій - вибір методів оцінки - вибір технології обробки облікової інформації - порядок контролю за господарськими операціями - інші рішення, необхідні для організації бухгалтерського обліку

 

Рис. 2 - Облікова політика на державному рівні та на рівні підприємства

Використання облікової політики

 

Рис. 3. Суб'єкти облікової політики підприємства та їх взаємодія

 

Суб'єкт ведення бухгалтерського обліку (бухгалтер, аудитор, бухгалтерська служба) розробляє пропозиції з формування облікової політики та надає їх власнику (або керівнику, уповноваженому на це власником), який затверджує Положення про облікову політику або інший документ, що оформлює облікову політику.

Рис. 4. Класифікація облікової політики відносно користувачів звітності

Облікова політика щодо фінансової звітності визначається виходячи з вимог П(С)БО і передбачає обрання дозволених альтернативних способів відображення у обліку і звітності доходів і витрат та оцінки статей балансу.

Облікова політика щодо оподаткування визначається виключно законодавством про податки і збори і передбачає вибір альтернативних методів оподаткування, відображення у податковій звітності доходів та витрат. Наприклад, підприємство має можливість самостійно обирати метод нарахування амортизації (за загальними нормами чи з застосуванням інших норм амортизації, що не перевищують норм, визначених законом), строки використання нематеріальних активів, спосіб відображення доходу за довгостроковими контрактами тощо.

Облікова політика з управлінського обліку має передбачати виділення центрів відповідальності, які охоплюють всю організаційну структуру підприємства. Щодо витрат, то важливим є вибір методів обліку витрат виробництва (за замовленнями, за процесами, за окремими видами продукції тощо). Для обліку доходів і витрат за центрами відповідальності необхідно виділити окремі субрахунки, або організувати їх аналітичний облік. Важливим моментом в управлінському обліку є отримання даних, що дають можливість здійснити оцінку діяльності центрів відповідальності. Для цього визначають: методи калькулювання; трансфертні ціни; порядок визначення вкладу центру відповідальності у загальні результати роботи підприємства; порядок розподілу накладних витрат; форми, терміни надання та одержувачі інтерпретованої інформації тощо.

Рис. 5 – Складові облікової політики підприємства

 

Під час розробки облікової політики слід враховувати вимоги до якісних характеристик бухгалтерського обліку та фінансової звітності, методи та процедури, передбачені П(С)БО, норми й нормативи, встановлені законодавчими актами України.

Принципи бухгалтерського обліку - це правила, яким слід керуватися при вимірі, оцінці і реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Під принципом прийнято розуміти основне, базове положення, що зумовлює всі подальші твердження, які з нього випливають. Принципи є основою для розробки правил, якими необхідно користуватись при вимірі, оцінці, реєстрації господарських операцій та відображенні їх результатів у звітності.

Принципи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, викладені у Законі про бухгалтерський облік, обов’язково мають враховуватись при формуванні облікової політики підприємства.

Але при розробці облікової політики необхідно керуватись не тільки специфічними, властивими бухгалтерському обліку принципами, а й загально науковими організаційно-управлінськими принципами, які впливають на вибір істотних чинників і характеризують зв’язки внутрішніх господарських процесів із зовнішнім середовищем.

Як вважають П.Житний, Н.Чебанова, Г.Журавель, Б.Клевець, П.Хомин, серед відомих загальнонаукових принципів найважливішими для формування облікової політики є: системність, комплексність, науковість, обґрунтованість, раціональність, ефективність, цілісність, несперечливість, цілеспрямованість, сумісність особистих, регіональних, державних інтересів тощо [78, 106].

Практична реалізація принципів здійснюється за допомогою методів.

Методи бухгалтерського обліку - це способи і прийоми, за допомогою яких господарські операції відбиваються в обліку. Методи – це способи вирішення конкретних завдань, які постають перед підприємством при веденні бухгалтерського обліку. Вибрати метод означає вибрати облікову оцінку вартості активів, капіталу, зобов'язань, доходів і витрат, що припускають П(С)БО.

Як система прийомів практичного освоєння дійсності, метод бухгалтерського обліку полягає у первинному спостереженні (документування і інвентаризація), вартісному вимірі (оцінка і калькулювання), поточному групуванні (рахунки і подвійний запис), підсумковому узагальненні (баланс і звітність) [93]. Для облікової політики вибір методу означає вибір методу оцінки того чи іншого об’єкту обліку, вибір методу амортизації та ін. На конкретному підприємстві методи обираються залежно від зовнішніх умов, особливостей діяльності підприємства, цілей і завдань управління тощо.

Використання того чи іншого методу передбачає здійснення низки процедур, тобто метод може розглядатись як сукупність певних процедур, дій відповідно встановленому порядку ведення бухгалтерського обліку. Наприклад, методи нарахування амортизації забезпечуються такими процедурами (обліковими діями), як складання розрахунків у вигляді певних документів, обчислювальні дії, використання рахунків синтетичного і аналітичного обліку, узагальнення даних в обраних регістрах обліку.

Кожний з методів можна ув’язати з виконанням певних процедур. Процедури бухгалтерського обліку - це організаційно-технічні способи ведення бухгалтерського обліку і складання звітності. Такі процедури є обов’язковими, тому вони є однією з складових облікової політики і враховуються при її формуванні.

Складові облікової політики, за якими існують альтернативні варіанти, є її елементами. Всі принципи, методи та процедури, пов’язані з обліком або оцінкою активів, капіталу, зобов’язань, доходів, витрат, за якими нормативними документами передбачено вибір варіантів, підприємство відображає в своїй обліковій політиці.

Приклади основних елементів, які згідно з Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку підприємство може використовувати, формуючи свою облікову політику, наведено в табл. 2.

Таблиця 2 – Основні елементів облікової політики підприємства

Назва елементу облікової політики	Можливі варіанти принципів або методів обліку, передбачені національними стандартами
П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності"
Поріг суттєвості	Стандартом не регламентовано, встановлюється підприємством самостійно. Рекомендації щодо встановлення порогу суттєвості наведено в листі Міністерства фінансів України від 29.07.2003 № 304230-04108
П(С)БО 2 "Баланс"
Тривалість операційного циклу	Самостійно встановлюється підприємством
П(С)БО 7 "Основні засоби"
Термін корисного використання об'єкта основних засобів	Самостійно встановлюється підприємством
Методи нарахування амортизації основних засобів	— прямолінійний; — зменшення залишкової вартості; — прискореного зменшення залишкової вартості; — кумулятивний; — виробничий
Методи амортизації інших необоротних матеріальних активів	— прямолінійний; — виробничий; — метод нарахування 50 % вартості в першому місяці використання об'єкта і решти 50 % амортизованої вартості в місяці їх вилучення з активів (списання з балансу)*; — метод нарахування 100 % вартості в першому місяці використання об'єкта*
* Застосовується лише стосовно малоцінних необоротних матеріальних активів та бібліотечних фондів разом із прямолінійним та виробничим методами амортизації
Величина вартісного критерію приналежності матеріального активу до малоцінних необоротних	Стандартом не регламентовано, але її може бути встановлено підприємством самостійно
П(С)БО 8 "Нематеріальні активи"
Термін корисного ви­користання нематеріальних активів	Самостійно встановлюється підприємством
Методи амортизації нематеріальних активів	— прямолінійний; — зменшення залишкової вартості *; — прискореного зменшення залишкової вартості *; — кумулятивний *; — виробничий *
* Метод амортизації нематеріального активу вибирається підприємством виходячи з умов отримання майбутніх економічних вигод. Якщо такі умови визначити неможливо, амортизація нараховується за прямолінійним методом
П(С)БО 9 "Запаси"
Одиниця обліку запа­сів	— найменування; — однорідна група (вид)
Методи оцінки вибуття запасів	— ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; — середньозваженої собівартості; — собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); — нормативних витрат; — ціни продажу*
* Застосовується підприємствами роздрібної торгівлі та громадського харчування
Метод обліку транспортно-заготівельних витрат	— шляхом, прямого списання транспортно-заготівельних витрат до первісної вартості одиниці запасів, що придбаваються (за можливості точного розподілу (віднесення); — за середнім відсотком (при узагальненні суми транспортно-заготівельних витрат на окремому субрахунку з подальшим їх розподілом)
П(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість"
Методи визначення величини резерву сумнівних боргів	— виходячи з платоспроможності окремих дебіторів; — на підставі класифікації дебіторської заборгованості; — виходячи з питомої ваги безнадійних боргів у чистому доході від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг на умовах подальшої оплати
П(С)БО 11 "Зобов'язання"
Створення забезпечень для відшкодування наступних (майбутніх) витрат і платежів	— на оплату відпусток працівникам підприємства; — на додаткове пенсійне забезпечення; — на виконання гарантійних зобов'язань; — на реструктуризацію; — на виконання зобов'язань за обтяжливими контрактами тощо
П(С)БО 12 "Фінансові інвестиції"
Методи відображення фінансових інвестицій залежно від їх виду	— за справедливою вартістю; — за собівартістю інвестиції з урахуванням зменшення корисності; — участі в капіталі
П(С)БО 13 "Фінансові інструменти"
Методи визнання і оцінки фінансових активів, зобов'язань та інструментів власного капіталу	— за фактичною собівартістю; — за справедливою вартістю; — за амортизованою собівартістю
П(С) БО 15 "Дохід"
Методи оцінки ступеня завершеності операцій з надання послуг	— вивчення виконаних робіт; — визначення питомої ваги обсягу послуг, наданих на певну дату, в загальному обсязі послуг, які має бути надано; — визначення питомої ваги витрат, понесених підприємством у зв'язку з наданням послуг, у загальній очікуваній вартості таких витрат
П(С)БО 16 "Витрати"
Методи калькулювання виробничої собівар-тості продукції, робіт, послуг	Самостійно обираються підприємством
Перелік і склад статей калькулю-вання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг)	Самостійно визначаються підприємством
Перелік і склад змінних та постійних загальновиробничих витрат	Самостійно встановлюються підприємством
База розподілу загальновиробничих змінних та розподі-лених постійних загальновиробничих витрат	Самостійно обираються підприємством: — години роботи; — заробітна плата; — обсяг діяльності; — прямі витрати тощо
П(С)БО 18 "Будівельні контракти"
Методи визначення ступе­ня завершеності робіт за будівельним контрактом	— вимірювання та оцінка виконаної роботи; — співвідношення обсягу завершеної частини робіт та їх загального обсягу за будівельним контрактом у натураль­ному вимірі; — співвідношення фактичних витрат із початку виконання будівельного контракту до дати балансу та очікуваної (кошторисної) суми загальних витрат за контрактом
База розподілу загальновиробничих витрат при нормальній потужності	— Самостійно обираються підприємством: — прямі витрати; — обсяги доходів; — прямі витрати на оплату праці; — відпрацьований будівельними машинами та механізмами час тощо
П(С)БО 20 "Консолідована фінансова звітність"
Погодження облікової політики групи підприємств	Порядок погодження облікової політики групи підприємств для цілей складання консолідованої фінансової звітності*
*Консолідовану фінансову звітність групи підприємств складають з використанням єдиної облікової політики для подібних операцій та інших подій за схожих обставин. У разі неможливості застосування єдиної облікової політики, про це повідомляється у примітках до консолідованої фінансової звітності.
П(С)БО 21 "Вплив змін валютних курсів"
Застосування чи незасто-сування для перерахунку доходів, витрат і руху грошових коштів середньозваженого валютного курсу відповідного місяця	Установлюється підприємством самостійно
П(С)БО 23 "Розкриття інформації щодо пов'язаних осіб"
Перелік пов'язаних сторін	— материнське (холдингове) та його дочірні підприємства; — спільне підприємство та контрольні учасники спіль­ної діяльності; — підприємство-інвестор та його асоційовані підприємства; — підприємства та фізичні особи, які здійснюють контроль або суттєво впливають на це підприємство, а також близькі члени сім'ї кожної такої фізичної особи; — підприємства та його керівники, інші особи, які належать до провідного управлінського персоналу підприємства, а також близькі члени сім'ї таких осіб
Методи оцінки активів або зобов'язань в операціях пов'язаних сторін	— порівняльної неконтрольованої ціни; — ціни перепродажу; — "витрати плюс"; — балансової вартості
П(С)БО 26 "Виплати працівникам"
Програми виплат інструментами власного капіталу підприємства	Підприємству слід розкривати облікову політику стосовно виплат за кожною з таких програм
П(С)БО 29 "Фінансова звітність за сегментами"
Види сегментів та їх пріоритетність	Обліковою політикою підприємства визначаються види сегментів, пріоритетний вид сегмента, засади ціноутворення у внутрішньогосподарських розрахунках
П(С)БО 31 "Фінансові витрати"
Прийняття рішення про капіталізацію фінансових витрат	Підприємство в обліковій політиці може передбачати капіталізацію витрат, пов'язаних зі створенням кваліфікаційного активу
Визначення суттєвості операційного циклу	Підприємство самостійно визначає тривалість у роках (місяцях) суттєвого операційного циклу для віднесення активів до кваліфікаційних чи некваліфікаційних

 

Рис. 6. Алгоритм процесу формування облікової політики

 

Однак, на практиці власник підприємства може бути не обізнаним з питань бухгалтерського обліку або взагалі перекласти свої повноваження на особу, яка керує підприємством за контрактом. Тому формування облікової політики може здійснюватися:

1) головним бухгалтером і керівником підприємства;

2) головним бухгалтером із залученням відповідних спеціалістів;

3) внутрішнім аудитором або аудиторською службою;

4) створенням та наданням повноважень спеціальній комісії;

5) залученням спеціалізованої фірми (бухгалтерської, аудиторської, консалтингової тощо).

Облікова політика підприємства - це, насамперед, політика власника, тому саме він вирішує, які з перерахованих суб'єктів будуть формувати облікову політику. Якщо власників декілька (ТОВ, ПАТ тощо), облікова політика підприємства затверджується рішенням зборів засновників (учасників).

Формування облікової політики проходить кілька етапів. Узагальнення поглядів різних вчених дає можливість виділити таку послідовність її формування.

По-перше встановлюють предмет облікової політики для конкретного підприємства відповідно до сукупності об’єктів бухгалтерського обліку (фактів господарського життя). Залежно від складу об’єктів обліку, визначаються конкретні умови, явища і процеси, що впливають на облікову політику.

Далі здійснюється відбір потенційно придатних для використання підприємством способів ведення бухгалтерського обліку; відбір ведеться зі всього розмаїття теоретично можливих способів, відповідно до виявлених об’єктів обліку та факторів, що впливають на облікову політику.

Наступний етап полягає безпосередньо у виборі способів ведення обліку для даного підприємства; вибір здійснюється за допомогою перевірки кожного способу, який було обрано на минулому етапі системою відповідних критеріїв.

Після цього обрана облікова політика дістає відповідного оформлення, щоб відповідати формальним вимогам, і впроваджується в діяльність підприємства.

Але погляди та підходи фахівців, які докладно досліджують проблеми формування облікової політики підприємства, відрізняють, тому за змістом етапи мають деякі відмінності. На рис. 7 узагальнено підходи до визначення та змісту етапів формування облікової політики.

Саме у такій послідовності кожен етап є необхідним, а кожен попередній етап забезпечує здійснення наступного. Тільки проходження всіх вказаних етапів дозволить забезпечити ту облікову політику, що дозволить підприємству ефективно функціонувати.

При розробці й прийнятті облікової політики необхідно враховувати, що згідно з п. 2 ст. 8 Закону про бухгалтерський облік, „питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи), відповідно до законодавства та установчих документів”. Тобто, відповідальність за організацію обліку, у тому числі і формування облікової політики, несе власник підприємства або його керівник.

 

 

Рис. 7 - Послідовність формування облікової політики та зміст її етапів

Основну роботу з підготовки документу про облікову політику здійснює головний бухгалтер. Він ініціює питання до розгляду і разом зі своєю службою бере у ньому активну безпосередню участь. Розробка пропозицій, особливо щодо питань, які безпосередньо не стосуються бухгалтерського обліку та прийняття конкретних рішень, доречно покласти на спеціально створену комісію.

Оскільки ведення бухгалтерських операцій та складання фінансової звітності підприємства повинні базуватись на єдиних та незмінних методичних засадах, розроблення облікової політики слід завершити до 31 грудня, щоб з нового фінансового року працювати за встановленими правилами.

Комісія за участю всіх причетних до розроблення облікової політики спеціалістів приймає на своєму засіданні рішення щодо облікової політики (зміни окремих її положень). За формою облікова політика підприємства має вигляд наказу керівника (власника), Головний бухгалтер складає проект наказу і зі всіма додатками та розрахунками передає на затвердження власнику (керівнику) підприємства. Наказ набирає юридичної сили з дня його підписання власником (керівником) підприємства і є обов’язковим для виконання всіма службами і працівниками підприємства.

Можливий варіант, коли облікову політику (зміни до неї) розробляє внутрішній аудитор підприємства, аудиторська фірма разом з головним бухгалтером та іншими спеціалістами підприємства або ж, якщо така фірма веде облік на підприємстві, під керівництвом власника (керівника).

 

Рис. 8 – Структура Наказу (Положення) про організацію обліку

Таблиця 3 - Алгоритм розрахунку середньозваженої тривалості

Операційного циклу

№ з/п.	Назва показника	Вид основної діяльності
		Вироб-ництво	Торгівля	Транспорт-ні послуги
1.	Середній термін забезпечення запасами, днів
2.	Середня тривалість технологічного циклу, днів		—	—
3.	Середня тривалість знаходження продукції на складі, днів		—	—
4.	Середній термін погашення дебіторської заборгованості за розрахунками з покупцями, днів
5.	Середня тривалість операційного циклу за видом діяльності, днів
6.	Обсяг доходів від основної діяльності за минулий період — всього, тис. гри.	338 540,00
	у т. ч. за видами основної діяльності, тис. грн.	195730,00	120640,00	22170,00
7.	Середньозважена тривалість операцій­ного циклу, днів	95х195730 + 44х120640 + 12х22170
		= 71 днів

 

 

Встановлення вартісного критерію віднесення необоротних активів до основних засобів або МНМА базується на принципі суттєвості. Інформація є суттєвою, якщо її відсутність може вплинути на рішення користувачів фінансової звітності.

Поріг суттєвості — це абсолютна чи відносна величина, що є кількісною ознакою суттєвості облікової інформації, тобто кількісною оцінкою такого порога.

Визначення порогу суттєвості щодо необоротних активів в обліковій політиці необхідно для вирішення наступних завдань:

- формування окремих об'єктів необоротних активів;

- формування кількісної ознаки зміни вартості необоротних активів з метою їх переоцінки або визнання втрат (доходів) від зменшення (поновлення) корисності;

- формування кількісних ознак для класифікації орендних операцій (операційна оренда, фінансова оренда);

- визначення подібних необоротних активів

Кількісне значення порогу суттєвості може визначатись у відсотках до значення певного показника (групи показників) фінансової звітності підприємства.