Інформація про запаси, що розкривається в обліковій політиці

 

У наказі про облікову політику щодо запасів має розкриватися:

- одиниця обліку запасів;

- метод оцінки вибуття запасів;

- оцінка запасів на дату балансу;

- метод обліку транспортно-заготівельних витрат;

- метод оцінки незавершеного виробництва.

Одиниця обліку запасів:

— найменування;

— однорідна група (вид)

Методи оцінки вибуття запасів:

Для оцінки запасів при їх вибутті застосовують п'ять методів:

- ідентифікована собівартість відповідної одиниці запасів;

- середньозважена собівартість;

- собівартість перших за часом надходження запасів (ФІФО);

- нормативні витрати;

- ціна продажу.

Для запасів, що мають однакове призначення й однакові умови використання, застосовується тільки один з передбачених П(С)БО 9 методів. Іншими словами, при списанні того самого виду запасів на підприємстві не можуть застосовуватися різні методи списання.

За методом ідентифікованої собівартості оцінюються запаси, що відпускаються для виконання спеціальних замовлень і проектів, а також запаси, що не можуть замінити один одного (автомобілі, дорогоцінні метали, дорогоцінні камені тощо).

Конкретна ідентифікація означає, що облік витрат і розрахунок собівартості здійснюються по кожній відповідній одиниці запасів, тобто одиниця запасів вибуває за такою ж вартістю, за якою вона була оприбуткована при надходженні.

Цей метод застосовується для визначення собівартості запасів, що відпускаються, і послуг, що надаються для спеціальних замовлень і проектів, а також запасів, що не заміняють один одного.

Цей метод може застосовуватися при незначній номенклатурі матеріалів або товарів, що використовуються підприємством, при продажі товарів, що мають високу ціну, і в тому випадку, коли вартість сировини складає значну питому вагу у вартості товару. Облік надходження матеріалів, їх відпуск і залишки за цим методом здійснюються по конкретних одиницях запасів.

На підприємстві повинен бути організований індивідуальний облік за кожним видом запасів.

Застосовуючи цей метод, підприємство може регулювати свій прибуток шляхом реалізації більш дорогих чи найбільш дешевих одиниць запасів.

Метод середньозваженої собівартості дуже зручний для підприємств, що мають велику кількість запасів різної номенклатури.

Розглянемо ситуацію, коли застосування методу середньозваженої собівартості найбільш доцільно в бухгалтерському обліку.

Підприємство займається будівництвом автомобільних доріг. Для здійснення основної діяльності підприємству необхідні матеріали, що надходять від різних постачальників на будівельний майданчик, розташований недалеко від залізничного тупика.

У підприємства, наприклад, є в наявності визначена фракція щебеню, що надійшла від різних постачальників, але зберігається в одному конусі. Отже, визначити точну собівартість щебеню, що відпускається, при відпуску його у виробництво не можна, тому що зберігається цей матеріал у конусі і розділити або відсортувати його по постачальникам або термінам надходження неможливо.

Якщо врахувати сезонний характер робіт підприємства, то цілком можливо допустить, що собівартість 1 м2 щебеню однієї і тієї ж фракції може істотно відрізнятися за рахунок зміни цін постачальників і тарифів по доставці вантажів від різних постачальників і т.п.

Чистий прибуток, розрахований при використанні цього методу, отримує середнє значення (найбільш рівну величину прибутку) у порівнянні з результатами застосування методу ФІФО.

В умовах росту цін собівартість запасів на кінець звітного періоду звичайно виявляється нижче ринкової вартості.

Метод середньозваженої собівартості забезпечує найбільш рівну величину прибутку і перетерплює незначний вплив від коливання закупівельних цін. Однак застосування цього методу вимагає більш складних розрахунків.

Оцінка запасів по методу собівартості перших за часом надходження запасів ґрунтується на припущенні, що запаси використовуються в тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство, і, відповідно, запаси, що першими відпускаються у виробництво (продаж і інше вибуття), оцінюються за собівартістю перших за часом надходжень запасів. Отже, вартість залишку запасів на кінець звітного періоду відповідає собівартості останніх за часом надходжень запасів.

У результаті застосування методу ФІФО вартість кінцевих запасів наближається до їх поточної ринкової вартості, а собівартість реалізованої продукції знижується, що приводить до максимального значення чистого прибутку.

Якщо ціни зростають у звітному періоді, тоді по методу ФІФО виникає найнижча собівартість реалізованої продукції внаслідок низьких цін на раніше придбану продукцію і як результат - найбільший чистий прибуток.

Суть методу нормативних витрат полягає в тому, що для оцінки запасів застосовують норми витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), що встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних витрат до фактичного норми витрат і ціни в нормативній базі підприємства повинні регулярно перевірятися і переглядатися.

Даний метод, як правило, використовується при оцінці матеріальних витрат у складі незавершеного виробництва і готової продукції. Загальне відхилення на продукцію, що надійшла з виробництва за місяць, розраховується по формулі:

Відх = Фк х Фц – Нк х Нц,

де: Відх - загальне відхилення на продукцію, що надійшла з виробництва за місяць;

Фк - фактична кількість виробленої продукції;

Фц - фактична ціна одиниці продукції;

Нк - визнане нормативна (стандартна) кількість для фактичного результату;

Нц - нормативна (стандартна) ціна одиниці продукції;

або

Відх = Фс- Нс,

де: Фс - фактична собівартість;

Нс - нормативна собівартість.

Сума перевищення фактичної собівартості запасів над їх нормативною собівартістю включається до складу собівартості реалізованої продукції звітного року.

Метод оцінки запасів по методу ціни продажу використовують підприємства роздрібної торгівлі. Суть цього методу полягає в тому, що при оцінці запасів застосовується середній відсоток торгової націнки товарів. Придбані товари зараховуються за ціною продажу, що складається з витрат на їх придбання і доставку і торгову націнку.

Відповідно до цього методу собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торгової націнки на ці товари. У свою чергу, сума торгової націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів і середнього відсотка торгової націнки.

У звітності активи (у тому числі і запаси) повинні бути відображені за вартістю, що не перевищує суму, яку підприємство очікує одержати від їх продажу чи використання, тобто по їх чистій вартості реалізації.

Під чистою вартістю реалізації запасів розуміють очікувану ціну реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за винятком очікуваних витрат на завершення їх виробництва і реалізацію, яку можна розрахувати за наступною формулою:

Среал. = Цпрод. – В вир та збут.,

де: Среал. - чиста вартість реалізації запасів;

Цпрод. - очікувана ціна продажу запасів;

В вир та збут.- очікувані витрати на виробництво і збут запасів.

 

Зниження первісної вартості запасів до чистої вартості реалізації є уцінкою. Уцінка запасів - це приведення первісної вартості запасів до чистої вартості реалізації, що дозволяє підприємству не завищувати свої активи.

Проведення уцінок регулюється Положенням про порядок уцінки і реалізації залежаної продукції з групи товарів широкого вжитку, продукції виробничо-технічного призначення і зайвих товарно-матеріальних цінностей, затвердженим спільним наказом Мінекономіки і Мінфіну України від 10.09.1996 р. № 120/190.

Уцінка товарів, продукції і зайвих ТМЦ на підприємствах проводиться за даними інвентаризації. Керівник підприємства може прийняти рішення щодо уцінки за станом на перше число місяця за даними обліку.

Уцінка товарів широкого вжитку і продукції виробничо-технічного призначення проводиться в наступних випадках:

- продукція залежалася, тобто не має збуту більше 3 місяців або не користається попитом у споживачів;

- товари і продукція частково втратили свою первісну якість;

- зайві ТМЦ, тобто матеріали, що комплектують вироби, інші матеріальні цінності, що більше 3 місяців не можуть бути використані для виробництва продукції, оскільки таку продукцію виробляти недоцільно при відсутності попиту на неї як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Не підлягають уцінці товари, продукція і зайві ТМЦ по запасам, оформленим у заставу, що знаходиться в резерві або на відповідальному збереженні.