Вибір форми бухгалтерського обліку

Важливе значення має вибір форми ведення бухгалтерського обліку, що тісно пов’язано з кількістю синтетичних і аналітичних рахунків.

Згідно з чинним законодавством підприємство самостійно визначає форму обліку, про що зазначається у Наказі про облікову політику.

Під формою ведення бухгалтерського обліку розуміють сукупність облікових регістрів, які використовуються в певній послідовності та взаємодії для ведення обліку із застосуванням принципу подвійного запису.

Форма бухгалтерського обліку як певна система регістрів бухгалтерського обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них обирається підприємствами самостійно з додержанням єдиних засад бухгалтерського обліку та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

В якості первинного критерію при визначенні форми обліку виступають специфіка діяльності, регламентація обліку, умови праці бухгалтера тощо.

Певне поєднання хронологічного та систематичного обліку, відповідні форми зв’язку між обліковими регістрами, спосіб і техніка облікових записів – все це визначає форму ведення бухгалтерського обліку. Причому форми регістрів, порядок та послідовність записів у них, а також технічні засоби обліку є дуже різноманітними.

Облікові регістри є носіями даних певної форми, побудованої відповідно до економічного групування інформації про активи, капітал та зобов’язання підприємства.

Форми ведення бухгалтерського обліку розрізняються за наступними ознаками:

- кількістю облікових регістрів, які застосовуються, їх призначенням, змістом, формою та зовнішнім виглядом;

- послідовністю та способами записів в облікових регістрах;

- зв’язком регістрів хронологічного та систематичного, синтетичного і аналітичного обліку.

Обираючи певну форму бухгалтерського обліку, підприємство повинно дотримуватись її протягом певного періоду часу (але не менше 1 року). Про можливу зміну прийнятої форми обліку в наступному обліковому періоді необхідно вказати в Наказі про облікову політику або Примітках до річної фінансової звітності.

Раціональна форма обліку повинні забезпечити:

- одержання необхідної інформації про господарські процеси;

- групування та реєстрацію первинних документів;

- підвищення продуктивності праці обліковців в процесі підготовки первинних даних, їх обробки та запису в облікові регістри;

- зменшення кількості помилок при реєстрації та узагальненні облікових даних;

- зберігання інформаційного фонду, який сприяє прийняттю ефективних управлінських рішень.

Сьогодні на підприємствах України застосовуються такі форми обліку: меморіально-ордерна; журнально-ордерна; спрощена.

Найбільш поширеною є журнально-ордерна форму обліку, яка ґрунтується на застосуванні журналів-ордерів, де збираються і систематизуються дані первинних документів, необхідні для синтетичного та аналітичного обліку.

Для кожного рахунку у відповідному регістрі відображається суми всіх господарських операцій, що проходять по кредиту цього рахунку, а також номери рахунків, дебет яких змінюється в результаті цієї операції..

Всі господарські операції записуються в хронологічному порядку на підставі первинних документів

Підсумки журналів-ордерів переносяться до Головної книги, в якій виводяться кінцеві залишки по всіх рахунках, необхідна при складанні Балансу за звітний період.

Аналітичний облік при використанні даної форми обліку ведеться за допомогою книг аналітичного обліку або карток.

Синтетичні журнали-ордери і відомості побудовані за принципом накопичення даних у хронологічному порядку, дозволяють вирішити такі завдання бухгалтерського обліку, як повнота відображення в обліку всіх господарських операцій, безперервність документального та взаємопов’язаного їх відображення.

Аналітичні регістри, побудовані за принципом накопичення даних у розрізі контрагентів, конкретних об’єктів обліку, дозволяють забезпечити контроль за виконання зобов’язань

Головна книга як зведений обліковий регістр дозволяє отримувати певну інформацію не за місяць, а наростаючим підсумком. Це завжди було актуальним, оскільки бухгалтерська звітність складається наростаючим підсумком.

Змістовий модуль 2. Облікова політика щодо активів, капіталу, зобов’язань та результатів діяльності підприємства

Тема 4. Облікова політика щодо необоротних активів

4.1. Облікова політика щодо основних засобів і інших необоротних матеріальних активів

4.2. Облікова політика стосовно нематеріальних активів

4.3. Облікова політика щодо фінансових інвестицій

 

Нормативно-правові документи

1. П(С)БО 7 „Основні засоби”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92 із змінами і доповненнями.

2. П(С)БО 8 „Нематеріальні активи”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 р. № 242 із змінами і доповненнями.

3. П(С)БО 12 „Фінансові інвестиції”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 26.04.2000 р. № 91 із змінами і доповненнями.

3. П(С)БО 14 „Оренда”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 р. №181 із змінами і доповненнями.

4. Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 р. № 561.

 

Облікова політика щодо основних засобів та інших необоротних матеріальних активів

До елементів облікової політики щодо основних засобів та інших необоротних матеріальних активів слід віднести:

1. Визначення операційного циклу підприємства;

2. Вартісний критерій віднесення необоротних активів до основних засобів або МНМА;

3. Термін корисного використання об'єкта основних засобів;

4. Методи нарахування амортизації основних засобів;

5. Методи амортизації інших необоротних матеріальних активів;

6. Умови проведення переоцінки необоротних активів.

 

Визначення операційного циклу підприємства

Операційний цикл — це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів (еквівалентів грошових коштів) від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

Тривалість операційного циклу визначається у днях й залежить від видів основної діяльності підприємства. Отже ймовірна ситуація, за якою тривалість операційного циклу може змінюватись з року в рік. Тому, облікова політика повинна визначати процедури, за якими розраховується й переглядається тривалість операційного циклу.

З метою визначення операційного циклу необхідно проаналізувати види основної діяльності підприємства, тому що по різних видах діяльності тривалість операційного циклу може відрізнятись.

При розрахунку тривалості операційного циклу визначаються наступні його складові частини:

—середній термін забезпечення запасами;

—середня тривалість технологічного циклу;

—середня тривалість знаходження готової продукції на складі;

—середній термін погашення дебіторської заборгованості по роз­рахунках з покупцями.

Далі необхідно розрахувати середню тривалість операційного циклу для всіх видів основної діяльності з урахуванням їх питомої ваги у загальній сумі запланованого (фактичного за попередній період) обсягу доходів від реалізації.

Наприклад, підприємству, яке отримує доходи від виробництва та продажу хлібопекарської продукції, від реалізації покупних продовольчих товарів, від надання транспортних послуг необхідно розрахувати середньозважену тривалості операційного циклу.

Алгоритм такого розрахунку наведено в табл. 3.

 

Таблиця 3 - Алгоритм розрахунку середньозваженої тривалості

Операційного циклу

№ з/п.	Назва показника	Вид основної діяльності
		Вироб-ництво	Торгівля	Транспорт-ні послуги
1.	Середній термін забезпечення запасами, днів
2.	Середня тривалість технологічного циклу, днів		—	—
3.	Середня тривалість знаходження продукції на складі, днів		—	—
4.	Середній термін погашення дебіторської заборгованості за розрахунками з покупцями, днів
5.	Середня тривалість операційного циклу за видом діяльності, днів
6.	Обсяг доходів від основної діяльності за минулий період — всього, тис. гри.	338 540,00
	у т. ч. за видами основної діяльності, тис. грн.	195730,00	120640,00	22170,00
7.	Середньозважена тривалість операцій­ного циклу, днів	95х195730 + 44х120640 + 12х22170
		= 71 днів

 

 

Встановлення вартісного критерію віднесення необоротних активів до основних засобів або МНМА базується на принципі суттєвості. Інформація є суттєвою, якщо її відсутність може вплинути на рішення користувачів фінансової звітності.

Поріг суттєвості — це абсолютна чи відносна величина, що є кількісною ознакою суттєвості облікової інформації, тобто кількісною оцінкою такого порога.

Визначення порогу суттєвості щодо необоротних активів в обліковій політиці необхідно для вирішення наступних завдань:

- формування окремих об'єктів необоротних активів;

- формування кількісної ознаки зміни вартості необоротних активів з метою їх переоцінки або визнання втрат (доходів) від зменшення (поновлення) корисності;

- формування кількісних ознак для класифікації орендних операцій (операційна оренда, фінансова оренда);

- визначення подібних необоротних активів

Кількісне значення порогу суттєвості може визначатись у відсотках до значення певного показника (групи показників) фінансової звітності підприємства.

Критерій суттєвості при визначенні мінімальної вартості основних засобів впливає на фінансовий результат підприємства, оскільки чим він вище, тим більше об'єктів оприбутковуються як МНМА. Це, у свою чергу, призводить до збільшення витрат підприємства на амортизацію об'єктів МНМА в розмірі 100 % їх вартості в момент введення в експлуатацію. Таким чином, підприємство, встановлюючи розмір мінімальної вартості основних засобів, економічно впливає на величину своїх витрат.