Класифікація витрат за елементами.

Облік витрат за елементами передбачає групування витрат за ознакою їх однорідності, незалежно від того, на які конкретно цілі витрати здійснені. Так, елемент «Матеріальні витрати» включає:сировину й основні матеріали; купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби; паливо і енергію;будівельні матеріали;запасні частини;тару і тарні матеріали; допоміжні та інші матеріали. До елементу «Витрати на оплату праці» відносяться:заробітна плата за окладами й тарифами;премії та заохочення;компенсаційні виплати;оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці. Елемент «Відрахування на соціальні заходи» охоплює такі витрати:відрахування на пенсійне забезпечення;відрахування на соціальне страхування;страхові внески на випадок безробіття;відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;відрахування на інші соціальні заходи. Елемент «Амортизація» включає:амортизацію основних засобів;амортизацію нематеріальних активів;амортизацію інших необоротних активів. Елемент «Інші операційні витрати» включає:витрати на відрядження;послуги зв’язку;матеріальну допомогу;плату за розрахунково-касове обслуговування тощо.Для обліку витрат за елементами у плані рахунків бухгалтерського обліку передбачені рахунки класу 8 «Витрати за елементами». За дебетом цих рахунків протягом звітного періоду здійснюється відображення витрат по мірі їх виникнення, а за кредитом списання у кінці звітного періоду на дебет рахунка 79 «Фінансові результати», або на дебет рахунків класу 9 «Витрати діяльності», якщо облік витрат на підприємстві ведеться за схемою розгорнутого обліку. Рахунки класу 8 залишків не мають.

 

 

16. Схема обліку витрат на рахунках класу 8 "Витрати за елементами".

 

 

 

17. Схема обліку витрат на рахунках класу 8 "Витрати за елементами" і класу 9 "Витрати діяльності".

 

 

 

Сутність обліку витрат.

До витрат виробничої сфери діяльності відносяться витрати, обумовлені технологією виробництва та які складають основу виготовленої продукції.

Вимоги управління визначають окреме вивчення методики визначення витрат виробничої діяльності і необхідність розробки для підприємств системи контролю за собівартістю продукції виробничих підрозділів на основі розширення аналітичності групувань витрат, що застосовують в обліку.

Облік витрат - відображення витрат, що здійснюються на підприємстві протягом певного періоду, пов'язаних з процесами постачання, виробництва і реалізації в розрізах, що формують собівартість готової продукції.

Таке відображення забезпечує отримання вичерпної інформації, необхідної для того, щоб управляти витратами підприємства і оцінювати його діяльність шляхом визначення фінансових результатів.

Облік витрат на виробництво необхідно розглядати як сукупність взаємопов'язаних послідовних, організаційних, логічних, розрахункових операцій і процедур формування інформації про витрати. В цьому обліковому процесі здійснюється первинний облік, групування, систематизація інформації, а також калькулювання собівартості продукції.

Облік втрат можна вести в будь-якій деталізації. При цьому потрібно, щоб в первинних документах було організовано достатню кількість ознак групування інформації. В аналітичному обліку підприємства на сьогодні немає перешкод дня впровадження всіх виправдань прийомів управлінського обліку, в частині обліку витрат, випуску продукції і калькулюванні собівартості. Децентралізація обліку витрат в підрозділах підприємства (за центрами відповідальності і місцями формування витрат) дає можливість виявити резерви виробництва: винуватців перевитрат, шляхи економії і зниження витрат. Така організація аналітичного обліку втрат забезпечує індивідуальну персональну відповідальність кожної посадової особи і працівника за результати виробництва на своїй ділянці і робочому місці.

Як відомо, аналітичний облік витрат організовується відповідно до галузевих методичних рекомендацій по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг). Але навіть в межах однієї галузі кожне підприємство має суттєві особливості в технології і організації виробництва, і це не може не враховуватись в управлінському обліку при організації аналітичного обліку витрат.

19. Поняття об'єкту обліку витрат.

Об'єктом обліку витрат П(С)БО 16 "Витрати" називає продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Більшість підприємств складним комплексом виробництв з різними об'єктами обліку виробничих витрат. З поняттям об'єкту обліку витрат тісно пов'язане поняття методу обліку витрат. Методи обліку виробничих витрат умовно можна поділити на дві групи:

а) ті, що базуються на обліку витрат по виробу, його частині або групах виробів;

б) ті, що базуються на обліку витрат за технологічними процесами.

До першої групи відносяться методи обліку витрат по деталях, вузлах, виробах, групах виробів або замовленнях. У другому випадку облік витрат ведеться по операціях, стадіях, технологічних процесах або по виробництву в цілому.

Поняття методу обліку витрат в економічній літературі найчастіше розглядається у нерозривному взаємозв'язку із способами обчислення собівартості продукції, оскільки кінцевою метою виробничого обліку є калькулювання собівартості продукції, що випускається.

Таким чином, під методом обліку витрат та калькулювання, розуміють сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво за калькуляційними об'єктами і прийомами розрахунку собівартості калькуляційних одиниць.

 

 

Методи обліку витрат.

Під методом обліку витреш слід розуміти сукупність способів відображення, групування та систематизації даних про витрати, що забезпечують досягнення визначеної мети, вирішення конкретного завдання. Розглядаючи облік витрат та калькулювання як єдиний процес, зазначимо, що останній складається з двох взаємопов'язаних етапів: перший етап - облік витрат, що включає організацію аналітичного обліку витрат та розподілу витрат на виробництво продукції між об'єктами обліку; другий етап - калькулювання собівартості, що включає операції по визначенню собівартості виробів та одиниць продукції¹.

З цієї точки зору методи калькулювання можна розглядати як спеціальні методи обліку витрат, шо застосовують для розрахунку собівартості визначених видів, груп продукції (робіт, послуг). Тобто, під методом калькулювання розуміється сукупність прийомів розподілу витрат підприємства за калькуляційними статтями та віднесення їх до об'єкту калькулювання.

Оскільки калькулювання є одним з етапів обліку витрат, наведемо класифікацію методів обліку витрат: нормативний, фактичної собівартості, позамовний, попроцесний, повної собівартості, обмеженої собівартості.

Суть методу обліку фактичних витрат полягає у послідовному накопиченні даних про фактичні виробничі витрати без відображення в обліку даних про їх величину за діючими нормами.

Цей метод як правило, є традиційним та найбільш поширеним на вітчизняних підприємствах.

Позамовний метод використовується в тих випадках, коли виготовляється складна, дорога продукція з тривалим циклом виробництва (підводні човни, прокатні верстати, унікальне верстатне обладнання).

Сутність попередільного (попроцесного) методу обліку витрат полягає в тому, що прямі витрати відображають в поточному обліку не за видами продукції, а за переділами (стадіями) виробництва, навіть якщо в одному переділі можна отримати продукцію різних видів. Отже, об'єктом обліку витрат зазвичай є переділ.

Облік витрат на виробництво при попроцесному методі може здійснюватись як налівфабрикатним, так і безнапівфабрикатним способами.

При використанні попроцесного методу можуть бути використані елементи нормативного методу - систематичне виявлення відхилень фактичних витрат від діючих (поточних) норм (в окремих галузях- від планової собівартості).

Калькулювання повної собівартості передбачає включення до собівартості продукції усіх виробничих витрат на її виготовлення виробничих, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат підприємства.

Калькулювання неповних (змінних) витрат грунтується на визначенні неповної собівартості продукції. При застосуванні цієї системі до собівартості продукції включають лише змінні виробничі витрати. Принципова відмінність між калькулюванням повних та неповних витрат полягає у способі врахування постійних виробничих накладних витрат.

Доповнюють методи калькулювання способи калькулювання. Вони є технічними прийомами розрахунку собівартості продукції за допомогою певних процедур. Існують наступні способи калькулювання: спосіб нагромадження (сумування) витрат, спосіб розподілу витрат, спосіб виключення витрат, спосіб прямого розрахунку.