Витрати у довгостроковому періоді .



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Витрати у довгостроковому періоді .



Довгостроковий період - це проміжок часу, достатньо тривалий для того, щоб фірма могла змінити обсяг усіх використовуваних ресурсів у тому числі виробничих потужностей.Короткостроковий і довгостроковий періоди відрізняються один від одного кон­цептуально, а не за тривалістю. У довгостроковому періоді можна розширити або скоротити виробництво в межах окремої фірми, змінюючи затрати усіх ресурсів. У будь-який момент часу розміри фірми мають пев­ну величину. В межах цих розмірів витрати змінюються за схемою, описаною для короткострокового періоду. Довгост­рокова крива витрат виробництва показує їхнє мінімальне значення для якогось обсягу виробництва фірми, коли всі фактори виробництва є змінними. У довгост­роковому періоді постійних витрат немає, бо всі фактори — змінні.

Мал. 2.8. Динаміка довгострокових середніх витрат (LATC):
I-економія від зростання масштабу виробництва;
II-постійна віддача від зростання масштабу виробництва;
III - зростання витрат залежно від зростання масштабу виробництва.

1.Якщо на якомусь часовому інтервалі довгострокові середні витрати знижуються зі збільшенням обсягу випуску продукції, то має місце економія, зумовлена зростанням масштабу виробництва (позитивний ефект масштабу). 2. Якщо на певному часовому інтервалі виробництва довгострокові середні загальні витрати за умов збільшення обсягу випуску зростають, то можуть мати місце збитки від масштабу зростання виробництва (негативний ефект масштабу). 3. Якщо протягом певного часу виробництва довгострокові середні загальні витрати ніяк не реагують на зміну обсягу випуску, тобто. залишаються незмінними, то фірма матиме постійний ефект від зміни масштабу виробництва. На основі вивчення ефекту масштабу вчені створили концепцію мінімального ефективного розміру , яка допомагає встановити оптимальні розміри підприємств в окремих галузях за різних випадків ефекту масштабу.
Мінімальний ефективний розмір – це той найменший обсяг виробництва, за якого фірма може мінімізувати свої довгострокові середні витрати.

 

МІНІМІЗАЦІЯ ВИТРАТ

Кожен підприємець (фірма) прагне до скорочення витрат виробництва, зниження собівартості продукції. Зниження собівартості продукції досягається за рахунок економії витрат по кожному елементу структури собівартості. Це насамперед зменшення витрат сировини, матеріалів, енергії, тобто предметів праці. Значну частку в собівартості продукції займають витрати, пов'язані з використанням засобів праці. До собівартості ці витрати входять у вигляді амортизаційних відрахувань. .
Одним із елементів собівартості продукції є оплата праці. Зниження собівартості продукції за рахунок цього елемента можливе у двох напрямах: по-перше, зниження заробітної плати, що в нормальних умовах функціонування економіки не може відбуватися; по-друге, через зростання оплати праці, однак за умови, що його темпи будуть нижчі, ніж підвищення продуктивності праці. Саме за такої умови досягатиметься економія заробітної плати на одиницю виготовленої продукції. Досягти цієї умови можна лише технічним та організаційним,удосконаленням виробництва. .
Джерелом економії витрат виробництва є і скорочення різних непродуктивних витрат на виробництві — штрафів, втрат від браку, відшкодування збитків. Короткотерміновий період можна визначити як період, протягом якого фірма не змінює свої виробничі потужності, але може їх ефективно використовувати. Тому витрати виробництва можна скоротити за допомогою зменшення витрат, паливо, працю. .
У мікроекономіці процес виробництва розглядається як процес перетворення факторів виробництва(праця – L, капітал – К, матеріальні ресурси – М) в готову продукцію з використанням певної технології. Співвідношення між будь-якою комбінацією факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, що виробляється з цих факторів, описується виробничою функцією:

Q=f (L, K, M). (2.7.)

Виробнича функція будується для конкретної технології. Нові технології, які збільшують максимальний обсяг випуску за будь-якої комбінації факторів, описуються новою виробничою функцією. Залежно від кількості факторів виробництва, виробнича функція визначається як двофакторна, трифакторна, багатофакторна. Виробнича функція кожного виду виробництва, яка описує конкретну комбінацію факторів виробництва, виражається ізоквантою – лінією рівного випуску. Ізокванта відображає різні комбінації витрат факторів виробництва, які можуть бути використані для випуску певного обсягу продукції. Ізокванта показує, що існує безліч варіантів для виробництва даного обсягу продукції.

Характеристика ізоквант

1.Негативний нахил ізокванти показує, що скорочення одного фактора завжди викликатиме збільшення іншого фактора.

2.Чим далі від початку координат знаходиться ізокванта, тим більший обсяг випуску вона ілюструє. . 3.Кут нахилу ізокванти виражає граничну норму технологічного заміщення. 4.Ізокванти схожі з кривими байдужості. Так, як і криві байдужості вони відображають альтернативні варіанти споживчого вибору благ, які забезпечують певний рівень корисності, ізокванта відображає альтернативні варіанти комбінацій витрат факторів для виробництва певного обсягу продукції. Карта ізоквант може бути використана для того, щоб показати можливості вибору серед варіантів організації виробництва в рамках короткострокового періоду, коли, наприклад, капітал є постійним фактором, а праця — змінним фактором. Важливу оцінку безлічі варіантів поєднання факторів виробництва (L, K) дає ізокоста. Ізокоста — лінія, що демонструє всі комбінації факторів виробництва, які можна купити за однакову загальну суму грошей. Ізокосту інакше називають лінією рівних витрат. Ізокости є паралельними прямими, оскільки допускається, що фірма може придбати будь-яку бажану кількість факторів виробництва за незмінними цінами. Нахил ізокости відображає відносні ціни факторів виробництва. Кожна точка на лінії ізокости характеризується одними і тими ж спільними витратами. Ці лінії прямі, оскільки факторні ціни мають негативний нахил і рівнобіжні (мал. 2.11).

(2.9.)

де ТС – ізокоста (сукупні витрати),

L – працю, K – капітал, , – вартість праці і капіталу

Цю рівність називають бюджетним обмеженням виробника.

Мал.2.11. Карта ізокост

Сумістивши карту ізокост з фіксованою ізоквантою (рис. 2.11.), бачимо, що дві ізокости мають спільні точки з ізоквантою, але ізокоста з мінімальними витратами буде дотичною до ізокванти, а параметри точки дотику (Е) покажуть оптимальну комбінацію факторів виробництва. У цій точці кут нахилу ізокванти збігається з кутом нахилу ізокости. Оскільки кут нахилу ізокванти визначає граничну норму технологічної заміни факторів виробництва в категоріях їх продуктивності

, (2.10.)

а кут нахилу ізокости визначає заміну факторів у категоріях відносних цін , то в точці дотику гранична норма технологічної заміни факторів виробництва дорівнює їх відносним цінам. Ця точка є точкою рівноваги фірми.
Алгебраїчно точка мінімальних витрат знаходиться шляхом розв’язку системи рівнянь:
(2.11)
. (2.12)
Перше рівняння є рівнянням заданої ізокванти, а друге рівняння – це рівняння рівноваги, яке означає, що в точці дотику співвідношення граничних продуктів праці і капіталу дорівнює співвідношенню їхніх цін. Переписавши рівняння рівноваги як:

, (2.13.) одержимо умову рівноваги принцип у рівності граничних величин.

Довгострокові середні витрати, тобто витрати на одиницю продукції, формують ціну виробника, від рівня якої залежить результат діяльності фірми, її успіх на ринку. Якщо ціна виробника виявиться нижчою за ринкову ціну, фірма одержить економічний прибуток, в іншому разі вона матиме збитки і буде витіснена з ринку, тому мінімізація середніх витрат складає основне завдання виробничої діяльності фірми. .
Між середніми сукупними витратами короткострокового і довгострокового періоду існує певний зв’язок. Крива довгострокових середніх витрат будується на основі кривих короткострокових середніх сукупних витрат . Відображаючи дію закону спадної віддачі, короткострокові мають U – подібну форму. Нижня точка кривої показує ефективний масштаб виробництва для підприємства з заданою технологією. Якщо фірма буде нарощувати обсяг випуску за межі цієї точки за незмінної технології, середні сукупні витрати почнуть зростати, ефективність виробництва втрачається. Тому в умовах стійкого підвищення попиту на продукцію фірмі потрібно змінити технологію і потужності. Витрати на основний капітал відповідно зростуть, а підприємство перейде на нові масштаби виробництва – з малого перетвориться на середнє, а потім – на велике.
За цих умов фірмі необхідно відшукати для кожного технологічного рівня такий обсяг випуску, за якого середні сукупні витрати були б мінімальними. Існує постійного, зростаючого і спадного ефектів масштабу. Постійний ефект масштабу спричиняє незмінність довгострокових середніх витрат, зростаючий ефект масштабу дає економію витрат на масштабі, тобто витрати на одиницю продукції зменшуються з нарощуванням обсягів випуску, а у випадку спадного ефекту масштабу маємо втрати на масштабі, – середні витрати зі збільшенням обсягу випуску зростають. В кожній з цих тенденцій крива довгострокових витрат має іншу форму.

Рис. 2.13. ілюструє побудову довгострокової кривої середніх витрат для випадку постійного ефекту масштабу. Якщо фірма хоче випускати невеликий обсяг продукції, то їй треба будувати підприємство з рівнем виробництва , який відповідає мінімальним середнім витратам, що встановлюються в точці перетину кривих. Якщо попит на продукцію зростає і фірма має намір розширити виробництво, то їй краще побудувати підприємство середнього розміру: за наявності постійного ефекту масштабу середні витрати залишаться тими ж самими лише для обсягу виробництва . Будь-який проміжний між і рівень виробництва дасть більші середні витрати. Так само для великого підприємства треба обрати рівень випуску , оскільки для будь-якого обсягу між і витрати будуть більшими. Абсциси точок перетину кривих показують обсяги виробництва, за яких доцільно здійснити зміну його масштабу. Ламана лінія, що з’єднує криві довгострокових середніх витрат між точками перетину (позначена на графіку насічками), і є кривою довгострокових середніх витрат.
Ламана конфігурація пов’язана з дискретністю технологій і масштабів виробництва. Але якщо припустити, що масштаб виробництва змінюється безперервно, то крива довгострокових середніх витрат буде плавною. Її визначають мінімальні значення середніх сукупних витрат короткострокового періоду. З’єднавши точки найменших витрат в кожному з розмірів підприємства, одержимо криву довгострокових середніх витрат. В умовах постійного ефекту масштабу це буде горизонтальна лінія.

Рис. 2.14. ілюструє випадок зростаючого ефекту масштабу, або економію на масштабі на низьких обсягах випуску, які на вищих обсягах виробництва переходять у спадний ефект масштабу, або втрати на масштабі. Крива тут має U – подібну конфігурацію. Причиною її є змінний характер ефекту масштабу.
Крива довгострокових граничних витрат не огинає короткострокових кривих . Кожна точка на кривій показує граничні витрати найекономнішого варіанту підприємства для всіх можливих розмірів. Крива перетинає криву в точці її мінімуму.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.10.166 (0.006 с.)