Елементи витрат та статті калькуляції.

За економічним змістом витрати групуються за економічними елементами і статтями калькуляції.

Елемент витрат - сукупність економічно однорідних витрат. Для коїпролю і аналізу витрат, поряд з обліком їх за економічними елементами, застосовується групування витрат на виробництво за статтями калькуляції, в розрізі яких обчислюється собівартість продукції. Класифікація витрат за калькуляційними статтями собівартості розкриває цільове призначення витрат та їх зв'язок з технологічним процесом. Це групування використовується для обчислення витрат за видами виготовленої продукції та місцем виникнення витрат (по цехах, дільницях тощо) і залежить від багатьох факторів: методу планування витрат, технологічного процесу і продукції, що виготовляється. Встановлення переліку і складу статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) віднесене до компетенції підприємства і має бути регламентоване його обліковою політикою.

З урахуванням вимог П(С)БО 16 промислові підприємства можуть використовувати такі калькуляційні статті:сировина і матеріали; купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств; паливо і енергія на технологічні цілі; зворотні відходи (вираховуються); основна заробітна плата виробничих робітників;додаткова заробітна плата виробничих робітників; о відрахування на соціальне страхування; витрати, пов'язані з підготовкою і освоєнням виробництва продукції; витрати на утримання і експлуатацію обладнання; цехові витрати;

втрати внаслідок технічно неминучого браку; супутня продукція (вираховується);інші виробничі витрати.

У групуванні витрат за статтями, прямі витрати, як правило, поділяються за елементами, а непрямі утворюють комплексні статті (складаються з витрат, які включають декілька елементів), що відрізняються за їх функціональним призначенням у виробничому процесі.

Групування витрат за економічними елементами призначене для проведення порівняння собівартості продукції різних підприємств; удосконалення ціноутворення, виявлення трудо-, матеріало-, фондомісткості виробництва продукції; аналізу співвідношення живої і матеріалізованої праці в різних видах продукції: ефективності заміни одних продуктів іншими тощо.

У П(С)БО 16 передбачено єдине для всіх підприємств групування витрат за економічними елементами: матеріальні витрати;витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші витрати.

 

 

Способи включення витрат матеріалів до собівартості продукції та відображення матеріальних витрат на рахунках бухгалтерського обліку.

В більшості галузей витрати матеріалів і напівфабрикатів включаються до собівартості виготовленої з них продукції прямим шляхом, тобто безпосередньо за даними первинних документів. Але

пряме віднесення матеріалів на собівартість окремих видів (груп) виробів не

завжди можливе.

В комплексних виробництвах, де з одного матеріалу виготовляється декілька видів і сортів продукції (металургійна, лісопереробна, масложирові промисловість тощо), а також на підприємства?',, на яких одні й ті ж деталі

використовуються для виготовлення декількох виробів витрати матеріал¹» на кожний вид, гатунок, групу продукції визначаються непрямим методом.

Характеристика методів розподілу витраченої сировини й матеріалів

м з/п	Непрямі методи	Сутність методу
	Пропорційно до нормативних витрат на фактичний випуск продукції	Фактичні втрати матеріалів на кожний виріб розподіляються за видами продукції пропорийно витрачанню їх за нормою. Використовується в машинобудівній, взуттєвій та інших галузях
	За встановленими коефіцієнтами	Норма витрат матеріалу по одному з виробів береться за одиницю, а по інших розраховуються коефіцієнти. Шляхом множення випуску виробів на відповідні коефіцієнти розраховується умовний випуск по кожному виробу, а додавання отриманих виробів - загальний умовний випуск продукції в коефіцієнто- одиницях. В результаті ділення загальної кількості витрачених матеріалів на умовний випуск продукції визначається їх витрачання на одну коефіцієнто- олнннцю умовного випуску. який показує співвідношення споживання сировини і матеріалів по кожному виробу. Фактичне витрачання матеріалів на кожний виріб розраховується як добуток умовного випуску продукції на величину витрачання матеріалів на одну коефіцієнто-одиницю. Використовується на підприємствах м'ясної, скляної, металургійної, лісопильної та інших галузей
	Пропорційно до кількості або ваги продукції	Для цього методу доцільно використовувати формулу: М^, «= М^/ГЦ, де Мфі - фактичні витрати матеріалів на один виріб; Мф - загальна кількість фактично використаних матеріалів; П+ - фактичний випуск продукції в натуральних показниках (див.

 

Накопичення витрат сировини, матеріалів, купівельних напівфабрикатів, комплектуючих виробів та запасних частин на потреби виробництва здійснюється по дебету рахунку 23 "Виробництво" та по кредиту відповідних рахунків. Підприємства, які не використовують рахунки класу 8 "Витрати за елементами" кредитують рахунки 20 "Виробничі запаси" або 22 "Малоцінні та швидкозношувані предмети". Підприємства, які використовують рахунки класу 8 при витрачанні виробничих запасів дебетують рахунок 80 "Матеріальні витрати" та кредитують рахунок 20 'Виробничі запаси" або 22 "Малоцінні та швидкозношувані предмети" із подальшим списанням прямих матеріальних витрат на рахунок 23 "Виробництво"

 

Облік відходів виробництва.

Під відходами розуміють залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, які виникли в процесі виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково первинні споживчі властивості та в зв'язку з цим використовуються з підвищеними витратами (пониженням виходу продукції) чи зовсім не використовуються за прямим призначенням. Вартість відходів вираховується з суми витрат на сировину і матеріали.

Класифікація відходів

Зворотні відходи - Споживаються безпосередньо на підприємствіреалізуються на сторону (обрізки металу, деревини, тканини тошо)

Безповоротні відходи - Не можуть знайти застосування при даному стані техніки і ^технології (угар, пил, попіл)

Оскільки зворотні відходи є складовою частиною запасів, у бухгалтерському обліку вони можуть бути оцінені за:

=> зниженою ціною вихідного матеріального ресурсу (ціновою можливого використання), якщо відходи можуть бути використані для основного виробництва, але з підвищенням витрат (зниженням виходу готової продукції"), для потреб допоміжного виробництва, виготовлення предметів широкого вжитку або реалізовані стороннім підприємствам;

■=> повною ціною вихідного матеріального ресурсу, якщо відходи реалізуються стороннім підприємствам для використання у виробництві іншої продукції.

Обраний метод оцінки відходів зазначається в Наказі про облікову політику підприємства. Безповоротні відходи оцінці не підлягають.

Необхідність визначення кількості відходів та їх обгрунтованої оцінки викликана тим, що відходи виробництва вираховуються із загальних витрат на виробництво продукції певного виду.

При розподілі вартості відходів між окремими видами продукції в спеціальній відомості зазначається кількість використаних матеріалів за видами продукції та розраховується відсоток відходів у загальній кількості і сумі використаних матеріалів, який перемножується на вартість використаних матеріалів по конкретному виду матеріалів.

Вартість зворотних відходів відображається в обліку записом по дебету рахунку 209 "Інші матеріали" та кредиту рахунку 23 "Виробництво" в залежності від виду виробництва, в якому отримані відходи.