Групування витрат за економічними елементами.

Елемент витрат – це сукупність економічно однорідних витрат.

Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:

· матеріальні затрати;

· витрати на оплату праці;

· відрахування на соціальні заходи;

· амортизація;

· інші операційні витрати.

До складу елемента "Матеріальні затрати" включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва):

· сировини й основних матеріалів;

· купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів;

· палива й енергії;

· будівельних матеріалів;

· запасних частин;

· тари й тарних матеріалів;

· допоміжних та інших матеріалів.

Вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, не включається до елементу операційних витрат "Матеріальні затрати".

До складу елемента "Витрати на оплату праці" включаються заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

До складу елемента "Відрахування на соціальні заходи" включаються: відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.

До складу елемента "Амортизація" включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

До складу елемента "Інші операційні витрати" включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу елементів, наведених вище, зокрема витрати на відрядження, на послуги зв'язку, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.

До фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позикового капіталу.

Втрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства.

До складу інших витрат включаються витрати, які виникають під час звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг). До таких витрат належать: собівартість реалізованих фінансових інвестицій (балансова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією фінансових інвестицій), собівартість реалізованих необоротних активів (залишкова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією необоротних активів), собівартість реалізованих майнових комплексів, втрати від не операційних курсових різниць, сума уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій, витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж тощо), залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів та інші витрати звичайної діяльності.

9.2. Особливості планування собівартості енергії.

Собівартість продукції (електроенергії, теплової енергії) представляє собою виражені у вартісному вираженні (грошовій формі) затрати підприємства на виробництво та збут продукції (витрати виробництва). Собівартість продукції складається: із спожитих на її виробництво предметів праці (сировини, матеріалів, палива тощо); перенесеної вартості машин, обладнання, будівель, споруд (амортизації), затрат на оплату праці та витрат на реалізацію продукції. На відміну від інших галузей промисловості, які здатні забезпечити зростання прибутку шляхом розширення та оновлення асортименту продукції та інших заходів, електроенергетичні системи (ЕЕС) таких можливостей не мають. Таким чином, головним джерелом зростання прибутку в ЕЕС є зниження собівартості енергії. Основними шляхами зниження собівартості енергії є:

· зменшення питомих витрат палива та первинної енергії на власні потреби на основі модернізації діючого обладнання та інших заходів по економії палива та енергії;

· зниження втрат в мережах;

· підвищення продуктивності праці на експлуатації та ремонті;

· заощадливе витрачання експлуатаційних та ремонтних матеріалів;

· вдосконалення організації та управління виробництвом;

· покращання обліку палива та розширення роботи по пред’явленню претензій до постачальників палива та залізниці;

· реалізація відходів (шламу, шлаку, золи тощо).

Розрахунок зниження собівартості продукції передбачає визначення загальної суми економії від цього зниження та найважливіші чинники, за рахунок яких ця економія досягається. До цих чинників відносяться:

· зміна структури обсягу виробництва. Вплив цього чинника може позначитися на відносному зменшенні умовно-постійних витрат та покращанні використання виробничих фондів;

· підвищення технічного рівня виробництва – впливає на питомі витрати палива та зниження чисельності персоналу;

· вдосконалення організації виробництва та праці – визначає зниження собівартості за рахунок скорочення адміністративно-управлінських витрат, ліквідації непродуктивних витрат;

· покращання використання природних ресурсів – зміна складу та якості палива і відповідно ціни 1 тонни умовного палива;

· галузеві чинники – введення та освоєння нових електростанцій тощо.

Для складання планової калькуляції собівартості електричної та теплової енергії виконуються наступні розрахунки: виробіток електричної та теплової енергії та відпуск тепла (електростанціями, районними котельними); витрати електроенергії на власні потреби (електростанцій, котельних, електробойлерних, гідроакумулюючих установок та установок по перекачуванню води); питомі витрати палива, вартість 1 тонни умовного палива, затрати на покупну енергію, втрати електроенергії в електромережах та теплоенергії в тепломережах; корисний відпуск споживачам електричної та теплової енергії.

Особливістю методики планування собівартості енергії на відміну від інших галузей промисловості є калькулювання повної собівартості енергії франко -споживач, що забезпечує повне врахування всіх витрат на виробництво та передачу енергії до споживача. Калькуляційними одиницями в енергетиці є: повна собівартість 1 кВт/год та 1 ГДж (Гкал), що корисно відпущені споживачам.

Повні витрати електричної та теплової енергії (в тис. грн.) складаються з:

· виробничої собівартості енергії на електростанціях та теплових станціях (Е_{ел ст.}; Е_{т. ст});

· виробничої собівартості передачі і розподілу енергії в електричних та теплових мережах (Е_{ел. мер}; Е_{т. мер});

· витрат по утриманню апарату управління (Е_упр. _{ел .}; Е_упр. _т);

· вартості покупної енергії від блок-станцій та суміжних електроенергетичних систем (Е_{пок . ел} ; Е_пок. _т).

Таким чином, в електроенергетичних системах (ЕЕС) складаються калькуляції собівартості енергії: а) на електростанціях – калькуляція виробничої собівартості електричної та теплової енергії; б) в електричних та теплових мережах – виробнича собівартість передачі та розподілу електричної та теплової енергії; в) калькуляція повної собівартості енергії як сума затрат електростанцій, електричних та теплових мереж та управління, включаючи покупну енергію.

Повну собівартість 1 кВт/год корисно відпущеної споживачу електроенергії визначають так:

,

де В_від.ст. – відпуск електроенергії в мережі електроенергетичної системи власними станціями;

В_пок.ел – покупна електроенергія;

Ч_втрат – частка втрат електроенергії в мережах при розподілі;

Ч_{витр. вир.} – частка витрат електроенергії на виробничі потреби електроенергетичної системи (електростанцій, котельних, електробойлерних, гідроакумулюючих установок та установок по перекачуванню води).

 

Повну собівартість теплової енергії, корисно відпущеної споживачу, визначають так:

,

де В_від.т. – відпуск тепла споживачу;

В_пок.т – покупна теплоенергія;

Ч_{втрат т} – частка втрат теплоенергії в теплотрасах при розподілі.

 

Таким чином, калькуляція собівартості представляє собою зведену калькуляцію собівартості енергії ЕЕС. По тепловим електростанціям затрати розподіляються поміж електро- та теплоенергією за статтями калькуляції. До затрат теплових електростанцій на виробництво електроенергії додаються: затрати ГЕС та електричних мереж; частка загальновиробничих витрат (щодо утримання апарату управління), яка відноситься на виробництво електроенергії; затрати на купівлю електроенергії від блок-станцій та суміжних електроенергетичних систем. Діленням отриманої загальної суми витрат на корисно відпущену споживачам електроенергію визначають собівартість 1 кВт/год. Аналогічно визначається собівартість теплоенергії. При цьому підсумовуються затрати на виробництво теплоенергії на ТЕС та затрати на купівлю теплоенергії, затрати теплових мереж, частка загальновиробничих витрат. Діленням цих сум на корисно відпущену споживачам теплоенергію визначається собівартість одиниці тепла.

Калькуляція собівартості виробництва електричної та теплової енергії, передачі та розподілу її в мережах може складатися з наступних статей:

1. Паливо на технологічні потреби.

2. Вода на технологічні потреби.

3. Витрати на оплату праці виробничих робітників.

4. Нарахування у фонди соціального страхування.

5. Витрати на утримання та експлуатацію обладнання.

5.1. Амортизація виробничого обладнання.

5.2. Витрати по технічному обслуговуванню мереж.

6. Витрати по підготовці та освоєнню виробництва (пускові витрати).

7. Цехові витрати.

8. Покупна енергія.

Довідки:

1. Собівартість одиниці електроенергії та одиниці теплоенергії.

2. Середньорічна собівартість одиниці електроенергії та одиниці теплоенергії за минулий рік.

3. Відпуск з шин (колекторів) електроенергії (тис. кВт/год) та теплоенергії (тис. ГДж).

4. Витрати електроенергії на власні потреби (тис. кВт/год).

5. Покупна енергія (тис. кВт/год, тис. ГДж).

6. Витрати електроенергії на виробничі потреби електроененергетичної системи (тис. кВт/год).

7. Корисний відпуск (тис. кВт/год, тис. ГДж).

8. Витрати умовного палива на виробництво (тис. тонн).

9. Вартість 1 тонни умовного палива (грн.).

10. Вартість 1 тонни натурального палива (грн.).

Разом виробнича (вона ж і повна) собівартість.

У т.ч.:

а) електростанцій

б) мереж

Вартість спожитої електроенергії.

Особливістю теплових електростанцій з точки зору планування собівартості їх продукції є наявність у них ряду послідовних стадій виробництва: заготівлі та збереження палива, паливоподачі, виробництво пари, виробництва електроенергії та приготування гарячої води в підігрівальних установках.

Кожна стадія виробництва характеризується виробітком однорідної продукції або наданням однорідних виробничих послуг. Тому калькуляцію на електростанціях будують за стадіями виробництва відповідно технологічному процесу.

Затрати попередніх стадій виробництва не включаються в затрати наступних стадій. Так, витрати паливно-транспортного цеху не включаються до собівартості продукції котельного цеху (відділення), а витрати котельного – до собівартості продукції турбінного цеху (відділення). Це дозволяє планувати та обліковувати затрати не тільки за окремими статтями калькуляції затрат, але й за окремими стадіями виробництва, детально аналізувати затрати при виробництві енергії.

При плануванні та обліку, а також при калькулюванні собівартості електричної та теплової енергії затрати на виробництво групуються за наступними калькуляційними статтями:

1. Паливо на технологічні потреби.

2. Вода на технологічні потреби.

3. Витрати на оплату праці виробничих робітників.

4. Нарахування у фонди соціального страхування.

5. Витрати на утримання та експлуатацію обладнання.

6. Витрати на підготовку та освоєння виробництва (пускові витрати).

7. Цехові витрати.

8. Загальностанційні витрати.

Кількість стадій (цехів), що виділяються на тепловій електростанції залежить від її типу (КЕС, ТЕЦ, блочного типу) та від виду палива, яке використовується (тверде, рідке, газ). На ТЕЦ групування затрат ведеться по паливно-транспортному, котельному (включаючи хімводоочищення), машинному та електричному цехам, а також по теплофікаційному відділенню. Якщо хімводоочищення є самостійним підрозділом, то затрати по ньому обліковуються окремо.

Розподіл затрат поміж електро- та теплоенергією здійснюється фізичним методом. А саме: всі затрати по паливо-транспортному та котельному цехам розподіляються між електричною та тепловою енергією пропорційно витратам умовного палива на ці види енергії, які визначаються шляхом розрахунку енергобалансу; так само здійснюється розподіл в цехах теплової автоматикита вимірів та хімцеху; затрати теплофікаційного відділення повністю відносять на теплоенергію; затрати турбінного та електричного цехів повністю відносять на електроенергію; загальностанційні витрати розподіляють поміж електричною та тепловою енергіями пропорційно сумам, що отримані в результаті розподілу попередніх затрат, тобто пропорційно цеховій собівартості.

На блочних електростанціях виробничі затрати групуються за наступними цехами: паливо-транспортному, котлотурбінному та електричному. Затрати по першим двом цехам розподіляються поміж витратами енергії пропорційно витратам умовного палива, а затрати електроцеху повністю відносяться на електроенергію.

Якщо на електростанції без цехова структура управління планування та облік здійснюються в цілому по електростанції.

Планування собівартості на гідроелектростанціях (ГЕС) має деякі особливості. На великих ГЕС планування витрат здійснюється за технологічними стадіями, які співпадають з розподілом по цехам: гідротехнічний, машинний (турбінний), електротехнічний. Якщо на ГЕС цехи укрупнені, то планування витрат здійснюється у відповідності з цим укрупненням. При без цеховій структурі планування та облік здійснюються без розподілу за технологічними стадіями. У випадках, коли ГЕС об’єднані в каскад, планування та облік здійснюються в управлінні каскадом. Планування затрат здійснюється по кожній окремій ГЕС і в цілому по каскаду.

При плануванні використовується та ж сама номенклатура статей затрат, які входять в окремі калькуляційні статті, що і на ТЕС, за виключенням тих, які стосуються виключно теплових станцій, наприклад, які пов’язані з утриманням та експлуатацією обладнання паливно-транспортного цеху.

На ГЕС групують статті затрат за тими ж економічними елементами і калькуляційними статтями, як і на ТЕС. Різниця тільки в тому, що не застосовуються статті "Паливо на технологічні потреби", "Вода на технологічні потреби". Структура собівартості електроенергії на ГЕС значно відрізняється від структури на ТЕС. Якщо на теплових станціях основною складовою є "паливо", то на ГЕС – амортизаційні відрахування.

Планування собівартості передачі та розподілу електроенергії (електромережних виробничих підрозділів) здійснюється так само як і на електростанціях, але у відповідності зі структурою мереж (за дільницями, районами). Особливостями тут є стадії передачі: а) повітряні лінії високої та низької напруги, включаючи обслуговуючі їх підстанції, у тому числі трансформаторні приміщення, фідерні пункти та фазокомпенсувачі; б) підземні кабельні мережі та введення разом з підстанціями, у тому числі трансформаторні приміщення, фідерні пункти та фазокомпенсувачі; в) міжрайонні мережі передачі напругою вище 220 кВ. форма калькуляції однакова для всіх структурних підрозділів. Але такі статті, як "Паливо на технологічні потреби", "Вода на технологічні потреби" відсутні, але додається стаття "Покупна енергія". Особливістю собівартості передачі і розподілу електроенергії є майже повна відсутність змінних витрат, оскільки вони не залежать від завантаження мереж. Особливістю структури затрат передачі і розподілу електроенергії є те, що найбільша частка у них займають амортизаційні відрахування (біля 60%). Вони залежать від структури основних фондів, яка визначається в основному потужністю підстанцій, довжиною мереж за окремою напругою. Собівартість передачі енергії зростає.

При плануванні собівартості на теплових мережах застосовується групування затрат за економічними елементами та калькуляційними статтями аналогічно електричним мережам. За статтею "Вода на технологічні потреби" в теплових мережах планують затрати на хімічно очищену воду, яку отримують від електростанцій, або власні затрати на підготовку підживлення для заповнення витоку. Визначаються затрати на хімічно очищену воду, що отримана від електростанцій, по плановій її собівартості. Планування ведеться без внутрішнього розподілу за фазами, тобто по одній стадії виробництва. Сюди відносяться: витрати по експлуатації тепломереж; утримання, поточний ремонт та амортизація трубопроводів, каналів, оглядових колодязів та іншого обладнання тепломереж; утримання диспетчерського пункту, заробітна плата персоналу по обслуговуванню тепломереж, нарахування на зарплату та інші витрати. Найбільшу частка в собівартості передачі тепла мають амортизаційні відрахування.

 

Основні джерела: [1, 2, 3, 5, 7]

Додаткові джерела: [17, 18, 20, 22, 23, 24]