Сутність бухгалтерського обліку, як обов’якового виду діяльності в сфері економіки

Сутність бухгалтерського обліку, як обов’якового виду діяльності в сфері економіки

Сутність бух. обліку полягає в наступному:

· В суцільному спостережені та вимірюванні складових майна суб’єкта господарювання, джерел його утворення та процесів господарської діяльності;

· В безперервній реєстрації господарських операцій;

· В документальному оформлені стану та змін майна, його джерел утворення та процесів господарської діяльності

· В систематизації та узагальнені даних поточного обліку у вигляді складання встановлених форм звітності від одного звітного періоду до іншого звітного періоду.

Бух. Облік як вид господарського обліку охоплює ті факти господарського життя, які мають вартісний вимір, є умовою та результатом господарської діяльності та безпосередньо впливають на визначення вартісного показника, мети такої діяльності, а саме: фінансового результату та прибутку.

Причини відмови від надання аудиторського висновку

Аудиторський висновок – документ, який складається на завершальному етапі аудиту, у якому висловлюється думка аудитора, сформована на основі отриманих аудиторських доказів.

Аудитор відмовляється від надання висновку у зв'язку з неможливістю перевірити факти щодо вказаних моментів. Представлені моменти суттєво впливають на дійсний стан справ у цілому. У зв'язку з відсутністю достатніх аудиторських доказів аудитор не може видати об'єктивний аудиторський висновок.

Якщо аудитор дає відмову від представлення аудиторського висновку, він говорить про неможливість на підставі наведених аргументів сформулювати висновок про фінансову звітність підприємства.

Види бухгалтерського обліку та їх характеристика

Бух. облік поділяється на: Фінансовий облік, Управлінський облік, Податковий облік

Фінансовий облік – забезпечує інформацією про результати діяльності та фінансовий стан суб’єкта господарювання як зовнішніх так і внутрішніх користувачів.

Управлінський облік – формує інформацію, яка призначена тільки для внутрішніх користувачів (трудовий колектив, керівники структурних та функціональних підрозділів, керівники підприємств, їх власники, замовники), та яка дозволяє оперативно впливати на процеси, що відбув на підприємстві.

Податковий облік – формує інформацію про стан податкових розрахунків суб’єктів господарювання та призначено для органів, які здійснюють податковий контроль.

Причини надання негативного аудиторського висновку

Негативний висновок слід висловити лише тоді, коли вплив на фінансові звіти будь-якої незгоди з управлінським персоналом є настільки суттєвим та всеохоплюючим, що(на думку аудитора) недостатньо модифікувати висновок, щоб розкрити неповний характер фінансових звітів.

Причини: Аудитом встановлені порушення; Допущені порушення викривляють реальний стан справ у цілому (в основному); Прийнята система обліку не відповідає законодавчим і нормативним вимогам; Дані фінансової звітності не відповідають обліковим даним.

Таким чином, дані бухгалтерського обліку і фінансової звітності не дають достовірного уявлення про дійсний фінансовий стан.

Відмінності між фінансовими, управлінськими та податковим видами бухгалтерського обліку

Фінансовий облік – забезпечує інформацією про результати діяльності та фінансовий стан суб’єкта господарювання як зовнішніх так і внутрішніх користувачів.

Організація фінансового обліку повинна забезпечити: суцільне, повне І безперервне відображення усіх господарських операцій, які відбулися за звітний період; складання встановленої фінансової (бухгалтерської) звітності; постачання необхідною та вірогідною інформацією користувачів
Обєктами фінансового обліку, що відображаються як на синтетичних, так і на аналітичних рахунках, є:
- активи підприємства: основні засоби, нематеріальні активи, капітальні вкладення, довгострокові та короткострокові фінансові вкладення, виробничі та товарні запаси, розрахунки з дебіторами, грошові кошти, Інші активи;
- джерела власних засобів: статутний фонд (капітал), резервний (страховий) фонд, фонди І резерви спеціального та цільового призначення, нерозподілений прибуток, Інші джерала власних засобів;
- зобовязання (пасиви) підприємства: довгострокові та короткострокові кредити банків І позикові кошти, розрахунки з кредиторами, Інші короткострокові зобовязання; витрати підприємств за їхніми елементами І доходи за їхніми видами;
- фінансові результати діяльності підприємств І їхній розподіл;
- господарські операції, повязані з процесами придбання ресурсів, виробництва та реалізації
Принципово важливим питанням фінансового обліку є методологія та організація обліку витрат І доходів Саме в цьому питанні проявляються відмінності побудови фінансового обліку

Управлінський облік – це процес виявлення, вимірювання, накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації та передачі інформації, що використовується управлінською ланкою для планування, оцінки i контролю всередині організації та для забезпечення відповідного підзвітного використання ресурсів.

Система управлінського обліку призначена для рішення внутрішніх задач керування підприємством. Для керування підприємством необхідна детальна інформація, що враховує технологію й організацію саме цього підприємства. Тому інформація управлінського обліку формується і надається з урахуванням потреб керівників конкретного підприємства. Кінцевою метою управлінського обліку є допомога керівництву в досягненні стратегічної мети підприємства.

Управлінський облік суттєво відрізняється від традиційного бухгалтерського обліку, зорієнтованого на складання фінансової звітності. На відміну від фінансового обліку, що ведеться з дотриманням визначених офіційних регламентів (інструкцій, стандартів і т.д.) встановлених державними органами або професійними організаціями, управлінський облік не обмежений у виборі методів і правил. Його форми і методи розробляються самим підприємством з урахуванням різних параметрів, приймаючи до уваги при підготовці варіантів управлінських рішень не тільки регламентні кількісні, але і якісні показники.

Отже, управлінський облік є складником процесу управління.

Податковий облік – формує інформацію про стан податкових розрахунків суб’єктів господарювання та призначено для органів, які здійснюють податковий контроль.

У податковому і фінансовому (управлінському) обліку є тимчасові відмінності у оцінці активів та зобов'язань. Наприклад, витрати на утримання об'єктів соціальної сфери, легкового автотранспорту, кошти, перераховані як благодійні внески, не включаються до валових витрат, але відображаються у фінансовому обліку як операційні витрати; доходи і витрати майбутніх періодів у податковому обліку відображаються повністю відразу, а у фінансовому обліку їх зараховують на умовах принципу відповідності, виходячі з терміну, на який вони розраховані.

У податковому обліку у валові витрати включають суму авансів, перерахованих постачальникам, а у валові доходи — суму авансів, отриманих від покупців. У фінансовому обліку такі суми до виручки (доходів) не зараховують, а відображають як дебіторську і кредиторську заборгованість. Власне кажучи, податковий облік забезпечує звітність не тільки суто за податками, але й за зборами і платежами, які за своїм економічним змістом неоднорідні. Підприємства беруть активну участь у формуванні Державного бюджету, фондів соціального страхування і соціального забезпечення шляхом сплати податків, зборів і платежів.

Типи аудиторських процедур

Аудиторські процедури -це процедури (дії) що виконуються аудитором під час аудиту фінансової звітності з метою формулювання думки, щодо її достовірності. Аудиторські процедури дозволяють спростувати або підтвердити твердження зазначене у ФЗ на основі зібраних аудиторських доказів. За характером проведення аудиторські процедури поділяються на 3 групи:

· Процедури оцінки ризиків;

· Тести контролю;

· Процедури по суті.

Процедури оцінки ризиків призначені для збору інформації про підприємство; отримання розуміння про підприємство та його середовище, включаючи його систему внутрішнього контролю; Оцінки ризиків суттєвого викривлення на рівні ФЗ та тверджень Тести контролю – призначені для перевірки операційної ефективності процедур контролю в запобігання або виявлені та виправленні суттєвих викривлень на рівні тверджень.

Процедури по суті – застосовуються для виявлення суттєвих викривлень на рівні тверджень і складаються:

· З перевірки інформації про класи операцій, залишки на рахунках, та розкриття інформації про об’єкти бухгалтерського обліку у ФЗ.

· З аналітичних процедур по суті.

Класифікація рахунків б.о

Класифікація рахунків бухгалтерського обліку базується на економічній класифікації засобів, джерел і процесів, є єдиною та будується за ознаками змісту, призначення та структури рахунків.

Крім того, рахунки класифікують за ознаками: відношення до балансу (активні, пасивні, забалансові); за ступенем деталізації інформації (синтетичні, субрахунки, аналітичні); відношення до інших рахунків (постійні або реальні та тимчасові або номінальні).
За основними ознаками рахунки бухгалтерського обліку класифікують:

за економічним змістом;

а призначенням і структурою.

Класифікація рахунків за економічним змістом встановлює, що саме обліковується на даному рахунку, які конкретні об'єкти відображаються на ньому залежно від їхнього економічного змісту. спрямована на встановлення номенклатури бухгалтерських рахунків господарської діяльності економічного суб'єкта.

Класифікація рахунків за призначенням і структурою показує, для одержання якої інформації призначені ті або інші рахунки та яка їхня структура, тобто зміст дебету і кредиту та характер залишку (сальдо).

Класифікації рахунків за економічним з містом: рахунки господарських засобів (активів); рахунки джерел господарських засобів (пасивів); рахунки господарських процесів. На рахунках господарських засобів (активів) відображають наявність (стан) та рух засобів. Залежно від виконуваних у господарстві функцій вони поділяються на: необоротні активи, запаси, грошові кошти, кошти в розрахунках. На рахунках джерел господарських засобів відображають наявність та рух джерел. За характером відображуваних на них джерел рахунки цієї групи поділяють на рахунки джерел власних засобів і рахунки джерел залучених засобів. Рахунки бухгалтерського обліку за призначенням і структурою поділяють на такі групи: основні, регулюючі, операційні, результатні, позабалансові.

12. Ризик не виявлення: поняття та причини виникнення

Ризик не виявлення - це імовірність того, що під час проведення аудиторських процедур суттєві викривлення залишаться невиявленими. Значні помилки залишаю не виявленими при проведенні аудиту внаслідок недостатнього аналітичного огляду та тестового контролю. З метою зменшення аудиторського ризику до сприятливого рівня аудитор враховує зроблені ним оцінки властивого ризику і ризику невідповідності внутрішнього контролю при визначенні характеру, строків і обсягів незалежних процедур перевірки. Залежно від цього аудитор планує:

- тести, спрямовані на перевірку споріднених сторін підприємства;

- строки проведення незалежних процедур;

- обсяг незалежних процедур.

Існує зв'язок між ризиком невиявлення помилок та комбінованим властивим ризиком і ризиком невідповідності внутрішнього контролю. Наприклад, якщо властивий ризик і ризик невідповідності внутрішнього контролю мають значний рівень, то рівень ризику виявлення помилок може бути низьким.

 

Зобов’язання підприємства

Зобов’язання – це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Зобов’язання – це обов’язок чи відповідальність діяти певним чином. Воно виникає тільки тоді, коли актив отримано, або коли підприємство укладає невідмовну угоду придбати актив.

Зобов’язання можуть бути монетарними і немонетарними. Монетарні зобов’язання відображають суму грошових коштів, що підлягають сплаті кредиторам, а немонетарні – зобов’язання поставити товари або надати послуги визначеної кількості та якості.

Зобов'язання підприємства поділяються на: довгострокові, поточні, забезпечення, непередбачені зобов'язання. До довгострокових зобов'язань належать: -довгострокові кредити банків;-інші довгострокові фінансові зобов'язання;-відстрочені податкові зобов'язання;-інші довгострокові зобов'язання.

Поточні зобов'язання включають: -короткострокові кредити банків; -поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями; -короткострокові векселі видані; -кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги; -поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, за розрахунками з бюджетом, за розрахунками з позабюджетних платежів, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків;

-інші поточні зобов'язання.

Непередбачене зобов'язання - це: 1) зобов'язання, що може виникнути внаслідок минулих подій та існування якого буде підтверджено лише тоді, коли відбудеться або не відбудеться одна чи більше невизначених майбутніх подій, над якими підприємство не має повного контролю; або 2) теперішнє зобов'язання, що виникає внаслідок минулих подій, але не визнається, оскільки малоймовірно, що для врегулювання зобов'язання потрібно буде використати ресурси, які втілюють у собі економічні вигоди, або оскільки суму зобов'язання не можна достовірно визначити.

28. Види документації за стадіями проведення аудиту.

На кожному етапі проведення аудиту створюється певна документація.

На етапі планування на основі попередньо отриманої інформації розробляється загальний план та програма аудиту. План аудиту є деталізованим документом, який складається з наступних частин:

-опис характеру, часу та обсягу запланованих процедур оцінки ризиків в достатніх для оцінки ризиків суттєвих викривлень;

-опис подальших аудиторських процедур на рівні тверджень для кожного суттєвого класу операцій, залишків на рахунках та їх розкриття;

-ін аудиторські процедури в межах проведення аудиту (напр. спілкування з юристами фірми-замовника).

Складання та виконання плану аудиту спрямоване на отримання достатніх та відповідних аудиторських доказів з метою зменшення аудиторського ризику. Підсумковим документом планування аудиту є Меморандум планування, який містить відомості щодо основних результатів та прийнятих рішень по всіх етапах планування.

Програма аудиту – це док,який містить перелік завдань у визначеній послідовності їх виконання, за результатами яких одержуються необхідні аудиторські докази.

На завершальній стадії аудиту створюється звіт і висновок.

Аудиторський висновок – це офіційний документ, який складається в установленому порядку за результатами проведення аудиту і містить судження-оцінку аудитора стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності. Аудиторський висновок розрахований на широке коло користувачів.

 

План та програма аудиту: зміст та відмінності

План аудиту за своїм змістом є більш деталізованим ніж загальна стратегія аудиту. Він включає:

· Опис характеру, часу та обсягу запланованих процедур, оцінка ризиків, достатніх для оцінки ризиків суттєвих викривлень;

· В подальших аудиторських процед..н а рівні тверджень для кожного суттєвого класу операцій залишків на рахунках та їх розриття.

· Інші аудиторські процедури в межах проведення аудиту (наприклад спілкування з юристами - замовниками)

Складання та виконання плану аудиту спрямоване на отримання достатніх та відповідних ауд..доказів з метою зменшення аудиторського ризику.

Задокументований план аудиту є підтвердженням відповідності план. Та вик..ауд..процедур. План аудиту затверджується до безпосереднього виконання ауд..процедур, проте може переглядатися залежно від змін обставин, що виникають в процесі аудиту.

Додатком до плану є бюджет витрат часу.

Документ – «програма аудиту» - це документ який містить перелік завдань у визначеній послідовності їх виконання за результатами яких одержуються необхідні аудиторські докази.

 

Зміст стадій аудиту

При розгляді аудиту як процесу виділяються планувальна, організаційна, технологічна та результатна стадії його проведення.

На 1 –й стадії (яка займає біля 30% аг..часу проведення аудиту, здійсн)

· Постановка мети і формулювання завдання;

· Розробка стратегії і тактики проведення аудиту;

· Накопичення та аналіз інформації про замовника (вивчення бізнесу замовника, ознайомлення з системою бух..обліку та сис-ою..внутрішнього контролю);

· Оцінювання аудиторського ризику та встановлення рівня суттєвості;

· Розробка програми аудиту та визначення необхідних аудиторських процедур.

На 2 – й стадії здійснюється (організація).

· Розподіл обов’язків в межах виконання програми аудиту;

· Визначення вимог до підбору і розподілу кадрів за ділянками роботи.

На 3 – й стадії здійснюється (технологічна): Тестування засобів контролю;Виконання аудиторських процедур по суті; Аналітичні процедури.

На 4 – й стадії здійснюється узагальнення результатів проведення аудиту (складання аудиторського звіту та висновку).

Принципи аудиту ФЗ

Аудит фінансової звітності - це процес, в ході якого аудитору надається можливість висловити думку відносно того, підготовлена чи відповідає фінансова звітність, по всіх чи істотно аспектів, відповідно чи до встановлених основами фінансової звітності. Звітність повинна відповідати:

• Міжнародним стандартам фінансової звітності;

• національними стандартами фінансової звітності;

• іншим нормативним актам, зазначеним у звітності.

Принципи, які регулюють аудит поділяються на методологічні принципи і принципи професійної етики.

При здійсненні професійної діяльності аудитор повинен керуватися загальними етичними принципами, викладеними в Кодексі етики професійних бухгалтерів, прийнятому МФБ. Цих принципів сім:

1. Незалежність (аудитор повинен бути вільний від будь-якої зацікавленості в справах клієнта,яка може бути визнана несумісною з принципами чесності, об'єктивності і незалежності).

2. Чесність (в Кодексі професійної етики цей принцип згадується разом з порядністю і має на увазі справедливе ведення справ, відвертість і правдивість).

3. Об'єктивність (зобов'язання бути справедливим, інтелектуально чесним, не мати конфліктів інтересів, уникати впливу інших осіб, що заважають неупередженості аудитора).

4. Професійна компетентність та належна сумлінність (аудитор повинен надавати послуги з належною ретельністю, компетентністю та старанністю, підтримувати професійні знання та навички на необхідному рівні, не повинен вводити в оману клієнта щодо досвіду або експертних знань, якими він у дійсності не володіє).

5. Конфіденційність (зобов'язання аудиторів забезпечувати конфіденційність інформації, отриманої в ході надання професійних послуг).

6. Професійна поведінка (аудитор повинен піклуватися про підтримку доброї репутації професії).

7. Слідування технічним стандартам (надання професійних послуг відповідно з вживаними стандартами, наприклад МСА, внутрішніх стандартів професійних аудиторських об'єднань та іншими нормативними документами).

Окрім дотримання цих принципів аудитор повинен планувати і проводити аудит з певною часткою професійного скептицизму, тобто не розглядати отриману від керівництва інформацію як обов'язково достовірну.

Методологічні принципи включають:1 планування, 2доцільність вибору методики і техніки аудиту, визначення критеріїв суттєвості і достовірності, 3обгрунтування оцінки значущості аудиторських заходів, 4обгрунтування оцінки система обліку і внутр. Контролю 5дотримання методики оцінки ризиків та вибіркової перевірки даних, 6 аналіз інформації, формув висновків та відповідальність за них.

Сертифікація- це визначення кваліфікаційної придатності кандидата на здійснення аудиторської діяльності через перевірку відповідності його освіти та досвіду роботи вимогам ЗУ «Про аудиторську діяльність» та складання ним кваліфікаційного іспиту.

Право на одержання сертифіката аудитора мають фіз. особи, які відповідають наступним вимогам:

1) Мають освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста або магістра

2) Мають вищу економічну або юридичну освіту

3) Пропрацювали не менше трьох років на посадах бухгалтера, ревізора, економіста-фінансиста, податкогово інспектора, юриста, помічника аудитора. (підтверджується належними документами – договір, виписка з трудової книжки,тощо)

4) Не мають судимості за злочини корисливого характера, або не є обвинувачуваними у кримінальній справі

5) Не мають зобов'язань перед будь-якою фінансовою
установою.

48. Сутність балансу та звітності як елементів методу БО

Дані бухгалтерського обліку, згруповані на бухгалтерських рахунках, в подальшому узагальнюються у фінансовій звітності підприємств. Головною формою фінансової звітності є баланс.
Баланс — система показників, згруповани в одну таблицю, які характеризують склад, розміщення, джерело і призначення господарськи засобів підприємства на звітну дату в грошовому обчисленні. Баланс — це двостороння таблиця, в якій ліва частина — це актив, а права — пасив.
В активі згруповано активи підприємства; в ньому три розділи — "Необоротні активи", "Оборотні активи" та "Витрати майбутніх періодів".
У пасиві п'ять розділів — "Власний капітал", "Забезпечення наступних витрат і платежів", "Довгострокові зобов'язання", "Поточні зобов'язання", "Доходи майбутніх періодів".
Кожний розділ складається зі статей відповідно до об'єктів бухгалтерського обліку та рахунків. В активі відображаються залишки по рахунках класів 1—3, у пасиві — класів 4—6. Рахунки класів 7—9 призначені для складання форми № 2 фінансової звітності "Звіт про фінансові результати".
Підсумок балансу, який однаковий в активі і пасиві, називається валютою балансу.
Баланс необхідний для контролю за наявністю та структурою активів, капіталу та зобов'язань підприємства, для аналізу фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності тощо.
Бухгалтерська звітність — це звітність, яка складається на підставі даних бухгалтерського обліку для задоволення потреб певних користувачів.
Бухгалтерська звітність підприємства включає в себе фінансову, податкову та статистичну звітність.
Звіт про фінансові результати повинен надавати достовірне і повне уявлення про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства.
Звітним періодом вважається рік, проміжна фінансова звітність подається щоквартально

 

Групи аудиторських процедур

Аудиторські процедури – це процедури (дії), які виконуються аудитором під час аудиту фінансової звітності з метою формулювання думки щодо її достовірності.

За характером проведення загальна сукупність аудиторських процедур, які проводяться на різних стадіях аудиту, поділяються на 3 групи:

1) процедури оцінки ризиків;

2) тести контролю;

3) процедури по суті.

Процедури оцінки ризиків призначені для отримання розуміння про підприємство та його середовище, включаючи його систему внутрішнього контролю та для оцінки ризиків суттєвого викривлення на рівні фінансових звітів та стверджень.

Тести контролю призначені для перевірки операційної ефективності, процедур контролю в запобіганні або виявленні та виправленні суттєвих викривлень на рівні тверджень

Процедури по суті застосовуються для виявлення суттєвих викривлень на рівні тверджень і складаються з: 1) перевірки інформації про класи операцій, залишки на рахунках та розкриття інформації про об’єкти бухгалтерського обліку у фінансовій звітності; 2) з аналітичних процедур.

Аналітичні процедури складаються з оцінки фінансової інформації шляхом дослідження важливих зв’язків між не фінансовими і фінансовими показниками. Вони охоплюють подальше вивчення встановлення відхилень та зв’язків, які суперечать іншій релевантній інформації або відрізняються від прогнозованих сум.

 

Шахрайство

Шахрайство — навмисно неправильне відображення і представлення даних обліку і звітності службовими особами та керівництвом підприємства. Шахрайство полягає в маніпуляціях обліковими записами і фальсифікації первинних документів, регістрів обліку і звітності, навмисно неправильній оцінці активів і методів їх списання, навмисному пропущенні або приховуванні результатних записів або документів, незаконному отриманні в особисту власність грошово-матеріальних цінностей, невідповідному відображенні записів в облікових регістрах.

Для визначення шахрайства аудитору необхідно:

- визначити мотиви шахрайства у клієнта;

- ознайомитись із персоналом, особливо з керівним, оцінити умови та порядок оплати його праці, наявність засобів (дорогих автомобілів, приміських котеджів тощо), вартість яких не відповідає одержаним доходам працівника;

- встановити наявність умов, що можуть сприяти можливості здійснення випадків шахрайства;

- виявити ознаки шахрайства шляхом виконання аналітичних процедур;

- провести суцільну та вибіркову перевірку об’єктів із найбільшим ризиком не виявлення порушень.

Існують певні ознаки, що свідчать про можливості здійснення шахрайства на підприємстві. Основними з них є:

- наявність несанкціонованих операцій;

- відсутність первинних документів, облікових регістрів, договірної документації тощо;

- необґрунтоване коливання цін за один і той самий звітний період;

- наявність надмірних повернень реалізованих товарів, анульованих (недійсних) продажів, безнадійних боргів та встановлення необґрунтованих фактів нестач запасів;

- агресивна реакція керівництва на проведення аудиторської перевірки;

- наявність значних матеріальних винагороджень, що пов’язані з досягненням запланованого рівня прибутку або продажу;

- керівництво підприємства та інші співробітники уникають запитань і не хочуть (не можуть) надати документи, що їх вимагає аудитор для перевірки;

- зосередження влади в руках одного або невеликої групи менеджерів.

Шахрайство, в контексті проведення аудиту, означає шахрайські дії, що призводять до викривлення фінансової звітності. З ним пов’язано два види викривлень:

— викривлення, що виникають у результаті шахрайства при складанні фінансової звітності. Як правило, здійснюється керівництвом підприємства;

— викривлення в результаті незаконного привласнення або використання активів. Як правило, здійснюється працівниками підприємства поза інтересами компанії.

 

Облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, яких дотримується підприємство під час складання фінансової звітності, враховуючи діючі нормативно-правові акти та особливості діяльності підприємства.

Облікову політику можна розглядати, з одного боку, як сукупність прийомів і методів, за допомогою яких здійснюється керівництво бухгалтерським обліком, з іншого — як сукупність конкретних методів і способів організації та форм бухгалтерського обліку, прийнятих підприємством на підставі загальних правил і особливостей господарської діяльності.

Для обрання облікової політики підприємства необхідно володіти обсягом знань, у складі яких:

1)знання нормативно-правових аспектів організації та ведення обліку

2)знання методологічних аспектів

3)знання технологічних аспектів.

Облікову політику підприємство визначає самостійно в особі його керівника та головного бухгалтера відповідним наказом чи розпорядженням з обов'язковим розкриттям в окремих розділах методичних принципів побудови бухгалтерського обліку, техніки його ведення та складання фінансової і статистичної звітності, організації роботи бухгалтерської служби. Чинне законодавство надає широкі права стосовно формування облікової політики.

Підприємство самостійно визначає параметри та напрями облікової політики; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з дотриманням єдиних методологічних засад та з урахуванням особливостей господарської діяльності й наявної технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми управлінського обліку, звітності й контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку тощо.

Обов’язковим додатком до наказу про облікову політику є робочий план рахунків бухгалтерського обліку, в якому зазначається лише ті синтетичні рахунки та субрахунки, які використовуються підприємством. Також, обов’язковим додатком до наказу про обл. політику під-ва є зведений графік документообігу, в якому зазначаються всі види документів, суб’єкти їх складання, а також час їх надходження до бухгалтерського під-ва.

 

Графік документообігу - це затверджений порядок опрацювання інформації, зазначеної в первинних документах. Він регламентує терміни складання, надання та опрацювання первинних документів; визначає перелік документів, час їх проходження та опрацювання, посадових осіб, відповіда-льних за складання документів; порядок передачі документів за інстанціями для опрацювання; термін надходження документів до бухгалтерії від комір-ників, майстрів та інших осіб; термін опрацювання і проходження документів всередині облікового відділу і завершення всіх робіт за звітний період до складання бухгалтерського балансу та звітності.

Графік документообігу розробляє головний бухгалтер, затверджується і вводиться в дію наказом керівника організації для того, щоб бути безумовно обов'язковим не тільки для облікових, але й для інших працівників, пов'яза-них з веденням обліку.

Зведений графік документообігу є обов’язковим додатком до наказу про обл. політику під-ва, в якому зазначаються всі види документів, суб’єкти їх складання, а також час їх надходження до бухгалтерського під-ва.

Внутрішній аудит

Внутрішній аудит — сукупність процедур щодо перевірки відповідності фактичного стану об’єкта аудиту нормативному. Мета і завдання внутрішнього аудиту полягає в забезпеченні збереження власності, економному використанні матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, виконанні завдань, нормативів, правильності ведення бухгалтерського обліку, складання фінансової звітності тощо. Служба внутрішнього аудиту є органом оперативного контролю виконавчих органів підприємства. Замовником внутрішнього аудиту є керівництво підприємства.

Аудит фін. звітності

Аудит фінансової звітності - це процес, в ході якого аудитору надається можливість висловити думку відносно того, підготовлена чи відповідає фінансова звітність, по всіх чи істотно аспектів, відповідно чи до встановлених основами фінансової звітності.

Сутність бухгалтерського обліку, як обов’якового виду діяльності в сфері економіки

Сутність бух. обліку полягає в наступному:

· В суцільному спостережені та вимірюванні складових майна суб’єкта господарювання, джерел його утворення та процесів господарської діяльності;

· В безперервній реєстрації господарських операцій;

· В документальному оформлені стану та змін майна, його джерел утворення та процесів господарської діяльності

· В систематизації та узагальнені даних поточного обліку у вигляді складання встановлених форм звітності від одного звітного періоду до іншого звітного періоду.

Бух. Облік як вид господарського обліку охоплює ті факти господарського життя, які мають вартісний вимір, є умовою та результатом господарської діяльності та безпосередньо впливають на визначення вартісного показника, мети такої діяльності, а саме: фінансового результату та прибутку.