Аудит обліку вексельних операцій

Аудит обліку вексельних операцій проводиться поета­пно. На першому етапі перевіряються затрати, пов'язані з виготов­ленням або придбанням бланків векселів, збереження та їх облік, сплата мита, списання витрат. На другому — визначається заборго­ваність за розрахунками з покупцями, замовниками та іншими дебі­торами, що забезпечена одержаними векселями, на третьому — за­боргованість за розрахунками з постачальниками, підрядниками та іншими кредиторами, яка забезпечена виданими векселями. На чет­вертому етапі перевіряються позики, одержані векселедержателем у комерційних банках під заставу векселів, а також ведення операти­вного контролю платежів за одержаними і виданими векселями, су­ми заборгованості за розрахунками з покупцями, замовниками та іншими дебіторами за відвантажену продукцію (товари), виконані роботи і надані послуги, які забезпечені одержаними векселями, та сума заборгованості, на яку підприємством видано векселі забезпе­чення поставок (робіт, послуг) постачальників та інших кредиторів тощо. Виконання закону України «Про обіг векселів в Україні» від 2001 р., а також Порядок видачі обліку і погашення векселів, вида­них як сплата ввізного та вивізного (експортного) мита за давальни­цькою сировиною досліджуються досить ретельно.

Векселі, отримані підприємством під час розрахунків за відва­нтажені товари, перевіряються на основі записів за рахунком № 34 та його субрахунками з метою підтвердження їх достовір­ності та правильності.

Одночасно, у разі потреби, проводиться інвентаризація вексе­лів у місцях їх зберігання (на підприємстві або в банку). Резуль­тати інвентаризації визначаються порівнянням фактичних даних з описами, що ведуться в бухгалтерії. Якщо підприємство збері­гає векселі в банку, то аудитор повинен за необхідності отримати підтвердження даних, одержаних на підприємстві, від банку че­рез запит. Разом з тим простежуються витрати підприємства за послуги щодо зберігання векселів, які повинні підтверджуватися угодами з банком, документами про нарахування винагороди та записами про віднесення на витрати операційної діяльності.

Особлива увага приділяється випадкам реалізації векселів з відстроченням платежів, дисконту, визначенню сум відсотків, умов та наслідків операцій з переказними, дисконтними, прости­ми відсотковими векселями.

Наслідки перевірки аудитор відображає в робочих докумен­тах, зразок якого наводиться в табл.

№ з/п	Завдання, цілі	Область перевірки	Дата	Підпис аудитора
	Перевірка дотримання умов збері­гання вексельних бланків	Бухгалтерія
	Перевірка правильності заповнен­ня вексельних бланків	Бухгалтерія
	Перевірка відображення вексель­них операцій у регістрах синтети­чного обліку	Бухгалтерія
	Перевірка відображення вексель­них операцій у регістрах аналіти­чного обліку	Бухгалтерія
	Перевірка відображення в регіст­рах синтетичного обліку оборотів, кінцевого сальдо за номерами ве­кселів	Бухгалтерія
	Аналіз руху векселів	Бухгалтерія
	Участь в інвентаризації векселів, складання аналітичних матеріалів	Бухгалтерія

 

 

АУДИТ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ

Одним з найважливіших показників, які характеризу­ють фінансовий стан підприємства, є стан розрахунків з дебіто­рами і кредиторами. Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 10 «Дебіторська заборгованість» визна­чаються методологічні основи формування бухгалтерського об­ліку і розкриття у фінансовій звітності підприємствами, установа­ми, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності (крім бюджетних організацій) інформації про де­біторську заборгованість, яку аудитор повинен використати у своїй роботі.

Завдання аудиту дебіторської заборгованості:

* установлення реальності дебіторської заборгованості та простроченої заборгованості (за якою минув строк позовної давності);

* перевірка правильності списання заборгованості, строк по­зовної давності якої минув;

* перевірка достовірності відображення в обліку дебіторської заборгованості залежно від прийнятого методу визначення реалі­зації;

* перевірка правильності та обґрунтованості списання забор­гованості;

* дослідження правильності оформлення і відображення в об­ліку заборгованості за виданими авансами, пред'явленими прете­нзіями.

Джерела інформації для перевірки дебіторської заборгова­ності:

- Реєстри синтетичного обліку і звітність (Баланс Ф-1, Голо­вна книга).

- Реєстри синтетичного й аналітичного обліку розрахунків (журнал № 3).

- Первинні документи з обліку розрахунків (накладні, рахунки-фактури, касові та банківські документи, договори).

Аудит розрахунків проводиться в кілька етапів. На першому необхідно встановити, чи не є відображена в балансі забор­гованість простроченою, на другому етапі розглядається де­біторська заборгованість, щодо якої минув тер­мін позову, списання заборгованості та правильність ведення обліку. Спочатку перевіряють дані активу балансу за відповідними рахунками. Ці дані за рахунками 16, 36, 37, 38, 63 та ін. порівню­ють з даними журналів та відомостей на певну дату (1-ше число місяця).

Після цього аудитор вивчає договори на поставку продукції, передбачену форму розрахунків, застосування попередньої опла­ти покупця продукції, зокрема плановими платежами, розрахун­ковими чеками, векселями, акредитивами, дорученнями, устано­влює, з чиєї ініціативи обрана невигідна для підприємства форма розрахунків і які заходи вживаються щодо поліпшення системи розрахунків.

Важливим питанням є оцінка дебіторської заборгованості для відображення її в балансі підприємства. Згідно зі Стандартом 10 дебіторська заборгованість має відображатись у балансі за чис­тою реалізаційною вартістю, тобто за реальною сумою заборго­ваності, яку підприємство може мати. Необхідно також врахувати знижки з ціни, що їх надають клі­єнтові, а також повернення товарів покупцями.

Для аудиту важливо знати відсоток безнадійної дебіторської заборгованості, для того щоб перевірити інформацію про ство­рення резерву сумнівних боргів. Згідно з принципом обережності підприємство повинно наприкінці року визначити суму безнадій­них боргів і створити резерв для її погашення за рахунок витрат поточного року.

Для отримання інформації про реальний стан дебіторської за­боргованості можна надіслати листи-запити підприємствам-боржникам про звірку даних та самостійно провести зустрічні перевірки.

Особливу увагу аудитор має зосередити на контролі по­зовної давності заборгованості, що значиться на балансі як реальна, а насправді строки її стягнення через арбітраж чи суд адміністрацією підприємства пропущені, тому вона під­лягає списанню на збитки. Аудитор мусить виявити причини безгосподарності, місце утворення збитків та винних за них осіб. З'ясовують, чи немає випадків приховування дебіторської за­боргованості відбиттям в балансі згорнутого сальдо замість роз­горнутого. Під час вивчення цього питання розглядають такі ра­хунки: «Розрахунки з покупцями і замовниками», «Розрахунки з постачальниками і підрядниками», «Розрахунки з різними дебі­торами і кредиторами» тощо.

Необхідно підкреслити, що зменшення дебіторської заборго­ваності не порушує рівності активу й пасиву балансу. Іноді окре­мі керівники та головні бухгалтери вуалюють дебіторську забор­гованість, щоб мати підставу для одержання премій. У зв'язку з цим необхідно перевіряти первинні документи.

Завданням аудиту дебіторської заборгованості є перевірка ре­альності (правдивості) та правильності її оформлення, правиль­ності визначення ймовірності повернення цієї заборгованості.

Під час аудиту дебіторської заборгованості розрахунків із по­купцями і замовниками може визначатися загальна сума дебітор­ської заборгованості.

Перевіряється заборгованість у розрізі окремих покупців, замовників і дати виникнення заборгованості, термін утворення якої більше року. Така заборгованість (за наявності виправдних документів) може бути списана на збитки як дебіторська заборгованість, за якою минув строк позовної давності, або за іншими борга­ми, нереальними до стягнення за рішенням інвентаризаційної комісії. Необхідно вивчити аналітичні рахунки за кожним дебітором і встановити, чи немає знеособлених аналітичних рахунків.

Важливим є вивчення показників якості та ліквідності дебіторської заборгованості.

За даними відомості обліку розрахунків з покупцями і замовниками ауди­тор може скласти аналітичну таблицю, за якою аналізується стан дебіторської заборгованості за строками виникнення.

Щомісячне ведення такої відомості дає змогу бухгалтеру аналізувати дебіторську заборгованість і своєчасно вживати за­ходів щодо усунення простроченої заборгованості. Такий аналіз дебіторської заборгованості, як було зазначено вище, здійсню­ється за даними внутрішньої звітності підприємства і вико­ристовується для потреб управління. Але, як відомо, зовнішні користувачі інформації, які перебувають у ділових взаємовідно­синах з підприємством, також дуже заінтересовані мати інфор­мацію про його дебіторську заборгованість, оскільки зростання її завжди свідчить про нестабільний фінансовий стан. Тому для аудитора дуже важливо дати достовірну оцінку такої заборгова­ності.

За даними бухгалтерської звітності визначається цілий ряд показників, що характеризують стан заборгованості, наприклад частка сумнівної дебіторської заборгованості в зага­льному обсязі заборгованості, відсоток, оборотність дебіторської заборгованості тощо.

Методика аудиту показників оборотності дебіторської забор­гованості: дані за звітний період зіставляються з даними за мину­лий рік (або за інший звітний період).

Вивчення претензійних сум починається з аналізу та інвента­ризації заборгованості за кожною сумою. На підприємствах зві­ряння розрахунків необхідне. Для цього дебіторам надсилають виписки з особистих рахунків або направляють до них для взаємозвірки спеціалістів.

Перевірка відомості №3.5 і журналу №3 за рахунком 374 «Розрахунки за претензіями» дає можливість дізнатися про задоволення пред'явленими сумами претензій щодо невідповідності якості продукції, цін і тарифів, наявності арифметичних помилок і нестач, простоїв, штрафів, пені, що їх належить утримати з по­стачальників і підрядників на підставі рішень господарських су­дів, письмової згоди постачальників на задоволення претензій, актів приймання вантажів, виписок банку або про відмову від цих претензій.

Досліджуючи претензійну заборгованість, необхідно обґру­нтувати її відповідними документами і встановити, чи не зазначаються на балансі суми претензій із простроченими термінами позову. Звертається увага на списані суми невід­шкодованих претензій за рахунок результатів діяльності клі­єнта.

Установлюють, чи ведеться оперативний облік претензій і як здійснюється контроль за своєчасністю й обґрунтова­ністю передання матеріалів у господарський суд для відшко­дування заборгованості. Звертається увага на своєчасність висновку і виконання угод на поставки продукції і матеріа­лів.

Досліджуються всі можливі штрафи, пені, визнані боржни­ком або щодо яких отримано рішення місцевого або арбітраж­ного суду про їх стягнення. Слід підкреслити, що списання бор­гу на збиток у результаті неплатоспроможності боржника не є підставою для ліквідації заборгованості, яку відбивають у бала­нсі протягом відповідного терміна, тобто з часу списання. Якщо є дебіторська заборгованість, щодо якої минув строк позовної давності, вивчається питання про правильність списання сум за рішенням керівника підприємства і з'ясовується, на який раху­нок вона віднесена. Важливо також перевірити законність таких списань. Аналогічно перевіряються розрахунки з відшкодуванням за­подіяних збитків, розрахунки з іншими дебіторами.

АУДИТ ОБЛІКУ ЗАПАСІВ

Аудиторська перевірка операцій з матеріальними цін­ностями включає дослідження стану складського господарства та збереження матеріальних цінностей, нормування витрачання, оприбуткування, правильності оцінки купованих матеріальних цінностей, використання запасів на виробництві, перевірка опе­рацій з МШП. Основна мета перевірки — встановлення законно­сті, достовірності та доцільності операцій з матеріалами, правильності їх відображення в обліку.

На більшості підприємств обсяг операцій з матеріальними цінностями буває досить значним, тому їх перевірка є трудомістким процесом.

Під час аудиторської перевірки операцій з матеріальним цін­ностями потрібно керуватись чинними нормативними та законо­давчими документами, а саме:

* Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

* Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.1999р.

* Інструкцією «Про застосування планів рахунків бухгалтер­ського обліку...», затвердженою наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.1999 р.

* Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запа­си».

* Інструкцією «По інвентаризації основних засобів, нематері­альних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових кош­тів і документів та розрахунків», затвердженою наказом Мініс­терства фінансів України № 69 від 11 серпня 1994 р. (зі змінами і доповненнями).

* Порядком проведення дооцінки залишків матеріальних цін­ностей зі змінами і доповненнями, затвердженим наказом Мініс­терства фінансів України № 69 від 11 серпня 1994 р.

* Інструкцією «Про норми витрат пального і мастильних ма­теріалів на автомобільному транспорті», затвердженою Департа­ментом автомобільного транспорту України № 179 від 3 травня 1995р.

* Положенням про граничні терміни експлуатації устаткуван­ня у виробництві, галузеві технічні норми витрат сировини та ма­теріалів на виробництво готової продукції.

* «Положенням про документи та документообіг у бухгалтер­ському обліку», затвердженим Міністерством фінансів України.

* «Інструкцією про порядок видачі довіреностей на отриман­ня ТМЦ та їх відпуск», затвердженим Міністерством фінансів України.

Джерелами інформації для аудиторської перевірки матеріаль­них цінностей на підприємстві є:

- Доручення — документ, який видає підприємство лише власним працівникам на одержання товарно-матеріальних цін­ностей, де мають бути перелічені всі цінності, які потрібно отримати.

- Прибутковий ордер, оформлення якого здійснюється мате­ріально відповідально відповідальною особою для оприбуткування всіх матері­алів, що надійшли на склад підприємства.

- Акт про прийняття матеріалів, який складають на матеріали, які надходять без супровідних документів для оприбуткування.

- Лімітно-забірна картка — оформляється при відпуску матеріалів зі складу на виро­бництво, виписується на кожний вид запасів і в кінці місяця на підставі лімітно-забірних карток підраховується кількість та сума відпущених матеріалів за місяць.

- Накладна-вимога — накладна на відпуск матеріалів на сто­рону. Складається у разі відпуску цінностей зі складу, при внут­рішньому переміщенні та надходженні на склад матеріалів від розбору тимчасових споруд, від ліквідації основних засобів.

- Картка обліку матеріалів, в якій ведеться кількісно-сорто­вий облік матеріалів на складі.

- Товарно-транспортна накладна — супровідний документ, на основі якого здійснюється оприбуткування запасів.

- Акт-вимога на зміну (додатковий відпуск) — документ, що оформляється під час відпуску цінностей, потреба в яких виникає разово.

- Відомість обліку залишків матеріалів на складах, яка скла­дається на основі карток складського обліку і заповнюється ма­теріально-відповідальними особами.

- Картка обліку МШП — відомість обліку видачі спецодягу, взуття, акт на списання МШП.

- Вивчення складу і структури матеріальних цінностей, озна­йомлення з умовами їх зберігання.

- Підтвердження правильності оцінки запасів та відображен­ня операції за їх надходженням та використанням в обліку.

- Оцінка системи внутрішнього контролю за використанням сировини і матеріалів у виробництві.

- Підтвердження достовірності визначення та відображення зносу МШП.

- Оцінка якості проведення інвентаризації матеріальних цін­ностей.

- Підтвердження достовірності оформлення та відображення на рахунках типових господарських операцій.

Основну роль в аудиті матеріальних цінностей відіграє інвен­таризація (рис. 5).

Рис. 5. Аудит інвентаризації матеріальних цінностей

 

Присутність аудитора під час інвентаризації необхідна. У його функції входить:

— присутність під час інвентаризації, якщо запаси матеріаль­них цінностей дуже великі та якщо аудитор з недовірою ставить­ся до очікуваних результатів;

— спостереження за виконанням процедур та індентифікація з метою визначення ступеня відповідності їх законодавчим актам;

— перевірка правильності підрахунку на основі випадкової вибірки;

— вивчення обґрунтованості віднесення операцій до певного звітного періоду;

— отримання пояснень з приводу значних невідповідностей матеріальних цінностей даним бухгалтерських записів;

— перевірка правильності оцінки фактичного обсягу запасів.

Аудиторські процедури поділяються на ті, що проводяться:

* до інвентаризації;

* під час інвентаризації;

* після інвентаризації.

До проведення інвентаризації потрібно впевнитись у тому, що на підприємстві чітко організовані складське господарство та ко­нтрольно-пропускна система.

Необхідно здійснити процедури перевірки таких фактів:

—як здійснюється охорона об'єкта;

—чи укладені та правильно оформлені договори про матеріа­льну відповідальність з працівниками, яким передано матеріальні цінності на зберігання;

—чи створені матеріально відповідальній особі умови для за­безпечення збереженості матеріальних цінностей, чи є в наявнос­ті складські приміщення, шафи, сейфи;

—чи є в наявності вимірювальні пристрої;

—чи існує контроль за порядком вивезення матеріальних цін­ностей з території підприємства;

—чи призначена керівництвом підприємства постійно діюча комісія для перевірки матеріальних запасів.

Для отримання впевненості в тому, що операції за рухом ма­теріальних цінностей (МЦ), які були проведені до інвентаризації, обліковані правильно, аудитор знімає копії останніх документів за надходженням та вибуттям цінностей.

Під час проведення інвентаризації аудитор не може бути чле­ном інвентаризаційної комісії, але, спостерігаючи за її роботою, повинен стежити за правильністю виконання процедур (послідо­вність проведення яких наведені на рис.6).

Рис 6. Інвентаризація майна на підприємстві

Члени інвентаризаційної комісії перераховують цінності та складають інвентаризаційні описи. Аудитор проводить контрольні перевірки, час від часу звіряю­чи її дані з даними інвентаризаційних описів. Особливу увагу звертають на дорогоцінні, застарілі та пошкодженні матеріали. Здійснюючи інвентаризацію, слід звертати увагу на номери, мар­ки, назви. Аудитор мусить звертати увагу на перевірку подій після дати складання балансу та правильності їх віднесення до того чи іншого звітного періоду.

У цьому разі аудитор повинен виконати такі процедури: віді­брати операції з відпуску матеріалів, обліковані на початку звіт­ного періоду для вибіркового тестування та порівняти їх з накла­дними та рахунками, потім впевнитись, чи серед облікованих операцій немає таких, які виходячи з даних відвантаження в пер­винних документах стосувалися звітного періоду. Після закінчення інвентаризації важливо, щоб аудитор зняв копію інвентаризаційної відомості.

Важливий спосіб бухгалтерської перевірки — порівняння да­них прибутково-видаткових документів з даними інших докуме­нтів, які фіксують ці самі операції, але в інших аспектах. Його за­стосовують тоді, коли є підозра, що під час здійснення деяких операцій були допущені помилки, а документально ці операції зафіксовано правильно.

Використовуються також такі прийоми і способи, як зістав­лення даних, що відображають надходження та витрачання мате­ріальних цінностей, з даними документів, якими оформлені інші операції, обумовлені першою операцією; даних про переміщення МЦ — з даними про тару, в якій вони перевозились; даних бух­галтерського обліку — з даними оперативного обліку; перевірка фактичного виконання робіт у натуральних показниках, оплаче­них за грошовими документами; перевірка об'єктивної можливо­сті виконання операцій, відображених у документах.

Безпосередній огляд бухгалтерських документів здійснюється для перевірки правильності арифметичних підрахунків у них, їх правильного оформлення. Зіставлення даних бухгалтерського об­ліку з даними оперативного обліку використовується для вивчен­ня господарських операцій. Дані оперативного обліку не можуть бути основою для облікових записів, тому бухгалтери й аудитори їх не використовують. За документами оперативної звітності мо­жна визначити справжній характер та обсяг операцій, пов'язаних з матеріальними цінностями. Однак це не може бути достовірною інформацією для висновку аудитора. Вони лише допомагають вибрати правильний напрямок дослідження.

Стандарт 9 «Запаси» пропонує такі методи оцін­ки вибуття матеріальних цінностей:

* метод ФІФО;

* метод середньозваженої собівартості;

* метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці за­пасів;

* метод нормативних затрат;

* метод ціни продажу.

Для одиниць запасів, які мають однакове призначення й одна­кові умови використання, застосовується тільки один із наведе­них методів.

 

АУДИТ ОБЛІКУ МАЛОЦІННИХІ ШВИДКОЗНОШУВАНИХ ПРЕДМЕТІВ (МШП)

Під кінець аудиторської перевірки аудитор перевіряє операції з оприбуткування і списання МШП. Згідно з П(С)БО 9 «Запаси» до МПШ відносять предмети зі строком служби до одного року або не більше одного операційного циклу, якщо він більше одного року. Під час аудиту завчасно перевіря­ють їх склад, кількість, вартість. У процесі перевірки використо­вуються оборотні відомості, картки складського обліку та інші регістри.

Аудитору потрібно з'ясувати правильність кореспонденції ра­хунків, пов'язаних з рухом МШП, та нарахування по них зносу, досліджуючи записи в регістрах синтетичного обліку та їх доку­ментальне підтвердження. Помилки та відхилення аудитор відмі­чає у своїх робочих документах. Під час проведення аудиту МШП застосовуються ті самі про­цедури й методи, що й під час аудиту матеріальних цінностей.

Джерела інформації МШП такі: первинні документи, рахунки-фактури, накладні, залізничні накладні, товарно-транспортні на­кладні, а також відповідні форми:

— МШ-2 «Картка обліку малоцінних і швидкозношуваних предметів»;

— МШ-4 «Акт вибуття малоцінних і швидкозношуваних предметів»;

— МШ-5 «Акт на списання інструментів (пристосування) та обмін їх на придатні»;

— МШ-7 «Відомість обліку видачі (проведення) спецодягу, спецвзуття і запобіжного пристосування»;

— МШ-8 «Акт на списання малоцінних і швидкозношуваних предметів».

Згідно з П(С)БО 9 одиницею бухгалтерського облі­ку МШП є їх найменування, або вид і зарахову­ються на баланс підприємства за первісною вартістю. Первісна вартість МШП, придбаних за плату, — це їх собівартість, а якщо вони виготовлені власними силами підприємства - це собівар­тість їх виробництва, яка визначається згідно з П(С)БО 16 «Ви­трати».

Аудит МШП проводиться в кілька етапів. Спочатку аудитор перевіряє правильність організації обліку МШП; своєчасність складення первинних документів, дотримання правил під час приймання МШП на склад і відпуску їх в експлуатацію. На на­ступному етапі аудиту перевіряються віднесення придбаних предметів та засобів до МШП за критеріями, установленими за­конодавчими актами. Далі ретельно перевіряються правильність списання та облік списання МШП.

Аудитору необхідно з'ясувати виконання статті 10 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», якою передбачено, що підприємства для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку і фінансової звітно­сті зобов’язані провести інвентаризацію активів і зобов'язань. Тому інвентаризації підлягають усі існуючі МШП (тобто не списані з обліку) як на складі, так і ті, що обліковуються кіль­кісно в експлуатації. Аудитор устано­влює відповідність синтетичного обліку й аналітичного. Сума недостачі погашена винною особою через:

— утримання (за заявою) із заробітної плати: Д-т 661, К-т 375;

— внесення грошових коштів до каси підприємства: Д-т 301, К-т 375.

Типові помилки під час здійснення операцій з матеріальними цінностями можуть бути такі:

— незадовільна організація складського господарства та збері­гання цінностей;

— невиконання завдань щодо заготівлі матеріалів;

— придбання непотрібних матеріалів, наявність на складі ма­теріалів, що псуються;

— завищення собівартості заготовлених матеріалів;

— порушення правил приймання вантажів, неправильне ви­значення та оформлення нестачі;

— неповне оприбуткування запасів, що надійшли;

— необґрунтовані претензії до постачальників;

— нераціональне витрачання матеріалів на виробництво, по­рушення норм та лімітів відпуску;

— відпуск дефіцитних товарів під виглядом надлишкових на сторону;

— порушення порядку проведення інвентаризації;

— нестача, надлишок, присвоєння матеріальних цінностей;

— помилки та підробки в документах;

— підміна нових матеріалів старими;

— відпуск цінностей за заниженими цінами;

— незадовільне ведення бухгалтерського обліку;

— помилки у визначенні сум уцінок, дооцінок запасів та їх ві­дображення в обліку.

Типові недоліки в проведенні інвентаризації:

— порушення строків проведення інвентаризації;

— нерівномірний їх розподіл за календарними періодами;

— порушення принципу раптовості;

— неякісне проведення інвентаризації, а саме:

* недотримання правил перевірки вимірювальних пристроїв перед початком інвентаризації;

* включення в опис насправді неперевірених залишків цін­ностей;

* відпуск та приймання матеріалів під час проведення ін_ нтаризації без спеціальних позначок у первинних док ментах;

* недотримання правил перевірки цін в описах;

— недбале оформлення документів, а саме:

* відсутність прізвищ, ім'я та по-батькові матеріально від­повідальних осіб та членів комісії на інвентаризаційному описі та порівняльній відомості;

* відсутність дати проведення інвентаризації, відсутніс порівняльної відомості;

* відсутність загальних підсумків кількості та суми за описом;

* недостатньо інформації про вид матеріальних цінностей, сорт;

— несвоєчасне оформлення та визначення результатів інвен­таризації та їх відображення в обліку, особливо в пересортуванні;

— проведення інвентаризації некомпетентними в її проведенні особами.

 

АУДИТ ОБЛІКУ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ ТА ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про готову продукцію визначаються П(С)БО 9 «Запаси» та П(С)БО 16 «Витрати». Основними завданнями ауди­ту є встановлення правильності і достовірності відображення у звітності фактичної виручки від реалізації робіт (послуг) та фактичних витрат на виробництво і реалізацію продукції, формування фінансових результатів, з'ясування правильності визна­чення виробничої собівартості готової продукції, до якої входять: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загально-виробничі витрати.

З'ясовується, чи дотримуються на підприємстві Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 у частині визначення вартос­ті матеріальних запасів і яка методика застосовується для оцінки запасів, зокрема ідентифікованої собівартості відповідної одини­ці запасів, середньозваженої собівартості, собівартості перших за часом надходження запасів (Фіфо); нормативних витрат.

Джерелами інформації є: баланс підприємства, звіт про фінан­сові результати та їх використання, журнали 1, 2, 3, 4, 5, 5^а, 6 (у ра­зі використання журнальної форми бухгалтерських записів), пер­винні документи з відпуску готової продукції зі складу, банківські виписки про рух коштів на поточному рахунку, касові звіти з при­кладеними прибутково-видатковими документами в оплату рахун­ків, платіжні доручення на оплату відвантаженої продукції та ін.

Аудитор повинен перевірити, а за необхідності і самостійно здійснити розрахунок фактичної собівартості продукції та реалі­зованої продукції.

Перевіряючи розрахунки за готову продукцію за бартерними операціями, аудитор виявляє, чи вся сума включена в обсяг реа­лізації, чи правильно нараховано ПДВ, а також в яких цінах здій­снено бартерний обмін. Після цього аудитор аналізує правильність визначення оподатковуваного обороту для оподатковування ПДВ. Аудитор аналізує суми безоплатно отриманих товарів. При цьому необхідно враховувати, яка їх сума включається до об'єкта оподаткування податком на прибуток. На підприємствах, які використовують векселі під час оформлення розрахунків за відвантажену продукцію, важливо встановити порядок проведення операцій за рахунками бухгалтерського обліку.

Ретельного аналізу потребує операція зі списання готової про­дукції (товарів), перевіряється правомірність списання та відо­браження результатів на рахунках бухгалтерського обліку. Пере­віряється правомірність списання нерозподілених постійних та наднормативних виробничих витрат на собівартість реалізованої готової продукції (виконаних робіт та послуг).

Аналізується правильність визначення результатів від реаліза­ції готової продукції (робіт та послуг) за кожним номенклатур­ним номером, а також правильність відображення їх у реєстрах бухгалтерського обліку та у звітних даних форм № 1 та № 2 річ­ної та квартальної звітності.

 

АУДИТ ОБЛІКУ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ, ВИКОНАННЯ РОБІТ

ТА НАДАННЯ ПОСЛУГ

Під час проведення аудиту необхідно керуватися По­ложенням (Стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», в якому наведені такі терміни і поняття, як «елементи витрат», «напрями витрат», «нормальна потужність», «об'єкт витрат», «ви­знання витрат», «склад витрат», «розкриття інформації про ви­трати у примітках до фінансової звітності» та іншими норматив­ними актами.

Проте перш ніж розпочати перевірку обґрунтованості форму­вання і правильності обліку витрат виробництва необхідно оці­нити слабкі і сильні сторони внутрішнього контролю процесу ви­робництва і витрат. Перевіряючи витрати, слід документально підтвердити пра­вильність розрахунку собівартості продукції (робіт, послуг), оскільки це один з найважливіших синтетичних показників, що дає змогу оцінити ефективність використання в процесі вироб­ництва продукції (робіт, послуг) матеріальних і трудових ви­трат, рентабельність, прибутковість і фінансову стійкість під­приємства.

До початку проведення перевірки аудитор зобов'язаний ви­вчити організаційні і технологічні особливості підприємства, ви­значити характер, спеціалізацію, масштаби і структуру кожного виду виробничої діяльності організації-клієнта.

Досліджуючи правильність включення того чи іншого елеме­нта витрат до складу виробничих витрат і розрахунку собівартос­ті продукції, необхідно перевірити обґрунтованість розмежуван­ня джерел відшкодування різних витрат (за рахунок собівартості, прибутку, фондів або резервів), достовірність звітних показників собівартості продукції, правильність розподілу витрат між неза­вершеним виробництвом і готовою продукцією, що дає можли­вість виявити внутрішньогосподарські резерви зниження собіва­ртості продукції.

Джерелами даних для аудиту є первинна документація і бух­галтерські записи за рахунками обліку виробничих витрат («Ви­робництво», «Загальновиробничі витрати», «Адміністративні ви­трати», «Брак у виробництві», «Готова продукція», «Собівартість реалізації», «Витрати на збут», «Інші витрати операційної діяль­ності»), регістр бухгалтерського обліку, журнал № 5 і відповідні дані про витрати на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг), картки на замовлення, розробні таблиці (з розподілу за­робітної плати, відрахувань на соціальні потреби, послуг допо­міжних виробництв, розрахунку амортизації основних засобів, зносу МШП), відомості розподілу загальновиробничих витрат, відомість зведеного обліку витрат на виробництво.

Особлива увага звертається на правильність віднесення ви­трат на собівартість продукції та групування їх за елемента­ми — матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахуван­ня на соціальні потреби, амортизація основних засобів, інші витрати.

Обґрунтованість складу матеріальних витрат на виробничі по­треби і включення їх до собівартості продукції (робіт, послуг) перевіряється через зіставлення даних складів про відпуск мате­ріалів у виробництво з даними цехів та інших підрозділів про надходження їх у виробництво, а також за допомогою аналізу за­писів за кредитом рахунку «Виробничі запаси» і дебетом відпо­відних рахунків, які відображаються в журналі № 5.

Переходячи безпосередньо до перевірки правильності обліку витрат на виробництво продукції, аудитор повинен особливу увагу звернути на такі питання:

— чи дотримується принцип постійності в обліку витрат (тобто незмінюваність вибраного з початку року методу обліку витрат на виробництво і методу калькулювання собівартості продукції, способи розподілу непрямих витрат);

— чи відповідає обраний метод обліку витрат галузевим і техніко-економічним особливостям організації;

— наскільки правильно розмежовуються виробничі витрати за звітними періодами;

— чи дотримуються обраного методу і точності оцінки мате­ріальних ресурсів, що списуються на витрати виробництва про­дукції;

— наскільки обґрунтовано списуються відхилення від обліко­вих цін за матеріалами;

— чи правильно нараховується знос основних засобів, немате­ріальних активів і МШП;

— наскільки обґрунтовані суми витрат, пов'язані з організаці­єю та управлінням виробництвом, і способи їх розподілу на об'єкти обліку і калькуляції;

— чи правильно віднесені на витрати виробництва (обігу) фа­ктичні суми витрат на ремонт основних засобів, відрядження, рекламу, оплату інформаційних, консультаційних послуг, а також представницьких витрат та ін.

Аудиторська перевірка витрат на виробництво є одним з тру­домістких процесів в аудиторській діяльності, вимагає великої зосередженості, знань нормативних та інструктивних матеріалів з їх подальшими змінами, а також особливостей правильного розрахування виробничих витрат в окремих видах господарської ді­яльності організації.

Практика аудиторських перевірок показує, що є факти, коли до витрат даного звітного періоду включають витрати, здійснені в інші звітні періоди. Тому слід знати, що відповідно до Поло­ження (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 «Витра