Історія виникнення та розвитку аудиту в світі та в Україні.

Історія виникнення та розвитку аудиту в світі та в Україні.

 

 

Отже, розвиток аудиту в Україні має три етапи:

Перший — 1987-1992 рр. — створення перших аудиторських структур.
Другий — 1993-1998 рр. — формування нормативно-правової бази аудиту в Україні.
Третій — 1999 р. — дотепер — діяльність аудиту на новій нормативно-правовій базі та посилення монопольного становища представників провідних іноземних аудиторських послуг в Україні.

18 квітня 2003 року Аудиторською палатою України було прийнято в якості національних Міжнародні стандарти аудиту. За цей час з мало відомого терміну аудит перетворився на невід’ємний елемент ринкових відносин.

 

Розкрийте методику та розвиток аудиту в системі фінансово-економічного контролю

Фінансово-економічний контролю являє собою систему спостереження і перевірки процесу функціонування відповідного об’єкта у соціальній сфері суспільства з метою встановлення відхилень від заданих параметрів. Суть контролю полягає в тому, що суб’єкт управління виконує його настанови. Основною метою цієї функції є блокування відхилень д-сті суб’єкта управління від заданої соціальної програми, а вразі їх виявлення – приведення керованого суб’єкта до стійкого стану за допомогою усіх соціальних регуляторів. Функції фін-екон. контролю правової держави з ринковою економікою включають у себе сприяння д-сті суб’єктів господарювання, щодо процесів, які вони охоплюють. Ці функції поширюються на економічну д-сть усіх ланок народного господарства. За організаційними формами фін-екон. контролю в Україні поділяється на: державний, муніципальний, незалежний, власника. Державними контролюючими органами виступають: Розрахункова палата Верховної Ради України, ДПА України, Держ.контрольно-ревізійна служба мінфіну України, Державне казначейство. Спеціалізованими органами державного контролю є Держстандарт України, Держ.митний комітет України, Держспоживзахист України, Державна санітарна інспекція України. Муніципальний контроль здійснюють місцеві ради народних депутатів. Незалежний контроль – аудиторський, контроль власника – внутрішньо системний, внутрішньогосподарський контроль.

Аудитором називали службовця, який вислуховував звіти посадових осіб. Становлення аудиторської перевірки припадає на початок ХІХ ст.. і пов’язане з найрозвинішою країною того часу Великою Британією. У 1862 році у Великій Британії виходить серія законів про компанії, згідно з якими останні зобов’язані один раз протягом року запрошувати незалежного аудитора для перевірки і підтвердження звітності та звітування перед акціонерами. Аналогічні рішення незалежного аудиту були прийняті у Франції (1867р.), США (1896р.), Німеччині (1931 р.), Канаді та інших державах.

В Україні аудиторська д-сть включає такі основні рівні: 1 – це ухвала ЗУ «Про аудиторську д-сть» у 1993р., який визначив у правовому полі місце аудиту, що дуже важливо. 2 – розроблення системи нормативно-правового регулювання аудиту, яка включає національні нормативи і кодекс професійної етики аудиторів України. 3 – розроблення документів, які потрібні для реалізації нормативів і використання їх.

 

Суть та значення аудиту.

 

Аудит — це перевірка оприлюдненої бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації про фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти та відповідності діючому законодавству та встановленим нормативам.

Слово «аудит» латинського походження і означає «слухати».

Аудит — системний процес одержання (збору) інформації про економічні дії та події з метою встановлення рівня її (інформації) відповідності визначеним (установленим) критеріям та подання результатів зацікавленим користувачам.

Відповідно до Закону Україні "Про аудиторську діяльність" аудит провадиться

з метою визначення достовірності звітності суб'єктів господарювання,

обліку, його повноти та відповідності чинному законодавству і встановленим

нормативам. Згідно зі ст. 8 Закону про це має бути зазначено в

аудиторському висновку.

Основні задачі аудиту – збирання та обробка достовірної інформації про

фінансову діяльність суб’єкта господарювання і на цій основі аудиторського

рішення.

Крім того аудит повинен адекватно відображати всі аспекти діяльності

суб’єкта, що перевіряється і для того, щоб скласти достовірний аудиторський

висновок аудитор повинен отримати безумовну гарантію того, що інформація в

бухгалтерській документації достатня і достовірна.

 

Предмет та об'єкти аудиту.

 

Предметом аудиту в загальноекономічному розумінні є фінансово-господарська діяльність суб’єктів підприємництва (стан суб’єкта як системи господарювання).

Предмет аудиту в локальному (конкретному) розумінні залежить від об’єкта, який визначає головну його (аудиту) мету. Так, предметом аудиту фінансової звітності є фінансова звітність суб’єкта господарювання, податкової звітності — по-
даткова звітність.

Предметом аудиту господарської діяльності (аудиту ефективності) є господарська діяльність суб’єкта або його окремих підрозділів, видів діяльності, функцій управління.

1. Об'єкти аудиту. Предмет аудиту конкретизується його об'єктами. Об'єктами аудиту є юридичні й фізичні особи, при цьому перевірці підлягають окремі господарські засоби і процеси, сукупність яких характеризує виробничу і фінансово-господарську діяльність підприємств і окремих посадових осіб за відповідний період, що складає поняття об'єктів контролю. До об'єктів можна віднести й економічні процеси, матеріально-технічне постачання, виробництво, збут продукції, продуктивність праці, собівартість, прибуток тощо.
Є складні й прості об'єкти дослідження. До простих належать об'єкти, які містять декілька елементів. Наприклад, товарна продукція є простим об'єктом для контролю, але їй притаманні такі елементи: якість, асортимент, конкурентоспроможність на ринку, естетична привабливість тощо. До складних належать об'єкти з невизначеною структурою, яка підлягає дослідженню. Наприклад, автоматизацію технологічного процесу відносять до складних об'єктів аудиту, на вході яких відомі затрати на впровадження, а на виході - вироблена продукція. Але ті елементи, які характеризують її, тобто фактори, що впливають на результативні показники (ефективність нової техніки), можна встановити при подальшому дослідженні із застосуванням методів економічного аналізу.

 

Планування аудиторської діяльності.

Планування — це процес здійснення рішень аудиторської стратегії. Процес планування аудиту здійснюють на початковій стадії аудиторсь­кої перевірки, і його основною метою є надання аудиторами (аудиторськими по фірмами) підприємствам і організаціям різних форм власності ефективних ау­диторських послуг у встановлений договором термін. Це означає належне ви­конання аудиторами своїх функціональних обов'язків на високому рівні профе­сійних стандартів. Планування забезпечує формування відповідної думки ауди­тора про фінансову звітність суб'єкта перевірки з мінімальними затратами, ви­ділення при цьому найбільш важливих і суттєвих частин і виключенням зайвого часу, який міг би бути витрачений на питання аудиту з низьким рівнем ризику.

 

29. Суть та мета загального плану аудиту.

Найважливішим методологічним принципом аудиту є планування.
Планування - це вироблення головної стратегії і конкретних підходів до характеру, періоду, а також часу проведення аудиту.
Аудиторові слід розробити і документально оформити загальний план аудиту, визначити в ньому суттєвість помилок, а потім здійснити аудит за цим планом. Загальний план аудиту розробляється настільки детально, що аудитор має можливість завдяки йому підготувати програму аудиту. Під час розроблення загального плану аудитор здійснює аналіз таких питань, які визначені у нормативі № 9 "Планування аудиту".
Розуміння аудитором бізнесу клієнта:
- головних факторів, які мають вплив на діяльність підприємства;
- найважливіших характеристик підприємницької діяльності підприємства, його організаційної структури, процесу виробництва, надання послуг, фінансового стану, а також порядку його звітування, включаючи зміни, які, можливо, мали місце після попереднього аудиту;
- розподілу обов'язків між керівництвом підприємства. Розуміння аудитором обліку і системи внутрішнього контролю:
- методології і принципів бухгалтерського обліку, які застосовувались бухгалтерією підприємства;
- можливого ефекту від змін в обліковій політиці;
- питань бухгалтерського обліку і системи внутрішнього контролю, які можуть бути використані аудитором у тестах оцінки надійності внутрішнього контролю підприємства та в незалежних аудиторських процедурах.
Вивчення ризиків і суттєвості помилок:
- оцінка аудитором ризику внутрішнього контролю та ефективності системи внутрішньогосподарського контролю підприємництва, тобто її спроможності попереджати помилки на підприємстві, оцінка розміру особистого аудиторського ризику не-виявлення суттєвих помилок у звітності підприємства, яка існує під час проведення аудитором аудиторських процедур і визначення на підставі цього найважливіших напрямків аудиту;
- визначення суттєвості помилок для цілей аудиту з кожного виду операцій;
- імовірність існування суттєвих помилок в обліку, яка оцінюється аудитором з огляду на попередній період перевірки і знайдені ним раніше помилки;
- визначення складних бухгалтерських операцій, включаючи ті, які робилися з використанням суб'єктивної думки бухгалтера. Види, час і повнота процедур:
- існування можливості оперативного внесення змін в окремі напрямки аудиту;
- вплив інформаційних технологій на процес аудиту;
-робота внутрішніх аудиторів підприємства та можливий вплив її на аудиторські процедури зовнішніх аудиторів. Координація, керівництво, супроводження і нагляд:
- участь в аудиті інших аудиторів, аудиторських фірм (перевірка іншими аудиторами дочірніх підприємств, філій та відділень головного підприємства);
- участь в аудиті експертів та інших фахівців, які не є аудиторами;
- місцезнаходження підрозділів підприємства;
- підбір виконавців аудиту і розподіл між ними обов'язків, враховуючи їх професійний рівень і стаж роботи. Інші питання:
-можливість оперативного включення до програми аудиту наприкінці аудиторської перевірки питання безперервності діяльності підприємства, виходячи з припущення, що його діяльність буде продовжуватись найближчим часом;
-умови, які повинні привернути особливу увагу аудитора, відносини підприємства зі спорідненими сторонами. Порядок визначення споріднених сторін наводиться в Національному нормативі аудиту № 19 "Споріднені сторони".
Для проведення аудиту складається загальний план аудиту за формою, наведеною в Національному нормативі.
Планування роботи дає можливість приділити належну увагу найважливішим напрямам аудиту і сприяє більш ефективному розподілу роботи серед перевіряючих. Обсяг аудиторської роботи залежить від розмірів економічного суб'єкта, складності аудиту, аудиторського досвіду, знання діяльності клієнта. Визначаючи мету перевірки, аудитору потрібно обговорити з клієнтом характер, обсяг і умови роботи, з'ясувати, чого чекає від нього клієнт, його вимоги. Потім необхідно ознайомитися з обліковою політикою клієнта, визначити, чи відповідає вона стандартам бухгалтерського обліку і звітності, вимогам чинного законодавства, вивчити систему внутрішнього контролю, окремі специфічні напрямки діяльності клієнтів).

 

Історія виникнення та розвитку аудиту в світі та в Україні.

 

 

Отже, розвиток аудиту в Україні має три етапи:

Перший — 1987-1992 рр. — створення перших аудиторських структур.
Другий — 1993-1998 рр. — формування нормативно-правової бази аудиту в Україні.
Третій — 1999 р. — дотепер — діяльність аудиту на новій нормативно-правовій базі та посилення монопольного становища представників провідних іноземних аудиторських послуг в Україні.

18 квітня 2003 року Аудиторською палатою України було прийнято в якості національних Міжнародні стандарти аудиту. За цей час з мало відомого терміну аудит перетворився на невід’ємний елемент ринкових відносин.