Тема 4. Обґрунтування виробничої програми господарства

4.1. Планування оптимального поєднання галузей у господарстві.

4.2. Обґрунтування планової продуктивності у тваринництві, відтворення стада, виробництва і використання продукції.

4.3. Планування і забезпечення потреби в кормах.

4.4. Планування використання земельних угідь.

4.5. Планування урожайності сільськогосподарських культур, посівних площ, виробництва і використання продукції рослинництва.

4.6. Планування насінництва.

4.7. Планування використання добрив і засобів захисту рослин.

4.8. Планування промислових виробництв.

4.9. Особливості планування в особистих господарствах населення.

 

Планування оптимального поєднання галузей у господарстві

При плануванні оптимального поєднання галузей слід звернути увагу на дві групи факторів, що сприяють цьому процесу. До першої групи належать фактори спеціалізації, що сприяють скороченню кількості галузей: сприятливі природні умови для розвитку галузі; можливість підвищення рівня концентрації виробництва; менші порівняно з багатогалузевими господарствами питомі капітальні вкладення на придбання комплексу машин (бо скорочується їх кількість); близькість пунктів реалізації сільськогосподарської продукції і переробних підприємств; раціональне використання знань спеціалістів.

До другої групи належать фактори, що сприяють розвиткові багатогалузевого господарства (фактори інтеграції): організаційно-технологічні взаємозв’язки між галузями (вимоги сівозмін; потреби рослинницьких галузей в органічних добривах, свинарських господарств-репродукторів – у молочних продуктах тощо); повніше використання трудових ресурсів і універсальної техніки (тракторів, комбайнів та автомобілів); раціональніше використання побічної продукції; краще перенесення порівняно з вузькоспеціалізованими господарствами несприятливих погодних умов чи стихійного лиха.

Одне із головних і складних завдань планування – збалансування протилежних дій факторів і приведення їх до необхідної рівноваги. Слід відмітити, що визначити оптимальну галузеву структуру традиційними методами практично неможливо, бо важко урахувати всю сукупність взаємних зв’язків у процесі виробництва. Найбільш правильно й ефективно такі задачі розв’язуються за допомогою методів оптимального програмування з використанням електронно-обчислювальної техніки. При цьому найчастіше використовують такі критерії оптимізації галузевої структури сільськогосподарського підприємства: максимум прибутку, валової чи товарної продукції; максимум валового доходу (чистої продукції або доданої вартості); мінімум виробничих витрат чи приведених витрат на заданий план виробництва продукції. Головними серед перелічених критеріїв є максимум прибутку й валового доходу.

Після вибору критерію оптимальності і детального ознайомлення з факторами спеціалізації та інтеграції стосовно умов конкретного підприємства приступають до складання економіко-математичної моделі задачі оптимального поєднання галузей з оформленням цільової функції і виконанням ряду умов, які називаються виробничими обмеженнями. Після рішення задачі заключним етапом є аналіз одержаних оптимальних планів і розробка на їхній основі плану розвитку підприємства.

Бажано отримати кілька варіантів такої задачі і серед них обрати найбільш якісний план. Якісним вважається план, який по-перше, узгоджується з шляхами і завданнями розвитку суспільства і того конкретного формування, що його склало, і по-друге, відповідає вимогам ефективності, оптимальної збалансованості, надійності, а також напруженості при використанні ресурсів.

 

4.2. Обґрунтування планової продуктивності у тваринництві, відтворення стада, виробництва і використання продукції

Виробнича програма аграрного підприємства складається із програм по рослинництву, тваринництву і промислових виробництвах, які тісно пов’язані між собою. Так структуру посівних площ неможливо встановити без попереднього визначення поголів’я худоби і птиці, їхньої продуктивності і потреби в кормах. Отже, розв’язувати питання розробки виробничої програми можна лише комплексно, коли всі програми розробляються одночасно з деяким випередженням складання планів із тваринництва і промислових виробництв.

Обґрунтування виробничої програми з тваринництва включає планування поголів’я худоби та птиці, їхньої продуктивності, виробництва і використання продукції, а також комплексу зооветеринарних заходів щодо виконання плану виробництва продукції (породи, корми, засоби захисту тварин). Починати планування виробництва в тваринництві доцільно зі з’ясування суті та кількісного виміру основних показників продуктивності худоби та птиці.

До основних планових показників продуктивності відносяться: у скотарстві – надій на середньорічну корову за рік (кг), середньодобовий приріст живої маси молодняка на вирощуванні і відгодівлі (г); у свинарстві – кількість поросят на матку (е к.), середньодобовий приріст на вирощуванні і відгодівлі (г); у вівчарстві – настриг вовни з розрахунку на вівцю, наявну на початок року (кг); у птахівництві – кількість яєць на середньорічну курку-несучку.

Доцільно ґрунтовно вивчити основні фактори, які визначають рівень продуктивності худоби та птиці, виділивши групи статичних та динамічних факторів при плануванні. Найчастіше використовують балансовий метод планування продуктивності тварин, за допомогою якого аналізують фактичний рівень і тенденцію змін продуктивності за 4-5 років, встановлюють певний відсоток приросту (можливий у наслідок змін у складі стада, у годівлі, технології тощо).

Плануючи відтворення стада ураховують: спеціалізацію тваринництва в господарстві, рівень інтенсивності вирощування і вік реалізації над ремонтного молодняку; строк виробничого використання маточного поголів’я, систему відтворення (проста чи розширена), вік уведення маточного поголів’я в експлуатацію. Оборот стада планується з таким розрахунком, щоб не тільки виконати договірні зобов’язання з реалізації продукції і покрити внутрішньогосподарські потреби, а й створити передумови для збільшення виробництва продукції в наступні роки. У господарствах складають річний, сезонний, квартальний і помісячний оборот стада. Звичайно, складання оборотів стада, як і планування потреби в кормах, - це прямий обов’язок зоотехніка, але менеджеру і бухгалтеру потрібно знати їх суть і ефективно використовувати у процесі планово-економічної роботи.

На основі продуктивності тварин, структури і обороту стада визначають плановий обсяг виробництва продукції (множенням середньорічного поголів’я на заплановану річну продуктивність тварин; на відгодівлі валовий приріст визначається множенням середньорічного поголів’я на середньодобовий приріст живої маси і на 365 днів). Приріст живої маси (П) можна визначати і по наступній формулі:

П = (А + Б) – (В + С),

де А – жива маса поголів’я худоби та птиці на кінець планового року; Б – жива маса поголів’я, що планується на вибуття; В – жива маса поголів’я на початок планового року; С – жива маса поголів’я, що надійде зі сторони.

Планування використання продукції тваринництва за кварталами року здійснюють із запланованих обсягів виробництва і додатково складених балансів виробництва і розподілу продукції.

 

Планування і забезпечення потреби в кормах

 

Заключним етапом обґрунтування виробничої програми з тваринництва є планування потреби в кормах. Для визначення потреби в кормах спочатку планують виробництво продукції тваринництва, тип годівлі і оптимальний раціон для кожної статевовікової групи худоби.

Існують два способи визначення планової потреби в кормах: 1) «на продукцію»; 2) «на голову». Найбільш поширеним і точним є перший спосіб.

Планування потреби в кормах на основі планової кількості окремих видів тваринницької продукції передбачає використання нормативів витрат кормових одиниць на виробництво одиниці продукції і раціональної для умов конкретного господарства структури кормів. Нормативи витрат кормових одиниць диференційовані в залежності від продуктивності худоби, технології виробництва, напряму розвитку галузі (молочне, молочне-м’ясне, м’ясне), природної зони. Наприклад, при звичайній технології при продуктивності корів 2000 кг норматив затрат кормів на 1 ц молока становить 1,4 – 1,45 ц корм.од., а при продуктивності понад 4500 кг – 1,1 ц корм.од.; на 1ц живої маси великої рогатої худоби масою 100 кг норматив становить 9,7 ц корм.од., а масою 150-160 кг – 8,5 ц корм.од.; на 1 ц живої маси свиней масою 80 і 200 кг норматив складає відповідно 8,8 і 5,8 ц корм.од.

Слід відмітити, що при визначенні потреби в кормах ураховується не тільки основне стадо, а й приплід. Наприклад, 1 голова приплоду великої рогатої худоби прирівнюється 60 кормо-дням утримання корови, що від 365 днів року становить 0,164, або 16,4%. При продуктивності 4000 кг молока одне теля можна прирівняти 6,56 ц молока (40 ц молока х 0,164). Тобто якщо в господарстві є 200 корів, з яких отримано 180 голів приплоду, то потреба в кормах по галузі складатиме:

[(200гол. Х 40 ц) + (180 гол. Х 6,56 ц)] · 1,2 ц корм.од = 11017 ц корм.од.

Отриману суму розподіляють згідно структури раціону, що прийнятий в господарстві для даного виду поголів’я, і отримують план потреби в концентратах, сіні, силосі, зелених травах і т.д. (в кормових одиницях). Далі за змістом кормових одиниць в 1 ц фізичних кормів обчислюють потребу в них в натуральному виді (діленням кормових одиниць за видами кормів на зміст кормових одиниць в 1 ц їх фізичної маси).

Другий спосіб передбачає використання даних щодо середньорічного поголів’я худоби за статевовіковими групами і нормативів річної потреби різних видів кормів у фізичній масі на 1 голову. Слід відмітити, що для робочої худоби використовується тільки цей спосіб.

План потреби в кормах складають на 2 періоди: на календарний рік і від урожаю планового року до урожаю наступного року. При цьому передбачають страховий фонд: за концентрованими кормами – 8-10 %, а за грубими і соковитими – 15 %.

Планування кормової бази завершаються складанням загального по всіх галузях тваринництва балансу потреби і надходження кормів. У ньому показують наявність кормів на початок року, їх надходження з урожаю власного виробництва, за рахунок купівлі на стороні, інших джерел надходження, цільове використання в господарстві і продаж особистим господарством.

 

Планування використання земельних угідь

 

Обґрунтування програми розвитку рослинництва охоплює планування використання земельних угідь і підвищення їхньої родючості, структури посівних площ, урожайності, виробництва продукції певного асортименту, кількості та якості, а також комплекс агротехнічних заходів щодо виконання плану виробництва продукції.

Насамперед слід вивчити склад і співвідношення земельних угідь у господарстві, скласти їх баланс та план виконання. При цьому у місцевій раді за картами земельних угідь доцільно ознайомитись з результатами земельної реформи: скільки земель відведено до земель запасу і як їх використовують, а також земель для перспективної забудови села, садівництва і виноградарства, городництва, розширення особистих господарств населення.

Особливу увагу слід звернути на те, скільки земель розпайовано, яка грошова оцінка різних земель – за призначенням і розміщенням. Потрібно проаналізувати умови оренди землі та структуру орендованих земель в розрізі їх власників.

Після цього починають розробляти баланс земельних угідь і визначають напрями цільового використання їх у плановому періоді. Під час перспективного планування, враховуючи найвищий у світі рівень розораності сільськогосподарських угідь в Україні, особливу увагу звертають на доцільність значного розширення площ луків і культурних пасовищ за рахунок площ орних земель. Така трансформація дозволить зменшити водну і вітрову ерозію ґрунтів, створити умови для впровадження у тваринництві менш енерго-, трудо- і фондомістких технологій, поліпшення умов праці працівників.

З метою збереження і підвищення родючості грунту планується комплекс культуртехнічних, е культиваційних, агротехнічних і меліоративних робіт. Одночасно планують витрати на ці роботи, у тому числі за рахунок державного бюджету (в межах виділених сум).

Що стосується технологій, то при їх проектуванні передбачаються спеціальні сівозміни, які забезпечують охорону ґрунтів, ґрунтозахисну безплужну систему обробітку ґрунту. Все це знаходить відображення у технологічних картах, що розробляються по кожній культурі.

 

Планування урожайності сільськогосподарських культур, посівних площ, виробництва і використання продукції рослинництва

 

Планування рослинницької продукції слід розпочати з обґрунтування планової урожайності. При цьому необхідно проаналізувати фактичні дані щодо урожайності сільгоспкультур в господарстві за 5-10 останніх років, порівняти їх з рівнем урожайності в середньому по району і кращими показниками окремих підприємств, обґрунтувати планову урожайність.

При плануванні урожайності використовують наступні методи:

1) екстраполяції (знаходження наступних рівнів динамічного ряду за відомих попередніх багаторічних показників урожайності). Результати обчисленої за цим методом прогнозованої врожайності особливо дійові, коли за останні 2-3 роки не відбулося значних змін (і не передбачається в плановому році) у технології в

2) середньопрогресивний метод, який можна виразити формулою:

Уп = Ус + Ун,

де Уп - планова урожайність (ц/га); Ус і Ун - відповідно середньозважена і найвища урожайність. Перевага цього методу, як і попереднього, полягає в доступності розрахунків, але в умовах ринкової економіки вони неефективні, оскільки не сприяють підвищенню конкурентоспроможності продукції;

3) нормативний метод, що ураховує фактори (ресурси), які впливають на рост урожайності:

Уп = Ус + ∆У,

 

де ∆У – приріст урожайності за рахунок використання факторів її збільшення.

У затверджених Міністерством аграрної політики та продовольства України «Методичних рекомендаціях по складанню бізнес-плану розвитку сільськогосподарського підприємства» наводиться наступна формула ресурсного визначення планової урожайності:

Уп = Б · Ц + К1 · О1 + К2 · О2,

де Б – бонітет грунтів в балах; Ц – ціна бала (середня кількість урожаю у розрахунку на бал в центнерах); К1, К2 – кількість внесених мінеральних та органічних добрив; О1, О2 - окупність мінеральних та органічних добрив продукцією.

Що стосується приросту урожайності за рахунок впровадження нових сортів, то він планується за даними державних сортодільниць, дослідних станцій зони з корегуванням на різницю в культурі землеробства в господарстві і на сортодільниці зони.

Недоліком нормативного методу є те, що вплив кожного фактора визначається окремо, тоді як усі вони діють взаємозв’язано і взаємообумовлено;

4) метод кореляційно-регресійного аналізу, який дає можливість побудувати виробничу функцію прогнозування урожайності з урахуванням комплексного впливу на неї всіх факторів;

5) метод програмування урожайності – передбачає розробку програми, тобто оптимального кількісного поєднання керованих факторів з урахуванням некерованих погодних умов, які забезпечують одержання планової врожайності за найефективнішого використання наявних ресурсів.

Наступним етапом є планування посівних площ сільськогосподарських культур, виробництва і використання продукції рослинництва, яке розпочинають з визначення попиту на продукцію певного виду, асортименту та якості на ринку, а також внутрішньогосподарських потреб у рослинницької продукції. При визначенні планових посівних площ треба ураховувати конкурентоспроможність (тобто ефективність) продукції окремих видів культур, а також обмежень у сівозмінах, земельних, трудових, фінансових і матеріально-технічних ресурсів.

Для оцінки конкурентоспроможності продукції товарних культур використовують рівень рентабельності, вихід валового доходу або прибутку з 1 га, а для продукції фуражних культур – вихід кормових одиниць і протеїну з 1 га посіву, собівартість 1 ц кормових одиниць. Звичайно, більш конкурентоспроможним культурам приділяється більше уваги при плануванні посівних площ.

Виходячи з визначеної потреби в продукції рослинництва і планової урожайності сільськогосподарських культур, визначають розміри їх посівних площ. При цьому якщо в якості насіння використовується власна продукція застосовують формулу:

Пп = Оп – Фн,

У - Нв

де Пп – планова площа посіву культури; Оп - плановий обсяг продукції; Фн – плановий фонд насіння; У – урожайність; Нв – норма висіву.

Зіставлення загального підсумку потреби посівних площ по всіх культурах з наявною площею ріллі показує їх дефіцит чи неповне використання. Дефіцит ріллі ліквідується за рахунок: розширення більш урожайних культур; підвищення планової урожайності завдяки додаткових заходів; зменшення потреби в певних видах продукції та ін. Після цього корегується плановий валовий збір продукції.

Заключним розрахунком плану виробництва і використання продукції рослинництва є баланс її надходження і витрат, в якому показують плановий рух рослинницької продукції та окремих продуктів її переробки (цукор, жом, макуха, комбікорм, трав’яне борошно). На основі даних обліку уточнюється наявність продукції на початок року (включаючи товарну продукцію, насіннєві, фуражні, основні і страхові фонди). В надходження включають: продукцію, що надійде з урожаєм; продукцію, що передбачено купити, одержати від обліку. Відповідно до укладення договорів планується реалізація переробним підприємствам і по інших напрямах (включаючи внутрішньогосподарські потреби, громадське харчування). Наявність продукції на кінець планового року Обчислюють додаванням наявної на початок року продукції і всіх видів надходження з наступним відніманням запланованих продаж і всіх видів витрат.

 

Планування насінництва

 

Важливе місце в плануванні рослинництва відводиться насінництву. При цьому важливо охопити весь комплекс питань, пов’язаних із сортооновленням, сортозаміною та виробництвом власного насіннєвого матеріалу. Роль сортів і гібридів в підвищенні урожайності сільгоспкультур і якості продукції дуже висока. Але насіння сорту, вирощене в різних умовах, може суттєво відрізнятися врожайними властивостями. Успіх в рослинництві забезпечується збереженням чистосортності й господарсько-цінних властивостей сорту. І тому вирощуванню, післязбиральному обробіткові та зберіганню насіння важливо приділяти належну увагу.

Потребу в насінні планують, виходячи з посівних площ і норм його висіву. Ці норми враховують кількість зерен на 1 га, що залежить від сорту, строків і способу посіву, якості насіння, ґрунту, попередників, забезпеченості поживними речовинами тощо. Норма висіву пшениці становить 180 – 200 кг на 1 га (культура сполошного посіву), а кукурудзи (культури точного посіву) – 15 – 20 кг, соняшнику – 10 – 12 кг.

У процесі планування необхідно розрахувати яку частину насіння передбачається посіяти із урожаю власного виробництва, а яку – із придбаного на стороні (для сортозміни і сортооновлення). Одночасно плануються затрати на закупку і транспортування придбаного на стороні насіння. Насіння власного виробництва включається в затрати по собівартості їх виробництва.

У плані передбачають створення страхового фонду насіння в розмірі 10 - 15 % загальної потреби насіння ярих культур.

Сортооновлення періодично передбачають для всіх сільськогосподарських культур з урахуванням прийнятого порядку ведення насінництва. Як правило, для цього планують придбання насіння нових продуктивніших районованих сортів в спеціалізованих насінницьких господарствах чи науково-дослідних установах.

 

Планування використання добрив і засобів захисту рослин

 

Використання добрив дає змогу активно регулювати забезпечення рослин поживними речовинами, що за оптимальних умов забезпечує близько 50 % приросту валових зборів продукції.

У процесі планування потреби в добривах можна використовувати нормативи їх внесення на 1 га, які розроблені за типами ґрунтів для окремих природних регіонів. Однак умови використання добрив неоднакові не тільки в господарствах, а й у бригадах і на окремих полях. Тому для одержання запланованого урожаю доцільно визначати норми внесення добрив, виходячи із стану ґрунтів, як це робиться у розвинених державах. У них щорічно норми внесення добрив встановлюють після проведення агрохімічних аналізів окремо для кожного поля.

У 80-ті роки в середньому на 1 га ріллі в Україні вносили 150 – 180 кг діючої речовини мінеральних добрив. На жаль, фінансові можливості багатьох нинішніх господарств дозволяють їм використовувати мінеральні добрива тільки до 50 % вказаної вище величини.

Внесення органічних добрив під певні культури планують відповідно до прийнятої в господарстві системи удобрення грунту – великими дозами через 3 - 4 роки – по 40 - 60т на 1га. Але проблема у тому, що кількість поголів’я великої рогатої худоби за останні 20 років сильно скоротилось і тому органічних добрив катастрофічно не вистачає.

У плані захисту рослин зазначають обсяги робіт, календарні строки їх виконання, норми витрат препаратів на одиницю робіт (на 1 га, 1т), загальну потребу в цих препаратах, спосіб виконання заходів, а також вартість робіт. При цьому задача фахівців – чітко спланувати кількість заходів. Наприклад, в садах проводять до 10 – 12 обприскувань для захисту рослин від шкідників і хвороб.

Планування промислових виробництв

 

Головним фактором вибору промислових виробництв на сільськогосподарському підприємстві виступає збільшення його доходів. Дуже важлива роль при цьому грає строк окупності капітальних вкладень, який визначається відношенням суми капітальних витрат до додаткового прибутку, отриманого у наслідок введення в дію основних засобів.

При впровадженні переробних підприємств строк окупності (То) капіталовкладень (К) розраховують за формулою:

То =	К	,
(Р2+Е+Д) - (Р1+В)

де: Р2 і Р1 – реалізаційна вартість відповідно після і до переробки; Е – економія коштів у зв’язку з переробкою продукції; Д – додатковий дохід від раціонального використання відходів, нестандартної і некондиційної продукції; В – витрати, пов’язані з переробкою сировини.

Обґрунтовуючи вибір промислових виробництв, ураховують також: можливість забезпечити їх сировиною, водою, паливом, електроенергією; умови реалізації готової продукції; наявність кваліфікованих працівників та можливість їх підготовки; традиції населення по розвитку промислової діяльності тощо. Необхідність створення промислових об’єктів зумовлена сезонністю сільськогосподарського виробництва, а також тим, що вироблена продукція, як правило, швидко псується і потребує негайної реалізації, переробки чи особливих умов зберігання.

Плануючи обсяги виробництва промислової продукції, перш за все враховують виробничу потужність цеху (це можливість переробки максимальної кількості сировини або випуску готової продукції за певний період часу). Необхідно урахувати також обсяги сировини, що отримає переробне підприємство, забезпеченість необхідними матеріалами, попит на готову продукцію, можливість її реалізації.

Дуже важливо правильно установити асортимент промислових виробів. Це впливає на ефективність реалізації. На асортимент промислової продукції істотно впливають ціни придбаної сировини (слід розраховувати допустимий для даного підприємства рівень цих цін).

 

4.9. Особливості планування в особистих господарствах населення

 

Роль особистих господарств населення у загальному виробництві сільськогосподарської продукції за останні роки в Україні значно зросла – з 29,4 % в 1990 році до 55,2% в 2009 році, а достовірна інформація про ефективність виробництва в них відсутня.

Слід відмітити, що особисті господарства України зорієнтовані переважно на самозабезпечення продуктами харчування і меншою мірою – на товарне виробництво. Це є причиною того, що в цих господарствах виробляється величезний асортимент продукції, що, звичайно, значно знижує якість планування. До того ж необхідно ураховувати недостатній рівень економічної освіти більшості селян і тому ефективність виробництва практично не обчислюється.

Для особистого господарства доцільно розробити кілька варіантів перспективної його спеціалізації і поєднання галузей у ньому. При цьому слід врахувати такі головні фактори:

- потребу та ефективність самозабезпечення сім’ї продуктами харчування;

- кон’юнктуру ринку, умови реалізації товарної продукції та ефективність виробництва;

- досвід господарювання у попередні роки;

- необхідність повнішого використання трудових ресурсів сім’ї впродовж року з врахуванням особистих інтересів кожного.

Особливістю особистих господарств населення є те, що вони на відміну від громадського сектору не здійснюють відрахувань на соціальні заходи, що здешевлює собівартість продукції. У особистих господарствах населення є складнощі у визначенні витрат на оплату праці. Для цього доцільно шляхом фотографії розрахувати затрати робочого часу у фізичних одиницях кожного члена родини за місяцями, видами робіт і об’єктами калькуляції. По визначених затратах праці розраховується їх вартість за середнім розміром оплати праці відповідних професій у громадських господарствах.

Одним із вузлових питань є планування каналів, строків і цін реалізації продукції. Господарю треба відповісти на питання: що вигідніше – реалізація продукції на продовольчих ринках чи через дрібнооптових посередників; реалізувати продукцію (наприклад, молоко) у свіжому чи переробленому вигляді (наприклад, масло, сметана, домашній сир).

Звичайно, особисті господарства населення сприяють частковому вирішенню проблеми зайнятості та доходності для сімейного бюджету селян, відродженню селянських династій, реального господаря і власника на землі. Але при цьому слід мати на увазі наступне:

1) така форма господарювання є реальним виходом для сільських жителів зі складної економічної ситуації;

2) з позицій науково-технічного прогресу ведення господарства в невеликих розмірах – анахронізм для розвиненого суспільства, адже в них відсутні інтенсивні технології виробництва, неможливо організувати науково обґрунтовані сівозміни, переважає ручна праця;

3) продукція дрібнотоварних господарств отримується високою ціною: шляхом надзвичайно великих затрат ручної праці і в цілому виробничих витрат.

Виходячи зі вказаного, потрібна фінансова підтримка з боку держави відродження і становлення кооперативного сектору у сфері обслуговування сільськогосподарського виробництва, включаючи особисті господарства. Передусім це стосується сервісних і багатопрофільних кооперативів.

Потрібно розробити державну програму підтримки розвитку особистих господарств населення, яка б насамперед передбачала диференційований підхід до розвитку окремих галузей у них та у великих і середніх господарствах. Наприклад, трудомісткі галузі (вирощування плодів, ягід, винограду, окремих видів овочів, поросят, бджільництво) і в перспективі будуть ефективні в особистих господарствах населення. Потрібно тільки налагодити матеріально-технічне забезпечення їхнього розвитку, а також заготівлю і реалізацію продукції.

Контрольні питання

1. Фактори спеціалізації і інтеграції та їх врахування при плануванні галузевої структури підприємства.

2. Економіко-математична модель задачі оптимального поєднання галузей в господарстві і вибір критерію для цього.

3. Критерії оцінки якості плану поєднання галузей в господарстві.

4. Виробнича програма у тваринництві: зміст і послідовність розробки.

5. Показники продуктивності худоби і птиці.

6. Методика планування продуктивності в тваринництві.

7. Основні фактори, що визначають продуктивність худоби і птиці.

8. Структура стада:її суть, зоотехнічне і економічне обґрунтування.

9. Методика розрахунку обороту стада в господарстві.

10. Обґрунтування планових обсягів виробництва продукції тваринництва

11. Баланс продукції тваринництва.

12. Послідовність планування оптимальної кормової бази підприємства.

13. Спосіб визначення потреби в кормах з урахуванням планового обсягу тваринницької продукції.

14. Другий спосіб визначення потреби в кормах (на голову тварин).

15. Нормативна база при плануванні потреби в кормах.

16. Показники оцінки економічної ефективності вирощування кормових культур та використання їх при плануванні забезпечення потреби в кормах.

17. Баланс потреби і надходження кормів.

18. Виробнича програма рослинництва: зміст і послідовність розробки.

19. Планування використання земельних угідь на підприємстві.

20. Трансформація земельних угідь, їх баланс.

21. Земельна реформа в Україні і планування використання землі на підприємстві.

22. Планування системи заходів з метою збереження і підвищення родючості ґрунту.

23. Методи планування врожайності сільськогосподарських культур.

24. Основні фактори, що визначають урожайність. Методика обчислення приросту урожайності.

25. Програмування урожайності

26. Визначення планової потреби господарства у продукції рослинництва.

27. Показники рівня конкурентоспроможності продукції рослинництва і використання їх при плануванні посівних площ

28. Обґрунтування планових посівних площ за групами культур.

29. Баланс продукції рослинництва.

30. Визначення потреби в насінні.

31. Планування страхового фонду насіння.

32. Планування сортооновлення, сортозміни та виробництва власного насіннєвого матеріалу.

33. Планування потреби в мінеральних і органічних добрив.

34. Планування захисту рослин.

35. Обґрунтування вибору промислових виробництв у сільськогосподарських підприємств.

36. Зміст і етапи планування промислових виробництв.

37. Планування асортименту продукції.

38. Об’єктивна необхідність і зміст планування в особистих господарствах населення.

39. Обґрунтування виробничої програми особистого господарства.

40. Планування взаємодії особистих господарств населення з іншими аграрними, переробними та агросервісними підприємствами в процесі виробництва і реалізації продукції.

41. Особливості методики планування витрат і собівартості продукції в особистих господарствах населення.

42. Соціальна ефективність розвитку особистих господарств населення.

 

Тема 5. Планування використання основних засобів, трудових ресурсів та обслуговуючих виробництв

5.1. Планування використання основних засобів виробництва.

5.2. Планування витрат праці і чисельності працюючих.

5.3. Планування фонду оплати праці і продуктивності праці.

5.4. Планування роботи автопарку і живого тягла.

5.5. Планування потреби і використання електроенергії.

 

Планування використання основних засобів виробництва

 

Аграрні фахівці повинні не тільки знати основні фактори, що визначають технічний рівень підприємства (склад знарядь праці за видами виконуваних операцій, потужністю і строком служби; рівень прогресивності технологічних процесів, їх механізації; енерго- і фондоозброєність праці), але й уміти визначати та обґрунтувати включення в план технічного розвитку підприємства тих з них, які в умовах конкретного господарства сприятимуть підвищенню його технічного рівня та ефективності. В цілому планування основних засобів виробництва включає обґрунтування техніко-технологічного розвитку, обсягів механізованих робіт і затрат на експлуатацію техніки, а також амортизаційних відрахувань.

Найбільш важливими показниками, що характеризують техніко-технологічний розвиток, є охоплення робітників механізованою працею, частка механізованої праці в загальних затратах праці (нині цей показник складає біля 25-30 %), ступінь механізації виробничих процесів.

Вихідною базою для планування технічного розвитку є перспективні плани підприємства. При цьому для вибору організаційної форми використання техніки (тобто господарство планує використовувати: тільки власну техніку; власну і орендовану; тільки орендовану) одночасно слід ураховувати чисельність і склад трудових колективів, закріпити за ними землі та інші засоби виробництва. Земля і техніка (власна і орендована) мають бути в одних руках – товаровиробника, господаря на землі.

Якщо великим сільськогосподарським підприємствам доцільно створювати власний машинно-тракторний парк, то дрібним (фермерським та ін.) – частку техніки концентрувати в обслуговуючих кооперативах та використовувати техніку машино-технологічних станцій. Для обслуговування селянських господарств доцільно використовувати техніку сільськогосподарських підприємств, фермерів, машинно-технологічних станцій тощо.

Розрахунки обсягів механізованих робіт здійснюють послідовно:

- спочатку визначають річний обсяг механізованих робіт у рослинництві і тваринництві множенням планових посівних площ і поголів’я на нормативи умовних (або фізичних) гектарів з розрахунку на 1 га (1 голову), які беруть з технологічних карт. У підсобних та обслуговуючих виробництвах, на будівництві, а також у тваринництві (при відсутності технологічних карт) ці розрахунки виконують з використанням інших способів або за даними минулих років;

- визначають можливість власного тракторного парку шляхом множення планової середньорічної кількості тракторів і самохідних комбайнів різних марок на їхній плановий виробіток. Останній обчислюють з урахуванням фактичного виробітку за 2-3 останні роки, а також даних щодо можливого підвищення рівня механізації виробничих процесів і поліпшення використання машинно-тракторного парку, тенденцій у змінах виробітку на 1 машину залежно від забезпеченості ними господарства;

- порівнюють планову потребу в загальному обсязі механізованих робіт (результати першого розрахунку) з можливостями власного машинно-тракторного парку (результати другого розрахунку). Якщо можливий виробіток не покриває планової потреби, вносять зміни у технологію виробництва продукції, розробляють заходи щодо підвищення рівня використання техніки, залучення її зі сторони, придбання повної техніки тощо. В інших випадках, навпаки, вишукують можливість надання послуг іншим підприємствам і населенню, широкого використання техніки в окремих галузях.

Одним із вузлових питань є планування витрат на використання техніки. Собівартість планових механізованих робіт складається з прямих витрат (оплата праці механізаторів, вартість паливо-мастильних матеріалів, амортизаційні відрахування по силових і робочих машинах, витрати на їх ремонт і техогляди) і накладних (оплата праці управлінсько-обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування на обладнання та приміщення, витрати на їх поточний ремонт, на заходи техніки безпеки, спецодяг, страхові платежі та ін.). Практично всі статті витрат визначаються шляхом множення відповідних нормативів з розрахунку на 1 га сільськогосподарських культур чи 1 голову худоби на планові посівні площі і поголів’я худоби.

Розглянемо як визначаються вказані нормативи. Зокрема, нормативи із затрат праці та її оплати, а також витрат пальног<