Роль реклами в маркетингових програмах сільськогосподарського підприємства.

У сучасних умовах реклама є найдійовішим, а отже, найбільш широко використовуваним засобом впливу на цільову аудиторію у процесі маркетингової комунікації. Реклама — це довільна платна форма психологічного впливу на споживачів з метою змусити їх купувати певні товари або послуги. Основними її завданнями є створення і підтримування високої популярності товару, а також надання йому бажаного іміджу на цільовому ринку.

Реклама потребує значних витрат, а тому мусить бути ретельно спланованою і реалізованою. Основними носіями реклами є: газети, телебачення, презентаційні засоби (каталоги, проспекти, брошури, календарі), радіо, журнали, вулична реклама, рекламні листи і телефонні довідники, магнітофонні записи, слайди і відеозображення. Вибираючи носії реклами, слід узгодити два протилежні завдання: максимізувати передачу інформації і звести до мінімуму витрати. Вітчизняні підприємства взагалі й сільськогосподарські зокрема дуже мало використовують рекламу своїх товарів і послуг у маркетинговій діяльності. Виняток становлять окремі великі сіль­ськогосподарські підприємства,

Процес прийняття рішень щодо реклами

Розробка програми рекламування.

1.1 Ідентифікація цільового ринку; 1.2.Визначення цілей реклами; 1.3. Установлення бюджету; 1.4. Опрацювання текстової частини реклами; 1.5. Вибір носіїв реклами; 1.6. Складання графіка рекламування

Здійснення рекламування

2.1Текстування реклами; 2.2. Безпосереднє рекламування;

Контроль та управління рекламуванням

3.1.Оцінка програми рекламування; 3.2 Внесення коректив.

Заключним етапом розробки маркетингової програми підприємства є прогнозування обсягів продажу.

При прогнозуванні обсягів продажу використовують такі методи:

1. Методи експертних оцінок.

2. Економіко-статистичні методи. Найчастіше на практиці використовують:

методи регресійного і кореляційного аналізу, більш простими методами прогнозування обсягів продажу є розрахунок ковзної середньої величини продажу; метод зваженої ковзної середньої (експоненційного зважування)

Галузева структура підприємства та обґрунтування змін у ній.

Галузь — це частина сільськогосподарського виробництва, яка відрізняється від його інших частин кінцевою продукцією, набором засобів виробництва (предметів і знарядь праці), технологією виробництва і його організацією, а також професійним складом працівників.

Виробнича програма підприємства визначає структуру підприємства, спеціалізацію і темпи розвитку та є основним розділом його плану. Крім того, вона є основою розробки показників усіх інших розділів плану. У сільськогосподарських підприємствах ця програма охоплює виробничі програми з рослинництва, тваринництва і для промислових виробництв.
Обґрунтування виробничої програми сільськогосподарського підприємства включає в себе планування структури посівних площ, поголів’я худоби і птиці, план виробництва і розподілу продукції певного асортименту, кількості і якості. Крім того, ця програма містить комплекс агрозоотехнічних заходів щодо виконання плану виробництва продукції.
В основі обґрунтування виробничої програми підприємства лежить аналіз існуючої і планування перспективної галузевої структури. Її характеризує система показників: структура валової і товарної продукції підприємства, структура посівних площ та поголів’я худоби і птиці. Разом з тим у цих змінах є істотні відмінності. По-перше, у темпах скорочення обсягів виробництва валової продукції сільського господарства. По-друге, в інтенсивності й напрямах структурних змін. По-третє, молочне скотарство серед усіх галузей сільського господарства виявилось найменш вразливим в умовах інфляції та гіперінфляції: вкладені в нього поточні витрати повертались значно швидше.По-четверте, порівняно рівномірне впродовж року надходження грошових коштів на рахунки господарства дозволяло звести до мінімуму потребу в кредитах, що в разі 60—70% річних плати за кредити дає значну економію коштів.

Планування оптимального поєднання галузей у господарстві.

Визначення раціонального поєднання галузей у господарстві — одне з головних і найскладніших завдань перспективного внутрішньогосподарського планування. Складність його зумовлюється великою кількістю можливих комбінацій поєднання галузей. При цьому враховують дві протилежні тенденції: спеціалізація виробництва і ведення багатогалузевого господарства. У кожному господарстві на ці тенденції впливає багато факторів, які можна поділити на дві групи. До першої групи належать фактори, (фактори спеціалізації): сприятливі природні умови для розвитку даної галузі; можливість підвищення рівня концентрації виробництва; менші порівняно з багатогалузевими питомі капітальні вкладення на придбання комплексів машин, адже кількість їх у спеціалізованих господарствах значно скорочується; близькість пунктів реалізації с.-г. продукції; близькість переробних підприємств, відходи яких с-г підприємства використовують; раціональніше використання знань спеціалістів. До другої групи належать фактори, (фактори інтеграції): організаційно-технологічні взаємозв’язки між галузями; повніше використання трудових ресурсів, універсальних машин і насамперед енергетичних; раціональніше використання побічної продукції; потреба в самозабезпеченні продуктами харчування; краще перенесення порівняно з вузькоспеціалізованими несприятливих погодних умов чи стихійного лиха. Одне з головних і складних завдань планування — збалансування протилежних дій факторів і приведення їх до необхідної рівноваги. На підприємствах для цього використовують як традиційну методику, так і методи оптимального планування.Традиційна методика планування галузевої структури господарства складається з таких етапів: 1) визначають головні та додаткові товарні галузі, які могли б успішно поєднуватися в одному господарстві. 2) вивчають усі фактори спеціалізації та інтеграції, встановлюють межі для розвитку окремих галузей, визначають попередню структуру посівних площ, яка має відповідати як агротехнічним і економічним умовам, так і вимогам головної галузі;
3) виконують розрахунки на максимальний розвиток головної галузі. 4) установлюють раціональні розміри додаткових і допоміжних галузей. Причому слід розвивати лише такі з них, які мають безпосередні виробничі зв’язки з головною галуззю або необхідні для якнайповнішого використання внутрішньогосподарських ресурсів; 5) остаточно уточнюють розмір основної галузі. 6) економічно оцінюють можливі варіанти поєднання галузей і вибирають найефективніший. А також визначають за допомогою оптимізаці з використанням ЕОМ.
Визначити для кожного типу спеціалізованих господарств оптимальний рівень спеціалізації і оптимальну галузеву структуру традиційними методами практично неможливо, бо вони не забезпечують одночасного врахування всієї сукупності взаємних зв’язків у процесі виробництва.

46. Обгрунтування планової продуктивності у тваринництві.

Виробнича програма аграрного підприємства складається з відповідних програм із рослинництва, тваринництва і промислових виробництв, які тісно пов’язані між собою. Так, структуру посівних площ неможливо встановити без попереднього визначення поголів’я худоби і птиці, їхньої продуктивності й потреби в кормах. У свою чергу, не можна планувати поголів’я тварин, не враховуючи надходження кормів від рослинництва. Якщо промислові виробництва пов’язані з переробкою сільськогосподарської продукції, то розробляти виробничі програми з рослинництва і тваринництва можна тільки після складання програм із промислових виробництв. Отже, розв’язувати це питання можна лише комплексно, коли всі три програми розробляються одночасно з деяким випередженням складання виробничих програм із тваринництва і промислових виробництв.

Обґрунтування виробничої програми з тваринництва охоплює планування поголів’я худоби і птиці, їхньої продуктивності, план виробництва і використання продукції, а також комплекс зооветеринарних заходів щодо виконання плану виробництва продукції (породи, корми, засоби захисту тварин, системи їх утримання та годівлі). Важливе значення має науково обґрунтоване планування основних напрямів розвитку в господарстві тваринництва на перспективу: визначення галузей продуктивного тваринництва, їхніх розмірів, видів продукції, порід, систем годівлі й утримання тварин, раціонального поєднання інтенсивного й екстенсивного напрямів розвитку галузі.

Продуктивність худоби і птиці, як і врожайність сільськогосподарських культур, є головним якісним показником розвитку тваринництва і рослинництва. Її визначають за кількістю продукції бажаної якості, одержаної за певний проміжок часу з розрахунку на одну голову худоби і птиці. До основних показників продуктивності, що їх встановлюють у планах сільськогосподарських підприємств, належать: у скотарстві — надій на середньорічну корову за рік (кг), середньодобовий приріст живої маси молодняку на вирощуванні, відгодівлі й нагулі (г); у свинарстві — кількість поросят на матку (голів), середньодобовий приріст свиней на вирощуванні (старших за два місяці) і відгодівлі (г); у вівчарстві — настриг вовни з розрахунку на вівцю, наявну на початок року (кг); у птахівництві — кількість яєць на середньорічну курку-несучку.

Найчастіше застосовують балансовий метод у поєднанні з експертно-оцінним, за допомогою якого аналізують фактичний рівень (середню продуктивність) і тенденцію продуктивності за 4—5 років, встановлюють певний відсоток приросту, можливий унаслідок змін у породному та якісному складі стада, у годівлі, технології тощо.

Основними чинниками, які визначають продуктивність худоби і птиці, є: рівень годівлі, якість кормів, перш за все вміст у них перетравного протеїну; породний склад; середній вік маточного поголів’я; умови утримання; технологія. У поточному плануванні такі фактори, як породний склад, вік маточного поголів’я, технологія, умови утримання — статичні. Водночас корми, кількість і якість їх, співвідношення різних груп кормів — динамічні фактори, що можуть суттєво вплинути на продуктивність худоби навіть протягом одного року. У перспективному плануванні, коли господарство може істотно змінити породний і віковий склад стада, умови утримання, усі фактори стають динамічними.

Планування відтворення стада, виробництва і використання продукції

Плануючи структуру стада, ураховують такі фактори: спеціалізацію галузі в господарстві, на фермі; рівень інтенсивності вирощування і вік реалізації надремонтного молодняку; строк виробничого використання маточного поголів’я, систему відтворення стада (проста чи розширена) і темпи росту поголів’я худоби, вік уведення маточного поголів’я в експлуатацію.

Структура стада свиней у першу чергу залежить від напряму свинарства і спеціалізації галузі в господарстві.

Планові розробки раціональної структури стада є основою складання його обороту, тобто руху (зміни) складу статево-вікових груп окремих видів худоби протягом певного періоду, організованого відповідно до планових вимог господарства і з урахуванням природних умов відтворення поголів’я худоби. Оборот стада господарства планують з таким розрахунком, щоб не тільки виконати договірні зобов’язання з реалізації продукції і покрити внутрішньогосподарські потреби в ній, а й створити передумови для збільшення виробництва продукції в наступні роки. У господарствах складають річний, сезонний, квартальний і помісячний оборот стада.

Оборот стада є джерелом вихідних даних для розрахунків виробництва продукції тваринництва, потреби в кормах, тваринницьких приміщеннях, витрат на формування стада, поточних витрат, а також для визначення потреби в робочій силі. Плануючи оборот стада, враховують вплив природних і організаційно-господарських факторів. відтворення стада просте і здійснюють його за рахунок влас­ного приплоду молодняку;

У планово-економічній роботі підприємства широко використовують показник умовного поголів’я (для обчислення рівнів насиченості господарства поголів’ям худоби, забезпеченості кор­мами тощо).

На підставі потреби підприємства в продукції тваринництва, а також запланованих продуктивності худоби і птиці, структури й обороту стада визначають плановий обсяг виробництва продукції. Виробництво м’яса планують за трьома показниками: вирощування, реалізація в живій та забійній масі.

Обчислена продукція вирощування худоби і птиці в цілому щодо даного їх виду перевіряється аналогічним розрахунком за кожною статево-віковою групою.

Загальна маса одержаного приросту по господарству має відповідати даним госпрозрахункових планів ферм.

Продукцію вирощування худоби і птиці, виробництво молока та яєць за кварталами і місяцями року планують виходячи із середнього поголів’я відповідних статево-вікових груп за певний період (інформація береться з додатково складеного планового помісячного руху худоби і птиці) і запланованої їхньої продуктивності. При цьому доцільно враховувати фактичні дані щодо продуктивності тварин і виробництво продукції за місяцями і кварталами у попередні роки.

Планування реалізації продукції тваринництва за кварталами року здійснюють виходячи із запланованих обсягів виробництва і додатково складених балансів виробництва і розподілу тваринницької продукції за кварталами. При цьому необхідно враховувати різкі коливання внутрішньогосподарських виробничих потреб у молоці через нерівномірність надходження приплоду.

48. Послідовність планування оптимальної кормової бази підприємства.

Планування кормової бази в господарствах включає обчис­лення потреби в кормах, визначення кількості надходження їх з власних джерел і купівлі, планування розміру посівних площ фуражно-кормових культур і використання кормів, складання кормового балансу. При цьому має бути забезпечена потрібна якість корму за протеїном та іншими речовинами, а також яко­мога менші розмір кормової площі і собівартість корму.

Річний план потреби в кормах є основою планування кормо­вої бази. Його складають на календарний і господарський роки.

На основі даних про потребу в кормах на господарський рік визначають площі посіву відповідних фуражно-кормових куль­тур, включаючи і насінні ділянки. Перед тим спочатку визнача­ють скільки кормів надійде з природних кормових угідь, кількість побічної кормової продукції рослинництва і купованих кормів.

Потім визначають норми годівлі, потім - склад кормів, що забезпечує добову потребу їх, називають кормовим раціоном.

Щоб одночасно враховувати не лише загальну поживність кормів, але і їх якість, пропонується використовувати комплексний показник оцінки ефективності кормів – умовну кормопротеїнову одиницю, що міститься в 1 кг корму.

Розрахувати оптимальний раціон, норми годівлі, типи годів­лі і кормовиробництва з врахуванням як економічних, так і зоо­технічних вимог традиційними способами важко, тому для цьо­го використовують сучасні математичні методи з оптимізації із широким застосуванням ЕОМ.

Під кормовим балансом розуміють співставлення потреби в кормах з надходженням їх з різних джерел за видами і групами та ступінь забезпечення ними худоби. Основним є кормовий ба­ланс, складений за показниками потреби в кормах та їх надход­ження на господарський рік.

Розміри і структуру кормової площі аграрних формувань обґрунтовують на основі балансових розрахунків, виходячи з плану потреби в тих або інших кормах, планової урожайності кормових угідь.

 

Планування потреби в кормах.

Розрахунок потреби в кормах для тваринництва на певний пе­ріод називається планом потреби в кормах. Кормовий складають на рік, стійловий і пасовищний періоди, квартал, місяць. Основою для розрахунків потреби в кормах є дані про поголів’я тварин та обсяги виробництва їх продукції, норми годівлі тварин та норми витрат кормів на одиницю продукції.

Річний план потреби в кормах є основою планування кормо­вої бази. Його складають на календарний і господарський роки.

Потребу в кормах на календарний рік (з 1 січня до Зі груд­ня,) обчислюють на основі середньорічного поголів’я тварин та річних норм їх годівлі. Потребу в кормах на господарський рік (від врожаю до врожаю) обчислюють від урожаю планового року до урожаю наступного ро­ку, що пов’язано із строками надходження нових кормів із земельних ділянок.

На основі даних про потребу в кормах на господарський рік визначають площі посіву відповідних фуражно-кормових куль­тур, включаючи і насінні ділянки. Перед тим спочатку визнача­ють скільки кормів надійде з природних кормових угідь, кількість побічної кормової продукції рослинництва і купованих кормів.

План потреби в кормах та їх використання на окремі періо­ди року (півріччя, квартал, місяць, декаду) складають заданими поголів’я тварин на ці періоди та відповідними нормами годівлі.