Розрахунок витрат праці та чисельності працюючих для галузі рослинництва

Розрахунок планової чисельності працівників у рослинництві, тваринництві, на промислових та обслуговуючих виробництвах здійснюють відповідно до планових обсягів виробництва продукції, виконання робіт, норм виробітку, обслуговування та інших нормативів.

У рослинництві витрати праці в людино-годинах обчислюють множенням нормативів затрат праці з розрахунку на 1 га площі сільськогосподарських культур чи іншу технологічну одиницю робіт (1 т вивезення органічних добрив, 1 м2 теплиць, 1 т закладення силосу, сінажу тощо) на планові посівні площі чи обсяги виконання робіт. Поділивши отриману величину на ефективний річний фонд робочого часу одного працівника, визначають середньорічну чисельность працівників. Для розрахунку ефективного річного фонду робочого часу одного працівника складають баланс робочого часу. Виходячи з трудомісткості виробничої програми рослинництва КСП «Україна», ефективного фонду робочого часу і коефіцієнта виконання змінних норм виробітку, що дорівнює одиниці, визначаємо середньорічну чисельність працюючих за формулою: Чр=Тв/Фч*Кн

де Чр — середньорічна чисельность працівників; Тв — трудомісткость виробничої програми, людино-год.; Фч — ефективний фонд робочого часу одного працюючого, год.; Кн — коефіцієнт виконання норм виробітку.

У господарстві сезонну потребу в працівниках покривають, залучаючи їх з інших галузей, тому потребу в сезонних і тимчасових працівниках не планують (для колективних та приватних підприємств — наймані та залучені).

До сезонних належать працівники, що влаштовуються на роботу в господарство на період сезонних робіт (строком не більше 6 місяців), до тимчасових — прийняті на строк до двох місяців, а в разі заміщення тимчасово відсутніх працівників — до чотирьох місяців. Сюди відносять також студентів вищих і середніх навчальних закладів, учнів шкіл, що залучаються до сільськогосподарських робіт у період канікул і в окремі дні, та осіб, яких залучають до роботи в господарстві за спеціальним договором, пенсіонерів тощо. Середньорічну чисельність їх визначають шляхом ділення кількості запланованих людино-днів на кількість робочих днів за період роботи.

 

Розрахунок витрат праці та чисельності працюючих для галузі тваринництва.

План з праці включає такі розділи: розрахунок витрат праці, чисельності та складу працівників господарства і баланс трудових ресурсів; розрахунок планової продуктивності праці та трудомісткості виробництва продукції; план з оплати праці.

Головна мета планування чисельності працівників — визначити необхідну і достатню для виконання виробничої програми підприємства чисельність працівників і забезпечити найбільш повне і раціональне використання трудових ресурсів. Весь персонал сільськогосподарського підприємства, як правило, складається з двох великих груп: персонал виробничої сфери і персонал, зайнятий у невиробничій сфері господарства. До першої сфери відносять працівників, які безпосередньо беруть участь у процесі виробництва, а до другої — зайнятих у житлово-комунальному господарстві, у закладах культурно-побутового призначення, дитячих садках, їдальнях.

Розрахунок планової чисельності працівників у рослинництві, тваринництві, на промислових та обслуговуючих виробництвах здійснюють відповідно до планових обсягів виробництва продукції, виконання робіт, норм виробітку, обслуговування та інших нормативів.

Плануючи чисельність працівників тваринництва, враховують середньорічне поголів’я худоби і птиці за їхніми видами і технологічними групами (П), технічно обґрунтовані норми обслуговування тварин одним працівником, що прийняті в даному господарстві (Ноб), а також коефіцієнт змінності (Кз). Середньорічну потребу працівників певної професії для обслуговування поголів’я конкретної технологічної групи тварин (Ч) обчислюють за формулою

Ч=П/Ноб*Кз

Виходячи з того, що трудові процеси в тваринництві повторюються кожен день, потрібно планувати чисельність підмінних працівників. Відсоток підмінних працівників (Пн) визначають як співвідношення неробочих (Нд) і робочих (Рд) днів одного працівника за формулою

Пн=Нд/Рд*100

Методику розрахунку планової чисельності водіїв, працівників, зайнятих на будівництві, ремонті будівель і споруд, у промислових виробництвах, працівників житлово-комунального господарства і громадського харчування, дошкільних закладів та інших категорій працівників подано в [53, с. 83—85].

Для визначення забезпеченості господарства трудовими ресурсами, виявлення нестачі чи зайвої робочої сили, обґрунтування джерел покриття нестачі чи можливостей раціонального використання її лишків складають баланс трудових ресурсів. У ньому показують, з одного боку, запас праці в людино-годинах і трудових ресурсів (середньомісячних працівників), а з другого, — потребу в них.

Баланс трудових ресурсів.

Баланс трудових ресурсів – система показників, що характеризують кількість і склад трудових ресурсів, їх розподіл та використання і є складовою частиною балансу народного господарства. Розробляється на поточний і перспективний періоди загалом з виділенням окремих регіонів. Складається з двох частин. У першій відображається наявність трудових ресурсів, у другій – розподіл їх за видами зайнятості у суспільному господарстві (з виділенням державного, кооперативного, індивідуального), на навчанні з відривом від виробництва, в домашньому й особистому підсобному господарстві. Баланс трудових ресурсів складається окремо за сферами (виробнича і невиробнича) і галузями народного господарства. До важливих народногосподарських пропорцій відносять розподіл трудових ресурсів між виробничою і невиробничою сферами, між окремими галузями, а також всередині галузей. Цей розподіл визначається досягнутим рівнем продуктивності праці. Правильний розвиток продуктивних сил вимагає збалансованості трудових ресурсів, кількості робочих місць, заробітної плати. Досягнення збалансованості між цими показниками загалом, в розрізі окремих галузей, в розрізі окремих підприємств суттєво покращує використання трудових ресурсів, зменшує рівень безробіття.

Баланс трудових ресурсів дає змогу визначити загальну величину трудових ресурсів, забезпечити доцільний їх розподіл за сферами діяльності, обґрунтовано здійснювати підготовку кваліфікованих кадрів відповідно до потреб народного господарства. Залежно від того, чи складається баланс трудових ресурсів на певну дату чи за певний період, він ведеться у фізичних особах або в середньоспискових працівниках. Розрізняють звітні та планові баланси трудових ресурсів. Звітні (баланси трудових ресурсів на певну дату) відображають фактичний стан, досягнуті пропорції в розподілі кадрів, рівень зайнятості працездатного населення в різних секторах економіки, існуючі резерви робочої сили, зайнятість у домашньому й особистому підсобному господарстві. Складаються в середньосписковій кількості працівників. Розрахунок балансу трудових ресурсів на певну дату дає змогу врахувати вплив сезонних коливань виробництва протягом року. На підставі аналізу звітних балансів за кілька років встановлюються основні тенденції та закономірності відтворення трудових ресурсів.

Планові баланси трудових ресурсів дають змогу визначити пропорції у розподілі та використанні трудових ресурсів, що відповідають оптимальним вимогам, задовольняють потреби в кадрах і максимальну зайнятість всього працездатного населення. Головне у складанні цих балансів – врахування всіх трудових ресурсів, виявлення загальної потреби в робочій силі, визначення джерел забезпечення додаткових потреб у працівниках окремих галузей, територій з урахуванням кваліфікації та перерозподілу працівників між окремими галузями. На підставі балансу трудових ресурсів розробляють конкретні плани підготовки кваліфікованих робочих кадрів, спеціалістів через різні форми навчання (вища, середня спеціальна, підготовка масових професій), форми працевлаштування молоді, джерела поповнення трудових ресурсів. Баланс трудових ресурсів необхідно складати і в територіальному розрізі (область, місто, район).

Планування продуктивності праці.

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції, що виробляється одним працівником за одиницю робочого часу, або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції.

Планування продуктивності праці здійснюється за методом прямого розрахунку і факторним методом.

Перший метод передбачає визначення планового рівня продуктивності праці шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції у вартісному вираженні на планову чисельність персоналу основної діяльності. Так, у промисловості плановий рівень продуктивності праці, згідно з методом прямого розрахунку, обчислюється за формулою:

Вихідна чисельність працюючих розраховується за формулами

Планування фонду оплати праці.

Планування заробітної плати включає планування фонду заробітної плати і середньої заробітної плати.

Фонд заробітної плати — цe загальна сума грошових коштів, спрямована на оплату праці робітників і управлінського персоналу підприємства за певний обсяг виконаної роботи або виробленої продукції, а також на оплату невідпрацьованого часу, який підлягає оплаті відповідно до чинного законодавства.

З метою планування та аналізу ефективності використання фонду заробітної плати його диференціюють за певними ознаками. За змістом та джерелами формування виділяють фонд основної заробітної плати і фонд додаткової заробітної плати.

До фонду основної заробітної плати входять:

— заробітна плата, нарахована за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування та ін.) за відрядними розцінками, тарифними ставками та посадовими окладами працівників незалежно від форм систем оплати праці, прийнятих на підприємстві;

— суми відсоткових або комісійних нарахувань залежно від обсягу доходів (прибутку), отриманих від реалізації продукції (робіт, послуг) у випадках, коли вони є основною заробітною платою;

— суми авторського гонорару працівникам мистецтва, редакцій газет та журналів та інших підприємств і оплата їхньої праці, що здійснюється за ставками авторської винагороди, нарахованої на підприємстві. До фонду додаткової оплати праці включаються:

— надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством;

— премії робітникам, керівникам, спеціалістам та іншим службовцям за виробничі результати, включаючи премії за економію конкретних матеріальних ресурсів;

— винагороди (відсоткові надбавки) за стаж роботи за спеціальністю на підприємстві, передбачені чинним законодавством;

— оплата праці у вихідні та святкові (робочі) дні, у понаднормовий час за розцінками, установленими законодавчими актами;

— оплата за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи;

— оплата щорічних та додаткових відпусток відповідно до законодавства, грошових компенсацій за невикористану відпустку;

— суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати;

— оплата робочого часу працівників, які залучаються до виконання державних або громадських обов'язків, якщо ці обов'язки виконуються в робочий час, та інші виплати, передбачені чинним законодавством.

Залежно від одиниці виміру, за якою обчислюється фонд заробітної плати (людино-година, людино-день, людино-місяць тощо), розрізняють годинний, денний, місячний (квартальний, річний) фонд заробітної плати.

Прямий (тарифний) фонд розраховується окремо для робітників-відрядників і робітників-погодинників.

Прямий фонд заробітної плати робітників-відрядників складається з оплати за відрядними розцінками:

де Рij —розцінка при виконанні j-ій операції на i-му виробі;

Овi — обсяг випуску виробів i-го виду;

m — число видів виробів;

n — число нормованих операцій при виготовленні одного виробу i-го виду.

Прямий фонд заробітної плати робітників-погодинників являє собою оплату фактично відпрацьованого часу:

де ФОПпр — прямий фонд заробітної плати;

Дг — доплати до годинного фонду.

У денний фонд, окрім годинного фонду заробітної плати, входить доплата підліткам за скорочений робочий день і оплата перерв для годування немовлят.

Розраховується з виразу

Місячний (річний) фонд — це весь фонд заробітної плати, який складається з денного фонду заробітної плати, оплати чергових і додаткових відпусток, оплати за час виконання державних і громадських обов'язків, доплати за вислугу років і вихідної допомоги, заробітної плати працівників, відряджених на інші підприємства або на навчання. Для визначення цього фонду можна скористатися формулою

де Дм — доплати до денного фонду.

За часом формування також розрізняють плановий та фактичний фонди заробітної плати.

Плановий фонд заробітної плати на підприємствах являє собою суму грошових засобів, передбачену в кошторисі для розподілу між працівниками підприємства, необхідну для забезпечення виконання виробничого завдання на плановий період.

Нормативний метод планування фонду заробітної плати забезпечує розрахунки абсолютної величини цього фонду, виходячи зі стабільних за роками нормативів витрат заробітної плати з розрахунку на одиницю виробленої продукції або виконаної роботи.

76. Зміст та організація розробки плану соціального розвитку колективу.

План соціального розвитку колективу є обов’язковим розділом річних і перспективних планів сільськогосподарських підприємств. Його розробляють відповідно до напрямів їх соціальної діяльності, передбачених законами України [ 2, 3, 4, 11, 12, 13]: дотримання встановлених правил і норм охорони праці, техніки безпеки, вимог виробничої санітарії; підвищення кваліфікації і поліпшення умов праці та побуту своїх членів, а також осіб, які працюють на підприємстві за трудовим договором; розвиток матеріально-технічної бази соціальної сфери і створення умов для здорового побуту, відпочинку працівників та їхніх сімей; турбота про ветеранів війни і праці, пенсіонерів, інвалідів і дітей; сприяння ефективній роботі шкіл, навчальних та лікувальних закладів.

У плані передбачається планування підготовки і підвищення кваліфікації працівників, поліпшення умов праці та охорони здоров’я, розвитку матеріально-технічної бази соціальної сфери, заходів щодо забезпечення культурно-побутового обслуговування населення і розвитку його особистого підсобного господарства.

Господарства самостійно розробляють свої плани соціального розвитку з урахуванням особливостей їхньої діяльності: демографічного стану, кількості й територіального розміщення населених пунктів, виробничих та інших об’єктів; сезонності та спеціалізації виробництва; забезпеченості об’єктами соціальної сфери, фінансового стану підприємства, наявності на території господарства інших підприємств, установ та організацій. Соціальну програму необхідно узгодити із заходами інших розділів планів підприємства, у першу чергу з такими, як: «Впровадження досягнень науки, техніки, передового досвіду й удосконалення організації праці», «Праця», «Фінансовий план». Координування і узгодження планів соціального розвитку здійснюють місцеві ради.

План підготовки і підвищення кваліфікації кадрів.

Систематичного підвищення загальноосвітнього рівня і професійних знань працівників масових професій, керівників і спеціалістів підприємств вимагають упровадження прогресивних технологій, нових машин і механізмів, реформування власності та організаційних форм господарювання в АПК. Планування підготовки кадрів і підвищення їхньої кваліфікації має як виробничо-економічну мету — забезпечення господарства кваліфікованими кадрами, так і соціальну — створення умов для професійно-кваліфікційного росту працівників, задоволення їхніх вимог до характеру й змісту праці.

Плануванню передує аналіз фактичного кількісного і якісного складу працівників масових професій та спеціалістів. При цьому визначають чисельність і професійний склад молодих працівників, що не мають професійної освіти чи потребують належної підготовки, наявність вакантних посад керівників та спеціалістів і тих, у кого освіта не відповідає посаді, а також установлюють особовий склад бажаючих одержати певну освіту, професію.

Порівняння наявної чисельності працівників певної професії з потребою в них, визначеною в процесі атестації робочих місць, дає змогу встановити рівень забезпеченості кадрами, потребу в підготовці працівників професій, щодо яких виявлено нестачу, і можливості перекваліфікації деяких фахівців, якщо наявність перевищує потребу в них. Одночасно слід ураховувати очікувані міграційні процеси.

У плані виокремлюється підготовка кадрів безпосередньо у господарстві та за його межами. Підготовка працівників масових професій у господарстві здійснюватиметься шляхом учнівства, наставництва, проведення агрозоотехнічного і механізаторського навчання. За межами господарства навчання і підготовку працівників планують як за видами навчальних закладів (у вечірніх школах, технікумах, вузах, професійно-технічних училищах, на різних курсах тощо), так і за формою навчання. Підготовку кадрів здійснюють у розрізі професій: трактористів-машиністів, водіїв та інших механізаторів; працівників тваринницьких ферм і комплексів; працівників промислових виробництв, культурно-побутових служб, спеціалістів. Підготовку і перепідготовку кадрів планують виходячи з потреби в них і наявності таких груп працівників, яких можна направити на навчання. Визначаючи чисельність керівників і спеціалістів для підвищення кваліфікації, виходять з того, що вони мають проходити навчання один раз у п’ять років на базі спеціальних навчальних закладів з відривом від виробництва строком до трьох місяців

У витрати на підготовку кадрів і підвищення їхньої кваліфікації включають виплату стипендій направленим на навчання у вищі й середні спеціальні навчальні заклади, оплату наданих пільг особам, що навчаються за заочною і вечірньою формами навчання, оплату праці майстрів, які здійснюють підготовку й підвищення кваліфікації працівників шляхом індивідуального та курсового навчання безпосередньо на виробництві; оплату праці керівників виробничої практики студентів вузів, учнів середніх шкіл і профтехучилищ, витрати на виготовлення наочних посібників і технічних засобів навчання та інші можливі витрати.

 

78. У практиціплануваннявитрат і собівартостіпродукціївикористовуютьсядекількаметодів: кошторисний, нормативний, розрахунково-конструктивний, економіко-математичний. Традиційним методом, щойого широко застосовують у поточномуплануванні, є кошторисний. У спеціальнихтаблицях плану складаютьсякошторисивитратвідповідно до їх статей за культурами (групами), видами тварин (групами) і т. д.Головнимнедолікомцього методу є велика трудомісткістьплановихрозрахунків.Цьогонедолікунемає у нормативного методу, за якимплануваннявитрат і собівартостіпродукціїбазується на розробленихвідповідно до конкретних умов виробництванауковообґрунтованихнормативах.У перспективному плануванніпоряд з наведенимивищезастосовуютьрозрахунково-конструктивний метод. Вінбазується на фактичнійсобівартості й визначеннірозмірівзниження (підвищення) витрат за рахуноквпливупевнихтехніко-економічнихфакторів.

79. Забезпечитиефективнефункціонуванняпротивитратногомеханізму в сільськогосподарськихпідприємствахнеможливо без створеннянауковообґрунтованоїнормативноїбази. Вона охоплюєсукупністьтрудових, матеріальних і фінансових норм і нормативів, різних за рівнемдеталізації, порядок і методиїхрозроблення і використання в процесі планово-економічних та іншихрозрахунків.

Розрізняютьтакігрупи норм:

· нормивикористанняосновнихвиробничихфондів;

· нормивикористанняоборотнихзасобів (сировини, матеріалів);

· норми затрат праці та трудомісткостіпродукції (нормивиробітку, нормивикористанняробочого часу);

· нормиорганізаціївиробничихпроцесів (витрат часу на ремонт машин, створеннязапасівсировини, матеріалів);

· нормиякостіпродукції (вмісткорисноїречовини в продукті, показникинадійності й довговічності);

· питомікапіталовкладення, нормиокупностікапітальнихвкладень;

· нормивитратвиробництва та обігу, нормирентабельності.

На сільськогосподарськихпідприємствахвикористовуютьпереважнонормивиробітку та обслуговування, тарифні ставки і посадовіоклади, нормивитратпалива і мастила для роботитракторів, комбайнів, автомобілів, нормивикористанняпестицидів, нормивнесенняорганічних і мінеральних добрив, нормигодівлітварин, амортизаційнихвідрахувань, страховихплатежів

80. Собівартістьпродукції (робіт, послуг) — цевитратипідприємства, пов’язані з виробництвом і збутомпродукції, виконаннямробіттанаданнямпослуг (далі — собівартістьпродукції). Собівар­тістьпродукції є узагальненимпоказником, якийхарактеризуєвсісторонивиробничоїдіяльностігосподарства.Плануваннясобівартостіпродукціїпередбачаєнайбільшефек­тивне і раціональневикористаннянаявнихсільськогосподарськихугідь, основнихзасобів, матеріальних і трудовихресурсіввідповідно до вимог систем землеробства і тваринництва та охоронидовкілля. Обґрунтованеплануваннявитрат, собівартостівиробництвапродукції та виконанняробіт — необхіднапередумоваорганізаціїроботивиробничиходиниць на принципах підприємницького (комерційного) розрахунку. Тому план собівартостіпродукції, робіт та послуг є одним з найважливішихрозділів плану кожногогосподарства.Процесплануваннявитрат на виробництвопродукції як рослинництва, так і тваринництваохоплюєтакістадії: аналізвеличини і структуривитрат у попередньому (базовому) періоді; уточнення норм і нормативівматеріальних і трудових затрат та їхузгодження з плановимипоказникамирозвиткурослинництва і тваринництва, продуктивності й оплати праці з планами капітальнихвкладень і матеріально-технічногопостачання; обчисленнярозмірувитрат на виробництвопродукції планового року та їїсобівартості.

81. Залежно від зв’язку з окремими виробництвами планують та обліковують загальновиробничі й загальногосподарські витрати, які не можна безпосередньо віднести на ту чи іншу продукцію. У складі загальновиробничих витрат виділяють бригадні, фермські, галузеві (цехові) з рослинництва й тваринництва, а в господарствах з розвиненими підсобними виробництвами — ще й цехові з певної галузі.

Загальновиробничі витрати включають:

· оплату праці з нарахуваннями галузевих спеціалістів, бригадирів тракторно-рільничих і рільничих бригад, завідуючих тваринницькими фермами та інших працівників.

· утримання основних засобів загальновиробничого призначення.

· знос малоцінних предметів та предметів, які швидко псуються. При плануванні цих витрат ураховують особливості їх здійснення та використання матеріальних цінностей.

· витрати на переїзди та переміщення (утримання легкових автомобілів і роз’їзних коней, які використовуються для поїздок обслуговуючого персоналу галузі);

· транспортне обслуговування робіт (перевезення працівників до місця роботи, підвезення води й інвентарю, доставка пального до тракторів і комбайнів);

· утримання тимчасових споруд (навісів, літніх таборів), витрати на організацію харчування на польових станах.

До загальногосподарських витрат належать такі, що пов’язані з управлінням та організацією виробництва в цілому по підприємству:

· оплата праці апарату управління та господарського персоналу з відрахуванням на соціальні заходи;

· утримання пожежної, воєнізованої та сторожової охорони;

· представницькі витрати;

· послуги сторонніх організацій, пов’язані з управлінням підприємством;

· канцелярські витрати;

· витрати на утримання основних засобів загальногосподарського призначення;

· витрати на винахідництво і раціоналізаторство;

· витрати, пов’язані з підготовкою (навчанням) і перепідготовкою кадрів та з найманням робочої сили;

· витрати на службові відрядження, транспортне обслуговування працівників;

· поточні витрати на утримання й експлуатацію засобів природоохоронного призначення;

· витрати на оплату послуг банків та фінансових установ;

· податки, збори та інші обов’язкові платежі й витрати.

82. Заплановані витрати, включаючи загальновиробничі й загальногосподарські, за культурами (групами культур), видами та групами тварин і птиці, виконуваними роботами під урожай майбутніх років, що планують як незавершене виробництво, складають собівартість продукції чи робіт. Поряд з цим обчислюють собівартість одиниці продукції, робіт незавершеного виробництва й робіт з поліпшення якості земель, здійснюваних за рахунок власних коштів господарства.

Продукція рослинництва. Собівартість продукції за видами сільськогосподарських культур визначається: а) зерна, насіння соняшнику — франко-тік (інше місце первинної доробки); б) соломи, сіна — франко-місце зберігання; в) цукрових буряків, картоплі, овочів, баштанних культур, коренеплодів — франко-поле (місце зберігання); г) плодів, ягід, винограду, овочів закритого грунту — франко-пункт приймання (зберігання); д) соломки та трести льону, конопель — франко-пункт зберігання чи переробки (у підприємстві); е) зеленої маси на корм — франко-місце споживання; є) зеленої маси на силос, трав’яного борошна, сінажу, гранул — франко-місце силосування, сінажування, виробництва борошна, гранул.

Зернові культури. Більшість господарств планують та обліковують витрати не за кожною культурою, а виділяють озимі зернові, ярі зернові колосові, кукурудзу, зернобобові й важливіші в господарстві круп’яні культури, тобто планують собівартість продукції за групами культур з однаковою чи подібною технологією виробництва і незначною різницею в урожайності.

83. Фінансовий план є ключовим розділом усього плану підприємства, бо, по-перше, узагальнює результати всіх попередніх його розділів, зводячи їх в одне ціле шляхом подання у вартісному виразі, і дозволяє судити про те, наскільки план взагалі прийнятний з економічного погляду; по-друге, обґрунтовує загальні потреби бізнесу в інвестиціях; по-третє, складається для управління поточною та стратегічною діяльністю підприємства.

Фінансовий план включає такі складові:

· план обсягів реалізації продукції;

· план доходів і витрат (прибутків і збитків);

· план руху грошових коштів (бюджет руху готівки);

· плановий баланс активів та пасивів підприємства;

· розрахунок точки беззбитковості;

· письмовий виклад результатів фінансового планування.

Фінансовий план тісно пов’язаний з іншими розділами плану підприємства. Так, плани реалізації продукції, одержання прибутку, формування та використання валового доходу, руху готівки складають на основі балансів продукції рослинництва, тваринництва і промислових виробництв, плану витрат і собівартості продукції. Визначаючи потребу в оборотних засобах, використовують, окрім того, дані виробничої програми підприємства.

Основними етапами фінансового планування є:

· аналіз фінансових показників підприємства за попередній період. При цьому використовують основні фінансові документи підприємства — баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про рух готівки;

· планування реалізації продукції, прибутків і збитків;

· розробка бюджету готівки.

84.Оцінка фінансового стану підприємства. Фінансовий стан підприємства – це показник його фінансової конкурентоспроможності щодо виконання своїх зобов’язань. Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї виробничої, комерційної та фінансової діяльності. Тому об’єктивна оцінка фінансового стану може здійснюватися лише за допомогою системи показників, що детально та всебічно характеризують господарську діяльність підприємства.Показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб усі ті, хто пов’язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність встановлення або продовження з ним відносин. Особливе значення має об’єктивна фінансова оцінка підприємства для його власників, оскільки жоден власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку, які можна виявити тільки на підставі своєчасної оцінки фінансового стану суб’єкта господарювання. Для оцінки фінансового стану підприємства використовують систему показників, яка характеризує зміни: структури капіталу за його розміщенням і джерелами утворення; ефективного використання капіталу; платоспроможності і кредитоспроможності підприємства; фінансової стійкості; рівня прибутковості (рентабельності) підприємства.

85.Планування реалізації продукції, цін,прибутку і рентабельності. Планування виручки від реалізації продукції може здійснюватися на майбутній рік, квартал і оперативно. Річне планування виручки можливо при стабільній економічній ситуації. У нестабільній ситуації воно утруднене і неефективно, тому доводиться використовувати квартальне планування. Для визначення виручки від реалізації продукції треба знати обсяг реалізації продукції вдіючих цінах без податку на додану вартість, акцизів і експортних тарифів для експортованої продукції. Планування ціни є одним з етапів обгрунтування обсягу продажу. Від правильності її розрахунку залежить ефективність роботи підприємства, тому необхідно враховувати вплив певних обмежень на її формування. Занадто висока ціна може знизити попит на продукцію даного підприємства або сприяти повній відмові споживачів від її покупки. Планування ціни здійснюється за наступною послідовніс­тю: визначення цілей; розробка цінової стратегії; вибір методу ціноутворення та визначення ціни Планування ціни повинно сприяти досягненню підприєм­ством встановлених цілей, які можуть бути різними для тих чи інших періодів його діяльності. В залежності від поставлених цілей та завдань обираються відповідні методи ціноутворення. Планування прибутку є складовою фінансового планування і найважливішим аспектом фінансово-економічної діяльності підприємств. Від достовірності визначеного планового прибутку залежить ефективність господарсько-фінансової діяльності підприємства. Розрахунок планового прибутку має бути економічно обґрунтований, що дасть змогу здійснювати своєчасне і повне фінансування інвестицій, приросту власних оборотних активів, своєчасні розрахунки з бюджетом за податками тощо.Прибуток планується окремо з кожного виду діяльності підприємства: від продажу товарної продукції; іншої продукції та послуг нетоварного характеру; продажу основних фондів, іншого майна і нематеріальних активів; від позареалізаційних доходів і витрат. Основними методами планування прибутку від продажу товарної продукції є метод прямого рахунку і аналітичний. Основою розрахунку прибутку є обсяг виробничої програми, який базується на замовленнях споживачів і господарських договорах. Рентабельність реалізованої продукції доцільно аналізувати, ураховуючи вплив таких факторів:
-зміна структури та асортименту продукції;
-зміна собівартості продукції;
-зміна відпускних цін на продукцію.
Кожному підприємству необхідна інформація про рентабельність його діяльності. Основним показником рентабельності підприємства є рентабельність виробництва, що розраховується як відношення прибутку від реалізації продукції до всього авансованого капіталу (суми всіх активів). В економічній літературі її часто називають загальною рентабельністю.

86.Визначення точки беззбитковості. Точка беззбитковості - об'сяг або рівень операцій, при якому сукупний дохід дорівнює сукупним витратам, тобто це точка нульового прибутку або нульових збитків. Точка беззбитковості є одним з показників, застосовуваних для оцінки ефективності інвестиційних проектів. Аналіз беззбитковості проекту дозволяє виявити залежність розміру прибутку від визначальних факторів: обсягу продажів, зміни ціни продукції, видатків на будівництво підприємства цін на сировину. Ця інформація з урахуванням бажаного інтервалу значень цін продажу, видатків підприємства може використовуватися для оцінки інвестиційного проекту й інвестиційного ризику. Розрахунок точки беззбитковості проводиться за формулою:

Q = FC/(P — AVC), де Q — точка беззбитковості (обсяг продажів); FC- сума постійних видатків; Р- ціна за одиницю продукції; AVC- змінні видатки на одиницю продукції.

87.Планування, формування та використання валового доходу і прибутку підприємства. Прибуток — це та частина додаткової вартості продукту, яка залишається після покриття витрат виробництва. На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відображається в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій та іншої діяльності. Отриманий підприємством прибуток може використовуватися для задоволення різноманітних потреб: 1) спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків шляхом вилучення у підприємств частини прибутку в державний бюджет; 2) прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів власне підприємств і використовується ними з метою забезпечення господарської діяльності. План прибутку складається, виходячи з очікуваних доходів з урахуванням змін цін, витрат і попиту на продукцію фірми. Таке планування дозволяє визначити потреби в сировині, матеріалах, трудових ресурсах, устаткуванні і фінансових джерелах. Валовий доход підприємства (чистий продукт) — це виручка від реалізації продукції, за виключенням матеріальних затрат. Він становить грошову форму чистої продукції підприємства. Складовими валового доходу є змінний капітал (оплата праці) і додаткова вартість (прибуток). В розподілі валового доходу можна виділити два етапи: 1) розподіл валового доходу на фонд оплати праці і прибуток; 2) розподіл прибутку. Планування валового доходу- визначення його обсягу на майбутній період.При складанні плану валового доходу розрізняють плани по його складових,оцінюють план з продажів товарів,ресурсний потенціал підприємства і потреба у прибутку.