Розрахунок страхових фондів кормів

Для забезпечення стабільності кормової бази, крім основної потреби, планують страховий фонд кормів. Нині під час планування страхових фондів кормів застосовують кілька способів, що різняться перш за все ступенем урахування факторів, які впливають на їх розмір. Найбільш поширений спосіб, за якого розмір резерву (R, у %) визначають на основі зіставлення середньої багаторічної врожайності кормових культур (y) з мінімальним її рівнем за цей період (ymin):

51. планування забезпечення потреби в кормах

Важливим етапом планування кормової бази господарства є забезпечення потреби в кормах за рахунок планування раціональної структури посівних площ і використання природних кормових угідь, а також надходженням кормів з інших джерел (відходи промислової переробки сільськогосподарської продукції, її отоварювання, поставки за міжгосподарською кооперацією). В абсолютній більшості господарств основним джерелом покриття потреби в кормах є польове кормовиробництво. Тому план кормозабезпечення включає в себе перш за все оцінку економічної ефективності вирощуванння кормових культур, основними показниками якої є: вихід кормових одиниць з 1 га посіву; якість кормів за виходом протеїну з 1 га посіву і вмістом його в одній кормовій одиниці; собівартість 1 ц кормових одиниць.

При плануванні кормової бази важливим є питання поліпшення якості кормів.

Планування кормової бази завершується складанням балансу потреби і надходження кормів.

 

Планування використання земельних угідь, підвищення їх родючості

Виробнича програма з рослинництва включає в себе планову структуру посівних площ, урожайність, план виробництва продукції певного асортименту, кількості та якості, а також комплекс агротехнічних заходів щодо виконання плану виробництва продукції (сорти, насінництво, добрива, пестициди, меліорація).

Планування рослинництва господарства починають з розробки балансу земельних угідь і визначення напрямів цільового використання їх у плановому періоді. У балансі зазначають усі види і розміри земельних угідь, що перебувають на перше число планового року у власності або в користуванні підприємства. Зазначають також площу розпайованих між суб’єктами приватизації земель, площу земель, переданих або взятих в оренду. Зазначають також грошову оцінку земельних угідь.

З метою збереження і підвищення родючості ґрунту господарства планують:
— проведення культуртехнічних робіт, що включають зрізування і розкорчовування чагарників і пнів, збирання і вивезення каміння, зрізування і розробку купин, фрезерування, засипання ям і вимоїн;

— докорінне поліпшення земель, створення культурних пасовищ на раніше поліпшених землях, створення зрошуваних сіножатей, пасовищ і обгороджуваних пасовищ;
— рекультивацію земель.;

— комплекс агротехнічних, агролісомеліоративних і гідротехнічних протиерозійних заходів.

— сильно- і середньоеродовані;

— внесення органічних добрив, у тому числі гною і компостів. Планують також заготівлю торфу для виготовлення компостів і на підстилку худобі;

— хімічну меліорацію.

 

Планування та програмування врожайності сільськогосподарських культур

Важливість обґрунтованого планування врожайності сільськогосподарських культур випливає з того, що з нею безпосередньо пов’язано багато інших питань виробничо-фінансової діяльності господарств: розміри і структура посівних площ, рівень товарності виробництва, система агрохімічних заходів, продуктивність праці, собівартість і рентабельність виробництва продукції.

Прогнозуючи врожайність, а також аналізуючи її тенденції, користуються методом екстраполяції: знаходження наступних рівнів динамічного ряду за відомих попередніх.

Метод планування врожайності за середніми даними найбільшого застосування набув за адміністративно-командної системи і мав назву «від досягнутого рівня», але він неефективний в умовах ринкової економіки, оскільки не сприяє підвищенню конкурентоспроможності продукції.

Тому в останні роки в господарствах усе частіше застосовують нормативний метод у поєднанні з експертно-оцінним, за допомогою якого аналізують фактичний рівень (середню врожайність) та її тенденції за останні роки і встановлюють певний процент приросту, можливий унаслідок змін у факторах урожайності.

В останні роки дедалі більшого поширення у світі при перспективному плануванні набуває метод програмування врожайності. Він відповідає суті стратегічного менеджменту, характерною рисою якого є зміна вихід­ного принципу в плануванні: іти не від минулого до майбут­нього (метод екстраполяції був ефективний у попередні деся­тиріччя з порівняно повільними темпами змін), а від майбутнього до теперішнього (метод інтерполяції (рис. 7.3). Програмування врожайності передбачає розробку програми, тобто оптимального кількісного поєднання керованих факторів з урахуванням некеро­ваних погодних умов, які в системі технологічного процесу за­безпечують одержання планової врожайності за найефективні­шого використання наявних ресурсів.

54. При плануванні посівних площ сільськогосподарських культур на підприємстві виходять з:

— потреби в конкретних видах продукції рослинництва;

— конкурентоспроможності (ефективності) окремих культур;

— обмежень у сівозмінах, земельних, трудових, фінансових і матеріальних ресурсах.

Обчислюючи планову потребу в продукції рослинництва, ураховують:

1. Попит на продукцію певного виду, асортименту та якості на ринку.

Основними напрямами реалізації продукції рослинництва можуть бути:

— реалізація продукції за договорами з переробними, сільськогосподарськими, заготівельними, торговельними та іншими організаціями. При цьому особливу увагу приділяють виконанню державних і регіональних замовлень (за їх наявності) на продукцію;

— поставки за міжгосподарською кооперацією;

— експорт продукції;

— поставки відповідно до бартерних договорів;

— реалізація на міських ринках, у власних магазинах, ларках, населенню.

2. Внутрішньогосподарські потреби в продукції рослинництва:

— створення основних і страхових насіннєвих і фуражних фондів, а також задоволення потреби в кормах і насінні особистих господарств населення;

— видача і продаж продукції працівникам відповідно до чинного в господарстві положення про оплату праці;

— виділення для громадського харчування та у фонд допомоги;

— використання для переробки на підсобних промислових виробництвах господарства.

55. Потребу в насінні планують, виходячи з посівних площ і вагових норм його висіву. Якщо при складанні річного плану господарства можна користуватися усередненими для культур нормами висіву насіння, то в планах госпрозрахункових підрозділів, робочих планах з проведення посіву застосовують індивідуальні норми. Ці норми враховують кількість зерен на 1 га, які забезпечують оптимальну густоту рослин, що залежить від сорту, строків і способу посіву, якості насіння, ґрунту, попередників, забезпеченості поживними речовинами тощо. Умови можуть відрізнятись не лише у виробничих підрозділах, а й на окремих ділянках земель, що зумовлює відповідне визначення норм висіву насіння.

Потребу в насінні для посівів під урожай планового року, як правило, задовольняє продукція, вироблена в передплановому році, а потребу в насінні для посіву озимих культур покривають продукцією планового року. Крім того, передбачають придбання насіння для сортозаміни й сортооновлення.

Заміну сорту певної культури планують з появою нових продуктивніших районованих сортів порівняно з тими, що їх вирощують. У таких випадках передбачають придбання насіння в спеціалізованих насінницьких господарствах чи науково-дослідних установах. Сортооновлення періодично передбачають для всіх сільськогосподарських культур з урахуванням прийнятого порядку ведення насінництва.Придбання насіння для сортооновлення й посівні площі насінницьких посівів планують з урахуванням їхньої врожайності й потреби в насінні. При цьому виробничі посіви зернових в основному забезпечуються насінням третьої репродукції.

56. Використання добрив дає змогу активно регулювати забезпечення рослин поживними речовинами і програмувати умови одержання запланованого врожаю.

У процесі планування потреби в добривах сільськогосподарські підприємства застосовують розроблені науково-дослідними установами зональні, диференційовані за типами ґрунтів нормативи (норми внесення гною, азотних, фосфорних і калійних добрив на 1 га посівів для одержання врожаю в певних інтервалах, норми витрат добрив на одиницю продукції для культур, норми виносу азоту, фосфору і калію з урожаєм сільськогосподарських культур). Ці норми мають задовольняти потребу рослин у поживних речовинах, високу окупність використання добрив, забезпечити виробництво доброякісної продукції, розширене відтворення родючості ґрунту, запобігати шкідливій дії добрив на довкілля і якість продукції.

Такі нормативи розробляють для окремих природних регіонів, і вони відповідають умовам тих господарств, де експериментально розробляються. Однак умови використання добрив неоднакові не тільки в господарствах, а й у бригадах і на окремих полях.

На особливу увагу заслуговує планування використання органічних добрив. За існуючої структури посівних площ, агротехніки й урожайності надходження органічних речовин з кореневими і пожнивними рештками, а також органічними добривами не компенсують втрати гумусу під час його мінералізації. Під час складання планів господарства намічають заходи щодо поліпшення балансу гумусу в ґрунті за рахунок внесення гною, гноївки, пташиного посліду, компостів, торфу, озерного мулу, осадів стічної води, посівів сидеральних культур, а в останні роки і подрібнення та приорювання побічної продукції рослинництва (соломи, стебла кукурудзи, гички буряків тощо).

57. При обґрунтуванні вибору промислових виробництв на сільськогосподарському підприємстві головним фактором найчастіше виступає збільшення доходів підприємства. Створюючи промислові виробництва і промисли, слід заздалегідь розраховувати їхню економічну ефективність, головним показником якої є строк окупності капітальних вкладень, що його визначають як відношення їх суми до додаткового чистого доходу, створеного внаслідок уведення в дію основних фондів.

Обґрунтовуючи вибір промислових виробництв, ураховують також можливість забезпечення їх сировиною, водою, паливом, електроенергією; умови реалізації товарної продукції; потребу господарства і населення в продукції чи послугах цих підприємств; наявність кваліфікованих майстрів та можливість їх підготовки; традиції та навики промислової діяльності населення тощо. Необхідність створення таких виробництв зумовлена сезонністю сільськогосподарського виробництва; тим, що вироблена продукція, як правило, швидко псується і потребує негайної реалізації, переробки чи особливих умов зберігання; доцільністю скорочення втрат основної продукції і регіонального використання відходів.

Важливо правильно визначити раціональні розміри створюваних промислових виробництв. Їхня потужність обумовлюється метою створення, умовами функціонування і попитом на продукцію. Так, установлюючи розміри переробних підприємств, ураховують наявність власної сировини і можливості її придбання — овочів, фруктів, дикоростучих ягід, грибів; цеху з виробництва зневоднених кормів — потребу підприємств у цих кормах, можливості реалізації, а також наявність сировини; забійного цеху птахофабрики — поголів’я птиці; виробництв із заготівлі бутового каменю, гравію, піску — попит на продукцію та можливості її вивезення, відвантаження; художніх промислів — наявність робочої сили відповідної кваліфікації та попит на продукцію. Розміри виробництв, що працюють на основі кооперування з промисловими підприємствами, залежать від наявних площ для їх розміщення, трудових ресурсів, потреби в продукції, забезпечення сировиною і деталями.

Остаточне рішення щодо раціонального розміру виробництва приймають на основі побудови графіка беззбитковості, який дозволяє визначити критичну точку розміру, в якій досягається беззбитковість виробництва.

58. До валової продукції промислових виробництв включають усю намічену до випуску продукцію, одержану як із своєї, так і з придбаної сировини, незалежно від того, призначена вона для реалізації на сторону чи для використання в господарстві. Оцінюють її в поточних цінах. У перспективних планах показники виробничої програми розраховують тільки на рік, а в поточних — і в квартальному розрізі.

Плануючи обсяги виробництва промислової продукції, перш за все враховують виробничу потужність цеху, під якою розуміють його здатність до максимального випуску продукції або переробки максимальної кількості сировини за певний період часу. Виробнича програма, що характеризує обсяг виробництва з окремих видів продукції, виражає ступінь використання виробничих потужностей підприємства. Крім цього фактора, обсяг виробничої програми залежить від забезпечення підприємства сировиною і матеріалами та можливостей реалізації готової продукції.

Крім того, визначаючи обсяги промислових виробництв ураховують попит на продукцію, можливості заготівлі сировини і її реалізації, потреби населення в послугах промислового характеру (пошиття і ремонт одягу, взуття, головних уборів, ремонт будівель тощо), можливості заготівлі тари (плодоовочеві та м’ясні консерви, соління, соки, мінеральні води), забезпечення транспортними засобами (вагони для відвантаження бутового каменю, щебеню тощо), запаси корисної сировини (лісоматеріалів, глини, вапняку, щебеню, бутового каменю).

Однак вирішальний вплив на планування як обсягів виробництва промислової продукції, так і асортименту справляє рівень рентабельності і прибутку окремих видів продукції.

59. Планування витрат ґрунтується на прогресивних нормативах витрат сировини, матеріалів, тари, палива, елекроенергії, втрат (бій банок, псування кришок) з розрахунку на одиницю продукції, з урахуванням запланованого асортименту продукції і розфасовки, а також діючих на них цін і тарифів. При цьому доцільно використовувати планові нормативи, що застосовуються на аналогічних промислових підприємствах з подібною технологією та організацією виробництва, звичайно, з урахуванням місцевих умов.

Визначивши загальну потребу в сировині, уточнюють структуру посівних площ в овочівництві, планують купівлю необхідної кількості сировини в інших господарствах та з присадибних ділянок населення, намічають розширення площ під ягідниками і садами. Обґрунтовуючи виробничу програму, передбачають використовувати в основному свою сировину. Проте не виключена можливість і доцільність використання купованої сировини.

У собівартість продукції сировину, основні й допоміжні матеріали, паливо, елекроенергію, послуги включають за цінами придбання. Сільськогосподарську продукцію власного виробництва, що її використовують як сировину в підсобних промислових виробництвах, якщо вони не виділені на самостійний баланс, включають до витрат за договірними цінами на продукцію, продану державі. Це дозволяє об’єктивно визначити рівень рентабельності окремо виробництва сільськогосподарської продукції та її переробки.

Головними результативними показниками роботи промислових цехів є прибуток, рівень рентабельності і норма прибутку. Прибуток перебуває в безпосередньому зв’язку з обсягом реалізації продукції, її якістю та асортиментом, рівнем витрат на її виробництво, каналами та умовами реалізації. Планування та аналіз прибутку і рентабельності має практичне значення для виявлення впливу змін у асортименті продукції на зміну середнього рівня рентабельності всієї продукції, для планування асортименту виробів, визначення цін на конкретну продукцію.

60. Особливості планування в особистих господарствах населення

Особисте селянське господарство — це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів. Ця діяльність не відноситься до підприємницької діяльності. Для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше двох гектарів, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Cелянин удома планував завжди: що і для кого виробляти, де і за якими цінами реалізовувати продукцію (послуги), які витрати він матиме і який прибуток дасть йому та чи інша галузь. Однак якість такого планування залишається невисокою. Для цього є об’єктивні причини, що обумовлюють особливості планування в ОГН. По-перше, величезний асортимент продукції. По-друге, недостатній рівень економічної освіти більшості селян. По-третє, відсутність достатньої достовірної інформації про ефективність виробництва в ОГН і рекомендацій щодо планування в них.

Планування в ОГН має включати:дослідження ринку тих товарів, на виробництві яких спеціалізується конкретне господарство, та розробку маркетингової програми;обґрунтування виробничої програми господарства, яка передбачатиме також його взаємовідносини з іншими аграрними, переробними та агросервісними підприємствами;планування витрат і собівартості продукції;планування обсягів, каналів, строків і цін реалізації продукції, економічної та соціальної ефективності сільськогосподарського виробництва в ОГН.

 

Планування технічного розвитку підприємства.

Планування технічного розвитку повинне базуватись на наступних принципах:

Цілеспрямованість (означає, що план підприємства повинний бути направлений на досягнення високих кінцевих результатів, тобто на максимізацію прибутку в довгостроковій перспективі);

високий науковий рівень( вимагає включати в план ті заходи, що відповідають сучасному рівню розвитку науки і техніки перевищують його, забезпечують різке підвищення ефективності виробництва);

комплексність( означає охоплення всіх підрозділів підприємства та всіх направлень розвитку науки і техніки);

безперервність( обумовлює обов’язкове забезпечення стратегічних та поточних планів, їх взаємозв’язок.)

Система планування технічного розвитку на підприємстві включає комплекс різноманітних планів, які взаємодіють один з одним та спрямовані на здійснення за цілями, предметом, рівнями, змістом та періодом планування:

-організаційна структура та профіль інноваційної діяльності підприємства;

-склад інноваційних процесів, які здійснюються;

-рівень кооперації при їх проведенні, масштаби та постійність інноваційної діяльності.

Планування технічного розвитку підприємства проводиться в декілька етапів:перший етап – визначаються головні завдання підприємства на плановий період,;

другий етап –виявляються можливості розширення впровадження основних напрямів науково-технічного прогресу;

третій етап – проводяться інженерні та економічні розрахунки, організовуються конкурси та огляди пропозицій працівників підприємства, проводиться відбір і техніко-економічна оцінка заходів;

на заключному етапі плани підприємства та його підрозділів взаємопов’язуються, документально оформляються, затверджуються й доводяться до виконання.

62. Обгрунтування доцільності організаційних форм використання техніки

Планування використання техніки в господарствах значною мірою залежить від його організаційних форм. В Україні найпоширенішими є такі організаційні форми використання техніки:

— власні механізовані бригади (тракторно-рільничі в Лісостепу і Степу чи механізовані на Поліссі, що обслуговують кілька рільничих бригад). Ці форми застосовують у великих і середніх господарствах;

— власна основна техніка (трактори, сільськогосподарські знаряддя, автомобілі тощо) із залученням складної техніки з МТС, великих і середніх господарств, сервісних кооперативів;

— машинно-технологічні станції (МТС), що надають послуги аграрним підприємствам.

Можна прогнозувати такий розвиток організаційних форм використання техніки в сільському господарстві України:

великі й середні сільськогосподарські підприємства матимуть власний машинно-тракторний парк;

селянські (фермерські) господарства та невеликі аграрні підприємства, як свідчить досвід розвинених країн з ринковою економікою, повинні мати набір основної сільськогосподарської техніки у приватній власності.;

для обслуговування особистих господарств населення використовуватиметься техніка аграрних підприємств (СВК, фермерських господарств, ТОВ, МТС тощо).

Обґрунтовуючи організаційні форми використання техніки на конкретному аграрному підприємстві, слід, по-перше, оцінити рівень відповідності існуючої форми організації сучасним і перспективним умовам, а, по-друге, розглянути можливі перспективні варіанти.

 

Планування обсягів механізованих робіт, використання техніки

Обсяги механізованих робіт, що їх виконують машини на тракторній тязі та змонтованіна тракторах, обчислюють в умовних еталонних гектарах. У загальний обсяг тракторних робіт включають польові, стаціонарні, транспортні, навантажувально-розвантажувальні й земляні роботи. Площу збирання самохідними комбайнами в умовні еталонні гектари не перераховують, а обчислюють у фізичних гектарах зібраної площі.

Розрахунки обсягів механізованих робіт здійснюють у такій послідовності:

1) спочатку визначають річний обсяг робіт у рослинництві і тваринництві множенням планових посівних площ і поголів’я на нормативи умовних (фізичних) гектарів з розрахунку на 1 га (голову), які беруть з технологічних карт. Плануючи використання тракторного парку, враховують, з одного боку, доцільність заміни на стаціонарних роботах тракторів електродвигунами, а з другого, — розширення використання тракторів для внутрішньогосподарських перевезень, особливо в тваринництві, на загальногосподарських роботах, для надання послуг населенню та іншим підприємствам і організаціям;

2) визначають можливості власного тракторного парку шляхом множення планової середньорічної кількості тракторів (самохідних комбайнів) різних марок на їхній плановий виробіток. До середньорічної кількості комбайнів і сільськогосподарських машин включають лише ті, які передбачено завезти до початку сезону відповідних робіт. Плановий річний виробіток тракторів різних марок визначають з урахуванням фактичного виробітку за 2—3 останніх роки, даних щодо підвищення рівня механізації виробничих процесів і поліпшення використання машинно-тракторного парку, тенденцій у змінах виробітку на одну машину залежно від забезпеченості ними господарства, придбання нових машин.;

3) порівнюють планову потребу в загальному обсязі механізованих робіт із можливостями власного машинно-тракторного парку. У разі, коли можливий виробіток не покриває планової потреби, вносять зміни у технологію виробництва продукції, вживають заходів щодо підвищення рівня використання техніки, залучення її зі сторони, придбання нової техніки.

 

Планування витрат на використання техніки.

Собівартість механізованих робіт складається з прямих і накладних витрат. До прямих витрат належать оплата праці механізаторів, вартість паливно-мастильних матеріалів, амортизаційні відрахування по силових і робочих машинах, витрати на їх ремонт і техдогляди; до накладних — оплата праці управлінсько-обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування на обладнання приміщення, витрати на їх поточний ремонт, на заходи техніки безпеки, спецодяг, страхові платежі та ін.

У плані механізованої бригади ліміт фонду оплати праці в рослинництві визначають на основі нормативних технологічних карт перемножуванням розміру посівних площ культур на норматив витрат на оплату праці механізаторів з розрахунку на 1 га посіву (в незавершеному виробництві — на 1 га обробленої площі). Норматив витрат на оплату праці включає як основну оплату праці відповідно до прийнятих норм виробітку і тарифних ставок, так і підвищену та заохочувальну оплату за роботи з пестицидами, на збиральних роботах, інші доплати. Витрати на оплату праці механізаторів у тваринництві та на загальногосподарських роботах визначають за госпрозрахунковими завданнями фермам та за розрахунками, виходячи із запланованих у господарстві обсягів робіт, норм виробітку, тарифних розцінок та доплат.

Планова потреба в нафтопродуктах для механізованої бригади включає пальне і мастильні матеріали, які витрачають на основну роботу тракторів, комбайнів і самохідних машин, а також на неробочі переїзди та технічне обслуговування.

 

Планування амортизаційних відрахувань та віднесення їх на об’єкти калькуляції

Амортизація основних засобів — це процес втрати ними своєї вартості й поступового перенесення її на вартість виробленої продукції з наступним нагромадженням грошових коштів для відтворення основних засобів.

Амортизаційні відрахування визначають за нормами у відсотках до балансової вартості основних засобів, які розподіляють на три групи Балансову вартість групи основних засобів на початок звітного періоду (Ба) розраховують за формулою:

Ба = Б (а – 1) + П (а – 1) – В (а – 1) – А (а – 1),

де Б (а – 1) — балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному; П (а – 1) — сума витрат на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних фондів упродовж періоду, що передував звітному; В (а – 1) — сума виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному; А (а – 1) — сума амортизаційних відрахувань у періоді, що передував звітному.

Норми амортизації у відсотках до балансової вартості за групами основних засобів:

Будівлі, споруди, їхні структурні компоненти та передавальні пристрої--5%

Автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи—25%

Будь-які інші основні засоби, не включені до груп 1 і 2 --15%.

 

66.Обслуговуючі виробництва та особливості їх планування

Обслуговуючі виробництва виконують роботи, які, насамперед, забезпечують необхідні умови для нормального перебігу основних та допоміжних виробничих процесів. У сільськогосподарських підприємствах до них належать: автопарк, жива тяглова сила, ремонтні майстерні, будівельні виробництва, електро-, водопостачання, газове і теплове господарство, житлово-комунальна служба і т. д. Основне їх призначення — продовження процесу виробництва, підтримання основних засобів у технічно справному стані, забезпечення транспортних технологічних зв’язків між етапами робіт, ремонт будівель і споруд, будівництво нових об’єктів виробничого і житлово-комунального призначення, надання інших соціальних послуг населенню. Роль обслуговуючих виробництв для сільськогосподарських підприємств за сучасних умов значно підвищується. Обумовлено це, інтенсифікацією виробництва, упровадженням інтенсивних технологій і нової, більш продуктивної техніки.

Планування обслуговуючих виробництв має певні особливості. По-перше, їхні розміри і планові обсяги робіт та послуг визначаються насамперед потребою головних і допоміжних галузей господарства. По-друге, собівартість продукції обслуговуючих виробництв є частиною витрат на виробництво продукції. Якщо витрати загальних обслуговуючих виробництв включаються у витрати з інших виробництв, а планова собівартість їхніх робіт ще не обчислена, то ці роботи оцінюють за фактичною собівартістю року, що передував плановому. У першу чергу визначають собівартість робіт з тих виробництв, послуги яких більше впливають на розмір витрат інших виробництв. По-третє, на обслуговуючі виробництва не розподіляються цехові та загальногосподарські витрати. Під час розробки госпрозрахункових завдань колективам автопарку і ремонтної майстерні використовують форми планової документації, розробленої Міністерством АПК.

 

Планування вантажоперевезень і використання автомобілів

Планування вантажоперевезень. У господарствах застосовують як перспективне, так і поточне планування вантажоперевезень. При перспективному плануванні план вантажоперевезень є основою для визначення структури і розмірів транспортних засобів, а при поточному — сприяє скороченню витрат на транспортування за рахунок зменшення обсягів транспортних робіт і використовується для раціонального розподілу перевезень за видами транспорту. Методи перспективного і поточного планування розрізняються тільки тим, що перше здійснюють згідно з даними перспективних планів, а друге — на основі більш детальної інформації поточних планів.

Планування вантажоперевезень включає визначення їх загального обсягу, раціональний розподіл у часі, за напрямами і видами транспортних засобів. На розмір перевезень впливають обсяги вантажної маси (т) та повторність перевезень.

Визначаючи сфери раціонального використання окремих видів транспорту в господарстві, критерієм ефективності слід уважати зниження собівартості перевезень, звичайно, за умов додержання строків транспортування окремих вантажів, визначених технологією. Переваги швидкохідних видів транспорту (автомобілів перед тракторами і кіньми, тракторів перед кіньми) знижуються зі зменшенням дальності перевезень, погіршенням стану доріг і зниженням рівня навантажувально-розвантажувальних робіт. Ефективність вантажоперевезень значною мірою залежить від їх обґрунтованого планування в часі й просторі. Для того щоб усі види транспорту використовувались у господарстві найефективніше, треба вивчити обсяги перевезень вантажів і вантажообіг за періодами року для забезпечення більш рівномірного завантаження транспортних засобів протягом року, з урахуванням терміновості перевезень. Зменшити сезонність використання автомобілів і потребу в залученому транспорті можна, правильно розподіляючи в часі перевезення кормів, органічних добрив, будівельних матеріалів та збільшуючи обсяг послуг автопарку населенню та іншим підприємствам. Планування використання автомобілів. Щоб планове завдання автопарку відповідало вимогам внутрішньогосподарського розрахунку, доцільно планувати обсяги робіт і витрати як в цілому по автопарку, так і щодо кожної марки автомобілів. Якщо різниця у технічному стані автомобілів однієї марки значна, треба диференціювати завдання за окремими машинами.

У кожному господарстві основну масу внутрішньогосподарських перевезень (технологічні транспортні роботи) доцільно здійснювати власним транспортом, а вивезення продукції на заготівельні пункти, завезення добрив, нафтопродуктів, техніки тощо — і власним, і залученим автотранспортом, що буде ефективно з погляду як підприємства, так і народного господарства.

 

Планування витрат і собівартості автотранспортних робіт

До витрат на утримання і використання власного вантажного автотранспорту належать оплата праці шоферів і працівників гаража з відрахуваннями, вартість палива і мастильних матеріалів; амортизація і поточний ремонт автомобілів, причепів, гаража і обладнання; знос і ремонт автошин; інші витрати (матеріали, інструмент, електроенергія тощо).

У структурі собівартості автотранспортних робіт оплата праці займає 17—20%. При цьому оплату праці шоферів включають лише в тій частині, яка нараховується за виконання робіт з перевезення вантажів. Оплату праці водіїв за час їх зайнятості на ремонтних роботах і технічному обслуговуванні, а також вантажників відносять за прямим призначенням (кошторис витрат ремонтних майстерень, технологічні карти). Середньорічну чисельність водіїв на автоперевезеннях визначають діленням кількості машино-днів у роботі на річний фонд робочого часу одного водія і множенням добутого числа на коефіцієнт змінності. У витрати на вантажний автотранспорт уходить також оплата відпусток шоферів за час, відпрацьований на вантажоперевезеннях. Крім того, у фонд оплати праці шоферів включають оплату невиходів на роботу під час виконання громадських доручень. Витрати на ремонти і технічне обслуговування автомобілів, а також на відновлення зносу і ремонт автошин визначають за плановим вантажообігом (витратами палива) і відповідними нормативами в гривнях. Накладні витрати визначають у цілому по автопарку і розподіляють за марками машин пропорційно до прямих витрат на їх експлуатацію. Витрати твердого палива на опалення гаража обчислюють множенням добової норми його на кількість днів у опалювальному сезоні й на ціну за одиницю палива.

Для визначення собівартості одиниці роботи загальну суму витрат (у цілому по автопарку і для окремих марок автомобілів) ділять на плановий обсяг перевезень, пробігу і вантажообігу. Складання плану роботи автопарку має завершуватись розробкою організаційно-технічних заходів щодо підвищення його продуктивності й зниження собівартості перевезень. Ці заходи спрямовані на економію палива і мастильних матеріалів, шин, підвищення технічної швидкості руху автомобілів і збільшення строків міжремонтних пробігів, поліпшення обліку.

 

Планування роботи живого тягла

Головною передумовою ефективної організації роботи живого тягла є встановлення відповідності між наявністю поголів’я коней і потребою господарства в них. Підвищенню ефективності використання живого тягла сприяє правильне планування його роботи, періодичний контроль за відпрацьованими коне-днями та їх собівартістю. Зниження останньої досягають, забезпечуючи більш повне і раціональне використання робочої худоби протягом року, для чого порівнюють можливий запас днів роботи живого тягла з плановими потребами галузей господарства в його послугах. Загальний річний запас коне-днів обчислюють виходячи з наявності робочої худоби і кількості днів роботи за рік однієї голови. Для визначення кількості днів роботи живого тягла треба із загальної кількості фуражних днів у році відняти дні відпочинку (близько 60 днів на коня), простоїв жеребних маток (60 днів), використання жеребців для парування (половина кількості робочих днів), дні на обслуговування коней — підвезення кормів і відвезення гною зі стайні (близько 8 днів), а також неробочі дні через непогоду (залежно від місцевих умов). У рослинництві затрати коне-днів визначають за технологічними картами. Потребу в живому тяглі на обслуговуванні тваринництва визначають виходячи з навантаження на коня і поголів’я тварин. Затрати коне-днів на загальногосподарських роботах, в особистому підсобному господарстві, під час виконання робіт на будівництві й на сторону обчислюють за окремими розрахунками, ураховуючи дані за минулі роки, а також можливі зміни в плановому