Оплата праці та розподіл прибутків в сільськогосподарських підприємствах

(^^> Які принципи та особливості оплати праці та розподілу прибутків в сільськогосподарських підприємствах?

Оплата праці — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, а відносно сільськогосподарських підприємств, і в натуральному, яку власник або уповнова­жений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Основний конституційний принцип оплати праці закрі­плений в ст. 43 Конституції України, згідно з яким кож­ний має право на заробітну плату, не нижчу від визначе­ної законом.

Оплата праці працівників підприємств кооперативно­го типу, як їх членів, так і осіб, що працюють в них за тру­довим договором, провадиться за принципом розподілу в залежності від одержаного обсягу валової продукції та валового доходу.

Так, у відповідності з Законом України «Про сільсь­когосподарську кооперацію» (ст. 24) нарахування і випла­та часток доходу на паї здійснюються за підсумками фі­нансового року з доходу, який залишається в розпоряджен­ні кооперативу з урахуванням необхідності формування фондів для його розвитку. Статутом кооперативу може бути передбачений різний процент часток доходу на паї для членів і асоційованих членів кооперативу.

Отже, одним з принципів оплати праці є правомочність члена кооперативу одержувати частку доходу, що розпо­діляється за результатами господарської діяльності за рік між членами кооперативу відповідно до їх пайових внес­ків, а у виробничих кооперативах — і в залежності від тру­дової участі.

Працівник державного чи корпоративного сільськогос­подарського підприємства працює в ньому на основі трудо­вого договору і одержує за свою працю винагороду, яка за-. лежить від його особистої трудової участі і якості праці.

Щомісячна оплата праці працівника в державному або корпоративному підприємстві, який виконав повністю визначену на цей період норму робочого часу свої трудо­ві обов'язки, не може бути нижче встановленого законом мінімального розміру оплати праці.

Таким чином, розподіл за працею є одним із принци­пів оплати праці. Він зумовлює матеріальну зацікавленість працівників у розвитку кооперативних, корпоративних і державних підприємств.

Заборона будь-якого зниження розмірів оплати праці працівників в залежності від віку, статі, раси, національ­ності, відношення до релігії і ін. є важливим принципом оплати праці.

(^ Якими нормативно-правовими і локальними актами регулюються відносини по оплаті праці в сільськогосподарських підприємствах?

Стаття 43 Конституції України регламентує: «Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом».

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які на підставі трудового договору пе­ребувають у трудових відносинах із підприємствами, ор­ганізаціями всіх форм власності і господарювання, знай­шли своє відображення в Законі України «Про оплату пра­ці» від 24 березня 1995 p. // ВВР. — 1995. — № 17. — Ст. 121.

Розмір заробітної плати, говориться в Законі, залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємств. Цим Законом визначені також структура заробітної плати, правила дер­жавного регулювання оплати праці, основні норми щодо трудових відносин з приводу оплати праці тощо.

Згідно Закону України «Про підприємства в Україні» (ст. 19) підприємство самостійно визначає фонд оплати праці без обмежень його зростання з боку державних ор­ганів. Мінімальний розмір оплати праці найманих пра­цівників всіх видів підприємств не може бути нижче про­житкового мінімуму, встановленого законодавчими акта­ми України.

Стаття 9 Закону України «Про підприємництво» від 7.02.1991 р. // ВВР. — 1991. — № 14. — Ст. 168 (із змі­нами та доповненнями) також встановлює гарантії опла­ти праці, згідно з якими підприємець зобов'язаний забез­печити оплату праці не нижче встановленого в республі­ці мінімального рівня.

Законом України «Про господарські товариства» (ст. 10) від 19.09.1991 р. // ВВР. — 1991. — № 49. — Ст. 682 (із змінами та доповненнями) передбачено, що учасники то­вариства мають право брати участь в розподілі прибутків товариства і одержувати їх частку (дивіденди).

Усі вище викладені положення повністю відносяться і до регулювання оплати праці працівників сільськогоспо­дарських підприємств державного і корпоративного типів.

Селянські (фермерські) господарства у відповідності до Закону України «Про селянські (фермерські) господарст­ва» є власниками прибутків, одержаних від реалізації про­дукції, робіт та послуг, а також від інших видів господар­ської діяльності. Із суми одержаного прибутку селянське господарство відшкодовує втрати, пов'язані з розвитком фермерського господарства, здійснює розрахунки з держа­вою (сплачує податки), повертає банкам кредити, виплачує страхові внески з усієї частини прибутків членів цього господарства. Частина, яка залишилась після цього, роз­поділяється між членами селянського (фермерського) го­сподарства.

Відносини з оплати праці працівників сільськогоспо­дарських утворень регулюються відповідно до Законів України «Про селянські (фермерські) господарства», «Про сільськогосподарську кооперацію» ст. 7, «Про господар­ські товариства», а також Типовим Статутом відкритого акціонерного товариства, затвердженого сумісним нака­зом Фонду державного майна України і Міністерства еко­номіки України від 12/13.12.1994 р. № 787/№ 177; Ти­повим Статутом закритого акціонерного товариства, за-

Твердженим наказом ФДМУ від 8.10.1996 р. за № 1182, та Типовим Статутом товариства з обмеженою відпові­дальністю, затвердженим 8.10.1996 р. № 1182, а також конкретними Статутами цих та інших кооперативних та корпоративних сільськогосподарських підприємств.

За сучасних умов у вирішенні питання оплати праці в сільськогосподарських утвореннях певну роль відіграють і рекомендації, викладені в Методичному посібнику з ор­ганізації та оплати праці в радгоспах, колгоспах та інших.сільськогосподарських підприємствах, розробленому з іні­ціативи Міністерства сільського господарства і продоволь­ства України в 1991 p. Керуючись ними, а також чинним законодавством про оплату праці, сільськогосподарські підприємства розробляють на підставі своїх статутів такі локальні нормативні акти, як Положення про оплату праці, які породжують суб'єктивні права та обов'язки по оплаті праці для конкретного підприємства, яке прийняло і за­твердило на загальних зборах це Положення.

^ Які види, форми і системи оплати праці застосовуються у сільськогосподарських підприємствах?

Оплата праці працівників сільськогосподарських під­приємств може здійснюватись в двох видах: грошовому і натуральному.

В сучасних умовах господарювання в агропромислово­му комплексі натуральна оплата праці сільськогосподар­ських робітників складає значну частину в загальному заробітку працівників.

В сільськогосподарських підприємствах, незалежно від організаційно-правової форми і форми власності (коопе­ративах, товариствах, орендних колективах і ін.), праця працівників оплачується на пільгових умовах (цінах) сіль­ськогосподарською продукцією в залежності від профілю того чи іншого тобаровиробника (картоплею, овочами, зер­ном, м'ясом, тваринами чи птицею і іншими сільськогос­подарськими продуктами).

З метою заохочення сільськогосподарських працівни­ків в результатах праці застосовується натуральне їх пре­міювання:

— за збільшення поголів'я тварин і птиці, а також за збільшення їх ваги відносно встановлених локаль­ними актами показників;

— за збільшення валових показників виробництва зер­на, картоплі, овочів і інших видів сільськогосподар­ської продукції;

— за високі показники механізаторів в період оранки та жнив і ін.

Важливу роль в розробці заходів з натуральної оплати праці мають вищезгадані рекомендації, викладені в Ме­тодичному посібнику з організації та оплати праці в кол­госпах, радгоспах та інших сільськогосподарських підпри­ємствах від 1991 p.

З урахуванням цих рекомендацій сільськогосподарсь­кі підприємства розробляють та приймають конкретні — свої, як локально-правові акти, Положення про оплату праці, в яких передбачають і порядок натуральної опла­ти праці.

Саме в них сільськогосподарські підприємства самостій­но визначають розміри і показники надання і продажу по пільгових цінах працівникам сільськогосподарську про­дукцію в натуральному вигляді, виходячи при цьому із своїх можливостей та умов виробництва. Оскільки сіль­ськогосподарські працівники, які проживають в сільській місцевості, мають, як правило, свої особисті селянські го­сподарства, то натуральна оплата праці є не тільки мож­ливою, а й необхідною для їх розвитку.

В сільському господарстві протягом багатьох десяти­річ застосовуються дві форми оплати праці: основна і додаткова.

Основна оплата праці працівників сільськогосподарсь­ких підприємств — це їх основний заробіток, який визна­чається у відповідності з чинними тарифними ставками.

Додаткова оплата — це додатковий заробіток до основ­ної оплати, який виплачується за такі якісні показники, які не враховуються при основній оплаті.

Сільське господарство являє собою комплекс різнома­нітних галузей господарювання (тваринництво, рослинни­цтво, овочівництво і ін.), ознакою, яка їх об'єднує, є вико­ристання такого основного засобу виробництва, як земля. Проте кожна з галузей характеризується своїми особли­востями та виробничо-технічними умовами, що викликає

потребу у використанні низки систем оплати праці пра­цівників сільського господарства.

Під системою оплати праці слід розуміти співвідно­шення між затраченою працею, виміреною згідно з пев­ними показниками, і нарахованими за неї розмірами ви­нагороди.

В умовах реформування аграрного сектора та розвит­ку державні, кооперативні та корпоративні сільськогоспо­дарські підприємства використовують для оплати праці своїх працівників такі системи оплати праці: підрядну, акордну, підрядно-преміальну, акордно-преміальну, пого­динно-преміальну та інші.

Обрання форми, видів та системи оплати праці — пре­рогатива сільськогосподарських підприємств.

Підрядно-преміальна система оплати праці — це оплата за виконання денної норми виробітку чи її частини, ви­ходячи з тарифних показників. При цьому за якісне і своєчасне виконання денних завдань нараховується пре­мія.

Акордно-преміальна система оплати праці характери­зується тим, що оплата проводиться за підсумковими ре-

Мал. 18.

зультатами роботи, за вироблену продукцію або за закін­чений цикл робіт з нарахуванням і виплатою премій за надпланові або якісні показники.

Погодинно-преміальна система передбачає оплату за відпрацьовані години з урахуванням погодинної тариф­ної ставки. За якісне виконання роботи нараховується премія у відсотках від одержаного заробітку.

Основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає і тарифні ставки, схеми посадових окладів і та-рифно-кваліфікаційні характеристики. Розділом III за­кону «Про оплату праці» передбачене також договірне регулювання оплати.

Матеріальною основою оплати праці та Інших видів стимулювання є єдиний фонд оплати праці кожного окре­мого сільськогосподарського підприємства. Для нараху­вання оплати за вироблену продукцію створюється фонд авансування. (Мал. 18).

Тема 8