Правовий режим земель сільськогосподарського призначення

(^ Які основні напрями земельної реформи у сільському господарстві?

Земельна реформа в Україні є різновидом реформуван­ня економічних, соціальних та інших правовідносин. Як, випливає з Постанови Верховної Ради України «Про зе­мельну реформу» від 18.12.1990 р. // ВВР.— № 17.— Ст. 10, земельна реформа передбачає перерозділ земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну вла­сність і в користування юридичним особам з метою ство­рення умов для рівноправного розвитку різних форм го­сподарювання на землі, формування багатоукладної еко­номіки, раціонального використання та охорони земель. В цьому плані земельна реформа розглядається як, скла­дова частина економічної реформи у зв'язку з переходом економіки України до ринкових відносин.

В умовах реформування економічних відносин в АПК,' переходу до ринкових відносин земельна реформа у сіль­ському господарстві повинна розвиватись у таких на­прямках:

— перебудова земельних відносин на основі формуван­ня приватної власності на землю і різноманітності форм власності на землю:

— формування ринку землі;

— можливість 'реально здійснювати різноманітні пра-вочини з землею.

й^ Як визначити поняття та склад земель^сільськогосподарського призначення?

Сільськогосподарські підприємці за характером своєї діяльності значною мірою пов'язані з землею і іншими

природними ресурсами, без яких сільськогосподарське

виробництво неможливе.

Згідно статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідницької та навчальної діяльності, розміщення відповідної вироб­ничої інфраструктури.

Земельним кодексом визначені порядок використання земель сільськогосподарського призначення, порядок пере­дачі їх у власність, користування та оренду, особливості їх правового режиму, порядок використання, права і обов'яз­ки землекористувачів та землевласників по раціонально­му використанню, відтворенню і охороні цих земель, під­стави припинення приватної власності, користування зем­лями сільськогосподарського призначення та форми охо­рони прав землевласників, користувачів від їх порушення.

До земель сільськогосподарського призначення нале­жать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні наса­дження, сіножаті та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші зелені насадження, крім тих, що віднесені до земель лісо­вого фонду, землі під господарськими будівлями й дворами, землі тимчасової консервації тощо). Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарсь­кого використання. Визначення земель, придатних для потреб сільськогосподарського господарства, проводиться на підставі даних державного земельного кадастру.

Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлового комунального господарства, залізниць і авто­мобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магі­стральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробни­цтва, надаються переважно несільськогосподарські угід­дя або сільськогосподарські угіддя низької якості. Лінії електропередачі і зв'язку та іншої комунікації проводять-, ся головним чином вздовж шляхів, трас тощо.

Розміри і порядок плати за використання земель сіль­ськогосподарського та іншого призначення, форми ви-

користання рентних платежів, контроль та види відпо­відальності за порушення порядку обчислення і справ­ляння земельного податку передбачені Законом Укра­їни «Про плату за землю» // ВВР.— 1992.— № 38.— Ст. 560 (в редакції 1996 р.). (Мал. 32).

Мал. 32.

(^ Який суб'єктний склад правовідносин по володінню, користуванню та розпорядженню земельними ділянками сільськогосподарського призначення?

Особливе місце серед аграрних правовідносин належить земельним, по володінню, користуванню і розпорядженню землею — головним засобам сільськогосподарського ви­робництва. Без землі нема і не може бути сільськогоспо­дарського виробництва, саме земельні відносини визнача­ють специфіку виробництва продукції і правового стату­су сільськогосподарських товаровиробників. Сільськогос­подарська діяльність здійснюється в різних формах гос­подарювання, заснованих на різних формах власності:

приватній, комунальній та державній.

Землі сільськогосподарського призначення для здійс­нення сільськогосподарської діяльності надаються таким суб'єктам сільськогосподарського виробництва: фізичним особам (громадянам); селянським (фермерським) госпо­дарствам; приватним аграрним підприємствам коопера­тивного типу (сільськогосподарські кооперативи, їх об'єд­нання і т. ін.); приватним аграрним підприємствам кор­поративного типу (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та іншим господарським підприємствам); державним сільськогосподарським під­приємствам, а також підприємствам, діяльність яких за­снована на змішаній формі власності. Це випливає з роз­ділу III Земельного кодексу України, за яким земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та

державній власності.

В залежності від організаційно-правової форми, право-суб'єктності та форми власності, на якій базуються сіль­ськогосподарські товаровиробники, земельні ділянки із зе­мель сільськогосподарського призначення одним із них виділяються на праві власності, іншим — на праві довго­строкового користування, а третім — в оренду.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

— громадянам — для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогоспо­дарського виробництва (ст. 33 Земельного кодексу);

— сільськогосподарським підприємствам — для веден­ня товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно ст. 28 Земельного кодексу сільськогосподар­ським підприємствам, установам та організаціям, крім державних і комунальних, землі сільськогос­подарського призначення можуть належати на праві власності.

Громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби (ст. 34 Земельного коде­ксу), для ведення індивідуального або колективного садів­ництва вони мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди (ст. 35 Земельного кодексу).

Із земель державної або комунальної власності земель­ні ділянки можуть надаватись в оренду громадянам або їх об'єднанням для городництва (ст. 36 Земельного кодексу). Приватні несільськогосподарські підприємства, устано­ви та організації можуть набувати у власність або оренду землі сільськогосподарського призначення для ведення особистого господарства. Отже вони також е суб'єктами правовідносин по володінню, користуванню та розпоря­дженню земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Таким суб'єктам земельних правовідносин, як держав­ні і комунальні сільськогосподарські підприємства, уста­нови і організації земельні ділянки сільськогосподарсь­кого призначення надаються із земель державної і кому­нальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільсь­когосподарського виробництва. Вони можуть також орен­дувати земельні ділянки, що перебувають у власності гро­мадян та юридичних осіб.

Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іно­земним державам. Ці суб'єкти можуть набувати права власності тільки на земельні ділянки несільськогосподар-ського призначення.

На умовах оренди іноземні громадяни та особи без гро­мадянства можуть мати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства; для ведення інди­відуального або колективного садівництва.

Несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям і об'єднанням громадян, які також є суб'єк-

І20

тами цих правовідносин, земельні ділянки сільськогоспо­дарського призначення надаються у власність та корис­тування для ведення особистого сільського господарства.

(^ Які підстави виникнення та