Президента України в системі джерел аграрного права?

Джерелами аграрного права є також підзаконні акти. Серед них, перш за все, треба назвати укази і розпоряджен­ня Президента України.

Відповідно до ч. З ст. 106 Конституції України Прези­дент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обо­в'язковими для виконання на території України.

Укази Президента України видаються на розвиток чинного законодавства для термінового правового врегу­лювання питань, що мають загальнодержавне значення.

Саме в указах вирішено багато питань з реформуван­ня сільськогосподарських підприємств і організацій, про­ведення приватизації майна, а також прискорення земе­льної реформи, тобто питань, які не знайшли достатньої правової регламентації в інших законодавчих актах.

Так, зважаючи на актуальність земельної реформи, Президент своїм Указом від 13.15.1996 р. затвердив По­ложення про Державний комітет України по земельних

ресурсах.

В цілях вирішення цієї важливої проблеми Президент

України прийняв декілька указів, зокрема Указ від. 10.11.1994 р. «Про невідкладні заходи щодо прискорен­ня земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва», Указ від 8.08.1995 р. «Про порядок паю­вання земель, переданих у колективну власність сільсь­когосподарськими підприємствам і організаціям» та ін. Цими указами передбачено поділ земель на частки (паї), видання кожному членові колективного сільськогосподар­ського підприємства сертифіката на право приватної вла­сності на земельну частку (пай). Це право на земельну ча­стку (пай) може бути об'єктом купівлі-продажу, даруван­ня, міни, успадкування.

Відповідно до Указу Президента України від 3 грудня 1999 року протягом грудня 1999 року — квітня 2000 року реформовані колективні сільськогосподарські підприєм­ства на основі приватної власності на землю.

Цим Указом передбачений не тільки спрощений ви­хід із КСП, але й виділ земельних ділянок в натурі, а та­кож можливість здачі їх і майна в оренду підприємствам, установам і організаціям, які використовують їх для сіль­ськогосподарських потреб.

(^ Яка класифікація і юридична сила локальних нормативно-правових актів, як джерел аграрного права?

^

Реформування колгоспів і радгоспів, створення нових сільськогосподарських формувань, які наділялись більшою свободою в здійсненні підприємницької діяльності і ре­гулюванні внутрішньогосподарських відносин, призвело до значного розширення кола суспільних відносин, які регу­люються локальними нормативними актами, що прийма­ються органами управління, самоуправління сільськогос­подарських підприємств.

Внутрішньогосподарські нормативно-правові акти за порядком набуття юридичної сили поділяються на дві групи.

До першої групи належать внутрішньогосподарські нормативно-правові акти, які набувають юридичної сили з моменту реєстрації підприємства у відповідних держав­них органах. До них належать статут кооперативу чи ін­шого кооперативного підприємства, а в господарських товариствах, зокрема товариствах з обмеженою відпові­дальністю, — установчий договір та статут.

До другої — нормативно-правові акти, що набувають юридичної сили з моменту прийняття їх найвищими ор­ганами самоврядування товаровиробників — загальни­ми зборами членів кооперативів, зборами акціонерів або учасників товариств з обмеженою відповідальністю тощо.

Характерними рисами локальних нормативних актів є те, що вони діють і мають юридичну силу тільки в межах того підприємства, яке їх прийняло. По колу осіб їх дія також розповсюджується, як правило, тільки на членів,

,16

учасників, акціонерів того товариства, яке прийняло цей

нормативний акт.

Джерелами аграрного права є також такі внутрішньо­господарські акти, як Положення про оплату праці. Пра­вила внутрішнього розпорядку. Положення про ревізійну комісію. Положення про основні функції керівників, пра­цівників, спеціалістів і т. ін.

Ці акти відрізняються від актів індивідуального при­значення тим, що вміщені в них правила є загальними, а індивідуальні мають конкретне застосування до конкрет­них осіб. (Мал. 7).

Мал. 7.

(^ Яке значения має узагальнення судової практики у забезпеченні належного правозастосування в АПК?

Під судовою практикою слід розуміти діяльність суду загальної юрисдикції та господарського суду по однако­вому застосуванню норм права при розгляді спорів.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про судоустрій України» від 5.06.1981 року (із змінами та доповнення­ми) Верховний суд України вивчає і узагальнює судову практику, аналізує судову статистику і дає керівні роз'яс­нення судам з питань застосування законодавства, що ви­никають при розгляді судових справ. Ці роз'яснення є обо­в'язковими для судів, інших органів, посадових осіб, що застосовують закон, з приводу якого дано роз'яснення. Наприклад, Постанова Пленуму Верховного Суду Украї­ни від 29.12.1992 р. «Про судову практику в справах про

відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, устано­вам, організаціям їх працівниками».

Згідно з п.2 ст. 12 Закону України «Про господарські суди» від 4.06.1991 p. (із змінами та доповненнями на 21.06.2001 p.) Вищий господарський суд України вивчає і узагальнює практику застосування законодавства, забез­печує однаковість практики, аналізує статистику вирішення господарських спорів, дає роз'яснення господарським су­дам з приводу питань застосування законодавства Укра­їни, яке регулює відносини в господарській сфері та поря­док вирішення господарських спорів. Для здійснення цієї діяльності він видає постанови та інформаційні листи.

Прикладом цьому є Інформаційний лист Вищого арбіт­ражного (господарського) суду України від 6.06.1994 p. — № 1-8/370 «Про чинні нормативні акти з питань, що регу­люють земельні правовідносини».

Питання про юридичну природу постанов Пленумів Верховного Суду України та Вищого господарського суду є дискусійним. Одні правники висловлюють думку про те, що постанови Пленуму не формують нових норм права та їх не можна розглядати як джерела права. Іншої, цієї ж точки зору дотримується і автор, розглядають постано­ви Пленуму Верховного суду джерелами права, в тому числі і аграрного, оскільки тлумачення закону в них но­сить офіційний характер і є складовою частиною право­вої норми, яка роз'яснюється. Іншими словами, постано­ви Пленуму виступають формою вираження права.

Велике значення має судова практика в удосконален­ні законодавства. Вона виступає як критерій правильно­сті і життєвості конкретних законів, є основою для фор­мування нових законів і вдосконалення чинного законо­давства. Верховий суд України та Вищий господарський суд видають постанови по конкретних справах в порядку їх перегляду. Ці постанови слід відрізняти від зазначе­них вище, оскільки вони є обов'язковими тільки для кон­кретних судів, які приймали рішення у справі. Наприк­лад, постанова Пленуму Верховного Суду України від 26.03.1993 р. «Про визнання незаконним рішення викон­кому Немішаївської селищної Ради від 20 липня 1990 року.

(^ Які проблеми потребують вирішення при вдосконаленні аграрного законодавства?

Сучасне аграрне законодавство України характеризу­ється, по-перше, надмірною кількістю нормативно-право­вих актів. По-друге, аграрно-правові норми містяться в законах різних галузей права України: цивільному, земель­ному, екологічному, господарському, адміністративному та інших. По-третє, великою кількістю різноманітних, часто не узгоджених між собою відомчих нормативно-правових

актів.

Це все обумовлює сучасні проблеми аграрного права і

законодавства, а також аграрної правотворчості в Україні. Вчені-аграрники по-різному підходять до вирішення

цієї проблеми.

Одним із способів вирішення проблеми вдосконален­ня аграрного законодавства В.З. Янчук вважає прийнят­тя аграрного кодекса. Інші вчені пропонують на першо­му етапі кодифікації прийняти Закон про сільське госпо­дарство.

Як спосіб вирішення проблеми аграрного законодавства

в Російській Федерації вчені аграрники-правознавці вба­чають у прийнятті основ аграрного (сільськогосподарсь­кого) законодавства.

З урахуванням усіх цих пропозицій і правових розро­бок слід погодитись з тим, що на сучасному етапі розвит­ку аграрного права і законодавства необхідно в найкорот-ший проміжок часу систематизувати аграрне законодав­ство таким чином, щоб не порушити систему та структурну побудову і цілісність інших галузей права, в яких знахо­дяться аграрно-правові норми.

Тема З