Правове регулювання відносин у соціальній сфері сільськогосподарського виробництва

^ Які проблеми соціального розвитку села на сучасному етапі?

Одним із основних напрямків соціальної політики держави є розвиток соціальної сфери села.

Пріоритетність соціального розвитку села і агропроми­слового комплексу об'єктивно випливає із виключного значення і незамінності сільськогосподарської продукції в життєдіяльності людини і суспільства, із потреб відро­дження селянства як господаря землі, носія моральності і національної культури,

Закон України від 17.10.1990 р. «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплек­су в народному господарстві» // ВВР. — 1990. — № 45. — Ст. 62. є одним із перших законодавчих актів, в якому знайшли закріплення основні напрямки земельної та аг­рарної реформ і соціального розвитку села.

Цим законом визначені основні проблеми соціально­го розвитку села, а також комплекс організаційно-право­вих заходів по їх вирішенню, а саме:

— надання агропромисловим товаровиробникам пра­ва вільного вибору форм власності і напрямків тру­дової і господарської діяльності;

— створення необхідної ресурсної основи для всебіч­ного задоволення виробничих та інших потреб і розвитку соціальної інфраструктури;

— спрямування інвестиційної політики, зокрема в на­прямку інвестицій на першочергове створення ма­теріально-технічної бази по виробництву засобів виробництва, хімізації, переробної індустрії і ін.;

— створення умов для еквівалентного товарообміну між промисловістю і сільським господарством на осно­ві паритетного ціноутворення на їх продукцію;

— регулювання відносин агропромислових товаровироб­ників і держави з допомогою системи бюджетного фі­нансування, кредитування, оподаткування, страхуван­ня з широким застосуванням комплексу пільг;

— спрямованість демографічної політики на зміни міг­раційних процесів на користь села, створення соціаль­но-економічних умов для природного приросту сіль­ського населення, всебічного розвитку сім'ї і т. ін. Ці та інші проблеми не втратили свого значення і в сучасних умовах, а тому для прискорення їх вирішенняв останній час прийняті такі нормативні акти як:

Закон України від 18.10.1997 р. «Про основні напря­ми соціальної політики на 1997-2000 роки» // Урядовий кур'єр від 30.10.1997 р., а також Указ Президента Укра­їни «Про основні напрями розвитку агропромислового комплексу України» від 29.4.1998 р. // Урядовий кур'єр від 05.05.1998 р.

Вказані нормативні акти визначають коло організацій­но-правових заходів щодо вирішення соціальних проблем на селі:

— здійснення державою протекціоністської політики щодо поселень, які занепадають;

— покращення соціально-демографічної ситуації у сільській місцевості;

— комплексне облаштування сільських населених пунктів, поліпшення їх планування й забудови;

— збільшення фінансування розвитку соціальної сфе­ри села;

— залучення безробітних та незайнятих громадян і.вивільнюваних працівників до виконання оплачу­ваних громадських робіт та ін. Вище вказаним та іншим чинним законодавством визначені і основні засади, на яких здійснюється правове забезпечення розвитку соціальної сфери села, а саме:

— гарантованість реалізації суб'єктами аграрного під- ' приємництва і громадянами конституційних прав на формування повноцінного життєвого середовища у сільській місцевості;

— пріоритетність соціального розвитку села і агропро­мислового комплексу;

— державна підтримка пріоритетного розвитку соці­альної сфери села через систему організаційних, фі­нансових, матеріальних, правових та інших заходів.

(^ Який правовий режим об'єктів соціальної сфери' села?

Чинне законодавство не визначає єдиного поняття об'­єкта соціальної сфери села. У листах Міністерства Укра­їни у справах будівництва і архітектури та Міністерства фінансів України від 9.04.1993 року «Тимчасовий пере­лік об'єктів, які відносяться до соціальної сфери» та Держ-коммістобудування, Мінфіну, Мінекономіки, МЗЕЗ торгу, ДПАУ від 10.01.1997 р. «Про доповнення до «Тимчасо­вого переліку об'єктів, які відносяться до соціальної сфе­ри» міститься перелік таких об'єктів.

Зокрема, це:

— об'єкти житлово-комунального господарства і побу­тового обслуговування населення, а саме: житлові будинки, гуртожитки, школи, інтернати і т. ін.;

— об'єкти охорони здоров'я, фізичної культури і соці­ального забезпечення: лікарні, лікувально-фізкуль­турні заклади, піонерські табори, будинки відпочи­нку, басейни, стадіони, спортивні клуби тощо;

— об'єкти освіти (вищі навчальні заклади, професійні училища, курси, навчальні комбінати, методичні ка­бінети, дитячі сади, ясла, дитбудинки і ін.);

— об'єкти культури і мистецтва (бібліотеки, будинки культури, клуби, кінотеатри тощо);

За своїм правовим режимом вищевказані об'єкти можна поділити на групи;

а) матеріальні об'єкти суб'єктів підприємницької ді­яльності, які перебувають на балансі, е власністю цих підприємств і відносяться до основних фондів;

б) об'єкти соціальної сфери, які перебувають на балан­сі місцевих рад і є комунальною власністю;

в) об'єкти соціальної сфери, що перебувають на балан­сі юридичних осіб, заснованих на державній, кому­нальній та колективній власності.

Особливості правового режиму об'єктів соціальної сфе­ри села залежать від того, до якої із вищевказаних груп вони належать.

Нормативними актами. Законами України: «Про пріо­ритетність соціального, розвитку села і агропромислово­го комплексу в народному господарстві», «Про бібліоте­ку і бібліотечну справу» від 27.01.1995 року // ВВР. — 1995. — № 7. — Ст. 45; «Про фізичну культуру і спорт»

від 24.12.1993 р. // ВВР. — 1994. — № 14. — Ст. 80 вста­новлена заборона на зміну функціонального призначен­ня (перепрофілювання) об'єктів соціальної сфери в про­цесі приватизації державного і комунального майна і ці­лісних майнових комплексів, а також передачу об'єктів соціальної сфери з балансу недержавних сільськогоспо­дарських і агропромислових підприємств на баланс міс­цевих Рад.

Отже, об'єктами соціальної сфери села є матеріальні блага (будівлі, споруди житлово-комунального господарс­тва в галузях охорони здоров'я, освіти, культури, мистец­тва, з приводу яких виникають і здійснюються права та обов'язки між суб'єктами цих відносин. (Мал. 19).

Мал. 19.

tf' Які права та обов'язки

• сільськогосподарських підприємств щодо будівництва об'єктів культурно-побутового і спортивно-оздоровчого призначення?

Відповідно до ч. І ст. 6 Закону України «Про пріори­тетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу у народному господарстві» будівництво об'єк­тів освіти, охорони здоров'я, культури і спорту, служби по­буту здійснюється за рахунок державного і місцевого бю­джетів, а також сільськогосподарськими підприємствами за рахунок власних коштів. Будівництво цих об'єктів

може здійснюватись: підрядним, господарським та зміша­ним (підрядно-господарським) способами.

Кооперативні та корпоративні підприємства у відпові­дності з чинним законодавством мають право за власні кошти або об'єднуючи їх з коштами місцевих рад спору­джувати клуби, будинки культури, бібліотеки, стадіони, будинки відпочинку, дитячі садки та ясла і ін..

Споруджені на власні кошти підприємствами об'єкти культурно-побутового та спортивно-оздоровчого призна­чення належать їм на праві власності. Якщо такі об'єк­ти споруджені зусиллями декількох сільськогосподарсь­ких підприємств, які об'єднали для цього кошти, то вони належать учасникам будівництва на праві сумісної влас­ності.

(^ В чому полягає правова регламентація?

\

Правова регламентація будівництва житла в сільській місцевості здійснюється нормами аграрного, земельного,. цивільного, адміністративного права. Важлива роль в ре­гулюванні відносин, що виникають при цьому, належить Закону України «Про пріоритетність соціального розвит­ку села і агропромислового комплексу в народному гос­подарстві», а також Постанові Ради Міністрів України від 15 грудня 1990 року «Про додаткові заходи щодо розвит­ку індивідуального будівництва на селі та поліпшення соціально-демографічної ситуації у трудонедостатніх го­сподарствах». — 1991. — Урядовий кур'єр. — № 2.

Згідно з цими нормативними актами уряд України та місцеві ради народних депутатів сприяють розвитку- ін­дивідуального і житлового будівництва, створюють сіль­ським забудовникам (як місцевому населенню, так і пе­реселенцям) пільгові умови по забезпеченню будівельни­ми матеріалами і пільговими довгостроковими державни­ми кредитами. •

Законодавством передбачено, що 25 % від суми піль­гового довгострокового державного кредиту компенсується забудовникам через 5 років після введення будівлі в екс­плуатацію при умові їх постійної роботи в сільськогоспо­дарському виробництві, переробній і обслуговуючій галу­зях агропромислового комплексу.

В сучасних умовах будівництво житла на селі може здійснюватися підрядним способом як за кошти держа­вного бюджету, так і окремих сільськогосподарських то­варовиробників; господарським способом за кошти кон­кретних сільськогосподарських товаровиробників та змі­шаним підрядно-господарським способом за бюджетні кошти і кошти товаровиробників.

З метою допомоги в житловому будівництві селу чин­ним законодавством передбачена ціла низка різноманіт­них пільг: з надання та поверненням кредитів; створен­ня необхідної мережі цехів і дільниць на селі по вигото­вленню дерев'яних і металевих виробів, конструкцій, не­обхідних для будівництва житла; спеціалізованих торгі-вельних баз, магазинів, складів тощо.

У відповідності з законом «Про підприємства в Укра­їні» забороняється вилучення житла, збудованого за ра­хунок коштів підприємств, без згоди власника та колек­тиву підприємства. Чинним законодавством сільського­сподарські підприємства наділені правом здійснювати реалізацію або передавати безкоштовно житлові будинки своїм працівникам. (Мал. 20).

Мал. 20.

(^^> На яких умовах здійснюється підготовка фахівців необхідних професій?

Без забезпечення аграрного сектора висококваліфікова­ними спеціалістами і працівниками сільськогосподарського виробництва здійснення аграрної і земельної реформ про­блематично. Чинне законодавство про освіту, про підпри­ємства, про кооперацію, про підприємництво і ін. регламен-

тує основні напрямки та форми підготовки спеціалістів і кваліфікованих працівників для сільського господарства. Законодавством, зокрема Законом '«Про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу в народному господарстві» (ст. 22) передбачена мережа навчальних закладів (університетів, інститутів, коледжів, технікумів і т. ін.), які здійснюють підготовку спеціалістів і кваліфікованих працівників для сільського господарст­ва. В усіх вищевказаних навчальних закладах встановлю­ється квота прийому сільської молоді, яка є обов'язковою для виконання. Порядок та умови квотування, а також працевлаштування та використання в цільовому напрям­ку випускників цих закладів визначається урядом.

Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфіка­ції спеціалістів і робітничих кадрів для виробничої і со­ціальної сфери села в державних навчальних закладах здійснюється за рахунок державного і місцевого бюдже­тів на основі договорів між навчальними закладами і сіль­ськогосподарськими підприємствами і організаціями.

У випадках порушення договірних умов випускником, його небажання повернутись на підприємство, яке напра­вило на навчання за кошти сільськогосподарського під­приємства, останнє має право вимагати у відповідності з законодавством від випускника відшкодування збитків, завданих підприємству.

Згідно ст. 26 Закону України «Про підприємства в Україні» підприємство здійснює підготовку кваліфікова­них робітників і спеціалістів, їх економічне і професійне навчання у власних навчальних закладах, або за угодами в навчальних закладах, підпорядкованих державним ор­ганам освіти, іншим відомствам і підприємствам.

Підготовка і перепідготовка спеціалістів для сільсько­господарського виробництва може здійснюватись за раху­нок бюджетних коштів, коштів конкретних товаровироб­ників через заклади загальної середньої освіти, профе­сійні навчально-виховні заклади, вищу освіту, підвищен­ня кваліфікації і перепідготовки кадрів відповідно до Закону України.«Про освіту» від 23 травня 1991 p. // ВВР. — 1991. — № 34.— Ст. 451 (з наступними змінами і доповненнями).

Цим же законом визначаються види навчальних за­кладів, у яких можуть здійснюватись підготовка і пере­підготовка кадрів: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет тощо.

Тема 9