Сегментація туристського ринку

 

Головною дійовою особою на туристському ринку виступає конкретна особистість з властивими тільки їй неповторним набором специфічних потреб у відпочинку. Ця специфічність зумовлюється різноманітністю економічних, науково-технічних, політичних, культурних, соціальних та інших чинників. Потрапляючи до “чорної скриньки” свідомості покупця, названі чинники з урахуванням характерних його особливостей коригують відповідно процес прийняття рішень щодо вибору відпочинку, часу і обсягу покупки туристських послуг і товарів. Очевидно, успіх діяльності туристичної фірми залежить від того, наскільки вдало, надійно вона знайде своє коло покупців, свій сегмент ринку. Виходячи на туристський ринок, фірма повинна розуміти, що вона не може обслуговувати всіх його покупців. Адже вони керуються різними потребами і мотивами, обираючи певний набір туристських послуг і товарів. Тому звичайною справою є розбивка (сегментація) покупців за цими мотивами та іншими ознаками і лише потім – пропозиція такого асортименту подорожей, який максимально враховує відмінності у туристському попиті.

Сегментація туристського ринку грунтується на певних ознаках, які характеризують структуру попиту: географічні, соціально-демографічні, психологічно-поведінкові.

Найефективнішим є дослідження ринку, коли здійснюється сегментація одразу за кількома ознаками. Водночас диференціація покупців на туристському ринку, як правило, пов’язана з конкретною ситуацією. Наприклад, сегменти ринку туристичних подорожей розрізняються не лише залежно від статі та фізичних даних покупців, але й від конкретної ситуації – кліматичних умов, подій у соціальному і політичному житті тощо.

Сегментація за географічними ознаками передбачає виділення внутрішніх (національних) та міжнародних туристських потоків. Внутрішній туризм обслуговує в основному громадян своєї країни. Безпосереднє завдання міжнародного туризму – обслуговування іноземних туристів і в залежності від відображення його фінансових результатів у платіжному балансі тієї або іншої країни, поділяється на активний і пасивний. Для кожної країни здійснення туристичних подорожей її громадян за кордон буде зарубіжним (пасивним), а приїзд до неї іноземців – іноземним (активним) туризмом.

Провести чітку грань між внутрішнім та міжнародним туризмом практично неможливо, оскільки вони, утворюючи попит на один і той же комплекс послуг і товарів, доповнюють один одного. При цьому як міжнародний, так і внутрішній туризм спільно використовують наявні рекреаційні ресурси і матеріально-технічну базу. Однак не виключена можливість, що можуть бути певні відмінності й своєрідності в туристичних послугах, що надаються іноземцям і внутрішнім туристам. Вони зв’язані з національними особливостями, звичаями і традиціями того чи іншого народу.

Міжнародний туризм у значній мірі знаходиться під впливом політичної обстановки, яка може викликати загострення між державами і привести до скорочення або навіть згортання туристичних зв’язків. При таких умовах, коли уповільнюється або скорочується зростання обсягу міжнародного туризму, внутрішній служить своєрідним “амортизатором” для туристичного господарства в цілому. Він дозволяє послабити від’ємний вплив, який відбувається при недовантаженості матеріально-технічної бази підприємств гостинності іноземними відпочивальниками. Нині на внутрішній туризм припадає 75–80% загального обсягу туристичних потоків у всьому світі. Хоча він і не забезпечує приток іноземної валюти, проте вносить пожвавлення в економічну кон’юнктуру, сприяє розвитку туристичного господарства в цілому.

За територіальною ознакою внутрішній туризм поділяється на місцевий і далекий. Місцевий туризм передбачає організацію подорожей у межах свого рідного краю, а далекий – за межами його, в будь-якому районі країни.

За масштабами охоплення територій розрізняють внутріконтинентальний, міжконтинентальний і кругосвітній туризм.

При сегментації за географічними ознаками потрібно враховувати відмінності природно-антропогенного оточення від місця до місця. Розташування регіону відображає відмінності в чисельності та густоті населення, співвідношенні міського та сільського населення, чоловіків і жінок, доходах, культурі, традиціях, релігійних переконаннях. Регіон характеризується кліматом, рельєфом, рослинністю та акваторіями місцевості. Регіони різняться інфраструктурою та структурою комерційної діяльності. Ще однією прикметною рисою є діючі в регіоні візові та митні обмеження щодо в’їзду – виїзду. Відмінності від місця до місця природно-антропогенного оточення зумовлюють напрямки туристичних потоків. Наприклад, ринок збуту знаходиться у помірному кліматі в межах рівнинного степового ландшафту з річковою та озерною акваторіями. Найбільш контрастною по відношенню до цього природного оточення є приморська гірська місцевість з тропічною рослинністю. Саме на такий ландшафт виникає попит у межах даного ринку збуту, тому що ці природні умови зможуть максимально задовольнити мотиваційні туристські потреби споживачів. Антропогенна контрастність оточення аналізується за такими складовими, як архітектура, культура та побут місцевого населення. Саме вона, насамперед, зумовлює міжнародні туристичні подорожі, які характеризуються перебуванням в екзотичних країнах.

Сегментація туристського ринку за соціально-демографічними ознаками передбачає виділення серед покупців груп однорідних за віком, статтю, складом сім’ї, рівнем доходів, родом занять, освітою, релігійними переконаннями, расовою належністю, національністю, характером розселення тощо.

За віком виділяють, наприклад, молодіжний туризм і туризм “сеньйорів”; має свої особливості попит на подорожі з боку вікових груп “від 30 до 45 років”. Тепер зростає перспективність для туристського відпочинку старших вікових груп, і в першу чергу групи “сеньйорів” (особи від 50 років і старші).

Зростання туристського попиту в цих вікових групах спричиняється підвищенням матеріального добробуту суспільства, збільшенням тривалості життя і зниженням верхньої межі пенсійного віку. Традиційно споживачі пенсійного віку характеризувались низькою купівельною спроможністю, економічністю, суспільною пасивністю. Тепер сучасні “сеньйори” – самостійні підстаркуваті люди, котрі намагаються отримати насолоду від життя, достатньо заможні і налаштовані на те, щоб спожити власне багатство, а не залишити його спадкоємцям. За даними опитування споживачів, що було проведене в Німеччині в кінці 80-х рр., 52% респондентів у віковій групі 60–69 р. і 47% 70-літніх вважають, що треба не заощаджувати гроші, а витрачати їх “на гарне життя”.

Перспективність для туризму “сеньйорів” зумовлюється також зростанням питомої ваги старших осіб у віковій структурі населення, що спричиняється зниженням народжуваності і підвищенням середньої тривалості життя.

Поведінка покупця залежить від його сімейного стану та етапу життєвого циклу сім’ї. За цією ознакою ринок можна сегментувати так: 1) молоді люди, які живуть окремо від батьків; 2) молоді подружні пари без дітей; 3) подружні пари з дітьми дошкільного віку; 4) подружні пари з дітьми шкільного віку; 5) сім’ї, у яких діти та дорослі живуть разом з батьками; 6) працююче подружжя похилого віку; 7) подружжя – пенсіонери похилого віку; 8) самотні працюючі люди; 9) удовуючі пенсіонери. Крім визначення етапу життєвого циклу сім’ї, бажаним є виявлення тих, хто приймає рішення в сім’ї. Рішення, пов’язані з відпочинком, напевне, буде прийматися групою, що складається з чоловіка, дружини та дорослих дітей. У цьому випадку необхідно визначити роль кожного члена сім’ї у прийнятті рішення.

Туристична активність кожної з перелічених категорій різниться. Найбільш активними споживачами туристських послуг і товарів є молоді несімейні люди віком до 35 років, котрі живуть окремо від батьків – “одинаки”. Маючи високий освітньо-культурний рівень розвитку і матеріальну незалежність, молоді люди не бажають зв’язувати себе сімейними відносинами та обов’язками. Зростає популярність громадянських шлюбів, як варіант взаємовідносин між “одинаками” протилежної статі. “Одинакам” властиві високий рівень освіти, прагнення до успіху в професійній діяльності, підвищенні вимоги до комфорту і якості життя. Вони приділяють багато уваги організації свого вільного часу та намагаються отримати насолоду від життя, що зумовлює їхню високу туристську активність. Обсяг туристського попиту в даному сегменті особливо великий в агломераціях, де частка “одинаків” складає майже 50% від загальної чисельності населення.

Туристська активність подружніх пар з дітьми шкільного і дошкільного віку невисока. У батьків з’являється відповідальність за навчання і виховання дітей. У наш час зростають і необхідні для цього затрати часу та коштів батьків. А це веде до зниження попиту на подорожі в даному сегменті.

Споживання туристських послуг і товарів підвищується у подружжів – пенсіонерів, котрі живуть без дітей і належать до “сеньйорів”.

За рівнем доходів споживачів можна розділити на групи з низькими, середніми та високими доходами. Кожна з цих категорій має відмінні бюджетні обмеження, що зумовлює попит на різні туристські послуги і товари. За цією ознакою можна, наприклад, виділити соціальний туризм, під яким розуміють організацію туристичних подорожей для осіб, котрі мають скромні доходи, одержують заробітну плату на рівні середнього службовця. Соціальний туризм має переважно груповий характер. Питаннями соціального туризму у багатьох країнах займається Міжнародне бюро соціального туризму.

Споживачів класифікують за родом занять, тобто за професійною ознакою. Залежно від цього люди різних професій мають свої підходи до організації відпочинку. З названою ознакою тісно пов’язаний рівень освіти. Не можна не рахуватися при сегментації ринку з національністю, расовою належністю, релігійними переконаннями покупця.

Сегментація за психологічно-поведінковими ознаками передбачає групування покупців туристських послуг і товарів за мотивами подорожування, типами особистості, інтенсивністю туристичних потоків, організацією поїздки, строками і протяжністю мандрівки, способами пересування і транспортними засобами тощо.

В залежності від мети туристичної мандрівки виділяються такі основні види туризму: рекреаційний, спортивний, пізнавальний, діловий, релігійний.

Рекреаційний туризм – пересування людей, викликане необхідністю поліпшення здоров’я, відновлення фізичних і психічних сил людини. Він вважається одним з найстаріших видів туризму та розвинутий у країнах з найзручнішим географічним положенням і сприятливими кліматичними умовами, які мають бальнеологічні й кліматичні літні та зимові курорти (в Італії, Росії, Україні, Франції, ФРН, Австрії, Швейцарії, Болгарії, Угорщині, Румунії, Грузії та ін.).

Для організації рекреаційного туризму першочергове значення має наявність комфортного клімату, лікувальних джерел і грязей, мальовничих природних і садово-паркових ландшафтів, акваторій з теплою водою, пляжів.

Рекреаційна діяльність передбачає лікування та оздоровлення клієнтів, що досягається сполучанням помірних фізичних навантажень і сприятливого впливу навколишнього середовища, профілактикою хвороб природними чинниками (кліматом, мінеральною водою, лікувальною гряззю). Рекреаційний туризм поряд з лікуванням і оздоровленням передбачає ознайомлення з визначними місцями, пам’ятками історії та архітектури, знайомство з національними традиціями місцевого населення тощо. Розвиток рекреаційного туризму обумовлює виникнення багатьох великих і малих туристичних центрів і навіть туристичних комплексів.

Спортивний туризм – пересування людей у вільний час з метою зайняття спортом. Він охоплює такі різновиди: пішохідний, гірський, водний (на плотах і гребних суднах), лижний, гірськолижний та ін.

В останній час стає модним і набуває широкої популярності і розвитку гірський туризм. Розвиток гірського туризму сприяє розширенню туристського сезону. Швидке зростання гірського туризму можна пояснити декількома причинами. Однією з головних причин є зростаюча потреба людини, зайнятої інтелектуальною працею, в активному русі. На думку медиків, гірськолижний спорт і гірський туризм найбільш ефективні для оздоровлення і фізичного гарту людини.

В Росії, наприклад, набув поширення спортивний туризм. Спортсмени – туристи для підвищення своєї спортивної класифікації виконують встановлені нормативи, здійснюючи туристичні походи різної категорії складності. В залежності від категорії складності туристичні подорожі поділяються на походи вихідного дня і багатоденні походи І–VI категорії складності.

Пізнавальний туризм – туристичні подорожі, які проводяться з метою ознайомлення з історико-культурними, археологічними та архітектурними визначними місцями, відвідання музеїв, картинних галерей, театрів, фестивалів, спортивних змагань тощо.

Усе більшого розвитку набувають цільові поїздки туристів у якості глядачів на різноманітні фестивалі мистецтв, виставки, свята, спортивні змагання. Для залучення іноземних туристів у багатьох країнах значна увага приділяється розвитку різних видовищних заходів.

Діловий або спеціалізований туризм охоплює групи людей, об’єднаних трудовою метою або професійними інтересами. Це можуть бути інженери, лікарі, педагоги, спеціалісти сільського господарства та інші, котрі здійснюють туристичні подорожі за спеціальними програмами та маршрутами. До них можна віднести людей, котрі знаходяться у відрядженні; туристів, які налагоджують ділові контакти, відвідують промислові виставки та ярмарки; вчених і спеціалістів, які беруть участь у роботі конференцій, конгресів, з’їздів, асамблей, симпозіумів, семінарів. У останні десятиліття у зв’язку з розширенням контактів великого розвитку набув конгресний туризм.

Діловий туризм виник порівняно недавно. Першими організованими туристичними подорожами ділового характеру в зарубіжні країни були поїздки на міжнародні ярмарки та виставки. Поїздки ділових людей почастішали з розширенням комерційних ринків і поступовим послабленням митних обмежень, а також завдяки збільшенню швидкості транспорту і зниженню транспортних витрат.

Релігійний туризм культивується для підтримання авторитету церкви і з метою задоволення духовних потреб віруючих людей. Великими центрами релігійного туризму є Ватикан з резиденцією папи, міста Близького Сходу – Мекка з храмом Каабі і Медіна з могилою пророка Магомета, невелике німецьке містечко Обераммергау, де проводяться театралізовані містерії (релігійні драми, які проводяться на міській площі і мають характер масового видовища).

Типологія споживачів туристських послуг і товарів здійснюється за такими критеріями: мотивація поїздки, ступінь значущості туризму в ієрархії потреб, сприйняття іноземної культури, стереотип рекреаційної поведінки у місцях відпочинку тощо. Німецький учений Г. Гана, наприклад, виділяє 6 основних типів туристів [ 9 ]:

- S-тип (нім. Some, Sand, See – “сонце, море, піщаний пляж”) – типовий відпускник віддає перевагу пасивному відпочинку на морських курортах, спокою і комфорту; уникає метушні, але не відмовляється від контактів з приємними людьми.

- F-тип (нім. Ferne- und flirtorientierter Erlebnisurlauber – “відпускник, котрий віддає перевагу поїздкам на великі відстані і флірту”) – турист, котрий обирає віддалені подорожі з калейдоскопом вражень і фліртом; намагається провести свою відпустку тільки там, де щось відбувається, оскільки “повільне смаження на пляжі під сонцем в оточенні сім’ї або одинцем не для нього”.

- W-1-тип (нім. Wald- und wanderorientiert – “любитель лісових прогулянок і походів”). Фізична активність на відкритому повітрі – бачення відпочинку цим туристом. Намагається підтримувати гарну фізичну форму протягом відпочинку, але професійно спортом не займається.

- W-2-тип – скоріше спортсмен, ніж любитель. Витримує і шукає тривалі та високі, майже екстремальні навантаження. Обирає подорожі до місць і по території, де є необхідні умови для занять улюбленим спортом. Не висуває вимог до естетичних і культурно-історичних характеристик ландшафту.

- A-тип (нім. Abentewer – “пригода”) – любитель пригод. Ризик, нові гострі відчуття, випробування власних сил у несподіваних ситуаціях, небезпека – визначальні критерії за якими обирається подорож даним типом туриста.

- B-тип (нім. Bildung- und Besichtigung – “освіта та огляд визначних пам’яток”) – допитливі туристи. Даний тип поділяється на три підтипи: а) туристи, котрі колекціонують визначні пам’ятки, відвідуючи їх; б) емоційні любителі культури та природи; в) спеціалісти, котрі поглиблюють свої знання в певних галузях культури, історії, мистецтва тощо.

За інтенсивністю туристичних потоків туризм поділяється на постійний і сезонний. Під постійним туризмом розуміється відносно рівномірне відвідання туристичних районів і населених пунктів упродовж усього року, а під сезонним – певної пори року. А сезонний туризм поділяється на односезонний і двосезонний. Односезонний туризм розповсюджений у тих районах, які відвідуються туристами переважно влітку чи взимку, а двосезонний туризм характеризується наявністю туристичних потоків влітку і взимку. “Піковий” сезон характеризується достатньо інтенсивними, а “мертвий” – послабленими туристичними потоками або навіть відсутністю їх.

За характером організації туризм поділяється на: плановий (організований) і самодіяльний (неорганізований). Плановий (організований) туризм передбачає подорожування груп або окремих туристів, за путівками, певними маршрутами, графіками, які встановлюються туристичними організаціями. Організовані туристи забезпечуються необхідним сервісом за попередньо придбаними путівками і на певний строк. Подорожі груп або окремих туристів, які здійснюються не за плановим порядком, передбаченим туристичними організаціями і підприємствами, становить собою самодіяльний (неорганізований) туризм. Туристи самі обирають і розробляють маршрути мандрівок.

При організації туризму розрізняють індивідуальний і груповий туризм. Туристична подорож окремої сім’ї або однієї людини за власним планом – індивідуальний туризм. Здійснення туристичних подорожей групою людей – груповий туризм.

За строками і протяжністю подорожі туризм поділяється на короткочасний (“туризм вихідного дня” або “туризм кінця тижня”) і тривалий. Короткочасний туризм передбачає перебування людей у туристичній подорожі не більше трьох діб. Він є найбільш масовою формою, оскільки в нього залучені широкі верстви населення. Його головне завдання – активний відпочинок на лоні природи. Туристичні походи вихідного дня проводяться також з метою тренувань до багатоденних туристичних подорожей і туристичних змагань. Зі збільшенням вільного часу громадян і переходом на п’ятиденний робочий тиждень зросла кількість відпочивальників у кінці тижня. У зв’язку з цим зросло значення короткочасного туризму, особливо серед молоді. В цих умовах короткотривалі, але часті подорожі в кінці тижня будуть конкурувати з тривалими мандрівками під час відпустки. Окрім того, необхідно враховувати постійнодіючий чинник, що робить короткотривалі поїздки привабливими – транспортну доступність місць відпочинку, виражену в часі.

Короткочасний туризм формує потребу в упорядкованих зонах масового відпочинку, до яких можна було б дістатися громадським транспортом від промислового центру або міської агломерації за 2–3 години. Міське населення все в більшій мірі прагне до відпочинку на лоні природи за містом. Якщо із Москви, наприклад, в 1935 р. у вихідні дні виїжджало за місто 500 тис. осіб, то в 1995 р. близько 5 млн. осіб – майже кожний другий мешканець столиці. Зони короткочасного відпочинку необхідно передбачати, виходячи з розрахунку 25 - 30% міського населення.

У залежності від способів пересування і транспортних засобів, які використовуються відпочивальниками, туризм поділяється на такі види: автомобільний, автобусний, мотоциклетний, авіаційний, морський, річковий, залізничний, велосипедний, комбінований або змішаний (використання декількох видів транспорту і засобів пересування). Нині туристи надають перевагу автомобільному, морському, автобусному, залізничному річковому та авіаційному транспорту. Все більшого поширення набирає змішаний туризм. У залежності від рівня впливу відпочивальника на транспортний маршрут туризм можна поділити на активний і пасивний. Активний – велосипедний, автомобільний, мотоциклетний; де відпочивальники мандрують за власним маршрутом. Пасивні туристи подорожують за розкладом і маршрутами транспортних підприємств та організацій – залізничний, автобусний, морський, річковий та авіаційний туризм.

 

 

ВІДБІР ЦІЛЬОВИХ СЕГМЕНТІВ

 

Після поділу ринку на однорідні частини, одержані сегменти ретельно аналізують за такими характеристиками, як ємність, ступінь насиченості, сезонність попиту, концентрація ринку. Здійснивши аналіз, туристична фірма відбирає цільові сегменти, для яких розробляються відповідні комплекси маркетингу. В залежності від характеру охоплення ринку і кількості сегментів, що відбираються, виділяють три стратегії покриття ринку: недиференційований, диференційований і концентрований маркетинг (рис. 2.1.).

Рис. 2.1.

Стратегії покриття ринку

Комплекс Маркетингу Турфірми

Ринок

Недиференційований маркетинг

 

Комплекс маркетингу 1 турфірми		Сегмент ринку 1
Комплекс маркетингу 2 турфірми	Сегмент ринку 2
Комплекс маркетингу 3 турфірми	Сегмент ринку 3

Диференційований маркетинг

 

Комплекс Маркетингу Турфірми		Сегмент ринку 1
Сегмент ринку 2
Сегмент ринку 3

Концентрований маркетинг

 

Недиференційоване покриття ринку. Туристична фірма може прийняти рішення охопити весь ринок без поділу на сегменти. Замість пошуку відмінностей у туристських потребах зусилля концентруються на загальному для споживачів попиті. Маркетингові заходи будуть спрямовані на розширення чисельності покупців, на масову рекламу та на масові засоби стимулювання продажу. Ринковою задачею стає розробка і реалізація одного комплексу маркетингу привабливого для всіх споживачів.

Недиференційована ринкова стратегія ще має назву масового конвеєрного туризму, який передбачає примітивізм і однорідність потреб туристів, відсутність спеціалізації на окремих сегментах, пропозицію єдиного знеособленого турпродукту. Великий обсяг продажу, який забезпечується охопленням усіх споживачів ринку, дозволяє звести до мінімуму вартість комплексу туристських послуг і товарів. Зниження вартості та відповідно ціни подорожі можливе як за рахунок конвеєрного обслуговування значної маси відпочивальників, так і через зменшення витрат на рекламу і стимулювання збуту, відсутність необхідності досліджувати сегменти ринку і розробляти декілька комплексів маркетингу. Ця стратегія застосовується на ринках із невисокими доходами споживачів, де ціна подорожі – вирішальний чинник конкурентної боротьби.

Диференційоване покриття ринку. Застосовуючи цю стратегію, турфірма поділяє ринок на однорідні частини, розробляє і реалізує для кожного сегмента окремий комплекс маркетингу. Стратегія диференційованого покриття реалізується через диференційований туризм, який передбачає різноманітність туристських потреб, множинність вузькоспеціалізованих сегментів на ринку, для яких пропонується асортимент туристських послуг і товарів. Туристичне підприємство, сподіваючись збільшити обсяг продажу на кожному сегменті і завоювати там міцні позиції, пропонує велику кількість різноманітних видів подорожей з численними комбінаціями туристських послуг і товарів. Виробництво вузькоспеціалізованого турпродукту для небагатьох споживачів тягне за собою зростання вартості мандрівки. Подорож, що задовольняє специфічні туристичні потреби на високому рівні, має високу ціну, яка доступна лише заможним покупцям. Тому стратегію диференційованого покриття ринку доцільно застосовувати на ринках із високим середнім рівнем доходів населення, де споживачі віддають перевагу якості турпродукту перед його ціною.

Концентроване покриття ринку. Туристична фірма може обрати і третю стратегію покриття ринку, особливо, якщо її ресурси обмежені. Замість охоплення всього ринку або більшої його частини, підприємство може зосередити свої зусилля на одному або декількох синергістичних сегментах. Синергістичний взаємозв’язок сегментів передбачає, що міцні позиції на одному забезпечує фірмі певні переваги й на інших сегментах ринку. Застосовуючи стратегію концентрованого покриття, фірма досягає стійких міцних позицій на своєму сегменті, що зумовлюється концентрацією ресурсів на розробці і пропозиції одного вузькоспеціалізованого комплексу маркетингу для чітко визначеної групи споживачів із відповідними специфічними туристськими потребами. Набуття досвіду і репутації в сегменті, знання особливостей споживчих переваг покупців закріплюють ринкову позицію підприємства та забезпечують конкурентоспроможність її турподукту.

Якщо туристична фірма має наміри стати лідером на одному сегменті ринку, то таку стратегію називають односегментною концентрацією. Зосередження зусиль одразу на декількох сегментах туристського ринку, що перебувають у синергістичному взаємозв’язку, називається багатосегментною концентрацією.

Стратегія концентрованого покриття ринку пов’язана з підвищеним ризиком. Сегмент, на який орієнтувалася туристична фірма, може не дати очікуваного результату з різних об’єктивних чи суб’єктивних причин. Можуть змінитися мода, звички покупців; можливе втручання конкурента тощо. Тому багато фірм усе-таки орієнтуються на декілька сегментів ринку.

При виборі стратегії покриття туристського ринку потрібно враховувати такі фактори:

- наявність ресурсів. Якщо вони обмежені, то найкращий варіант – концентроване покриття ринку;

- однорідність ринку. Якщо покупці мають схожі смаки, бажання, однаково реагують на однорідні маркетингові стимули, то однозначним є вибір недиференційованого маркетингу. У протилежному випадку необхідно використовувати іншу стратегію;

- маркетингові стратегії конкурентів. Коли конкуренти практикують активну сегментацію туристського ринку, недиференційований маркетинг рівносильний “самогубству”. Навпаки, якщо конкурент орієнтується на масового споживача, фірма повинна докласти зусиль до диференціації покриття туристського ринку.