Поняття і сутність фінансового ринку

Для з’ясування економічної сутності феномену «фінансовий ринок» необхідно акцентувати увагу на двох поняттях – ринок та фінанси. Поняття ринку економісти пов’язують з відносинами купівлі-продажу, або із сукупністю інститутів, що забезпечують можливість спілкування продавців та покупців різних товарів. Ринок доцільно визначити як стійкі зв’язки (виробничі, економічні, технологічні) між суб’єктами ринкових відносин, які постійно відтворюються, опосередковані механізмом вартості, товарно-грошовими відносинами, попитом та пропозицією. Ринок – механізм, що забезпечує спілкування між покупцем та продавцем товару через попит та пропозицію. Ринок – це взаємовідносини обміну та механізм, що їх забезпечує. Структурно місце фінансового ринку в системі класифікації ринків можна відобразити наступною схемою (рис. 1.1):

		РИНОК
Товарів та послуг		Ресурсів		Землі та нерухомості
Праці		Фінансовий		Матеріальних та енергетичних
Фондовий		Позикових капіталів		Валютний
Цінні папери		Банківські кредити		Ринок валюти та готівки
Акції		Облігації		Векселі

Рис. 1.1 Структурно місце фінансового ринку в системі класифікації ринків ринок держава

Функції, що виконує фінансовий ринок можна поділити на дві групи: загальноринкові функції, що притаманні будь-якому виду ринків (комерційна, інформаційна, цінова, регулююча та інші) та специфічні функції, що відрізняють його від інших ринків (залучення чи мобілізація фінансових ресурсів; розміщення, тобто розподіл та перерозподіл коштів між галузями, регіонами, областями, заощадження або накопичення коштів, що визначають економічне зростання та підвищення ефективності економічного механізму, страхова).

Необхідною умовою функціонування фінансового ринку є формування у інвесторів фіктивного капіталу (ФК), що представлений у цінних паперах (ЦП), який дає його власнику право отримувати доход у вигляді дивідендів та відсотків. Накопичення фіктивного капіталу відбувається за певними законами, тому кількісно та якісно відрізняється від накопичення грошового капіталу. Механізм створення фіктивного капіталу полягає у тому, що він утворюється не у результаті кругообігу промислового (виробничого) капіталу (як грошовий), а у результаті купівлі цінних паперів, які дають право на отримання доходу і формують фіктивні активи. Фіктивний капітал створюють трьома основними фінансовими інструментами: акціями, облігаціями та казначейськими зобов’язаннями.

На ринках діють суб’єкти (продавці, посередники, покупці), які беруть участь у торговельних операціях різних специфічних товарів ринку. Характер поведінки суб’єкта на ринку залежить від мети, яку він поставив перед собою.

Суб’єктами фінансового ринку є: фізичні та юридичні особи; фінансові посередники, які отримують для управління гроші клієнтів і повинні, виконуючи правила і вимоги банківського та інвестиційного менеджменту, одержати доход у розмірі, що дозволяє задовольнити вимоги клієнтів, та мати норму прибутку, середню для цього виду діяльності.

Суб’єкти фінансового ринку класифікуються за формою та функціями. За формою: господарюючі суб’єкти, домашні господарства, держава, місцеві органи влади. За функціями: емітенти, інвестори, інституційні інвестори, фінансові посередники, інститути інфраструктури ринку.

З урахуванням принципових форм укладання угод на фінансовому ринку, його суб’єктів можна поділити на три групи:

1) позичальники (покупці фінансових активів);

2) інвестори-кредитори (продавці фінансових активів);

3) фінансові посередники.

Доволі численну групу основних учасників фінансового ринку становлять фінансові посередники, які забезпечують зв’язок між продавцем і покупцем фінансових інструментів. Представниками фінансових посередників є фінансові інститути: банки, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, страхові організації, пенсійні фонди, торговці цінними паперами та ін.[27]. В розвинутих країнах фінансові посередники надають багато корисних послуг учасникам фінансових ринків:

- здійснюють розподіл вільних ресурсів за часом;

- сприяють зниженню вартості операцій при одночасному зростанні їхньої кількості (ефект масштабу);

- об’єднують заощадження своїх клієнтів для здійснення великомасштабних інвестицій на первинному ринку;

- диверсифікують ризик;

- забезпечують рівновагу на ринку капіталів;

- забезпечують існування ліквідних ринків фінансових ресурсів.

Як правило, допоміжні функції здійснюють суб’єкти інфраструктури: біржі, депозитарії, реєстратори, розрахунково-клірингові центри та консалтингові агентства.

Склад основних груп учасників фінансового ринку наведено на рис. 1.3.

 

		Учасники фінансового ринку
		Інформаційно-консультаційні центри

 

 

Рис. 1.3. Склад основних груп учасників фінансового ринку.

Фінансовий ринок забезпечує мобілізацію вільних фінансових ресурсів у інвесторів для найбільш ефективного використання суб’єктами господарювання. Головне значення фінансового ринку у сучасній економічній системі полягає в акумуляції заощаджень економічних агентів і використання цих коштів для створення нового капіталу і розширення масштабів господарської діяльності.

Торгівля фінансовими активами між учасниками ринку відбувається за посередництвом різноманітних фінансових інститутів. Саме вони забезпечують безперервне функціонування ринку, розміщення серед інвесторів нових та обіг на ринку емітованих раніше активів. Наявність на фінансовому ринку великої кількості фінансових посередників з широким спектром послуг сприяє загостренню конкуренції між ними, а отже, зниженню цін на різні види фінансових послуг. Чим більш розвинений та конкурентний фінансовий ринок, тим меншою є винагорода фінансових посередників за надані іншим учасникам ринку послуги. Фінансові посередники є необхідними учасниками фінансового ринку, які забезпечують інвесторам оперативне вкладення коштів у фінансові активи та вилучення коштів з процесу інвестування. Учасникам ринку, які потребують інвестицій, фінансові посередники допомагають залучити кошти за відповідну своїй конкурентній позиції плату. Чим вища конкурентна позиція позичальника на ринку, тим нижчою є плата за користування фінансовими ресурсами.

З одного боку фінансовий ринок як ринок фінансових ресурсів має таку структуру (рис.1.4).

Валютний ринок

Фінансовий ринок

 

 

Рис.1.4. Структура фінансового ринку.

З іншого боку, в структурі фінансового ринку виділяють: ринок готівкових коштів; короткострокових платіжних коштів, які виконують функції, подібні до готівкових грошей (чеки, векселі); ринок валюти; ринок цінних паперів; ринок позикового капіталу, тобто ринок коротко-, середньо- та довгострокових банківських кредитів.

Розглянемо коротку характеристику видів фінансових ринків в залежності від класифікаційної ознаки.

За способом переміщення коштів розрізняють:

а) пряме фінансування, коли позичальники беруть фінансові активи у позичку безпосередньо від кредиторів на фінансових ринках через продаж останнім цінних паперів;

б) непряме фінансування, коли позичальники і кредитори користуються послугами фінансових посередників.

Зображена структура фінансового ринку на рис. 1.5 наглядно демонструє сфери фінансування ринку.

 

 

Рис. 1.5. Класифікація фінансового ринку в залежності від сфери фінансування

При прямому фінансуванні інвестори беруть на себе значну частину ризиків і зазнають значних витрат по оцінці фінансових активів та їх емітентів. При непрямому фінансуванні визначальну роль в інвестиційному процесі відіграють фінансові посередники, які забезпечують переміщення коштів від кредиторів до позичальників та зменшують ризики і витрати, пов'язані з інвестуванням коштів. Саме непряме фінансування відіграє провідну роль на ринку запозичень, оскільки основним джерелом ресурсів для корпорацій та багатьох інших учасників ринку виступають кредитні ресурси, які надаються фінансовими посередниками - комерційними банками, а не інвесторами.

За сферою поширення фінансових відносин (територіальний аспект дії) розрізняють:

а) міжнародний фінансовий ринок – організацію міжнародної торгівлі фінансовими активами, тобто забезпечення їх купівлі-продажу між різними країнами;

б) національний фінансовий ринок – грошові відносини, які виникають у процесі купівлі-продажу фінансових аспектів на території певної країни; до елементів сучасного національного фінансового ринку належать: фондовий ринок, кредитний ринок, валютний ринок.

За рівнем організації розрізняють:

а) організований – функціонує на основі твердо встановлених правил ліцензованими професійними посередниками (банками, біржами, ломбардами);

б) неорганізований – що забезпечує купівлю-продаж фінансових активів без чіткого визначення правил через різні фінансові інститути та установи за домовленістю, яка не суперечить законодавству (крім банків, бірж, ломбардів).

За способом (методом) мобілізації (залучення) коштів розрізняють:

а) ринок боргових інструментів;

б) ринок інвестиційних інструментів.

З точки зору черговості виникнення прав власності на фінансові інструменти розрізняють:

а) первинний – фінансовий ринок, де здійснюється купівля-продаж фінансових інструментів вперше;

б) вторинний – фінансовий ринок, де здійснюється перепродаж фінансових інструментів їхніми попередніми власниками.

За групами та видами фінансових активів розрізняють ринки: валютний, дорогоцінних металів та дорогоцінних каменів (золото, срібло, платина, алмази), цінних паперів, грошовий, кредитний, страховий, нерухомості [21].

За фінансовими інструментами фінансові ринки поділяють:

1. За строком дії фінансового інструмента розрізняють:

а) ринок грошей – це фінансовий ринок, на якому купуються і продаються короткострокові боргові інструменти (до одного року строк погашення). В свою чергу ринок грошей поділяється на:

– обліковий ринок – казначейські і банківські векселя, основна характеристика яких висока ліквідність;

– міжбанківський ринок – це ринок позичкового капіталу, який розміщається і перерозподіляється між банками у формі міжбанківських депозитів. Міжбанківські фінансові інструменти виконують не тільки функцію короткострокового фінансування активних операцій, а також середньострокового надання позичок;

– валютний ринок – обслуговує міжнародний платіжний обіг, обов’язковою умовою якого є обмін однієї валюти на іншу, через її купівлю-продажу. Валютні ринки – офіційні центри купівлі-продажу валюти на основі попиту та пропозиції.

б) ринок капіталів – це ринок, на якому купуються та продаються довгострокові (більше року) боргові зобов’язання та акції. Ринок капіталів забезпечує потребу у довгострокових фінансових ресурсах. Ринок капіталів працює з фінансовими інструментами (довгострокові облігації та акції), які характеризуються значним коливанням цін і тому не є привабливим для банків. Ринок капіталів поділяється на:

– ринок середньо та довгострокових цінних паперів;

– ринок середніх та довгострокових банківських кредитів.

2. За видами фінансових інструментів розрізняють ринки: акцій, облігацій, сертифікатів, векселів, приватизаційних паперів, валюти.

За фінансовими посередниками розрізняють: депозитні інститути (комерційні банки); ощадні інститути (страхові компанії, пенсійні фонди); інвестиційні інститути (фінансові компанії, інвестиційні фонди).

Таким чином, ми бачимо, що фінансовий ринок має досить розлагоджену структуру, до його складу входить багато учасників, які виконують різні функції і взаємодіють між собою. Для забезпеченості узгодженості між даними суб’єктами необхідно створення єдиних умов функціонування. На національному рівні цим питанням займається держава через уповноважені органи. Міжнародний рівень регулювання потребує об’єднання зусиль урядів декількох країн і побудови єдиних принципів для всіх учасників, але з врахування національних відмінностей та традицій.

Фінансовий ринок - це вся система економічних відносин, що виникають між його прямими учасниками при формуванні попиту і пропозиції на специфічні послуги - фінансові послуги, пов'язані з процесом купівлі-продажу, розподілу та перерозподілу фінансових активів, які знаходяться у власності економічних суб'єктів національної, регіональної та світової економіки.

Однією з складових фінансової системи України є фінансовий ринок. На даному ринку існує висока динаміка процесів, що спричиняє потребу у детальному дослідженні ринку фінансових послуг, застосовуючи системний підхід і необхідний методологічний інструментарій.

Ринок фінансових послуг є надзвичайно важливим фундаментом для розвитку, стабільності та зростання національної ринкової економіки. Проте слід зауважити, що мають місце численні проблеми, які пов‘язані з контролем та наглядом держави за цим ринком, особливостями законодавства щодо функціонування складових ринку фінансових послуг тощо. Сучасний соціально-економічний стан нашої країни потребує перегляду методів управління ринком фінансових послуг та постійного їх вдосконалення у зв’язку з кризовими явищами у світовій економіці.

Ринок фінансових послуг може ефективно функціонувати лише в умовах ринкової економіки, де переважна частина фінансових активів мобілізується суб‘єктами господарювання на засадах їх купівлі-продажу. За допомогою ринку фінансових послуг розподіляються і перерозподіляються тимчасово вільні фінансові ресурси чи ресурси, що мали обумовлене раніше цільове призначення.

Станом на кінець серпня 2015 року у Державному реєстрі фінансових установ налічується 2011 фінансових установ та 6623 відокремлених підрозділи фінансових установ:

Таблиця 1

Державний реєстр фінансових установ [5]

Фінвнсові установи станом на 2014 рік станом на 2015 рік

Аналізуючи наведені дані, ми бачимо тенденцію до збільшення кількості фінансових установ в Україні. На даній карті України можемо прослідкувати скільки фінансових установ та відокремлених підрозділів знаходиться в кожній області.

За 1 квартал 2016 року спостерігається збільшення обсягів надання послуг факторингу фінансовими компаніями, надання позик та операцій пов'язаних з переказом грошових коштів у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Разом з цим, простежується тенденція скорочення обсягів наданих фінансових кредитів а рахунок власних коштів, порук (поручительств), фінансового лізингу, надання гарантій та операцій з обміну валют на початку 2016 року порівняно з початком 2015 року.

До основних проблем ринку лізингових послуг можна віднести: відсутність сформованої політики, щодо перспектив розвитку лізингу (на загальнодержавному рівні); немає конкретного визначення для лізингових компаній податкових пільг; вартість кредитів комерційних банків є занадто висока; короткотерміновий період кредитування.

Основний фактор, який стримує розвиток факторингу в Україні – незначне підготовлення законодавчої бази [6].

До основних проблем ринку фінансових послуг України відносимо:

· відсутність необхідних правового регулювання, яке б забезпечило належний розвиток ринку фінансових послуг;

· певні розбіжності, які виникають у законах, які здійснюють регулювання діяльності окремих фінансових установ так і фінансового ринку в цілому;

· нестабільна законодавча база, яка регулює ринок фінансових послуг;

· немає належного державного регулювання та нагляду за діяльністю банківських, а також і небанківських посередників, які здатні забезпечити доступність і цивілізованість ринку фінансових послуг;

· нормативно-правове регулювання певних видів фінансових послуг не відповідає європейським стандартам;

· депозитарна система ринку фінансових послуг є нерозвинена;

· недостатність капіталу та низький кваліфікаційний рівень підготовки працівників значної частини небанківських фінансових установ;

· присутні чинники значних “ризиків” для позичальників та інвесторів, а також інших суб’єктів які є користувачами фінансових послуг [3].

Розглянемо, хто є на сьогодні учасниками ринку фінансових послуг в Україні, та наскільки ефективно вони виконують поставлене перед ними завдання.

До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів. Треба зазначити, що функціонування цих ринків є взаємопов'язаним, недостатній рівень розвитку одного з них позначається на розвитку усіх інших. Особливо це стосується фондового ринку.

Фондовий ринок, що є стратегічно важливою галуззю економіки України, сьогодні не повною мірою виконує головне призначення - створення фінансового механізму для запуску інвестицій у промисловість, мобілізацію інвестицій і забезпечення трансформації нагромаджень у доступні для виробництва фінансові ресурси. Фондовий ринок України є слабким. Його нерозвиненість ускладнює міжгалузевий перетік капіталу.

У той же час, фондові ринки розвинених країн є надзвичайно ефективними структурами з розвиненою інфраструктурою, що дозволяє їм привертати значні потоки капіталу в економіку країни.

В сьогоднішній ситуації, коли темп зростання світової економіки, а зокрема, економіки розвинених країн уповільнюється, інвестиції в країни з перехідною економікою, зважаючи на значний потенціал росту такої економіки, є досить привабливими.

Східноєвропейські країни та країни СНД прагнуть розвивати свої фондові ринки, оскільки це є запорукою залучення інвестицій в економіку. Таке ж завдання стоїть і перед Україною, ефективність фондового ринку якої досить низька навіть у порівнянні з Росією. Зокрема, з липня минулого року відбувається значне падіння українських фондових індексів, у той час як російські фондові індекси зростають.

Той факт, що зростання інвестиційної активності в Росії не вплинуло на покращання ситуації на українському фондовому ринку свідчить проте, що створивши красиву і правильну форму-оболонку, він втратив сутність і прагматичний зміст, і сьогодні виконує лише роль своєрідного індикатора політичних і економічних подій в країні.

Таким чином, необхідною передумовою подальшого розвитку економіки України є становлення незалежного від втручання держави фондового ринку, здатного до саморегулювання.

Аналіз проблеми

Проблема українського ринку фінансових послуг полягає у відсутності в нього фінансових ресурсів для забезпечення інвестиційного попиту з боку реального сектору економіки. Відповідно вирішення цієї проблеми передбачає створення умов, які б дозволили додатково залучити внутрішні фінансові ресурси, зокрема, заощадження населення та "тіньовий капітал", до інвестиційної діяльності, а також створити привабливі умови для іноземних інвесторів.

Отже, основною проблемою є проблема мобілізації ресурсів.

Хто може здійснювати мобілізацію фінансових ресурсів, і що цьому перешкоджає?

По-перше, це банки. Однак банків в Україні занадто багато (близько 180), тому фінансові ресурси є досить розпорошеними. Крім того значна частина коштів сьогодні перебуває в безготівковій формі, обслуговуючи "тіньовий" капітал (близько $40 млрд.) та у формі заощаджень населення поза банками (за різними оцінками $10-15 млрд.). І це при тому, що загальні активи банківської системи України становлять всього лише $5 млрд. Для порівняння, в Польщі працює близько 80 банків, а їх сумарні активи складають $70 млрд.

По-друге, акумулюванням та інвестуванням фінансового капіталу займаються різноманітні учасники фондового ринку: інвестиційні компанії та фонди, трастові компанії (довірчі товариства). Вагомими учасниками фондового ринку можуть бути пенсійні фонди. В розвинутих країнах ці заклади останнім часом відіграють все більшу і більшу роль в інвестиційній діяльності, акумулюючи значні кошти та інвестуючи їх в основному в акції приватних компаній. Банки також є потенційними гравцями на ринку цінних паперів, оскільки цінні папери є привабливим джерелом забезпечення ліквідності.

Однак усе це є справедливим за умов розвиненого фондового ринку, якого ми в Україні, на жаль, поки що не маємо. Слабкість фондового ринку України виражається в таких основних моментах:

1. Недостатня ліквідність фондового ринку;

2.Переважання державних цінних паперів;

3.Недостатня прозорість діяльності емітентів та професійних учасників ринку;

4.Нерозвиненість правової бази, неадекватність її сучасним вимогам діяльності на ринку фінансових послуг;

5.Низький технологічний рівень функціонування ринкової інфраструктури;

6.Низький рівень корпоративної культури;

7.Недостатня обізнаність більшої частини населення з питань фондового ринку.

Недостатня ліквідність українського фондового ринку пояснюється малими обсягами фінансових потоків, які обертаються на ньому. Ліквідність фондового ринку визначається тим, наскільки він може забезпечити достатній попит на певні цінні папери. На сьогоднішній день ліквідність фондового ринку досить низька.

Рівень ліквідності значно впливає на розвиток такої сфери діяльності як венчурне інвестування. Поки що в Україні є лише 7 венчурних фондів, з яких тільки 4 реально діють, конкуренція між ними практично відсутня. У той же час питання розвитку венчурного інвестування є досить цікавим для України, адже особливістю венчурного інвестування є те, що воно передбачає надання підприємствам, в які було здійснено інвестиції, додаткових послуг, які в загальному підсумку підвищують вартість компанії.

Одним з пояснень того, що український фондовий ринок працює неефективно є переважання на ньому державних цінних паперів. ОВДП та векселі Державного Казначейства разом складають 30% усіх цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку. Однак операції з цими цінними паперами не сприяють притоку капіталу в реальний сектор і є за своїм характером спекулятивними. Крім того, оскільки держава як емітент виступає в даному випадку потужною силою впливу на процеси, що відбуваються на фондовому ринку, тим самим зменшуючи його незалежність та ліберальний зарактер.

Одною з найбільших проблем залишається прозорість фондового ринку. Адже на сьогоднішній день більшість операцій з купівлі - продажу цінних паперів (більше 90%) відбуваються поза біржами. За таких умов неможливо забезпечити потенційних учасників ринку цінних паперів необхідною інформацією, порушуються умови чесної конкуренції. Фактично, емітенти цінних паперів втрачають можливості підвищення вартості своїх акцій. Адже за умов, коли торгівля буде відбуватися в межах організованого ринку цінних паперів, попит, пред'явлений на ті чи інші цінні папери, може зрости за рахунок більшої кількості учасників, що матиме результатом зростання ціни акцій.

Нерозвиненість законодавчої бази, зокрема з питань захисту прав інвесторів та емітентів, ускладнює залучення інвестицій. Перешкодою на цьому шляху є також нерозвиненість страхової справи. Адже страхові установи відіграють вагому роль в інвестиційному процесі, забезпечуючи інвесторам страховий захист від різного виду ризиків.

Актуальним є питання лібералізації ринку страхових послуг, оскільки на сьогодні відповідно до закону України "Про страхування" національний страховий ринок захищається від іноземної конкуренції протекціоністськими нормами. Існування протекціонізму в страхуванні викликано, знову ж таки, слабкістю цього ринку. Іноземні конкуренти мають як більші фінансові можливості, так і сформований за багато років досвід роботи як на вітчизняному страховому ринку, так і на іноземному. Вихід їх на український страховий ринок означатиме знищення національних страховиків.

Фондові біржі розвинутих країн являють собою інформаційних гігантів, які застосовують у своїй роботі найсучасніші технології, що забезпечують їх ефективність функціонування. В Україні ж функціонування фондової інфраструктури відбувається на низькому технологічному рівні.

В Україні ще не сформувалася корпоративна культура, яка б була внутрішнім поштовхом активного виходу підприємств на фондовий ринок. Менеджери підприємств ще не навчилися працювати заради підвищення доходів акціонерів, а не своїх власних.

Аналогічні провали в розумінні сутності фондового ринку існують і серед усього населення, яке довіряє вкладенню коштів в акції інвестиційних компаній ще менше ніж розміщенням своїх заощаджень у банківському секторі.