Змістовий модуль 2. Ринок фінансового посередництва

 

Тема 2. Фінансові посередники

 

Мета	– закріплення, поглиблення, розширення і систематизація знань, отриманих під час аудиторних занять; самостійне оволодіння новим навчальним матеріалом;
	– розвиток самостійності мислення.

План вивчення теми

1. Ринок фінансового посередництва.

2. Лізингові та факторингові послуги.

3. Брокерська та дилерська діяльність на фінансовому ринку.

4. Банківська система. Спеціалізовані та універсальні банки.

5. Основні функції та операції комерційного банку.

6. Небанківські кредитні інститути та їх послуги на фінансовому ринку.

7. Основні проблеми функціонування фінансових ринків за відсутності фінансових посередників.

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи

 

Вивчення цієї теми треба починати з оволодіння основними поняттями фінансового посередництва. Засвоївши основні поняття фінансового посередництва, слід прийти до вивчення фундаментальних функцій фінансових посередників, значення фінансового посередництва для економіки країни та проблем функціонування фінансових ринків за відсутності фінансових посередників.

При підготовці до першого питання, необхідно засвоїти, що ступінь розвитку фінансового ринку характеризується кількістю фінансових посередників і різноманітністю фінансових послуг, які вони надають. На розвиненому ринку здійснюють свою діяльність величезна кількість фінансових посередників, які за невелику плату надають різні види фінансових послуг. Ці послуги пов’язані як з емісією фінансових активів, так і з їх обігом на вторинному ринку.

До спеціалізованих фінансових інститутів, які переважно займаються на ринку одним видом діяльності, належать страхові, інвестиційні компанії та інвестиційні фонди, брокерські фірми, кредитні спілки, Пенсійні фонди, довірчі товариства та ін.

Треба також звернути увагу і розкрити сутність таких фінансових послуг, як андеррайтинг, лізинг і його види, факторинг, брокерська та дилерська діяльність. З чим пов’язані поява та розвиток ринку цих послуг? Чим викликане розширення спектра фінансових послуг, що на сьогодні надаються на фінансовому ринку?

Однією з фундаментальних функцій фінансового посередництва є трансформаційна функція.

Фінансові інститути дозволяють вирішити об’єктивно існуючу суперечність між невеликими (у середньому) обсягами заощаджень домогосподарств і потребою виробників у великих обсягах інвестицій. Пряме залучення коштів дрібних інвесторів фірмам, як правило, невигідне, тому що це пов’язано зі значними витратами. Фінансові посередники акумулюють дрібні суми, які самі по собі не можуть діяти як грошовий капітал, об’єднані ж у великі суми, вони утворюють потужний грошовий потенціал. Таким чином, учасники фінансового ринку мають можливість розпоряджатися при посередництві фінансових інститутів усіма грошовими заощадженнями всього суспільства.

Вивчаючи питання щодо лізингових та факторингових послуг на фінансовому ринку студентам необхідно знати, що для того, щоб пожвавити підприємницьку діяльність, забезпечити процеси економічного оновлення і розширеного відтворення, слід впроваджувати нові для економіки країни методи оновлення матеріальної бази і модернізації основних фондів підприємств різних форм власності. Одним із таких методів є лізинг.

В Україні становлення лізингу знаходиться на початковій стадії, однак найближчим часом варто чекати його поступового розвитку як у зв’язку з притаманними йому можливостями, так і завдяки державній підтримці. Організаційні та правові основи лізингових операцій визначені в Законі України «Про лізинг».

Сучасний ринок лізингових послуг характеризується різноманіттям форм лізингу, моделей лізингових контрактів і юридичних норм, що регулюють лізингові операції.

Лізинг є строковим, цільовим та платним користуванням майном, що передається лізингоодержувачу особою – лізингодавцем, власником цього майна. Лізингодавець надає орендатору для використання певні активи, що перебувають у його власності. Лізингоодержувач не отримує права власності на передані активи, але використовує їх і здійснює виплати лізингодавцю згідно з укладеним договором протягом визначеного періоду часу.

Предметом лізингу може виступати рухоме або нерухоме майно, що може бути віднесене законом до основних засобів лізингодавця. Як правило, предметом лізингу виступають будівлі, машини, обладнання. Суб’єктами лізингу можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи, ними є: лізингодавці, лізингоодержувачі і дуже часто продавці предмета лізингу (останні можуть бути безпосередніми виробниками майна, що передається по лізингу).

Договір лізингу може бути двостороннім за участю лізингодавця та лізингоодержувача або багатостороннім, у якому сторонами крім лізингодавця та лізингоодержувача виступають також продавець предмета лізингу та інші особи, участь яких є необхідною для виконання такої лізингової угоди.

Лізингові платежі включають плату за користування предметом лізингу, відшкодування процентів, що сплачуються лізингодавцем у разі купівлі обладнання за рахунок кредиту, відшкодування страхових платежів за відповідним договором страхування предмета лізингу, інші платежі, передбачені договором лізингу. Існує два основних види лізингу: оперативний та фінансовий. Часто їх називають відповідно експлуатаційною та фінансовою орендою, оскільки вони відображають рентні відносини між суб’єктами лізингу.

Ринок факторингових послуг має досить коротку історію розвитку. Перші факторингові послуги були надані американськими банками в 50-х роках XX ст. Офіційно вони були визначені одним із видів банківської діяльності в США в 1963 р. З часом факторингові послуги стали надавати не тільки факторингові відділи комерційних банків, а й спеціалізовані факторингові компанії.

Поява і розвиток ринку факторингових послуг пов’язані значною мірою з постійним зростанням конкуренції на ринку товарів та послуг, удосконаленням форм та методів взаємодії між суб’єктами підприємницької діяльності, споживачами та виробниками продукції. Більшість корпорацій, що здійснюють сьогодні свою діяльність на ринках промислово розвинених країн, мають відповідні галузям та пропорційні сумарним активам стабільні обсяги дебіторської та кредиторської заборгованості. Це є наслідком широкого використання в підприємницькій діяльності механізму комерційного кредитування, якщо значні обсяги кредиторської заборгованості свідчать про відповідні обсяги фінансових ресурсів, що перебувають у тимчасовому розпорядженні підприємства, то значні обсяги дебіторської заборгованості – про неможливість використання відповідної суми коштів. Кошти надходять у розпорядження підприємств лише в разі погашення дебіторської заборгованості.

Оскільки механізм комерційного кредитування є необхідною умовою функціонування підприємницьких структур, то проблема на сьогодні полягає не в погашенні в повному обсязі дебіторської заборгованості, а в ефективному управлінні нею. Як правило, труднощі з управлінням та своєчасним погашенням дебіторської заборгованості виникають у фірм, що знаходяться на етапі зростання: розширюють виробництво, займаються освоєнням нових видів продукції, шукають нові ринки збуту. Іноді фірми не можуть забезпечити своєчасне погашення дебіторської заборгованості і надходження коштів із-за різкого збільшення обсягів реалізації в кредит або надання кредитів покупцям на тривалий термін (наприклад, при експортних операціях). У таких випадках фірми звертаються за допомогою до факторингових компаній, які спеціалізуються на торгівлі боргами, зокрема, управляють боргами, викуповують їх, а також надають кредити під дебіторську заборгованість.

При управлінні боргами клієнта фірма-фактор здійснює управління його рахунками-фактурами, веде бухгалтерський облік-продаж, здійснює кредитний контроль та отримує борги. При цьому факторингова фірма не тільки поліпшує менеджмент підприємства, беручи на себе роботу адміністрації, а й знижує витрати клієнта на утримання управлінського апарату. Послуги фактора при обслуговувані великих боргів досить дешеві й становлять від 0,7 до 2 % купівельної вартості боргів клієнта.

Серед видів факторингових операцій: відкриті (конвенційні) та закриті (конфіденційні), з правом регресу і без нього.

З функціонуванням Амстердамської фондової біржі у XVII-XVIII ст. пов’язана поява професійних посередників на ринку цінних паперів і розробка багатьох технологій торгівлі які використовують і сьогодні.

До професіоналів належать брокери та дилери.

Отож бо вивчаючи діяльність цих професійних посередників необхідно засвоїти поняття брокерської та дилерської діяльності, - різницю між брокерами та дилерами, функції та особливості їх діяльності на фінансовому ринку.

Студенти повинні знати, що брокерська це комісійна діяльність, тому що брокер виступає посередником, агентом інвестора, що діє від імені клієнта та за його дорученням і отримує винагороду у вигляді комісійних.

Дилерська діяльність пов’язана з діяльністю з приводу укладання угод від свого імені й за свій рахунок через публічне оголошення цін купівлі та продажу цінних паперів із зобов’язанням купівлі й продажу цих паперів за об’явленими цінами. Основний дохід дилерів – додаткова різниця між цінами продажу та купівлі цих паперів. Діяльність дилерів – це комерційна діяльність.

Студентам необхідно з’ясувати роль брокерів та дилерів на фондовому ринку, звернути увагу на діяльність спредерів, трейдерів та скальперів. Крім цього необхідно визначити перспективи розвитку ринку фінансового посередництва в Україні.

При підготовці до питання щодо діяльності спеціалізованих і комерційних банків, студенти повинні звернути увагу на ознаки, властиві всім банківським системам, що функціонують в ринковій економіці, та на дворівневу їх побудову.

Студентам важливо зрозуміти які функції виконують спеціалізовані і універсальні банки, у чому полягає різниця між цими функціями.

Сучасна банківська система України побудована за дворівневим принципом: на першому рівні - центральний банк (Національний банк України - НБУ), на другому - комерційні банки різних форм власності, спеціалізації та сфери діяльності.

Центральний банк залишається банком у повному розумінні цього слова тільки для двох категорій клієнтів: комерційних банків і урядових структур. При цьому переважають функції "банку банків" та управління діяльністю банківських установ з метою регулювання й контролю за функціонуванням ринку кредитно-фінансових послуг.

У банківській системі України класифікують комерційні банки за формою власності, організаційною формою діяльності, величиною капіталу, спеціалізацією.

Залежно від діапазону операцій, що виконують комерційні банки, і сектора ринку, де вони функціонують, розрізняють: універсальні банки; банки з клієнтською спеціалізацією; банки з галузевою спеціалізацією; банки з функціональною спеціалізацією.

Універсальні банки виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам. В Україні більшість комерційних банків можна вважати універсальними, бо майже всі вони мають потенційні юридичні можливості для впровадження всіх банківських продуктів і залучення до обслуговування різних типів клієнтів.

До банків із клієнтською спеціалізацією належать кооперативні банки, в яких основними засновниками і переважними клієнтами є кооперативи. Процес створення таких банків в Україні особливо помітним був у період 1990—1993 рр. Пізніше більшість кооперативних банків або припинили свою діяльність, або втратили клієнтську спеціалізацію.

Банки із галузевою спеціалізацією обслуговують переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі господарства. Ступінь спеціалізації галузевих банків значною мірою залежить від сфери їх діяльності, а також особливостей господарської діяль­ності галузевої клієнтури, що можуть бути пов'язані із сезонними чи іншими процесами.

Функціональна спеціалізація полягає в тому, що комерційні банки виконують переважно вузьке коло спеціалізованих операцій. Це, наприклад, інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні та інші банки. Функціональна спеціалізація принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, а також специфіку роботи з клієнтурою. В Україні функціональна спеціалізація комерційних банків розвинута ще недостатньо. Тому поки що функціонує єдиний банк з інвестиційною спеціалізацією - це Укрінбанк, який є первістком українських банків нового типу. Дуже актуальною є проблема створення інвестиційних, інноваційних, іпотечних банків.

Відомими представниками банків з функціональною спеціалізацією є Ощадбанк, Ексімбанк. У пасиві Ощадбанку близько 90% — це кошти фізичних осіб, а активні операції в основному спрямовані на споживче кредитування. Ексімбанк обслуговує переважно зовнішньоекономічну діяльність клієнтів. Функціональна спеціалізація названих банків не заважає їм виконувати інші операції, притаманні універсальним банкам.

У системі комерційних банків відбувається процес залучення іноземного капіталу.

Основними функціями комерційного банку традиційно вважають:

ü акумулювання тимчасово вільних коштів, грошових заощаджень і нагромаджень юридичних і фізичних осіб (управління депозитних операцій);

ü забезпечення функціонування розрахунково-платіжного механізму, організація платіжного обороту (управління розрахунково-касового обслуговування);

ü кредитування юридичних і фізичних осіб (кредитне управління);

ü облік векселів та операції з ними (управління розрахунково-касового обслуговування);

ü зберігання фінансових і матеріальних цінностей;

ü довірче управління майном клієнтів.

Продовжуючи вивчення цієї теми, студенти повинні з’ясувати основні відмінності між банківськими і небанківськими кредитними інститутами та причини виникнення останніх.

Готуючись до питання щодо небанківських фінансових інститутів та їх послуг на фінансових ринках, слід усвідомити, що діяльність небанківських фінансових інститутів не пов’язана з базовими операціями і не зачіпає маси грошей в обігу. Тому законодавство всіх країн дає їм інший статус, ніж банкам. Всі вони виникли для того, щоб узяти на себе частину послуг, які були невигідні комерційним банкам або ж не виконувалися ними з різних причин.

Треба звернути увагу на особливості діяльності кредитних спілок, інвестиційних компаній, інвестиційних фондів, страхових компаній, пенсійних фондів тощо; які послуги на фінансовому ринку надають ці компанії та фонди; у чому полягає їх роль як посередників.

Інвестиційні компанії розрізняють за формою організації та механізмом формування і використання фінансових ресурсів.

Основними типами інвестиційних компаній є фонди відкритого (взаємні фонди), закритого типів та інвестиційні трасти.

Студентам потрібно з’ясувати типи інвестиційних компаній, у чому полягає діяльність, спрямована на спільне інвестування коштів, а також які є вітчизняні інститути спільного інвестування, механізм здійснення спільного інвестування.

Страхові компанії – це фінансові посередники, які здійснюють виплати своїм клієнтам при настання певних подій, обумовлених у договорі страхування (страховому полісі).

Інвестиції в страхові компанії користуються попитом на ринку лише у випадку, коли вони конкурентоспроможні з інвестиціями в інші фінансові інститути

Студенти повинні зосередити увагу на діяльності страхових компаній в Україні, пенсійних фондів, довірчих товариств.

Необхідно знати, що найважливішою ланкою системи пенсійного забезпечення є державне соціальне страхування. Кошти у системі соціального страхування формуються через накопичення внесків працівників та роботодавців через заробітну плату та податки. Виплати з державних систем соціального забезпечення містять пенсійні виплати та виплати на медичну допомогу особам похилого віку та непрацездатним особам. Соціальні пенсії виплачуються з поточних внесків і мало пов’язані з минулими внесками учасників.

Для забезпечення інтересів вкладників пенсійних фондів та страхових компаній за підтримки держави можуть створюватись корпорації, що гарантують певний рівень пенсійних чи страхових виплат. Збереження коштів на індивідуальних пенсійних рахунках гарантується системою страхування депозитів.

Довірчі товариства здійснюють на території України представницьку діяльність з майном довірителів – фізичних та юридичних осіб відповідно до договорів, що укладаються між ними та довірителями.

Студентам необхідно звернути увагу на те, що одна з функцій фінансового посередництва - трансформаційні послуги, тобто перетворення заощаджень в інвестиції, тому можливість використання різноманітних організаційних форм взаємодії партнерів в інвестиційному процесі змушує інвесторів залучати до спільної інвестиційної діяльності різні фірми, функціями яких є надання спеціальних послуг і виконання різного роду робіт. Звичайно, з такими фірмами укладаються окремі договори (контракти). Разом з тим можливі й інші економічні відносини, як то: залучення до складу акціонерів або компаньйонів, створення інвестиційних консорціумів або промислово-фінансових груп.

Засвоївши основні питання теми, студенти повинні усвідомити основні проблеми функціонування фінансових ринків за відсутності фінансових посередників і, виходячи з цього, роль і значення посередництва для розвитку фінансових ринків та економіки країни.

Розглядаючи фінансові ринки, ми зазначили, що представники як попиту, так і пропозиції позичкового капіталу, можуть виходити на фінансові ринки самостійно, тобто позичальник може мати справу безпосередньо з іншими фірмами і особами, які мають кошти для видачі позики. Але тоді перед фінансовим ринком постануть проблеми, які з успіхом вирішують фінансові посередники, тобто виникає проблема існування ринку фінансових послуг.

Основна задача фінансових посередників – вони повинні утворювати умови, при яких клієнти могли б довіряти їм відносно невеликі суми своїх коштів, що сам по собі фінансовий ринок здійснити не може.

Не менш складною проблемою для фінансового ринку є переконання інвестора у необхідності довгострокових інвестицій у зростання капіталу при невеликих поточних доходах.

Це пов’язано з основною специфікою фінансового ринку – максимізація доходу у короткий проміжок часу, що не співпадає з інтересами позичальників.

Вирішення цієї проблеми повинні забезпечити посередники.

 

Тести

 

1. Світова практика виробила … принципи побудови комерційних банків:

а) три;

б) два;

в) декілька.

 

2. Комерційні банки різних видів і форм власності створюються на:

а) акціонерних засадах;

б) пайових засадах;

в) корпоративних засадах.

 

3. Банківська система України складається з НБУ та інших банків, що створені і діють на території України:

а) так;

б) ні;

в) не зовсім так.

 

4. Фінансові посередники – це:

а) суб’єкти ринку, які виступають покупцями як кінцеві споживачі товарів і послуг;

б) суб’єкти ринку, які виступають продавцями ресурсів, які приносять їм доход;

в) суб’єкти ринку, які займаються організацією відношень продавців і покупців;

г) суб’єкти ринку, які займаються виробництвом товарів і послуг та пропонують їх на ринках.

 

5. Яке з названих визначень Ви вважаєте вірним?

а) банк – це посередник грошового ринку;

б) банк – це підприємство;

в) банк – це і посередник і підприємство.

 

6. Чи є відмінності в функціях банків і функціях банківської системи?

а) так;

б) ні.

 

7. Визначальними ознаками банківської системи є:

а) двохрівнева побудова;

б) система жорстоких обмежень банківської діяльності та вимог до страхування банківських ризиків;

в) система централізованого контролю і регулювання руху банківських резервів;

г) наявність специфічної інфраструктури міжбанківського призначення;

д) усі відповіді правильні.

 

8. В чому полягає головне завдання центрального банку?

а) обслуговувати комерційні банки;

б) контролювати, чи дотримуються комерційні банки вимог чинного законодавства;

в) забезпечити сталість національних грошей;

г) забезпечити фінансове обслуговування уряду.

 

9. Який центральний банк краще виконує головне завдання?

а) який знаходиться у підпорядкуванні уряду;

б) який знаходиться у підпорядкуванні президента;

в) незалежний від органів виконавчої влади;

г) усі відповіді правильні.

 

10. Які кредитні установи беруть участь в емісії грошей?

а) центральний банк;

б) трастові компанії;

в) страхові компанії;

г) комерційні банки.

 

11. Для чого центральний банк купує валюту на валютному ринку?

а) щоб знизити курс іноземної валюти;

б) щоб підвищити курс національної валюти;

в) щоб підвищити курс іноземної валюти;

г) щоб поповнити золото-валютний запас;

д) вірно а і б;

е) вірно а і г;

ж) вірно в і г.

 

12. Які операції на відкритому ринку здійснюватиме центробанк, якщо йому потрібно буде зменшити масу грошей в обігу?

а) підвищувати ставку облікового проценту;

б) продавати облігації державної позики;

в) усі відповіді правильні;

г) правильної відповіді немає.

 

13. Якщо центробанк оголошує про продаж державних цінних паперів, що відбудеться з попитом на них?

а) знизиться;

б) підвищиться;

в) залишиться незмінним.

 

14. Якщо центробанк підвищує облікову ставку, як зміняться темпи зростання грошової маси:

а) знизяться;

б) збільшаться;

в) залишаться незмінними.

 

15. Як потрібно змінити норму обов’язкових резервів, якщо потрібно збільшити масу грошей в обігу?

а) підвищити;

б) знизити;

в) залишити незмінною, але підвищити облікову ставку.

 

16. Чи може центробанк в порядку банківського нагляду обмежити кредитну діяльність комерційних банків?

а) може;

б) не може;

в) може, але не всіх відразу.

 

17. Чим відрізняється діяльність ощадних банків від діяльність універсальних комерційних банків?

а) сукупністю операцій, що виконують банки;

б) орієнтацією на обслуговування фізичних осіб;

в) відсутністю в переліку цілей досягнення максимального прибутку;

г) нічим не відрізняються.

 

18. У чому відмінність небанківських кредитних інститутів і банківських установ?

а) в досягненні максимального прибутку;

б) у наборі операцій, які виконують;

в) в забезпеченні специфічних соціально-економічних інтересів.

 

19. До контрастових фінансових інститутів відносяться:

а) інвестиційні фонди і компанії, лізингові, страхові, фінансові компанії;

б) лізингові, інвестиційні компанії, кредитні спілки, Пенсійні фонди;

в) інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, страхові та фінансові компанії.

 

20. Чим відрізняються ринок грошей від грошового ринку?

а) ринок грошей – це складова частина грошового ринку;

б) грошовими потоками;

в) інструментами.

 

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність поняття “фінансове посередництво”?

2. Які послуги надають фінансові посередники на первинному ринку?

3. Які спеціалізовані фінансові інститути здійснюють свою діяльність на фінансовому ринку?

4. Які посередники представлені на фінансовому ринку України?

5. У чому полягає головна мета фінансового посередництва?

6. Наведіть приклади агентських послуг, що надаються фінансовими посередниками учасникам ринку?

7. У чому полягає сутність лізингових послуг?

8. З чим пов’язані поява та розвиток ринку факторингових послуг?

9. У чому полягає суть факторингових послуг?

10. Які види факторингових послуг надають факторингові компанії?

11. У чому полягає суть брокерської та дилерської діяльності?

12. Чим викликане розширення спектра фінансових послуг, що надаються брокерськими фірмами?

13. У чому полягають основні функції комерційних банків?

14. Чому знижується роль універсальних комерційних банків на грошових ринках західних країн?

15. У чому полягає діяльність, спрямована на спільне інвестування коштів?

16. Які існують основні типи інвестиційних компаній?

17. Чому фонди відкритого типу більш поширені, ніж закриті фонди?

18. У чому полягає специфіка функціонування інвестиційного трасту?

19. Чим відрізняються трасти від інших інститутів спільного інвестування?

20. Які існують вітчизняні інститути спільного інвестування? Чим обумовлена їх поява та розвиток?