Розділ І. Сутність та аналіз фінансового ринку України

Домашня робота

З дисципліни «Основи економічної теорії»

Тема № 7: Особливості формування і розвитку ринку фінансових послуг в Україні

 

 

Виконала:

студентка групи БМ-362, НН ІІДС

Драч О.А.

Перевірила: викладач

Бойко С.Д.

 

 

Київ 2016

Зміст

Вступ.....................................................................................................................................................…..3

Розділ І. Сутність та аналіз фінансового ринку України……………………………………………..6

1.1. Поняття і сутність фінансового ринку…………………………………………………………….6

1.2. Аналіз проблеми…………………………………………………………..…………………….....15

Розділ ІІ. Напрями вдосконалення фінансового ринку у економічній системі України………………………………………………………………………….……………………...18

2.1 Основні напрями вдосконалення фінансового ринку…………………………………………….18

2.2 Досвід зарубіжних країн щодо функціонування фінансового ринку…………………………...19

2.3. Шляхи вирішення проблеми фінансових послуг в Україні…………………………………..…23

Висновок ………………………………………………………………………………………………24

Список використаної літератури ………………………………………………………………..25

Вступ

Актуальність теми дослідження. Розвиток та становлення фінансового ринку України є необхідною передумовою розвитку інших секторів економіки держави. Добре функціонуючий страховий ринок, розвинені небанківські кредитні установи, пенсійні фонди та інші фінансові установи сприяють стабільному та прогнозованому розвитку усіх економічних процесів у суспільстві. Акумулюючи значні обсяги грошових коштів, фінансові установи є потужним джерелом інвестицій в економіку країни, що розвивається досить динамічно.

Актуальність цього напряму дослідження обумовлена рядом причин. По-перше, потребою обґрунтування дослідження проблем, що мають місце на фінансовому ринку України. По-друге, відсутністю у вітчизняній науці теоретичних розробок правового характеру, що визначають здійснення регулювання фінансового ринку. По-третє, потребою в ефективних, у практичному відношенні, рекомендаціях стосовно подальшого розвитку та становлення фінансового ринку України.

 

Сучасна ринкова економіка - це складна система господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності та чисельні регулюючі інститути. Складовими цього полісистемного утворення є ринки товарів, інформаційний бізнес, сфера послуг і трудових ресурсів, тіньовий бізнес та фінансова індустрія, яка включає кредитні, валютні ринки, індустрію цінних паперів та строкових контрактів, страховий бізнес та систему пенсійного забезпечення. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов‘язані між собою в становленні та розвитку.

Фінансовий ринок – складова фінансової системи держави. За своєю суттю це механізм перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб’єктами підприємницької діяльності, державою і населенням, між учасниками бюджетного процесу, деякими міжнародними фінансовими інститутами. Фінансовий ринок може успішно розвиватися і функціонувати лише в ринкових умовах. [13, c.335]

За допомогою фінансового ринку, як правило, мобілізуються і використовуються тимчасово вільні фінансові ресурси або ресурси, що мали обумовлене раніше цільове призначення. Наявність фінансового ринку – об’єктивне явище, зумовлене особливостями функціонування фінансів в економічній системі держави. Він виник як гостра потреба в додатковій формі мобілізації коштів для фінансового забезпечення розвитку економіки держави.

Кругообіг коштів, що опосередковує економічну діяльність у державі, здійснюється постійно, проте в процесі цього руху коштів може настати час, коли їхня частка вивільняється з кругообігу на окремо взятому підприємстві або в організації, чи у конкретного громадянина. Інші суб’єкти економічного процесу в цей же час відчувають тимчасову потребу в коштах. Фінансовий ринок здатний задовольнити інтереси кожного з них. [23, c.412]

Фінансовий ринок є життєво важливим для зростання, розвитку і стабільності ринкової економіки. Ринки фінансових послуг підтримують корпоративні ініціативи, фінансують використання нових ідей і полегшують контроль фінансового ризику. Більше того, оскільки дрібні інвестори з часом будуть розміщувати все більшу частку своїх грошей у взаємних фондах та інших фондах колективного інвестування, ринки фінансових послуг паперів стають істотно важливими для персонального добробуту і пенсійного планування. Таким чином актуальність досліджень в галузі розвитку вітчизняного ринку фінансових послуг на сьогодення важко перебільшити.

Мета домашньої роботи виступає аналіз структури фінансового ринку України, визначення сутності фінансової послуги як специфічного державного інструменту.

Вивченню даної проблеми присвячені праці вітчизняних вчених-економістів, серед яких: Бобров Є.А., Ватаманюк З.Р., Плескач В.Л. Серед останніх публікацій можна виділити наступних авторів: Власенко О.О., Свириденко А.А., Онищук Я.В.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

- розглянути поняття і сутність фінансового ринку;

- визначити мету, принципи і завдання організації управління фінансовим ринком держави;

- дослідити особливості функціонування фінансового ринку та основних його сегментів;

- окреслити перспективи розвитку фінансового ринку України;

- розглянути основні напрями вдосконалення фінансового ринку та досвід зарубіжних країн щодо функціонування фінансового ринку в цілому.

Предметом дослідження є дослідження основних аспектів функціонування фінансового ринку.

Об’єктом дослідження виступає фінансовий ринок України.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти України з питань розвитку фінансового ринку; аналітичні матеріали Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України; наукові праці провідних вітчизняних та зарубіжних учених у сфері розвитку фінансових ринків; статистичні матеріали Державної служби статистики України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку; публікації міжнародних економічних організацій; інформаційні ресурси мережі Інтернет.

У країнах із розвинутою ринковою економікою фінансовий ринок є особливим і необхідним середовищем для успішного функціонування економіки й соціальної сфери. Він виник як наслідок у результаті появи потреби в додатковій формі мобілізації коштів для фінансового забезпечення розвитку економіки держави. Досконалий фінансовий ринок – це ринок, який може точно й своєчасно відображати попит і пропозицію фінансових ресурсів і з найменшими затратами звести за допомогою посередників одне з одним постачальників і споживачів грошей або капіталу.

В цій роботі буде проведено порівняльний аналіз фінансових ринків послуг України та Швейцарії для визначення переваг та можливостей впровадження їх в економіку України.

 

 

Рис. 1.5. Класифікація фінансового ринку в залежності від сфери фінансування

При прямому фінансуванні інвестори беруть на себе значну частину ризиків і зазнають значних витрат по оцінці фінансових активів та їх емітентів. При непрямому фінансуванні визначальну роль в інвестиційному процесі відіграють фінансові посередники, які забезпечують переміщення коштів від кредиторів до позичальників та зменшують ризики і витрати, пов'язані з інвестуванням коштів. Саме непряме фінансування відіграє провідну роль на ринку запозичень, оскільки основним джерелом ресурсів для корпорацій та багатьох інших учасників ринку виступають кредитні ресурси, які надаються фінансовими посередниками - комерційними банками, а не інвесторами.

За сферою поширення фінансових відносин (територіальний аспект дії) розрізняють:

а) міжнародний фінансовий ринок – організацію міжнародної торгівлі фінансовими активами, тобто забезпечення їх купівлі-продажу між різними країнами;

б) національний фінансовий ринок – грошові відносини, які виникають у процесі купівлі-продажу фінансових аспектів на території певної країни; до елементів сучасного національного фінансового ринку належать: фондовий ринок, кредитний ринок, валютний ринок.

За рівнем організації розрізняють:

а) організований – функціонує на основі твердо встановлених правил ліцензованими професійними посередниками (банками, біржами, ломбардами);

б) неорганізований – що забезпечує купівлю-продаж фінансових активів без чіткого визначення правил через різні фінансові інститути та установи за домовленістю, яка не суперечить законодавству (крім банків, бірж, ломбардів).

За способом (методом) мобілізації (залучення) коштів розрізняють:

а) ринок боргових інструментів;

б) ринок інвестиційних інструментів.

З точки зору черговості виникнення прав власності на фінансові інструменти розрізняють:

а) первинний – фінансовий ринок, де здійснюється купівля-продаж фінансових інструментів вперше;

б) вторинний – фінансовий ринок, де здійснюється перепродаж фінансових інструментів їхніми попередніми власниками.

За групами та видами фінансових активів розрізняють ринки: валютний, дорогоцінних металів та дорогоцінних каменів (золото, срібло, платина, алмази), цінних паперів, грошовий, кредитний, страховий, нерухомості [21].

За фінансовими інструментами фінансові ринки поділяють:

1. За строком дії фінансового інструмента розрізняють:

а) ринок грошей – це фінансовий ринок, на якому купуються і продаються короткострокові боргові інструменти (до одного року строк погашення). В свою чергу ринок грошей поділяється на:

– обліковий ринок – казначейські і банківські векселя, основна характеристика яких висока ліквідність;

– міжбанківський ринок – це ринок позичкового капіталу, який розміщається і перерозподіляється між банками у формі міжбанківських депозитів. Міжбанківські фінансові інструменти виконують не тільки функцію короткострокового фінансування активних операцій, а також середньострокового надання позичок;

– валютний ринок – обслуговує міжнародний платіжний обіг, обов’язковою умовою якого є обмін однієї валюти на іншу, через її купівлю-продажу. Валютні ринки – офіційні центри купівлі-продажу валюти на основі попиту та пропозиції.

б) ринок капіталів – це ринок, на якому купуються та продаються довгострокові (більше року) боргові зобов’язання та акції. Ринок капіталів забезпечує потребу у довгострокових фінансових ресурсах. Ринок капіталів працює з фінансовими інструментами (довгострокові облігації та акції), які характеризуються значним коливанням цін і тому не є привабливим для банків. Ринок капіталів поділяється на:

– ринок середньо та довгострокових цінних паперів;

– ринок середніх та довгострокових банківських кредитів.

2. За видами фінансових інструментів розрізняють ринки: акцій, облігацій, сертифікатів, векселів, приватизаційних паперів, валюти.

За фінансовими посередниками розрізняють: депозитні інститути (комерційні банки); ощадні інститути (страхові компанії, пенсійні фонди); інвестиційні інститути (фінансові компанії, інвестиційні фонди).

Таким чином, ми бачимо, що фінансовий ринок має досить розлагоджену структуру, до його складу входить багато учасників, які виконують різні функції і взаємодіють між собою. Для забезпеченості узгодженості між даними суб’єктами необхідно створення єдиних умов функціонування. На національному рівні цим питанням займається держава через уповноважені органи. Міжнародний рівень регулювання потребує об’єднання зусиль урядів декількох країн і побудови єдиних принципів для всіх учасників, але з врахування національних відмінностей та традицій.

Фінансовий ринок - це вся система економічних відносин, що виникають між його прямими учасниками при формуванні попиту і пропозиції на специфічні послуги - фінансові послуги, пов'язані з процесом купівлі-продажу, розподілу та перерозподілу фінансових активів, які знаходяться у власності економічних суб'єктів національної, регіональної та світової економіки.

Однією з складових фінансової системи України є фінансовий ринок. На даному ринку існує висока динаміка процесів, що спричиняє потребу у детальному дослідженні ринку фінансових послуг, застосовуючи системний підхід і необхідний методологічний інструментарій.

Ринок фінансових послуг є надзвичайно важливим фундаментом для розвитку, стабільності та зростання національної ринкової економіки. Проте слід зауважити, що мають місце численні проблеми, які пов‘язані з контролем та наглядом держави за цим ринком, особливостями законодавства щодо функціонування складових ринку фінансових послуг тощо. Сучасний соціально-економічний стан нашої країни потребує перегляду методів управління ринком фінансових послуг та постійного їх вдосконалення у зв’язку з кризовими явищами у світовій економіці.

Ринок фінансових послуг може ефективно функціонувати лише в умовах ринкової економіки, де переважна частина фінансових активів мобілізується суб‘єктами господарювання на засадах їх купівлі-продажу. За допомогою ринку фінансових послуг розподіляються і перерозподіляються тимчасово вільні фінансові ресурси чи ресурси, що мали обумовлене раніше цільове призначення.

Станом на кінець серпня 2015 року у Державному реєстрі фінансових установ налічується 2011 фінансових установ та 6623 відокремлених підрозділи фінансових установ:

Таблиця 1

Державний реєстр фінансових установ [5]

Фінвнсові установи станом на 2014 рік станом на 2015 рік

Аналізуючи наведені дані, ми бачимо тенденцію до збільшення кількості фінансових установ в Україні. На даній карті України можемо прослідкувати скільки фінансових установ та відокремлених підрозділів знаходиться в кожній області.

За 1 квартал 2016 року спостерігається збільшення обсягів надання послуг факторингу фінансовими компаніями, надання позик та операцій пов'язаних з переказом грошових коштів у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Разом з цим, простежується тенденція скорочення обсягів наданих фінансових кредитів а рахунок власних коштів, порук (поручительств), фінансового лізингу, надання гарантій та операцій з обміну валют на початку 2016 року порівняно з початком 2015 року.

До основних проблем ринку лізингових послуг можна віднести: відсутність сформованої політики, щодо перспектив розвитку лізингу (на загальнодержавному рівні); немає конкретного визначення для лізингових компаній податкових пільг; вартість кредитів комерційних банків є занадто висока; короткотерміновий період кредитування.

Основний фактор, який стримує розвиток факторингу в Україні – незначне підготовлення законодавчої бази [6].

До основних проблем ринку фінансових послуг України відносимо:

· відсутність необхідних правового регулювання, яке б забезпечило належний розвиток ринку фінансових послуг;

· певні розбіжності, які виникають у законах, які здійснюють регулювання діяльності окремих фінансових установ так і фінансового ринку в цілому;

· нестабільна законодавча база, яка регулює ринок фінансових послуг;

· немає належного державного регулювання та нагляду за діяльністю банківських, а також і небанківських посередників, які здатні забезпечити доступність і цивілізованість ринку фінансових послуг;

· нормативно-правове регулювання певних видів фінансових послуг не відповідає європейським стандартам;

· депозитарна система ринку фінансових послуг є нерозвинена;

· недостатність капіталу та низький кваліфікаційний рівень підготовки працівників значної частини небанківських фінансових установ;

· присутні чинники значних “ризиків” для позичальників та інвесторів, а також інших суб’єктів які є користувачами фінансових послуг [3].

Розглянемо, хто є на сьогодні учасниками ринку фінансових послуг в Україні, та наскільки ефективно вони виконують поставлене перед ними завдання.

До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів. Треба зазначити, що функціонування цих ринків є взаємопов'язаним, недостатній рівень розвитку одного з них позначається на розвитку усіх інших. Особливо це стосується фондового ринку.

Фондовий ринок, що є стратегічно важливою галуззю економіки України, сьогодні не повною мірою виконує головне призначення - створення фінансового механізму для запуску інвестицій у промисловість, мобілізацію інвестицій і забезпечення трансформації нагромаджень у доступні для виробництва фінансові ресурси. Фондовий ринок України є слабким. Його нерозвиненість ускладнює міжгалузевий перетік капіталу.

У той же час, фондові ринки розвинених країн є надзвичайно ефективними структурами з розвиненою інфраструктурою, що дозволяє їм привертати значні потоки капіталу в економіку країни.

В сьогоднішній ситуації, коли темп зростання світової економіки, а зокрема, економіки розвинених країн уповільнюється, інвестиції в країни з перехідною економікою, зважаючи на значний потенціал росту такої економіки, є досить привабливими.

Східноєвропейські країни та країни СНД прагнуть розвивати свої фондові ринки, оскільки це є запорукою залучення інвестицій в економіку. Таке ж завдання стоїть і перед Україною, ефективність фондового ринку якої досить низька навіть у порівнянні з Росією. Зокрема, з липня минулого року відбувається значне падіння українських фондових індексів, у той час як російські фондові індекси зростають.

Той факт, що зростання інвестиційної активності в Росії не вплинуло на покращання ситуації на українському фондовому ринку свідчить проте, що створивши красиву і правильну форму-оболонку, він втратив сутність і прагматичний зміст, і сьогодні виконує лише роль своєрідного індикатора політичних і економічних подій в країні.

Таким чином, необхідною передумовою подальшого розвитку економіки України є становлення незалежного від втручання держави фондового ринку, здатного до саморегулювання.

Аналіз проблеми

Проблема українського ринку фінансових послуг полягає у відсутності в нього фінансових ресурсів для забезпечення інвестиційного попиту з боку реального сектору економіки. Відповідно вирішення цієї проблеми передбачає створення умов, які б дозволили додатково залучити внутрішні фінансові ресурси, зокрема, заощадження населення та "тіньовий капітал", до інвестиційної діяльності, а також створити привабливі умови для іноземних інвесторів.

Отже, основною проблемою є проблема мобілізації ресурсів.

Хто може здійснювати мобілізацію фінансових ресурсів, і що цьому перешкоджає?

По-перше, це банки. Однак банків в Україні занадто багато (близько 180), тому фінансові ресурси є досить розпорошеними. Крім того значна частина коштів сьогодні перебуває в безготівковій формі, обслуговуючи "тіньовий" капітал (близько $40 млрд.) та у формі заощаджень населення поза банками (за різними оцінками $10-15 млрд.). І це при тому, що загальні активи банківської системи України становлять всього лише $5 млрд. Для порівняння, в Польщі працює близько 80 банків, а їх сумарні активи складають $70 млрд.

По-друге, акумулюванням та інвестуванням фінансового капіталу займаються різноманітні учасники фондового ринку: інвестиційні компанії та фонди, трастові компанії (довірчі товариства). Вагомими учасниками фондового ринку можуть бути пенсійні фонди. В розвинутих країнах ці заклади останнім часом відіграють все більшу і більшу роль в інвестиційній діяльності, акумулюючи значні кошти та інвестуючи їх в основному в акції приватних компаній. Банки також є потенційними гравцями на ринку цінних паперів, оскільки цінні папери є привабливим джерелом забезпечення ліквідності.

Однак усе це є справедливим за умов розвиненого фондового ринку, якого ми в Україні, на жаль, поки що не маємо. Слабкість фондового ринку України виражається в таких основних моментах:

1. Недостатня ліквідність фондового ринку;

2.Переважання державних цінних паперів;

3.Недостатня прозорість діяльності емітентів та професійних учасників ринку;

4.Нерозвиненість правової бази, неадекватність її сучасним вимогам діяльності на ринку фінансових послуг;

5.Низький технологічний рівень функціонування ринкової інфраструктури;

6.Низький рівень корпоративної культури;

7.Недостатня обізнаність більшої частини населення з питань фондового ринку.

Недостатня ліквідність українського фондового ринку пояснюється малими обсягами фінансових потоків, які обертаються на ньому. Ліквідність фондового ринку визначається тим, наскільки він може забезпечити достатній попит на певні цінні папери. На сьогоднішній день ліквідність фондового ринку досить низька.

Рівень ліквідності значно впливає на розвиток такої сфери діяльності як венчурне інвестування. Поки що в Україні є лише 7 венчурних фондів, з яких тільки 4 реально діють, конкуренція між ними практично відсутня. У той же час питання розвитку венчурного інвестування є досить цікавим для України, адже особливістю венчурного інвестування є те, що воно передбачає надання підприємствам, в які було здійснено інвестиції, додаткових послуг, які в загальному підсумку підвищують вартість компанії.

Одним з пояснень того, що український фондовий ринок працює неефективно є переважання на ньому державних цінних паперів. ОВДП та векселі Державного Казначейства разом складають 30% усіх цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку. Однак операції з цими цінними паперами не сприяють притоку капіталу в реальний сектор і є за своїм характером спекулятивними. Крім того, оскільки держава як емітент виступає в даному випадку потужною силою впливу на процеси, що відбуваються на фондовому ринку, тим самим зменшуючи його незалежність та ліберальний зарактер.

Одною з найбільших проблем залишається прозорість фондового ринку. Адже на сьогоднішній день більшість операцій з купівлі - продажу цінних паперів (більше 90%) відбуваються поза біржами. За таких умов неможливо забезпечити потенційних учасників ринку цінних паперів необхідною інформацією, порушуються умови чесної конкуренції. Фактично, емітенти цінних паперів втрачають можливості підвищення вартості своїх акцій. Адже за умов, коли торгівля буде відбуватися в межах організованого ринку цінних паперів, попит, пред'явлений на ті чи інші цінні папери, може зрости за рахунок більшої кількості учасників, що матиме результатом зростання ціни акцій.

Нерозвиненість законодавчої бази, зокрема з питань захисту прав інвесторів та емітентів, ускладнює залучення інвестицій. Перешкодою на цьому шляху є також нерозвиненість страхової справи. Адже страхові установи відіграють вагому роль в інвестиційному процесі, забезпечуючи інвесторам страховий захист від різного виду ризиків.

Актуальним є питання лібералізації ринку страхових послуг, оскільки на сьогодні відповідно до закону України "Про страхування" національний страховий ринок захищається від іноземної конкуренції протекціоністськими нормами. Існування протекціонізму в страхуванні викликано, знову ж таки, слабкістю цього ринку. Іноземні конкуренти мають як більші фінансові можливості, так і сформований за багато років досвід роботи як на вітчизняному страховому ринку, так і на іноземному. Вихід їх на український страховий ринок означатиме знищення національних страховиків.

Фондові біржі розвинутих країн являють собою інформаційних гігантів, які застосовують у своїй роботі найсучасніші технології, що забезпечують їх ефективність функціонування. В Україні ж функціонування фондової інфраструктури відбувається на низькому технологічному рівні.

В Україні ще не сформувалася корпоративна культура, яка б була внутрішнім поштовхом активного виходу підприємств на фондовий ринок. Менеджери підприємств ще не навчилися працювати заради підвищення доходів акціонерів, а не своїх власних.

Аналогічні провали в розумінні сутності фондового ринку існують і серед усього населення, яке довіряє вкладенню коштів в акції інвестиційних компаній ще менше ніж розміщенням своїх заощаджень у банківському секторі.

 

Сьогодні низький ступінь капіталізації є основною проблемою фінансового ринку України. Недостатній рівень капіталізації банків України свідчить про їхню низьку конкурентоздатність з іноземними банками, число яких на українському фінансовому ринку поступово збільшується.

Також існують проблеми в діяльності небанківських фінансових посередників і в функціонуванні фондового ринку. Українська фондова біржа має досить обмежені обороти. Нині більш-менш активно проводяться операції з державними цінними паперами. Дуже важливо розвивати фондовий ринок для подальшого розвитку фінансового ринку в цілому.

Однією з головних проблем розвитку фінансового ринку є низький рівень інвестицій. Інвестиційні можливості фінансових установ обмежуються дефіцитом привабливих для довгострокового розміщення коштів фінансових інструментів. Нерозвиненість ринків спільного інвестування, страхування життя, недержавної пенсійної системи не дозволяє в повній мірі залучати заощадження домашніх господарств до інвестиційного процесу.

Варто також звернути увагу на недосконале правове середовище та вади державного регулювання щодо фінансового ринку. Нормативно-правова база, що покликана регулювати професійну діяльність на фінансовому ринку, не враховує його особливості та є досить суперечливою і не повністю сформованою.

З огляду на дані проблеми фінансового ринку, необхідно провести ряд заходів, які позитивно впливатимуть на його розвиток. Основними з них є такі:

– провести реформу державного регулювання, спрямовану на ліквідацію правових перешкод для розвитку фінансового ринку та максимального врахування інтересів його професійних учасників, інвесторів; суттєве підвищення ефективності нагляду та його максимальне наближення до міжнародних стандартів;

– посилити конкурентоспроможність вітчизняних фінансових установ шляхом підвищення рівня їх диверсифікованості та якості активів, професіоналізму кадрів, впровадження сучасних технологій і принципів інвестування;

– переорієнтувати попит вітчизняних суб’єктів господарювання на внутрішні джерела фінансових ресурсів та активізувати в цьому плані діяльність інституційних інвесторів;

– забезпечити зменшення витрат щодо залучення капіталу шляхом розбудови ефективної інфраструктури фінансового ринку;

– сформувати сприятливі передумови для появи нових фінансових інститутів, інструментів і послуг;

– впровадити дієві системи захисту прав і законних інтересів споживачів фінансових послуг та інвесторів, забезпечення інформаційної прозорості фінансових установ;

– створити сприятливий інвестиційний клімат, у тому числі шляхом досягнення політичної стабільності, запровадження чітких правил ведення бізнесу, посилення захисту приватної власності, забезпечення суттєвого зростання доходів потенційних споживачів фінансових послуг.

Таким чином проблеми на фінансовому ринку України пов’язані з відсутністю належної законодавчої бази, недосконалістю фондового ринку, пасивною участю населення у використанні цінних паперів, недостатністю інвестицій.

Для вирішення даних проблем фінансового ринку уряд країни повинен проводити ефективну та збалансовану фінансову політику, яка буде направлена на усунення існуючих проблем та забезпечення подальшого розвитку фінансового ринку відповідно до міжнародних стандартів.

За останнє десятиріччя фінансові ринки багатьох країн, а особливо фондові, стали більше та активніше. Це пов’язано з розширенням обсягів міжнародної торгівлі і, як наслідок, зростанням міжнародних фінансових потоків. Американські ринки цінних паперів та в особливості Нью-Йоркська фондова біржа продовжують домінувати на світових фондових ринках. В Європі як і раніше лідерами є Лондонська, Паризька, Цюріхська фондові біржі. Яскравий представник ефективного функціонування фондового ринку Японії –Токійська фондова біржа. Нові ринки виникли у Тихоокеанському регіоні. У більшості країн Східної Європи ринки цінних паперів знаходяться у процесі становлення, а ринки Латинської Америки оживилися після декількох десятиліть.

Розглянемо більш детальніше, як відбувався розвиток цих ринків і як вони здійснюють свою діяльність на сьогоднішній день, які фінансові інструменти використовують і як відбувається регулювання цих ринків.

У 1792 році була створена Нью-Йоркська фондова біржа (New York Stock Exchange), яка зараз є найбільшою з обсягами цінних паперів та за значенням. ЇЇ основна задача полягає забезпечення діяльності самого ефективного ринку, на якому можна легко і швидко купувати і продавати акції найбільших корпорацій.

Члени біржі – брокери - ведуть за доручення інвесторів шести континентів торгівлю мільйонами акцій провідних акціонерних компаній світу. На біржі представлені акції біля 1600 корпорацій. Їх сукупна ринкова вартість оцінюється приблизно в 2 трлн. дол. – половина ВНП США. Необхідною умовою включення цінних паперів компанії до лістингу Нью-Йоркської фондової біржі є відповідність певному рівню чистих доходів, активів, обсяг продажу; її акції повинні належати широкому колу інвесторів. Згідно біржових стандартів умовою допуску до лістингу є згода фірми надати необхідну інформацію про керівний склад та акціонерів. Це робить інформаційне забезпечення ринку більш прозорим і дає можливість відповідним чином контролювати всі зміни. Для на біржі використовується повністю автоматизована система «Сток Уотч», яка спостерігає за торгівельною активністю за всіма акціями, які котируються на біржі. дна з найбільших та найпопулярніших бірж в Європі - Лондонська фондова біржа (London Stock Exchange), яка програє за обсягами торгівлі Токійській фондовій біржі, Нью-Йоркській фондовій біржі. Офіційно була заснована в липні 1773 року під назвою Фондова біржа. В кінці 80-років 20 сторіччя вона змінила назву і стала Міжнародній фондовій біржею.

Якщо порівнювати термінологію британську та американську, то Лондонська біржа має свої специфічні особливості. Наприклад, американський термін «акція» (stock) в Великобританії означає цінний папір, який приносить фіксований дохід. Звичайні акції в США позначаються словом «common stock», а в Англії – «ordinary shares». Термін «угоди» в США позначається словом «trades», а в Англії – «deals». Американці вважають, що угоди з акціями некотируємих на біржі компаній проводяться на позабіржовому ринку. Для лондонців також існує «ринок акцій некотируємих компаній», але в дійсності від є часткою біржі. Тобто фактично біржовий та позабіржовий ринки об’єднані в єдиний біржовий ринок.

Об’єднання декількох фінансових ринків і створення єдиної торгової системи з єдиними вимогами та правилами, свідчить про процес глобалізації, який останнім часом притаманний більшості країн. Повністю перевагу такого злиття відчути не вдалося за браком часу, але можливість виробити єдині стандарти та принципи дій на фінансовому ринку допоможуть його учасникам діяти більш ефективно.

Основу фондового ринку Швейцарії складали 3 фондові біржі, які були розташовані в Цюріху, Женеві та Базелі, а також чотири регіональні біржі. Найбільш активною виступала Цюріхська фондова біржа і питома вага валової торгівлі цінними паперами на неї складала до 70%. Починаючи з 1996 року торгівельні площадки Женеви та Базеля закрились і всі торги пересунулись до Швейцарської фондової біржі (м. Цюріх) з електронною системою ведення торгів.

Більшість інших європейських фондових ринків існує на протязі багатьох років. Деякі, наприклад голландські та бельгійські, відносно малі, але вони активні і в цілому вільні від державного втручання. Інші, наприклад, іспанський, італійський та французький фондові ринки, були примушені на протязі років боротися з урядом, який проводив політику жорсткого регулювання економіки і залишали обмежену кількість можливостей для вільного підприємництва. На сьогодні національні фондові біржі продовжують своє функціонування і виходячи з росту активів, будуть продовжувати свою діяльність. Введення електронних систем для проведення торгів посилило конкуренцію між біржами.

Амстердамська фондова біржа є однією з найстаріших бірж у світі та веде свою історію з початку 17 сторіччя. На сьогодні вона налічує біля 225 фондів нідерландських компаній та 270 іноземних фондів. Амстердам є також батьківщиною Європейської опціонної біржі, яка розпочала роботу в 1978 році.

Сучасна Амстердамська фондова біржа була організована Асоціацією по торгівлі цінними паперами, яка видала кодекс правил поведінки членів біржі та котировочних компаній. Всі операції з цінними паперами здійснюються через біржових маклерів, за виключенням випадків, коли торговець має дозвіл Міністерства фінансів на проведення торгівельної діяльності. Для того, щоб уникнути небажаного придбання акцій нідерландські компанії використовують такі заходи, як емісія привілейованих або пріоритетних акцій для окремих партнерів, обмеження кількості голосів або переміщення акцій до виборчого тресту.

Найбільш яскравим представником ефективної діяльності японського ринку цінних паперів виступає Токійська фондова біржа (Tokyo Stock Exchange). За звання найбільшої вона конкурує з Нью-Йоркською фондовою біржею. Наприклад, за обсягом торгівлі акціями, вона була першою на протязі декількох років.

Торгівельна практика відрізняється від тієї, яка застосовується на Нью-Йоркській фондовій біржі. Акції найбільших корпорацій котируються у першій секції і продаються у визначених місцях залу, які використовуються для наступних галузей: автомобілебудування, хімічна промисловість, будівництво та ін. Більше 1000 емісій припадає на котирувальний лист першої секції. Приблизно 150 найбільш ходових емісій акцій продаються и купуються шляхом підняття руки через систему публічних торгів. Це складає 60% всього обсягу Токійської фондової біржі. Інша частина емісії акцій в першій секції, а також біля 500 котируємих емісій у другій секції (головним чином нові та середні компанії) продаються та купуються через автоматизовану систему. Стандартна мінімальна одиниця торгівлі для всіх вітчизняних японських акцій складає 1000 акцій. Іноземні емісії можуть купуватися і продаватися по 100, 50 та 10 акцій в залежності від ціни.

За останній час загальне число зареєстрованих компаній на Токійській фондовій біржі не змінюється на протязі 10 років, а на Нью-Йоркській за цей час воно зросло на 44 %. Таку стабільність іноземні інвестори пов’язують з жорстокими умовами лістингу, тобто допуску цінних паперів до котирування. вважають, До того ж дотримання правил публікації обходиться дуже дорого. Такі вимоги з одного боку роблять ринок стабільним, бо проходження процедури лістингу автоматично виключає слабкі компанії з ринку, але з іншого – середні компанії з невеликим статутним капіталом не можуть вийти на такий ринок і розвити свій потенціал. Врегулювання цього питання відчула і біржа. У листопаді 1999 був створений новий ринок для венчурних копаній під назвою «Mothers» (Market of High Growth