Графічна модель ринку капіталів.

Графічна модель ринку капіталів.

29. Інструменти ринку грошей і ринку капіталів.

30. Сутність грошової системи, її призначення та елементи.

31. Основні типи грошових систем, їх еволюція. Банки як інституційна основа грошової системи.

32. Створення і розвиток грошової системи України.

33. Державне регулювання грошового обороту як головне призначення грошової системи.

34. Методи прямого регулювання грошового обороту.

35. Платіжні системи і їх роль у регулюванні грошового обороту.

З6. Методи економічного регулювання грошового обороту.

37. Фіскально-бюджетна політика в системі регулювання грошового обороту.

38. Грошово-кредитна політика в системі регулювання грошового обороту, її переваги та недоліки порівняно з фіскально-бюджетною політикою.

39. Сутність, форми прояву та закономірності розвитку інфляції.

40. Причини інфляції. Види інфляції в залежності від її причин та темпів динаміки.

41. Економічні та соціальні наслідки інфляції.

42. Державне регулювання інфляції. Антиінфляційна політика.

43. Особливості інфляції в Україні.

44. Сутність, види та призначення грошових реформ.

45. Особливості проведення грошової реформи в Україні.

46. Соціальні та економічні наслідки проведення грошової реформи 1996р. в Україні.

47. Сутність, види та сфера використання валюти. Конвертованість валюти.

48. Валютний ринок: сутність, функції, елементи, види та інфраструктура.

49. Характеристика основних операцій на валютному ринку.

50. Сутність, призначення та види валютного курсу

5 1. Фіксований та плаваючий валютні курси, їх порівняльний аналіз та використання в монетарній практиці.

52. Чинники формування та інструменти регулювання валютного курсу.

53. Сутність, призначення, види та елементи валютної системи.

54. Валютна політика та валютне регулювання. Інструменти валютного регулювання.

55. Особливості формування валютної системи України.

56. Платіжний баланс у системі валютного регулювання, його суть, побудова та механізм використання.

57. Золотовалютні резерви, їх суть, призначення та використання.

58. Світова валютна система, її призначення та етапи розвитку.

59. Міжнародні валютні системи, створення та призначення Європейського валютного союзу.

60. Міжнародні ринки грошей та капіталів.

61. Загальна характеристика формування пропозиції грошей, її модель елементи та учасники.

62. Склад грошової бази, характеристика її окремих елементів. Позичена і не позичена грошова база.

63. Зв’язок грошової бази з активами та пасивами балансу центрального банку.

64. Механізм та інструменти впливу центрального банку на грошову базу.

65. Роль грошово-кредитного мультиплікатора у формуванні пропозиції грошей.

66. Простий грошовий мультиплікатор.

67. Вплив центрального та комерційних банків на мультиплікатор депозитів.

68. Вплив небанківських інституцій на грошово-кредитний мультиплікатор.

69.Показник „ готівка/ депозити”, його вплив на грошовий мультиплікатор та пропозицію грошей; чинники впливу на його динаміку.

70. Загальна характеристика зв’язку державного бюджету з пропозицією грошей.

71. Вплив бюджетного дефіциту на грошову базу.

72. Методи монетизації бюджетного дефіциту.

73. Узагальнююча характеристика чинників впливу на пропозицію грошей, їх перелік, регулятори та механізми впливу.

74. Роль грошово-кредитної політики в формуванні пропозиції грошей.

75. Поняття ролі грошей, її зв’язок з озвитком товарного виробництва.

76.Переваги монетарного господарства над бартерним.

77..Концепція нейтральності грошей, причини її появи та аргументація.

78. Чинники часового лагу як аргументи в критиці концепції нейтральності грошей.

79. Доведення нейтральності грошей на коротких часових інтервалах.

80..Дискусії щодо нейтральності грошей на довгих часових інтервалах.

81. Поняття межі між короткостроковими та довгостроковими інтервалами впливу грошей на економічний розвиток.

82. Передавальний механізм впливу грошей на реальну економіку в трактуванні Кейнса та сучасних дослідників. Етапи економічних змін під впливом монетарних чинників.

83. Характеристика окремих каналів передавального механізму.

84. Особливості передавального механізму в трансформаційній економіці України.

85. Вплив грошей на економіку в моделі AD-AS в короткостроковому періоді.

86. Вплив грошей на економіку в моделі AD-AS в довгостроковому періоді.

87. Дискусії про роль грошей та практика регулювання грошової пропозиції.

88. Загальні основи теорії грошей.

89. Товарна теорія грошей

90. Класична кількісна теорія грошей.

91. Вклад І. Фішера в розвиток кількісної теорії грошей. Рівняння обміну.

92. Кон’юнктурна теорія цінності грошей М.І. Туган-Барановського.

93. Кембріджська версія кількісної теорії грошей.

94. Вклад Кейнса в розвиток теорії грошей.

95. Сучасний монетаризм та внесок М. Фрідмана у його формування.

96. Сучасний кейнсіансько-неокласичний синтез.

97. Грошово-кредитна політика України у світлі грошових теорій.

98. Сутність та структура кредиту. Основні ознаки кредитних відносин.

99. Загальні передумови та чинники необхідності кредиту.

100. Функції кредиту.

101. Єдність та відмінності між кредитом та іншими економічними категоріями.

102. Стадії та закономірності руху кредиту.

103. Принципи кредитування.

104. Класифікація кредиту. Поняття форми та виду кредиту.

105.Характеристика міжгосподарського кредиту.

106. Характеристика банківського кредиту.

107. Характеристика державного та споживчого кредиту.

108. Економічні межі кредиту.

109. Роль кредиту в забезпеченні економічного зростання.

110. Суть та види процента: за видами позичок, за реальністю доходу, за видами 111. фінансових інструментів. Процентна ставка та маржа.

112. Вимірники процентної ставки.

113. Поточна вартість та дисконтування майбутньої вартості.

114. Дохід на момент погашення. Дисконтний дохід.

115.Теорія вибору портфеля активів.

116. Види активів та чинники зміни попиту на активи.

117. Поведінка ринкових процентних ставок.

118. Взаємозв’язок між рівнем процентної ставки та ціною облігації.

119. Ризикова структура процентної ставки.

120. Строкова структура процентної ставки.

121. Способи нарахування процентних доходів. Нарахування процентів при постійній базі і простій ставці.

122. Нарахування процентів при змінній базі. Види змінної бази. Складні проценти.

123. Нарахування процентів за плаваючими процентними ставками.

124. Функції та роль процента.

125. Сутність фінансового посередництва, його призначення та класифікація.

126. Види фінансових посередників.

127. Послуги фінансових посередників.

128. Економічні вигоди фінансового посередництва.

129. Банки як провідні фінансові посередники.

130. Загальна характеристика небанківських фінансових посередників.

131. Необхідність та цілі фінансового регулювання.

132. Банківська система в механізмі фінансового регулювання, її сутність, цілі та функції.

133. Принципи побудови банківської системи та її особливості в Україні.

134. Інновації у фінансовому посередництві.

135. Призначення та класифікація комерційних банків.

136. Походження та розвиток комерційних банків.

137. Банківництво як окрема галузь економіки.

138. Організація діяльності комерційних банків.

139. Баланс комерційного банку. Види пасивних операцій.

140. Активні операції комерційних банків.

141. Комісійно-посередницькі операції банків.

142. Формування і використання прибутку банку.

143. Банківські ризики та основи їх менеджменту.

144. Стабільність банків і механізм її забезпечення.

145. Розвиток комерційних банків в Україні.

146. Міжнародне банківництво.

147. Призначення, роль та основи організації центрального банку.

148. Походження та розвиток центральних банків.

149. Незалежний статус центральних банків.

150. Функції центрального банку.

151. Грошово-кредитна політика центрального банку.

152. Місце центрального банку в системі банківського регулювання та нагляду.

153. Інтеграційні процеси та створення міжнародних валютно-кредитних установ.

154. Міжнародний валютний фонд і його діяльність в Україні.

155. Світовий банк.

156. Регіональні міжнародні кредитно-фінансові установи.

157. Європейський банк реконструкції та розвитку.

158. Банк міжнародних розрахунків.

 

 

ЄБРР

ЄБРР — міжнародний фінансово-кредитний інститут, який надає допомогу країнам від Центральної Європи до Центральної Азії для проведення ринкових реформ, активного інтегрування економік цих країн у міжнародні господарські зв'язки. Створений в 1991 році (штаб-квартира — в Лондоні).

Акціонерами Банку є 61 держава, Європейська комісія та Європейський інвестиційний банк. Капітал — 20 млрд. євро. Країнам ЄЕС належить 55,12% капіталу, США — 10%, Японії — 8,52%, країнам операцій — 11,78% (в тому числі Україні — 0,8%), іншим акціонерам — 14,58%. Кожна країна-член представлена у Раді керуючих та Раді директорів Банку. Збори акціонерів проводяться щорічно ЄБРР працює лише на комерційних засадах. На відміну від МВФ, надає тільки цільові кредити під конкретні проекти приватним і державним структурам на потреби розвитку економіки. 60% позичкових засобів спрямовуються у приватний і 40% — у державний сектор. Крім цільових кредитів ЄБРР здійснює прямі інвестиції, а також надає технічну допомогу (консультації, курси навчання банкірів та менеджерів, допомога в організації систем розподілу продовольства). Спеціальних коштів для надання технічної допомоги ЄБРР не має, а залучає інші ресурси, в тому числі із створених у країнах ЄС спеціальних фондів, міжнародних організацій. Завданнями ЄБРР, що визначають пріоритети його діяльності, є: — зміцнення фінансового сектору;— сприяння виникненню та розвитку дрібних та середніх підприємств; — допомога у галузі інфраструктури; — підтримка структурної перебудови великих підприємств; — створення сприятливого інвестиційного клімату; — залучення прямих іноземних інвестицій та заохочення спільного фінансування проектів.

Україна вступила до ЄБРР 13 серпня 1992 р. Мале та середнє підприємництво в нашій країні поки що розвинуте недостатньо, і міжнародне співробітництво з Банком максимально спрямоване на сприяння розвитку цього перспективного сектору економіки. Після вступу України до ЄБРР їй було відкрито кредитну лінію ЄС на суму 130 млн. екю, яку практично відразу було використано.

Пріоритетами діяльності ЄБРР в Україні є такі:— підтримка розвитку приватного сектору;— підтримка приватизації;— підтримка зміцнення фінансового сектору, насамперед через фінансування мікро -, малих та середніх підприємств;— сприяння приватним інвестиціям у харчову промисловість та розвиток сільського господарства;— раціоналізація енергетичної галузі;— розвиток малих та середніх підприємств (МСП);— модернізація і реформа основних галузейінфраструктури.

Якісні властивості грошей.

Найбільш актуальними в сучасних умовах є такі властивості грошей: стабільність вартості, економічність, тривалість використання, однорідність, подільність, портативність. Базовою властивістю грошей є стабільність вартості, підтримання якої є одним з центральних економічних завдань. Важливою властивістю грошей є їх економічність, яка дає змогу суспільству мінімізувати витрати на виготовлення грошей і забезпечити ними потреби обороту. Важливим способом забезпечення економічної готівки є довгостроковість її використання, яку вважають властивістю грошей. Однорідність грошей є властивістю, яка вимагається від усіх форм грошей. Особливо гостро вирішувалось питання однорідності, коли носієм грошей виступали звичайні товари, оскільки кожний екземпляр таких грошей істотно відрізнявся від інших. Гроші повинні мати і таку властивість, як подільність. Для здійснення платежів швидко, без додаткових витрат, гроші повинні легко ділитися на будь – які частини. Останньою властивістю грошей є їх портативність. Вони мають бути такими, щоб їх легко було носити, зручно ними користуватися в повсякденному житті.

 

7. Функції грошей.

Функція грошей як міри вартості. Ця функція розглядає призначення грошей так: вони забезпечують вираження і вимірювання вартості і товарів, форму ціни. Ця функція реалізується в органічному поєднанні з масштабом цін, який має юридичний характер і залежить від волі держави і виражає не вартість, а ціну. Функція грошей як засобу обігу. Гроші виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їх обіг. Гроші ідеальний засіб товарного обігі, щоб бути засобом обігу, гроші мають корисне застосування визнанням суб ринку, яке можливе за умови, що гроші будуть виконувати функцію збереження вартості. Суб ринку беруть гроші в обмін на товари чи послуги, бо переконані, що вони в будь-який момент зможуть обміняти їх на еквівалентні матеріальні блага. Маса грошей в обігу = Сума цін на товари та послуги / швидкість обороту грошей. Функція грошей як засобу платежу. Полягає в обс. погашення різноманітних боргових зобов. між суб економічних відносин. Ця функція походить з товарообороту. (зумовлена продажем товарів у кредит і поагшенням його грошима) Ринок висуває вимогу сталості грошей, тобто погіршення кредитних відносин погіршує платежі у к-ному та якісному вигляді. Якщо за час користування кредитом гроші знеціняться, то кредитор не поверне позиченої ним вартості і зазнає збитків. Боржник матиме виграш. Тому потрібно коригувати процентну ставку відповідно до знецінення грошей. Функція грошей як засобу нагромадження вартості. Пов. з їхньою здатністю бути засобом збереження вартості, представ. абст. форми багатства. Стало можливим коли товаровиробник зміг частину виручки відкладати на майбутнє.. Спочатку була одна ціль - зберегти вартість, тобто втілити в брусках дорогого металу, щоб зберегти на випадок соціальних потрясінь..У такій формі абстрактне багатство називалося скарбом. З розвитком тов. виробництва і грошових відносин урізноманітнювалися цілі нагромадження скарбу. Замість ховати стало модно демонструвати- естетична форма багатства, втілена в прикрасах..створення резерву платіжних засобівнадало багатству відтворювального характеру і зорієнтівало на заб. зростання прибутку. Товаровиробники стали нагром. для розширення виробництва й одержання додаткового прибуткую.Зрозвитком змінювалися і форми від золота,с рібла до паперових, депоз, електрон. Проте державні запаси золота офіційно включаються до золотовалютних резервів країни і слугують резервом світових грошей. Функція світових грошей. Світові гроші – це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнородному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами. Виділення функції світових грошей зумовлене особливостями руху вартості на світовому ринку, які визначаються поділом цього ринку державними кордонами. Завдяки цьому поділу виникає специфічний суб’єкт – держава. Гроші на світовому ринку виконують функції загального платіжного засобу, загального купівельного засобу, засобу перенесення багатства з однієї країни в іншу. Світові гроші функціонують і як міра вартості та рахункові одиниці, оскільки національні ціни жодної країни на можуть повністю задовольнити потреби світового ринку і на ньому формується своя система цін. В сучасних умовах на міжнародних ринках світові гроші, передусім як платіжний та закупівельний засоби, успішно виступають у національній валюті та без внутрішньої субстанціональної вартості.

 

Процентна ставка та маржа

Існують різні способи нарахування процентів, які залежать від умов договору позички. Відповідно застосовують різні види процентних ставок, кожна з яких має свої ознаки. Зокрема, проценти розрізняються за базою, яка береться для їх нарахування. При постійній базі використовуються прості, а при змінній - складні процентні ставки. Процентні ставки можуть бути фіксованими або "плаваючими". В останньому випадку фіксується не сама ставка, а лише базова ставка і розмір надбавки до неї.

Маржа (від фр. marge край) - різниця між процентними ставками за наданий кредит і за залучені ресурси. Розмір маржі залежить від фінансового стану позичальника, строку кредиту, темпів інфляції, процентної ставки, яка сплачена за залучені кредитні ресурси тощо, і може бути постійним або змінним протягом терміну існування кредитних відносин між сторонами кредитної угоди. Інколи її розмір може обмежуватись центральним банком країни.

 

117. Ринкова норма процента, її сутність, межі коливання та чинники зміни.

Та норма позичкового процента, яка існує на грошовому ринку в кожен даний момент, називається ринковою нормою процента. А норма позичкового процента, яка переважає в країні протягом більш-менш тривалого відрізку часу, є середньою нормою процента. Зазвичай середня норма позичкового процента коли-вається в межах середньої норми прибутку.Взагалі ж у генеральній перспективі норма позичкового процента має тентенцію до зниження. Мінімальну межу норми позичкового процента точно встано-вити неможливо, хоч іноді вона дорівнює нулю. Такою процентнаставка буває дуже рідко, бо за такої ставки немає сенсу надаватипозичковий капітал у кредит. Проте банки можуть надавати кре-дит під процентні ставки, нижчі за ринкові. Адже вони формуютьсвої кредитні ресурси з різних джерел, вартість коштів з яких зна-чно різниться. Верхня межа процентної ставки теоретично дорівнює середнійнормі прибутку. Проте в окремі періоди процентна ставка має вла-стивість різко коливатися. Це передусім відбувається під впливомзміни фаз економічного циклу. Так, під час економічної кризи ско-рочення виробництва і надлишок реального капіталу супрово-джуються гострою нестачею позичкового капіталу і різким підви-щенням норми процента. У період застою (депресії), коли частина продуктивного капіта-лу набуває грошової форми, нагромадження позичкового капіталувипереджає нагромадження реального капіталу, знижується середня норма прибутку і норма позичкового процента. Під час пожвав-лення економіки попит на капітал у країні, де він є, зростає дужеповільно: підприємці здебільшого обходяться власними коштами.Тому процентна ставка зростає повільно. У період економічногозростання попит на кредит швидко зростає за недостатніх обсягівпозичкового капіталу, а тому підвищуються процентні ставки, однак, як правило, вони не перевищують середньої норми прибутку.

118. Коли процентні ставки змін, то наведена вартість цих платежів зміни, а також, в результаті чого ціна облігації змінюватися разом з ним. Зазначимо, що оскільки фактор процентна ставка в знаменнику, то у зворотній залежності від ціни облігації.

Відносини між цін на облігації і переважаючих процентних ставок не є ні простим, ні лінійної. Скільки цін на облігації рости чи падати залежно від умов облігації, поточна прибутковість облігацій, і чи є облігації мають вбудовані опції, такі як викликаються або обчислюваною. Бертон Г. Малкіеля описав більшість з важливих загальних відносин між процентними ставками і ціни на облігації.

- Найбільш очевидний зв'язок, легко бачити на малюнку нижче, є те, що, коли процентні ставки зростають, то падіння цін на облігації, збільшуючи прибутковість у поточних ринкових процентних ставок по облігаціях рівної довжини та термін кредитного рейтингу, і навпаки.

- Збільшення врожайності облігації до погашення результати в меншу зміна ціни облігації, ніж зниження рівної величини. Як ви можете бачити на малюнку нижче, зниження врожайності на певній збільшується кількість ціна облігації більше ніж збільшення виходу на ту ж суму зменшується ціна облігації.

- Чим вище прибутковість облігації, тим менше вона змінюється в ціні на одиницю зміни прибутковості. У наведеному нижче графіку, високоврожайний облігацій буде в правій нижній частині графа, де зміна ціни облігацій менше на одиницю зміни прибутковості. Таким чином, наступні слідства вірні:

- Процентний ризик обернено пропорційна поточна прибутковість до погашення облігацій вища прибутковість до погашення, тим менше ціна буде змінюватися для даної зміни процентних ставок. Це має сенс, тому що будь-яка зміна процентної ставки буде менший відсоток, ніж висока прибутковість для менша доходність.

- Процентний ризик також обернено пропорційна ставкою купона облігацій. Чим вища ставка, тим менше ціна облігації зміни для даної зміни процентних ставок. З купонних виплат крупніше, облігації отримує більше грошей раніше, що збільшує поточну вартість майбутніх грошових потоків облігації.

119 Ризикова структура процентної ставки. Ризикові чинники впливу на ринкову норму процента. Зазвичай різні активи, наприклад, облігації з однаковою чи бли-зькою тривалістю часу до погашення, мають різні процентні ставкичерез різні графіки виплат доходу за ними. Окрім цього, процентніставки на різні види цінних паперів відрізняються одна від одної убудь-якому році. Таке співвідношення між цими процентними ста-вками називають ризиковою структурою процентних ставок, абоструктурою процентних ставок за ступенем ризику.

На процентні ставки впливають також строки погашення бор-гових зобов'язань. Взаємозв'язок між процентними ставками наборгові зобов'язання з різними строками погашення називаєтьсястроковою структурою процентних ставок, або структуроюпроцентних ставок за строками погашення.

Ризикова структура процентних ставок залежить від сту-пеня ризику невиконання зобов'язань, рівня ліквідності активу,порядку оподаткування доходів на ті чи ті активи, вартості інформації про стан грошового ринку та гравців на ньому.

Ризик невиконання зобов 'язань спричинюється неоднаковоюспроможністю боржників повернути основну суму боргу та спла-тити проценти відповідно до боргової угоди. Різниця між тими процентними ставками, які виплачу-ються на звичайні цінні папери, і ставками на державні цінніпапери називається ризиковою премією. Вона показує, яку вели-чину процента може заробити інвестор, купуючи ризикові цінніпапери замість державних.

 

 

120 Строкова структура процентної ставки. Теорії, що пояснюють залежність норми процента від строків погашення заборгованості.

Строкова структура процентних ставок означає, що за всіхінших рівних умов рівень процентної ставки зростає зі зростан-ням строку позички і, навпаки, знижується при його скороченні.Це випливає, як говорилось вище, з вартості грошей сьогодні і вмайбутньому. Окрім цього, на рівень процентної ставки впливаєпрогнозування тренду процентних ставок на перспективу. Він, усвою чергу, залежить від багатьох відомих і невідомих чинників.Відомим є чинник зниження рівня процентних ставок через влас-тивість до зниження середньої норми прибутку. Решта чинників,які прогнозуються, на довгострокову перспективу визначитиважко. Тому в довгострокових позиках може застосовуватись«плаваюча» процентна ставка, яка залежить від конкретної ситу-ації на грошовому ринку у відповідний момент.

 

121. Способи нарахування і сплати процентних доходів.

Існують різні способи нарахування процентів, які залежать відумов договору позички. Відповідно застосовують різні види про-центних ставок, кожна з яких має свої ознаки. Зокрема, процентирозрізняються за базою, яка береться для їх нарахування. Прицьому застосовуються постійна чи послідовно змінна база длярозрахунку. У разі застосування змінної бази за неї береться сума,отримана на попередньому етапі нарощення, або дисконтування.Інакше кажучи, проценти нараховуються на проценти, тобто принарахуванні використовуються складні процентні ставки.Прикладом можуть бути наднаціональні процентні ставки,які застосовуються на євроринку валют. Наприклад, змінноюбазою вважається Лондонська міжбанківська ставка пропози-ції — ЛІБОР. До ЛІБОР додаєтьсянадбавка (спред) за кредитами. При цьому розмір спреда можебути постійним протягом усього строку користування позичкоючи змінним.У разі постійної бази використовуються прості процентніставки. Процентні ставки також можуть бути фіксованими або «пла-ваючими». Перша з них установлюється незмінною на весь пері-од користування позичкою. «Плаваюча» — процентна ставка, ве-личина якої змінюється залежно від обумовлених у кредитнійугоді чинників, наприклад, від зміни темпів інфляції, обліковоїставки центрального банку, зміни вартості кредитних ресурсів нагрошовому ринку тощо. У розрахунках на практиці застосовують так звані дискретні проценти, тобто проценти, які нараховуються за фіксовані у договірні періоди.Другий метод визначення суми погашення платежів полягає втому, що використовуються проценти з приближеним числомднів у періоді (рік — 360 днів, квартал — 90, місяць — 30 днів).Цей метод називається правилом торгівця При кредитуванні на споживчі потреби проценти, як правило,начисляють на всю суму позички і приєднують до основного бо-ргу ще в момент відкриття кредиту. Цей метод називають разо-вим нарахуванням процентів.Іноді банки за користування кредитом установлюють так званікаскадні процентні ставки щодо періодів користування креди-том.Складні проценти нараховуються тоді, коли проценти вклад-никові не виплачуються після їх нарахування за певний період(місяць, квартал, рік), а приєднуються до суми боргу для нарощення.

 

122. 123. Нарахування процентів.

Існують різні способи нарахування процентів, які залежать відумов договору позички. Відповідно застосовують різні види про-центних ставок, кожна з яких має свої ознаки. Зокрема, процентирозрізняються за базою, яка береться для їх нарахування. Прицьому застосовуються постійна чи послідовно змінна база длярозрахунку. У разі застосування змінної бази за неї береться сума,отримана на попередньому етапі нарощення, або дисконтування.Інакше кажучи, проценти нараховуються на проценти, тобто принарахуванні використовуються складні процентні ставки.Прикладом можуть бути наднаціональні процентні ставки,які застосовуються на євроринку валют. Наприклад, змінноюбазою вважається Лондонська міжбанківська ставка пропози-ції — ЛІБОР. До ЛІБОР додаєтьсянадбавка (спред) за кредитами. При цьому розмір спреда можебути постійним протягом усього строку користування позичкоючи змінним.У разі постійної бази використовуються прості процентніставки. Процентні ставки також можуть бути фіксованими або «пла-ваючими». Перша з них установлюється незмінною на весь пері-од користування позичкою. «Плаваюча» — процентна ставка, ве-личина якої змінюється залежно від обумовлених у кредитнійугоді чинників, наприклад, від зміни темпів інфляції, обліковоїставки центрального банку, зміни вартості кредитних ресурсів нагрошовому ринку тощо. У розрахунках на практиці застосовують так звані дискретні проценти, тобто проценти, які нараховуються за фіксовані у договірні періоди.Другий метод визначення суми погашення платежів полягає втому, що використовуються проценти з приближеним числомднів у періоді (рік — 360 днів, квартал — 90, місяць — 30 днів).Цей метод називається правилом торгівця При кредитуванні на споживчі потреби проценти, як правило,начисляють на всю суму позички і приєднують до основного бо-ргу ще в момент відкриття кредиту. Цей метод називають разо-вим нарахуванням процентів. Іноді банки за користування кредитом установлюють так званікаскадні процентні ставки щодо періодів користування креди-том. Складні проценти нараховуються тоді, коли проценти вклад-никові не виплачуються після їх нарахування за певний період(місяць, квартал, рік), а приєднуються до суми боргу для нарощення.

Метод нарахування по складних процентах полягає в тому, що в першому періоді нарахування здійснюється на первісну суму інвестицій (кредиту), після цього вона складається з начисленим процентом і в кожному наступному періоді проценти нараховуються на вже нарощену суму. Тож база для нарахування процентів постійнозмінюється. Використання у фінансових розрахунках простих і складних процентів дає неоднакові результати. Відмінності в них зумовлені термінами угод. При рівній величині простої і складної процентної ставки (iп = iс) та при терміні позички (інвестування) меншому 1 року (n < 1), нарощена сума, обчислена за простими процентними ставками, буде більшою за нарощену суму, обчислену за складними процентами, тобто 1 + iп n > (1 + iс)n. При терміні угоди більшому за рік (n > 1) нарощування за складними процентами випереджає нарощування за простими, тобто (1 + iпn) < (1 + iс)n.

 

124. Функції та роль процента.

Позичковий процент виконує функції розподілу прибутку,збереження позичкового капіталу та стимулювальну.Щодо розподільної функції, то, як уже зазначалося, прибуток,отриманий позичальником з використанням позичкового капіта-лу, розподіляється на дві частини — позичковий процент і під-приємницький дохід. Пропорція такого розподілу обумовлюєтьсядією перелічених вище чинників і закріплюється кредитною уго-дою. Функція збереження позичкового капіталу полягає в тому, щоза допомогою процента кредиторові забезпечується поверненнявід позичальника як мінімум вартості, рівноцінної тій, яка буланадана в кредит. Особливо дія цієї функції проявляється в пері-оди високих темпів інфляції. Адже інфляція породжує процент-ний ризик — небезпеку втрат: у кредиторів — унаслідок знижен-ня реальних процентних ставок за кредити відносно темпівінфляції, у боржників — при їх підвищенні. Стимулювальна функція процента полягає в тому, що вінспонукає позичальника ефективно використовувати передусімвласний капітал, а також надані йому кредитором у тимчасовекористування кошти: тримати на оптимальному рівні виробничізапаси, прискорювати процес виробництва і реалізації продук-ції, своєчасно розраховуватись зі своїми кредиторами. Функції процента визначають його роль у суспільстві. Насам-перед процент сприяє ефективнішому використанню кредиту,зміцненню комерційного чи господарського розрахунку. Процент сприяє й ефективнішому використанню суб'єктамигосподарювання своїх власних грошових коштів. Тримаючи їх убанку, на поточному чи депозитному рахунку, вони мають мож-ливість отримати додаткові доходи. Велику роль відіграє процент у стимулюванні населення фор-мувати свої заощадження та зберігати їх у банках. По-перше,отриманий процент захищає ці заощадження від знецінення вна-слідок інфляції. По-друге, процент на вклади є додатковим дохо-дом населення. По-третє, завдяки проценту населення широковтягується у фінансову систему, стає її активним суб'єктом
125. Сутність, призначення та види фінансового посередництва. Грошовий ринок за характером зв’язку між кредит–ми та позичальниками поділяється на два сектори: сектор прямого фін–ня та непрямого (опосередкованого) фін–ня. У секкторі непрямого фін–ня поряд з двома ббазовими суб’єктами, які умовно можна назвати кредитор–заощадник та позичальник–витратник, з’являється третій економічний суб’єкт, який є самостійним та рівноправним суб’єктом грошового ринку. Подібно до базових, він формує власні зобов’язання та вимоги та на цій підставі емітує власні фінансові інструменти, які стають об’єктом торгівлі на грошовому ринку. Це фінансові посередники, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників–витратників наз–ся фінансовим посередництвом. Прибутки фін–х посер–в формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов’язаними з їх залученням. Так, страхова компанія, акумулюючи кошти своїх клієнтів, створює нове зобов’язання – поліс, а розміщуючи ці кошти в банках чи цінних паперах, створює нову вимогу до позичальника. Загальна схема фін–го посередництва: Кредитори (дом–ні господарства, фірми, уряд, нерезиденти); Позичальники (фірми, дом–ні госп–ва, уряд, нерезиденти), а між ними фін–сові посередники. Зв’язки: кредитори до фп–гроші, а назад–зобов’язання. Позичальники до фп–вимоги, а назад–гроші. Економічне призначення фін посер–в полягає в забезпеченні базовим суб’єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування, на підвищення ефективності діяльності суб’єктів реальної економіки. Переваги фін–го посер–ва: оперативне розміщення вільних коштів в доходних активах, скорочення витрат баз–х суб–в на формування вільних коштів,послаблення фінансових ризиків,збільшення доходності позичкових капіталів тощо. Види фін–х посер–в: Вітчизняна літ–ра:1)банки, 2)небанківські фінансово–кредитні установи (парабанки). Американська літ–ра: 1)депозитні інституції, 2)договірні ощадні інституції, 3)інвестиційні посередники.Більш правомірним є класифікація фін–х посередників за одним критерієм (а не за трьома, як у амер–й літ–рі) – участь їх у формуванні пропозиції грошей: 1)банки, які через грошово–кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей; 2)небанківські фін–ві посередники (фін–кред установи), які такої здатності не мають. Усередині кожної з цих груп ще класиф–ї: напр–д, банки ділові та центральні, універсальні та спеціалізовані тощо.
126. Види фінансових посередників.

Сучасні фінансові посередники розглядаються як спеціалізовані професійні оператори ринку, інвестиційно-кредитні установи, що перерозподіляють ресурси між постачальниками і споживачами фінансового капіталу, між інвесторами/кредиторами та реципієнтами коштів на основі дії принципу зв'язку в динаміці руху активів.

На сьогодні фінансовими посередниками виступають:

- спеціалізовані інвестиційні компанії;

- банки;

- трастові компанії;

- кредитні спілки;

- страхові компанії;

- пенсійні фонди та ін.

Найголовніше завдання фінансових посередників - спрямовувати рух капіталу (збережень) до найефективніших споживачів. Базовою основою їх функціонування є реалізація кредитно-інвестиційних угод (тобто безпосереднє фінансування) та заміна прямого фінансування непрямим через випуск власних вторинних зобов'язань. Логічно, що предметом праці для посередників на ринку стають цінні папери й гроші.

Фінансові посередники є інституційними учасниками фінансового ринку. На відміну від індивідуальних учасників інституційні є колективними учасниками, які провадять різного виду професійну фінансову діяльність й розподіляють прибуток між засновниками відповідно до правових норм і конкретної угоди.
Згідно з вимогами чинного законодавства фінансові посередники можуть виконувати функції:

- з консолідації (акумуляції) збережень індивідуальних інвесторів у єдиний пул і подальше диверсифіковане вкладення накопиченого капіталу в різні проекти.;

- із забезпечення рівноваги на ринку капіталів через погодження пропозицій і попиту на фінансові ресурси.;

- з перерозподілу і зниження фінансових ризиків.;

- із забезпечення підвищеної ліквідності фінансових вкладень шляхом професійного портфельного управління активами.

.

Офіційні цілі МВФ

1.«сприяти міжнародній співпраці в валютно-фінансовій сфері»;

2.«сприяти розширенню і збалансованому росту міжнародної торгівлі» в інтересах розвитку виробничих ресурсів, досягнення високого рівня зайнятості і реальних доходів держав-членів;

3.«забезпечити стабільність валют, підтримувати упорядковані співвідношення валютної системи серед держав-членів» і не допускати «знецінення валют з метою отримання конкурентних переваг»;

4.надавати допомогу в створенні багатосторонньої системи розрахунків між державами-членами, а також в ліквідації валютних обмежень;