Теорія попиту на активи. Поняття активу, їх види, чинники, що визначають попит на активи.

Активи — це певний набір майна, нагромадженого у розпо-рядженні власника (економічного суб'єкта). Ними можуть бутигроші, цінні папери, земельні ділянки, будинки, машини та уста-ткування, цілісні виробничі комплекси, ювелірні вироби, творимистецтва й антикваріат, дорогоцінні метали і коштовне каміннятощо. Усі активи можна розділити на дві групи:

— фінансові активи (готівка, поточні та строкові депозити, ак-ції, облігації, інші боргові зобов'язання);

— матеріальні активи (будинки, земельні ділянки, машини,твори мистецтва, дорогоцінні метали, іноземна валюта тощо).

Набір певних активів заведено називати портфелем активів,тобто можна говорити про загальний портфель активів, портфельфінансових активів, портфель матеріальних активів. Набір певних активів заведено називати портфелем активів. При цьомуперевага буде надана тому способу зберігання грошей, який при-несе більший дохід, дозволить швидше і без втрат у разі потребивикористати свій вклад, тобто має вищу ліквідність і вищу надій-ність, а значить і меншу ризиковість. Отже, на формування портфеля активів впливає ціла низка окре-мих чинників: рівень багатства (доходів) економічних суб'єктів, рі-вень дохідності окремих активів, рівні їх ризиковості та ліквідності,вартість інформації про окремі активи та їх емітентів

 

Процентна ставка та маржа

Існують різні способи нарахування процентів, які залежать від умов договору позички. Відповідно застосовують різні види процентних ставок, кожна з яких має свої ознаки. Зокрема, проценти розрізняються за базою, яка береться для їх нарахування. При постійній базі використовуються прості, а при змінній - складні процентні ставки. Процентні ставки можуть бути фіксованими або "плаваючими". В останньому випадку фіксується не сама ставка, а лише базова ставка і розмір надбавки до неї.

Маржа (від фр. marge край) - різниця між процентними ставками за наданий кредит і за залучені ресурси. Розмір маржі залежить від фінансового стану позичальника, строку кредиту, темпів інфляції, процентної ставки, яка сплачена за залучені кредитні ресурси тощо, і може бути постійним або змінним протягом терміну існування кредитних відносин між сторонами кредитної угоди. Інколи її розмір може обмежуватись центральним банком країни.

 

117. Ринкова норма процента, її сутність, межі коливання та чинники зміни.

Та норма позичкового процента, яка існує на грошовому ринку в кожен даний момент, називається ринковою нормою процента. А норма позичкового процента, яка переважає в країні протягом більш-менш тривалого відрізку часу, є середньою нормою процента. Зазвичай середня норма позичкового процента коли-вається в межах середньої норми прибутку.Взагалі ж у генеральній перспективі норма позичкового процента має тентенцію до зниження. Мінімальну межу норми позичкового процента точно встано-вити неможливо, хоч іноді вона дорівнює нулю. Такою процентнаставка буває дуже рідко, бо за такої ставки немає сенсу надаватипозичковий капітал у кредит. Проте банки можуть надавати кре-дит під процентні ставки, нижчі за ринкові. Адже вони формуютьсвої кредитні ресурси з різних джерел, вартість коштів з яких зна-чно різниться. Верхня межа процентної ставки теоретично дорівнює середнійнормі прибутку. Проте в окремі періоди процентна ставка має вла-стивість різко коливатися. Це передусім відбувається під впливомзміни фаз економічного циклу. Так, під час економічної кризи ско-рочення виробництва і надлишок реального капіталу супрово-джуються гострою нестачею позичкового капіталу і різким підви-щенням норми процента. У період застою (депресії), коли частина продуктивного капіта-лу набуває грошової форми, нагромадження позичкового капіталувипереджає нагромадження реального капіталу, знижується середня норма прибутку і норма позичкового процента. Під час пожвав-лення економіки попит на капітал у країні, де він є, зростає дужеповільно: підприємці здебільшого обходяться власними коштами.Тому процентна ставка зростає повільно. У період економічногозростання попит на кредит швидко зростає за недостатніх обсягівпозичкового капіталу, а тому підвищуються процентні ставки, однак, як правило, вони не перевищують середньої норми прибутку.

118. Коли процентні ставки змін, то наведена вартість цих платежів зміни, а також, в результаті чого ціна облігації змінюватися разом з ним. Зазначимо, що оскільки фактор процентна ставка в знаменнику, то у зворотній залежності від ціни облігації.

Відносини між цін на облігації і переважаючих процентних ставок не є ні простим, ні лінійної. Скільки цін на облігації рости чи падати залежно від умов облігації, поточна прибутковість облігацій, і чи є облігації мають вбудовані опції, такі як викликаються або обчислюваною. Бертон Г. Малкіеля описав більшість з важливих загальних відносин між процентними ставками і ціни на облігації.

- Найбільш очевидний зв'язок, легко бачити на малюнку нижче, є те, що, коли процентні ставки зростають, то падіння цін на облігації, збільшуючи прибутковість у поточних ринкових процентних ставок по облігаціях рівної довжини та термін кредитного рейтингу, і навпаки.

- Збільшення врожайності облігації до погашення результати в меншу зміна ціни облігації, ніж зниження рівної величини. Як ви можете бачити на малюнку нижче, зниження врожайності на певній збільшується кількість ціна облігації більше ніж збільшення виходу на ту ж суму зменшується ціна облігації.

- Чим вище прибутковість облігації, тим менше вона змінюється в ціні на одиницю зміни прибутковості. У наведеному нижче графіку, високоврожайний облігацій буде в правій нижній частині графа, де зміна ціни облігацій менше на одиницю зміни прибутковості. Таким чином, наступні слідства вірні:

- Процентний ризик обернено пропорційна поточна прибутковість до погашення облігацій вища прибутковість до погашення, тим менше ціна буде змінюватися для даної зміни процентних ставок. Це має сенс, тому що будь-яка зміна процентної ставки буде менший відсоток, ніж висока прибутковість для менша доходність.

- Процентний ризик також обернено пропорційна ставкою купона облігацій. Чим вища ставка, тим менше ціна облігації зміни для даної зміни процентних ставок. З купонних виплат крупніше, облігації отримує більше грошей раніше, що збільшує поточну вартість майбутніх грошових потоків облігації.

119 Ризикова структура процентної ставки. Ризикові чинники впливу на ринкову норму процента. Зазвичай різні активи, наприклад, облігації з однаковою чи бли-зькою тривалістю часу до погашення, мають різні процентні ставкичерез різні графіки виплат доходу за ними. Окрім цього, процентніставки на різні види цінних паперів відрізняються одна від одної убудь-якому році. Таке співвідношення між цими процентними ста-вками називають ризиковою структурою процентних ставок, абоструктурою процентних ставок за ступенем ризику.

На процентні ставки впливають також строки погашення бор-гових зобов'язань. Взаємозв'язок між процентними ставками наборгові зобов'язання з різними строками погашення називаєтьсястроковою структурою процентних ставок, або структуроюпроцентних ставок за строками погашення.

Ризикова структура процентних ставок залежить від сту-пеня ризику невиконання зобов'язань, рівня ліквідності активу,порядку оподаткування доходів на ті чи ті активи, вартості інформації про стан грошового ринку та гравців на ньому.

Ризик невиконання зобов 'язань спричинюється неоднаковоюспроможністю боржників повернути основну суму боргу та спла-тити проценти відповідно до боргової угоди. Різниця між тими процентними ставками, які виплачу-ються на звичайні цінні папери, і ставками на державні цінніпапери називається ризиковою премією. Вона показує, яку вели-чину процента може заробити інвестор, купуючи ризикові цінніпапери замість державних.

 

 

120 Строкова структура процентної ставки. Теорії, що пояснюють залежність норми процента від строків погашення заборгованості.

Строкова структура процентних ставок означає, що за всіхінших рівних умов рівень процентної ставки зростає зі зростан-ням строку позички і, навпаки, знижується при його скороченні.Це випливає, як говорилось вище, з вартості грошей сьогодні і вмайбутньому. Окрім цього, на рівень процентної ставки впливаєпрогнозування тренду процентних ставок на перспективу. Він, усвою чергу, залежить від багатьох відомих і невідомих чинників.Відомим є чинник зниження рівня процентних ставок через влас-тивість до зниження середньої норми прибутку. Решта чинників,які прогнозуються, на довгострокову перспективу визначитиважко. Тому в довгострокових позиках може застосовуватись«плаваюча» процентна ставка, яка залежить від конкретної ситу-ації на грошовому ринку у відповідний момент.

 

121. Способи нарахування і сплати процентних доходів.

Існують різні способи нарахування процентів, які залежать відумов договору позички. Відповідно застосовують різні види про-центних ставок, кожна з яких має свої ознаки. Зокрема, процентирозрізняються за базою, яка береться для їх нарахування. Прицьому застосовуються постійна чи послідовно змінна база длярозрахунку. У разі застосування змінної бази за неї береться сума,отримана на попередньому етапі нарощення, або дисконтування.Інакше кажучи, проценти нараховуються на проценти, тобто принарахуванні використовуються складні процентні ставки.Прикладом можуть бути наднаціональні процентні ставки,які застосовуються на євроринку валют. Наприклад, змінноюбазою вважається Лондонська міжбанківська ставка пропози-ції — ЛІБОР. До ЛІБОР додаєтьсянадбавка (спред) за кредитами. При цьому розмір спреда можебути постійним протягом усього строку користування позичкоючи змінним.У разі постійної бази використовуються прості процентніставки. Процентні ставки також можуть бути фіксованими або «пла-ваючими». Перша з них установлюється незмінною на весь пері-од користування позичкою. «Плаваюча» — процентна ставка, ве-личина якої змінюється залежно від обумовлених у кредитнійугоді чинників, наприклад, від зміни темпів інфляції, обліковоїставки центрального банку, зміни вартості кредитних ресурсів нагрошовому ринку тощо. У розрахунках на практиці застосовують так звані дискретні проценти, тобто проценти, які нараховуються за фіксовані у договірні періоди.Другий метод визначення суми погашення платежів полягає втому, що використовуються проценти з приближеним числомднів у періоді (рік — 360 днів, квартал — 90, місяць — 30 днів).Цей метод називається правилом торгівця При кредитуванні на споживчі потреби проценти, як правило,начисляють на всю суму позички і приєднують до основного бо-ргу ще в момент відкриття кредиту. Цей метод називають разо-вим нарахуванням процентів.Іноді банки за користування кредитом установлюють так званікаскадні процентні ставки щодо періодів користування креди-том.Складні проценти нараховуються тоді, коли проценти вклад-никові не виплачуються після їх нарахування за певний період(місяць, квартал, рік), а приєднуються до суми боргу для нарощення.

 

122. 123. Нарахування процентів.

Існують різні способи нарахування процентів, які залежать відумов договору позички. Відповідно застосовують різні види про-центних ставок, кожна з яких має свої ознаки. Зокрема, процентирозрізняються за базою, яка береться для їх нарахування. Прицьому застосовуються постійна чи послідовно змінна база длярозрахунку. У разі застосування змінної бази за неї береться сума,отримана на попередньому етапі нарощення, або дисконтування.Інакше кажучи, проценти нараховуються на проценти, тобто принарахуванні використовуються складні процентні ставки.Прикладом можуть бути наднаціональні процентні ставки,які застосовуються на євроринку валют. Наприклад, змінноюбазою вважається Лондонська міжбанківська ставка пропози-ції — ЛІБОР. До ЛІБОР додаєтьсянадбавка (спред) за кредитами. При цьому розмір спреда можебути постійним протягом усього строку користування позичкоючи змінним.У разі постійної бази використовуються прості процентніставки. Процентні ставки також можуть бути фіксованими або «пла-ваючими». Перша з них установлюється незмінною на весь пері-од користування позичкою. «Плаваюча» — процентна ставка, ве-личина якої змінюється залежно від обумовлених у кредитнійугоді чинників, наприклад, від зміни темпів інфляції, обліковоїставки центрального банку, зміни вартості кредитних ресурсів нагрошовому ринку тощо. У розрахунках на практиці застосовують так звані дискретні проценти, тобто проценти, які нараховуються за фіксовані у договірні періоди.Другий метод визначення суми погашення платежів полягає втому, що використовуються проценти з приближеним числомднів у періоді (рік — 360 днів, квартал — 90, місяць — 30 днів).Цей метод називається правилом торгівця При кредитуванні на споживчі потреби проценти, як правило,начисляють на всю суму позички і приєднують до основного бо-ргу ще в момент відкриття кредиту. Цей метод називають разо-вим нарахуванням процентів. Іноді банки за користування кредитом установлюють так званікаскадні процентні ставки щодо періодів користування креди-том. Складні проценти нараховуються тоді, коли проценти вклад-никові не виплачуються після їх нарахування за певний період(місяць, квартал, рік), а приєднуються до суми боргу для нарощення.

Метод нарахування по складних процентах полягає в тому, що в першому періоді нарахування здійснюється на первісну суму інвестицій (кредиту), після цього вона складається з начисленим процентом і в кожному наступному періоді проценти нараховуються на вже нарощену суму. Тож база для нарахування процентів постійнозмінюється. Використання у фінансових розрахунках простих і складних процентів дає неоднакові результати. Відмінності в них зумовлені термінами угод. При рівній величині простої і складної процентної ставки (iп = iс) та при терміні позички (інвестування) меншому 1 року (n < 1), нарощена сума, обчислена за простими процентними ставками, буде більшою за нарощену суму, обчислену за складними процентами, тобто 1 + iп n > (1 + iс)n. При терміні угоди більшому за рік (n > 1) нарощування за складними процентами випереджає нарощування за простими, тобто (1 + iпn) < (1 + iс)n.

 

124. Функції та роль процента.

Позичковий процент виконує функції розподілу прибутку,збереження позичкового капіталу та стимулювальну.Щодо розподільної функції, то, як уже зазначалося, прибуток,отриманий позичальником з використанням позичкового капіта-лу, розподіляється на дві частини — позичковий процент і під-приємницький дохід. Пропорція такого розподілу обумовлюєтьсядією перелічених вище чинників і закріплюється кредитною уго-дою. Функція збереження позичкового капіталу полягає в тому, щоза допомогою процента кредиторові забезпечується поверненнявід позичальника як мінімум вартості, рівноцінної тій, яка буланадана в кредит. Особливо дія цієї функції проявляється в пері-оди високих темпів інфляції. Адже інфляція породжує процент-ний ризик — небезпеку втрат: у кредиторів — унаслідок знижен-ня реальних процентних ставок за кредити відносно темпівінфляції, у боржників — при їх підвищенні. Стимулювальна функція процента полягає в тому, що вінспонукає позичальника ефективно використовувати передусімвласний капітал, а також надані йому кредитором у тимчасовекористування кошти: тримати на оптимальному рівні виробничізапаси, прискорювати процес виробництва і реалізації продук-ції, своєчасно розраховуватись зі своїми кредиторами. Функції процента визначають його роль у суспільстві. Насам-перед процент сприяє ефективнішому використанню кредиту,зміцненню комерційного чи господарського розрахунку. Процент сприяє й ефективнішому використанню суб'єктамигосподарювання своїх власних грошових коштів. Тримаючи їх убанку, на поточному чи депозитному рахунку, вони мають мож-ливість отримати додаткові доходи. Велику роль відіграє процент у стимулюванні населення фор-мувати свої заощадження та зберігати їх у банках. По-перше,отриманий процент захищає ці заощадження від знецінення вна-слідок інфляції. По-друге, процент на вклади є додатковим дохо-дом населення. По-третє, завдяки проценту населення широковтягується у фінансову систему, стає її активним суб'єктом
125. Сутність, призначення та види фінансового посередництва. Грошовий ринок за характером зв’язку між кредит–ми та позичальниками поділяється на два сектори: сектор прямого фін–ня та непрямого (опосередкованого) фін–ня. У секкторі непрямого фін–ня поряд з двома ббазовими суб’єктами, які умовно можна назвати кредитор–заощадник та позичальник–витратник, з’являється третій економічний суб’єкт, який є самостійним та рівноправним суб’єктом грошового ринку. Подібно до базових, він формує власні зобов’язання та вимоги та на цій підставі емітує власні фінансові інструменти, які стають об’єктом торгівлі на грошовому ринку. Це фінансові посередники, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників–витратників наз–ся фінансовим посередництвом. Прибутки фін–х посер–в формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов’язаними з їх залученням. Так, страхова компанія, акумулюючи кошти своїх клієнтів, створює нове зобов’язання – поліс, а розміщуючи ці кошти в банках чи цінних паперах, створює нову вимогу до позичальника. Загальна схема фін–го посередництва: Кредитори (дом–ні господарства, фірми, уряд, нерезиденти); Позичальники (фірми, дом–ні госп–ва, уряд, нерезиденти), а між ними фін–сові посередники. Зв’язки: кредитори до фп–гроші, а назад–зобов’язання. Позичальники до фп–вимоги, а назад–гроші. Економічне призначення фін посер–в полягає в забезпеченні базовим суб’єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування, на підвищення ефективності діяльності суб’єктів реальної економіки. Переваги фін–го посер–ва: оперативне розміщення вільних коштів в доходних активах, скорочення витрат баз–х суб–в на формування вільних коштів,послаблення фінансових ризиків,збільшення доходності позичкових капіталів тощо. Види фін–х посер–в: Вітчизняна літ–ра:1)банки, 2)небанківські фінансово–кредитні установи (парабанки). Американська літ–ра: 1)депозитні інституції, 2)договірні ощадні інституції, 3)інвестиційні посередники.Більш правомірним є класифікація фін–х посередників за одним критерієм (а не за трьома, як у амер–й літ–рі) – участь їх у формуванні пропозиції грошей: 1)банки, які через грошово–кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей; 2)небанківські фін–ві посередники (фін–кред установи), які такої здатності не мають. Усередині кожної з цих груп ще класиф–ї: напр–д, банки ділові та центральні, універсальні та спеціалізовані тощо.
126. Види фінансових посередників.

Сучасні фінансові посередники розглядаються як спеціалізовані професійні оператори ринку, інвестиційно-кредитні установи, що перерозподіляють ресурси між постачальниками і споживачами фінансового капіталу, між інвесторами/кредиторами та реципієнтами коштів на основі дії принципу зв'язку в динаміці руху активів.

На сьогодні фінансовими посередниками виступають:

- спеціалізовані інвестиційні компанії;

- банки;

- трастові компанії;

- кредитні спілки;

- страхові компанії;

- пенсійні фонди та ін.

Найголовніше завдання фінансових посередників - спрямовувати рух капіталу (збережень) до найефективніших споживачів. Базовою основою їх функціонування є реалізація кредитно-інвестиційних угод (тобто безпосереднє фінансування) та заміна прямого фінансування непрямим через випуск власних вторинних зобов'язань. Логічно, що предметом праці для посередників на ринку стають цінні папери й гроші.

Фінансові посередники є інституційними учасниками фінансового ринку. На відміну від індивідуальних учасників інституційні є колективними учасниками, які провадять різного виду професійну фінансову діяльність й розподіляють прибуток між засновниками відповідно до правових норм і конкретної угоди.
Згідно з вимогами чинного законодавства фінансові посередники можуть виконувати функції:

- з консолідації (акумуляції) збережень індивідуальних інвесторів у єдиний пул і подальше диверсифіковане вкладення накопиченого капіталу в різні проекти.;

- із забезпечення рівноваги на ринку капіталів через погодження пропозицій і попиту на фінансові ресурси.;

- з перерозподілу і зниження фінансових ризиків.;

- із забезпечення підвищеної ліквідності фінансових вкладень шляхом професійного портфельного управління активами.

.