Небанківські фінансові посередники, їх види, призначення та особливості діяльності в Україні. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Небанківські фінансові посередники, їх види, призначення та особливості діяльності в Україні.



Фінансові посередники:- банки;- небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи називають ще спеціалізованими фінансово-кредитними установами, чи парабанками.

Небанківські фінансово-кредитні установи теж є фінансовими посередниками грошового ринку, які і здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні активи: у цінні папери та кредити (переважно довгострокові). У своїй діяльності вони мають багато спільного з банками:
* функціонують у тому самому секторі грошового ринку, що й банки, - у секторі опосередкованого фінансування;
* формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають, подібно до банків, боргові зобов'язання, які менш ліквідні, ніж зобов'язання банків, проте теж можуть реалізовуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент;
* розміщуючи свої ресурси в дохідні активи, вони купують боргові зобов'язання, створюючи, подібно до банків, власні вимоги до інших економічних суб'єктів, хоч ці вимоги менш ліквідні і більш ризиковані, ніж активи банків;
* діяльність їх щодо створення зобов'язань і вимог ґрунтується на тих самих засадах, що й банків. Перетворюючи одні зобов'язання в інші, вони, як і банки, забезпечують трансформацію руху грошового капіталу на ринку - трансформацію строкову, обсягову і просторову, а також трансформацію ризиків шляхом диверсифікації.
Разом з тим посередницька діяльність небанківських фінансово-кредитних установ істотно відрізняється від банківської діяльності:* вона не пов'язана з тими операціями, які визнані як базові банківські. * вона не зачіпає процесу створення депозитів і не впливає на динаміку пропозиції грошей, а отже немає потреби контролювати їх діяльність так само ретельно, як банківську, насамперед поширюючи на них вимоги обов'язкового резервування.* вона є вузько спеціалізованою. Спеціалізація небанківських посередників здійснюється за двома критеріями:1) за характером залучення вільних грошових коштів кредиторів;2) за тими додатковими послугами, які надають фінансові посередники своїм кредиторам.* страхові компанії; * пенсійні фонди;* ломбарди, лізингові та факторингові компанії. Усередині групи інвестиційних посередників за цим критерієм можна виокремити: * інвестиційні фонди;* фінансові компанії;
* кредитні товариства, спілки тощо.

Процес розвитку традиційних фінансових посередників і поява нових неминуче зачепить і Україну. Проте це стане можливим лише за умов:* прискорення ринкової трансформації економіки;* підвищення монетизації економіки до рівня розвинутих країн; *суттєвого підвищення рівня і якості життя основної маси населення;* досягнення реальної макроекономічної стабілізації та постійної стабілізації національних грошей.

 

131. Державний фінансовий контроль (далі - фінансовий контроль) є функцією управління продуктивними силами і виробничими відносинами. Він складається з двох етапів: описового, пов'язаного зі збором фактів і їх первісної угрупуванням, і логіко-аналітичного, що представляє якісний аналіз фактів і поєднує якісні та кількісні методи пізнання. Отже, фінансовий контроль включає в себе, з одного боку, факти і дані досвіду, а з іншого певну систему знань - теорію..
Метою державного фінансового контролю є забезпечення законності та ефективності використання державних бюджетних та позабюджетних фінансових коштів і державної власності.
Відповідно до цього основними його завданнями є:
організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням дохідних і видаткових статей федерального бюджету і бюджетів федеральних позабюджетних фондів за обсягами, структурою та цільовим призначенням; визначення ефективності та доцільності витрачання державних коштів і використання федеральної власності;
оцінка обгрунтованості доходних і витратних статей федерального бюджету і бюджетів федеральних позабюджетних фондів;
фінансова експертиза проектів федеральних законів, а також нормативних правових актів федеральних органів державної влади, що передбачають витрати, що покриваються за рахунок коштів федерального бюджету, або що впливають на формування та виконання федерального бюджету і бюджетів федеральних позабюджетних фондів;
аналіз виявлених відхилень від встановлених показників федерального бюджету і бюджетів федеральних позабюджетних фондів та підготовка пропозицій, спрямованих на їх усунення, а також на вдосконалення бюджетного процесу в цілому;
контроль за законністю та своєчасністю руху коштів федерального бюджету і коштів федеральних позабюджетних фондів в Банку Росії, уповноважених банках та інших фінансово-кредитних установах Російської Федерації;
забезпечення надходження до дохідної частини державного бюджету податкових, митних та інших платежів, що забезпечують формування дохідної частини державного бюджету;
оцінка ефективності діяльності міністерств і відомств щодо використання коштів державного бюджету та позабюджетних коштів;
контроль за правильністю ведення бухгалтерського обліку та звітності;
поліпшення бюджетної та податкової дисципліни;
виявлення резервів зростання доходної бази бюджетів різних рівнів та зниження видаткової частини бюджету;
контроль за реалізацією механізму міжбюджетних відносин;
перевірка обігу коштів бюджету та позабюджетних коштів у банках та інших кредитних установах;
контроль за формуванням та розподілом цільових бюджетних фондів фінансової підтримки регіонів;
припинення незаконних рішень з надання податкових і митних пільг, державних дотацій, субвенцій та іншої допомоги окремим категоріям платників або регіонах;
виявлення фінансових зловживань у сфері бюджетних та міжбюджетних відносин;
проведення профілактичної інформаційної роботи з метою підвищення бюджетної дисципліни

 

 

133. Специфічні риси побудови банківської системи та її особливості в Україні. Банківська система має своє особливе призначення,свої специфічні риси і функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків у випадкову сукупність, а будується за заздалегідь виробленою концепцією, у межах якої відводитьсяпевне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.Прийнятий у 1991 р. Закон України «Про банки і банківську

діяльність» перш ніж визначити, які банки можуть бути в Україні і як вони повинні функціонувати, зафіксував концептуальне положення, що банківська система України має бути дворівневою, установив, які банки належать до кожного з рівнів і яким буде механізм зв’язків між ними.До специфічних рис, які характерні тільки для банківської системи і виділяють її з ряду інших, можна віднести:дворівневу побудову; поглиблене централізоване регулювання діяльності кожного банку окремо і банківської діяльності в цілому; централізований механізм контролю і регулювання руху банківських резервів; наявність загальносистемної інфраструктури, що забезпечує функціональнувзаємодію окремих банків; гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості банківської системи зі збереженням повної економічної самостійності і

відповідальності за результати своєї діяльності кожного окремого банку, що входить у систему.
132. Банківська система в механізмі фінансового регулювання, її сутність та функції.

правомірним видається формулювання банківської системи як законодавча визначеної, чітко структурованої та су-бординованої сукупності фінансових посередників, які займаються банківською діяльністю на постійній професійній основі і функціонально взаємоув 'язані в самостійну економічну структуру. На перше місце в системі виходять цілі: • забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою узгодження інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами. Ця ціль вступає в певну суперечність із забезпеченням прибутковості як ключовою ціллю комерційних банків; * забезпечення надійності і стабільності функціонування банківської системи в цілому з метою стабілізації грошей та безперебійного обслуговування економіки. Жодна з цих цілей не під силу окремому банку, яким би економічно могутнім він не був. Тільки скоординоване об'єднання їх в систему, зорієнтовану на зазначені цілі, робить досягнення їх реальним.Банківська система спроможна виконувати три такі функції1: • трансформаційну; • створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту (емісійну); • забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна). Трансформаційна функція банківської системи базується на аналогічній функції окремих банків. Проте вона не є сумою механічного складання подібної функції всіх банків, що входять у систему. У масштабах системи виникає якісно нова функція трансформації — більш масштабна, більш глибока, більш завершена й ефективна, ніж сума трансформаційних потенціалів окремих банків. Це зумовлюється двома обставинами: • по-перше, в трансформаційний процес активно включається центральний банк, по-друге, система істотно підвищує трансформаційний потенціал вузькоспеціалізованих банків. Функція створення платіжних засобів і регулювання грошового обороту (емісійна) полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Іншими словами, банківська система управляє пропозицією грошей. Функція забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна) пов'язана з надзвичайно високою ризикованістю банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб'єктів, криють у собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розладу усього грошового ринку, провокування загальноекономічної кризи.
134 Інновації у фінансовому посередництві.

Державне регулювання діяльності та конкуренція за інвестиційні заощадження населення між комерційними банками та небанківськими фінансовими інститутами сприяє запровадженню фінансових інновацій. Інновації у сфері фінансового посередництва - це розробка і запровадження нових конкурентоздатних послуг з метою залучення додаткових ресурсів. Пропонуючи інвестору нові види послуг, які забезпечують вищі доходи або є доступнішими для масового інвестора, фінансовий посередник намагається збільшити власні прибутки за рахунок зростання обороту коштів через свою компанію.

Інноваційні компанії — це установи, що використовують у своїй діяльностівенчурний (ризикований) капітал, їх діяльність спрямована на створення,освоєння, виробництво і просування на ринок технологічних та організаційно-управлінських нововведень.

135. Поняття, призначення та класифікація комерційних банків.

Комерційні банки — кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів.Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне,розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних іфізичних осіб. Приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів,ведуть рахунки банків-кореспондентів, а також можуть виконувати всі або деякі з таких операцій:* фінансування капітальних вкладень за дорученням власників аборозпорядників капіталів, що інвестуються;* випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків,акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій тощо);* купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів інших емітентів;* видача доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;* касове виконання державного бюджету;* придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг,прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування (факторинг);* купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;* купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів,природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них;* довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів; * надання консультативних та інших послуг, пов'язаних із банківською та іншою комерційною і господарською діяльністю. За формою власності комерційні банки поділяються на державні,кооперативні і колективні.Залежно від організаційної форми комерційні банки з колективною формою власності представлені на банківському ринку акціонерними товариствами відкритого і закритого типу (акціонерні банки) та товариствами з обмеженою відповідальністю (пайові банки). Залежно від розміру активів комерційні банки поділяються на малі, середні та найбільші. На банківському ринку України більшість банків —середні (активи понад млн. грн.).За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк набуває статусуспеціалізованого банку у разі, якщо понад 50% його активів є активами одного типу.

136. Походження та розвиток комерційних банків.

Початки банківської діяльності сягають часів Стародавнього Вавилону,коли храми приймали вклади на зберігання і видавали позички під проценти, беручи у клієнтів письмові зобов’язання чи заставу. Аналогічні операції, а також грошові розрахунки здійснювалися у Стародавній Греціїжрецями, храмами і міняйлами-трапезитами, а уСтародавньому Римі —менсаріями. Потужним поштовхом для активізації й удосконалення банківського бізнесу став розвиток капіталістичного виробництва. Батьківщиною класичногокапіталізму, як відомо, є Англія, тому саме там найперше почали складатися основи і принципи банківської справи в її сучасному розумінні. Першим великим акціонерним банком, який широко розгорнув комерційне кредитування, був Англійський банк, за ним ряд інших. Якісно новим етапом у розвитку банківських операцій став перехід віддіяльності, що базується передусім на емісії банкнот, наданні позичок звласних коштів, до кредитування за рахунок залучених коштів у формі клієнтських вкладів. Пріоритетними стають посередництво у платежах і кредитуванні. Швидко розвиваються пасивні операції — збирання, залученнявільних коштів у населення, підприємців, торговців, що зумовлює розширення активних операцій, і передусім «торгівлі грошима» (вигідного їх розміщення) з метою одержання прибутку. У 70—80 роки ХХ ст. набула швидкого розвиткуміжнародна діяльність великих банків. Поряд з міжнаціональними корпораціями в промисловості та інших галузях з’явилися національні банківські монополії, які діють переважно за межами країни базування. Такі банки мають назву транснаціональних (ТНБ). Діяльність ТНБ має різніформи, що визначаються національними традиціями, законодавством тощо.

 

 

137. Банківська діяльність як галузь економіки. Банківські проценти та участь банків у створенні ВВП.

банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів
фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.Багатогранна банківська діяльність в умовах становлен­ня ринкової економіки потребує постійного удосконалення, яке неможливе без фінансового контролю і впровадження науково обгрунтованих методик щодо поліпшення банківсь­кої справи. Основним джерелом прибутку є банківський процент. Першоосновою процента є додатковий продукт, створений у виробництві, а на поверхні явищ прибуток банків виступає переважно як різниця між сумою процентів, отриманих за надані банком кредити і виплачених по внесках клієнтів.регулювання ставки банківського процента, який є важливим інструментом грошово-кредитної політики центрального банку, стає ключовим важелем формування економічної межі кредиту та забезпечення її дотримання з боку банківської системи. Якщо центральний банк проводить політику зниження процента (здешевлення кредиту), то попит на позички зростатиме, а межа кредиту - розширюватиметься. І навпаки, якщо проводитиметься політика подорожчання кредиту, то попит на позички буде зменшуватися, а межа кредиту - звужуватися. У такому розумінні межі кредиту набувають суто економічного змісту, оскільки вони формуються під впливом економічних інтересів (попиту) юридичних і фізичних осіб - суб'єктів грошового ринку. Говорити ще про якісь неекономічні аспекти цієї проблеми - часові чи просторові, на наш погляд, немає достатніх підстав.Обсяги і темпи зростання ВВП прямо пропорційно впливають на макроекономічну межу кредиту, оскільки відповідно до цього зростання збільшуються запаси і затрати, інвестиції, інші потреби в капіталі. Для задоволення цих потреб необхідні додаткові позичкові кошти. Проте ця залежність може бути істотно деформована дією інших чинників. Так, якщо в структурі фінансової системи важливе місце займає власний капітал підприємств і його роль зростає, а стан державних фінансів дає змогу скорочувати рівень оподаткування підприємств, то додаткова потреба в капіталі може бути задоволена за рахунок використання власних коштів, без залучення позичкового капіталу і макромежа кредиту не розшириться чи розшириться меншою мірою, ніж зросте ВВП. І навпаки, якщо в базовому періоді (до зростання ВВП) економіка була недокредитована, то в новому періоді макромежа кредиту зросте не тільки в міру зростання обсягу ВВП, а й на обсяг "невикористаної" межі кредиту в попередньому періоді
138. Сутність та основні принципи діяльності комерційного банку

комерційний банк - це установа, функцією якої є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Організаційна структура банку схожа з іншими підприємницькими структурами і регламентується Законами України «Про господарські товариства», «Про банки і банківську діяльність» і т. д.

Дія банків, як й інших господарських товариств, грунтується на корпоративно-нормативних актах, до яких належать установчий договір і статут.

В Україні банки діють як акціонерні товариства (АТ) та товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ). В обох випадках майнова відповідальність учасників товариства обмежена розміром коштів, вкладених у статутний фонд товариства. Учасники відкритого акціонерного товариства (ВАТ) на суму своєї частки в товаристві отримують акції, які можуть вільно обертатися. Учасники закритого акціонерного товариства (ЗАТ) розподіляють акції між собою, і ці акції не можуть вільно обертатися.

Найвищим органом управління комерційного банку є загальні збори товариства, до компетенції яких належить:

· визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звіту про їх виконання;

· затвердження річних результатів діяльності банку, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати дивідендів, визначення порядку покриття збитків;

· затвердження внутрішніх документів товариства, визначення орга-нізаційної структури;

· деякі інші повноваження.

Загальне керівництво діяльністю банку здійснює рада банку (спостережна рада банку), яка контролює діяльність правління банку, а також виконує інші функції, делеговані загальними зборами.

Виконавчим органом банку є правління (дирекція - для ТОВ) або інший орган, передбачений статутом. Типова структура управління комерційним банком, побудована за функціональними ознаками, наведена на рис. 2. Правління вирішує всі питання, пов'язані з поточною діяльністю банку, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів і ради банку. Очолює правління голова, який має заступників (менеджерів, які очолюють структурні підрозділи банку). Голова правління несе персональну відповідальність перед акціонерами за результати діяльності банку.

Кредитну стратегію та кредитну політику банку формує кредитний комітет. Він виконує такі функції: затверджує організаційну структуру процесу кредитування, встановлює напрямки диверсифікації кредитного портфеля, аналізує кредитний ризик портфеля та інших суттєвих ризиків, що пов’язані з кредитуванням, оцінює адекватність резервів на можливі втрати за позиками, приймає рішення щодо надання «великих» кредитів та періодичне списання безнадійних позик.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю банку здійснює ревізійний комітет. Без його висновку загальні збори акціонерів не правомочні затвердити баланс

139. Баланс комерційного банку - це бухгалтерський баланс, який відображає стан власних і залучених коштів, їх джерела, розміщення в кредитних та інших операціях.Особливістю балансу є рівність підсумків активу і пасиву. Ця вимога обов’язкова для балансу будь-якого підприємства. Вона випливає із того, що як у активі, так і в пасиві показується на певну дату одна і та ж маса коштів, тільки у різних групуваннях: в активі - по видах, в пасиві - по джерелах.

Джерела, що знаходяться в пасиві балансу, поділяються на дві групи:

-вимоги, що пред’являються власниками банку до його активів, і називаються власним капіталом;

-вимоги невласників, які називаються зобов’язаннями.

Таким чином, можна сказати, що баланс знаходиться в рівновазі:

АКТИВИ = ЗОБОВ’ЯЗАННЯ + ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ

При побудові банківських балансів використовується принцип групування операцій за економічно однорідними ознаками. Активи і пасиви подаються у балансовому звіті у порядку зменшення їх ліквідності.

Характеристика пасивних операцій комерційних банків, їх роль у бізнесовій діяльності банків. Пасивні операції забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому понад власний капітал для забезпечення нормальної діяльності, ліквідності та одержання запланованого доходу. Сформовані у результаті пасивних операцій кошти становлять переважну частину всіх ресурсів банків, що визначає важливу роль цих операцій в їх діяльності.

 

140. Характеристика активних операцій комерційних банків, їх роль у бізнесовій діяльності банків.

Активні операції – це розміщення банками власних та залучених коштів з метою одержання доходу та забезпечення своєї ліквідності.
До активних операцій належать:
- операції з надання кредитів;
- вкладення в цінні папери;
- формування касових залишків та резервів;
- формування інших активів (формування основних засобів – будівель, обладнання тощо).
141. Комісійно-посередницькі операції банків.

Залежно від особливостей формування та розміщення ресурсів комерційного банку, його послуги можуть бути реалізовані у формі проведення трьох основних груп операцій: пасивних, активних та комісійно-посередницьких. Комісійно-посередницькі операції проводяться банком за дорученням і на користь клієнта за певну плату. У цьому випадку має місце не власне формування і розміщення ресурсів, а переміщення вже наявних у банку коштів клієнта за його розпорядженням або здійснення інших операцій, які не повязані безпосередньо з рухом грошей так звані збалансовані послуги. До складу цих опреацій належать: розрахункові, касові, валютні,трастові, консультаційні, гарантійні та деякі інші види банківської іяльності. Розрахункові опреації пов'язані із здійсненням внутрішніх та міжнароднихбезготівкових розрахунків за дорученням клієнтів шляхом перерахування коштів по рахунках у банку. Здійснюючи інкасові операції, комерційний банк за дорученням свогоклієнта на основі отриманих від нього грошових документів стягує коштиз боржників та зараховує їх на рахунок клієнта.

 

142. Формування і використання прибутку банку.

Однією з основних цілей комерційного банку є одержання прибутку, який є джерелом виплати дивідендів акціонерам (пайовикам), створення фондів банку, базою підвищення добробуту працівників банку тощо.

Прибуток банку становить собою різницю між його валовим доходом і витратами.

Валовий дохід банка залежить насамперед від обсягу його кредитних вкладень і інвестицій, розміру процентної ставки по кредитах, від величини і структури банку.

Основним джерелом доходів більшості комерційних банків є проценти, що стягуються з позичальників за користування позиками. Це пояснюється тим, що банки є фінансовими посередниками, які здійснюють перерозподіл грошових коштів між тими, у кого вони вивільнились, і тими, у кого з них з’явилась тимчасова потреба.

Значні доходи банки отримують від проведення операцій з іноземною валютою. Доходи від цих операцій виступають як у вигляді комісійних за виконання операцій для клієнтів, так і у вигляді курсової різниці.

Банки отримують доходи і від операцій з цінними паперами. Але оскільки ринок цінних паперів в Україні тільки починається формуватись, то і доходи банків від цих операцій поки незначні.

Банки також отримують доходи і від надання різного роду послуг: надання гарантій і поручительств клієнтам, розрахунково-касове обслуговування, довірчі (трастові), консультаційні, аудиторські, лізингові, факторингові послуги, операції з монетарними металами тощо. Доля цих видів у валовому доході кожного банку неоднакова і залежить від здійснюваних операцій та їх обсягу.

Витрати комерційних банків, як і в будь-якій іншій сфері підприємницької діяльності, можна поділити на відносно постійні і перемінні.

Відносно постійними є витрати банків на заробітну плату і нарахування на неї, бланки і канцелярські приладдя, утримання приміщень, охорони, протипожежної сигналізації, амортизаційні відрахування та інші. Правда, в довгостроковому плані і ці витрати перемінні.

До перемінних витрат відносяться виплати процентів по вкладах, депозитах і міжбанківському кредиту, за залишки коштів на поточних рахунках. Вони залежать як від обсягу залучених банком кредитних ресурсів, так і від їх вартості. До цих витрат відноситься також плата за послуги регіональній розрахунковій палаті за здійснення розрахункових операцій, забезпечення готівкою. Перемінними можуть бути витрати банку на рекламу, відрядження, поштово-телеграфні витрати тощо.

 

143. Банківські ризики та їх менеджмент.

Процес управління ризиками банку – це сукупність окремих дій, спрямованих на створення філософії керування ризиками, розроблення положення про управління ними, аналіз ризиків малого банку, регулювання їх рівня, застосування фінансових механізмів компенсації втрат у разі виникнення несприятливих обставин. Банки можуть самі регулювати свої ризики в ході оперативного аналізу через прийняття негайних рішень, спрямованих на зменшення негативного впливу будь-яких явищ і процесів, які сприяють досягненню певного рівня прибутку.

Метою управління ризиками комерційного банкує сприяння підвищенню вартості власного капіталу банку, одночасно забезпечення досягнення цілей багатьох зацікавлених сторін (клієнтів та ділових партнерів, керівництва, працівників, спостережної ради і акціонерів (власників), органів банківського нагляду, рейтингових агентств, інвесторів, кредиторів та інших сторін).

Процес ризик-менеджменту в банках України варто організувати таким чином, щоб були охоплені всі структурні щаблі та рівні – від вищого керівництва банківської установи (спостережної ради та правління банку) до рівня, на якому безпосередньо приймається та генерується ризик.

Система ризик-менеджменту в комерційному банкумістить такі елементи, як: точки контролю (відповідним чином згрупованих банківських операцій, які генерують ризик), набір засобів і методів оцінки цих ризиків, їх прогнозування, інструментарій з обмеження і зниження даних ризиків, форми моніторингу та прогнозування ризиків, інформаційні потоки і організаційну структуру, побудовану за функціональною ознакою, і яка забезпечує роботу цієї системи.

Система управління ризиком в комерційному банку складається з двох субсистем: керованої – об'єкт управління та керівної – суб'єкта управління.

 

144. Банківська стабільність означає постійну здатність банку відповідати за своїми зобов’язаннями і забезпечувати прибутковість на рівні, достатньому для нормального функціонування у конкурентному середовищі. На створення необхідних умов для стабільної діяльності банків спрямована система економічних нормативів регулювання банківської діяльності, яка впроваджена НБУ і є обов’язковою для всіх комерційних банків.

Найважливішими економічними нормативами, які характеризують фінансову стійкість банку, його здатність виконувати більшість інших нормативів, є нормативи капіталу, зокрема мінімальний розмір статутного капіталу, норматив платоспроможності і норматив достатності капіталу.

Мінімальний розмір статутного капіталу регламентує рівень статутного фонду новостворюваних банків, який не може бути меншим суми, еквівалентної 1 млн євро за курсом НБУ на момент реєстрації банку. Платоспроможність визначається співвідношенням між капіталом і активами банку, підсумовуваними з урахуванням їхніх ризиків. Нормативне значення показника не може бути нижчим від 8%. Це означає, що для нормальної роботи банк на кожну гривню активів, скоригованих на ступінь ризику, повинен мати 8 коп. власних коштів (капіталу). Спорідненим з цим показником є показник достатності капіталу, який визначається відношенням капіталу до загальних активів банку, зменшених на створені відповідні резерви (резерви на відшкодування можливих втрат від активних операцій). Нормативне значення показника достатності капіталу має бути не меншим за 4%, тобто на кожну гривню усіх активів (за мінусом резервів) банк повинен мати 4 коп. капіталу.

Комерційний банк буде в змозі відповідати за своїми зобов’язаннями за умови, якщо він вклав свої і залучені кошти у ліквідні активи. Це досягається завдяки дотриманню банком певних нормативів ліквідності. Серед них виділяються нормативи: миттєвої загальної ліквідності, а також відношення високоліквідних активів до робочих активів. Норматив миттєвої ліквідності визначається як відношення суми коштів на кореспондентському рахунку та в касі до поточних зобов’язань банку. Нормативне значення показника миттєвої ліквідності має бути не меншим за 20%. Це означає, що на кожну гривню своїх поточних зобов’язань банк повинен мати не менше, ніж 20 коп. абсолютно ліквідних активів. Норматив загальної ліквідності розраховується як відношення загальних активів до загальних зобов’язань банку і має бути не меншим від 100%, тобто у банку активи і пасиви повинні бути збалансованими.

Крім двох наведених вище показників, банк повинен дотримуватися певного співвідношення між високоліквідними і робочими активами. Нормальним це співвідношення вважається тоді, коли воно є не меншим за 20%. Це означає, що на кожну гривню робочих активів (активів, що дають доходи), банк повинен мати 20 коп. високоліквідних активів.

Виконуючи активні операції, банки мають справу з клієнтами з різним фінансовим становищем, яким до того ж притаманна така риса, як швидка змінюваність. Це обумовлює підвищений ризик банківських операцій, а з ним і можливість допущення збитків. Одним із засобів мінімізації і запобігання ризиків є дотри­мання банком нормативів ризику.

 

145. Розвиток комерційних банків в Україні.

Основною (базовою) ланкою дворівневої банківської системи України є комерційні банки. ьогодні до групи комерційних банків у різних країнах належить цілий ряд інститутів з різноманітною структурою і різним співвідношенням власності, їхня головна відмінність від центральних банків — відсутність права емісії банкнот. Комерційний банк — це багатофункціональний фінансовий інститут, що здійснює широкий спектр послуг кредитного, страхового і платіжного характеру, а також виконує різноманітні фінансові функції відносно будь-якого підприємства в економіці з метою одержання прибутку. Основними сферами діяльності комерційних банків в Україні є:

• приймання заощаджень та інших коштів, що підлягають поверненню;

• надання кредитів за рахунок власних і залучених коштів;

• здійснення інвестицій за рахунок власних коштів;

• переміщення коштів у рамках платіжної системи України.

Комерційні банки мають право на здійснення іншої комерційної діяльності, яка не суперечить чинному законодавству. Комерційним банкам забороняється діяльність у сферах матеріального виробництва і торгівлі (крім золота, дорогоцінних металів, монет, цінних паперів), а також діяльність у всіх видах страхування. Однією з основних цілей комерційних банків є відповідність структури їхніх активів структурі пасивів. Якісна й кількісна рівновага між залученими і розміщеними коштами — одна з головних умов підтримання на необхідному рівні ліквідності банків як гарантії своєчасного виконання зобов´язань перед клієнтами та розширення сфери діяльності. Головною вимогою, яку ставить Національний банк України при реєстрації комерційного банку, є наявність мінімального розміру статутного фонду.

Мінімальний розмір статутного фонду на момент реєстрації банку не може бути менше:

1) для місцевих кооперативних банків — 1 мільйона євро;

2) для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області — 3 мільйонів євро;

3) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України — 5 мільйонів євро.
146 Міжнародне банківництво. Проблема допуску іноземного капіталу в банківський сектор України.

 
 

 


Дослідження економічної сутності іноземного банківництва переконує в тому, що розвинута банківська система є необхідною умовою нормального функціонування суб'єктів господарської діяльності та економіки країни в цілому. Стабільний розвиток банківської системи потребує розвитку конкуренції, підвищення рівня капіталізації банків та залучення іноземного капіталу. Водночас, для сприяння приходу іноземного банківського капіталу в Україну, в першу чергу, потрібно покращити інвестиційну привабливість та зменшити ризики банківської діяльності. При цьому важливого значення набувають дослідження питання необхідності державного регулювання і контролю як за діяльністю іноземних банківських структур в Україні, так і за обсягами залучення іноземного капіталу у вітчизняну банківську систему.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-01; просмотров: 356; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.195.81 (0.085 с.)