Тема 18. Фінанси країн з розвиненою ринковою економікою

 

Фінанси США

Федеральні фінанси США. Бюджетну систему США (як й інших федеральних держав) утворюють три ланки: 1) федеральний бюджет; 2) бюджет членів федерації (штатів); 3) місцеві бюджети, які не входять до складу Федерального бюджету.

У США федеральний бюджет складається з 2-х частин: - урядовий бюджет; - довірчі фонди (траст-фонди).

За рахунок урядового бюджету фінансуються загальні економічні і соціальні програми, що позитивно впливає на економіку США. Так, 1 долар федеральних капітальних вкладень дає приріст у 2 долари капітальних вкладень у приватний сектор.

Сумарні витрати державного бюджету США становили 20,1% ВНП у 1997 р., а в 2003 р. вони мали становити 18,8%, тобто скоротитися.

Довірчі фонди мають цільовий характер, і більшість з них пов'язані з діяльністю галузей виробничої інфраструктури (федеральними автострадами, аеропортами, електростанціями). Доходи довірчих фондів утворюються за рахунок надходжень від використання державної власності. Статус довірчих мають також соціальні і пенсійні фонди. Вони формуються в основному за рахунок внесків працівників державного і приватного секторів, відрахувань уряду і підприємців.

Структура доходної частини федерального бюджету США наступна: 45% — доходи від індивідуальних прибуткових податків; 35% — доходи від внесків у фонди соціального страхування; 10% — доходи від податку на прибуток корпорацій; 5% — доходи від акцизів; 1,5—2% — доходи від мита; 4% — доходи від інших джерел.

Структура видаткової частини державного бюджету США наступна: 43% — прямі пільгові виплати окремим особам (соціальні програми, які фінансуються федеральним урядом); 25% — видатки на оборону; 3)14% — видатки на погашення боргу; 12% — позички і субсидії штатам і місцевим органам влади; 6% — фінансування інших федеральних програм.

За рахунок федерального бюджету надається фінансова персональна допомога бідним сім'ям, здійснюються програми будівництва житла для малозабезпечених сімей, фінансуються професійна підготовка, регіональний розвиток тощо. Частково федеральні кошти використовуються на фінансування шкіл, бібліотек, лікарень, пожежної служби, громадського транспорту. Разом з тим отримання вищої освіти фінансується не тільки державою, а й з сімейних бюджетів.

Особливості бюджетного процесу в США. Бюджетний процес в США включає чотири етапи.

I етап.Розробка проекту бюджету. Його розробляє Адміністративно-бюджетне управління США (бюджетний рік у США починається з 1 жовтня), якому подають заявки всі державні структури, що фінансуються з бюджету. Заявки подаються на основі контрольних цифр, які доводяться державними структурами зверху.

II етап.Розгляд і затвердження бюджету. Це є компетенцією конгресу США. Спочатку проект бюджету надходить у нижню палату (палату представників), потім — у вищу (сенат). Президент США виступає з бюджетним посланням, в якому він дає коротку характеристику основних напрямків фінансової політики уряду. У випадку розбіжності висновків палат конгресу США створюється узгоджувальна комісія.

III етап.Виконання бюджету. У США воно розподілено між окремими структурами: 1) Міністерство фінансів контролює витрати; 2)Внутрішня податкова служба контролює доходи; 3) Митна служба контролює доходи від зовнішньоекономічних операцій.

IV етап. Організація касового виконання. Вона покладена в США на банки (державні й комерційні).

Податкова система США. Основною ланкою у фінансовій системі США є бюджетний механізм федерального уряду. Податки, що передбачають найбільш великі і стабільні надходження, справляються до федерального бюджету. На його частку припадає приблизно 70% доходів і витрат. Але і місцеві органи управління мають значні власні джерела фінансових ресурсів, у першу чергу за рахунок місцевих податків. Причому в останні 10—15 років у США спостерігається швидкий ріст обсягу фінансів місцевих органів управління. Водночас на місцеві фінанси перекладається суттєва частина видатків. По деяких галузях виробничої і соціальної інфраструктури фінанси штатів і місцевих органів влади виступають в якості основного джерела фінансових ресурсів.

У федеральних доходах переважають прямі податки. Доходи штатів і місцевих органів влади формуються головним чином за рахунок непрямих податків і майнового оподаткування. До прямих податків відносяться прибуткові і майнові податки, податки на спадщину і дарування майна, внески на соціальне страхування, збори з транспортних засобів та ін. До непрямих податків відносяться федеральні митні збори, різні акцизи, збори з транспортних засобів, внески підприємств на соціальне страхування, оскільки вони включаються в основному в собівартість продукції і їх фактичними платниками є покупці.

На всіх рівнях стягуються індивідуальні прибуткові податки, податки з прибутку корпорацій, податки і внески до фондів соціального страхування, податки на спадщину і дарування, акцизи. Різниця між ними на різних рівнях полягає у визначенні оподатковуваної суми, величини ставок. Лише у федеральний бюджет надходять митні збори. Штати і місцеві органи стягують податки з роздрібного продажу товарів, місцеві органи влади отримують податок на нерухомість і рухоме майно.

Федеральні податки, їх види і розрахунки Федеральні податки формують найбільшу частину всіх податкових надходжень у США. Значну роль у федеральній податковій системі відіграють податки на доходи, рівень яких тісно пов'язаний з величиною національного доходу (НД). До Другої світової війни в доходах бюджету переважали надходження від податку на прибуток корпорацій, у післявоєнний період найбільш значним джерелом доходів став прибутковий податок з населення.

Фінанси штатів і місцевих органів влади. Особливості фінансів штатів і місцевої влади: 1. Органи влади штатів і місцевих адміністративних одиниць автономні у проведенні бюджетної політики, включаючи податкову політику. 2. Місцеві бюджети не входять у федеральний бюджет. 3.Мінімальне втручання федерального уряду у бюджетний процес: у бюджетах штатів частка власних надходжень становить 80% доходів, а федеральних субсидій — тільки 20%. 4. Доходи місцевих органів влади на 40% формуються за рахунок відрахувань від доходів федерального бюджету чи штату.

В окремих штатах широко використовуються податкові пільги.

Для юридичних осіб передбачені наступні пільги. 1. Штати і місцеві органи влади можуть надавати зацікавленим фірмам і корпораціям деякі податкові пільги та знижки (по податку на прибуток, податку на майно, податку з продажу, прибутковому податку). 2. Надається податкове субсидування тим корпораціям, які бажають вкласти свій капітал на території даного штату (як правило, в нові галузі). 3. Корпорації, які зайняті в традиційних галузях, з часом звільняються від податкових знижок.

Для фізичних осіб існують такі пільги. 1.Суми місцевого прибуткового податку, які сплачені платником податків до бюджету штатів і місцевим органам влади, вираховуються при розрахунках його обов'язків по федеральному бюджету. 2. У деяких штатах при розрахунку бази оподаткування по місцевому прибутковому податку з величини оподаткованого доходу віднімається (повністю або частково) величина федерального прибуткового податку. 3. Проведення «податкової індексації» величини неоподатковуваного мінімуму тощо.

У цілому в США нараховується 19 тис. муніципалітетів, 17 тис. міських самоуправлінь, 15 тис. шкільних округів. Органи влади місцевих адміністративних одиниць автономні в проведенні податково-бюджетної політики, мають певну свободу дій у виборі й використанні джерел фінансування. Проте існує залежність від зовнішніх джерел, яка різна у зв'язку з різноманітністю місцевих фіскальних структур, неоднаковим соціально-майновим рівнем. Наприклад, найбільш залежні від федеральної допомоги міста Анкоридж (Аляска) — на 71,3%, Вашингтон — на 40,8%, а найменше — Йонкерс (штат Нью-Йорк) - на 1,7%.

Нині спостерігається тенденція до зростання місцевих податкових надходжень, що пояснюється розширенням сфери діяльності місцевої влади, децентралізацією управління.

Найбільшим джерелом місцевих доходів є податок на майно, який у більшості місцевих адміністрацій становить близько 30%. Серед інших податкових надходжень можна виділити: 1) податок із продажу (близько 11% податкових доходів); 2) прибутковий податок, або муніципальний особистий прибутковий податок (у деяких містах — 40% податкових доходів); 3) акцизний збір та екологічні податки.

Особливості фінансів підприємств у США. Для фінансування поточної та інвестиційної діяльності підприємства в США, як і в інших країнах, використовують внутрішні і зовнішні джерела. До головних внутрішніх ресурсів можна віднести такі грошові фонди: амортизаційний, нерозподіленого прибутку, резервні фонди. Зовнішні джерела мобілізуються, як правило, на фінансових ринках. Акціонерні товариства єголовними формами організації господарських одиниць у США, де їх налічується понад три мільйони. їм належить 80% вартості всіх продажів, тоді як одноосібним підприємствам — 13%, а партнерствам — 7%. При цьому перші отримують близько 90% усього прибутку, другі — 4%, а треті — 6%. Оплачений акціонерами капітал — це грошові кошти, одержані від продажу різного роду акцій, та фонд нерозподіленого прибутку. У пасивах балансу він може становити від 35 до 60%. Решту складає коротко - та довгострокова заборгованість підприємств. Підприємства, які входять до корпорації, мають загальний, поточний, оперативний резервні фонди, фонд для гарантування від втрат при фінансуванні НДДКР, крім того формується фонд покриття можливих втрат від коливань валютних курсів, фонд покриття сумнівних боргів, а також можуть створюватися приховані або секретні резерви, розмір яких відомий тільки дуже обмеженій кількості осіб.

Податок на прибуток корпорацій у США становить 34%, а для малого бізнесу (залежно від рівня доходу) від 15 до 34%. Державні корпорації, як правило, низькорентабельні або збиткові, фінансують інвестиції значною мірою із зовнішніх джерел. Приріст основного капіталу вони покривають шляхом бюджетних субсидій та одержання позик на внутрішніх та зовнішніх ринках позичкового капіталу під гарантію держави.

У кожній господарській одиниці складаються короткострокові (на 1 рік), середньострокові (на 5 років) та перспективні довгострокові фінансові плани. Першочерговою метою управління фінансами фірми є максимізація добробуту власників акцій шляхом підтримки максимальної ціни звичайної акції.

ФІНАНСИ ЯПОНІЇ

Особливості побудови та функціонування фінансової системи Японії. До теоретичних основ функціонування фінансової політики в Японії, які зумовлюють її специфіку, можна віднести наступні характеристики. 1. На думку японських спеціалістів державні фінанси повинні обслуговувати поза ринковий попит і тим самим заповнювати ті провали, які допускає ринковий механізм. 2. Державні фінанси мають створити необхідні загальні умови для функціонування ринкового механізму і водночас виправляти його недоліки через перерозподіл доходів. 3. Політика Міністерства фінансів повинна бути спрямована на заохочення заощаджень населення і враховувати інтереси споживачів. 4. Суворий контроль за цільовим використанням кожного виду фінансових ресурсів. 5. Наголос повинен робитися не на трансфертні платежі (по бідності тощо, а на вирівнювання стартових умов (на освіту, охорону здоров'я тощо).

До елементів фінансової системи Японії та її особливостей можна віднести такі: - Міністерство фінансів — основа фінансової системи Японії. Мінфін розробляє і контролює виконання бюджету. У його штаті 2 тис. службовців, які досить добре оплачуються; - податкова служба (близько 50 тис. чол.); - бюджет соціальних рахунків (їх 38); - дев'ять фінансових корпорацій, у тому числі корпорації фінансування дрібного і середнього бізнесу, корпорації розвитку окремих районів (Тохоку, Хоккайдо); - податкові ставки залежать від типу сімей (бездітна сім'я, сім'я з дітьми тощо); - місцеві органи влади збирають до своїх бюджетів приблизно 30% податків, а до державного бюджету — 70%; дотації місцевим бюджетам становлять до 40% їх доходів; - значний щорічний приріст державного боргу (близько 3%).

У фінансовій політиціЯпонії у 70—80-ті роки XX століття відбулися такі зміни. 1. Перехід від кейнсіанської моделі до неоконсерватизму. 2. Відмова від концепції «суспільного добробуту» і перехід до японської моделі суспільства добробуту основними рисами якої є: - мінімальні суспільні асигнування на вирішення соціальних проблем; - наголос на свободу індивідуумів і гарантію мінімального доходу.

У податковій політиціЯпонії наприкінці 80-х років XX століття відбулися наступні зміни.

1. Диференційований підхід до оподаткування великих, дрібних і середніх компаній: а) для великих компаній - ставка податку була до 1989 р. — 40%; з 1990 р. - 37,5; з 1 квітня 1999 р. - 34,5%; б) для середніх і малих компаній ставка податку була у 1989 р. —29%; з 1990 р. - 28%.

2.Максимально можливий розмір усіх прямих податків, які сплачує юридична особа, становить з 1990 р. 58% від суми річного прибутку.

3. Введені податкові ставки для 4-х базових типів сімей (холостяки, бездітні, сім'я з однією дитиною, з двома і більше дітьми (неоподатковуваний мінімум для сімей з дітьми — 15,4 тис. доларів, а на холостяка — 7,7 тис. доларів).

Бюджетна система Японії. Бюджетна система Японії складається з бюджету центрального уряду (загальний рахунок), бюджетів місцевих влад і спеціальних рахунків, які включають у себе як спеціальні фонди, так і рахунки підприємств, служб, корпорацій, що належать центральним і місцевим органам влади.

Підготовка проекту бюджету здійснюється Міністерством фінансів і його департаментами. З вересня по грудень бюджетний департамент розглядає матеріали, що надійшли, і на їх основі розробляє проект бюджету. Проект направляється для узгодження в Управління економічного планування, а потім — на розгляд Кабінету міністрів. Після внесення поправок, у січні уряд подає проект бюджету на розгляд парламенту. Після обговорення в бюджетній комісії парламент затверджує бюджет у вигляді закону на Бюджетний Рік.

Згідно з Конституцією Японії парламенту належить виняткове право розпоряджатися державними фінансами. Виконання бюджету здійснюється Міністерством фінансів та іншими міністерствами і відомствами. Касове обслуговування бюджету здійснює Японський банк та його відділки. Міністерства і відомства в межах встановлених їм витрат подають у Міністерство фінансів свої платіжні кошториси, які міністерством розглядаються і затверджуються. Далі копії кошторисів направляються до Японського банку і останній здійснює відповідні операції.

Контроль за витрачанням затверджених асигнувань здійснюється поквартально у формі звітів міністерств і відомств. Контролери Міністерства фінансів вивчають отримані звіти, перевіряють дані і складають загальний звіт про виконання бюджету по доходах і витратах.

Загальний звіт подається уряду, який, у свою чергу, відправляє його на розгляд ревізійного бюро. Після того, як ревізійне бюро дасть висновок, звіт затверджується урядом і передається на розгляд і затвердження до парламенту.

Доходи державного бюджету. Доходна частина бюджету Японії складається з податкових і неподаткових надходжень. Порівняно з іншими країнами частка неподаткових надходжень в Японії досить висока. Сюди входять доходи від орендної плати, продажу земельних ділянок та іншої нерухомості, пені, штрафи, доходи від лотерей, позики тощо.

Великі корпорації у 1989/90 році сплачували податок на прибутки в розмірі 40% від суми прибутку, з 1 квітня 1999 р. було передбачено зниження ставки до 34,5%. Дрібні та середні корпорації у 1990/91 році сплачували податок по ставкою — 28%. Ставка для державних корпорацій становить 97 %.

Фізичні особи сплачують державний прибутковий податок за прогресивною шкалою, яка має п'ять ставок — 10, 20, ЗО, 40 і 50% від суми доходу. При визначенні мінімуму, який не обкладається податком, враховується сімейний стан платника податку. Крім того, від сплати податку звільняються кошти, витрачені на лікування. У середньостатистичного японця може звільнятися від прибуткового податку понад 30% його доходів.

Податок на майно сплачують і юридичні, і фізичні особи за ставкою 1,4% від вартості майна.

Серед непрямих податківЯпонії основним є податок на споживання, який сплачувався за ставкою 5%. До непрямих податків відносяться також акцизи на спиртне, тютюнові вироби, нафту, газ, бензин, акцизи за послуги: за проживання у готелі, харчування в ресторанах. До цієї ж групи відносяться митні платежі.

Останні роки в Японії було проголошену політику зниження розміру податків. Розмір державних і місцевих податків зменшився з 21,9% ВВП у 1990/91 році до 18,0% у 1996/97 році.

Витрати державного бюджету. Особливість Японії полягає в тому, що показник питомої ваги державних витрат у ВНП країни є одним з найменших серед показників розвинутих країн, хоча з 1966 по 1991 рік витрати центрального уряду Японії збільшились у 18 разів. У цей період їх питома вага в ВНП зросла з 6,2% до 9,3%. Величезну частину витрат державного бюджету становлять соціальні витрати. А серед них — пенсії по старості та інвалідності. Коштами державного бюджету забезпечується 1/3 виплат базової пенсії. Всі інші доплати виплачуються за рахунок різних пенсійних фондів.

За рахунок бюджету фінансується в Японії так звана громадська допомога. Вона охоплює тих, хто сам не в змозі забезпечити мінімальний рівень життя. Така допомога надається на підставі закону про гарантії прожиткового мінімуму і виплачується по семи номінаціях: на повсякденні потреби, освіту, житло, медичне обслуговування, материнство, по безробіттю, на поховання. У середині 90-х років її отримували 0,7% населення проти 2,4% у 1951 р., коли закон було прийнято. До 2025 р. планується збільшити витрати на соціальне забезпечення, а саме, підвищити рівень соціальної захищеності всіх, хто потребує її. 75% виплат по загальній допомозі надається з центрального бюджету, 25% — з бюджету місцевих органів влади.

Реалізуючи програму науково-технічного прогресу, уряд Японії збільшує державні асигнування на НДДКР. У складі витрат на науку 13% становлять асигнування на соціальні науки, а 87% — на природничі і технічні. За рахунок державного бюджету фіансуються дорожнє (шляхове) будівництво, роботи по розвитку авіаційного і залізничного транспорту, системи зв'язку, витрати по ліквідації наслідків стихійних лих тощо. Рівень воєнних витрат в Японії, порівняно з іншими розвинутими капіталістичними країнами, досить низький (не виходять за межі 1% ВВП).

Бюджети місцевих органів влади. В Японії всього налічується 47 префектур, які об'єднують 3045 міст, селищ, районів, кожні з яких мають самостійний бюджет. Прибуткова частина місцевих бюджетів складається з податкових і неподаткових надходжень. Якщо загальні доходи місцевих органів управління в 1990 р. прийняти за 100 %, тоді з них власні податкові надходження склали або 41,6% доходної частини місцевих бюджетів; 17,8%, дали відрахування від загальнодержавних податків; 13,2%, склали дотації держави на здійснення загальнонаціональних заходів; інші 27,3% доходів місцевих бюджетів, — це неподаткові надходження, включаючи позики.

Місцеві податки в Японії не домінують у місцевих бюджетах і становлять менше половини їх доходної частини. Закон про місцеві податки визначає їх види і межі ставки, у всьому іншому управління здійснюється місцевими органами влади. Всього в країні 30 місцевих податків. У місцевих податках вирішальна роль належить прямим податкам. Кожний громадянин Японії, незалежно від розміру доходу, сплачує податок на жителя в сумі 3200 ієн на рік. У числі місцевих непрямих податків слід назвати податок на тютюн, бензин, на ресторани і бари, на споживання електроенергії та газу.

З рахунків місцевих органів влади в Японії фінансуються розвиток виробничої інфраструктури, заходи, пов'язані з ліквідацією наслідків стихійних лих. Крім того, через місцеві бюджети проводяться витрати на підготовку робочої сили, виплату різних допомог, пенсій. Значна частина бюджетних коштів витрачається на утримання місцевих органів влади, в тому числі поліції, органів суду і прокуратури

Спеціальні фонди в Японії. В Японії спеціальні фонди є складовою частиною спеціальних рахунків. У 80-ті роки XX ст. налічувалось 12 спеціальних фондів. До них належать страхові, пенсійні, ощадні і деякі інші фонди. З середини 80-х років в Японії здійснюється поступове реформування пенсійної системи. Завдання реформи — зробити так, щоб вона складалась з національної пенсійної системи (базова пенсія), яка охоплює все населення, і пенсій, що виплачуються найманим робітникам.

Базова пенсія виплачується по старості, інвалідності, а також всім, хто потребує її. 2/3 фінансування забезпечується коштами різних страхових пенсійних фондів. Існують, наприклад, фонд базової пенсії по старості, фонд для тих, хто втратив годувальника. На створення пенсійних фондів працює практично все населення Японії у віці від 20 до 60 років. У 1994 р. кожний працюючий японець вносив до того чи іншого фонду майже 100 доларів на місяць.

Пенсійний фонд найманих працівників приватного сектора складається з відрахувань підприємств, внесків самих працівників і доплат з боку держави. Пенсія становить приблизно 70% місячної зарплати працівника-чоловіка. Пенсійні фонди працівників державних і муніципальних підприємств і закладів формуються із коштів товариств взаємодопомоги, які створюються за місцем роботи, а також виплат самих підприємств і державних дотацій.

Для отримання базової пенсії по старості необхідний 25-річний трудовий стаж і 65-річний вік. Розмір такої пенсії може бути зменшений до 58% встановленого рівня у разі виходу на пенсію у 60 років.

Таким чином, дохід подружжя-пенсіонерів складається з базових пенсій чоловіка і дружини, пенсії по страхуванню найманого працівника. У 1994 р. у сукупності це становило в середньому понад 2200 доларів на місяць.

В Японії має місце чітке розмежування сфер вкладення капіталу: приватного — у виробничу сферу, державного — в інфраструктуру. Тому в Японії державний сектор не є серйозним конкурентом у жодній галузі виробництва, і його функціонування повністю підпорядковане інтересам приватних корпорацій.

У ряді галузей існують державні і напівдержаві підприємства. Однак основний напрямок їх функціонування — не виробнича діяльність, а проведення наукових досліджень і розробок, надання фінансової і технічної допомоги з метою раціоналізації і прискорення технічного прогресу, а також розробка різних організаційних питань. З метою оздоровлення фінансів державних підприємств в Японії з початку 80-х років XX ст. почалася їх приватизація.

Фінансова система Японії забезпечувала на початку XXI століття виробництво близько 14 % всього загальносвітового ВВП. Втім країну багато років переслідує дефляція, мають місце проблеми у банківському секторі, зростає державний борг.

Фінанси домогосподарств в Японії. На приватне споживання припадає 2/3 ВВП Японії. Японська нація є однією з найбагатших у світі, оскільки загальні заощадження оцінюються в 12 трлн. доларів. Але зараз населенню невигідно витрачати ці кошти, оскільки в умовах дефляції заощадження постійно дорожчають.

Питання для самоконтролю

1.Охарактеризуйте особливості податкової системи США.

2.Які особливості побудови фінансової системи Японії?

Питання для самостійного вивчення

1.Фінанси Франції, Німеччини.