Порівняння підходів до митної політики

Підхід до митної політики	Митна політика відповідно до підходу	Об’єкт	Суб’єкт
Владно-правовий	Система заходів та нормативно-законодавча база регулювання ЗЕД	Стосунки, що складаються при реалізації митної політики	Фізичні та юридичні особи
Організаційно-інституціональний	Законодавчі та виконавчі органи, причетні до розробки та реалізації митної політики	Організаційно-просторове наповнення митних територій і кордонів	Система інститутів митної справи
Економічний	Вибір оптимальної моделі взаємовідносин із світовою системою господарювання в межах між протекціонізмом та вільною торгівлею	Все, на що направлений економічний вплив зі сторони митних органів	Митні органи
Психоетичний	Характеристика психологічних відносин, які склалися в процесі розробки та прийняття митної політики	Зацікавленість різних людей, на яку направлена активність взаємопов’язаних з цією зацікавленістю суб’єктів	Окремий співробітник чи колектив митного органу

 

Отже, митна політика – це складова внутрішньої та зовнішньої політики.

Державна політика у сфері державної митної справи на законодавчому рівні (Митний кодекс України, ст.5)

Державна політика у сфері державної митної справи - це система цілей, принципів, функцій, напрямів, засобів і механізмів діяльності держави, спрямованих на забезпечення національних митних інтересів та безпеки України, регулювання зовнішньої торгівлі та захист внутрішнього ринку, розвиток національної економіки та її інтеграцію до світової економіки, наповнення державного бюджету, які реалізуються через:

1) механізми тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

2) участь у митних союзах, зонах вільної торгівлі та міжнародних договорах (конвенціях) з митних питань;

3) встановлення порядку переміщення товарів через митний кордон України та здійснення їх митного контролю;

4) законодавство України з питань державної митної справи.

Митні інтереси України - це національні інтереси України, забезпечення та реалізація яких досягається шляхом здійснення державної митної справи.

Митна безпека - це стан захищеності митних інтересів України

Основою зовнішньоекономічної політики держави є митна політика, яка реалізовується через протекціонізм чи лібералізацію зовнішньої торгівлі (політику вільної торгівлі).

Протекціонізм і політика вільної торгівлі – це основні форми реалізації зовнішньоторгівельної політики держави, які об'єднують законодавче забезпечення національної зовнішньої торгівлі і напрацьовану світову практику з уніфікації торгівельного досвіду. Іноді виділяють ще одну форму реалізації зовнішньоторгівельної політики – автаркію – політику держави щодо становлення замкнутого самодостатнього господарства у межах однієї країни чи групи країн за максимального обмеження імпорту і стимулювання експорту.

Вільна торгівля – це відсутність встановлених державою обмежень у вигляді штучних бар’єрів в торгівлі між окремими особами, і фірмами різних країн.

Вільна торгівля (free trade) – політика мінімального державного втручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політика базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Митні органи виконують лише реєстраційні функції. Цю політику проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що дає змогу місцевим підприємцям витримувати конкуренцію. Саме вільна торгівля стимулює конкуренцію, примушує національні підприємства підвищувати якість своєї продукції та знижувати ціни.

Політика вільної торгівлі як форма державної політики проявляється у відміні обмежень в сфері зовнішньоекономічної діяльності, зниження ставок експортного/імпортного мита, безперешкодній міграції капіталу і робочої сили. Однак, на практиці більшість із держав, які дотримуються принципів вільної торгівлі, при проведенні власної економічної політики використовують різного роду обмеження, які мають протекціоністський характер. Протекціонізм виступає як політика держави, спрямована на захист внутрішнього ринку та стимулювання розвитку вітчизняної економіки. Тобто, незважаючи на утвердження принципів лібералізації у зовнішній торгівлі, країни не можуть не застосовувати обмежуючі заходи, для перешкоди здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Протекціонізм (з латинської, покровительство, захист) – це економічна політика держави протилежна політиці вільної торгівлі і спрямована на захист від іноземної конкуренції стратегічних галузей національної економіки; на тимчасовий захист відносно нових галузей економіки; на розширення зовнішнього ринку і як захід у відповідь при проведенні політики протекціонізму торгових партнерів.

Митний протекціоналізм – митна політика яка передбачає високий рівень митного оподаткування іноземних товарів, які ввозяться на внутрішній ринок країни. Митний протекціоналізм застосовується з метою захисту вітчизняних галузей промисловості від конкуренції з іноземними товаровиробниками.

Отже, протекціонізм, передусім, направлений на стимулювання розвитку національної економіки шляхом надання відповідних переваг національним товаровиробникам і виробництва певних бар'єрів для проникнення іноземних конкурентів на внутрішній ринок. Головне завдання протекціонізму – стимулювання і підтримка вітчизняного експорту.

Основними класифікаційними ознаками протекціонізму є:

• Інституціональна структура

• Цільова орієнтація: селективний та тотальний

• За характером заходів, що використовуються: тарифи, квоти, антидемпінгові процедури

• За терміном заходів, що вводяться: тимчасовий (обмежений) і необмежений

• За ступінню свободи введення заходів: добровільний протекціонізм та змушений

• За методами регулювання ЗЕД: прямий протекціонізм та непрямий

• За режимом, що встановився між країнами

• За ступінню відокремленості від світової економіки: автаркія та ефективний протекціонізм

• За формами прояву: із використанням обмежувальних заходів та із використанням заходів сприяння

До основних форм обмежень належать ембарго, бойкот, санкції

Виділяють декілька форм протекціонізму:

• селективний – скерований проти окремих країн або окремих видів товарів;

• галузевий – скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства;

• колективний – проводиться об'єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об'єднання;

• прихований – здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

Стосовно того, що і для якої країни краще – політика вільної торгівлі чи протекціонізм, єдиної думки немає. Сучасний протекціонізм концентрується, в основному, у відносно вузьких галузях. Політика вільної торгівлі є привабливішою. Тому здебільшого країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі.

Співіснування держав у світовому господарстві визначається постійними змінами у напрямках та формах їх співробітництва, яке відбувається на фоні посилення потужності одних та послаблення інших. Тобто кожна країна обирає адекватну до прийнятої економічної моделі відповідну систему захисту та стимулювання суб'єктів, що носить суто індивідуальний характер.

 

Органи державного регулювання в управлінні митною справою

До державних органів, які здійснюють загальне регулювання митною справою належать:

Верховна Рада України:

§ затверджує головні напрямки митної політики України,

§ затверджує структуру системи органів державного регулювання митної справи;

§ встановлює ставки мита,

§ встановлює спеціальні митні зони та митні режими на території України;

§ встановлює перелік товарів, імпорт, експорт, транзит яких заборонено на території України та ін.

Кабінет міністрів України

§ забезпечує здійснення митної політики України відповідно до законів України,

§ встановлює розміри митних плат,

§ координує діяльність міністерств та відомств України з питань митної справи,

§ проводить переговори та укладає міжнародні договори України та ін.

Президент України

§ визначає основні пріоритети митної політики держави;

§ призначає керівників митних органів та ін..

Українське законодавство безпосереднє здійснення митної справи покладає саме на митні органи, а не на будь які інші державні органи, наділяючи їх виключною компетенцією в даній галузі, безпосереднє здійснення митної справи покладається на митну службу України.