Україна на міжнародній арені. Основні напрямки зовнішньої політики в сучасних умовах.

Після проголошення Акта про державну незалежність Україна вперше стала рівноправним суб'єктом у міжнародних відносинах.

5 грудня 1991 р., після Всеукраїнського референдуму, Верховна Рада звернулася з Заявою до парламентів і народів світу, у якій наголошувалося, що Україна у повній відповідності з цілями і принципами ООН спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі, дотримуючись принципів міжнародного права.

Надзвичайно важливим питанням було визнання України державами світового співтовариства. Першими, 2 грудня 1991 р., незалежність України визнали Польща і Канада, впродовж місяця Україну визнали 57 країн, а до кінця року - 132 країни. На сьогодні незалежність України визнали практично всі країни світу.

Основні підвалини зовнішньополітичного курсу, як демократичного і миролюбного, були закладені декларацією про державний суверенітет України.

У липні 1992 р. Верховна Рада схвалила "Основні напрямки зовнішньої політики України". Документ визначив базові національні інтереси країни, обгрунтував засади та пріоритети її зовнішньої політики, серед яких - розширення участі в європейському регіональному співробітництві та в межах СНД, активна участь у діяльності ООН, співпраця з державами Європейської співдружності.

Відповідно до Статті 18 Конституції України зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Основними пріоритетними напрямками в зовнішній політиці України є:

1. Розвиток всебічних відносин з європейськими країнами. У 1992 р. Президент України підписав Заключний Акт наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), що сприяло інтеграції України у європейські структури. На саміті НБСЄ у листопаді 1999 р. Л.Кучма підписав Хартію Європейської безпеки на XXI століття.

9 листопада 1995 року Україна стала 37 членом Ради Європи. У 1996 р. Україна приєдналася до об'єднання держав Центр Європейських ініціатив (ЦЄІ), мета якого - служити зміцненню стабільності і безпеки у цьому регіоні. Підписано угоди, в яких закріплено відсутність будь-яких територіальних претензій, з усіма європейськими сусідами України. Тим самим навколо України створено пояс безпеки і стабільності. У перспективі Україна прагне до рівноправного членства у Європейському Союзі. Прийнято стратегію інтеграції України у Євросоюз, набрала чинності і почала втілюватися в життя Угода про партнерство і співробітництво.

2. Розбудова відносин з республіками колишнього СРСР, з країнами – членами СНД. Про ставлення України до СНД вже йшлося в попередньому розділі. Україна виступає проти перетворення СНД на наддержавну структуру, на суб'єкта міжнародного права. У 1994 р. Україна приєдналася на правах асоційованого члена до економічного союзу у рамках СНД. У той же час, вона не підписала Статут СНД, угоди про створення об'єднаних збройних сил, про сили спільного призначення та інші документи, які передбачали надання інститутам СНД державних функцій. Керівництво України робить наголос на економічній складовій у діяльності СНД, прагне до розширення співробітництва між країнами СНД на двосторонній основі.

3. Особливе значення для України має розвиток відносин з Росією, які тривалий час залишалися складними і суперечливими. Взаємовідносини ускладнювалися такими питаннями, як розподіл іноземних боргів, закордонного майна та активів СРСР, розподіл Чорноморського флоту, статус м.Севастополя, різні позиції щодо НАТО. 31 травня 1997 р. президенти України і Росії Л.Кучма і Б.Єльцин підписали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською федерацією. Договір заклав базу для вирішення всіх проблем у стосунках між країнами, надав цим стосункам нової якості.

4. До першочергових пріоритетів зовнішньої політики відноситься співробітництво зі США, яке поступово еволюціонізує у напрямі виходу на рівень партнерських відносин. Поліпшенню американо-українських відносин значною мірою сприяла реалізація Україною свого без'ядерного статусу. У січні 1994 р. у Москві було підписано угоду між Україною, Росією та США, згідно з якою Україна зобов'язувалася протягом семи років вивезти до Росії для розкомплектування усі ядерні боєзаряди. Наприкінці цього ж року у Будапешті під час роботи НБСЄ лідери України, Росії, США й Великобританії підписали Меморандум про гарантії безпеки України.

У березні 1994 р. відбувся офіційний візит Президента України до США, під час якого було підписано низку важливих економічних угод.

5. Розвиток відносин з країнами Чорноморського басейну, Близького і Середнього Сходу. У 1992 р. Україна стала одним із співзасновників Парламентської асамблеї Чорноморського економічного співробітництва.

6. Виходячи із міркувань національної і європейської безпеки, Україна поглиблює співробітництво з НАТО. У 1997 р. було підписано Хартію про особливе партнерство України і НАТО.

7. Важливим пріоритетом у зовнішній політиці є економічний аспект, що пояснюється кризовим станом економіки України. Україна інтегрується в міжнародні економічні та фінансові структури. У 1992 р. вона стала рівноправним членом Міжнародного валютного фонду та Європейського банку реконструкції і розвитку. Україна налагоджує торговельні зв'язки з країнами світу, досягнуто помітних успіхів в експорті продукції авіаційної, суднобудівної, ракетно-космічної галузей. Значна увага приділяється залученню в українську економіку іноземних інвестицій.

8. Проголошення незалежності започаткувало новий етап у стосунках України із світовою українською діаспорою. За межами своєї етнічної Батьківщини проживає нині від 10 до 13 млн. українців. Це - результат еміграції, спричиненої становищем українців спочатку в Австрійській (Австро-Угорській) та Російській імперіях, потім в Радянському Союзі. Особливістю сучасної української еміграції є те, що вона відбувається в умовах розбудови незалежності України. Сучасні українські емігранти, здебільшого це фахівці різних галузей господарства, вчені, керуються, перш за все, соціально-економічними мотивами. Понад 7,5 млн. чоловік із загальної кількості українців, які перебувають за межами Укпраїни, мешкають у республіках колишнього СРСР. Українська держава прагне до консолідації українців, які проживають на різних континентах, до всебічної підтримки і забезпечення прав українців в інших країнах світу. У 1993 р. створено міністерство України у справах національностей та міграції, сформована правова база, яка регулює стосунки держави і діаспори. У 1996 р. Кабінет міністрів України затвердив державну програму "Українська діаспора на період до 2000 року".