Етапи політичної історії Галицько-Волинської держави.

Віддаленість Галичини і Волині від Києва забезпечувала відносну незалежність і самостійність цих земель. З розпадом Київської Русі над Дністром виникло Галицьке князівство (кінець XI ст.), а над Бугом - Волинське князівство (сер. XII ст.) з центром у Володимирі.

Г алицьке князівство спочатку було більш сильним. Зміцнення Галичини відбулося за князя Володимирка (1124-1153) та його сина Ярослава (1153-1187). Ярослав був наймогутнішим галицьким князем, за великий розум і спритність його прозвали Осмомислом. До його князівства були приєднані землі в пониззі Дунаю. Ярослав зміцнив союз з Угорщиною шлюбом своєї доньки з королем Стефаном, вів боротьбу з половцями, на кордонах галицьких земель будував укріплені міста. Але після смерті Ярослава князівство почало роздиратися міжусобною боротьбою між галицькими боярами, багато із яких були в союзі з польськими і угорськими феодалами.

Волинське князівство, відділившись від Києва, спочатку розпалося на дрібні князівства, які ворогували між собою. Забезпечити єдність Волинської землі вдалося талановитому князю Роману Мстиславовичу (1170–1205), який у своїй об’єднавчій політиці зробив ставку не на бояр, а на служиле дворянство і городян. Роман Мстиславович забезпечив внутрішню стабільність Волинського князівства, що дозволило йому розпочати активну боротьбу за розширення своїх володінь. В результаті у 1199 році Роману Мстиславовичу вдалося вперше об'єднати Волинську і Галицьку землі, врятувавши останню від зазіхань польських і угорських феодалів.

Так утворилася Галицько-Волинська держава.

У 1202 році Роман приєднав до князівства Київські землі. Утворення такої могутньої держави дозволило йому вести успішну боротьбу з половцями, угорськими і польськими князями, зі своїм непокірним боярством, сприяло економічному піднесенню князівства, розвитку міст, ремесел, торгівлі. Історики вважають, що у Романа існувала можливість утворення єдиної української держави. Проте загибель князя 1205 р. у бою з поляками зірвала усі його політичні плани.

Бояри прогнали малолітніх синів Романа - Данила і Василька - та взяли владу в свої руки. Під боярським пануванням земля прийшла в безладдя, чим скористалися поляки та мадьяри, які захопили Галич та Володимир і замишляли поневолити всю Галичину та Волинь.

Змужнівши, син Романа Мстиславовича, Данило Романович, розпочав боротьбу з чужинцями та галицькими боярами, спираючись при цьому на селян, міщан та служиле дворянство. У 1238 році Данило об'єднав під своєю владою Галицьку і Волинську землі, відновивши єдність Галицько-Волинського князівства.

У 1239 році Данило знову приєднав до своїх володінь Київські землі. Однак, в період, коли Данило вже відбудував свою державу, на руські землі напали монголо-татари, які після зруйнування в грудні 1240 року Києва, пішли походом на Волинь і Галичину. Данило змушений був визнати залежність від Золотої Орди і платити їй данину. Це дозволило йому захистити князівство від монголо-татарських набігів, відновлювати економіку. Але коритися Данило не думав і готував сили для боротьби проти Золотої Орди.

В руслі цієї антимонгольської політики князь:

уклав союз з угорським королем;

уклав союз з папою римським: папа обіцяв допомогу Данилу організацією хрестового походу проти монголо-татар, а Данило обіцяв церковну унію з Римом. У 1253 році він отримав від папи римського королівську корону і став першим українським королем.

організовував війська, укріпляв старі міста і будував нові - заснував Холм і Львів (перша літописна згадка про м. Львів відноситься до 1256 року).

Але антимонгольська політика Данила зазнала краху. Татари здійснили похід на князівство і змусили князя знищити відновлені ним укріплення міст. Це справило гнітюче враження на Данила і прискорило його смерть у 1264 році.

Українська історіографія вважає Данила Галицького одним із найвидатніших українських князів. У надзвичайно складних умовах він зміг перетворити князівство у високорозвинену державу, яку поважали в Європі і ототожнювали з Руссю.

Але головної своєї мети Данило не досяг - не зміг організувати боротьбу проти татар і забезпечити незалежність своєї держави. М.С.Грушевський закидає Данилу, що "його дипломатія була хаотична, його політика проти татар короткозора, непевна, уривочна".

При формальному збереженні єдності, князівство фактично розпалося і поступово втрачало колишню велич. У цей період князювали сини Данила Шварно (1264–1269) і Лев I (1264-1301), син Лева I - Юрій I (1301-1308), сини Юрія I - Андрій та Лев II (1308-1323). Галицько-волинські князі, визнаючи формальну залежність від Золотої Орди, фактично вели самостійну зовнішню політику. Особливе місце у цій політиці відводилося Польщі, Тевтонському ордену та Литві, підтримка яких могла забезпечити незалежність від Золотої Орди.

Андрій та Лев ІІ закріпили політичні стосунки з Литвою династичним шлюбом доньки Андрія та Любарта – сина великого князя литовського Гедиміна (1316‑1341). Цей шлюб виявився однією із передумов литовського панування в українських землях.

Останнім галицько-волинським князем став племінник Андрія та Лева II - Юрій II Болеслав (1323-1340). Він був українсько-польського походження (мати - сестра Лева II та Андрія, батько - польський князь Тройдент), був охрещений в католицькій вірі й отримав ім'я Болеслав. Коли ж з'явилася можливість зайняти галицько-волинський престол, Болеслав перейшов у православну віру і взяв ім'я Юрій. З його кандидатурою погодилися і бояри, і татари.

Юрій II Болеслав, вихований на західній культурі, здійснював прозахідну політику:

сприяв переселенню німців і поляків в українські землі, лояльно ставився до католицтва і його поширення в Україні. Невдоволені бояри отруїли князя. Смерть Юрія II була трагедією для України: він не мав спадкоємців і престол перейшов до його зятя - литовського князя Любарта.

Галицько-Волинське князівство опинилося в складі Великого князівства Литовського. Боротьбу за українські землі розпочав і польський король Казимір Великий, захопивши у 1349 році частину Галичини. В цю боротьбу вступила і Угорщина, яка володіла Галичиною з 1370 по 1386 рік.

Таким чином, після 1340 року Галицько-Волинська держава припинила своє існування, а українські землі були поділені між сусідніми державами.

Галицько-Волинське князівство, будучи ослабленим боротьбою з татарами, боротьбою між боярами та князями, стало об'єктом агресії з боку сусідніх держав і не змогло відстояти незалежність.

Ц е друга велика держава в українських землях після Київської Русі, спадкоємиця Київської Русі, що продовжила її культурні традиції.

Це перша власне українська держава - вона існувала лише на українському грунті і об'єднувала ⁹/₁₀ етнічних українських земель.

Забезпечила високий рівень економічного та духовно-культурного розвитку українських земель.

Своєю орієнтацією на Захід відкрила доступ в українські землі західноєвропейським культурним впливам.

Зберегла український етнос від асиміляції з боку сусідніх держав, ставши на шляху їхньої агресії.