Активізація революційно-визвольної боротьби в україні на початку ХХ століття.

Початок ХХ ст. в історії України характеризується загальним революційним піднесенням, викликаним гострими класовими протиріччями, національним гнобленням, політичним безправ'ям населення. Ситуацію загострила загальноекономічна світова криза 1900-1903 р.р., а в Російській імперії - і її поразка у війні 1904-1905 р.р. з Японією.

Як в Наддніпрянській, так і в Зах. Україні революційний настрій охопив усі кола суспільства:

активізувався робітничий рух, перейшовши від економічної до політичної боротьби;

посилився селянський рух, для придушення якого досить часто використовували війська;

зросла активність студентської і учнівської молоді, яка протестувала проти обмежень її прав, за соціальну справедливість. У 1901 р. за участь у студентському русі царський уряд віддав у солдати 183 студенти Київського університету. У цьому ж році виступили студенти Львівського університету, які вимагали відкриття українського університету;

посилився опозиційний рух ліберальної буржуазії, поміщиків, інтелігенції за проведення реформ.

У Наддніпрянській Україні центром опозиційної по відношенню до царизму діяльності стали земства – органи місцевого самоуправління. Земці-ліберали вимагали надання політичних свобод, ліквідації кріпосницьких пережитків, скликання Установчих зборів для вироблення конституції.

В умовах загального революційного піднесення посилився і національно-визвольний рух.

У Західній Україні національний рух розвивався в більш сприятливих умовах і мав значно більші здобутки, ніж у Наддніпрянщині:

тут активізувалася діяльність політичних партій, основним їх гаслом було гасло політичної самостійності України. Західна Україна стала базою організаційної діяльності партій Наддніпрянської України. Так, у Львові знаходилася партійна друкарня Революційної української партії, було видано роботу М.Міхновського “Самостійна Україна”;

діяли українські школи, культурно-освітні організації, видавалася українська література і преса. У 1914 р. товариство “Просвіта” мало 78 філій, 2944 читалень, курси для неписьменних. Кращі твори української літератури друкувалися на сторінках редагованого М.Грушевським та І.Франком журналу “Літературно-науковий вісник”. Упродовж 1899 – 1917 р.р. понад 300 видань випускала Українсько-руська видавнича спілка, популяризуючи як світову, так і українську літературу;

зростала кількість українських представників у центральному парламенті та в крайових сеймах;

розгортали діяльність масові молодіжні спортивні організації "Сокіл", "Січ", які розвивали в української молоді почуття патріотизму, схильність до дисципліни, знань;

широкого розмаху набув кооперативний рух, спрямований на економічне відродження селянства, на виховання його національної самосвідомості. Розвитку кооперативного руху сприяли "Просвіта" та уніатська церква.

Різноманітні кооперативні організації вчили селян сучасним методам господарювання, перетворювала їх на господарів власної долі, сприяли розвитку тісних взаємин між селянством та інтелігенцією, чого не було в Наддніпрянській Україні.

У Наддніпрянській Україні національно-визвольний рух проявився в такому:

йшов процес політизації українського руху, зростала кількість національних партій. РУП, утворена в 1900 р., розкололася і дала початок трьом партіям:

Народній українській партії (НУП) 1902 р. на чолі з М.Міхновським. З націоналістичних позицій під лозунгом "Україна для українців" виступала за утворення незалежної української держави. Орієнтувалася на національну інтелігенцію.

Українській соціал-демократичній спілці ("Спілка") 1904 р. на чолі з М.Меленевським. Займала марксистські позиції, прагнула виражати інтереси всіх робітників України, незалежно від їх національності. У 1905 р. влилася у меншовицьку фракцію РСДРП.

Українській соціал-демократичній робітничій партії (УСДРП) 1905 р. на чолі з В.Винниченком та С.Петлюрою. Прагнула поєднати марксизм із націоналізмом. Орієнтувалася на селян і робітників, вимагала автономії для України.

У 1904 р. були утворені дві ліберальні партії - Українська радикальна партія (Б.Грінченко, С.Єфремов) та Українська демократична партія (А.Лотоцький, Є.Чикаленко). Основні їх вимоги - конституційна монархія, земельні реформи, автономія України в складі Росії.

Активізувалася культурно-просвітницька діяльність прогре-сивної української інтелігенції. Найбільш масовими її акціями на початку ХХ ст. було відкриття пам'ятника І.Котляревському у Полтаві в 1903 р., куди з'їхалися тисячі представників, у тому числі із Західної України, і де, не дивлячись на заборону, лунала українська мова, а також святкування у цьому ж році 35-річчя музичної діяльності композитора М.В.Лисенка.