Березневі статті: умови і правове значення.

У Переяславі були складені так звані Переяславські статті, які визначали умови приєднання України до Росії. Цар ратифікував ці статті у березні 1654 р., звідки їх назва - "Березневі статті".

У країна (територія колишніх Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств) переходить під протекторат Росії;

влада в автономії належить гетьману, якого обирає військо і затверджує цар; передбачалася пожиттєвість влади Богдана Хмельницького;

чисельність козацького війська - 60 тис. чоловік;

в містах зберігалося право на самоуправління;

визнавалася самостійність української православної церкви;

Україна отримала право на зовнішню політику, крім відносин з Польщею і Туреччиною;

передбачалися спільні воєнні дії України і Росії.

Серед істориків немає згоди в оцінці характеру Переяславської угоди. Справа ускладнюється тим, що оригінальні документи втрачено, збереглися лише неточні їх копії.

М.Грушевський вважав, що Переяславська угода була формою васальної залежності, при якій сильніша сторона (цар) зобов'язувалася захищати слабшу (українців), не втручаючись у її внутрішні справи.

Український історик В.Липинський вважав, що угода була тимчасовим військовим союзом України з Москвою проти Польщі.

За офіційною радянською теорією, Переяславська угода стала результатом прагнення українців і росіян до возз'єднання і що возз'єднання двох народів було основною метою революції і самого Б.Хмельницького.

Постать Б.Хмельницького в українській історії. Оцінки діяльності.

Хмельницький дуже швидко розчарувався в московській протекції і почав шукати нових союзників.

У 1656 р. цар відкрито зрадив союз з Україною, уклавши Віленський мир з поляками без усякої на те згоди українців і навіть не допустивши українську делегацію на переговори. На зближення з Польщею Москва пішла з метою спільної боротьби проти Швеції, яка значно посилила свої позиції в Прибалтиці. Гетьман відкрито звинуватив царя у порушенні Переяславської угоди, продовжував війну з Польщею і приступив до утворення нової антипольської коаліції. Він уклав союз з Семигородським князівством, вів переговори зі Швецією, яка обіцяла допомогти у створенні самостійної української держави.

Відбулося загострення російсько-українських відносин. М.Грушевський вважав, що розрив з Москвою був неминучим і Хмельницький свідомо йшов йому назустріч.

Але в критичний момент стосунків з Москвою, уражений звісткою про поразку українсько-семигородського війська від Польщі, 27 липня 1657 р. Богдан Хмельницький помер. Гетьмана поховали в Суботові, у збудованій ним Іллінській церкві, де вже покоїлося тіло старшого сина Тимоша.

Серед істориків ніколи не було єдності в оцінці діяльності і особи Б.Хмельницького.

Сучасники Б.Хмельницького оцінювали його як справжнього національного героя, про нього складали пісні та думи.

У XVIII-XIX ст., з посиленням залежності України від Росії, Хмельницькому почали давати більш стримані і неоднозначні оцінки.

П.Куліш критикує Б.Хмельницького за те, що той започаткував добу розрухи, смерті, культурного занепаду.

М.Грушевський, оцінюючи Хмельницького, як "великого діяча", "героя української історії", вважає, що все ж таки, гетьману не вистачало здібностей "для розв'язання історичного вузла українського життя", що його політика була не дуже мудрою.

Радянські історики одностайно схвалювали Хмельницького за те, що він возз'єднав Україну і Росію.

Більшість сучасних українських істориків дійшли висновку, що головна заслуга Хмельницького полягає у розробці принципів національної державної ідеї, у відродженні української державності і що без його діяльності не постала б у новітні часи українська незалежна держава.