Початок людського суспільства та його еволюція на території України.

Початок людського суспільства та його еволюція на території України.

 

Історія України бере свій початок з появи перших людей на її території. Науково доведено, що первісні люди з'явилися в українських землях приблизно 1 млн.р. тому - їх найдавніше поселення знайдено біля с. Королеве в Закарпатті.

На думку сучасних українських істориків, розселення прадавніх людей на території України відбувалося південно-західним та західним шляхами.

З появою перших людей в історії України починається первісна доба, яка характеризується наявністю колективної власності, колективного виробництва та споживання. Первісне суспільство не мало класів і держави. Існувало дві форми суспільно-економічних відносин - спочатку первісне людське стадо, а з часом - родова община і плем'я.

Первісна організація життя людей існувала на півдні України - до I тис. до н.е., на іншій її території - до початку нашої ери.

 

Трипільська культура.

Наймогутнішою культурою епохи енеоліту була Трипільська культура, яка існувала з IV тис. до IІІ тис. до н.е. включно на території від Слобідської України до Карпат, від Полісся до Чорного моря.

Трипільці були одним із найцивілізованіших народів неолітичної доби:

основне заняття – орне землеробство. Вирощували ячмінь, просо, пшеницю, майже всі садово-городні культури, відомі сьогодні в Україні. Трипільська культура - одна із перших землеробських культур Європи;

трипільці вперше на території України почали виготовляти вироби із міді;

надзвичайно високий рівень мало гончарство. Трипільці виробляли чудовий глиняний посуд з плоским дном, орнаментом білого, чорного, червоного і жовтого кольорів. Орнамент глиняних виробів містить багату інформацію про духовний світ трипільців.

будували протоміста площею до 400 га, яких ще не було в Європі: квартальна забудова дво-триповерховими будинками, населення міст сягало 50 тис. чоловік, а площа – понад 50 га. На Уманщині існували поселення-гіганти до 450 га.

високого рівня досягла духовна культура, існувала писемність - буквенно-звуковий алфавіт, який є одним із найдавніших у світі!

Трипільська культура досить близько підійшла до перших світових цивілізацій – давньоєгипетської, шумерійської та кріто-мікенської; вона значною мірою вплинула на весь подальший культурний розвиток українських земель.

Трипільська культура поступово зникла, з приводу чого висловлюються різні гіпотези і, зокрема, - експансія кочовиків на зайняті трипільцями території, похолодання клімату.

Долю трипільців остаточно не з’ясовано. Дискусійним залишається питання і про походження трипільців, про їх етнічність. Деякі історики вважають трипільців попередником індоєвропейської сім’ї народів і праосновою сучасних українців. Більшість дослідників відносять трипільців до середземноморського антропологічного типу. Висловлюється також думка про те, що трипільська культура своєрідно поєднала представників суспільств кількох антропологічних та мовних груп Європи.

Християнізація Русі та її значення.

Надзвичайно важливим було запровадження Володимиром у 988 р. християнства, обумовлене такими причинами, як необхідність укріплення єдності Русі, князівської влади, підняття міжнародного авторитету держави, її зближення з високорозвиненою Візантією. Прийняття християнства сприяло розвитку давньоруської культури, входженню Русі в сім’ю європейських народів.

 

Шукаючи протекції різних союзників, П.Дорошенко прагнув знайти найбільш оптимальний варіант. Проте уряди сусідніх держав усіляко протидіяли утворенню Української держави, оскільки поява такої держави суперечила їх власним інтересам.

Починаючи з 1674 р. становище П.Дорошенка погіршується: правобережне населення, розчарувавшись у можливості виборення незалежності, відвернулося від гетьмана, його почали залишати соратники, родичі. Підвладна Дорошенкові територія скоротилася до Чигирина і його округ.

 

У жовтні 1676 р., коли до Чигирина підступили полки І. Самойловича і російські гарнізони, П.Дорошенко капітулював, присягнувши на вірність російському цареві. Гетьману не вдалося реалізувати державну ідею, за яку так наполегливо і послідовно він боровся.

Чому ж так сталося?

По-перше, далася взнаки соціальна політика гетьмана. Надто далеко відірвався він від життєвих потреб народу і не користувавася популярністю в народних масах.

По-друге, для народу цей крок Мазепи був несподіваним, а справжні його причини невідомі, адже союз зі Швецією був таємним.

По-третє, Петро I вжив швидкі і рішучі дії проти Мазепи, представивши його зрадником України (за наказом царя гетьмана проклинали у всіх церквах) та залякавши населення України репресіями проти прибічників гетьмана. Царські війська знищили столицю Мазепи - місто Батурин, вирізавши 6 тис. жителів, зруйнували Запорозьку Січ.

У 1708 р. цар наказав обрати нового гетьмана, ним став Іван Скоропадський (1708-1722). Козацьких старшин, які не прибули на вибори нового гетьмана, цар оголосив зрадниками.

Здійснюючи політику терору, Петро I прагнув знищити серед українського населення будь-яку опозицію.

27 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва - вирішальна битва Північної війни. Поразка Карла XII та Мазепи стала справжньою національною катастрофою для України. Петру I були розв'язані руки в наступі на українську автономію.

Мазепа разом зі своїми прибічниками знайшов політичний притулок у Молдавії; вони стали першою українською політичною еміграцією. 21 вересня 1709 р. гетьман помер.

П ісля смерті Мазепи українська еміграція обрала гетьманом Пилипа Орлика, який так і залишився гетьманом у вигнанні. Він склав проект першої Конституції України, що передбачала побудову суверенної демократичної Української держави. Уряд Орлика намагався створити антиросійську коаліцію держав і добитися незалежності України. Але ці намагання виявилися марними - європейські держави не бажали воювати за Україну.

Ліквідація російським царизмом української автономії

Після перемоги в Полтавській битві, Петро I здійснює заходи по ліквідації автономного устрою України. Ось лише деякі з них:

У 1709 р. цар призначив до Скоропадського свого резидента, який мав контролювати діяльність гетьмана;

У 1720 р. було вперше офіційно заборонено українську мову.

У 1722 р. створюється Малоросійська колегія, яка розділила владу з гетьманом.

З 1724 року - після смерті наказного гетьмана Павла Полуботка (1722-1724) - Лівобережною Україною правила лише Малоросійська колегія.

Щодо України здійснюється відверто колоніальна економічна політика. Вільна торгівля фактично скасовується. Українцям забороняється займатися торгівлею з іншими країнами, крім Росії.

Після смерті Петра I (1725 р.) російські імператори послідовно намагалися обмежити українське самоврядування. Але, із зміною імператорів і міжнародної ситуації політика "залізної руки" щодо України інколи дещо пом'якшувалася.

Наддніпрянська Україна

Упродовж 60-80-х років XIX ст. завершився промисловий переворот, тобто перехід від мануфактур до заводів і фабрик.

Особливо швидкими темпами розвивалися вугільна, залізорудна і металургійна промисловість, зосереджена в Донецько-Криворізькому басейні. На к. XIX ст. Україна перетворилася на вугільно-металургійну базу Російської імперії - вона давала майже 65% усього вугілля імперії, понад 50% чавуну і трохи менше 50% заліза і сталі.

Нарощували виробництво традиційні для України галузі промисловості по переробці сільськогосподарської продукції - цукрова, винокурна, мукомельна. На кінець XIX ст. Україна давала 85% загальноросійського виробництва цукру, 50% усього тютюну.

Машинобудування розвивалося повільно. Винятком було виробництво сільськогосподарських машин - їх в Україні вироблялося більше половини від тих, що вироблялися в Росії;

Промисловому розвитку сприяло бурхливе будівництво залізниць. Загальна протяжність залізниць в Україні становила на к. XIX ст. 1/5 залізничної мережі Росії.

Велику роль у промисловості, особливо важкій, відігравав іноземний капітал - передусім німецький, англійський, французький, бельгійський. У 1900 році його частка в Україні досягала 80-90%;

Йшов процес зростання міст. Якщо до реформи 1861 р. лише Одеса мала понад 100 тис. жителів, то на к. XIX ст. стало вже чотири великих міста: Одеса (більше 400 тис.), Київ (250 тис.), Харків (175 тис.), Катеринослав (115 тис.). У цих містах було сконцентровано 35% усього міського населення України.

Капіталізація сільського господарства йшла двома шляхами:

Пруським, при якому відбувався повільний перехід поміщицьких землеволодінь до капіталістичних способів господарювання (застосування вільнонайманої праці, машин, добрив). Цей шлях переважав на Правобережній Україні.

Американським, при якому йшов процес утворення фермерських індивідуальних господарств, які використо-вували найману працю і постачали продукцію на ринок. Фермерські господарства переважали на Півдні.

Всього ж на к. XIX ст. сільська буржуазія становила біля 25% сільського населення і зосереджувала в своїх руках 40% селянських земель.

Перехід на капіталістичну систему господарювання сприяв піднесенню сільськогосподарського виробництва. На к. XIX ст. Україна давала 43% світового врожаю ячменя, 20% - пшениці, 10% - кукурудзи. Але в самій Україні, яка мала статус "європейської житниці", українець в середньому споживав хліба менше, ніж жителі розвинених європейських країн.

Таким чином, Наддніпрянська Україна була одним із найбільш розвинутих аграрних і індустріальних районів Російської імперії. Але при цьому економіка України мала колоніальний характер:

По-перше , зберігався колоніальний характер товарообігу між Україною та Росією. Лише 15% підприємств України виготовляли готову продукцію, а всі інші постачали сировину для виготовлення такої продукції в Росії. Вартість російських готових товарів була високою, а ціни на українську сировину - низькими.

По-друге , розвиток української економіки базувався не на місцевому національному капіталі, а на його припливі ззовні - з-за кордону і з Росії. Більша частина прибутків іноземців вивозилася.

Україна позбавлялася потенційних прибутків і підпорядковувалася інтересам іноземного капіталу.

Західна Україна

Політика Австро-Угорщини була спрямована на те, щоб закріпити за Західною Україною статус аграрно-сировинного придатку до розвинутих провінцій імперії: західноукраїнські землі були джерелом дешевої сировини і ринком збуту для промислових товарів і машин.

Господарство Західної України було аграрним. Зміни в сільському господарстві відбувалися повільно, воно розвивалося переважно пруським шляхом. Кількість сільської буржуазії - 11% - в Галичині, 8% - в Буковині.

Промисловість, хоч і зробила значний крок вперед, залишалася відсталою, темпи її розвитку були надзвичайно низькими. Важкої промисловості майже не існувало, машинобудування було розвинено слабко. Переважаючими галузями були нафтодобувна промисловість (зосереджувалася в р-ні Дрогобича та Борислава, на поч. ХХ ст. давала 5% світового видобутку нафти), деревообробні галузі (наявність великих масивів лісу) та харчова промисловість.

У промисловості домінував іноземний капітал - австрійський, німецький, аглійський, французький.

Повільно йшов процес зростання міст. Найбільшим містом був Львів, де населення зросло з 70 тис. (1857 р.) до 200 тис. (1910).

У порівнянні з Наддніпрянщиною, економіка Західної України була відсталою і носила яскраво виражений колоніальний характер.

Під впливом модернізації економіки в Україні відбулися і соціальні зміни.

У II пол. XIX ст. різко збільшилася чисельність населення. Населення Наддніпрянської України збільшилося за цей час із 13,4 до 23,4 млн. чол. і Зах. України - із 3,9 до 5,9 млн.чол. Причому, збільшення населення відбулося не тільки за рахунок природного приросту, а й за рахунок переселення в Україну представників інших національностей, що заохочувалося урядами Росії та Австро-Угорщини.

Індустріалізація не призвела до формування в Україні структури індустріального суспільства. Українське суспільство залишалося аграрним. Селянство складало приблизно 74% населення Наддніпрянської і приблизно 90% населення Зах. України.

В умовах розвитку капіталізму йшов процес розшарування селян. Майже половина селян по всій Україні були бідняками (від 3 до 5 десятин на господарство). Як наслідок, на селі зростала соціальна напруженість, конфліктність.

Зростання чисельності населення загострило проблему малоземелля. У зв'язку з цим із к. XIX ст. почалося переселення селян Наддніпрянщини на Далекий Схід і масова еміграція західноукраїнських селян до Канади, США, Бразилії, Аргентини.

Капіталізація економіки обумовила зростання робітничого класу і буржуазії. Особливістю цих класів був їх багатонаціональний склад. Серед кваліфікованих робітників переважали росіяни, а в Галичині - поляки. У промисловості переважала іноземна буржуазія, в торгівлі - єврейська. Українська буржуазія зосередила в своїх руках переважно харчову промисловість.Умови праці робітників були надзвичайно важкими, що привело до загострення антагонізму між робітниками і підприємцями, до поширення серед робітників соціалістичних і комуністичних ідей.

Відбулися зміни в етнічному складі населення України. Протягом XIX ст. питома вага українців скоротилася з 90% до 80%. Зросли національні меншини (за рахунок природного приросту і переселенців), перш за все, росіяни, які складали 12% населення, євреї - 8%, поляки - 6% (їх питома вага дещо зменшилася). Українці переважали серед селян (понад 90%). Але серед населення міст українці становили в середньому не більше однієї третини! Серед робітників, підприємців, інтелігенції переважали росіяни, євреї, поляки.

Щоб забезпечити доступ української молоді до вищої освіти, вчені Наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка та Ставропігійське братство заснували у Львові таємний Український університет (1921 – 1925 р.р.).

Об'єднання майже всіх українських земель у складі УРСР мало велике історичне значення: вперше за декілька століть українці опинилися в межах однієї держави. Проте ціна, яку довелося заплатити за це населенню Західної України, була надто високою. Негативний досвід спілкування з радянською владою переконав західних українців у тому, що їх майбутнє - не в інтеграції з СРСР, а у створенні незалежної української держави.

Гітлерівці грабували матеріальні і людські ресурси України. До Німеччини вивозилися продовольство, обладнання, сировина, коштовності, чорноземи, а також робоча сила. З України на примусові роботи до Німеччини було вивезено 2,4 млн. чоловік.

Щоб забезпечити більш "ефективну" експлуатацію українського села, німці зберегли колгоспи.

Обмежувалися постачання міст продовольством, медичне обслуговування, освіта. Українці перетворювалися на людей "третього сорту".

Таким чином, окупаційний режим відзначався винятковою жорстокістю. Але він виявився неефективним, бо не забезпечив покори українського населення.

Навпаки, нацистський "новий порядок" викликав масовий рух Опору в Україні.

В українському антифашистському русі Опору існувало дві течії:

Початок людського суспільства та його еволюція на території України.

 

Історія України бере свій початок з появи перших людей на її території. Науково доведено, що первісні люди з'явилися в українських землях приблизно 1 млн.р. тому - їх найдавніше поселення знайдено біля с. Королеве в Закарпатті.

На думку сучасних українських істориків, розселення прадавніх людей на території України відбувалося південно-західним та західним шляхами.

З появою перших людей в історії України починається первісна доба, яка характеризується наявністю колективної власності, колективного виробництва та споживання. Первісне суспільство не мало класів і держави. Існувало дві форми суспільно-економічних відносин - спочатку первісне людське стадо, а з часом - родова община і плем'я.

Первісна організація життя людей існувала на півдні України - до I тис. до н.е., на іншій її території - до початку нашої ери.

 

Трипільська культура.

Наймогутнішою культурою епохи енеоліту була Трипільська культура, яка існувала з IV тис. до IІІ тис. до н.е. включно на території від Слобідської України до Карпат, від Полісся до Чорного моря.

Трипільці були одним із найцивілізованіших народів неолітичної доби:

основне заняття – орне землеробство. Вирощували ячмінь, просо, пшеницю, майже всі садово-городні культури, відомі сьогодні в Україні. Трипільська культура - одна із перших землеробських культур Європи;

трипільці вперше на території України почали виготовляти вироби із міді;

надзвичайно високий рівень мало гончарство. Трипільці виробляли чудовий глиняний посуд з плоским дном, орнаментом білого, чорного, червоного і жовтого кольорів. Орнамент глиняних виробів містить багату інформацію про духовний світ трипільців.

будували протоміста площею до 400 га, яких ще не було в Європі: квартальна забудова дво-триповерховими будинками, населення міст сягало 50 тис. чоловік, а площа – понад 50 га. На Уманщині існували поселення-гіганти до 450 га.

високого рівня досягла духовна культура, існувала писемність - буквенно-звуковий алфавіт, який є одним із найдавніших у світі!

Трипільська культура досить близько підійшла до перших світових цивілізацій – давньоєгипетської, шумерійської та кріто-мікенської; вона значною мірою вплинула на весь подальший культурний розвиток українських земель.

Трипільська культура поступово зникла, з приводу чого висловлюються різні гіпотези і, зокрема, - експансія кочовиків на зайняті трипільцями території, похолодання клімату.

Долю трипільців остаточно не з’ясовано. Дискусійним залишається питання і про походження трипільців, про їх етнічність. Деякі історики вважають трипільців попередником індоєвропейської сім’ї народів і праосновою сучасних українців. Більшість дослідників відносять трипільців до середземноморського антропологічного типу. Висловлюється також думка про те, що трипільська культура своєрідно поєднала представників суспільств кількох антропологічних та мовних груп Європи.