Становлення ы розвиток людського суспыльства на території України.Трипільська культура.

Запровадження християнства на Русі та його значення.

Значення прийняття християнства:

1)Русь вступила в сім*ю хрещених європейських народів.Зріс міжнародний авторитетРусі.Свідченням цього стали шлюби.

2)Християнство змійнювало централізовану державу.

3)Сприяло розвитку освіти.

4)При церквах відкривалися школи.

5)Християнство привело до розвитку культури.

 

Русь-Україна в період політичної роздробленості:причини та наслідки.

Київська Русь була найбільшою державою середньовічної Європи, однак, починаючи з 30-х років XII ст. у ній значно посилилися відцентрові тенденції. Держава, що мала вигляд міцної і непорушної, раптом почала втрачати політичну єдність і розпалася на півтора десятка князівств і земель. Розпочався період удільної (феодальної) роздробленості —закономірний процес, притаманний усім державам середньовічної Європи.

Серед причин політичної роздробленості Київської Русі можна виокремити такі.

1.Прагнення окремих князівств до самостійності.

2. Велика територія держави та етнічна неоднорідність населення.

Несталий порядок успадкування князівської влади

3. Занепад торгівлі. Важливу роль у піднесенні Київської держави відіграла міжнародна торгівля, яка здійснювалася торговельними шляхами, що проходили через Русь

4. Геополітичне розташування Київської Русі, яка знаходилася на межі зі степовими кочівниками.

Наслідки політичної роздробленості були згубними для держави. У процесі децентралізації Київської Русі на її території виділяються окремі політичні утворення. Першими відособилися Новгородська й Полоцька землі, до яких не докочувалися хвилі половецьких вторгнень. Відносно сам ості й ними стали також Ростово-Суздальське, Галицьке та Волинське, а згодом і Муромське, Переяславське, Чернігово-Сіверське та інші князівства.

Проте роздробленість Київської Русі зовсім не означала. її повного політичного розпаду. Вона й надалі залишалася відносно єдиною державою зі спільними законами, територією, культурою, церквою. Змінилася лише форма державного устрою: на зміну централізованій монархії прийшла федеративна.

 

 

8.Утворення Галицько-Волинського князівства.Князювання Данила Галицького.

Наприкін. XII — у першій пол. XIII ст. Давньоруська держава занепадає. Внаслідок цього в історичній науці тривалий час панувала думка, що на її руїнах виникло — як наступник Київської Русі —Владимиро-Суздальське князівство, а потім і Московське царство. Проте видатний український історик М. Грушевський переконливо довів, що безпосереднім наступником державності Київської Русі було Галицько-Волинське князівство.

Об'єднанню Галицького і Волинського князівств значною мірою сприяли тісні економічні та культурні відносини, які здавна підтримувалися між ними, незважаючи на міжусобні війни між окремими князями. До єдності спонукала також необхідність; спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом — монголо-татар. Уже невдовзі по смерті Ярослава Осмомисла волинський князь Роман Мстиславич на запрошення галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там закріпитися. Лише в 1199 р., після кончини князя Володимира, останнього представника династії Ростиславичів, він зміг повернутися в Галичину та силою об'єднати її з Волинню. Водночас Роман здобув Київ (1202), де посадив залежного від себе князя, і фактично зосередив під своєю владою всі, за винятком Чернігівського князівства, українські землі від Карпат і Дунаю до Дніпра. Утворення об'єднаної Галицько-Волинської держави з центром у Галичі було подією великої історичної ваги, оскільки сформувався міцний політичний організм, що мав перейняти та продовжити державницГалицько-Волинське князівство спиралося на міцну економічну основу. На його території, не спустошеній зовнішніми ворогами, інтенсивно розвивалося господарське життя.ьку традицію Київської Русі. Данило Галицький був сином засновника Галицько-Волинської держави Романа Мстиславича. Після смерті батька був проголошений князем у Галичині, однак через міжусобні війни разом з матір'ю і братом Васильком перебував у Польщі та Угорщині. Княжити Данило Галицький почав на Волині (1221 р.), в 1238 р. остаточно здобув Галицьке князівство. У 1239 р. розповсюдив свою владу на Київ. Його воєвода Дмитро очолив оборону міста від орд хана Батия в грудні 1240 р. Реформаторська діяльність князя Данила Романовича була перервана монголо-татарською навалою на Південно-Західну Русь. Вперше з монголо-татарами князь Данило зіткнувся в битві на р. Калці у 1223 р. Сил у роздробленої Русі для боротьби проти ворога не було, тому ніхто не завадив йому пройти і землями Галицько-Волинської держави. Під ударами завойовників впали міста Галич, Володимир і багато інших.Оцінюючи роль і значення діяльності князя Данила, слід вказати, що він об'єднав усі землі, якими володів Роман, створив із них з допомогою Василька могутню державу, з яким вважалися сусіди, яку визнавав Папа римський. Своїм коронуванням він затвердив її становище як королівства, як гідного спадкоємця традицій Київської держави і зробив можливим майже сто років її існування. Данилові не вдалося здійснити свій головний задум – звільнити Південно-Західну Русь з-під золотоординського ярма. Але держава, створена ним, була настільки сильною, що ханські орди не змогли її знищити. Він стримав німецьку, польську та угорську експансії. Здолавши могутність бояр, він підняв соціально-економічний і культурний рівень своїх володінь до одного з найвищих у Східній Європі.

 

 

Радянізація західних областей України в 1939-1941 рр.

У 1939-1941 рр. в Західній Україні почалися „соціалістичні перетворення” з метою уніфікації радянських порядків. Ці заходи місцеве населення спочатку зустріло прихильно, сподіваючись на вільне і щасливе майбутнє, але дуже швидко розчарувалося, коли відчуло на собі, що таке тоталітарна дійсність. Насильницькі методи колективізації, суцільна націоналізація засобів виробництва, депортація класово-ворожого населення, репресії, русифікація та бюрократизація влади затьмарювали всі позитивні заходи більшовиків – „українізацію”, ліквідацію неписьменності і безробіття, охорону здоров’я. До 1 червня 1941 р. в Західній Україні було створено 38 МТС, 529 колгоспів, які об’єднали 15 % усіх селянських господарств. Було відкрито 6900 початкових шкіл, філіал Академії наук УРСР, Львівський університет став українським імені І.Франко. Але одночасно і значно активніше йшла „совєтізація”. Були заборонені усі політичні партії, кооперативні, молодіжні, жіночі організації, „Просвіти”, осередки організації українських націоналістів, зазнала сильних утисків греко-католицька церква. Весною 1940 р. почалися масові репресії; арешти і Депортація. До Сибіру було депортовано близько 400 тис. українців і 1.2 млн. поляків. Смертність серед депортованих сягала 16%. Тисячі громадян були знищені органами НКВС, чисельність жертв яких важко встановити.

Приєднання Західної України було подією великої історичної ваги, оскільки вперше за кілька століть українці об’єдналися в межах однієї держави. Але це було насильницьке об’єднання і нав’язаний ззовні „соціалістичний лад”.

 

 

Становлення ы розвиток людського суспыльства на території України.Трипільська культура.

На території України найдавніші люди з'явилися ще в період палеоліту понад 1 мли років тому. Вони жили невеликими групами, що утворювали первісне людське стадо, користувалися вогнем, уміли застосовувати каміння і дерев'яні палиці, виготовляли примітивні знаряддя праці. Основними заняттями буНових успіхів людське суспільство досягло в епоху мезоліту (IX—VI тис. до Н. X.). У-результаті потепління складалися ландшафтно-географічні зони, близькі до сучасних. Змінився рослинний і тваринний світ. Відповідно змінювалися й умови життя людей, зокрема добування їжі. Завдяки винайденню лука і стріли мисливець уже міг полювати здобич на відстані й у більшій кількості. Одним з основних занять стає рибальство. Було створено інструменти для обробки дерева; з'явилися нові вироби з кістки та дерева з крем'яними пластинами.ли полювання та збиральництво.У зв'язку з підвищенням продуктивності праці відпала потреба в існуванні багатолюдних колективів. Відбуваються масові переселення людей з однієї місцевості до іншої, поширюється досвід господарювання.Завершальною стадією кам'яного віку стала епоха неоліту (VI—IV тис. до Н. X.). Зароджуються нові форми господарювання — скотарство і землеробство. Процес переходу від присвоювальних форм господарювання до відтворювальних отримав назву неолітичної революції.Основу виробничих відносин становила спільна власність роду на знаряддя та продукти праці. Одним із важливих досягнень стає виготовлення глиняного посуду. Для виготовлення знарядь праці, крім простого оббивання, з'являються нові методи обробки сировини — пиляння, шліфування, примітивне свердління.. Якісно новим періодом розвитку первісного суспільства став енеоліт (IV—ІП тис. до Н. X.). З'являються перші металеві вироби — мідні й золоті. Основними заняттями населення стають землеробство і скотарство. Зароджується орне землеробство. Було винайдено колесо, а відтак і колісний транспорт.Розвиток землеробства, скотарства, ремесла та обміну зумовив значні зміни у стародавньому суспільстві. Замість матріархату поступово утверджується патріархат. Родова організація змінюється сусідською общиною. Господарською основою стала патріархальна сім'я/Серед енеолітичних племен на території сучасної України провідне місце посідали хліборобські племена Трипільської культури. Поширена на території від Верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Причорномор'я ця культура досягла найвищого розвитку впродовж IV—ІІІ тис. до Н. X. мало чим поступаючись раннім цивілізаціям Стародавнього Сходу. Назву отримала від дослідженого наприкін. XIX ст. українським археологом В. Хвойкою поселення поблизу села Трипілля на Київщині.Трипільці жили у тривалих поселеннях, що налічували кілька десятків садиб, у яких мешкали до 600 жителів. Основною лапкою суспільства була невелика сім'я. Існував релігійний культ богині-матері.Основним заняттям трипільських племен було землеробство. Певного рівня досягли тваринництво та ремесла (чинбарство, кушнірство, ткацтво, обробка міді, керамічне виробництво).За етнографічними ознаками Трипільську культуру можна вважати близькою і подібною до української. Це дало змогу висунути й розвинути ідею поступального етнічного розвитку автохтонних мешканців Подніпров'я з часів Трипільської культури через скіфські племена до сучасних українців.Основними причинами занепаду Трипільської культури, на думку вчених, були зміна теплого і вологого клімату на значно посушливіший, загальна нерозвиненість матеріального виробництва, руйнівні зовнішні впливи сусідніх племен.що складалася з кількох поколінь родичів.

 

2.Формування державотворчих традицій на території України:кіммерійці,скіфи,сармати,античні міста-держава Північного Причорномор*я. Першим народом Східної Європи, ім'я якого зафіксоване в писаних джерелах, були кіммерійці, найімовірніше, представники ірано-мовних племен. На межі П—І тис. до Н. X. вони населяли все степове Причорномор*ї.Значну роль у житті кіммерійського суспільства відігравала війна. Походи в країни Передньої і Малої Азії відкривали широкі можливості для здобуття нових продуктів землеробства й ремесла.Військово-політичне об'єднання кіммерійців розпалося під натиском скіфських племен, які мали чисельну перевагу, були країно військово вишколені та зорганізовані.. Скіфи проживали на наших землях у VII ст. до Н. X. — III ст. після Н. X., прибувши, на думку вчених, з Північного Ірану. Наприкін. VI ст. до Н. X. в причорноморських степах сформувалося могутнє державне об'єднання на чолі зі скіфами — Велика Скіфія, яке за часів піднесення охоплювало величезну територію від Дунаю до Дону й від Чорного моря до сучасного Києва. її очолювали представники єдиної династії, влада яких була спадковою.Скіфське суспільство складалося з общинників, воїнів та жерців. Давньогрецький історик Геродот поділив місцеве населення на 4 групи: царські скіфи, скіфи-кочовики, скіфи-хлібороби і скіфи-орачі.Скіфи створили високу матеріальну культуру, яка увібрала в себе досягнення місцевих племен, передових цивілізацій Сходу, Греції, Риму. Найважливішим джерелом відомостей про скіфську культуру є поховальні пам'ятки, особливо. Занепавши, Скіфія поступається місцем прибульцям із поволзько-приуральських степів — войовничим сарматам. Наприкіи. II ст. до Н. X. — на межі нашої ери вони повністю освоїли степи між Доном і Дніпром. Нова держава, становлячи воєнізоване суспільство у здійснювала постійні походи на своїх сусідів. Основою господарства сарматських племен було кочове тваринництво, а з часом і землеробство та ремесло. Особливістю їхнього суспільного життя була велика роль жінки. Починаючи з VII ст. до Н. X., водночас зі скіфською експансією в Північному Причорномор'ї відбувається грецька колонізація, спричинена перенаселенням метрополії. Елліни-колоністи відтворювали на місцях свого розселення звичну для них систему поселень і господарювання, центром якої був поліс у вигляді міста-держави. Зокрема, вони заснували міста Ольвію, Пантикапей, Феодосію, Тиру, Керкінітід, Херсонес та ін.Кожне місто-держава становило окрему рабовласницьку демократичну республіку. Верховна влада належала народним зборам, виконавча — колегіям і магістратам, обраним відкритим голосуванням.У VI—III ст. до Н. X. грецькі міста-держави бурхливо розвивалися на засадах рабовласницького способу виробництва. Колоністи займалися землеробством, скотарством, виноградарством, рибним промислом, добуванням солі. Були розвинуті різноманітні ремесла й торгівля. Основним предметом грецького експорту були пшениця, риба, сіль, шкіри, хутра, мед, раби. 3 метрополії ввозили вино, керамічні вироби, прикраси, скульптури тощо. Більшість міст мали свої монетні системи.Отже, на українських землях протягом тривалого часу формувалися державотворчі традиції, носіями яких були кіммерійці, скіфи, греки, сармати та деякі інші народи. Перебуваючи в тісному контакті з праслов'янами лісостепової смуги, вони впливали на економічний, політичний та культурний розвиток наших пращурів.

 

3.Походження слов*ян та їх розселення на території України. Сучасні українці є однією з гілок історичного слов'янства, походження та етногенез якого до сьогодні остаточно не з'ясовано. Значна частина науковців схиляється до думки, що свої початки слов'янський світ бере ще у бронзовому і ранньозалізному віках (II—І тис. до Н. X.). Вперше про слов'ян згадують римські автори І—II ст. після Н. X., а з VI ст. про них дещо ширше говорять візантійські історики.На початку нової ери завершився поділ слов'янської спільноти на дві групи: східну і західну. У V—IX ст. частина слов'ян переселилася на Балканський півострів, де утворилася південнослов'янська група.Східні слов'яни, що жили на землях сучасної України, на поч. І тис. об'єдналися в Антське державне утворення, яке займало територію між Дністром і Дніпром. У антів панував демократичний лад і всі справи вони вирішували спільно, а за часів загальної небезпеки обирали правителя. Маючи добру військову організацію, здійснювали успішні воєнні походи на сусідів.Протягом VII ст. праукраїнці зосереджувалися на правому березі Дніпра. У VIII—IX ст., згідно з "Повістю временних літ" літописця Нестора, на території сучасної України проживали такі племена: поляни, які заселяли сучасні Київщину і Канівщину; древляни — Східну Волинь; сіверяни — Дніпровське Лівобережжя; уличі — Південне Подніпров'я і Побужжя; хорвати — Прикарпаття та Закарпаття; волиняни (бужани) — Західну Волинь; тиверці — землі над Дністр Характерним для політичної організації того часу було утворення племінних союзів. Найуспішніше етнічна консолідація проукраїнських племен відбувалася у Середньому Подніпров'ї, де головну роль відігравали племена полян. Наприкін. VI — VII ст. вони заснували нове державне утворення — Полянський племінний союз. Його очолював напівлегендарний князь Кий, котрий заклав Київом.Основу господарської діяльності східнослов'янських племен становило орне землеробство. Із зернових сіяли просо, пшеницю, жито, ячмінь. Знали бобові, ріпу, льон, гречку. Основою ідеологічної сфери давніх слов'ян була язичницька міфологія, яка становила цілісну систему уявлень про світ і місце людини в ньому. Наші предки обожнювали природу в усіх її виявах. Навіть новий рік починався у березні, коли вона пробуджувалася.Отже, протягом тисячоліття наші предки створили досить високу матеріальну і духовну культуру, яка стала основою для формування могутньої держави — Київської Русі.

 

4.Формування централізованої держави на чолі з Києвом.Перші князі,їх зовнішня і внутрішня політика. На середину IX ст. у Східній Європі сформувалися три великі політичні утворення східнослов'янських племен, які в арабських джерелах фігурують під назвами Куябії, Славії та Арсанії. Куябія — це, на думку більшості істориків, Руська земля, центром якої була Куяба (Київ). Славія лежала на півночі й охоплювала землі ільменських словенів та окремих неслов'янських народів. її столицею було м. Ладога. Арсанія, ймовірно, знаходилася в Приазов'ї та Причорномор'ї, де пізніше утворилося Тмутараканське князівство. У той час як Руська земля розвивалася й міцніла, у Славії, розгорялися внутрішні чвари. Для їх подолання на місцевий престол у 862 р. було запрошено норманського князя Рюрика. Прибувши з військовою дружиною, новий правитель заходився підпорядковувати собі ворогуючі племена. У 879 р. Рюрик помирає, і влада переходить до його малолітнього спадкоємця Ігоря. Хоча насправді фактичним правителем був опікун останнього — воєвода Олег.У 882.р. Олег організував похід на кривичів, а згодом, підступно вбивши київського князя Аскольда, заволодів і Києвом. Це був, по суті, династичний переворот, коли замість династії Києвичів утвердилася династія Рюриковичів.З утвердженням Олега в Києві вплив Руської землі, що об'єднувала Київщину, Переяславщину, Чернігівщину, поширюються на інші, в т. ч. й північні території. Формується "Руська земля" в широкому значенні. У зв'язку з тим, що центром держави впродовж століть був Київ, в історичній літературі вона отримала назву Київської Русі.Князювання Олега в Києві (882—912) характеризувалося послідовною і наполегливою політикою інкорпорації слов'янських і неслов'янських племен Східної Європи до складу Руської держави. Замість федеративної Руської землі з'являлася централізована держава із самодержавною формою правління. Приєднані землі одразу обкладалися даниною. Місцеве населення мало також постачати військо під час воєнних походів, на нього поширювалася князівська влада.Активною була політика Русі й на Сході.Будівництво держави продовжив князь Ігор (912—945). Київська Русь у той час ще не була остаточно консолідована й організаційно завершена. Могутні племінні об'єднання намагалися зберегти автономію, а їхня верхівка — багатство і владу. Тому нащадок Рюрика змушений був докласти чПроводячи традиційну для своїх попередників зовнішню політику, Ігор здійснив кілька походів на Візантію, яка, очевидно, недотримувалася умов договору 911 р.На східному зовнішньополітичному відтинку Ігор з перемінним успіхом здійснював походи на Каспій та в Закавказзя, вів боротьбу проти хозарів, прагнучи закріпитися на східних торгових шляхах. За його князювання на південних рубежах держави з'явилися тюркомовні кочові племена печенігів, що протягом багатьох десятиліть завдавали їй значної шкоди.Правління Ігоря закінчилося, як і почалося, повстанням древлян. Розлючені непомірною даниною, вони у 945 р. розгромили київську дружину, а самого князя вбили.Після смерті Ігоря владу здобула його вдова - княгиня Ольга (945—964), яка правила Київською Руссю до змужніння сина Святослава і виявила себе як розумна, енергійна і далекоглядна державна діячка. Насамперед вона жорстоко помстилася за вбивство чоловіка. Водночас, щоб запобігти новим народним виступам, Ольга здійснила низку важливих реформ, спрямованих на впорядкування збирання данини (встановлювалися норми, призначався час і пункти збору, в які звозилася данина), регламентацію повинностей залежного населення, створення осередків центральної князівської влади на місцях. Адміністративна і судова системи поширювалися на всі підвладні Києву землі племінних княжінь. За правління Ольги зростає вплив слов'ян при князівському дворі. На міжнародній арені княгиня Ольга, на відміну від своїх попередників, намагалася зміцнювати становище держави не воєнним, а дипломатичним шляхом. У 964 р. у великокнязівські права вступив Святослав Ігорович (964—972), який з молодих років брав участь у воєнних походах. На першому етапі князювання він спрямував свою активність на Схід. Упродовж 964—967 рр. він включив до складу Київської Русі в'ятичів, підкорив на Північному Кавказі ясів і косогів, оволодівУ другій половині правління Святослав цілком зосередив увагу на Балканах. Приводом стало запрошення візантійським імператором, занепокоєним, успіхами Русі на Сході, допомогти йому в боротьбі проти Болгарії. Так Візантія сподівалася послабити двох могутніх суперників, зіштовхнувши їх між собою, а також завадити руській експансії на підконтрольні їй землі у Північному Причорномор'ї. Однак надії візантійської дипломатії не справдились. У 968 р. Святослав, завдавши поразки болгарам під Доростолом, здобув 80 подунайських міст і зробив Переяславець своєю резиденцією. Зрозумівши, що він не збирається покидати Балкани, Константинополь негайно відновив дружні відносини з Болгарією й одночасно намовив печенігів напасти на Київ.Дізнавшись про облогу столиці печенізькими ордами (968), Святослав кинувся рятувати Київ. Однак, маючи намір перетворити Русь у наймогутнішу державу Європи, він не збирався відмовлятися від балканських завоювань.Перед тим як повернутися у Подунав'я, Святослав, дбаючи про територіальну цілісність держави, провів адміністративну реформу. У трьох ключових землях він призначив намісниками синів: старшого, Ярополка, посадив у Києві, молодшого, Олега, — у Древлянській землі, Володимира — у Новгороді. Цим Святослав започаткував важливий процес утвердження єдиної княжої династії на всіх землях Київської Русі.У 969 р. Святослав вирушив у другий похід на Балкани, який, незважаючи на початкові успіхи, закінчився невдачею. За мирною угодою 971 р. Русь відмовлялася від претензій на візантійські володіння в Криму й на Дунаї.Повертаючись 972 р. додому, руська дружина в районі Дніпровських порогів потрапила у засідку печенігів, що діяли за вказівками підступної Візантії, і була розбита. У битві загинув і сам Святослав.Отже, Русь-Україна, досягнувши воєнної могутності та значно зміцнивши свої міжнародні позиції, ставала динамічним чинником, що реально впливав на перебіг політичних подій у світі. Водночас розширення кордонів Русі таїло в собі велику небезпеку, бо вело до відпливу значних людських, матеріальних, духовних ресурсів, що спрямовувалися на колонізацію нових земель, і тим виснажувало державу.

 

5.Піднесення та розквіт Київської Русі.Князювання В.Великого та Я.Мудрого.

Після смерті князя Святослава в Києві почав правити його старший сип Ярополк (972—980). Та невдовзі між ним і його братами Олегом і Володимиром почалася кривава міжусобна боротьба за великокнязівський престол, переможцем у якій став останній.Князювання Володимира (980—1015), одного а най визначні пій х державних діячів, розпочалося в скрутні часи. Країна була знесилена постійним війнами Святослава та між князівськими чварами; печенізька навала спустошувала південні землі, загрожуючи столиці; в суспільстві активізувалися відцентрові тенденції. Тому новий володар спрямовує зусилля на зміцнення внутрішнього становища держави. Він приєднав Полоцьку землю, зайняв Перемишль, Червень та інші порубіжні міста на заході, де проживали дуліби та хорвати, а згодом і Закарпаття; придушив на півночі повстання в'ятичів і радимичів. У той час фактично завершується тривалий процес формування державної території, яка в основному збігалася з етнічним розселенням схід них слов'ян. Ставши правителем величезної країни, князі Володимир зосередив увагу на захисті власних кордонів. Зокрема, він давав належну відсіч агресивним балтським племенам ятвягів, волзьким болгарам, полякам, які зазіхали на руські землі. Щоб убезпечити західний кордон, заснував над Бугом місто, назване його іменем — Володимир (Волинський). Водночас зі зміцненням кордонів Київської Русі Володимир розгортає широку програму реформ, метою яких було посилення великокнязівської влади та внутрішньої консолідації країни. Одною з найважливіших була адміністративна реформа (бл. 988 р.), спрямована на ліквідацію племінних княжінь і запровадження нового адміністративного поділу держави на уділи — землі навколо найбільших міст. Усього таких уділів було вісім. Туди призначали врятувати синів великого князя або його довірених осіб — посадників, які безпосередньо залежали від нього. Так Володимир усунув від влади племіннихЗначну роль як у посиленні обороноздатності країни, так і в зміцненні особистої влади великого князя, відіграла військова реформа. Вона спрямовувалася на ліквідацію "племінних" збройних формувань і заміну їх загальнодержавною системою оборони. князів, зосередивши її виключно в руках своєї династії. Отже, за князювання Володимира Великого Київська держава досягла найбільшої політичної могутності. Його діяльність сприяла розквіту Русі та зміцненню її міжнародного авторитету. Значного розвитку набуло господарство. За Володимира, крім гривень, розпочалося карбування перших на Русі золотих і срібних монет — злотників і срібників. На деяких із них уперше як герб князя було викарбовано знак тризуба. Після раптової смерті князя Володимира в 1015 р. на Русі розпочалися побачені досі драматичні події. Його старший син Святополк, якого літописець прозвав за жорстокість "Окаянним", бажаючи одноосібно панувати в Київській державі, почав знищувати зведених братів: спочатку Бориса і Гліба, потім Святослава. Проти нього виступив Ярослав, який князював у Новгороді Великому. Навесні 1019 р. сталася вирішальна битва між двома братами на р. Альта біля Переяслава. Перемогу здобув Ярослав, названий сучасниками Мудрим. Ставши князем у Києві, Ярослав Мудрий (1019— 1054) спрямував свої зусилля на відновлення централізованої держави, що послабилася за часів між князівських усобиць та набігів печенігів. Київська Русь у період князювання Ярослава Мудрого досягла найбільшого піднесення. Дбаючи про захисні держави, він відвоював захоплені Польщею Червенські міста і ВЗначну увагу приділяв Ярослав Володимирович внутрішній організації держави. Він розбудував і укріпив Київ, оточив його муром, звів Золоті ворота олзьку волость, Дбав великий князь про розвиток освіти, засновував школи і бібліотеки. Неослабною князівською підтримкою користувалося християнство. В усіх великих містах розгорнулося будівництво храмів, засновувалися монастирі. Найбільший із них — славнозвісний Києво-Печерський — став важливим осередком не лише чернечого життя, а й культури, освіти, літописання. Важливим державним заходом Ярослава Мудрого було започаткування одного з перших писаних зводів законів — "Руської правди". Він узагальнив правові норми для громадян усієї держави, узаконив зміни, які сталися в суспільстві та свідомості людей і були викликані насамперед утвердженням феодального господарства. До того часу належить також створення першого літописного зводу 1037— 1039 рр.

В останні роки правління Ярослав Мудрий, прагнучи запобігти князівським міжусобицям після його смерті, запровадив принцип сеньйорату, згідно з яким поділ земель і політичної влади у державі здійснювався на основі старшинства. У разі смерті великого князя його місце посідав найстарший за віком брат чи найстарший син і всі князі пересувалися на один щабель угору в князівській ієрархії. Правда, пізніше з'ясувалося, що закладена у заповіті Ярослава система ротації влади була недосконалою, оскільки суперечила принципу спадкоємності від батька до сина. Це з часом призвело до зростання міжусобних чвар, насамперед між племінниками і дядьками. Нескінченні війни підточували сили і могутність Київської Русі, вели до її занепаду.