ТОП 10:

Воєнна безпека як фактор стабільності суспільства



 

Досягнення стабільності суспільства можливо, коли: політична влада виражає інтереси більшості членів суспільства, а залежність від зовнішніх суб’єктів міжнародної політичного та економічного життя не носить характеру підпорядкованості їм; досягнута реальна збалансованість інтересів різних верств, груп, громадських організацій, та інститутів суспільства і держави; владою реалізований визначений законодавством гарантований мінімум забезпечення інтересів окремої особистості; збалансований рівень і динаміка розвитку компонентів і елементів суспільства; досить яскраво виражена інтегруюча основа суспільства (яка отримала національно-державний статус, закріплена в законодавстві, обумовлена традиціями суспільства, є найважливішою складовою частиною ментальності всіх основних соціальних груп і більшості індивідів суспільства); основна частина наявних у суспільстві ресурсів (природних, духовних, інтелектуальних, економічних, обумовлених геополітичним становищем, тощо) ефективно реалізується в інтересах даного суспільства.

Для закріплення збалансованості інтересів, і, одночасно, як основа даної збалансованості, виступає сукупність духовних цінностей, які суспільною і індивідуальною свідомістю ідентифікуються як національна ідея.

Взаємозв’язок між стабільністю суспільства і воєнною безпекою носить ієрархічний характер. Це означає, що Воєнна безпека як якісна характеристика та стан суспільства, як правило, знаходиться в підлеглому функціональному відношенні до стабільності. Незважаючи на ставлення обох феноменів безпосередньо до всього суспільства і на складності взаємозалежності між ними, статус стабільності виявляється більш високим порівняно зі статусом військової безпеки у функціональному плані. Як стан соціуму, стабільність включає в себе цілий ряд параметрів: всі види соціальної безпеки, такі як інформаційна, економічна, продовольча, екологічна, і деякі інші. Якщо безпека не забезпечена, тобто, суспільство виявляється незахищеною – то стабільність її вельми умовна. Стабільність суспільства – і характеристика, прояв якої важливо для суспільства постійно, безперервно, незалежно від кількості та якості проблем, що стоять перед суспільством в даний момент часу; суспільство завжди потребує розвитку і досягненні тих чи інших цілей. При цьому головна увага й зусилля суспільства, його основних інститутів може бути направлено по черзі на ту чи іншу соціальну сферу, в тому числі, і на військову безпеку.

Воєнна безпека особистості, суспільства і держави повинна забезпечуватися постійно. При створенні високого ступеня захищеності від різного роду проявів військової експансії або від військової небезпеки, що приймає інші форми, при створенні особливих умов і відносин всередині суспільства і між соціальною системою та її міжнародними партнерами, проблеми у сфері воєнної безпеки можуть звестися до мінімуму і стати для суспільства малопомітними.

Воєнна безпека суспільства – такий стан її внутрішніх і зовнішніх суспільних відносин, компонентів і елементів, при якому забезпечується їх захищеність, заснована на ефективній протидії впливу воєнних загроз (збройного насильства), мінімізуючи негативні впливи військової експансії ззовні, і тим самим - у всіх суспільних сферах створюючи умови для стабільності даного суспільства. Досягнута і забезпечена воєнна безпека, нейтралізуючи або мінімізуючи воєнні загрози, стимулюючи зміцнення інших сфер суспільної діяльності, створює умови, які дозволяють підтримувати життєздатність суспільства. При цьому Воєнна безпека не є безумовною гарантією стабільності, вона лише створює сприятливі умови життєздатності суспільства в різних сферах. Також важлива спрямованість розвитку суспільства: якщо вона володіє певним прогресивним вектором розвитку, то воєнна безпека дозволяє підвищувати динамізм і стійкість її прогресивних еволюційних процесів, удосконалювати її структуру і якість окремих елементів шляхом створення сприятливих умов у відповідних сферах суспільства. У випадку, коли суспільство не розвивається, а більше того - деградує, забезпечена воєнна безпека може мимоволі сприяти збільшенню відтворення екстенсивних відносин усередині системи, консервації відсталості. Тільки в суспільстві, яку відрізняє прогресивний вектор розвитку, воєнна безпека створює умови забезпечення необхідного динамізму, спрямованості і стійкості розвитку суспільства відповідно до цілей і пріоритетів даного суспільства.

Будучи необхідною умовою стабільності суспільства, воєнна безпека, не маючи метою створення умов для сталого розвитку суспільства, може значно сприяти не тільки консервації суспільних відносин, а й поступового зниження можливості вдосконалення підсистеми військової безпеки - у цьому полягає конкретно-історична обумовленість військової безпеки кожного суспільства.

Отже, воєнна безпека відображає реальний стан конкретного суспільства, в якому виражене широке коло питань і відносин, пов’язаних із захистом особи, суспільства і держави від збройного насильства, забезпеченням їх нормального функціонування та створенням умов для їх розвитку. При цьому коло розв’язуваних в рамках військової безпеки питань виходить за межі проблем оборонного і військово-політичного плану.

Небезпека військового характеру суб’єктам, що входять в дану суспільство може виникнути і за межами території (територіальних вод, повітряного простору) даної країни.

Сутність військової безпеки та її прояви суперечливі. З одного боку, Воєнна безпека - необхідна умова життєздатності суспільства, що розвивається. З іншого боку, воєнна безпека суспільства - це динамічний стан, залежний від багатьох факторів, наслідки яких складно передбачити.

З третього боку, навіть найпотужніша система військової безпеки не гарантує абсолютної захищеності суспільства від негативних наслідків збройних впливів на неї (загибелі громадян, руйнування елементів економіки, інфраструктури тощо). Воєнна безпека є важливим і необхідним чинником стабільності суспільства, її розвитку, позитивних процесів у всіх її сферах. Вона відіграє важливу роль в галузі самосвідомості та само ідентифікації індивідів, соціальних груп і суспільства в цілому, це необхідна умова для формування позитивної громадської та індивідуальної самосвідомості в будь-якому суспільстві.

Реалізована на практиці воєнна безпека, сприяючи впорядкуванню і вдосконаленню внутрішньо соціальних відносин, зміцнюючи суспільство, має велике значення для формування високого статусу даного суспільства в рамках міжнародного співтовариства. Також воєнна безпека суспільства являє собою важливу цінність суспільства і як ідеал, мета, до якої держава і суспільство повинні постійно прагнути. Разом з тим, воєнна безпека потребує постійної уваги не тільки з боку інститутів, які безпосередньо виконують завдання оборонного характеру, протидії відкритим проявам збройного насильства, а й з боку всіх елементів військової організації держави, всього суспільства.

Воєнна безпека, як стан соціуму, піддана впливу великої кількості умов, пов’язаних зі всіма сферами діяльності суспільства, і може виявитися вразливою як в економічному, ідеологічному, соціально-демографічному, так і у власне військовому відношенні. Воєнна безпека не є абсолютною гарантією захисту особи, суспільства і держави від будь-яких проявів військової експансії, негативних впливів на суспільство військовими засобами. Жодна потужна і досконала підсистема військової безпеки не гарантує запобігання військових загроз, не виключає повністю силового впливу ззовні. Воєнна безпека, вирішує виключно завдання захисту та оборони, спочатку знаходиться в залежному становищі від ймовірного агресора. Разом з тим, воєнна безпека у формі превентивних заходів може ініціювати несподівані контрзаходи з боку об’єкта превентивного військового та військово-політичного тиску. Більш того, воєнна безпека не є абсолютною характеристикою суспільства або держави, гранично точною величиною. Забезпечити стовідсотково гарантовану військову безпеку суспільства практично неможливо, як і досягти ідеалу, хоча б у силу динамічності соціальної еволюції і великого різноманіття форм соціальних утворень і процесів, але прагнути до цього можливо і необхідно. Історія нагадує про те, що успіхи у сфері забезпечення воєнної безпеки можуть при певних обставинах досить швидко втратити своє значення, і про те, що в питаннях військової безпеки чимале значення має професіоналізм і рішучість військових і державних керівників, моральний дух воїнів, рівень взаєморозуміння в суспільстві, його загальний настрій, віра народу в свою країну, в свої Збройні Сили, в своїх вождів. Але не можна забувати про те, що тільки при активному і цілеспрямованому вирішенні питань військової безпеки можлива реальна мінімізація військових загроз і небезпек. Певна суперечливість військової безпеки не знижує її значущості для будь-якої суспільства, особливо зберігає високу ймовірність військового впливу.

Факторіальний вплив військової безпеки на стан суспільства являє собою складний багатоаспектний вплив, обумовлений: конкретним характером і важливістю її значення для життєздатності суспільства, складністю і масштабами інструменту забезпечення військової безпеки - підсистеми її забезпечення - пронизує всю суспільство і має три рівні, а саме громадський (або субстанціональні), державний (або концептуально-координаційний), військовий (виконавчий).

Широко вживане поняття «національна безпека» включає сукупність окремих видів безпеки: економічної, політичної, інформаційної, наукової, культурної, фінансової тощо, серед яких однією з найважливіших є воєнна безпека - тому при визначенні механізмів реалізації «національної безпеки» доводиться неминуче стикатися з механізмами реалізації тих чи інших конкретних видів безпеки. Як результат розвитку суспільства, воєнна безпека обумовлена рівнем і характером зовнішньої військової експансії, рівнем і динамікою розвитку самого суспільства, забезпечуючи цей розвиток, створюючи відповідні сприятливі умови (або нейтралізуючи і мінімізуючи негативний аспект зовнішньополітичної ситуації яка складається) у військовій і військово-політичній галузях. Воєнна безпека створює умови для прогресивного розвитку суспільства, сприяє інтенсифікації її внутрішніх процесів і відносин, які впливають на забезпечення її життєздатності. Чим досконаліша підсистема забезпечення військової безпеки, тим більше позитивний вплив вона матиме на суспільство. Виникає ефект вторинної детермінанти. І в даному випадку рівень прямого впливу військової безпеки на стабільність і життєздатність суспільства ще більше підвищується, забезпечуючи стабільність суспільства.

Отже, Воєнна безпека є не тільки умовою, що впливає на життєздатність соціуму, на характер і динаміку його розвитку, але є одним з найбільш істотних факторів стабільності суспільства. При цьому механізм впливу військової безпеки на стан суспільства обумовлений параметрами інструменту, за допомогою якого ця безпека досягається. Рішення практичних завдань військової безпеки на сучасному етапі історичного розвитку не може бути забезпечено ні силами однієї військової організації держави, ні її окремими елементами, навіть такими як збройні сили; для цього необхідна підсистема військової безпеки, що виходить за рамки військової організації, через яку і здійснюється вплив на стабільність суспільства. Структура конкретної підсистеми військової безпеки, як і більшість явищ і процесів соціальної дійсності, історично обумовлена.

Нинішня епоха характеризується ускладненням внутрішніх відносин у суспільстві (суспільстві) і відносин між соціальними системами, розвитком технологій і методів силового впливу соціальних систем один на одного, підвищенням взаємозалежності різних сфер соціальної діяльності і різних соціальних систем, прагненням до комплексного вирішення багатьох завдань (в тому числі і у військово-політичній сфері), і деякими іншими особливостями. Тому сучасна воєнна безпека - результат складної взаємозумовленості військових і невійськових способів реалізації національних інтересів, досягнення тактичних і стратегічних цілей соціальних систем.

Серед загроз Україні, які існують в наші дні, є масові порушення прав людини і етнічний геноцид, проблеми національних меншин, боротьба за доступ до природних ресурсів; націоналізм і фундаменталізм, збільшення експорту зброї та її поширення, що характерно до Російської Федерації і є передумовою виникнення війн.

Виходячи з рівня розвитку соціуму і складності вирішення поставлених перед ним завдань, частина яких пов’язана із необхідністю всебічного вдосконалення в ньому демократичних начал, доцільно представити підсистему забезпечення військової безпеки як нерозривну єдність взаємообумовлених трьох основних рівнів.

Перший рівень - суспільний, субстанціональні - формує певну якість усвідомлення і відповідний вид суспільних настроїв і дій, що дозволяють в тій чи іншій мірі ефективно формувати два інших рівня, здійснювати їх діяльність по забезпеченню воєнної безпеки суспільства. Цей рівень є базовим для всієї підсистеми військової безпеки.

Другий рівень - державний, концептуальний - формулює концепцію, основні цілі та завдання військової безпеки. Елементи цього рівня відповідають за загальну політику і рішення основних проблем військової безпеки. Державний рівень, що зв’язує два інші рівня, виконує функції управління і координації всієї діяльності щодо забезпечення військової безпеки.

Третій рівень - військовий, виконавчий - відповідає за виконання конкретних - військово-політичних, навчально-бойових, а при необхідності, і бойових - завдань в рамках забезпечення військової безпеки.

Таким чином, підсистема забезпечення військової безпеки пронизує все суспільство. Проявляючись на різних рівнях неоднаково, найбільш конкретно вона позначена на третьому, власне військовому, виконавчому рівні. Всі три рівні несуть відповідальність за реалізацію концепції воєнної безпеки, рішення певних, відповідних даному рівню, завдань щодо її здійснення. Ступінь і форма відповідальності на кожному рівні різна.

Найбільша відповідальність лежить на елементах другого рівня, що виробляють концепцію військової безпеки, програму її реалізації та координуючих всю діяльність щодо її забезпечення. Державний рівень відповідальний за правильність і своєчасність визначення цілей і постановки завдань у розглянутій галузі.

Воєнна безпека України в сучасних умовах, коли військове насильство залишається важливим інструментом забезпечення інтересів Російської Федерації, є ключовим фактором життєздатності українського суспільства, його стабільності, значення і роль якого в даний час в значній мірі недооцінюється суспільством і державою. Військове насильство з боку Російської Федерації стає нормою в досягненні зовнішньополітичних цілей, реалізації економічних та інших інтересів. Масштаби, якість та інтенсивність розвитку військових організацій Росії, документи, що відображають концептуальні погляди керівників цієї країни дозволяють робити висновки про те, що метою їх військової експансії є країни бувшого радянського союзу.

Соціальна практика не дозволяє сподіватися на швидке зникнення війн з політичної арсеналу. Досягнення Росією своїх цілей за допомогою військової сили ще довгий час буде важливим способом соціального руху, ознакою соціального розвитку.

В результаті військового насильства ззовні під загрозою опиняться не тільки розвиток окремих сфер суспільства, але й існування України як самостійного, самобутнього соціуму, унікальної культури, суверенної, незалежної держави. Необхідність невідкладного вирішення проблем воєнної безпеки суспільства диктується винятковою ситуацією, що складається сьогодні навколо неї, яка визначається загальним невисоким рівнем і темпами розвитку України; її проблемами в галузі забезпечення військової безпеки.

Причому в Україні недостатньо високий рівень розвитку в порівнянні з партнерами (наприклад, США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція), нижче темпи ніж у інших (наприклад, Китаю) і конкурентами по міжнародному співтовариству (Російською Федерацією).

Забезпечення військової безпеки українського суспільства та підвищенню ефективності підсистеми військової безпеки необхідно використовувати з метою всебічного розвитку суспільства. Забезпечення воєнної безпеки не є «одновимірною витратною» діяльністю, що прирікає суспільство на значні витрати ресурсів і не приносить суспільству користі, крім створення певних гарантій незалежності даного суспільства.

Сама по собі воєнна безпека, як певний рівень захищеності суспільства від загроз воєнного характеру, і реальна діяльність щодо її досягнення роблять більш складний і позитивний вплив на суспільство в цілому, на окремі її компоненти й елементи, на психологічний стан соціальних груп і окремих особистостей. Підсистема воєнної безпеки, з метою вдосконалення власної ефективності, бере участь у виробленні принципів, напрямків і конкретних технологій вдосконалення структури суспільства та її окремих елементів: Збройні Сили можуть генерувати власні оригінальні ідеї та концепції оптимізації відносин елемента і структури, елемента і підсистем суспільства, елемента і особистості, а також формувати ці відносини.

Підсистема військової безпеки стимулює діяльність інших елементів системи. У цьому випадку потреби військової організації держави, Збройних Сил виступають в ролі своєрідних викликів, на які припадає відповідним чином відповідати суспільству. У даному випадку рівень позитивності впливу пов’язаний зі складністю завдань і прогресивністю вимог. Наявність оборонних потреб призводить до створення робочих місць, інфраструктури країни, позитивно позначається на стані зайнятості населення, на якості функціонування суспільства, отже, позитивно впливає на суспільство. Помилково і нераціонально протиставляти військову безпеку і матеріальне благополуччя країни. Стабільність суспільства в умовах військової експансії безпосередньо залежить від якості вирішення своїх головних функціональних завдань Збройними Силами

Воєнна доктрина України

 

Воєнна доктрина України це система керівних поглядів на причини виникнення, сутність і характер сучасних воєнних конфліктів, принципи і шляхи запобігання їм, підготовку держави до можливого воєнного конфлікту, а також на застосування воєнної сили для захисту державного суверенітету, територіальної цілісності, інших життєво важливих національних інтересів. Правовою основою Воєнної доктрини єКонституція України, міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та закони України.

Воєнна доктрина ґрунтується на результатах аналізу воєнно-політичної обстановки, прогнозування її розвитку, принципах оборонної достатності.

Воєнна доктрина має оборонний характер. Україна не вважає жодну державу (коаліцію держав) своїм воєнним противником, але визнаватиме потенційним воєнним противником державу (коаліцію держав), дії або наміри якої матимуть ознаки загрози застосування воєнної сили.

Воєнна політика України це діяльність суб’єктів забезпечення національної безпеки держави щодо запобігання воєнним конфліктам, організації та здійснення військового будівництва і підготовки Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України до збройного захисту національних інтересів. Воєнна політика - складова державної політики, головною метою якої є підтримання міжнародної безпеки, запобігання воєнним конфліктам, забезпечення обороноздатності держави.

Воєнна доктрина України затверджена Указом Президента України від 15.06.2004 № 648 (в редакції від 08.06. 2012 № 390/2012) має розділи:

1. Загальні положення.

2. Воєнно-політична обстановка та характерні риси воєнних конфліктів.

3. Запобігання виникненню воєнних конфліктів.

4. Підготовка держави до збройного захисту національних інтересів.

5. Застосування воєнної сили у воєнних конфліктах.

Сучасній воєнно-політичній обстановці притаманні суперечності воєнно-політичних відносин, спричинені розбіжностями національних інтересів, цілей, позицій держав стосовно шляхів і способів вирішення глобальних, регіональних, внутрішніх проблемних питань. Воєнно-політична обстановка є динамічною і розвивається під впливом різних тенденцій.

Внутрішніми умовами, які суттєво обмежують спроможності України щодо вирішення проблемних питань, реагування на негативні явища та можуть спровокувати недружні дії інших держав, є:

- розбалансованість і незавершеність системних реформ, у тому числі у сфері безпеки і оборони;

- складне економічне становище, безробіття;

- корупція, високий рівень злочинності, у тому числі організованої;

- зниження обороноздатності держави, боєздатності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Тенденції розвитку воєнно-політичної обстановки у світі та внутрішні умови України можуть суттєво впливати на вирішення проблемних питань воєнно-політичних відносин, найбільш актуальними з яких є:

- наявність неврегульованих воєнно-політичних конфліктів та можливість виникнення нових збройних конфліктів у регіоні;

- незавершеність договірно-правового оформлення державного кордону України, внаслідок чого зберігається ймовірність висунення територіальних претензій до України та виникнення суперечок між державами;

- прояви сепаратизму, що спричинені незадоволенням культурних потреб національних меншин, низьким рівнем життя населення та особливостями національно-етнічної політики суміжних з Україною держав;

- втручання у внутрішні справи України з боку інших держав з метою загострення соціально-політичних, міжконфесійних та міжетнічних відносин, створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань;

- посилення конкуренції за доступ до сировинних ресурсів та за контролем над маршрутами їх доставки на ринки споживання, використання економічних конкурентних переваг для досягнення політичних цілей.

Суперечності щодо вирішення зазначених проблемних питань, що тісно пов’язані між собою, можуть призвести до виникнення воєнно-політичних ризиків, викликів національним інтересам України, а також до загрози застосування воєнної сили проти неї.

Україна розглядає як воєнно-політичні ризики або виклики, що підвищують рівень загрози застосування воєнної сили проти України, такі наміри чи дії держав, коаліцій держав:

- висування територіальних претензій;

- заклики або спроби щодо перегляду наявних державних кордонів;

- нарощення угруповань військ та озброєнь поблизу кордонів України, створення нових, розширення і модернізація наявних військових баз;

- створення або закупівля нових, а також модернізація наявних систем озброєння і військової техніки, у першу чергу наступального характеру, що призводить до порушення балансу сил;

- активізація розвідувальної діяльності спеціальних служб іноземних держав, а також іноземних організацій проти України;

- проведення інформаційно-психологічних заходів щодо дестабілізації соціально-політичної обстановки, міжетнічних відносин в Україні або її окремих регіонах і місцях компактного проживання національних меншин;

- застосування політичних і економічних санкцій проти України;

- застосування воєнної сили в регіоні або за участю держав регіону;

- підтримка сепаратизму;

- виправдання застосування воєнної сили як засобу вирішення міждержавних спорів;

- послаблення законодавчих обмежень щодо застосування воєнної сили за межами власної території;

- порушення державами міжнародних угод, договорів про нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки, здійснення контролю над озброєннями, обмеження і скорочення озброєнь або вихід з них (припинення участі в них);

- стимулювання ескалації воєнних конфліктів у регіоні.

Загроза застосування воєнної сили може реалізуватися шляхом: втягнення України у воєнний конфлікт між іншими державами; збройної агресії; збройного конфлікту на державному кордоні; переростання внутрішньої нестабільності у збройний конфлікт всередині держави.

Основними цілями воєнної політики України щодо запобігання виникненню воєнних конфліктів є:

- зниження рівня напруженості воєнно-політичної обстановки і врегулювання суперечностей між сторонами воєнно-політичних відносин;

- усунення суперечностей шляхом досягнення комплексної збалансованості інтересів сторін воєнно-політичних відносин;

- сприяння паритетному та збалансованому скороченню збройних сил і озброєнь у регіоні та світі;

- удосконалення міжнародно-правових механізмів, спрямованих на недопущення застосування воєнної сили для вирішення проблемних питань воєнно-політичних відносин.

Основоположними принципами воєнної політики України щодо запобігання виникненню воєнних конфліктів є: забезпечення обґрунтованості, послідовності і системності воєнної політики; дотримання без’ядерного статусу та координація дій на міждержавному рівні.

Основними шляхами запобігання виникненню воєнних конфліктів є:

- підвищення ролі та авторитету України на міжнародній арені;

- участь у міжнародних політичних, безпекових, економічних, культурних та інших організаціях, діяльність яких не суперечить нормам міжнародного права і законодавству України;

- активне сприяння розвитку сучасних систем колективної безпеки;

- забезпечення боєздатності Збройних Сил України та інших військових формувань на рівні, достатньому для стримування потенційного агресора від застосування воєнної сили проти України;

- завершення договірно-правового оформлення державного кордону;

- забезпечення інформаційної безпеки;

- зміцнення позитивного іміджу України на міжнародній арені шляхом активізації інформаційно-роз’яснювальної роботи з питань воєнної політики;

- дотримання міжнародних зобов’язань у сфері здійснення контролю над озброєннями;

- участь у міжнародних операціях, пов’язаних з урегулюванням криз, в антитерористичній і антипіратській діяльності відповідно до норм міжнародного права та законодавства України;

- надання гуманітарної допомоги державам, які цього потребують, у визначеному міжнародними нормами порядку;

- розширення міжнародного економічного співробітництва з питань розвитку адміністративно-територіальних одиниць, території яких прилягають до державного кордону України;

- підвищення життєвого рівня населення та подолання надмірного майнового розшарування в суспільстві;

- дотримання прав етнічних і релігійних меншин, забезпечення їх національно-культурних потреб.

З метою стримування потенційного агресора в разі виникнення передумов застосування воєнної сили Україна залежно від обставин може:

- активізувати дії в міжнародному інформаційному просторі;

- звернутися до Ради Безпеки ООН, інших міжнародних та регіональних організацій, впливових держав, держав - гарантів безпеки України відповідно доМеморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї(Будапештський меморандум) щодо здійснення заходів з недопущення застосування воєнної сили проти України;

- увести правовий режим воєнного (надзвичайного) стану;

- демонструвати власну обороноздатність, готовність до відбиття агресії, здатність заподіяння потенційному агресорові неприйнятних втрат.

Основною метою підготовки держави до збройного захисту національних інтересів є досягнення рівня обороноздатності, достатнього для стримування інших держав від застосування воєнної сили проти України, а в разі воєнного конфлікту - для оперативного і злагодженого переходу держави з мирного на воєнний стан і відсічі збройній агресії, ліквідації (локалізації, нейтралізації) збройного конфлікту, територіальної оборони і цивільного захисту України.

Під час підготовки держави до збройного захисту національних інтересів Україна дотримується таких основних принципів:

- оборонної достатності, що полягає у всебічному задоволенні потреб підготовки держави до збройного захисту національних інтересів з урахуванням поточного і прогнозованого характеру воєнно-політичної обстановки, економічних і фінансових можливостей держави та пріоритету прогресивного соціально-економічного розвитку України;

- високої готовності держави, що передбачає ефективне переведення з мирного на воєнний стан і забезпечення належного рівня готовності до застосування Збройних Сил України та інших військових формувань;

- системності планування, що передбачає централізоване керівництво на основі цілісної системи стратегій, програм, планів і забезпечує всебічну підготовку держави до збройного захисту національних інтересів.

Пріоритетними напрямами підготовки до збройного захисту є:

- удосконалення системи управління підготовки держави до збройного захисту національних інтересів на основі своєчасного виявлення, аналізу та наукового прогнозування воєнно-політичних ризиків, викликів і загрози застосування воєнної сили проти України;

- удосконалення функцій, завдань військових формувань та органів спеціального призначення відповідно до принципу оборонної достатності, оптимізація їх кількісно-якісних параметрів;

- ефективне застосування системи кадрового забезпечення централізованого типу, вдосконалення системи здійснення добору кадрів і комплектування військових формувань та органів спеціального призначення у ході їх професіоналізації;

- підвищення ефективності військово-патріотичного виховання громадян України, забезпечення престижу військової служби, вдосконалення системи життєзабезпечення Збройних Сил і інших військових формувань;

- підвищення оперативних і бойових можливостей Збройних Сил і інших військових формувань шляхом оснащення їх відновленими, модернізованими і новими системами озброєння, військової та спеціальної техніки, підтримання на належному рівні боєздатності, мобілізаційної та бойової готовності;

- модернізація системи мобілізаційної підготовки держави відповідно до проведених реформ та економічних можливостей;

- виконання державних цільових програм реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу, розвиток його наукового, науково-технічного та виробничого потенціалу шляхом стимулювання фундаментальних і пошукових досліджень в інтересах забезпечення обороноздатності держави, створення наукоємної високотехнологічної продукції військового та подвійного призначення з урахуванням необхідності забезпечення раціонального балансу між міжнародною кооперацією, експортом озброєнь і державним оборонним замовленням;

- визначення і формування раціональних обсягів непорушних та мобілізаційних запасів, необхідних для забезпечення дій (діяльності) військових формувань та органів спеціального призначення і функціонування національної економіки в особливий період;

- розвиток інфраструктури регіонів з урахуванням потреб підготовки території держави до оборони.

Досягнення необхідного рівня обороноздатності держави здійснюється шляхом формування і реалізації воєнно-економічної, військово-промислової та військово-технічної політики.

Метою воєнно-економічної політики з підготовки держави до збройного захисту національних інтересів є всебічне задоволення обґрунтованих і визначених з точки зору оборонної достатності потреб Збройних Сил України та інших суб’єктів забезпечення національної безпеки у фінансових і матеріальних ресурсах у мирний час та особливий період.

Основні напрями воєнно-економічної політики:

- ресурсне забезпечення програм реформування і розвитку Збройних Сил та інших військових формувань;

- удосконалення механізму формування і здійснення контролю за видатками державного бюджету, які передбачені на потреби оборони, оптимізація бюджетних витрат та забезпечення їх раціонального розподілу, в тому числі при формуванні державного оборонного замовлення, з дотриманням установлених пріоритетів;

- ресурсне забезпечення функціонування національної економіки, Збройних Сил, інших військових формувань і вдосконалення їх мобілізаційної підготовки;

- ресурсне забезпечення соціальних гарантій військовослужбовців, членів їх сімей і працівників Збройних Сил та інших військових формувань;

- ресурсне забезпечення утилізації надлишкових і непридатних для використання за призначенням зразків озброєння, військової та спеціальної техніки, боєприпасів і компонентів ракетного палива в рамках діючих державних програм;

- забезпечення відповідності програм підготовки держави до збройного захисту національних інтересів економічним і фінансовим можливостям держави.

Метою військово-промислової політики з підготовки держави до збройного захисту національних інтересів є розвиток оборонно-промислового комплексу, підтримка технічного оснащення Збройних Сил і інших військових формувань на рівні сучасних вимог, зокрема шляхом розроблення, випробування, виробництва, модернізації, ремонту та утилізації озброєння, військової та спеціальної техніки.

Основні напрями військово-промислової політики:

- реформування та інноваційний розвиток оборонно-промислового комплексу шляхом створення інтегрованих науково-виробничих структур і впровадження високих наукоємних технологій, у тому числі подвійного призначення, поєднання централізованого державного управління із сучасними ринковими механізмами, підвищення ролі та вдосконалення інституту генеральних конструкторів;

- організація вітчизняного, в тому числі ліцензійного та серійного, виробництва озброєння, військової і спеціальної техніки відповідно до завдань державних цільових оборонних програм з розроблення, модернізації та закупівлі озброєння і військової техніки для Збройних Сил і інших військових формувань;

- залишення у державній власності стратегічно важливих для забезпечення обороноздатності держави підприємств;

- поступове оновлення науково-технічної та виробничо-технологічної бази оборонно-промислового комплексу, впровадження новітніх технологій;

- удосконалення системи мобілізаційного розгортання оборонно-промислового комплексу.

Метою застосування Україною воєнної сили є:

у разі збройної агресії - примушення агресора до відмови від подальшого застосування воєнної сили з повним відновленням територіальної цілісності і суверенітету України, а також до надання гарантій щодо відшкодування завданих збитків;

у разі збройного конфлікту - досягнення згоди між сторонами конфлікту про відмову від вимог, що порушують конституційний лад і територіальну цілісність України, від подальшого застосування воєнної сили, а також про роззброєння незаконних воєнізованих або збройних формувань.

Під час застосування воєнної сили Україна керується принципами: незастосування воєнної сили першою; адекватність застосування сили масштабу збройної агресії; дотримання норм міжнародного права.

Україна не припинятиме спроб вирішення воєнного конфлікту за допомогою політичних, дипломатичних та інших інструментів. Дії, які Україна розглядає як збройну агресію, визначаються Законом України «Про оборону України».

У разі збройної агресії на державному кордоні Україна вживатиме дії:







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.175.191.168 (0.029 с.)