Законодавче забезпечення юридичної відповідальності військовослужбовців

 

В умовах сьогодення юридична відповідальність за правопорушення є найбільш гострою темою правозастосовної практики. Досить сказати, що без ефективно діючого механізму юридичної відповідальності норми, що регулюють права і обов’язки членів товариства, носять декларативний характер, що тягне за собою, з одного боку, нездатність правоохоронних органів здійснювати державний примус до виконання обов’язків і покарання порушників правових заборон і, з іншого боку, свавілля держави, оскільки примус застосовується на розсуд можновладців.

Гострота проблеми юридичної відповідальності військовослужбовців визначається особливою винятковістю виконуваних ними завдань із захисту Вітчизни, відповідно, специфікою їх правового статусу та військово-правових норм. Військовий правопорядок складається в результаті реалізації норм військового права, в тому числі і норм про юридичну відповідальність. Залежно від того, наскільки повно і точно реалізовані вимоги правових норм про юридичну відповідальність військовослужбовців (поряд з іншими факторами), визначається ступінь міцності військового правопорядку.

Найменше порушення порядку військово-службових відносин може негативно позначитися на боєздатності військових частин і з’єднань, а значить, завдати шкоди оборонної могутності країни. Цілі і завдання реформування військової складової держави визначають, з одного боку, підвищені вимоги до схоронності систем озброєння, військової та спеціальної техніки і іншого військового майна як матеріальної основи боєздатності та боєготовності військ, а з іншого – невідкладне вирішення правових питань комплектування Збройних Сил, причому переважно на контрактній основі, і створення дієвого механізму соціального та правового захисту військовослужбовців.

Тим часом кримінальна обстановка у військах залишається досить складною. Зокрема, спостерігається високий рівень злочинів, пов’язаних з перевищенням посадових повноважень. Зростають показники злочинності, спрямованої проти порядку перебування на військовій службі; зберігається високий рівень порушень статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями. Продовжують носити масовий характер порушення посадовими особами органів військового управління вимог Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», орендного, земельного та житлового законодавства що діє у Збройних Силах України.

Однією з основних причин ситуації у військах складної кримінальної обстановки є відсутність з боку командування та виховних органів чіткої й налагодженої системи роботи з профілактики правопорушень. При цьому не слід забувати про те, що профілактичні заходи будуть дієві тільки в тому випадку, якщо буде ефективним механізм юридичної відповідальності військовослужбовців. А ця ефективність, у свою чергу, визначається станом законодавчого забезпечення різних видів юридичної відповідальності.

Законодавче забезпечення юридичної відповідальності військовослужбовців охоплює, зокрема, такі процедури, як тлумачення правових норм, матеріально-технічне забезпечення реалізації правових норм, відомча нормотворча діяльність. Ці процедури покликані створити реальні можливості для ефективної роботи механізму реалізації правових норм, що встановлюють той чи інший вид відповідальності.

Велике значення в цьому процесі набувають власне юридичні процедури, які охоплюють етапи від появи ідей, пропозицій про необхідність розробки закону або змін і доповнень до нього, розробки законопроекту до проведення доктринального та спеціального компетентного тлумачення, заснованого на науковому пізнанні закономірностей військового права і особливостей різних видів юридичної відповідальності військовослужбовців.

Основною проблемою законодавчого забезпечення юридичної відповідальності військовослужбовців є невирішеність в теорії права концептуальних питань про поняття, зміст, підстави та стадіях юридичної відповідальності в цілому та юридичної відповідальності військовослужбовців зокрема. Концепція юридичної відповідальності військовослужбовців досі недостатньо розроблена, що дозволяє законодавцям і практикам не помічати специфіки такої відповідальності.

Остання обставина зумовлено існуючими в науці протилежними поглядами на питання про існування системи військового права як комплексної галузі права і, відповідно, розподілі військового права на спеціальні галузі – військово-кримінальне, військово-адміністративний та ін.

Тим часом юридична відповідальність військовослужбовців традиційно розглядається стосовно до галузей права і не може існувати поза зазначеної проблематики. Недостатня теоретична розробка цих питань і, відповідно, відсутність їх належного правового регулювання в нормах військового законодавства на практиці призводить до підміни одного виду відповідальності іншим, до невиправданого розширення (а в деяких випадках звуження) повноважень командування. В результаті знижується рівень гарантій правової захищеності військовослужбовців від можливого свавілля, а отже, боєздатність і боєготовність військ. Таким чином, законодавче забезпечення юридичної відповідальності військовослужбовців можливо за умови розробки та встановлення:

- поняття і підстав окремих видів юридичної відповідальності;

- меж застосування різних видів юридичної відповідальності;

- класифікації військових правопорушень;

- порядку погодження ідей, наукових розробок і пропозицій щодо вдосконалення правового механізму реалізації юридичної відповідальності.

У сучасних умовах проведення судової та військової реформи в Україні розвиток законодавства, що встановлює різні види юридичної відповідальності військовослужбовців, повинно здійснюватися на основі принципів:

- системності, тобто прийняття пакетів законодавчих актів, виключення дублювання правових норм і правових прогалин;

- правовий економії, тобто зменшення кількості нормативно-правових актів та їх кодифікації;

- одночасного створення економічних і соціальних механізмів забезпечення дії законів та інших нормативних правових актів, спрямованих на ефективну реалізацію заходів юридичної відповідальності;

- посилення деталізації приписів військового законодавства, що встановлюють різні види юридичної відповідальності військовослужбовців.

У даний час необхідність створення зводу військових законів України обумовлена проблемами законодавчої систематизації. Нормативні правові акти військового законодавства України розробляються без належної системи і програми, значною мірою підганяються під потреби поточної військової політики, правозастосовної практики. У військово-юридичній літературі висловлюються обґрунтовані пропозиції про створення кодифікованого військово-правового акта, що регулює різні види юридичної відповідальності військовослужбовців. Актуальність розробки такого законодавчого акту обумовлена проблемами сучасної військово-правової дійсності, особливостями військової служби та військово-службових відносин, специфікою статусу військовослужбовців.

У країнах з різними правовими системами є різні варіанти конструювання сучасного військового законодавства, що встановлює юридичну відповідальність військовослужбовців. В узагальненому вигляді можна виділити чотири таких варіанти:

- прийняття спеціальних законів, що регулюють різні види юридичної відповідальності військовослужбовців;

- прийняття Кодексу військової юстиції – комплексного нормативного правового акта, що регулює військові охоронні правовідносини;

- прийняття кількох військово-правових актів, що регулюють відповідальність військовослужбовців у різних військових відомствах;

- змішаний варіант, тобто прийняття військово-правових актів, що регулюють окремі види відповідальності військовослужбовців, і єдиних джерел права.

Прийняття єдиного кодифікованого законодавчого акта, який встановлює різні види юридичної відповідальності військовослужбовців, не порушить загальновизнане правило про диференціацію національної системи права на складові її частини з урахуванням предмета і методу правового регулювання. Ця пропозиція відповідає сучасному етапу розвитку всієї системи права, в рамках якого ведеться активна робота з кодифікації всіх ємних в правовому відношенні сфер життєдіяльності суспільства і держави.

У ході законодавчого забезпечення юридичної відповідальності військовослужбовців стає актуальною проблема оптимізації напрямків діяльності органів військового управління, військової прокуратури та необхідність створення військових судів.

Головним у контексті цієї проблеми є питання про доцільність відновлення військових судів і збереження військової прокуратури (органів військової юстиції) у системі правоохоронних органів України, що здійснюють свою діяльність у Збройних Силах, інших військах і військових формуваннях України. Слід зауважити, що в ході проведених у країнах Європейського Союзу (до складу якого Україна може інтегруватися в найближчій перспективі) організаційних заходів система органів військової юстиції була практично повністю ліквідована. Тим часом необхідність і доцільність не тільки існування, але й подальшого розвитку системи органів військової юстиції в України обумовлена, зокрема, об’єктивними факторами:

- органи військової юстиції здійснюють свою діяльність з охорони правопорядку в специфічній сфері військово-службової діяльності;

- органи військової юстиції виконують свої функції не тільки в місцевостях, де відсутні органи загальної юрисдикції, а й в умовах воєнного часу, надзвичайного стану, в бойовій обстановці; для здійснення правоохоронної діяльності у військах потрібна спеціальна система підготовки військово-юридичних кадрів, що відображає специфіку життєдіяльності Збройних Сил, інших військових формувань України;

- навіть у тих країнах, де військові суди скасовані (наприклад, у Франції), вони існують у вигляді армійських військових трибуналів при військах, що базуються або діючих за кордоном.

Більше того, Європейська комісія з прав людини, обговоривши проблему військових судів на предмет їх відповідності вимогам, що пред’являються до належного судового органу, прийшла до висновку, що якщо судді військових судів призначаються на посаду і звільняються з посади в тому ж порядку, як і цивільні судді, і якщо вони не зобов’язані звітувати перед військовим начальством про відправлення правосуддя (що повною мірою відповідає чинному в України законодавству про судову систему), то вони досить незалежні. Це положення в повному обсязі поширюється і на діяльність незалежної від командування військової прокуратури. Між тим, незважаючи на видиму і обґрунтовану доцільність існування системи військових судів і військової прокуратури в України, в останні роки робляться певні дії, спрямовані на нівелювання розглянутої системи військово-юридичних органів, у тому числі і за допомогою законодавчих механізмів.

За чинним законодавством про військову службу на військових слідчих і прокурорських працівників поширюється статус військовослужбовця. Військовослужбовці зазначених правоохоронних органів проходять службу відповідно до контракту про проходження військової служби. Вони вправі змінити місце служби, отримати призначення для проходження військової служби, наприклад, в Міністерстві оборони України, в іншому органі виконавчої влади. Необхідність існування військової прокуратури як відносно відокремленої частини єдиної системи прокуратури України обумовлена специфікою організації та проходження військової служби, яка визначається не тільки законом, а й іншими нормативними актами, зокрема статутами, що діють у Збройних Силах, інших військах і військових формуваннях України. Враховувати цю специфіку можуть тільки особи, безпосередньо проходять військову службу.

Більш того, необхідність збереження військової служби в органах військової прокуратури (як і самої системи військової прокуратури) визначається тією обставиною, що структура військової прокуратури будується стосовно до структури Збройних Сил та інших воєнізованих організацій, законність діяльності яких входить в об’єкт нагляду військової прокуратури. Таким чином забезпечується повсякденна безпосередній зв’язок органів прокуратури з піднаглядними військовими частинами, установами та організаціями, максимальна наближеність до них.

Тому й утворені Військова прокуратура у складі Генеральної прокуратури України, військові прокуратури регіонів і гарнізонів.

За аналогічним принципам функціонувала система військових судів.

Військова прокуратура у своїй діяльності не підзвітна військовому командуванню і іншим органам військового управління. Таким чином, законотворча діяльність, спрямована на ліквідацію діючої системи військової юстиції, є не тільки хибною, але й становить серйозну небезпеку інтересам обороноздатності держави.

Розробка і прийняття кодифікованого військово-правового акта, який встановлює різні види юридичної відповідальності військовослужбовців, може розглядатися як справа довгострокової перспективи, що вимагає проведення комплексу спеціальних військово-правових досліджень, які обґрунтовують функції і роль військового права в загальній системі права, концепцію юридичної відповідальності військовослужбовців і організаційно правові напрями діяльності органів військової юстиції у військах в сучасних умовах, інших військ і військових формувань України.

В якості законодавчого забезпечення юридичної відповідальності військовослужбовців представляється виправданим оптимізувати існуючий механізм реалізації правових норм, що встановлюють різні види відповідальності військовослужбовців, що передбачає вирішення завдань:

- законодавче забезпечення дисциплінарної відповідальності військовослужбовців;

- законодавче забезпечення діяльності військової поліції;

- вдосконалення законодавства про відповідальність за злочини проти військової служби;

- оптимізація законодавства, що встановлює матеріальну відповідальність військовослужбовців;

- розробка міжвидового інституту юридичної відповідальності військових посадових осіб.

У Законі України «Про Дисциплінарної статут Збройних сил України» закріплено: поняття, склад і класифікація дисциплінарних проступків; процесуальний порядок реалізації дисциплінарної відповідальності військовослужбовців; склад і повноваження органів, що здійснюють розслідування та притягнення військовослужбовців до дисциплінарної відповідальності. Крім того, в ньому отримати правове закріплення критерії для розмежування дисциплінарного проступку і злочину, а також критерії розмежування дисциплінарного проступку і військового майнового правопорушення і адміністративного правопорушення. Серед проблем законодавчого забезпечення дисциплінарної відповідальності військовослужбовців слід особливо виділити законність і обґрунтованість застосування до військовослужбовців арешту з утриманням на гауптвахті.

Слід зазначити, що застосування до військовослужбовців дисциплінарного арешту владою командирів передбачено чинними законами або статутами Збройних Сил багатьох європейських держав. Причому в ряді країн встановлено кілька різних режимів арешту. Зокрема, в Італії на військовослужбовців може бути накладено строгий арешт на строк до 15 діб.

У Нідерландах офіцер має право заарештувати молодшого за званням військовослужбовця на строк до 24 годин, якщо обставини вимагають негайного позбавлення волі. Командир підрозділу право заарештувати підлеглого і на більш тривалий термін. Однак після закінчення 14 діб арешту військовослужбовець може звернутися у військовий суд, але не зі скаргою на арешт, а лише з клопотанням про встановлення терміну, протягом якого командир з’єднання повинен винести рішення про передачу справи до військового суду або про припинення утримання під арештом.

Представляє інтерес і сформована практика Європейського Суду з прав людини про співвідношення прав людини та основних свобод з військово-адміністративними нормами, що регулюють порядок накладення та приведення у виконання дисциплінарного арешту. Так, у рішенні по справі «Енгель та інші проти Нідерландів» Європейський Суд з прав людини зазначив, що «держави - учасниці Конвенції мають відповідну систему військової дисципліни, яка за самою своєю природою передбачає можливість накладення на деякі права і свободи військовослужбовців обмежень, що не можуть бути застосовані до цивільних осіб». Причому застосування до військовослужбовців дисциплінарних заходів, які не можуть бути застосовані до цивільних осіб, на думку суду, «не призводить до будь-якої дискримінації, несумісної з Конвенцією, оскільки умови та вимоги армійського і цивільного життя різні за своєю природою».

Розв’язати проблему реалізації дисциплінарної відповідальності військовослужбовців у вигляді дисциплінарного арешту можна одним з таких способів:

- створенням системи дисциплінарних (адміністративних) судів у Збройних Силах, інших військах, військових формуваннях і органах, де передбачена військова служба, і, відповідно, внесенням змін до Конституції і закону про судову систему;

- розробкою комплексу правових (у тому числі і судових) гарантій законності та обґрунтованості застосування командирами (начальниками) дисциплінарного стягнення у вигляді арешту у триманням на гауптвахті;

- розробкою правового механізму передачі відповідними командирами (начальниками) матеріалів про дисциплінарні проступки військовослужбовців, за якими можливе накладення дисциплінарного стягнення у вигляді арешту з утриманням на гауптвахті, до суду та судової процедури по даних справах.