ТОП 10:

Основні функції та форми участі Збройних сил у конфліктах



Зростання кількості та запеклість конфліктів поставили у військовій доктрині і у військовій політиці задачу запобігання їх крайньої форми - збройних конфліктів, в один ряд із запобіганням війни. Ця суттєве коректування теорії і практики військової політики, є наслідком їх впливу на військово-доктринальні концепції, і відповідно на теорію та практику військового будівництва.

Згідно Військової доктрини НАТО ескалація збройних конфліктів біля кордонів країн-учасників Північно-Атлантичного союзу і на їх території визначили і головну мету застосування військової сили.

Застосування збройних сил полягає в локалізації вогнища напруженості та припинення військових дій на можливо більш ранній стадії в інтересах створення передумов для врегулювання конфлікту мирними засобами на умовах, що відповідають інтересам країни та альянсу у цілому.

З огляду на те, що значну небезпеку становлять внутрішні збройні конфлікти, які загрожують життєво важливим інтересам і можуть бути використані як привід для втручання інших держав у внутрішні справи держави, у військовій доктрині визначається мета, яка ставиться перед військами в ході локалізації цих конфліктів це якнайшвидша нормалізація обстановки, відновлення законності та правопорядку, забезпечення громадської безпеки, надання необхідної допомоги населенню та створення умов для врегулювання конфлікту політичними засобами.

При цьому основні положення Військової доктрини України (розділ V. Застосування воєнної сили у воєнних конфліктах) визначають чіткі обмеження на застосування збройних сил всередині країни.

Необхідно заважити, що більшості військових доктрин європейських країн визначаються положення застосування збройних сил для вирішення внутрішніх конфліктів лише теоретично. За загальними принципами військової стратегії щодо внутрішніх конфліктів по-перше, залучаються до проведення операції лише окремі формування збройних; по-друге, армія використовується для сприяння військовим формуванням Міністерства внутрішніх справ та органам внутрішніх справ; по-третє, підрозділам Міністерства оборони доручається виконання чітко окреслених чотирьох завдань:

- блокування району конфлікту;

- розведення ворогуючих сил;

- припинення бойових дій;

- охорона стратегічно важливих об’єктів.

Однією з найбільш важливих внутрішньодержавних функцій збройних сил є боротьба з незаконними збройними формуваннями (НВФ). Як показує досвід Російської Федерації, США, Великобританії, Іспанії, Туреччини і інших держав, саме незаконні збройні формування представляють найсерйознішу внутрішню загрозу як для цілісності та стабільності держави, так і для життя окремих його громадян.

Події останнього десятиліття на території Російської Федерації та пострадянського простору дають підставу стверджувати, що завдання боротьби з незаконними збройними формуваннями стає однією з головних для діяльності силових відомств.

Мета, яку переслідують незаконні збройні формування, в кінцевому підсумку зводиться до зміни силовим способом статусу частині території тієї чи іншої держави аж до її відділення, повалення регіональних влад і встановлення іншого політичного режиму. При проведенні операцій бойовики використовують різні форми збройної боротьби, починаючи від окремих терористичних актів до великих збройних акцій із застосуванням різних видів стрілецького і артилерійського озброєння.

Удосконалення форм і методів діяльності незаконних збройних формувань, що стали основним елементом всіх міжнаціональних конфліктів на території пострадянського простору, не могло не відбитися на тактиці боротьби з цим явищем. В останнє десятиліття в Збройні Сили СРСР, а потім і Росії, був накопичений певний досвід протиборства незаконним збройним формуванням.

Узагальнення досвіду Російської Федерації щодо ліквідації незаконних збройних формувань в сферу функцій збройних сил входять як військово-політичні, так і чисто військові завдання. До числа військово-політичних можна віднести роботу з місцевим населенням з метою роз’яснення істинних причин дій військ в цьому районі, встановлення тісних контактів з місцевою адміністрацією та лідерами національних, релігійних та інших рухів, виявлення та ізоляція екстремістські налаштованих озброєних осіб серед місцевих громадян і т. п. До чисто військових – відносяться виявлення, витіснення і блокування незаконних збройних формувань з їх подальшою ліквідацією. Серед спеціальних функцій виділяють «зачистку» території з метою виявлення можливих засідок і диверсійних груп бойовиків.

Таким чином, поява та поширення незаконних збройних формувань на території Росії, поставили військово-політичне керівництво країни перед необхідністю використання збройних сил для внутрішньодержавних цілей.

В умовах зростання активності незаконних збройних формувань у східних областях України проблема участі військових формувань в боротьбі з бойовиками стає першорядною.

У концепції національної безпеки окремих країн на пострадянському просторі підкреслена важливість боротьби силових структур із загрозою поширення незаконних збройних формувань. Зазначене найбільш концентровано у нормативних актах Російської Федерації.

Концепції у правовому відношенні, допускають застосування збройних сил спільно з іншими військами проти незаконних збройних формувань. Зазначене свідчить про те, що положення визначені у розділі II. «Воєнно-політична обстановка та характерні риси сучасних воєнних конфліктів»Воєнної доктрини Українивизначають необхідність збільшення ролі збройних сил у забезпеченні внутрішньої безпеки держави.

Однією з серйозних внутрішніх загроз, з якою останнім часом виникла в країні і з якою стикаються Збройні Сили України є сепаратизм, який все більше зрощується з організованою злочинністю і набуває міжрегіонального розмаху. Роль збройних сил у боротьбі з цим явищем носить, як правило, допоміжний характер і полягає в наданні допомоги іншим силовим структурам. Разом з тим, в умовах активізації терористичної діяльності в районах потенційно конфліктних ситуацій значення Збройних Сил зростає.

Досвід проведення антитерористичних операцій у Донецькій та Луганській областях показує, що тактика дій терористів, кількість сил і засобів, залучених ними для досягнення своїх цілей, масштаби та інтенсивність терактів значно відрізняються від звичних уявлень.

Мова вже йде не про терористів-одиночках або невеликих групах, а про терористичні підрозділи, які входять до складу незаконних збройних формувань. Метою їх є не просто створення обстановки страху і насильства та пред’явлення будь-яких вимог, а досягнення цілком визначених військово-політичних цілей, обумовлених загальним задумом збройної боротьби.

У цих умовах проведення бойової операції із застосуванням різних видів озброєння і техніки просто неможливо без залучення Збройних Сил.

По суті справи, складається новий вид бойових дій – широкомасштабні антитерористичні операції з елементами загальновійськового бою, в яких приймають участь формування Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Державної прикордонної служби та інших військових формувань. Проведення подібних операцій представляє собою зовсім новий напрямок військового мистецтва та вимагає інших підходів до розробки основ їх підготовки та ведення.

Поряд з традиційно використанням в антитерористичних операціях підрозділів Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки назріла необхідність використання Збройних Сил.

Спеціальною функцією Збройних Сил держави є проведення миротворчих операцій. Відповідно до доктринальних документів багатьох розвинених держав, операції з підтримання миру стали в останні роки одним з головних напрямів їх військової політики. Це пов’язано з тим, що в сучасних умовах все більшого значення набувають операції з підтримання миру (ОПМ), що проводяться за мандатом Організації об’єднаних націй і в рамках регіональних організацій (Організації з безпеки та співробітництву в Європі та ін.). Обстановка в світі і все зростаюча суперечливість у взаєминах країн і регіонів вимагає не так значних за складом багатонаціональних миротворчих сил, скільки активного та продуманого «підключення» їх до миротворчих зусиль глобальних організацій - Організації об’єднаних націй Організації з безпеки та співробітництву в Європі і ін.

Досвід проведення операції з підтримання миру виявив своєрідну закономірність – коаліційний склад миротворчих сил має найбільший успіх у порівнянні з одно національними формуваннями. У той же час необхідно проводити чітке розмежування між операціями з підтримання миру і військовими операціями в умовах внутрішніх заворушень.

Останнє розуміється як використання військової сили легітимним урядом для відновлення нормальної обстановки в неблагополучному районі. Тому не всі миротворча операція є військовою, і не всяка військова операція є миротворчої.

До числа найбільш складних проблем миротворчості відноситься аналіз ідеологічної та морально-психологічної обстановки в зоні дій протиборчих сил. Надзвичайно важко також уникнути прямої участі угруповання миротворчих сил у збройних діях і тим самим використати метод мирного врегулювання конфлікту. Досить проблематичною є адекватна відповідь на різного роду провокації.

Застосування миротворчих сил (МС) має свої особливості в залежності від фази розвитку конфлікту. На стадії ненасильницьких дій (конфліктна ситуація під контролем влади, акції екстремістів не виходять за рамки дозволеного законом) основну роль грають правоохоронні органи (національна гвардія, внутрішні війська, війська правопорядку), які додатково можуть вводитися в регіон.

Миротворчими силами можуть здійснюватися заходи попереджувального та демонстративного характеру або в обмежених масштабах залучатися для боротьби з бойовиками, зокрема, в рамках проведення спеціальних пошукових операцій по виявленню незаконних збройних формувань.

Крім цього на миротворчі сили можуть покладатися:

- охорона життєво важливих об’єктів - складів зброї, підприємств які виробляють зброю та військове майно;

- участь у здійсненні заходів адміністративно-режимного характеру (встановлення закритих зон, забезпечення комендантської години, патрулювання);

- охорона і оборона режимних зон, будівель радіо- і телецентрів у містах, АТС, держустанов, підприємств ядерної та хімічної промисловості, об’єктів комунального господарства, аеродромів;

- операції по проводці автоколон з матеріальними засобами, залізничних поїздів через зону конфлікту, евакуація біженців;

- прикриття держкордону.

На стадії збройного протиборства, коли вичерпані всі можливості для мирного врегулювання конфлікту, миротворчі сили виступають безпосередньо в ролі силового фактора і надходять у розпорядженні глави тимчасової адміністрації.

В якості несилових форм використання збройних сил в миротворчих операціях можна виділити:

- попереднє «превентивних» розгортання збройних сил в конфліктному регіоні з метою запобігання ескалації конфлікту;

- створення нейтральних зон в районах конфлікту.

До дій миротворчих сил на силовий стадії вирішення конфлікту можна віднести операції зі встановлення миру («примус до миру») і пост конфліктні дії з відновлення мирної інфраструктури, які можуть включати:

- роззброєння і ліквідацію незаконних збройних формувань в районі конфлікту;

- захист законних цивільних властей в районі конфлікту;

- відновлення порушеного режиму державних або адміністративних кордонів;

- захист біженців і вимушених переселенців, організацію та охорону таборів для біженців, забезпечення надходження медичної допомоги;

- охорону етнічних меншин, що зазнали тиску, провокацій з боку свого етнічного оточення;

- між позиційне розміщення збройних сил для розділення («екранування») ворогуючих угруповань на час організації та проведення переговорів;

- поетапний поділ ворогуючих сторін (створення та розширення демілітаризованої зони);

- забезпечення умов для проведення вільних виборів цивільної влади по завершенні конфлікту;

- супроводження конвоїв з гуманітарною допомогою, наданою за національними каналами та каналами міжнародних організацій;

- забезпечення захисту основних прав людини в районі конфлікту;

- захист від руйнування або пошкодження стратегічних об’єктів в районі конфлікту (складів зброї масового ураження і звичайних озброєнь, дамб, великих народногосподарських об’єктів тощо);

- захист посередницьких дипломатичних, переговорних місій міжнародних і неурядових організацій, що здійснюють діяльність з вирішення конфлікту.

Україна, починаючи з 1992 р, активно включилася в миротворчий процес на території пострадянського простору та за її межами.

Українські військовослужбовці виконують миротворчі функції як у складі військ Організації об’єднаних націй, так і в складі колективних миротворчих сил (КМС) або самостійно на кордоні Придністров’я та Республіки Молдова.

Характер, умови та форми участі країни в операціях з підтриманню миру Організації об’єднаних націй та інших міжнародних організацій визначаються законодавством України, міжнародними зобов’язаннями та угодами.

Аналіз застосування збройних сил у врегулюванні міжнаціональних конфліктів дозволяє виділить такі форми участі збройних сил в цьому процесі.

По-перше, використання військ без бойової техніки, зброї та боєприпасів, оточення та блокування місць проведення масово-політичних заходів, будівель і установ протилежної сторони під виглядом «підтримання порядку та попередження провокацій», забезпечення контролю над опонентами, морально-психологічного тиску тощо.

По-друге, війська можуть застосовуватися з бойовою технікою, зброєю і боєприпасами (припасами), але без відкриття вогню, щоб підкреслити рішучість посилити загрозу, поставити опонентів перед небезпекою фізичного подавлення та знищення.

По-третє, використання військ з відкриттям вогню для залякування, з застосуванням бронетехніки.

По-четверте, обмежене застосування може перерости в конфлікт і навіть громадянську війну з широкомасштабним веденням бойових дій.

У перших трьох стадіях немає ознак війни і тому такі дії називаються по іншому: силова акція, насильство без вогню тощо.

Таким чином, розширення функцій Збройних Сил країни у зв’язку з їх участю в локалізації конфліктів і закріплення їх у Військовій доктрині України є реакцією військово-політичного керівництва на зміну геополітичної та геостратегічної обстановки на території держави і в світі, в цілому. У свою чергу, це дає можливість підвести політичну юридичну базу під діями Збройних Сил України, а також легітимізувати внутрішні та миротворчі функції військових формувань том числі Збройних Сил України.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.231.21.123 (0.009 с.)