Формування збройних сил Гетьманщини 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Формування збройних сил Гетьманщини



Військова могутність Гетьманату базувалася на використанні іррегулярних козацьких полків, що формувалися за полково-сотенним територіальним принципом, і найманих так званих охотницьких підрозділів, що складалися на основі вербування як українських, так і іноземних волонтерів.

Територіальний полково-сотенний принцип побудови українських збройних сил передбачав поділ території козацької України на окремі військово-адміністративні та мобілізаційні округи — полки, що своєю чергою поділялися на сотні. За своїми розмірами полки були значно меншими від територій воєводств, що існували на українських землях за часи Речі Посполитої, що забезпечувало можливість більш швидкої мобілізації козацтва. Іррегулярний принцип формування українських збройних сил з одного боку забезпечував мобілізацію значної за розмірами армії, а з другого — дозволяв її утримувати без надто великих матеріальних затрат. Важливою передумовою для застосування такого принципу мобілізації була привабливість серед українського населення соціальних ідеалів козакування.

Для обрахунку кількості козацького війська в полках велися спеціальні реєстри або компути. У відповідності з нормами українсько-російського договору 1654 р. козацький реєстр мав становити 60 тисяч осіб. Після розпаду Гетьманату на дві частини, за договорами 1663, 1665 та 1669 р. на Лівобережжі мало бути 30 тисяч реєстрових козаків. Однак, насправді, ця кількість фактично була значно більшою як у середині 1650-х рр., так і пізніше. Обов’язки проведення обліку козаків покладалися на генерального обозного.

Основою козацького війська були піхотні полки. Українські піхотинці традиційно відзначалися як добрим тактичним вишколом, так і витривалістю та лицарською вправністю. Особливою майстерністю козаки відзначалися при захисті оборонних споруд та їх штурмі. При обороні піхота активно використовували укріплений табір, який утворювала з возів.

Кіннота в українських збройних силах носила допоміжний характер. Біля витоків її становлення як окремого виду збройних сил стояв Б.Хмельницький, котрий усвідомлював її важливість в умовах ведення війни з Річчю Посполитою, що славилася в усій Європі своє кавалерією, особливо легкою, гусарською.

 

Важливим тактичним завданням української кінноти було атакувати ворожу піхоту потужною лавою — ударом наїжаченого списами кавалерійського фронту. Крім того, кінноту активно використовували для мобільної бойової охорони основних сил на марші і в таборі, переслідуванні та оточенні відступаючого ворога, проведенні розвідувальних і диверсійних операцій.

Велике значення в українських збройних силах відводилося й утриманню в належному стані артилерії. У структурі козацького війська існувала Генеральна військова артилерія, яка розміщувалася в гетьманській резиденції. Очолювали її генеральний обозний та спеціальна канцелярія. Саме вони займалися заготовкою артилерійського спорядження, слідкували за діяльністю ливарних, порохових і кінних заводів тощо.

У розпорядженні генерального обозного перебували гарматні осавули, писар та хорунжий. А крім того, штат пушкарів та гармашів (близько 200 чоловік), шапошники, ремісники, стадники для утримання артилерійських коней, довбники та 200–300 козаків обслуги та оборони.

На озброєнні в Генеральній військовій артилерії перебували гармати середнього та малого калібру — октава, фалькон, бастардова кольобрина, фальконет, мала серпантина та ін. Для стрільби використовували ядра, бомби, картеч.

У роки революції Військо Запорозьке мало досить потужну флотилію козацьких суден — чайок. І хоч чайки поступалися своїми розмірами та озброєнням турецьким та венеціанським суднам, їх велика швидкість і маневреність дозволяла козакам отримувати важливі перемоги на морі. Джерела свідчать, що за гетьманування Б.Хмельницького козацький флот нараховував до 300 суден. Надалі їх кількість істотно зменшилася, хоча під час російсько-турецьких війн їх кількість епізодично зростала.

Важливе місце у структурі збройних сил Гетьманату останньої третини XVIІ – початку XVIІІ ст. посідало наймане охотницьке військо. Перші вільнонаймані підрозділи української армії з’явилися ще наприкінці 1640-х – 1650-х років, у гетьманство Б.Хмельницького та І.Виговського. На той час це були переважно іноземні волонтери — поляки, німці, татари, молдавани тощо, які несли службу за відповідну плату. Найбільш відомі випадки використання таких "затяжних" військ Виговським під Полтавою 1658 р. та Конотопом 1659 р.

Поворотним моментом у розвитку найманства в козацькій Україні стали кінець 1660-х — початок 1670-х рр., коли гетьман Д.Многогрішний, скориставшись постановами Глухівського договору 1669 р., об’єднав наймані (охотні) полки в окреме від козацького постійне військо. Як цілком слушно зауважує з цього приводу дослідник історії українського охотницького війська О.Сокирко, на відміну від Західної Європи, де появі регулярних армій передувала довготривала вольниця найманства, в козацькій Україні перехід до постійного і повністю контрольованого державою війська відбувся дуже швидко, і, варто відзначити, без будь-яких соціальних катаклізмів.

Правова легітимація охотницького війська призвела до оформлення його як виду збройних сил й визначила основні напрямки застосування. Найперше, на що звертають дослідники увагу, так це той факт, що охотницькі полки підпорядковувалися безпосередньо гетьманам і виступали важливим гарантом внутрішнього спокою держави та контролювання гетьманом ситуації у країні. Підтримка охотницькими формуваннями внутрішньої стабільності включали йі придушення антигетьманських виступів козацтва та старшини, що мали місце в останній третині XVIІ ст., нагляд за діяльністю запорозьких козаків, виконання поліцейських функцій у відношенні до антисоціальних елементів, контролювання поведінки місцевої старшини тощо. Зважаючи на роль найманого війська у зміцненні влади гетьмана та посиленні контролю за діяльністю козацької старшини, представники останньої неодноразово намагалися ліквідувати його. Невдоволення викликало також і збирання податків на його утримання.

Крім поліцейських функцій та заходів, спрямованих на забезпечення внутрішнього спокою в державі, наймані підрозділи використовувалися також для організації сторожової та прикордонної служби, виконання функцій митного контролю та проведення розвідувальних операцій. У воєнний час вони першими виступали в похід, що дозволяло провести мобілізацію іррегулярних полків.

У структурному плані переважаючу складову в найманому війську становили піхотні частини — так звані сердюцькі полки. Так, з семи найманих полків, що існували наприкінці XVIІ ст. п’ять були сердюцькими, і лише два — кавалерійськими, так званими компанійськими.

Максимальна кількість найманих військ існувала в роки гетьманування І.Мазепи — десять. Зважаючи на високу професійну підготовку охотників, під час подій 1708–1709 рр. їх активно використовувало як шведське, так і російське командування, що спричинило значні втрати в їх особовому складі. Після цього у збройних силах Гетьманату залишилося лише чотири охотницьких полки. Проведена ж урядом Катерини І реформа 1726 р. передбачала повну ліквідацію сердюцької піхоти та збереження лише двох компанійських полків, які були перетворено на своєрідну гетьманську гвардію, без збереження за ними значення окремого роду військ.

Мобілізаційна структура Запорозької Січі опиралася на паланкову та кошово-курінну системи. При виступі в похід з числа запорозьких козаків формувалися окремі бойові загони та команди, які очолювали гетьман (ним частіше за інших обирали кошового отамана) та похідні старшини.

Тактичними одиницями запорозького війська були команди та партії. Окрема команда могла нараховувати до 20 тис. козаків. Для виконання окремих завдань формувалися партії, які налічували до 2 тис. осіб.

Характерною особливістю розвитку слобідського козацького війська була відсутність у нього єдиного козацького командування. На чолі слобідського козацтва стояв спочатку бєлгородський воєвода, згодом командир Української дивізії та президент Воєнної колегії.

Ще однією відмінністю слобідського війська від класичної козацької моделі, апробованої в Гетьманаті, була акцентована питома вага окремих родів військ. Так, із самого початку військового будівництва на Слобожанщині основна увага приділялась формуванню легкої рухомої іррегулярної кінноти, озброєної великою кількістю вогнепальної зброї. Спеціального формування піхотних підрозділів не проводилося. Слобідська піхота була представлена здебільшого гарнізонами фортець та острогів, які складалися з козаків городової служби, а фактично — озброєних міщан і безкінних слобідських козаків.

Така регіональна специфіка була обумовлена природними особливостями лісостепової зони, де головну небезпеку становили напади войовничих степових сусідів, що вміло маневрували кінними ордами.

Специфіка лісостепової зони, де було мало природних перешкод на шляху просування нападників, обумовлювала й гостру потребу в спорудженні суцільних оборонних укріплених ліній і міських фортифікаційних споруд.

Артилерія слобідського козацтва поділялась на полкову, сотенну та міську. Зважаючи на бойове використання слобідських козаків, гармати застосовувалися переважно при обороні населених пунктів.

На Слобожанщині існував і власний річковий військово-транспортний флот, що складався з вітрильно-гребних суден, а саме: стругів, байдаків та човнів.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 552; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.197.231.211 (0.014 с.)