Переяславський договір 1659р.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Переяславський договір 1659р.



На гетьманство Юрія Хмельницького обрали 28 вересня 1659 р.

Своє гетьманування Юрій Хмельницький вирішив розпочати укладенням нового договору з Московією.

Він прагнув рівноправних і взаємовигідних умов, які дали б змогу зберегти незалежність Української держави у конфедерації з Московією.

Проте переговори, що відбулися 17 жовтня 1659 р. в Переяславі, мали для України небажані результати. Тиск московських воєвод і 40-тисячного московського війська змусили Юрія Хмельницького і старшину підписати варіант договору, запропонований царськими дипломатами-воєначальниками.

При цьому представники московського царя вдалися до брутальної брехні, подаючи свої статі як такі, що їх уклав Богдан Хмельницький.

Переяславський договір 1659 р.

Договір, укладений Юрієм Хмельницьким, на відміну від договору 1654 р., був нерівноправним.

Московські воєводи одержували право прибути із залогами не тільки до Києва, а й до Переяслава, Ніжина, Чернігова, Брацлава та Умані.

Гетьманському урядові заборонялося вести самостійну зовнішню політику, а саме: укладати міжнародні договори, приймати іноземних послів тощо.

Київський митрополит повинен був визнати зверхність московського патріарха (Українська православна церква відкинула цю статтю як неправомірну).

Заборонялося без царського дозволу переобирати гетьмана, а також оголошувати війну або посилати полки на допомогу сусіднім державам.

Гетьман втрачав право призначати і звільняти генеральну старшину та полковників.

 

Отже, Переяславський договір 1659 р. закріплював зміни в українсько-московських політичних відносинах. Українська держава втрачала незалежність, перетворюючись на автономну частину Московського царства. І хоча автономія була тоді ще доволі широкою, дії царату однозначно засвідчили, що наступ на незалежність України триватиме.

Чорна Рада 1663 року

На Ніжинській, так званій Чорній (у значенні такої, на якій була присутня чернь, тобто соціальні низи), раді Брюховецького підтримувало 8-тисячне російське військо на чолі з окольничим, князем Данилом Вєліко-Гагіним, а також численні юрби запорозького козацтва, декласовані елементи та рядові козаки Лівобережжя, що повірили демагогічним обіцянкам претендента.

Уже 26 червня лівобережна старшина була готова приступити до виборів, але царський представник назначив проведення ради на наступний день, даючи таким чином Брюховецькому шанс перетягти на свій бік ще більше лівобережних козаків.

Ігноруючи наказ Вєліко-Гагіна йти на раду пішими та без зброї, прибічники Сомка і Брюховецького прибули на неї як на поле битви. Сутички між опонентами вчинилися вже під час читання царського наказу про дозвіл на проведення виборів. Не дослухавши до кінця, прихильники кошового отамана (хоча Брюховецький писався кошовим гетьманом, все ж його посада реально відповідала цьому званню) стали обирати гетьманом свого висуванця. У відповідь, приведені Сомком козацькі війська кинулися до клейнодів, змітаючи на шляху не лише прибічників Брюховецького, а й представників російського царя. Їм вдалося навіть прорватися до гетьманського бунчука та вручити його своєму кандидату. Втім, наступний натиск запорожців, підтриманий діями солдат нового строю німецького полковника на російській службі Страсбурга, які закидали натовп ручними гранатами, змінив співвідношення сил на користь Брюховецького. У Сомка відібрали бунчук, а також його полковницький пернач і литаври.

Ще більше вплинули на розстановку сил події ночі з 27 на 28 червня, адже агітаційна робота агентів кошового отамана серед рядового козацтва лівобережних полків призвела до того, що ряди прибічників Сомка істотно поріділи. Заклики до соціальної рівності підготували грунт для антистаршинського виступу, а тому, рятуючись від розправи бунтівного козацтва та черні, Я.Сомко, В.Золотаренко та ще близько 40 старшин шукали порятунку в таборі Вєліко-Гагіна. Частина ж козацької старшини, зокрема полтавський, зінківський, наказний ніжинський полковники, зуміла вчасно зорієнтуватися в обставинах поточного моменту й перейти на бік сильнішого, а ним 28 червня 1663 р., безперечно, був Іван Брюховецький.

Після проведених рокіровок питання про результати виборчої ради вже не складало інтриги. Появу Брюховецького натовп вітав як це належить робити в разі гетьманського виїзду. Тож завершальний етап виборчої процедури, як зазначав царський представник, пройшов "тихо і погідно". Після цього єпископ Методій також без ускладнень привів гетьмана до присяги в Ніжинській соборній церкві. Зважаючи на необхідність підпорядкування своїй владі лівобережних полків та небезпеку вторгнення правобережних полків П.Тетері й татар, справу укладення нового договору з царем, на прохання новообраного лівобережного регіментаря, перенесли на пізніший час. Так само московське керівництво погодилося на те, щоб надіслати Брюховецькому, у вірності якого в уряду Олексія Михайловича не було сумнівів, і жалувану грамоту на гетьманство та царський прапор, хоча умови договору 1659 р. передбачали їх вручення лише в Москві, після особистої аудієнції новообраного гетьмана в царя.

Тим часом по завершенні Ніжинської ради в Україні запанувала соціальна деструкція — сп’янілі від своєї перемоги представники соціальних низів упродовж декількох днів грабували майно старшин у Ніжині та околицях. Прибулі ж на раду вчорашні прибічники Сомка та Золотаренка намагалися або засвідчити свою лояльність новообраному гетьману, або, перевдягнувшись у мужицькі свитки, якнайдалі втекти звідси.

Крім Сомка та Золотаренка, під варту було взято також переяславського полковника Опанаса Щуровського, чернігівського Оникія Силича, київського Семена Третяка, іркліївського Івана Папкевича, лубенського Стефана Шамрицького, прилуцького Дмитра Чернявського та деяких інших генеральних і полкових старшин. Частину з них, в тому числі й головних опонентів Брюховецького — Сомка та Золотаренка, за вироком військового суду, 28 вересня 1663 р. було страчено в Борзні. Решту — відіслано спочатку до Москви, а згодом заслано до Сибіру.

Уже в перші години свого перебування на гетьманстві Брюховецький кардинальним чином оновив старшинський корпус лівобережного Гетьманату. Більшість полкових посад обійняли запорозькі старшини, котрі допомагали Брюховецькому виборювати булаву — Матвій Гвинтовка (вчорашній посполитий селянин), Трохим Миколаєнко, Іван Терник, Данило Єрмолаєнко та інші. На своїх урядах залишилися лише полковники південних полків, які й перед тим підтримували з Брюховецького: гадяцький полковник Василь Шимон, миргородський Павло Апостол та полтавський Дем’ян Гуджол. Повністю було змінено склад генеральних старшин.

Однак, незважаючи на ейфорію досягнутих успіхів в учасників Чорної ради, вона не призвела до загального благоденства та соціального зрівняння. Дуже швидко новообраний гетьман припинив насильства черні над старшиною. Загони ж запорозьких козаків, які його супроводжували всі ці роки і тепер вимагали відповідних почестей, Брюховецький, розділивши на окремі частини, розмістив у полках. Цим було вирішено зразу два завдання: під контроль вірних гетьману запорожців взято діяльність місцевої старшини, а також виведено гетьманську владу з-під контролю вчорашніх союзників.

Наступні кроки гетьмана ще більше переконали в тому, що щедрі переделекційні обіцянки носили демагогічний характер, а в реальній політиці він намагатиметься наслідувати своїх попередників і зміцнюватиме гетьманську владу. Чи не єдиною непоправною шкодою від проведення елекційної Чорної ради під Ніжином стало закріплення нею територіального розподілу Гетьманату та зміцнення позицій російської влади на Лівобережжі.

 

Московські статті 1665 року

 

Московські статті 1665 - міждержавний договір, підписаний у Москві 1665 між гетьманом І. Брюховецьким і московським урядом. М.с. значно обмежували політичні права України, посилювали її військово-адміністративну і фінансову залежність від московського уряду. За М.с. українські міста і землі переходили під безпосередню владу московського царя.

- Гетьманському уряду заборонялось вступати в дипломатичні зносини з іноземними державами.

- Обмежувалось право вільного обрання гетьмана, вибори якого мали проходити лише з дозволу царя і в присутності московських послів (гетьманські клейноди забирались у війська аж до інвеститури нового гетьмана.

- Збільшувалась кількість московських військ в Україні, причому український уряд зобов'язувався постачати їм безкоштовно харчі. Військові гарнізони розміщувалися тепер крім головних полкових міст і в Полтаві, Кременчуці, Новгороді-Сіверському, Каневі і навіть на Запоріжжі (у фортеці Кодак).

- Збирання податків з українського населення (за винятком козаків) покладалося на московських воєвод і всі збори мали йти у царську казну.

- Українська Церква переходила у підпорядкування Московському Патріарху. Фактично лише козацький стан зберігав свої автономні права.

- М.с. забороняли використання в Гетьманщині фальшивих грошей, якими насильно розплачувались на українських землях московські військові та повідомляли про повернення королівських грамот на Магдебурське право українським містам (забрані за наказом царя), зокрема Києву, Переяславу, Ніжину, Каневу, Чернігову, Почепу, Гадячу, Стародубу, Остру та ін.

М.с. викликали величезне обурення серед усіх верств українського суспільства і стали головною причиною антимосковського повстання у Гетьманщині, а згодом і загибелі самого гетьмана І. Брюховецького.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.237.52.11 (0.007 с.)