Другий похід Б. Хмельницького на Галичину

Другий похід у Галичину 1649 року вписаний, як рік битв національно-визвольних військ Б. Хмельницького з шляхтою Речі Посполитої біля Збаража і Зборова. Галицьке Поділля стало тоді основним полем війни.

Шляхтичі мали особливі надії на Збаразький замок. У Збаражі зібралося більше дев'яти тисяч польських вояків частина війська зосередилася у фортеці, а для решти І. Вишневецький, який прийняв командування, наказав збудувати біля замку укріплений табір.

На початку липня до Збаража прибула повстанська армія на чолі з Б. Хмельницьким. Почалася облога укріплень, що тривала близько семи тижнів. Розвідники завчасу доповідали про стан фортеці й війська противника. Не випадково в одному з польських документів відзначено: Б. Хмельницький "все знає, що робиться в Польщі, завжди має дані". Тож знаючи міць замку, гетьман приготувався до тривалої облоги. Він задумав оточити Збараж тісною стіною військ, щоб обложені не мали змоги вийти за продовольством та фуражем. £юї відбувалися майже щоденно, кожним із них керував Б. Хмельницький. Він уважно стежив за всіма пересуваннями в польському таборі, вишукував слабкі місця й спрямовував туди удари козаків. За свідченням очевидців, в окремі дні обложені витримували до сімнадцяти козацьких атак. Під час генерального наступу - 27 липня козаки вперше успішно використали "гуляйгороди". Так називали рухомі вежі (їх побудували 24), при кожній з яких було п'ятнадцять воїнів. За ними їхали на возах по двадцять чоловік із штурмовими драбинами. Зі встановлених біля польського табору "гуляйгородів" козаки майже впритул обстрілювали противника [4, с. 48].

Грізним суперником обложених став голод. Не вистачало харчів і води, шляхетське військо косили хвороби. Микола Костомаров писав: "Поляки заготували собі так мало запасів, що через кілька тижнів у них почався голод. Розкішні пани змушені були харчуватись кінським м'ясом, прості жовніри поїдали котів, мишей, собак, а коли цих тварин не вистачало, то зривали шкіру з возів та взуття і їли, розварюючи у воді." [4, с. 49].

Унаслідок оточення польського війська його зв'язок із зовнішнім світом майже припинився. З великими труднощами командуванню обложених вдалося вирядити посланця до короля, щоб повідомити про важке становище у Збаразькій фортеці. Залишивши під Збаражем частину війська Б. Хмельницький уночі з 4 на 5 серпня 1649 р повів основні сили назустріч королеві. 4 серпня 1649 р. польська армія наближалася до Зборова. Вже тиждень лили дощі, дороги розкисли, річка Стрипа широко розлилася, позривавши мости і перетворивши береги на болото. Головний табір польських військ став на дорозі біля с. Млинівці. Було вирішено переправитися через Стрипу під Зборовим та йти на Тернопіль і далі - до Збаража на допомогу польським військам.

Військо Б. Хмельницького залишалося непоміченим. Від Озерної козацька і татарська кіннота вирушила на північний захід і несподівано для поляків виринула з-за дощової завіси поблизу с. Метенів. Тут і зав'язався перший бій за переправу через Стрипу. Військо Б. Хмельницького погнало поляків від Метенова через села Грабківці та Млинівці до Зборова. "Не битва це була, а скоріше різня. Перший цвіт польської шляхти був стертий рукою ворога", - констатував сучасник. Втрата чотирьох тисяч поляків - таким був для поляків наслідок несподіваного удару сил Б. Хмельницького [4, с. 59]. Основна частина королівського війська переправилася через Стрипу і за наказом короля почали будувати оборонний табір.

Ранок 6 серпня поточного року підтвердив майже катастрофічне становище поляків. За ніч українсько-татарське військо суцільним кільцем оточило табір. Першим повів наступ від Зборова брацлавський полковник Данило Нечай. Надійний соратник Б. Хмельницького отримав від нього наказ переправитися через Стрипу й атакувати польський табір із заходу. Для виконання цього завдання козаки насамперед мали здобути Зборів. Козацька піхота обстріляла містечко з польових гармат і пішла в наступ. Багато допомогли їй міщани, які вказали, де в шляхтичів найслабша оборона. Здобувши Зборів, козаки виконали першу частину плану гетьмана - оточили королівський табір. Зі сходу від с. Озерна, на поляків йшли татари. А головний наступ Б. Хмельницький повів із півночі. Тут були зосереджені його основні сили.,Здавалося, козацьке військо вже здобуло перемогу. Але через зраду хана, що виявилася ударом у спину українському війську, гетьману довелося погоджуватись на угоду з поляками. 8 (за новим стилем - 18) серпня 1649 р. було підписано Зборівський договір. На думку окремих істориків, умови Зборівської угоди свідчать, що Б. Хмельницький ще не зовсім чітко уявляв своє історичне покликання й не передбачав повністю результатів того руху, який очолив.

Повна назва Зборівського договору: "Декларація Його королівської милості Запорозькому Війську на дані пункти супліки". Він складається з 12 статей. Форма договору — жалувана грамота короля своїм підданим.

За умовами цього договору:

Король визнавав самоврядність Війська Запорозького, Гетьманщини, у межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств.

На землях Війська Запорозького влада належала гетьману, резиденція якого розміщувалась в Чигирині. Уряди усіх рівнів на території Гетьманщини мали право займати лише православні шляхтичі.

У контрольованій козаками Україні не мали права перебувати війська коронні, євреї та єзуїти.

Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб. Усі ті, хто не потрапив до козацького реєстру, мали повернутися до панів.

Проголошувалась амністія всім учасникам Хмельниччини, православним і католицьким шляхтичам, які примкнули до козаків і воювали проти урядових сил.

Православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит мав увійти до сенату Речі Посполитої. Питання про унію передавалось на розгляд сейму.

 

Підписаний мирний договір не задовільняв а ні козаків, а ні уряд Речі Посполитої. Обидві сторони почали підготовку до нового етапу війни.

 

29. ВІЛЕНСЬКЕ МОСКОВСЬКО-ПОЛЬСЬКЕ ПЕРЕМИР'Я 1656 р.

Вражаючі перемоги, здобуті Швецією у війні з Річчю Посполитою, викликали велике занепокоєння у Москві. Адже Шведське королівство, так само як і Польсько-Литовська держава, було одним з головних суперників Росії на півночі Європи. Суттєве зміцнення позицій шведського короля не лише ставило під сумнів здобуті російськими військами землі на теренах Великого князівства Литовського, а й могло стати непереборною перешкодою на шляху досягнення одного з головних пріоритетів тогочасної російської політики — здобуття виходу до Балтійського моря. А тому вже із зими 1656 р. уряд Олексія Михайловича обговорює плани війни зі Швецію.

Для того, аби не воювати на два фронти, московські політики вирішують форсувати процес замирення з польським королем. Зважаючи на катастрофічність положення Яна Казимира, котрий був змушений наприкінці 1655 р. навіть втікати за межі своєї держави, в Саксонію, офіційна Варшава з готовністю сприймає московські пропозиції.

Принципово іншою була реакція українського керівництва. Як гіам'ятаємо, договір з Москвою для гетьманського уряду був важливим у контексті отримання від царя військової допомоги в боротьбі з польським королем і Річчю Посполитою. Відмова ж царя від продовження цієї боротьби перекреслювала плани гетьмана.

Упродовж літа - початку осені 1656 р. Хмельницький намагається відмовити царський уряд від замирення з Яном Казимиром. Переконує його в тому, що полякам мир потрібний лише для того, аби зібрати сили та впоратися зі шведами, коли ж це завдання буде досягнуто, вони невідмінно відмовляться від виконання взятих перед царем зобов'язань. Звертає гетьман також увагу своїх партнерів і на небезпеку початку війни з Швецією за умови незавершення протистояння з Короною Польською.

Втім, усі застереження Хмельницького виявляються марними. Наприкінці травня уряд Олексія Михайловича, не заручившись підтримкою жодного із союзників та не уклавши вигідного договору з Річчю Посполитою, оголошує війну Швеції. Слідом за цим московське керівництво допускається ще однієї вкрай серйозної помилки. Розпочинаючи мирні переговори з комісарами польського короля в селищі Нємєжі, поблизу Вільно, російська делегація погоджується з вимогами останніх щодо недопущення за стіл переговорів української делегації на чолі з Романом Гапоненком.

Поведінка російських дипломатів страшенно обурила українську делегацію. Будучи позбавленою отримувати інформацію про хід перемовин із перших уст, козаки послуговуються тією, що її надавали члени польської делегації. Останні ж, поруч із правдивими свідченнями, свідомо домішували такі повідомлення, які подавали російську сторону у вкрай невигідному світлі.

На переговорах дебатуються питання повернення козацької України під владу польського короля, обмеження козацької території границями, визначеними Білоцерківським договором 1651 р. тощо. Зрозуміло, що навіть за умови відсутності прийнятих з цих питань постанов — переговори завершилися лише підписанням перемир'я, а не повноправного мирного договору — вже сама їх постановка викликала обурення діями московського керівництва в гетьмана та старшини.

Отримавши повідомлення про недопущення української делегації за стіл переговорів у Нємєжі, а згодом — і про укладене росіянами з поляками Віленське перемир'я, гетьман Хмельницький розцінює їх як зраду царем інтересів України. У Чигирині скликаються старшинські наради, на яких гетьман уперше говорить про необхідність розірвання стосунків з Москвою та пошуку нових зовнішньополітичних партнерів. Після отримання гетьманом і старшиною від російського посла Авраама Лопухіна відомостей про хід переговорів у Нємєжі, прийняті там ухвали та запевнень щодо відсутності в царя намірів відступатися від України на користь польського короля, інцидент вдається дещо нівелювати. Тепер Хмельницький вже не говорить про потребу негайного розриву з Москвою. Втім, питання створення альтернативної московській зовнішньополітичної комбінації залишається в силі.