Статті Б. Хмельницького 1654

Усний договір (в Переяславі 8 січня 1654 р.)не задовольняв гетьмана і старшину своїм змістом, оскільки стосувався лише загальних положень входження України у підданство до Росії; тож, прагнучи домогтись від царя збереження їхніх прав і привілеїв та вольностей Української держави, а передусім реальної військової допомоги у боротьбі з Польщею, вони вимагали письмового договору і запропонували свої умови царю. Проект договору розроблявся довго і ретельно; він складався з 23 пунктів (статей), які грунтувались на усному договорі з Росією і викладались у вигляді чолобитного прохання. Українські посли представили «Просительні статті про права усього малоросійського народу» із 23 пунктів і отримали на них • відповідь у вигляді 11 царських резолюцій і трьох окремих жалуваних грамот, відомих під назвою «Березневі статті».

17 лютого 1654 р. повноважні посли України – генеральний суддя Самійло Зарудний і переяславський полковник Павло Тетеря – повезли цей документ до Москви і 14 березня передали його цареві, та він повернув його їм на доопрацювання. 21 березня царю було подано скорочений документ з 11 статей, цар і бояри розглянули його і супроводили кожну із статей своїм указом; і у такому вигляді як “Статті Б.Хмельницького” у редакції московського уряду, тобто козацька петиція із царськими резолюціями, документ став відомий як “ Березневі статті ” (“ Московські статті ”). 27 березня 1654 р. посли отримали їх та “ Жалувану грамоту царя Олексія Михайловича Війську Запорізькому ”, а також жалувані грамоти козацькій старшині і про передачу Чигиринського староства під гетьманську булаву.

«Просительні статті про права усього мало­російського народу»	Царська резолюція, отримана українськими послами
Статті 1, 3, 7, 13. Підтверджен­ня давніх прав, привілеїв і воль- ностей Війська Запорозького	Царська жалувана грамота про збережен­ня прав і вольностей гетьмана Б.Хмель­ницького і всього Війська Запорозького
Стаття 2. Встановлення 60-ти- сячного козацького реєстру	Окремо від усіх статей визначалася 60-ти- сячна кількість козацького реєстру і те, що українці самі «розбір зроблять, хто буде ко­зак, а хто мужик»
«Просительні статті...»	Царська резолюція...
Статті 4, 15. Збереження місцевої адміністрації та її права на збирання податків	Українські урядники - війти, бурмістри, райці, лавники - повинні збирати всякі до­ходи (грошима і збіжжям) й передавати їх до царської казни через тих людей, яких пришле цар. Ці ж люди повинні наглядати за правильним збором податків
Статті 8-12, 21. Визначення платні козацькій старшині та коштів на утримання козацького війська	Встановлення розмірів платні генеральній старшині, у їх володіння (а також полковникам і полковій старшині) надавалися також млини
Стаття 5. Надання у рангове володіння гетьмана Чигиринсько­го староства	Царська жалувана грамота про передачу Чигиринського староства під гетьманську булаву
Стаття 6. Право Війська Запо­розького обирати гетьмана	Царська жалувана грамота про збережен­ня прав і вольностей гетьмана Б.Хмель­ницького і всього Війська Запорозького
Стаття 14. Право гетьмана на зносини ^іншими державами	Гетьману дозволялося зноситися з іншими державами за умови повідомлення царя. Зно­сини з польським королем і турецьким султа­ном заборонялися без царського наказу
Статті 16, 17. Невтручання московських урядовців у справи України. Підтвердження козаць­ких прав і привілеїв	Царська жалувана грамота про підтвер­дження прав і вольностей населення Ук­раїни
Стаття 18. Збереження прав київського митрополита	Підтвердження права київського митропо- дита і всього православного духовенства на маєтності, якими вони володіли
Стаття 19. Спорядження цар­ського війська під Смоленськ проти польського війська	Московський уряд зобов'язувався вступи­ти у війну з Річчю Посполитою весною 1654 р.
Стаття 20. Утримання мос­ковських залог на кордонах з Річчю Посполитою	Передбачалося розташування московських військ на україно-польському кордоні
Стаття 22. Захист українських земель від нападів татар	У випадку татарських нападів на українські землі передбачалася організація спільних україно-московських походів
Стаття 23. Утримання козаць­кої залоги у фортеці Кодак у кількості 400 осіб	Виконання цього прохання було відкладе­но до окремого рішення

 

Березневі статті 1654 року.

Юридично оформили рішення Переяславської угоди і визначили відносне автономне, політичне і правове становище України в складі Російської держави, так звані "Березневі статті". Вони були одним з найважливіших правових документів в українській історії. Цей акт було створено в березні

1654 року під час перебування у Москві українського посольства на чолі з генеральним суддею С. Богдановичем-Зарудним та переяславським полковником П. Тетерею. Посольство подало 14 березня 1654 року царським чиновникам свій варіант договірних умов, який складався з 23 пунктів (статей) і дістав у літературі назву "Просительські статті". В ході переговорів українська сторона змушена була переформулювати свої вимоги і 21 березня 1654 року подати новий текст, власне "Березневі сатті" (інші назви - "Статті Богдана Хмельницького", "Березневі статті Богдана Хмельницького", "Статті війська Запорізького"), який складався вже лише з 11 пунктів. Ці умови, які були оформлені у вигляді прохань-челобитних до царя, дістали схвалення царя і бояр. В них передбачалося:

1. стаття 1 - право українців обирати старших із свого гурту і саме

через них вносити податки до царської казни;

2. стаття 2 - розміри платні від царського уряду козацькій старшині;

3. стаття 3 - пожалування козацькій старшині млинів "для прогодовання";

4. стаття 4 - розміри витрат казни на козацьку артилерію;

5. стаття 5 - право Війська Запорізького мати дипломатичні зносини з

іншими державами, крім Туреччини і Польщі;

6. стаття 6 - затвердження маєтків київського метрополита;

7. стаття 7 - надіслання російських військ під Смоленськ;

8. стаття 8 - надіслання російських військ на польский кордон;

9. стаття 9 - розміри платні козацькій старшині, про яку не йшлося у

статті другій, та рядовим козакам;

10. стаття 10 - наказ донським козакам не порушувати миру з Кримським

Ханством, доки воно буде союзником Війська Запорізького;

11. стаття 11 - забезпечення порохом і провіянтом козацький залог у

фортеці Кодан і у Запорізькій Січі.

Окремо після всіх статей визначалась загальна щільність козацького війська

(реєстр) у 60 тисяч осіб, а також, що українці самі між собою розбір

зроблять: хто буде козак, а хто буде мужик.

Разом із затвердженням "Березневих статей" російський цар 27 березня 1654

року видав українським послам жалувані грамоти:

12. про прийняття України до складу російської держави, підтверження прав

і вольностей її населення, відпуск із Москви українських послів і

посилку гетьману військової печатки;

13. про збереження прав і вольностей гетьмана Богдана Хмельницького і

всього Війська Запорізького;

14. про передачу Чигиронського староства на гетьианську булаву.

 

В цих трьох грамотах було задоволено майже всі вимоги, що містились у "Просительських статтях", але не увійшли у "Березневі статті". Зокрема було передбачено непорушність "давніх прав", збереження на Україні власного судоустрою, право козаків самостійно обирати гетьмана по давньому звичаю, закріплення за козаками і ії нащадками належних ії маєтків, тощо. "Березневі статті" і доповнюючі їх царські грамоти разом розглядаються як договір України з Росією. Оригінали всіх зазначених документів не збереглися, але зміст їх не викликає сумніву, оскільки до нас дійшло ряд

перекладів, чорнеток, робочих записів московських чиновників та інших джерел.

 

Договір передбачав збереження недоторканими суспільного ладу України і попереднього порядку управління і суду та прав, привілеїв і вольностей. Главою України залишався виборний гетьман, проте вимагалось повідомляти царю про результати виборів та присягати йому на “підданство і вірність” і отримувати від нього клейноди – символи гетьманської влади. ”Статті Б.Хмельницького” містили прохання визнати за Україною право зовнішніх зносин, право приймати послів інших держав, натомість Україна зобов`язувалась повідомляти царський уряд про ці зв`язки, щоб вони йому не зашкодили. Однак, царський уряд обмежив це право, - підтверджуючи обов`язок України повідомляти про характер зовнішніх зносин, він наказав затримувати тих послів, які приїздили з ворожою Росії метою, та заборонив вести переговори з Польщею і Туреччиною без відома і дозволу царя; а Жалувана грамота наказувала гетьману і Війську Запорізькому надавати військову допомогу Росії у боротьбі з її ворогами. Україна, як і бажала, отримала право мати власне військо у 60 тис. реєстрових козаків, але вирішення питання про плату за військову службу було відкладено до з`ясування фінансового стану України, а до того військо отримувало жалування з царської казни. Україна мала сплачувати у царську скарбницю податки, які збирали місцеві урядовці і передавали російським урядовцям; тобто, фінансові справи залишались у віданні України. “Березневі статті” підтвердили колишні права і вольності українських феодалів, передусім спадкове право на землю і прибутки з неї, а також право на оплату посадових осіб апарату управління і суду. Головним положенням Переяславського договору була обіцянка царя захищати Україну від посягань Польщі. Тож основне завдання народно-визвольної війни було вирішене – Україна вийшла з-під влади Польщі та увійшла у союз з Росією як незалежна держава з козацьким устроєм.

 

Документи, укладені під час українсько-московських переговорів 1654 р., встановлювали міждержавні взаємини, що не обмежували незалежності України. Умови українсько-московського договору 1654 р. свідчать про об'єднання України і Московії у своєрідну конфедерацію Адже договір між двома державами загалом був рівноправним і (за умов дотримання) взаємовигідним. Водночас він був незавершеним, недосконалим, діяв нетривалий час (кілька років) і незабаром через недотримання його російською стороною фактично втратив чинність.

 

Значення українсько-московського договору 1654 р.

Попри недосконалість і недовговічність, українсько-московський договір 1654 р. протягом XVII – XVIII ст. розглядався українцями як найпереконливіший доказ суверенності України.

Він дав змогу цілком зберегти самостійність щойно створеної Української гетьманської держави.

Український уряд дістав можливість довести до переможного кінця війну проти Речі Посполитої, а отже, завершити возз’єднання всіх українських земель під своєю владою.

У міжнародних відносинах договір засвідчував право України на відокремлення від Польщі.

Договір був також виявом міжнародного визнання самостійності Української держави, недоторканності встановленої системи соціально-економічних відносин.