Хід і основні події Визвольної війни під проводом Б.Хмельницького.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Хід і основні події Визвольної війни під проводом Б.Хмельницького.



Очолив визвольну боротьбу українського народу Б. Хмельницький – козацький сотник, талановитий полководець і дипломат, непримиримий ворог магнатсько-шляхетської Польщі. Після опанування 3апорізькою Січчю Хмельницький уклав угоду з ханом Іслам-Гіреєм. Залучив на свій бік реєстрових козаків.19 квітня 1648р-під Жовтими Водами було оточене шляхетське військо на чолі з С. Потоцьким.6 травня біля Жовтих Вод відбувся вирішальний бій. Польські війська зазнали поразки. 15 травня під Корсунем почалися бої з головними силами коронного війська. Поляки зазнали повної поразки. Чигирин-гетьманською резиденцією. На початку червня 1648р- Хмельницький звернувся з листом до російського царя Олексія Михайловича(питання про підданство цареві). Під приводом боротьби з магнатами, які порушували перемир'я, Хмельницький вирушив на Волинь (липень), де у вересні під Пилявцями зустрівся з коронним військом. Битва почалася 11 вересня, а завершилася 13 повним розгромом польської армії - новим поштовхом для розвитку визвольної боротьби українського народу на західних землях України.26 вересня козацька армія взяла в облогу м. Львів - контрибуцію у 200 тисяч злотих для сплати татарам. Хмельницький рушив до Замостя. 7 листопада королем-Ян-Казимир, а через тиждень-мир і зняття облоги Замостя(листопад 1648 року) й вирушення у Придніпров'я.У травні 1649 року поляки розпочали масовий наступ на українські землі.Липень 1649р-Облога польської армії під Збаражем. На початку серпня 1649 року Хмельницький оточив королівське військо під Зборовом. Становище поляків було катастрофічним, але підкуплені татари на чолі з ханом Іслам-Гіреем змусили Хмельницького припинити бій і 8 серпня укласти з польським королем мирний договір (Зборівський трактат).Головними пунктами його було встановлено:40 тисяч козацького реєстру;козацька територія обіймала воєводства Київське, Чернігівське і Брацлавське.

Червень 1651 року – битва біля м. Берестечко. Зрада татар призвела до поразки козаків.18 вересня 1651р-Білоцерківський трактат. Чисельність реєстрових козаків-20 тисяч, козацькою територією визнавалося лише Київське воєводство. 22 травня 1652 року під Батогом (Поділля) Хмельницький оточив польське військо. Нова кам'янецька угода 1653 року була укладена на умовах Зборівського трактату.1 жовтня 1653 року Земський собор у Москві вирішив прийняти Україну "під високу руку царя" і розпочати війну з Польщею. 8 січня 1654р-Переяславська рада. Україна вступила у договірні стосунки з Москвою як вільна і незалежна сторона. 5 важливих пунктів:1)незалежні держави, що мають власні уряди, визнають владу одного монарха;2)васальна залежність України від Росії;3) "автономія" України у складі Росії;4) "возз’єднання" українського та російського народів;5) "військовий союз" між Україною та Росією. Блискучі перемоги селянсько-козацького війська у 1648 році привели до повного розгрому польських збройних сил і ліквідації усієї адміністративно-політичної системи Речі Посполитої в Україні. У квітні 1657 року в Чигирині генеральна рада старшин визначила наступником В. Хмельницького на гетьманстві його сина Юрія.


22. Входження України під протекторат Московського царства. "Березневі

статті" 1654 р.

1 жовтня 1653р-Земський собор, що приймає рішення про прийняття козаків під свою опіку. В грудні до України вирушає російське посольство на чолі з боярином Бутурліном. 8 січня 1654р в Переяславі відбулася генеральна військова рада, на якій козацтво приймає визнання протекторату Москви. 8 січня 1654р прийняті Березневі статті:

1)гетьманщина переходить під протекторат Москви; 2)гетяман – гетьман-глава Української держави і отримує повну владу над військом запорізьким; 3)гетьман обирається самостійно на козацьких радах, скаладає присягу царським посланцям і сповіщає Москву; 4)збільшується реєстр до 60тис чоловік; 5)підтверджуються права та обов’язки Війська Запорізького;

6)На території Гетьманщини діють литовські статути, магдебурзьке право, гетьманські універсали, козацьке звичаєве право: 7)гетьманський уряд контролював збирання та витрати податків; 8)обмежувались дипломатичні відносини Гетьманщини з Польщею та Угорщиною; 9)Москва забов’язувалась почати війну з Польщею, в разі нападу татар – спільні військові дії.

 

 

Боротьба за вплив на Україну в 1654-1657рр.

Укладення Переяславсько-московського договору кардиналь­но змінило геополітичну ситуацію в регіоні. У відповідь на появу українсько-російськрго союзу влітку 1654 р. Річ Посполита та Кримське ханство підписують "Вічний договір" про взаємодопо­могу. Вже у жовтні цього ж року кримський хан в ультимативній формі вимагає від гетьмана розриву угоди з царем. Протягом кіль­кох місяців Б. Хмельницький добивався від Москви обіцяної у договорі

допомоги. Коли вона надійшла, час було вже втрачено. Внаслідок вторгнення польсько-татарських військ Брацлавщину було перетворено на пустелю (зруйновано 270 поселень, убито майже 10 тис. немовлят і взято у неволю 200 тис. осіб). Отже, і промосковська орієнтація не зміцнила української державності. А на гетьмана чекав ще один важкий удар у зовнішньополітичній сфері. Побоюючись шведської загрози, навесні 1655 р. Москва і Варшава пішли

на зближення. Наступного року було укладено московсько-польське Вільненське перемир'я. Українських деле­гатів на переговори у Вільно не допустили, хоча там і ставилося питання про повернення України під владу короля. Укладене пе­ремир'я Москви з Варшавою ставило хрест на російсько-україн­ському військовому союзі й розв'язувало гетьманові руки. Тепер зовнішньополітичний курс Б. Хмельницького був спрямований на пом'якшення політичного тиску Росії; повернення західно­українських земель, що не увійшли до складу Війська

Запорозь­кого; убезпечення України від татарської загрози; міжнародне визнання своїх династичних замірів — приєднання до титулу гетьмана титулу суверенного князя і забезпечення спадковості верховної влади у новій Українській державі. Щоб здійснити ці задуми, гетьман активно почав створювати коаліцію в складі Швеції, Семигороду, Бранденбургу, України, Молдавії, Воло­щини та Литви. Все чіткіше у цей час почав виявляти себе

швед­ський вектор у зовнішній політиці війська Запорозького. У чер­вні 1657 р. до Чигирина прибуло шведське посольство з підтвер­дженням готовності до

спільної боротьби проти Речі Посполи­тої. Проте трагічне закінчення об'єднаного українськосько-семигородського походу на Польщу внесло свої корективи у хід подій. Звістка про поразку призвела до того, що Б.Хмельницького роз­бив апоплексичний удар, і він у вересні 1657 р. Помирає так і не здійснивши своїх задумів.


Основні напрями державної політики гетьмана І.Виговського. Причини

Громадянської війни.

У жовтні 1657 р. на козацькій раді було ухвалено передати гетьманську булаву І.Виговському, що означало зміцнення старшинсько-козацької і шляхетської олігархії в українській державі. Йому протидіяла група козацької старшини на чолі з полтавським полковником Пушкарем, запорізьким кошовим отаманом Барабашем, які спиралися на незадоволені козацькі низи і найбідніші. Царський уряд фактично підтримав опозиційних рух проти Виговського, сподіваючись змусити його дати згоду на введення російських гарнізонів в Чернігів, Ніжин, Переяслав тощо, евакуацію козацьких частин з Південної Білорусії і припинення зносин зі Швецією. Ці обставини підштовхнули Виговського до рішучих дій. У травні 1658 р. він розгромив війська Пушкаря і Барабаша під Полтавою. Царські війська відступили за московський кордон. Розрив з Москвою ставав неминучим.16 вересня 1658 р. у Гадячі було укладено угоду України з Польщею і Литвою, яка дістала назву Гадяцької унії. Згідно з нею Річ Посполита мала перетворитися на федерацію трьох незалежних республік, об’єднаних лише спільно обраним королем. Україна в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств ставала самостійною державою під назвою Князівства Руського. Найвища законодавча влада в ньому мала належати депутатам від усіх земель України. Виконавча влада зосереджувалась в руках виборного гетьмана, якого затверджував король. Велике князівство Руське одержувало свій судовий трибунал, свої фінанси, монету. Кількість козацької армії мала становити 30 тис., до неї долучалось 10 тис. регулярного найманого війська. Мала бути скасована унія у всіх 3-х державах, православна церква, зрівняна у правах з римо-католицькою, а у спільному сенаті діставали місця православні митрополит і єпископ. Одним з пунктів угоди було заснування на Україні двох університетів, колегіумів, гімназій та інших шкіл. Вводилась свобода друку і слова навіть у справах релігійних.Весною 1659 р. 100 тис. російська армія вирушила на Україну. Під Конотопом (29.06.1659) вона була повністю розгромлена українським військом.Однак використати блискучий успіх Виговський не зміг. Проти нього утворилась сильна промосковська партія, яка добилася його усунення від влади і проголошення гетьманом Юрія Хмельницького (1659-1663). Нав’язані йому силою нові «Переяславські Статті» суттєво урізали автономію козацької держави.

 


25. Внутрішня та зовнішня політика лівобережних гетьманів доби „Руїни".

І. Брюховецький (1663 – 1668 рр.) В червні 1663 р. козацька чернь, підтримана селянами та бідним міщанством обрала гетьманом Брюховецького. Перебуваючи у цілковитій залежності від Москви, Брюховецький робив царському урядові одну поступку за іншою. Він із готовністю схвалив невигідний Переяславський договір 1659 р., запропонувавши, крім того, власним коштом утримувати російські залоги на Україні. У 1665 р., висловивши бажання «постати перед ясними монаршими очима», він у супроводі почту з п'яти сотень козаків здійснив подорож до Москви. Найбільше обурення серед українців викликав Андрусівський договір 1667 р., який рішуче повернув їх проти Брюховецького та Москви.У 1667—1668 рр. по Лівобережжю прокотилася хвиля повстань проти царських залог та їхніх українських прибічників. Весною 1668 р., коли полки Дорошенка перейшли на Лівий берег, розгніваний натовп колишніх прихильників спіймав Брюховецького й забив до смерті.

Дем'ян Многогрішний (1668—1672). Під тиском поляків Дорошенко був вимушений повернутися на Правобережжя й призначити наказним гетьманом Лівобережної України чернігівського полковника Дем'яна Многогрішного. «Людина проста й неписьменна», Многогрішний мав репутацію ватажка, здатного змусити підлеглих якщо не віддано служити собі, то хоч коритися. Дем'ян Многогрішний повідомив росіян про невдоволення українців і настояв на виведенні з Лівого берега московських залог. Ідучи на компроміс, цар погодився обмежити кількість залог п'ятьма найбільшими містами.Крім часткового відновлення автономії, втраченої його попередником, Многогрішний також узявся за встановлення на Лівобережжі правопорядку, спираючись на загони своїх компанійців. Проте фатальними недоліками гетьмана були нетактовність і невміння порозумітися із старшиною. Побачивши, що непокірний гетьман втрачає підтримку, цар віддав наказ заарештувати Многогрішного, піддати його тортурам і заслати до Сибіру.

Іван Самойлович (1672—1687). Побоюючись сильної гетьманської влади як такої, старшина три місяці зволікала з виборами наступника Многогрішного. Водночас вона звернулася до царя з пропозицією обмежити гетьманські прерогативи. Так, коли у 1672 р. гетьманом обрали Самойловича, йому поставили умови не судити й не карати представників старшини, а також не вступати у зовнішні зносини, не проконсультувавшись із старшинською радою. Самойлович протягом майже всього свого гетьманування він намагався підтримувати добрі стосунки зі старшиною. Самойлович сприяв формуванню старшинських династій на Лівобережжі.У зовнішній політиці Самойлович, як і всі гетьмани, намагався поширити свою владу на всю Україну. Чи не найщасливіший момент у кар'єрі Самойловича настав, коли Дорошенко урочисто склав перед ним гетьманську булаву, після чого він став величати себе «гетьманом обох берегів Дніпра». Проте через два роки турки витіснили Самойловича з його російськими союзниками з Правобережжя. Залишаючи ці землі, Самойлович організував масовий вихід правобережного населення на Лівий берег. Новим ударом по надіях Самойловича об'єднати Україну стало підписання у 1686 р. так званого «Вічного миру» між поляками та росіянами. За ним Київ і землі Війська Запорозького переходили під постійний суверенітет царя. Невдоволений московською політикою, Самойлович неохоче приєднався до грандіозного походу на Крим, що його у 1686 р. організували росіяни. Брак підготовки й тяжкі природні умови призвели до провалу цієї акції та великих втрат. Вороже настроєні представники старшини звинуватили Самойловича в тому, ніби він незаконним шляхом збагатив себе й свою родину, а російські воєводи звалили на нього вину за провал походу, внаслідок чого у 1687 р. Самойловича скинули й заслали до Сибіру.


26. Внутрішня та зовнішня політика правобережних гетьманів доби „Руїни".

І. Виговський у зовнішніх стосунках схилявся до заснування незалежного українського князівства. З цією метою він зміцнює зв'язки з Польщею. Розуміючи неминучість розриву з Москвою, Виговський активізував зусилля, щоб налагодити порозуміння з поляками. У 1658 р. після тривалих дискусій українські та польські посли досягли компромісного рішення, відомого як Гадяцький трактат. Ще навіть до підписання Гадяцької угоди Україну окупувало величезне, майже 150-тисячне московське військо під командуванням князя Олексія Трубецького. Спішно зібравши сили та з'єднавшись із своїми союзниками — поляками та кримськими татарами, Виговський рушив на північний схід назустріч загарбникам. 29 червня 1658 р. під Конотопом царське військо зазнало однієї з найстрашніших у своїй історії поразок. Проте гетьман не зміг скористатися своєю блискучою перемогою. У жовтні 1659 р., не маючи змоги продовжувати війну з Москвою, Виговський відмовляється від гетьманства й тікає до Польщі.

Сподіваючись, що ім'я батька допоможе згладити внутрішні конфлікти, старшина обирає гетьманом 18-річного Юрія Хмельницького. Переляканий силою російського війська й погрозами Трубецького, Юрій повірив підробленому тексту Переяславської угоди 1654 р. і у 1659 р. підписав новий і дуже невигідний варіант документу. У 1660 р. між Москвою та Польщею знову вибухнула війна за владу над Україною.

Козаки виступили проти Хмельницького, обравши наказним гетьманом Якова Сомка. У січні 1663 р. пригнічений власною неспроможністю опанувати становище Хмельницький складає гетьманську булаву і йде в монастир. Влада його наступника Павла Тетері обмежувалася лише Правобережжям. Разом із прибічниками він захопив Лівобережжя, спонукаючи короля Яна Казимира продовжувати наступ аж до Москви. Коли наступ провалився, Тетеря з поляками повернувся на Правобережжя, щоб придушити виступи проти шляхти, що відбувалися тут. Поведінка Тетері та поляків викликала загальну ненависть, внаслідок чого гетьман Правобережної України втратив серед козаків останніх прибічників, зрікся гетьманства і втік до Польщі.

Серед найдіяльніших прибічників відродження козацтва був 38-річний черкаський полковник і наступний гетьман Правобережної України Петро Дорошенко.В 1666 р. Дорошенко стає гетьманом. Він підкреслював, що ставить собі за мету об'єднати під власною зверхністю Право- і Лівобережну Україну. Щоб зміцнити своє становище, новий гетьман впроваджує ряд ретельно продуманих реформ. Щоб позбутися надмірної залежності від старшини, гетьман організовує 20-тисячний корпус найманців (сердюків), що підкорялися лише йому особисто. Проте найбільш далекосяжними були почини Дорошенка в царині зовнішніх відносин. На початку гетьманування Дорошенко, як і всі гетьмани Правобережної України, проводив пропольський курс. Але його політика докорінно змінилася, коли в січні 1667 р. поляки та росіяни підписали Андрусівський мир.

Восени 1667 р. об'єднане турецько-козацьке військо напало на польські сили в Галичині, змусивши короля Яна Казимира надати Дорошенку на Правобережжі широку автономію. Але цей успіх не задовольнив гетьмана. Щоб цілком позбутися поляків, він передає Україну під відносно символічну зверхність Туреччини. Закріпившись на Правобережжі, Дорошенко переходить із військом на Лівий берег і скидає свого суперника — гетьмана Івана Брюховецького. У 1668 р. Дорошенко досягає вершини влади, коли, спираючись на турків, підпорядковує як Право-, так і Лівобережжя та проголошує себе гетьманом усієї України.

Занепокоєні зростанням гетьманової влади, численні вороги взялися підривати її. Розуміючи безвихідь становища, він поступається гетьманськими клейнодами на користь Івана Самойловича, нового гетьмана Лівобережжя. Турки знайшли Дорошенкові досить несподівану заміну. В 1677 р., сподіваючись використати славне ім'я Хмельницьких, вони призначають Юрія гетьманом Правобережжя. Проте титул цей мало чим допоміг, бо у другому гетьмануванні Юрій виявився таким самим нездарою, як і в першому.

Його влада була настільки хисткою та ще й деспотичною, що у його мусульманських покровителів зрештою увірвався терпець і в 1681 р. вони стратили його.

 


 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.97.64 (0.01 с.)