демократичного суспільства (з 1991-1994 рр.).




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

демократичного суспільства (з 1991-1994 рр.).



Формування багатопартійності: І-етап – зародження багатопартійності – (середина 1988р. – березень 1990 р.); ІІ етап - “вихід багатопартійнгості на державний рівень (травень 1990р. – серпень 1991 р); ІІІ етап – становлення багатопартійності з сепня 1991р.: розширення спектра багатопартійності (100 політичних партій; посилення розколів та дроблення політичних сил; активізація процесу створення місцевих партійних відділень та осередків; зміцнення зв”язків партій з впливовими бізнесовими та юридичними колами. Характериними рисами багатопартійності є: 1) мультипартійність; 2. нечисленність партійних лав; 3.) Невизначеність соціальної бази; 4. Локальність партійного впливу; 5. Створення значної частини партій не на основі консолідації навколо ідеї.Шлях “шокової терапії”(Польща) – запровадження в короткий термін комплексу радикальних економічних заходів – блискавичної лібералізації цін, ліквідація більшості субсидій, усунення держави від втручання в економічні процеси. Відновлення галузеве централізоване управління народним господарством, введення держзамовлення. Ростуть ринки валюти, нерухомості. Кучма в 1994 році проголосив нову соціально-економічну стратегію :1). Фінансова стабілізація- послаблення податкового пресу, поглиблення банківської реформи; 2) регульована та контрольована лібералізація цін; 3) докорінна структурна перебудова виробництва з метою створення ринкової економіки; 4) децентралізація управління економікою; 5) лібералізація зовнішньоекономічних зв”язків; 6) соціальний захист, докорінні реформи зарплати, соціальної допомоги, передання через акції в приватьне користування населення державного майна.Було створено фінансову, митну, податкову, банківську та інші системи, що визначають основну економічну інфраструктуру державності. Роздержавлення землі, та її передання у власність юридичних осіб. Розпаювання землі.


Україна в період реформаційного курсу ( др. пол. 1994-2004 рр.)

Конституція України

Розпад СРСР, розірвані стійкі на протязі років торгово-економічні зв’язки з пострадянськими республіками, затягування з початком ринкових реформ, відсутність надійної правової бази, економіки, галопуюча інфляція, корупція та економічна злочинність, проблеми внутрішньополітичної стабільності призвели до безпрецедентного падіння ВВП, яке продовжувалося по 1998 рік.

Водночас було зроблено чимало важливих реформаційних кроків. Так, 28 червня 1996 року була прийнята Конституція України. Із проголошенням незалежності в Україні розгортається конституційний процес — розробка й обговорення різних варіантів нової Конституції, її розділів і статей. Конституційний процес умовно можна поділити на кіль­ка періодів. Упровдож першого періоду (1990 — жовтень 1994 р.) була сформована Конституційна комісія на чолі з Президентом Л. Кравчуком і Головою Вер­ховної Ради І. Плющем. Результатом роботи комісії стало створення двох варіантів проекту Конституції, які були винесе­ні на всенародне обговорення. Однак жоден із них прийнятий не був. Другий період розпочався у листопаді 1994 р., після позачергових вибо­рів Президента України і формування нового складу Верховної Ради. Нові проекти створювалися представниками різних політичних партій. Найгострішими проблемами були механізм прийняття Конституції, форма правління в Україні, питання власності, виборчої систе­ми, державної мови і символіки.Унаслідок суперечностей між Президентом і Верховною Радою Л. Кучма 26 червня 1996 р. видав Указ про проведення у вересні 1996 р. Всеукра­їнського референдуму щодо прийняття Конституції України. У пошуках компромісу було створено Узгоджувальну комісію на чолі з М. Сиротою. Суперечку викликали питання, що стосувалися співвідношення повнова­жень законодавчої та виконавчої влад, статусу російської мови, державної символіки та ін. На думку багатьох політиків, Конституційний процес зайшов у глухий кут. 28 червня 1996 р. більшістю голосів депутати Верховної Ради прийняли Конституцію України. її текст підписали Президент України і Голова Верховної Ради. Конституція включає 161 статтю і 14 розділів (15-й розділ містить «Пе­рехідні положення»). Конституція України має найвищу юридичну силу. Вона визначає форму правління, державний устрій, політичний режим України як незалежної, суверенної, правової держави. Найвищою соціальною цінністю за Конституцією є людина; Конституція визначає права, свободи й обов'язки громадян України. На сучасному етапі депутатами Верховної Ради обговорюється питання про внесення змін до Конституції України.Висновок. Прийняття нової Конституції стало важливим етапом у формуванні української державності.

А з 2 вересня того ж року введено в обіг нову грошову одиницю України – гривню.

В цілому ж країна почала виходити з економічної кризи тільки з 1999 року. До кінця 90-х р.р. окремі, незначні результати реформ все ж дали про себе знати. Головним з них був перехід остаточно від командно-адміністративної до ринкової економіки. До кінця 90-х р.р. було завершено формування власної податкової, банківської, митної та ін. систем, які визначили основу економічної інфраструктури Української держави.

Все більшого значення почало набувати підприємництво.

Двохзначну роль в процесі економічного зростання відіграли реформування відносин власності, роздержавлення та приватизація.

В 2000-01 р.р. зросли обсяги промислового виробництва; була майже приборкана інфляція, в економіці було подолано бартер і країна вперше побачила «живі гроші». Вперше в історії незалежної України не було запозичено грошових коштів закордоном, а зовнішній борг зменшився на 17%.

Окрім цього – весною 2001 року вдалося уникнути дефолту. Майже повністю були погашені борги по пенсіям та зарплатам бюджетникам.

Позитивні тенденції продовжували зберігатися і в наступні роки, навіть не зважаючи на зростання проблем в суспільно-політичній та соціальних сферах.

Україна на початку 21 ст.

Вибори Президента України 2004 р., як і передбачалося, стали перелом­ними в історії держави. Кандидатом від влади став чинний Прем'єр-міністр України В. Янукович. Опозиційні сили згрупувалися навколо лідера «Нашої України» В. Ющенка, колишнього голови Національного банку України, Прем'єр-міністра у 2000—2001 рр.У результаті голосування 31 жовтня 2004 р. голоси виборців розподіли­лися таким чином: В. Ющенко (39,26 % голосів), В. Янукович (39,11 %), О. Мороз (5,82 %), П. Симоненко (4,97 %), Н. Вітренко (1,53 %), А. Кінах (0,93 %). Такий розподіл голосів не виявив переможця, тому було призна­чено другий тур виборів — 21 листопада 2004 р. за участю В. Ющенка і В. Януковича. Після першого туру про свою підтримку Ющенка заявили О. Мороз та А. Кінах. В. Януковича підтримала Н. Вітренко.Голосування другого туру відбулося зі значними фальсифікаціями.

Оприлюднені ЦВК результати про перемогу В. Януковича разюче відрізнялися від даних екзитполів, які засвідчували перемогу В. Ющенка. Обурені таким станом речей виборці відгукнулися на заклик опозиційного кандидата захистити свій вибір і вже ввечері 21 листопада зібралися на мітинг на центральній площі Києва — майдані Незалежності. З наступного дня мітинг переріс у масову мирну акцію протесту, яка тривала до 8 грудня 2004 р. і отримала назву Помаранчева революція. За вимогою частини депутатів на позачергове засідання зібралася Верховна Рада України. Проурядові фракції і комуністи

відмовилися взяти в ньому участь. На цьому засіданні В. Ющенко склав присягу Президента України.24 листопада ЦВК оголосила переможцем виборів В.Януковича.

У країні склалася вкрай напружена ситуація: загроза силових дій як з боку правоохоронних органів, так і з боку прихильників ворогуючих табо­рів, політична криза, загроза економічної кризи.Тим часом Верховний Суд України наклав заборону на публікацію ре­зультатів оголошених ЦВК до моменту прийняття свого рішення.

27 листопада відбулося засідання ВРУ, на якому було прийнято постано­ву про політичну кризу в Україні, про визнання факту фальсифікації вибо­рів та фактично анульовано рішення ЦВК. Парламент висловив недовіру ЦВК і назвав неприпустимим застосування сили проти учасників акції гро­мадської непокори. Ъ

Прихильники В. Януковича, підтримуючи свого кандидата, провели з'їзд депутатів всіх рівнів у Сєвєродонецьку, закликали до проголошення Південно-Східної Автономної Республіки. Провідну роль у цьому процесі відігравали регіональні лідери Донецької, Луганської та Харківської областей. Водночас у західних і центральних регіонах країни місцеві ради прийняли рішення про визнання Президентом України В. Ющенка.

Для розв'язання складної ситуації з посередницькою місією до України прибули представники Польщі, Литви, Росії, ОБСЄ та ЄС. Зрештою за допо­могою міжнародних посередників сторони конфлікту (Президент України Л. Кучма і кандидати у президенти України В. Ющенко і В. Янукович) виробили формулу політичного врегулювання кризи. Але все залежало від рішення Верховного Суду України.

Своїм рішенням від 3 грудня 2004 р. Верховний Суд України визнав недійсними результати другого туру президентських виборів і призначив переголосування другого туру на 26 грудня 2004 р.7 грудня Л. Кучма підписав Указ про відпустку В. Януковича на період передвиборчої кампанії і призначив М. Азарова виконуючим обов'язки Пре­м'єр-міністра України.Щоб унеможливити під час переголосування масових фальсіфікацій, було розроблено зміни до Закону «Про вибори Президента України».

Президентом України і Прем'єр-міністром з вересня 2005 р. 8 грудня пакет було проголосовано переважною більшістю депутатів.

Переголосування 26 грудня 2004 р. дало такі результати: за В. Ющенка проголосувало 51,99 % виборців за В. Януковича — 44,21 %. Інавгурація нового Президента України В. Ющенка відбулась 23 січня 2005 р. Висновок. За роки незалежності в Україні відбулося становлення демокра­тії мирним шляхом.

 

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.205.144 (0.006 с.)