Дисидентський рух на Україні.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Дисидентський рух на Україні.



Дисиденти (інакомислячі), крити­куючи систему, разом з тим усвідомлювали складність політичних процесів у країні і шукали інших шляхів суспільного поступу. Дисидентський рух мав специфічну соціальну базу (близько 80% дисидентів становила інтелігенція); був довготривалим у часі (понад 20 років); виношував у собі зародок альтернативного суспільства; концент­рував опозиційні інтелектуальні сили, створював осе­редки майбутніх масових рухів; викристалізував ідейні засади майже всього сучасного політичного спектра.В Україні дисидентський рух було започатковано ще у 50-х роках.Останній про­йшов шлях від культурно-просвітницької діяльності до політичного руху. Об'єктом, проти якого спрямову­вався національно-визвольний рух, був тоталітарний комуністичний режим. В Україні, переважно на За­ході, існували антирадянські підпільні групи. Тільки за період з 1954 по 1959 р. влада виявила 46 антирадянських груп із числа інтелігенції та молоді. Першими такими групами були — «Об'єднана партія визволення України» з Івано-Франківська на чолі з Б. Гарматюком, а також група Андрущика з Горлівки. Група «Об'єднання» була наступною за ними, її очолоювали Я. Гасюк та В. Леонюк. Вона ставила за мету, продовжуючи справу ОУН, боротися за само­стійну Українську державу. Група мала програму і статут. Крім того, члени групи підготували до 20 різних листівок, що їх було видруковано в кількості 2-3 тис. примірників, з яких близько 400 було роз­повсюджено в Рівненській і Кіровоградській облас­тях. Завдяки непоганій конспірації група діяла впро­довж трьох років.Дисидентство висувало ре­альну альтернативу наростаючим кризовим явищам у духовному житті суспільства — соціальній апатії, де­гуманізації, бездуховності. Його ідеологія, зароджена як сумнів у доцільності окремих ланок існуючої сис­теми, поступово викристалізовувалась у тверде переко­нання в необхідності докорінних змін у суспільстві.Усі ці спілки і об'єднання були перехідним міст­ком від попереднього етапу збройної боротьби до діяль­ності за умов зміцнення і часткової лібералізації ре­жиму.

. На початку 80-х років рух продовжував існувати як у вигляді організації «Українського патріотично­го руху», так і у появі окремих осіб, які розповсюд­жували самвидав, писали і розповсюджували листівки тощо. З 1987 року рух знову швидко переходить від культурницьких проблем до політич­них вимог. Тобто від «Спадщини»(Київ)у «Руху» (Івано-Франківськ), товариства Лева. (Львів), Товариства ук­раїнської мови ім. Т. Шевченка — до Української Гельсінської Спілки та Народного руху України за перебудову (НРУ).Дисидентський рух складався з трьох основних те­чій, що то розходились, то зливались.Правозахисне, або демократичне дисидентство, реп­резентоване у Росії А. Сахаровим, О. Солженіциним та їх однодумцями, а у нашій республіці — Українською Гельсінською групою (УГГ) — тобто групою сприяння виконанню Гельсінських угод, що стосувались прав людини і були підписані СРСР у 1975 р. Національно орієнтоване дисидентство, яке рішуче засуджувало шовінізм, імперську політику центру, форсовану русифікацію, виступало на захист прав і свобод усіх народів та їх співпрацю в боротьбі за умови життя, гідні цивілізованого світу. Характерна риса напрямів дисидентства — відстоювання національних інтересів українського на­роду, тобто органічне включення у сферу діяльності національного фактора. Специфіка дисидентського руху полягає у тому, що він, будучи реальною опозиційною силою, фактично не мав ні власних організаційних структур, ні цілісної загальної про­грами. Ідеологічний спектр дисидентського руху в Ук­раїні був націонал-комуністичної (І. Дзюба), а від неї аж до платформи, близької інтегральному націоналіз­му Д. Донцова та ідеології ОУН.


Україна на шляху до незалежності (1985-1991 рр.).

У березні 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано М. Горбачова, який визнавав необхідність проведення реформ. М. Горбачов став ініціатором політики перебудо­ви — прагнення «зверху» здійснити реформування політичної та суспільно-економічної системи радянського суспільства.В Україні політика перебудови мала свої особливості. Розпочався процес національного відродження. Політика гласності в УРСР по­ступово переросла у свободу слова. Так, на сторінках газети «Літературна Україна» з'явилися статті, що висвітлювали невідомі події української революції та боротьби за збереження державної незалежності у 1917—1921 рр., діяльність видатних діячів того часу (М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра, С. Єфремов та ін.), становище українського села в роки голодомору 1932—1933 рр., маловідомі сторінки Великої Вітчизняної війни та діяльність ОУН та УПА, політику радянського партійного керівництва щодо діячів української культури тощо.Значно активізувалося суспільно-політичне життя в Україні: виникли суспільні організації, які дотримувалися різних політичних поглядів та ідей. Це регіональна організація товариства «Меморіал», культурне «Товариство Лева», Спілка незалежної української молоді, товариство «Спадщина», у 1987 р.

Новим явищем суспільно-політичного життя в Україні стали шахтарські страйки та студентські виступи («революція на граніті»). НРУ закликав: а) до об'єднання всіх представників національно-демократичних сил; б) «побудови в Україні демократичного й гуманного суспільства»; в) створення суверенної української держави; г) відродження та всебічного розвитку української нації; д) створення в Україні правової держави; є) створення самостійної та самокерованої економіки.Посилення кризи Комуністичної партії України сприяло утворенню нових політичних партій, які сповідували різні погляди та ідеологію. Так, виникли Українська республіканська партія, Партія демократичного відродження України, Соціал-демократична партія України, Об'єднана демократична партія України.Політика КПУ призвела до поступової втрати провідної ролі в суспільстві. 1989 р. у відставку вийшов тодішній Перший секретар ЦК КПУ В. В. Щербицький. Його наступники В. Івашко та С. Гуренко не змогли протистояти утворенню у Верховній Раді УРСР опозиційної групи — Народна Рада та консолідувати українське суспільство. Унаслідок політичної боротьби між депутатами-комуністами («група 239») та депутатами демократичної меншості у Верховній Раді УРСР 16 липня 1990 р. була прийнята Декларація про державний суверенітет України. Цей документ не було реалізовано на практиці, але він став підґрунтям для проголошення у майбутньому неза­лежності України.

Реакційні сили прагнули відновити стару тоталітарну систему, але зазнали краху.

24 серпня 1991 р. на засіданні позачергової сесії Верховної Ради УРСР було прийнято Акт проголошення незалежності України, який визнав Україну незалежною державою. Результатом Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. стало підтвердження незалежності України та обрання Президента України — Леоніда Кравчука. Розпочався новий етап українського державотворення. Висновок. Політична ситуація в Україні у 1985—1991 рр. була вкрай напруженою. Однак політика перебудови активізувала діяльність демо­кратичних сил та сприяла здобуттю Україною незалежності.ності. Головна причина поразок демократів сьогодні — це їх власна слабкість, яка є на­слідком політичної нерозвиненості суспільства.Особливість сучасного етапу розвитку України по­лягає в тому, що в попередні історичні періоди нова правляча еліта формувалась паралельно з деградую­чою старою елітою. У радянські часи цього не відбу­лося. Тому грандіозні завдання переходу суспільства до нового якісного стану вирішуються під проводом радянської номенклатури, яка за своїми якостями не відповідає цим вимогам. В Україні ситуація ще більш складна, ніж деінде, тому що республіканська номен­клатура, вихована в умовах жорсткої централізації управління, виявилася однією з найбільш неефектив­них у бувшому СРСР.

Політичний і соціально-економічний розвиток України на шляху розбудови



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.175.212.130 (0.014 с.)