Статті й постановлення у Глухові

 

1. Били чолом великому государю, царській пресвітлій величності, гетьман і все військо цього боку Дніпра, щоб великий государ ударував, звелів віддати їм їхні вини, і надалі щоб не було згадувано про ті вини та щоб зволив великий государ тримати їх у своєму государському милостивому ударуванні й нагляді. І великий государ, його царська пресвітла величність, государ християнський, милостиво ударовує гетьмана, вини їхні милосердно прощає і відпускає, і надалі їм ті їхні вини не згадуватимуться, а їм під ним за своєю обіцянкою служити вірно його царській пресвітлій величності і його государським наслідникам, та залишити всілякі хитання, й надалі не схилятися ні до яких заман, а бути під його, великого государя, самодержавною високою рукою у вічному підданстві невідступно без будь-якої зради.

 

2. Про права та вольності

Милості у великого государя просять, щоб бути їм при колишніх своїх правах та вольностях, чим ударований був давніший гетьман Богдан Хмельницький, і щоб їм усе було потверджено.

Великий государ, його царська пресвітла величність, ударував гетьмана і все військо цього боку Дніпра правами й вольностями за колишнім їхнім правом, і їхні права та вольності ні в чому не порушуватимуться.

 

3. Про українські прибутки і про воєвод, що мають бути в Україні для оборони

Гетьман Богдан Хмельницький постановив у колишніх статтях, щоб воєводам царської величності бути з ратними людьми в Переяславлі, Ніжині, Чернігові[142], і хай би нині його царська величність не вказував бути воєводам і ратним людям у малоросійських містах, оскільки від них були численні сварки й докуки, від того й війна почалася. А які прибутки довелося б узяти на нього, великого государя, в казну, то збирання того покласти на гетьмана, а гетьман приставить на те вірних людей, а вчинить ті збори, коли Україна прийде в першопочаткове становище.

Великий государ, його царська пресвітла величність, указав бути в малоросійських містах воєводам і ратним людям для оборони від ворогів і щоб надалі не було ні від кого в малоросійських містах ніякого хитання та зради. І вказав бути воєводам та ратним людям в містах по колишніх статтях, а нині знову потвердити в статтях, а воєводам бути в Києві, в Переяславлі, в Ніжині, в Чернігові та в Острі, а їхні права та вольності, та суди, та всілякі справи знати не вказав [...] мати начальство над ратними людьми, яких прислано на оборону в усякому уладженні. А коли б хто з жителів усілякого чину городів і міст чи сіл та деревень був ображений від ратних людей, хай б’ють чолом великому государю і приносять чолобитні воєводам, і воєводи, за указом великого государя, його царської пресвітлої величності, судитимуть тих ратних людей. І при тих-то судах указав бути у кожному місті, де будуть воєводи, для повної правди і швидкої розправи значним, добрим і розумним людям із малоросійських жителів, щоб були при тих судах разом з воєводами і судили, а за судом і за позовом чинили указ, як визначає те указ великого государя, його царської пресвітлої величності. А про побори вказав, щоб були в малоросійських містах як звичайно, так, як написано в статтях гетьмана Богдана Хмельницького.

І гетьман, і вся старшина, і козаки, й міщани постановили бути так цій статті.

 

4. Про казну; що має бути плата реєстровому війську

Щоб за колишніми постановленими статтями Богдана Хмельницького реєстровому війську, що буде на службі царської величності, було милостиве ударування й заплата з казни його царської пресвітлої величності.

Великий государ, його царська пресвітла величність, указав говорити на раді про реєстрове військо, скільки їх, військових козаків, тисяч є на цьому боці Дніпра. А що в тій їхній статті написано: військова заплата з його, царської пресвітлої величності, казни, то того немає в статтях Богдана Хмельницького, а є, щоб бути поборам, де треба, збирати у скарб царської пресвітлої величності, а з того скарбу давати на військо за реєстром, кому що постановлено в тих статтях.

І гетьман, і вся старшина, і козаки приговорили на цій раді: гетьманові — тисяча золотих червонних на рік; обозному й військовому писареві по 1000 польських золотих, [...], на хоружого сотницького 30 золотих, на бунчужного гетьманського 100 золотих, на полковників по 100 єфимків, на осаулів полкових по 200 золотих, на сотників по 100 золотих; реєстровим козакам бути тридцяти тисячам чоловік, і давати на людину по 30 польських золотих, а скільки в якому полку буде козаків, учинити тому реєстр. А бути козакам реєстровими, а в реєстрі писати тих, хто стародавні козаки і довго служили службу, а коли старих козаків у полках не стане до 30 тисяч, то в те число приймати в козаки міщанських і селянських дітей. На військо Запорозьке, на тридцять тисяч, бути поборам з усіляких маєтностей без вибору, чий хто не є, окрім монастирів. 1 з тих зборів давати ударування великого государя гетьманові з начальними людьми і козакам за колишніми утвердженими статтями; а не буде тих зборів, щоб повністю покрити потреби гетьмана, начальних людей і козаків, згідно визначення, то ті побори розділяти за збором, скільки того збору буде. А в кого з полковників та начальних людей є маєтності і на ті їхні маєтності дані жалувані грамоти великого государя, то тих підданих полковників і всіляких начальних людей, за якими є маєтності, судити їм же, і приймати повні приноси в них, і сіно та дрова їм готувати, і однаково збирати з них побори й жалування козакам. А щодо архієпископських [...] підданих, то до податків на військо їм діла нема. Відтепер в архієпископські і в монастирські вотчини наново нікого не приймати, бути старим, і завести на них книги, скільки за архієпископом і за монастирем у їхніх вотчинах мужиків, а з мужиків до реєстру в козаки не писати й не приймати. А з протопопських та попівських маєтностей побори на козаків знімати так само, як і з козацьких маєтностей; також з міст і зі всіляких прибутків, як Господь Бог заспокоїть чвари і прийдуть до своїх колишніх гараздів. А які городи, міста, села, деревні до решти попалені й розорені, то мати їм щодо тих поборів пільги. 1 через те розорення покладено пільги:

 

Воля містам розореним

Переяславлю, Ніжину, Любечу, Воронежу, Кролівцю та іншим містам, які також розорені, пільга на дев’ять років; Чернігову й Остру — на сім років; містам, містечкам та селам — на три літа.

 

5. Про послані грамоти в усі полки, що обнадіюють ласкою

Коли царська пресвітла величність ударував, звелів віддати їм їхні вини і вдарувати їх вольностями проти статей Богдана Хмельницького, тоді б царська пресвітла величність зводив послати свої, царської величності, обнадійні грамоти до всіх полків, щоб вони були надійні й непорушні на його, царської пресвітлої величності, вдарування.

Великий государ цар, його царська пресвітла величність, указав послати за їхнім чолобиттям у всі полки свої, царської величності, обнадійні грамоти до всіх полків. І за цим указом великого государя послано в усі полки цього боку Дніпра його, великого государя, милостиві обнадійні грамоти через тих-таки посланців: їхнього обозного Петра Забілу з товаришами.

 

6. Про честь, надані маєтності та млини

Як досі були заслужені вдарованою дворянською честю, то щоб вони при тому ж чині й честі перебували, а які заслужать потім, то гетьман і старшина почнуть бити про них чолом; і щоб царська пресвітла величність і тих зволив ударувати дворянською честю. А кому гетьман і старшина дадуть за послугу млин чи деревню, дадуть свій універсал і почнуть бити чолом царській пресвітлій величності, то щоб царська величність ударував на ті маєтності свої, царської величності, грамоти.

Великий государ, його царська пресвітла величність, ударував їх за їхнім же чолобиттям.

 

7. Про віддання Києва полякам

Щоб міста Києва полякам не віддавати, бо вони постановили на сеймі: всі православні церкви віддати на римські костели, а чудотворні мощі преподобних отців хочуть розвезти в Польщу в різні місця, і від того у них на Україні немалий заколот.

Великий государ, його царська пресвітла величність, звелів сказати: в постановленому Андрусівському договорі домовлено було, на який строк віддати Київ, і те їм самим відомо, а нині за певними численними причинами з польського боку віддачі Києва на той строк до з’їзду великих й повноважних послів та комісарів не буде. А який договір вчинять про Київ з послами й комісарами, їм звістять їхні посланці, а їхнім посланцям указав великий государ бути на з’їзді з великими повноважними послами. А як бути і в яких справах, то про те нижче йде особлива стаття.

А що їхні посланці, бувши на Москві, письмово оголосили про уярмлення благочестивої віри і святих Божих церков і що за недоглядом начебто великих і повноважних послів нічого в статтях не покладено про Божі церкви, то свідчимо: в Андрусівських договірних статтях постановлено й закріплено — руським людям усякого чину, які через ті договори лишаються в містах на боці королівської величності, можна вільно вживати віру грецького закону без усякого утруднення у відправленні Божої служби. Тож коли закріплено утвердження грецької віри, то й церквам Божим є воля у відправленні служби, церква Божа завжди-бо стоїть вірою, бо церква є не що інше, як створений нашими душами дім; і їм би надалі роздивлятися старанно в усіляких справах і мудро розмірковувати, а недоумних укріплювати. Коли ж буде і є певне ущемлення Божим церквам у Короні Польській і Князівстві Литовському, то великий государ, його царська величність, укаже великим і повноважним послам говорити на з’їзді про те ущемлення супроти Андрусівських договірних статей комісарам, а про що домовляться, стане потім їм відомо через їхніх посланців, які будуть на з’їзді. Тільки ті справи належать тому бокові Дніпра, а не є ваші, — вони самі захотіли бути відлучені від царської пресвітлої величності і самі стали під рукою королівської величності ще раніше з’їздів і Андрусівських договорів, і в Андрусові договір учинений уже після їхнього відлучення.

Віддання Києва кладеться на царську волю

І гетьман, і вся старшина, й козаки поклали віддати Київ на волю великого государя, його царської пресвітлої величності.

А коли вирішено буде на з’їзді віддати Київ, то щоб великий государ звелів утвердити на з’їзді, аби не гонили благочестивої віри, хоч той бік і відлучився; і буде на волі їхній, можливо, царська пресвітла величність учинить митрополію і в Переяславлі, як і раніше було. Архієпископ Лазар Баранович казав, щоб учинити в Чернігові, — Чернігів старіший Переяславля і князівство стародавніше.

 

8. Охоронення козацьких дворів, і щоб не брано в козаків підвід

Щоб посли, й посланці, й гінці царської пресвітлої величності не зупинялись у козацьких дворах і насильно не брали у сотників, отаманів і військових товаришів підвід. А щоб надалі відводила їм двори і давала підводи городова старшина, а самі вони щоб по полях і дворах підвід не брали, в кого ж що візьмуть у підводи, то щоб відпускали назад.

Великий государ, його царська пресвітла величність, указав бути виборному для своїх государських справ, кого гетьман, і старшина, і все військо цього боку Дніпра виберуть, і жити вказав йому великий государ у Москві порічно, на особливому уладнаному дворі, і при ньому — п’ять чи шість чоловік. Щоб гетьман писав до виборного про справи й про образи на воєвод і ратних людей чи про інші які справи, що є в малоросійських містах; виборний приноситиме ті листи приказним людям, приказні ж люди стануть доносити до великого государя. А з Києва, і від гетьмана, і з інших міст, де будуть воєводи, посилати посланців на Москву до виборного в Путивль своїми підводами, з Путивля послані вони будуть на Москву до двору, де буде двір, щоб надалі від нього, великого государя, до гетьмана посланці часто не посилалися. Також і гетьманові до великого государя посилати нечасто, а посилати в найпотрібніших справах, а коли з Москви когось буде послано від великого государя для великих справ, то тому посланому давати по 20 підвід з провідниками, а гінцям давати по 3 підводи, через те що в козаків і в малоросійських міщан багато підвід у містах гублять, від чого чиняться їм великі збитки. Посланцям бути по три чи чотири на рік для найпотрібніших справ, і щоб при тих посланцях челяді було по два чи три чоловіка, а більше не посилати.

 

9. Як багато послів і скільки на рік при собі мають брати людей, їдучи на Москву

Гетьман і вся старшина Запорозького війська б’ють чолом великому государю, щоб посилати всілякі листи до Москви своїми гінцями, коли будуть якісь звістки, а не в Путивль до воєвод, посланцеві ж бути самотріть[143]. А про посланців, коли військо Запорозьке посилатиме про свої образи до його царської пресвітлої величності, то не так собі, а як буде слушна справа. Коли три особи значні будуть, то по три чоловіки мати з собою людей, а посли будуть нечасті, хіба два чи три. Щодо виборного, який має жити в Москві, то про те, розібравшись у своїх справах, почнуть бити чолом потім.

Великий государ, його царська пресвітла величність, указав бути за їхнім чолобиттям. А підводи давати в містах по три підводи чоловіку, а челяді їхній — по дві чоловіку.

 

10. Про підводи, у який спосіб їм має бути плата

А про ті підводи указав говорити гетьманові великий государ, щоб учинити у містах пошту, і хто б на ту пошту найнявся з черкаських пожильців, платити йому за домовленістю. А на ту домовленість платити навпіл: одну половину з поборів малоросійських міст, а другу великий государ накаже дати зі своєї, великого государя, казни, з путивльських чи львівських прибутків, проти договорів, щоб допомогти в тих підводах. А посланим від царської пресвітлої величності самим на дворах не ставати і підвід не брати, а брати підводи за їхнім чолобиттям.

Гетьман і вся старшина казали, що почнуть шукати на те охітників, а як відшукають, то про те потім буде сповіщено великому государеві, його царській пресвітлій величності.

 

11. Про вибрання гетьмана після гетьманової смерті

Били чолом великому государю, його царській пресвітлій величності, що коли за Божим зволенням трапиться гетьманові смерть чи що інше, то щоб великий государ ударував, велів їм обирати гетьмана за їхнім правом і щоб зі свого государського милосердя вдарував, велів дати гетьманові у військо військові клейноди: прапор, булаву, печатку, литаври.

Великий государ, його царська пресвітла величність, ударував, велів бути за їхнім чолобиттям, а прислані клейноди: прапор, булаву, печатку, литаври — тримати у збереженні, а коли що загубиться, то замість того буде прислано від царської величності.

 

12. Про прислання, коли трапиться бути, листів від сторонніх держав на Москву

Щоб звелено було їм приймати від навколишніх государів всілякі присильні листи і читати, а прочитавши, відсилати до великого государя, а від себе їм до них писати.

Великий государ, його царська пресвітла величність, указав відмовити в тій статті гетьману і всьому війську, тому що давнішому гетьману Богданові Хмельницькому та іншим гетьманам, хоч вони були гетьманами обох боків, не велено було ні з якими государями чинити спілкування, бо від того в малоросійських містах чиниться великий розлад[144].

 

13. Про козацькі будинки і про збіглих московських людей

Коли військо царської пресвітлої величності піде проти ворога, то щоб вони в українних містах в козацьких дворах не ставали, а ставали в міщан, і щоб вольностей козацьких не віднімали, і мужиками та зрадниками їх не називали, і в провідники їх не забирали, також і росіян, які давно зайшли на Україну, не забирали на Москву. Бо і від того був на Україні великий заколот, що з України вибирали драгунів та збіглих людей за багато літ, і вони на те сподівалися, що то чинилося не за указом великого государя, його царської пресвітлої величності.

Великий государ, його царська пресвітла величність, не вказав ратним людям ставати в козацьких дворах, а надалі ставати їм у міщан і в мужиків, а хто вольності їхні почне відбирати, називати козаків зрадниками й мужиками, то тих царська пресвітла величність указав карати після слідства. А щодо втікачів з малоросійських міст, служивих людей і селян, які не захотіли служити великому государеві, його царській пресвітлій величності, а люди боярські і селяни щось украли, вчинили вбивство чи розбій, чи що інше вкрали, чи не хотіли дати оброку та втекли за сваволю в його, великого государя, черкаські міста, то тих утікачів, всіляких чинів людей, не приймати, і в себе не тримати, і тих утікачів висилати з малоросійських міст без найменшої затримки. Бо від утікачів починаються посвари і від того буває великий заколот, а це укріплено й душами вашими утверджено на попередніх радах у договірних статтях, щоб тих утікачів не приймати, а котрі з’являться, то тих віддавати.

І гетьман, і вся старшина, і козаки постановили бути так цій статті.

 

14. Про збіглих малоросійських людей з Москви в малоросійські міста

Всіляких чинів жителям малоросійських міст, яких до нинішньої війни піймали в полон ратні люди Московської держави, бути на боці царської пресвітлої величності. А коли хто піде сам у малоросійські міста до своїх родичів чи хто де жив, у колишні свої міста, не вчинивши ніякого злодійства, то тим жити в своїх містах, як і колись, де хто жив, а коли втече, щось укравши, то тих віддавати.

Великий государ ударував: велів бути цій статті за їхнім чолобиттям.

 

15. Про те, що воєводи перед тим забороняли купувати в міщан помістя і з ними вінчатися

Досі воєводи не веліли козакам брати за себе у міщан дочок і купувати в них землю та будинки, а раніше такого звичаю не було. Тож б’ють чолом, щоб були збережені вони при колишніх своїх вольностях.

Великий государ, його царська пресвітла величність, велів за цим чолобиттям, що як будуть воєводи на волі з полону[145], накаже давати з ними очну ставку, а коли виявиться з очних ставок, які воєводи чинили ті закази і коли те докажеться, то за те вони будуть великим государем жорстоко покарані.

 

16. Про віддання забраних через князя Ромодановського церковних речей

Б’ють чолом царській величності про віддання в теперішній час забраних полком боярина й воєводи князя Григорія Григоровича Ромодановського з товаришами дзвонів, риз, начиння, книг, образів і всілякого срібла, щоб, розшукавши, було те віддано, що в кого є, а вони про те знають.

Великий государ, його царська пресвітла величність, указав за тим чолобиттям відшуковувати в Путивлі, в Севську, в Брянську і в інших містах те церковне начиння, а що відшукається, то те віддавати навзаєм, і гетьманові відшуковувати й віддавати всіляке церковне начиння, що взяте з міст його царської величності.

 

17. Коли б його царська пресвітла величність мав чинити комісію з будь-яким монархом, то там повинні бути й козаки

Коли в царської величності учиниться комісія з будь-якими государями, чи королівською величністю, чи з кримським ханом і тут згадувалося б про Запорозьке військо, то щоб царська величність ударував, дозволив бути при своїх, царської величності, комісарах, висланим від них, тому що на першій комісії[146] їхніх осіб не було і Запорозьке військо було від того в немалій тузі.

За указом великого государя, його царської пресвітлої величності, коли будуть послані на з’їзд великі й повноважні посли говорити про вічний мир, то на той з’їзд великий государ указав бути з великими й повноважними послами й комісарами їхнім посланцям, тільки хай гетьман і все військо обвістять на раді про тих посланців, кого вони на ту справу виберуть на з’їзд, хто саме і для якої справи посилається, і щоб посланцям їхнім на з’їздах не сідати з послами й комісарами, аби від того не пішла більша сварка, а коли будуть якісь розмови, що стосуватимуться справ малоросійських міст, то тоді їх, посланців, буде покликано до послів царської величності і про ті справи буде оголошено. А як посли царської величності й комісари Корони Польської та Князівства Литовського покличуть, то тим посланцям після того приходити і говорити про утвердження благочестивої віри, про Божі церкви та про інші свої справи, тільки без усіляких сварок, а в тихій і в слушній розмові.

І гетьман, і вся старшина, і козаки постановили: бути посланцями на польський посольський з’їзд обох боків, царської пресвітлої величності й Корони Польської та Князівства Литовського, до послів та комісарів Федору Завадцькому, судді Ніжинського полку, Лаврентію Борозні, Леонтію Артемовичу Полуботку, Єремії Єремієву[147], а на з’їзді сидіти їм при польських послах тому, шо царська величність ударував їх за службу дворянською честю. Та й ще раніше, коли вони служили польському королю, то їм також давано за служби шляхетство, а на те в них є королівські привілеї, хто ж заслужив шляхетство, той за їхнім правом сидіти може. Раніше їхні козацькі посли бували як у короля, так і на сеймах, а бувши на сеймах, вони сиділи як рівні, як повітові посли. Та й нині прислано до Дорошенка посланців від Річі Посполитої, щоб їхні посланці прибули на елекцію для королівського обирання, а коли посланців на елекцію кличуть, то їм дадуть і місце сидіти, а стояти ніколи вони не будуть, хіба що їм не сидіти, а стояти за честь свою, і в тому не уступати, бо чи ж вони не гідні великому государеві, його царській пресвітлій величності, — хай буде в тому воля государська. А на комісіях їхнім посланцям не можна не бути, від того й Брюховецький, хочучи зрадити, зривав їх і казав, начебто на комісії вчинено договір такий, щоб козаків побити і звести, а решту віддати королю. А потім, незабаром після комісії, оголошено було з Польщі в малоросійських містах листи зі статтями, і в тих статтях написано: царська величність віддав їх польському королеві, щоб вони королю піддалися, не надчікуючи віддачі, а коли не піддадуться, то бути їм, як віддадуть їх, у вічній неволі. А коли б на тій комісії при договорах були їхні посланці і ті договори чули, то від тих посланців старшина, й козаки, й чернь знала б про все, вони тим посварам не вірили б, і в них не було б чвар та зради.

 

18. Раніше гетьмани спілкувалися з польським королем, з кримським ханом та з іншими державами, то щоб і нині мати змогу спілкуватися про всілякі справи, що належать до малоросійських міст

Великий государ, його царська пресвітла величність, не указав тримати спілкування ні з яким государем, а коли трапляться якісь справи, про що треба писати, то щоб писали до великого государя, його царської пресвітлої величності, а царська величність збереже гетьмана й все військо в усякому своєму государському милосерді і звелить писати про їхні справи до государів, а щодо справ, про які буде писано, за указом царської величності буде надіслано до них же листи.

 

19. Про гетьманські посварні зачини в Україні

А коли надалі якийсь гетьман, забувши страх Божий і превелику та невимовну до себе милість великого государя, почне чинити в малоросійських містах якісь посвари, так як учинив це їм Івашко Брюховецький, того поміж себе остерігатися і вивідувати та писати про те до великого государя, а тим гетьманським посварам не вірити.

Гетьман, і старшина, і козаки постановили бути так цій статті.

 

20. Про зміну гетьмана за його переступ

А як учинить гетьман якийсь переступ, окрім зради, то його без указу великого государя, його царської пресвітлої величності, не змінювати, а вкаже великий государ провести слідство, і після слідства чинити указ за їхнім правом.

І гетьман, і старшина, і козаки постановили бути так цій статті.

 

21. Про воєвод і ратних московських людей, побраних в Україні через зраду Брюховецького і відданих у Чигрин до гетьмана Дорошенка, щоб були розшукані, оскільки малоросійські полонені відпущені з Москви на Україну

Великий государ, його царська пресвітла величність, звелів сказати: воєводи й ратні люди, які за указом його царської величності були в малоросійських містах і через зраду Івашка Брюховецького відведені в Чигрин (а учинилося це через їхню, всіх старшин, необережність, що поступилися йому вчинити ту зраду), так про тих воєвод і ратних людей вказав їм великий государ одписати від себе Дорошенку, щоб ті воєводи й ратні люди були звільнені й відпущені до великого государя, бо за указом великого государя звільнено й відпущено було більше п’ятсот чоловік, яких було взято в малоросійських містах.

І гетьман, і старшина, й козаки били чолом на милість великого государя і постановили — писатиме до Дорошенка архієпископ чернігівський та новгородський Лазар Баранович, і гетьман, і старшина, й козаки.

 

22. Про малоросійські посвари, коли б виникли від когось

А коли в малоросійських містах почнуть чинитися якісь посвари від будь-кого із жителів, то гетьману і старшині стежити за тим, і остерігати суворо, і про те писати до великого государя, до його царської пресвітлої величності. А тих людей, від кого зчиняться якісь посвари в малоросійських містах, гамувати й карати, також карати смертю за правами і як про те постановлено на попередніх радах. 1 гетьман, і старшина, і козаки постановили бути так цій статті.

 

23. Про настановлення охотницького тисячного полку для примирення легковажних будників [148] та винокурів, що свавільно називаються козаками, безчестять старих козаків і творять в Україні всілякі посвари і образи

Відомо стало великому государеві, його царській пресвітлій величності, що всілякі чвари, пролиття невинної крові і відведення до бусурман були від свавільних людей, які, забувши страх Божий і свою обіцянку, зачинають усілякі посварні й заколотні слова, і від того постають великі біди. Мужики, будники, винокури, залишивши свої землеробські роботи, називаються козаками, і від того чиняться великі біди й розорення, чиниться також безчестя й справжнім козакам. То для того поставити полковника з малоросійських міст, і при ньому щоб була тисяча чоловік реєстрових козаків. А коли буде від кого хитання та зрада, то йому, полковникові, тих свавільних гамувати за своїм правом, як їхні права те визначають. T тому полковникові, й тисячі чоловік давати за договором на рік, і щоб вони були на влаштованому місці, де годиться, і щоб були на всі полки цього боку Дніпра[149].

І гетьман, і вся старшина, й козаки постановили бути так цій статті.

 

 

24. Щоб малоросіяни таємно не возили у Велику Росію і не продавали вина й тютюну й не чинили тим уйми у зборі казни царської величності по кабаках, а умовлялися на те вільно.

Жителі малоросійських міст приїздять у Московську державу і привозять в околичні міста вино й тютюн та продають усіляким людям для своєї користі, а від цього порушується й не добирається кабацький збір[150]. То щоб учинити міцний заказ під загрозою жорстокої кари, щоб жителі малоросійських міст, усіляких чинів люди, зовсім не привозили вина й тютюну до Москви, в околичні міста та в уїзди і не продавали та не чинили тим утрат казні великого государя, його царській пресвітлій величності. А в порубіжні міста за договором, коли буде потрібно, привозити на кабаки вільно.

Гетьман і старшина казали на цю статтю, вислухавши, що про те буде розіслано універсали в усі міста, а коли малоросійських жителів буде піймано з вином і тютюном у великоросійських містах, то тих із вином і тютюном відсилати, а коли прийде хто з цим удруге, то забирати в них на великого государя без відшкодування.

 

25. Про козацькі ґрунти, що лишилися після смерті, і про козацьких жінок, як їм бути після смерті своїх чоловіків, козаків

А щодо маєтків козаків, які мають свої власні грунти, вічні батьківські, дідичні, куповані, тобто поля, ліси й сінокоси, стави й млини та інші всілякі пожитки, то про те смиренно просимо його царську пресвітлу величність, щоб військове товариство було цілком збережене при належних йому грунтах і пожитках. А коли трапиться, що на государевій службі смерть застане козака від ворога чи помре він своєю смертю, то щоб володіли тими грунтами дружина і його спадкоємці, що лишилися після свого батька, прямого власника тих добр. А коли б козак мав заслуги, то щоб дружина вільна була після його смерті від усіляких образ, тобто щоб не обтяжувалася всілякою старшиною військовою постоями, поборами та підводами, і це доти, доки не піде заміж: коли за козака, то й вольність матиме, а коли за мужика, то належатиме до посади міської.

Великий государ, його царська пресвітла величність, ударував на їхню статтю, указав дати на їхні права й вольності свої, царської пресвітлої величності, жалувані грамоти, так як і досі дано їм відповідно до королівського привілею на віддане їм, і куплене, і заслужене.

 

26. Про допомогу військ царської величності малоросіянам супроти ворогів, що наступатимуть на Україну

А коли б ворожі війська, татарські й задніпрянські козацькі, мали наступати війною на цей бік Дніпра, то смиренно просимо його царську пресвітлу величність про швидкі посилки на допомогу проти того противенця, і нікого іншого, тільки боярина та воєводу його царської пресвітлої величності, білогородського намісника Григорія Григоровича Ромодановського, щоб він нас від ворогів, що наступають, [відбивав разом із нами, і не так, як було до цього, коли Запорозьке військо писало, просячи собі про швидкі посилки, які завжди прогаювалися, і від того вороги, наступивши, довели цю країну до останньої пагуби та знищили. Через це нині смиренно просимо його царську пресвітлу величність, як тільки дамо знати, що ворог наступає] на Україну, то щоб тоді ратних людей його царської пресвітлої величності з його милістю боярином було прислано на оборону без загайки. А поки його милість боярин приспішить, то щоб воєводи, які будуть у малоросійських містах, не забороняли давати, скільки буде потрібно, ратних людей.

Про цю статтю буде відомо великому государеві, його царській пресвітлій величності, і буде указ про раті великого государя, його царської пресвітлої величності. А раті великого государя перебувають уладнані за добрим звичаєм і звикли ходити в бояр та воєвод, за розглядом великого государя, у певному ратному ушикуванні і давати отак відсіч ворогам, про те й самі знаєте. А швидко і грубо невладнано ходити не звикли. Коли ж ворог великого государя наступатиме, то за указом великого государя ратні люди не швидко прийдуть на допомогу через теперішні невладнані шляхи, і того собі не ставити за немилість великого государя. А з міст од воєвод і від ратних людей міська оборона буде, а з міста ходити обороняти вилазками. Коли ж ітиме гетьман у похід проти ворожого находу і свавільних людей, то давати йому з Ніжина й Чернігова по двісті чоловік піхоти і бути їм у походах з гетьманом на його гетьманських конях та харчах.

 

27. Про малоросійські гармати, позабирані з замків та міст воєводами

Щоб віддали нам гармати, які позабирали тоді воєводи в замки з наших малоросійських городів та міст. Про це ми били чолом його царській пресвітлій величності раніше і зараз смиренно просимо й молимо, щоб їх нам було віддано.

Великий государ, його царська пресвітла величність, указав на це чолобиття мідні гармати, які взято в них, віддати, а які взято в поляків, тих віддавати не указав.

 

28. Про гетьманську резиденцію в Батурині і про військові гармати

Щоб царська величність ударував, звелів бути гетьманові й гарматам у Батурині.

Великий государ, його царська пресвітла величність, ударував бути за їхнім чолобиттям.

 

29. Про вибрання на гетьманство Дем’яна Ігнатова і про писання до гетьмана Дорошенка в Чигрин [151], щоб був у згоді й любові з цьогобінним гетьманом та військом, і щоб карати заводіяк, які не люблять миру, а проти ворога Господнього хреста ставати єдинодружно

За указом великого государя, його царської пресвітлої величності, і за згодою всього Запорозького війська цього боку Дніпра боярин, воєвода та намісник білогородський князь Григорій Григорович Ромодановський з товаришами та гетьман Дем’ян Ігнатов, обозний, військові судді, писар, осаули, полковники, вся старшина та козаки постановили на раді у Глухові писати на той бік Дніпра Корони Польської й Князівства Литовського гетьману Петру Дорошенкові і до всієї їхньої старшини та козаків про повернення підданства пресвітлої його царської величності, про вибрання Дем’яна Ігнатова гетьманом Запорозького війська цього боку Дніпра, що він, гетьман Дем’ян Ігнатов, і вся старшина, і військо, полишивши всілякі посварні й непотрібні слова, лукаву раду зрадника Івашка Брюховецького і пізнавши правдешню милість та благодійство великого государя, його царської пресвітлої величності, добили чолом за вини свої на вічне, нерушне підданство. За це заспокоєння, за милість великого государя, його царської пресвітлої величності, постановили, віддавши подяку всемогутньому Богові, щоб ця країна не мала поміж себе з тим боком Дніпра війни, а лишалася в любові і в згоді, а свавільців, які, занедбавши мир і тишу, радіють чварній війні, гамувати. І за указом обох великих государів, великого государя нашого, його царської пресвітлої величності, та королівської величності, покладено утвердження великих і повноважних послів та комісарів, щоб від кримського хана їм відлучитися і більше з ним не мати ніякої згоди, а коли б мала наступати сила кримського хана, то за поміччю всемогутнього Бога міцно й нерушно стояти супроти тієї сили у з’єднанні.

І гетьман, і старшина, і козаки постановили бути так цій статті.

 

Придаток нових статей до тих-таки Глухівських статей за чолобиттям ніжинських та київських міщан про їхнє крайнє знудження, складених і тоді ж закріплених указом царської величності [152].

 

1. Про полегкість місту Ніжину через його спалення, розорення і обтяження наїздами

Просимо милості великого государя, його царської пресвітлої величності, смиренно упадаючи зі сльозами на тяжкоупадне наше життя в місті Ніжині від великого розорення, від численних військових посланців, які незмірними підводами і кормами обтяжили селян та Ніжинський маєстат і привели його до останнього зубожіння, а нині все стало спалено вогнем і розорено[153]. Про це б’ємо чолом великому государеві, світлу нашому, його царській пресвітлій величності, щоб великий государ, його царська пресвітла величність, ударував місто Ніжин на 15 років, а волості на 5 років, залишивши харчі, й підводи, і грошові, й хлібні податки, не велів їх брати.

Великий государ, його царська пресвітла величність, ударував через велике їхнє розорення, звелів дати їм пільги, а на скільки років дано пільги, то про те написано вище.

Грамотами утверджено прибутки на ратушу: вагове, помірне, поводне, дьогтьовий, торговий, також з Овдіївських млинів; про пивний прибуток — хто на шинок захоче варити, повинен дати по осьмачці солоду і по золотому грошей, також повинен платити по дві копійки від відра; хто захоче на шинок ситити мед, то від шинкових козацьких дворів, так і від інших усіх прихідних угідь і від льохів давати по півполтини з льоху; села Кагарлики, Крути, Печі, Хорошеє Озеро, Синяки, Плоскеє; а ті всі прибутки за королівськими привілеями, що підтверджено грамотою великого государя, його царської пресвітлої величності, світла нашого, просимо милості, упадаючи до лиця землі, щоб за давнішими грамотами великого нашого государя, його царської пресвітлої величності, ті всі прибутки були нерушені і непошкоджені через великі міські витрати при ратуші того-таки Ніжинського маєстату.

Великий государ, його царська пресвітла величність, ударував, велів бути за їхнім чолобиттям; про ту статтю покладено в поствердних грамотах.

У малоросійських містах від різних і численних насильств спорожніли міста; так спорожніло, очевидно, за беззаконня і злодіяння, наше бідне, вашої царської пресвітлої величності, місто Ніжин. Так воно й лишиться, коли не буде до нього вашої царської пребагатої милості й старання. Про що всі ми милості п