Козацькі пропозиції до миру між Україною та польщею, подані станіславу казимиру беневському на трактатах

(ПАВЛО ТЕТЕРЯ (МОРЖКОВСЬКИЙ)[51]

Гоща, 5 липня 1658 року

 

ПУНКТИ НА СУПЛІКУ ЗАПОРОЗЬКОГО ВІЙСЬКА, ДОМОВЛЕНІ ІЗ ВЕЛЬМОЖНИМ ВОЛИНСЬКИМ КАШТЕЛЯНОМ ТА УРОДЖЕНИМ ПАВЛОМ ТЕТЕРЕЮ, ДЕЛЕГОВАНИМ ОД ГЕТЬМАНА ЗАПОРОЗЬКОГО, AD TPUTINAM [52] ЙОГО КОРОЛІВСЬКОЇ МИЛОСТІ І ВСІЄЇ РІЧІ ПОСПОЛИТОЇ, ВЗЯТІ І SALVA AUTORITATE COMISIONIS [53] ВПРОВАДЖЕНІ

 

Оскільки гетьман із Запорозьким військом з любові до пана та власної Вітчизни, з доброї волі своєї до того ж власного пана повертається, відступаючись всіляких сторонніх протекцій, відтак його королівська милість, пан наш милостивий, із усією Річчю Посполитою тільки те, що пан Бог допустив надвабіч за зупільні гріхи, віддавши його маєстатові, покриває вічною амністією, тобто вічним забуттям, маючи на увазі, що жодної помсти ані маєстат панський, ані сенат, ані вся Річ Посполита, ані жоден із приватних [осіб] щодо козаків і кожному зосібна не подаватиме претензій, але й узагалі, всі несмаки воєнні зупільно собі подарувавши, жоден на іншого не виношуватиме ані явної, ані потаємної помсти і практики.

Скасовуються всі кадуки[54] на козаках і на шляхті, які перебували при війську Запорозькому від початку війни. І як річ suma[55], так і ймення амністії має бути sanctum[56] і як, in pristinum status, honorum res et fortunae privatorum restibuntur[57], до тієї ж єдності, згоди, любові, права пана, як були перед тим, усі повертаються, так praecavetur[58], що будь-хто, рвучи святобливу єдність, зважився б публічно чи приватно кому exprobrare, perduelliones[59], тоді передусім, як насильник пактів, буде покараний.

Отже, щоб ocasione litium[60] з огляду ставлення підданих на звинувачення у сваволі, особливо в Київському, Волинському, Брацлавському та Чернігівському воєводствах, не доходили до конфузій, усі процеси щодо ставлення підданих у тих воєводствах касуються.

Релігія грецька старожитня аби залишалася укріплена на давніх правах та прерогативах onum libero exercitio[61] на сеймах і під трибуналом і для ліпшого забезпечення її київський митрополит, також луцький і львівський [єпископи] мають засідати у сенаті.

Також для справ духовних із тих-таки єпископій по одному депутату обраному мають засідати у Любельському трибуналі, також і у Великому князівстві Литовському в трибуналах обрані із литовських єпископій депутати, по одному з кожної.

Люди, освячені дизуніти, особливо львівські міщани, перемиські, любельські, віленські, аби із міщанами римського обряду в усіх прерогативах і accessione ad magistratus[62] щоб були зрівняні.

Церкви в усіх воєводствах Корони і Великого князівства Литовського, взяті уніатами, аби неуніатам cum omnibus bonis[63] були повернені, також єпископії, архімандрії, ігуменства, а на відібрання та віддавання має бути призначено комісарів із сейму.

Запорозьке військо, як потрібне Річі Посполитій, про що свідчать експедиції, відправлені із безсмертною славою, бажають вони мати у найліпшому ладі й потребі таке велике, як цього потребує Річ Посполита; йому ж надані всілякі вольності й привілеї найясніших королів польських утверджуються, залишаючись при давніх вольностях та звичаях.

Розміщуватися козакам відповідно до давніх звичаїв у містах, містечках, хуторах, селах.

Суди, також напої всякі, згідно давніх звичаїв, мають бути вільні під юрисдикцією запорозького гетьмана.

Дигнітарства[64], сенаторства у Київському воєводстві, Брацлавському та Чернігівському salvis modernis[65] — шляхті релігії грецької niennitis confecentur[66].

Ті пункти in vim legis[67] в конституції будуть оголошені й будуть як невізовне право.

Все має бути стверджене присягою тілесною із сенату через превелебного милостивого біскупа гнєзнинського, милостивого біскупа віленського, також через їхніх милостей чотирьох гетьманів обох народів[68], а з того боку через гетьмана, обозного, осавулів і судей генеральних, також і всіх полковників.

А вже відтоді гетьман із Запорозьким військом, — зараз і напотім відступивши від усіляких сторонніх протекцій, має й мають залишатись у вірності, послушенстві і в підданстві у короля, його милості, і всієї Річі Посполитої, — буде й будуть на вічні часи.

Також усім невдоволеним з обох боків відкривається вільне й безпечне повернення до своїх власностей і переїзд.

Гетьман запорозький має ускоромлювати свавільства, але з умовою: nobilitas occasy[69] щоб не привела до розірвання; із сейму посилатимуться депутати як із Корони, так і з князівства [литовського], які statim equestrem in criminalibus et сопеіl[70] , судитимуть sine appella[71] і форма тих судів in perpetuum[72] має бути описана і внесена до конституції.

Школи в Києві аби perpetuo[73] були відчинені isdem privilegys et immunitatidus[74], як академія Краківська, а більше шкіл аби не було, навіть отців єзуїтів.

Також у князівстві Литовському одна академія conceditur[75], і місце для неї вкажеться, за винятком Вільна, а де місце визначиться для академії, там отці єзуїти наново фундуватися не мають.

Гетьмана запорозького має визначити король, його милість. Йому ж надається до булави Чигиринське староство.

Те все має розумітися не як звершення, але за домову in vim ratihobilitionis[76] його королівської милості, і Річі Посполитої, і salua autoritate commisionis[77].

 

Дано в Гощі, 5 липня 1658 [року].

 

Павло Тетеря

КОМІСІЯ ГАДЯЦЬКА

Поміж станами Корони Польської та Великого князівства Литовського, з одного, і поміж вельможним гетьманом та військом Запорозьким, з другого боку, через повноважних комісарів з сейму від найяснішого короля польського та Великого князівства Литовського Яна Казимира з вельможним Іваном Виговським, гетьманом, та всім Запорозьким військом в обозі під Гадячим, закінчена 16 вересня року 1658

 

В ім’я Господнє, амінь! На вічну пам’ять тепер і в потомні літа назавжди!

Комісія між станами Корони Польської та Великого князівства Литовського, з одного, а між вельможним гетьманом та Запорозьким військом, з другого боку, через уповноважених Станіслава Казимира Беневського, волинського, і Казимира Людовика Євлашевського, смоленського каштелянів, із сейму від найяснішого Яна Казимира, Божою милістю короля польського та великого князя литовського, руського, прусського, мазовецького, жмудського, інфлянського, смоленського, чернігівського, а шведського, готського та венденського наслідного короля і всіх станів коронних і Великого князівства Литовського визначених комісарів із вельможним Іваном Виговським, гетьманом, і всім військом Запорозьким, в обозі під Гадячим, дня 16 вересня, року 1658, завершена, яка, дай Боже, щасливо і вічно хай буде утримана!

На цьому місці вельможний гетьман запорозький зі своїм військом пристойно і вдячно прийнявши, як належить, нас, комісарів[78], і пошанувавши повну силу комісарську, дану нам повагою сеймовою від його королівської величності, государя нашого милостивого, та Великого князівства Литовського, оголосив із усім військом, що, оскільки Запорозьке військо не з доброї волі, а з нужди, утіснене всілякими утяженнями, приступило до своєї оборони, то його королівська величність, государ наш милостивий, батьківським серцем віддає те забуттю, що зробилося в сум’ятті, і закликає до з’єднання. Тож, не неважачи милості його королівської величності і приймаючи ласку милостивого государя піддано, приступають відтак до тієї Комісії, до спільних договорів, постановлення, згоди, приязні та зупільної любові, закликаючи для свідчення страшну Божу силу; про те, що постановляється, вірно, правдиво і вічно має бути утримано вічний мир, який ніколи не буде розірваний. Постановили ми, таким чином:

Віра грецька стародавня, як така, з якою стародавня Русь[79] приступила до Корони Польської, щоб залишалася при своїх перевагах та вільнім уживанні, доки мова народу руського сягає в усіх містах, містечках та селах, як у Короні Польській, так і у Великому князівстві Литовському, також на сеймах, у військових трибуналах, не тільки в церквах, але публічно в процесіях, в навіданні хворих зі святою євхаристією, у похованні мертвих і в усьому так, як вільно й публічно вживає свого набоженства віра римська.

Тій же вірі грецькій надається воля відновлення церков, законів[80], монастирів нових і обновлення та поправи старих. Що ж стосується церков та добр, що здавна належать до церкви віри стародавньої грецької, то при них мають бути стародавні греки православні[81], і ті церкви після публічної присяги на вірність за півроку мають бути віддані комісарам, зобабіч визначеними через полковників та іншу старшину Запорозького війська. А тієї віри, котра є супротивна вірі грецькій православній, котра роздор примножує поміж римським та старогрецьким законом[82], ніхто не має ніяким чином із духовних та мирських, сенаторського та шляхетського станів церков, монастирів будувати, відновлювати і примножувати, як у добрах духовних, так і королівських і власних наслідних, і силою цієї Комісії не має бути на вічні часи римської також віри у воєводствах Київському, Браславському, Чернігівському, заховуватися має вільне управління, а панове мирські, як наслідні, так і урядові його королівської величності, віри римської жодної влади не матимуть над духовними, мирськими і законниками віри грецької, крім належного пастиря.

А оскільки у спільній вітчизні спільні переваги і честі мають взаємно належати обом обрядам, через те преосвященний митрополит київський, теперішній і той, що має бути потім, з чотирма владиками: луцьким, львівським, перемишлянським, холмським і п’ятим із Великого князівства Литовського — мстиславським, за їхнім власним чином, дають засідати у Сенаті із такою перевагою і вільного голосу вживанням, як це в Сенаті засідають ясновелебні їхні милості духовні обряду римського, однак місця його милості отцю митрополиту визначаться після його милості кьондза архібіскупа львівського, а владикам — після біскупів їхніх повітів.

У воєводстві Київському достойності сенаторські не інакше мають бути дані, тільки шляхті віри грецької достойним тих урядів, і у воєводствах Браславському та Чернігівському ті ж чини сенаторські мають роздаватися альтернативно, тобто перемінно: після смерті сенатора віри грецької має бути сенатор віри римської, однак у всіх тих трьох воєводствах мають роздаватися тамтешнім уродженцям, які володіють достатнім добром, зберігаючи права теперішніх посесорів[83] чи власників.

Над те, аби загальна любов поширювалась у містах коронних та Великого князівства Литовського, де тільки є церкви обряду грецького, рівно міщани римської і грецької віри мають уживати спільних вольностей та свобод, і нікому віра грецька не має бути перепоною до магістрату.

Академію в Києві дозволяє його королівська величність воскресити, яка має бути в таких перевагах та вольностях, як академія Краківська, з тим, однак, додатком, щоб у тій академії жодних сект аріанської, кальвінської, лютерської професорів та вчителів і студентів не буде; над те, щоб між студентами і школярами не було жодного випадку для свари, всі інші школи, які було перед цим у Києві, його королівська величність повелить перенести в інші місця[84].

Другу також академію дозволяє його королівська величність, государ наш милостивий, і стани коронні та Великого князівства Литовського влаштувати там, де їй визначать придатне місце, і ця академія вживатиме таких же прав та вольностей, як і Київська, але з таким же, як у Києві, має бути поставлена придатком, щоб у ній секти аріанської, кальвінської, лютерської професорів, учителів та студентів не було, а де та академія постане, там жодні школи на вічні часи не будуть фундовані.

Гімназії, тобто учительні доми, колегії, школи та друкарні, скільки їх потрібно буде, вільно стане встановлювати без перепон та вільно науки відправляти і книги друкувати всілякі і з суперечками про віру, тільки без наруги і без урази королівському маєстатові.

А оскільки вельможний гетьман із Запорозьким військом, відторгненим од Річі Посполитої, повертається по любові до його королівської величності, государя свого милостивого, та власної вітчизни, відступаючи від усіляких сторонніх протекцій[85], через те його королівська величність, государ наш милостивий, і всі стани коронні та Великого князівства Литовського, все, що Господь Бог наобидвабіч попустив, з огляду на загальні гріхи перед його святим маєстатом, покривають вічною амністією, тобто вічним забуттям із утвердженням усякого чину людей, від найменшого до найбільшого, нікого не виключаючи; як і з-поміж Запорозького війська, так і зі стану шляхетського, урядників і рядових людей, тим усім цілком, котрі в будь-який спосіб при вельможному гетьманові, померлому й теперішньому, лишаються, не будуть шукати жодної відомсти ні маєстат государський, ані сенат, ані вся Річ Посполита, нарешті, і ніхто із приватних супроти них і кожного зосібна, від найбільших до найменших, але всілякі незадоволення і те все, що тільки в час війни діялося багато з обох боків, доброю волею собі відпустивши серцем християнським під свідченням страшного Бога, ніякого один до одного, ані явного, ані таємного не мають замислювати відомщення та підступів, не зваблюватися жодними дозволами, коли б захотіли чинити секретні умисли, звільняючи від присяги.

Над те кадуки всілякі [тобто декрети будь-які та права, дані в час війни], як під тими, котрі є з-між Запорозького війська, а також і під шляхтою, які були при вельможнім гетьмані, війську Запорозькому та під шведами, випрошені від будь-кого і дані від початку війни, без жодного винятку, цілком усі та всякі зосібна знищуються, і публічним правом знищені будуть так, щоб вони не учиняли нічиєї шкоди і власних дібр, а коли десь які зголосяться, то щоб їх знищити, і їх мають викинути з книг, і тих добр дозволяється вільне посідання їхніх власних господарів, а захищати того кадуками не мають під винами інфамії[86]. А оскільки, як сама сила, так і слово самої амністії має бути утверджено, а добра і персони всякого чину людей відновлюються у первісний стан і до того ж таки з’єднання, згоди, любові, права государя, як було перед війною, повертаються, через те застерігається, аби хтось не осмілився це святе з’єднання руйнувати публічно й приватно, в бесідах комусь смів виговорювати бунт, такий, як насильник і руйнівник договорів, має бути підлеглий винам, і в тому, коли б трапився привід до охорони пороку, має чинитися належне розслідування з обох боків.

Уся Річ Посполита народу польського і Великого князівства Литовського, і Руського хай буде відновлена в першобутті так, як була перед війною, тобто щоб ці народи в межах своїх і свободах залишалися непорушені, як були перед війною, і за правами, описаними в радах, у судах і вільному виборі государів своїх та великих князів литовських та руських, а коли в потребі війни з іноземними государями щось постановлено щодо порушення кордонів та волостей тих народів, те має бути знищене й утверджене, а ті вищезгадані народи мають залишатися доброю волею при своїх свободах, як одне тіло однієї і нероздільної Річі Посполитої, без суперечок поміж себе щодо віри, але хто якого був віросповідання і є християнського, римського чи грецького, усіх у мирі та вольності залишають, хоч би які права і декрети як з очевидних суперечок, також і для докору були видані раніше, а в час війни правні розшуки.

Війська Запорозького має бути числом 30 тисяч чи як його вельможний гетьман на реєстрі подасть. Платного війська — десять тисяч, яке також, як і Запорозьке, під володінням того ж гетьмана має бути із податків, визначених на сеймі у воєводствах Київському, Браславському та Чернігівському та інших має роздаватися на те військо від Річі Посполитої.

Констистенція [тобто квартири] війську Запорозькому у тих воєводствах і добрах визначаються, в яких і раніше перед війною залишалися, які, вольності всілякі, надано привілеями найдавніших королів польських, утверджують, втримуючи їх при стародавніх вольностях та звичаях їхніх і їм нічого не тільки не забираючи, але ще всіляко утверджуючи силою, а понад те жоден державець добр королівської величності і староста, ані володар спадковий і дожиттєвий, ані їхні прикажчики, урядники та інші всілякі слуги ніяких податей із хуторів, козацьких сіл, містечок та домів не будуть витягати ніяким чином, але, як люди воїнські, мають бути вільні від усіх найбільших і найменших тягот, так і від усіх мит (пошлин) в усій Короні і Великому князівстві Литовському, так і від усіляких старост, володарів, державців та їхніх намісників мають вільно залишатися, але бути повинні під владою самого гетьмана військ руських; також усілякі напої, польові і водні ловитви та інші козацькі пожитки, за старими звичаями, мають залишатися вільні при козаках. Особливо ж, заради подальшого заохочення до служби його королівській величності, кого тільки буде подавати вельможний гетьман військ руських його королівській величності достойних клейноду шляхетського, тим усім без утруднень буде нобілітація з даванням усіляких вольностей шляхетських, однак так розглядаючи, щоб з усякого полку сто могло бути нобілітованих.

Жодних військ польських, литовських чи іноземних ніхто не має посилати у воєводства Київське, Браславське, Чернігівське, однак війська для платні, що будуть під владою гетьмана військ руських, мають вибирати хліб із добр королівських і духовних у згаданих воєводствах за ордерами від того-таки гетьмана руського. А коли б війна мала бути від кордонів руських і потрібна була допомога військ коронних, тоді такі помічні війська мають бути під рейментом гетьмана військ руських.

А для ліпшого цих пактів (договорів) утвердження і вірності гетьман військ руських віднині має бути до кінця життя свого гетьманом руським і першим сенатором у воєводствах Київському, Браславському, Чернігівському, а після смерті його має бути повне вибрання гетьмана, тобто чотирьох електів [кандидатів] виберуть стани воєводств Київського, Браславського, Чернігівського, з яких одного його королівська величність утвердить, не відчужуючи від того чину рідних братів вельможного гетьмана руського.

Менниця [тобто грошовий двір] для виготовлення чекану і всіляких грошей у Києві, чи де краще буде визначено, має бути влаштована.

Згідно такого союзу з королівською особою мають бути спільна рада і спільні сили супроти кожного ворога. Мають дбати ті три народи спільно усілякими способами, щоб вільна була навігація [водоплавання] Річі Посполитої на Чорнім морі.

Коли цар, його величність, московський не захоче повернути провінції Річі Посполитої, то всі сили, як коронні та Великого князівства Литовського, так і війська руські Запорозькі з’єднуватися будуть, і воювати їм під рейментом свого гетьмана.

Добра нерухомі й рухомі королівщини, так і суми грошові обивателів Руської землі, які хоч і були при Запорозькому війську, а тепер до вітчизни повертаються, конфісковані, мають бути повернені, і заслуги їхні у коронному війську та Великого князівства Литовського мають бути винагороджені і заплачені нарівні із заслугами військ коронних та Великого князівства Литовського.

І вже від цього часу гетьман із Запорозьким військом нинішній і той, що буде потім, залишивши всі сторонні протекції, не має їх більше шукати, але мають бути в підданстві й послушенстві найяснішого маєстату королівства Польського та його наслідників і всієї Річі Посполитої і будуть на вічні часи, однак не має те шкодити ні в чому братерству, постановленому із ханом, його милістю, кримським.

Жодних посольств від іноземних [володарів] приймати не має, а коли б які трапилися, буде їх відсилати до його королівської величності, також і військ сторонніх затягати і не буде жодного зношення мати із сторонніми на ушкодження Річі Посполитої, хіба за сповіщенням його королівської величності.

Осібно всім з обох боків духовним сповідання римського у воєводствах Київському, Браславському, Чернігівському, Подільському, також і у Великому князівстві Литовському і на Білій Русі, і в Сіверщині до біскупств, пробоств, каноній, плебаній і добр, що до них належать, також ченцям усім до костелів, кляшторів, добр і фундацій, як і світським з обох боків до добр наслідних, староств, державств і власних своїх дожиттєвих маєтків, закладених і які належать за іншим контрактом, які є у тих згаданих воєводствах і Великому князівстві Литовському, на Білій Русі і на Сівері, відчиняється безпечне повернення і вхід до володіння. Однак час повернення і того входу його королівська величність, погодившись із вельможним гетьманом запорозьким, має призначити, а спосіб входу чи вступу в добра має бути утриманий так, щоб кожен не повертався до власних своїх добр інакше, як за універсалом його королівської величності і вельможного гетьмана Запорозького війська, у чому має бути таємне знесення з обох боків. А для розгляду різних справ, як кримінальних, так і поточних, повинні мати в тих трьох воєводствах свій особливий трибунал, який самі собі влаштують, а окрім того, мають бути осібно Овруцьке й Житомирське судові староства. Для ліпшої ж вірності, оскільки гетьман із Запорозьким військом і відлучені воєводства всі інші протекції сторонніх народів відкинув, а добровільно, як вільні до вільних, рівні до рівних і чесні до чесних, повертаються, через те для певнішого утримання цієї нинішньої постанови дозволяє його королівська величність і Річ Посполита вільних печатарів[87], маршалків і підскарбих[88] із достоїнством сенаторським та інші чини народу руського, котрі згідно до роти[89] коронних урядників мають учинити присягу з доданням того пункту, що супротивного теперішньому постановленню нічого не будуть печатати, а, більше того, будуть застерігати, щоб цьому постановленню нічого супротивно не діялося через конституції чи сеймові декрети і задзвірні відтиски[90], універсали, привілегії. До чину і канцелярії тих печатарів належати будуть усякі тільки духовні дання, митрополії, єпископії, ігуменства та інші надання, котрих роздача належить його королівській величності, государеві нашому милостивому, у воєводствах Руськім[91], Київськім, Волинськім, Подільськім, Браславськім, Чернігівськім, також усі дання не лише духовні, але й мирські тільки у воєводствах Київськім, Браславськім, Чернігівськім, також і суди з місць королівських згаданих трьох воєводств і декрети всілякі задвірні та сеймові.

А коли щось вийде із канцелярії коронної чи Великого князівства Литовського супроти цього постановлення, то знищено має бути, і хто одержить такий привілей, той не тільки тратить привілея, але й має підлягати вині десяти тисяч коп литовських, щодо цього і суд призначається перед королівською величністю з особливого реєстру. Щоб із причини суперечки з боку підданих, обвинувачених у свавільствах, не приходило до нового замішання, всілякі процеси [вступлення у право] про представлення підданих до суду, сторони наїздів, убивств, шкод, заподіяних у час внутрішнього сум’яття, касуються земські, гродські, трибунальські навіть декрети, видані в тих справах на певних осіб, особливо у воєводствах Київському, Волинському, Браславському, Чернігівському. Із царською величністю московською, коли б королівська величність і стани коронні та Великого князівства Литовського приступили до постановлення договорів, має бути охоронена честь і сила нинішнього постановлення про вельможного гетьмана і Запорозьке військо.

Цю комісію їхня милість комісари і вельможний гетьман князівства Руського дійсною присягою утвердили так, як підписано роти присяг рукою їхніх милостей. А над те ця ж комісія утверджена буде персональною присягою із сенату через отця яснопревелебного, його милості архібіскупа гнєзнинського, коронного примаса, і його милість ксьондза біскупа віленського, також їхніх милостей панів гетьманів — чотирьох коронних та Великого князівства Литовського — і печатарів обох народів, і через маршалка кола посольського з боку кола рицарського на сеймі, котрий має бути скликаний якнайскоріше в присутності послів, відправлених од вельможного гетьмана і Запорозького війська, буде утверджена.

А що стосується присяги його королівської величності, государя нашого милостивого, то її за милістю своєю государською на покірне прохання Запорозького війська зволить учинити його королівська величність, і в тому їхня милість панове комісари обнадіюють.

Присяги полковників, сотників і всієї старшини Запорозького війська після сейму, на якому буде здійснене задоволення теперішньому постановленню, перед комісарами, до того визначеними, будуть виконані.

І щоб ця комісія мала вічну потугу й силу так, як у собі має від початку і до кінця, в право загальне, тобто в конституції, буде внесена, сеймом затверджена і за вічне й неодмінне право пошанована й утримана.

На булаву велику руську належати буде Чигиринське староство так, як зображено в привілеї покійному шляхетному Богдану Хмельницькому, даному від його королівської величності, а гетьман військ руських має бути вільний від резиденції при його королівській величності.

Скликання воєводствам Київському, Браславському, Чернігівському після майбутнього сейму [дасть Бог] буде оголошене якнайшвидше від його королівської величності, государя нашого милостивого, універсалом.

 

Діялося, як вище згадано, в таборі під Гадячим, дня і року вищенайменованих.

 

Станіслав Казимир Беневський, каштелян волинський, богуславський староста його королівської величності і Річі Посполитої;

Людовик Казимир Євлашевський, каштелян смоленський, комісар його королівської величності і Річі Посполитої.

 

Іван Виговський, гетьман військ. Запорозьких, рукою власною і іменем усього війська

 

ПЕРЕЛІК ПУНКТІВ І ПОКІРНИХ ПРОХАНЬ, ЯКІ ПОДАЄ ЙОГО МИЛІСТЬ ЯСНОВЕЛЬМОЖНИЙ ГЕТЬМАН ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО РАЗОМ З УСІМ ВІЙСЬКОМ ЗАПОРОЗЬКИМ І НАРОДОМ РУСЬКИМ ЙОГО КОРОЛІВСЬКІЙ МИЛОСТІ І ВСІЙ РІЧІ ПОСПОЛИТІЙ

(ІВАН ВИГОВСЬКИЙ)

Від 1659 року

 

Пункт перший

Просить його милість пан гетьман з усім військом, щоб відповідно до Гадяцької комісії унія була скасована де-факто, грецька релігія заспокоєна і весь народ руський повністю втихомирений згідно з проведеним розслідуванням комісії, [результати] якого будуть перелічені нижче.

 

Пункт другий

Просить його милість пан гетьман з військом Запорозьким, щоб згідно з тою комісією повністю військо Запорозьке заспокоїти і задовольнити. Також аби було видано Декларацію щодо приєднання воєводств Руського, Волинського і Подільського до Руського князівства, тому що їхні милості панове комісари подали це [на розгляд] сейму, а також аби були виконані інші прохання самого війська Запорозького, які будуть перелічені нижче.

 

Пункт третій

Просить його милість пан гетьман з військом про шляхетський стан Руського князівства, щоб, згідно з Гадяцькою комісією, весь час надавали людям грецької віри всі [становища] від найвищого сану аж до найменших посад. Особливо ж, щоб амністія, гарантована Гадяцькою комісією, записана в дуже двозначній формі, була здійснена як для війська Запорозького, так і для шляхти в Короні та Великому Литовському князівстві.

 

Пункт четвертий

У зв’язку з тим, що руська шляхта вельми зубожіла і, хоча б роздавалися якісь посади, не може з гідністю виконувати своїх обов’язків, тому просить його милість пан гетьман з військом Запорозьким, щоб маєтності його королівської милості і Річі Посполитої, як нижче було сказано, були впорядковані й потім розподілялися на вічні часи. При тому ще просить, щоб установлення судів того ж князівства відбулося, згідно з Гадяцькою комісією, відповідно до нижчеперелічених вимог.

 

Пункт п’ятий

Просить його милість пан гетьман з військом Запорозьким, щоб всі ухвалені [раніше] постанови для військової влади на Україні про військову дисципліну було зібрано разом й щоб було надано повну владу його милості пану гетьманові за прикладом святої пам’яті покійного пана Яна Замойського, великого гетьмана, а також обмірковано було все необхідне для війни, згідно з вимогами, які нижче будуть перелічені, тому що в Гадяцькій комісії це гарантовано в багатьох місцях.

 

Пункт шостий

Просить його милість пан гетьман з військом Запорозьким, щоб усі приватні претензії як його милості пана великого гетьмана, так і польного запорозького, як теж і третього брата і його милості пана київського підкоморія[92] щодо його інтересів, а також інших осіб, про яких писав його милість пан гетьман до його королівської милості і про яких записано в інструкціях, було доведено до щасливого здійснення згідно з нижчеподаним реєстром та, врешті, щоб усе те, про що говориться в Гадяцькій комісії, збереглося. Військо Запорозьке просить одночасно, щоб доповнення Гадяцької комісії як щодо справи і особи його милості пана гетьмана війська Запорозького, так і його милості пана підкоморія були виконані.