Пункти супліки, послані Через антона ждановича, полковника київського, до польського короля

Від червня 1653 року

 

1. Після Білоцерківських пактів ми були готові жодною мірою не порушувати постановленого миру, відтак тих, котрі з нашого боку до його порушення дали найменшу оказію, суворо на горло скарали, а саме Гладкого, Мозиру[32] та інших, тільки ж їхні милості пани Войнилович, Маховецький[33] та інші, котрі за розпорядженням його королівської милості залишалися на Задніпрі супроти волі його королівської милості, напавши на людей, обезпечених миром, немало їх позабивали і кров невинну пролили, а інші села й містечка вогнем та мечем знесли. До того ж небіжчик, його милість пан Калиновський[34], як ми про те певні документи дістали, з’єднавши війська, як міг, і ставши обозом, мав інспіративно на нас напасти. А ми, запобігаючи тому, чіпати військ його королівської милості не мислячи, не йшли вглиб, а назад повернулися[35]. Що ж відтак, з Божого допусту, сталося, просимо, аби ваша королівська милість зволив нам вибачити.

 

2. Після такого річного розруху, при бутності його милості пана Зацвіліховського[36], чекали ми на милостиву від його королівської милості декларацію й комісію, замість якої їхні милості пани Чарнецький та Маховський, напавши, немало міст знесли і людей невинних побили[37]. Цьому ми запобігаючи, також бачачи упадок господарства [Волоського], рушили були до волоського кордону, але, побачивши, що все там заспокоїлося[38], не чинячи жодної шкоди в державі його королівської милості, уступилися і чекали на милостиву декларацію від його королівської милості та Річі Посполитої.

 

3. Просимо принижено, щоб на потім у подальші часи його королівська милість зволив нас утримати згідно Зборовських пактів війську Запорозькому, не чинячи нічого супротивного вірі й вольностям, і коли б його королівська милість їхніх милостей панів комісарів до Паволочі або до Білої Церкви в малій асистенції, не зближуючись із військом, зволив наказати до нас виправити, то з ними достатньо про все порозуміємося. Церкви наші руські й монастирі аби залишилися згідно прав при добрах і давніх фундаціях, а унія, як у Короні, так і у Великому князівстві Литовському, щоб була знесена — принижено його королівську милість просимо, а ми на всіляку відомість од його королівської милості під Білою Церквою очікуватимемо. Просимо, аби не затримував посла нашого його королівська милість, пан наш милостивий, а через милостиву панську ласку зволив відправити. Коли б не було ласки його королівської милості та всієї Річі Посполитої, тоді б якщо його королівська милість наказав наступати на нас, то ми вже боронитися не будемо, бо не бажаємо більше розливати крові, але всі всілякими способами про своє здоров’я будемо гадати. А коли б у чомусь цим простим нашим писанням образили маєстат його королівської милості, то покірно просимо, аби його королівська милість, як людям простим, вибачивши, панською своєю ласкою зволив подати нам мир.

 

Богдан Хмельницький, гетьман його королівської милості війська Запорозького.

ДОГОВІРНІ СТАТТІ ІЗ РОСІЙСЬКИМ ЦАРЕМ ОЛЕКСІЄМ МИХАЙЛОВИЧЕМ

Від 13 березня 1654 року

 

[7]162 року[39], березня в 13 день, государ цар і великий князь Олексій Михайлович, усієї Росії самодержець, указав бути на казенному дворі у бояр: у боярина й намісника казанського у князя Олексія Микитича Трубецького, у боярина, намісника тверського, у Василя Васильовича Бутурліна, в окольничого й намісника каширського у Петра Петровича Головіна, у думного дяка у Алмаза Іванова запорозьким посланникам Самійлу Богданову та Павлу Тетері[40] з товаришами.

І бояри та думні люди говорили посланникам: будучи у великого государя нашого, царя і великого князя Олексія Михайловича, всієї Росії, у його царської величності, ви, посланники, били чолом щодо тих справ до великого государя нашого, його царської величності, про які вам бити чолом наказали гетьман Запорозького війська і все військо Запорозьке. І великий государ наш, його царська величність, звелів од вас ті справи вислухати своїм, царської величності, ближнім боярам: боярину і наміснику казанському князю Олексію Микитичу Трубецькому, боярину й наміснику тверському Василю Васильовичу Бутурліну, окольничому й наміснику каширському Петру Петровичу Головіну, думному дяку Алмазу Іванову, і щоб ви зголосили про ті справи, про що бити чолом через вас вам наказано нам, боярам і думним людям царської величності.

 

1. Спочатку зволь, твоя царська величність, підтвердити права та вольності наші військові, як споконвік бувало в Запорозькому війську, щоб своїми правами судилися і вольності свої мали в добрах і в судах, щоб ані воєвода, ані боярин, ані стольник у суди військові не вступався, а щоб від старших своїх аби товариством суджені були, і де три чоловіка козаків, там два третього мають судити.

Під цією статтею помітка дяка Алмаза Іванова: «Цій статті указав государ і бояри приговорили: бути так за їхнім чолобиттям».

 

2. Військо Запорозьке в числі 60000 щоб завжди було повне. Указав государ і бояри приговорили: бути за їхнім чолобиттям 60 000 чоловік із тим, щоб гетьман велів козаків розібрати невдовзі та й списка їм учинив за своєю рукою для його царської величності.

 

3. Шляхта, яка в Малій Росії є і віру вчинила за непорочною Христовою заповіддю тобі, великому государю нашому, твоїй царській величності, щоб при своїх шляхетських вольностях пробувала, і поміж себе старших на уряди судові обирала, і добра свої та вольності мала, як бувало при польських королях, щоб інші, побачивши таке ударування твоєї царської величності, схилялися під область і під кріпку та високу руку твоєї царської величності з усім миром християнським. Суди земські та ґродські мають відправлятися через тих урядників, яких вони самі собі добровільно виберуть, як було до цього. Також шляхта, яка казну свою мала за кріпостями на маєтностях тоді й тепер, щоб їм виплачено було чи на маєтностях доволодіти дано.

Цій статті указав государ і бояри приговорили: бути за їхнім чолобиттям.

 

4. По містах щоб урядники на те достойні обиралися із наших людей, які мають, як піддані твоєї царської величності, все справляти та урядувати і віддавати належний прихід по правді в казну твоєї царської величності.

Указав цар і бояри приговорили: бути за їхнім чолобиттям, а бути урядниками: війтам, бурмистрам, райцям, лавникам і грошові доходи, і хлібні, і всякі на государя збирати їм і віддавати в государеву казну тим людям, яких государ пришле, і тим людям для тієї збірної казни государ пришле над тими збирачами доглядати, щоб чинили по правді.

 

5. На гетьманську булаву щоб було надано з усіма приналежностями Чигиринське староство, що і нині для цього уряду пробувало. Указав государ, і бояри приговорили: бути за їхнім чолобиттям.

 

6. Боронь Боже смерті для пана гетьмана, але оскільки кожна людина смертна, без чого не може бути, то щоб Запорозьке військо саме з-поміж себе гетьмана вибирало і його царській величності звіщало, аби те було не в докуку його царській величності, оскільки то давній звичай військовий.

Государ указав, і бояри приговорили: бути за їхнім чолобиттям.

 

7. Маєтків козацьких щоб ніхто не відбирав, ті, котрі землю мають, то щоб добровільно мали, як і всі пожитки з тих земель при тих маєтках. Удів, котрі залишилися після козаків, щоб діти такі ж вольності мали, як предки та батьки їхні.

Бути за їхнім чолобиттям.

 

8. Писарю військовому щоб за милістю його царської величності одна тисяча золотих для підписків, також і млина для прохарчування, бо великі витрати має.

Бути за їхнім чолобиттям, давати із тамтешніх доходів.

 

9. На кожного полковника щоб по млину було через те, що великі витрати мають, але коли буде милість твоєї царської величності, то й більше того, чим твоя царська величність ударувати зволиш.

Государ ударував за їхнім чолобиттям.

 

10. Також і на судей військових по 300 золотих і по млину, а на писаря судейського по 100 золотих.

 

11. Також і осавулам військовим та полковим, що на послугах війська завжди перебувають і хліба сіяти не можуть, щоб по млину їм було, просимо твою царську величність.

Государ ударував за їхнім чолобиттям.

 

12. На чинення військового спорядження, і на пушкарів, і на всіх людей робітних для спорядження просимо твою царську величність свого милостивого розгляду, як узимку, так і на станах; також і на обозного 400 золотих.

Государ ударував, звелів давати із тамтешніх доходів.

 

13. Права, надані з віків од князів та королів як духовним, так і мирським людям, щоб ні в чому не були порушені.

Государ указав, і бояри приговорили: залишити права духовні та мирські без усякого порушення. Митрополиту ж київському, також і іншим духовним Малої Росії бути під благословенням святійшого патріарха московського, а в права духовні патріарх вступати не буде.

 

14. Посли, які відвічно з чужих земель приходять до Запорозького війська, щоб тих, які на добро були б пану гетьману і Запорозькому війську, вільно приймати і щоб це не було в докуку його царській величності, а коли б що було супроти його царської величності, то маємо ми звістити його царську величність.

Государ указав, а бояри приговорили: послів із добрими ділами приймати й відпускати, а на які діла приходили і з чим були відпущені, про те писати до государя. А які посли прислані будуть від когось із супротивним ділом, то тих затримувати і писати про них государю і без государського указу їх не відпускати. А з турським султаном та польським королем без государевого указу не зсилатися.

 

15. Як у інших землях данина віддається за раз, воліли б так і ми, щоб у відомій ціні давати від тих людей, котрі твоїй царській величності належать. А коли б інакше бути не могло, то на жодного воєводу не дозволяти, і про те домовлятися, хіба було б вибрано воєводою достойного чоловіка із тутешніх людей, має він ті всі доходи віддавати по правді його царській величності.

Цій статті государ указав і бояри приговорили: бути за тим, як вище написано: збирати війтам, і бурмистрам, і райцям, і лавникам та й віддавати в государську казну тим людям, кого государ пришле, а тим людям над збирачами наглядати, щоб чинили правду.

 

16. А тут про те мають посланники наші домовлятися, що коли б воєвода, наїхавши, почав ламати права і якісь чинив установи, то те мало б бути з великою докукою, оскільки вони до іншого права не можуть швидко звикнути і тягот таких не можуть зносити. А коли будуть старші із тутешніх людей, то справлятимуться відповідно тутешніх прав та уставів.

Бути урядникам із того війська; права та вольності доглядати їм.

 

17. Передоцім од польських королів ніякого гоніння на віру та вольності наші не було; завжди ми, [люди] всілякого чину, свої вольності мали, через що ми й вірно служили. А тепер, за наступом на вольності наші, примушені були піддатися його царській величності, під кріпку та високу руку. Старанно просити мають посли наші, щоб привілеї його царської величності нам на хартіях дав писані, щоб на вічний час непорушні були. А коли те дістанемо, ми самі поміж себе роздивимося: хто козак, той вольність козацьку матиме, а хто орний селянин, той буде повинність звичайну віддавати його царській величності, як було й перед тим. Також і на людей усяких, які є піддані його царської величності, [подати], на яких правах та вольностях мають бути.

Государ указав, і бояри приговорили: бути за їхнім чолобиттям.

 

18. Мають згадати про митрополита, як будуть розмовляти, і щодо того послам нашим дали ми усного наказа.

Государ указав, і бояри приговорили: митрополиту й усім людям духовного чину на їхні маєтності, якими нині володіють, дати жалувану грамоту.

 

19. Також просити старанно мають наші посли його царську величність, щоб його царська величність рать свою швидко прямо до Смоленська послав, нітрохи не відстрочуючи, аби ворог не зміг оправитися і з іншими з’єднатися, тому що тепер війська у нужді і щоб ніяким їхнім [противенця] звабам не вірили, коли б те у чомусь почали чинити.

Указав государ, і бояри приговорили: про похід оголосити посланникам, що царська величність зволить на ворога свого, на. польського короля, іти сам, і бояр та воєвод послати з численними ратями, як просохне, коли будуть уже кінські корми.

 

20. І те надібне діло пригадати, щоб найманого люду тут, на рубежі від ляхів, для всілякої небезпеки було 3 000, чи як воля царської величності буде, навіть і більше.

Оголосити: люди ратні царської величності завжди на рубежі для України для забезпеки є і далі стояти будуть.

 

21. Був той звичай, що завжди війську Запорозькому платили; просити й тепер його царську величність, щоб на полковника по 100 єфимків, а осавулам полковим по 200 злотих, на осавулів військових по 400 злотих, на сотників по 100 злотих, на козаків по 30 злотих.

Відговорювати: великий государ, його царська величність, бажаючи задля християнської віри оборонити їх од гонителів і тих, котрі хочуть викоренити християнську віру Божої церкви, від латин, зібрав численні раті, і йде на ворогів, і свою государську казну для їхньої оборони роздав ратним людям численну. А коли був у гетьмана, у Богдана Хмельницького, государевий ближній боярин і тверський намісник Василь Васильович Бутурлін із товаришами, то говорив із гетьманом про число Запорозького війська. І гетьман казав: хоча число Запорозького війська й велике буде, а государ у тому збитків не матиме, тому що вони плати у государя просити не почнуть; і говорив гетьман при них, при судді та полковнику, тож їм про те казати не випадає.

 

22. Коли б мала вторгнутися орда, тоді від Астрахані та Казані треба на них наступити, також і донським козакам готовими бути, а тепер іще в братстві дати строку і їх не задирати.

Мовити: на Дон до козаків государеве повеління буде послано; а як тільки кримські люди задору якогось не учинять, то й на них не ходити, а коли задор учинять, то в той час государ укаже чинити над ними промисел.

 

23. Кодак-городок, котрий поставлений на рубежі від Криму, в якому пан гетьман там по 100 чоловік тримає і корми всілякі їм дає, то щоб і тепер його царська величність як кормами, так і порохом за нарядом зводив їх забезпечити; також і щодо тих, котрі за порогами коша бережуть, щоб його царська величність зволив виказати свою милість, оскільки не можна його, [Кодака], самого без людей залишати.

Про ту статтю царської величності милостивий указ буде потім, як про те відомо стане, скільки яких запасів у ті місця посилалося і скільки буде доходів у зборі на царську величність.

Понад те бояри говорили: коли які государські люди всяких чинів почнуть утікати у государеві черкаські городи та міста, то тих-бо розшуковувати, щоб віддавати.