Вимоги до шостого пункту відносно приватних претензій

 

І. Згідно з гарантією його королівської милості, пана нашого милостивого, переданою їхніми милостями панами комісарами гадяцькими відносно власних претензій, його милість пан гетьман з військом Запорозьким просить, щоб насамперед жодні маєтності і бенефіції світські й духовні нікому не давали без письмового дозволу його милості пана гетьмана Запорозького, і нинішні якщо хтось випросив під фальшивим приводом від його королівської милості, щоб геть усі публічною постановою були скасовані, про що вельми наполегливо просить його милість пан гетьман. Особливо ж просить його милість пан гетьман як особа, майже [цілком] пригнічена постійними воєнними труднощами в Україні, щоб жодні справи, чи то карні, чи цивільні, не був зобов’язаний особисто полагоджувати, а щоб виконував це і відповідав [за них] за посередництвом своїх урядовців у гродських судах і трибуналі, а також на сеймі при допомозі своїх слуг або урядовців.

 

II. Щоб якнайшвидше українські громадяни почали володіти маєтностями його королівської милості, які є в Україні, просить його милість пан гетьман з військом, щоб у Короні вакансії приділяли насамперед римо-католикам.

 

III. Його милість пан гетьман вважає, що страшна згуба Вітчизни прийшла не від чого іншого, як саме від того словечка «не позволяю», тому, вливаючись в єдине тіло Річі Посполитої, завчасу протиставляємося такій великій небезпеці; [пан гетьман] просить, не порушуючи вольності, такого поліпшення, щоб вирішувала більшість трибунальським способом. А коли б хтось захотів захопити її, [Вітчизни], добро і цим займатися, тоді й ця більшість має вирішувати, крім [таких ситуацій], коли весь народ буде проти.

 

IV. Щодо Любомля і Бара, то його милість пан гетьман уклінно просить його королівську милість і Річ Посполиту, щоб ці маєтності, беручи до уваги вимоги всіх польських законів, чого приклад дав святої пам’яті небіжчик Ян Замойський, затверджено постановою.

 

V. Його милість пан гетьман подає окреме своє покірне прохання про його милість старого свого батька[103], про його милість пана Данила і про його милість пана Костянтина Виговського — рідних своїх братів, щоб зі своєї щедрої і панської ласки їхня королівська милість зволила обдарувати за їхнім станом і заслугами відповідним забезпеченням — з тих маєтностей Річі Посполитої, які, згідно з Гадяцькою комісією, після смерті теперішніх посідачів мають відійти до українних громадян. При цьому щоб і його милість пана київського підкоморія[104], згідно з Гадяцькими угодами і поданою підтримкою його милості пана гетьмана, милостиво зволив заспокоїти. Подає також своє прохання і за пана Юрія Хмельницького.

 

VI. Окремо його милість пан гетьман подає своє прохання про всіх своїх родичів, особливо про його милість отця Гунашевського[105], а також про всіх, про кого писав листи до його королівської милості, щоб їхня королівська милість задовольнила їхні приватні претензії, особливо його милість пана Прокопа Верещаки[106], прикордонного чернігівського комірника як давнього вірного слуги їхньої королівської милості.

 

VII. Щоб великий гетьман Великого Руського князівства призначав польного, а після смерті великого — спадщину щоб брав польний також на вищеназвані староства; на маєтностях Річі Посполитої могло б формуватися також і воєводство Запорозьке.

 

VIII. Усі заслуги його милості пана Григорія Гуляницького[107], наказного гетьмана Сіверського — високі й гідні заслуженої нагороди їхньої королівської милості, пана нашого милостивого, — про нього просить його милість пан гетьман, щоб за свої заслуги разом з усіма сотниками і своєю черню був нагороджений.

 

IX. Достойні цього заслуги світлого князя його милості Богуслава Радзивілла, конюшого Великого Литовського князівства, які засвідчував він самому його милості королеві та Річі Посполитій, а ще його предки дуже заслужилися Богові й вітчизні, щоб усебічно його милість король і Річ Посполита задовольнили всі ті його претензії, які належні рангові прав та привілеїв його милості князя.

 

X. Просимо, щоб його милість пан Гаврило Гулевич, хорунжий чернігівський, був повністю відновлений [в правах], а також пан Олександр Чаплич-Кісельницький[108] і всі, хто під час цього фатального нещастя Республіки провинився перед Богом і Батьківщиною, тішилися батьківською ласкою його королівської милості і материнською любов’ю Річі Посполитої.

СТАТТІ, ПРИСЛАНІ КНЯЗЮ ТРУБЕЦЬКОМУ[109]

(ЖЕРДІВСЬКІ СТАТТІ)

(ЮРІЙ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ[110])

Від 1659 року

 

1. Як за славної пам’яті небіжчика пана гетьмана війська Запорозького Богдана Хмельницького, постановлено в Переяславі і виконано присягу[111], щоб з обох боків було так, і тепер-таки ті ж права, привілеї та вольності всілякі, надані на той час від його царської величності, не були відмінені і ні в чому не порушені.

 

2. В Україну, у війську Запорозькім, по всіх містах як на тому, так і на цьому боці Дніпра щоб воєвод до міст не було наслано, тільки в одному лишень Києві, як за славної пам’яті небіжчика, пана Богдана Хмельницького, було, так щоб і тепер щоб залишилося, а в наших замках та містах аби жодного воєводи й раті наслано не було, а ратні люди, які б у посилках до нас мали б приходити, щоб були у завідуванні запорозького гетьмана.

 

3. Без гетьманського відома та всієї старшини, також без підпису гетьманської руки й притиснення військової печатки жодні листи не мали б прийматися у його царської величності від Запорозького війська при ласці[112].

 

4. Щоб одного гетьмана всі полковники й полки з обох боків Дніпра мали за гетьмана й віддавали йому, як старшому, належне послушенство.

 

5. При обранні гетьмана аби нам самим, як старшим, так і меншим, щоб вільна була елекція, кого військо вподобає, до якої, опріч наших людей, аби ніхто не належав. А новообраний гетьман за відомом усієї старшини та черні до його царської величності має висилати на підтвердження своїх послів. І це не має бути заборонено від його царської величності.

 

6. Щоб полковники як перебували по всіх українських містах і яку владу належну у війську мали, так і тепер аби по тих-таки містах неодмінно залишалися і ні в чому ні від кого жодної перешкоди не виносили, передусім у Києві, і в Старому Бихові[113], і будь-де.

 

7. Послів од усіх земель чужоземних аби було вільно приймати і відправляти від нас; списки із грамот, з якими посли приходитимуть, достеменно списані слово в слово, буде послано до його царської величності.

 

8. Усяким у ряді людям, тепер і напотім, які залишаються у Запорозькому війську, особливо шляхті, як перед тим здавна бувало, так і тепер, аби, за відомом пана гетьмана запорозького і під його судом, вільними залишатися при їхніх власностях і жодних не відносити труднощів, а в правах своїх утиску.

 

9. З довкільними землями, а особливо з ляхами, татарами і шведами та іншими, коли будемо приходити до згоди та миру його царської величності, щоб і наші всього війська вислані комісари при тому були з ними і, повагу свою маючи, могли видавати вільного голоса[114].

 

10. Права та вольності і надання від великих князів руських та їхніх милостей королів польських і панів благочестивих всякому стану, духовному та світському, подані здавна і тепер, аби свою вагу мали і ні від кого, як світські, так і духовні, не були порушені.

 

11. Що тільки в тому часі з Божого попусту і вимислів переступних людей діялося й сталося, аби те у вічну непам’ять і забуття було віддано і ні на кому із війська Запорозького не опитувалося.

 

12. Архієпископ, митрополит київський, галицький, юксар[115] константинопольський з усіма єпископами, архімандритами, ігуменами та всім духовенством, законним[116] і світським, старшим та меншим, із монастирями та церквами, які є в нашій Малій Росії, як перед тим здавна, до святійшого і славетного патріарха константинопольського щоб належали і послушенство йому віддавали, так і тепер, щоб при тій звісній вольності цілком і непорушно залишалися, а не примушувалися ні від кого іншого до неналежної зверхності та послушенства[117].

 

13. Після смерті будь-якого митрополита аби було вільне обрання іншого київського митрополита або якогось іншого владики, як здавна завсігди їхня милість отці єпископи, архімандрити і все духовенство, котрі є в нашій Малій Росії, разом із світською старшиною і нашим народом [чинили].

 

14. Школи всіляких мов для навчання дітям у Малій Росії аби могли будь-де вільно пробувати, як у Києві, так і будь-де по містах, як будь-де на цьому боці Дніпра, так і на тому, коли б хто захотів школи або монастиря фундувати за відпущення гріхів своїх, щоб те вільно було і ні від кого не заборонялося.