ТОП 10:

ПРОХАННЯ І МОЛІННЯ КОЗАЦЬКІ, УЧИНЕНІ ДО ТУРСЬКОГО СУЛТАНА ВІД ГЕТЬМАНА ДОРОШЕНКА



 

1. Ми готові воювати з усяким неприятелем твого повелительства, а на затвердження цих договорів послано було посла, чауша, в літо від Різдва Христового 1668, в 10 день серпня.

 

2. За договором і установленням, які були в час Богдана Хмельницького, гетьмана, те ж хоче й Петро Дорошенко, гетьман, разом із послами, посланими до султанської величності, тобто: хай утвердить такі примирення і установлення, раніше мовлені, бо й він сам завжди готовий стати супроти всякого неприятеля султанської величності, коли буде нужда й потреба.

 

3. Того просимо, щоб раті, які повинуються султановому повелительству, тобто кримські, черкаські, нагайські, також і буджацькі й інші такі ж, котрі мають приходити в нашу поміч і в посіб’я, хай будуть під владою й керівництвом нашого гетьмана, а потім його наступників через те, щоб ті раті слухали гетьмана і купно із козацьким військом, коли буде потреба, змогли находити й нападати на неприятельські міста чи обороняти нас.

 

4. На утвердження цього прийму я, гетьман, і все козацьке військо знамено, також булаву і знамено, що його турки звуть туї.

 

5. Коли ж зволить такими знаменами нас пошанувати й ударувати, султан оттоманський не захоче через те гадати, що ми є піддані й (вельми уярмленні, чи данники, чи будь-яким податям повинні, але від усіх податей вільні і від усіх тяжких уярмлень жорстокості бажаємо бути відсуджені. До тога жадаємо, щоб гетьмана не переміняти, його ж Запорозьке військо собі вибере, і замість нього іншого не ставити, але тільки нехай оті знамена воїнські будуть для ознаменування і свідчення правдивого приятельства та згоди козацьких військ із оттоманською міццю й татарами — хай будуть готові перед нашим гетьманом у будь-якій війні, що буде супроти козацьких недругів, чи султанських, чи супроти татарських.

 

6. Коли султанові раті чи татарське військо прийдуть на поміч козакам і виходитимуть для посіб’я їм у вітчизну та країни їхні і до міст на відвернення неприятельської сили, не хочемо, щоб вони будували свої молитовні храми, шо звуться мечеті, ані будь-які будови, котрі шкодять християнській вірі, також, де є руські церкви, щоб не могли їх розоряти і грабити, аби потім побудувати свої. До того, коли будуть козаки пошановані султанськими знаменами, ті ж таки знамена нехай шанують і турки, а в честь і любов тих знамен не зможуть грабити чужих маєтків і міст палити і нікого чоловічої та жіночої статі із козацького роду полонити і в царське місто Константинопольське відводити, а хто дерзне те вчинити, то покарати смертю, знищивши той рід, котрий буде супротивний роду козацького війська.

 

7. Війська, що приходитимуть із Волох та Мултян пособити нам, хай не зможуть марноти творити всім тим містам, монастирям, церквам, які є під гетьманською владою; священики, які живуть у нашій землі, нехай будуть у мирі, і без жодного страху, і без боязні та жаху, щоб пробували подібно всі, котрі хиротонію приймають од патріарха царгородського, а живуть у Києві та Галичі[129], щоб ними свій митрополит правив і рядив.

 

8. Щоб наш гетьман завжди був утверджений у своїй достойності аж до останнього дня життя свого так, щоб його ніхто не міг із султанової влади перемінити і з престолу його не скидати. Знову-таки, коли козаки, які з нами не годяться, почнуть творити зібрання і стануть супроти нас творити підступи та сітки зваб, хай не зможуть собі поставити іншого гетьмана через те, що ми вельми задоволені є і щирість маємо до панування цього гетьмана і згодні однодушно йти на супротивників наших аж до останньої відомсти.

 

9. А оскільки руський народ тепер розвівся[130], коли б поляки взяли думку, щоб не віддати їм Києва, а казали те все турку і до нас мали своє незакрите серце — та світла справа нехай іде в різні країни людей[131], а тримати ту ж таки віру з греками не тільки в тих країнах, але і в інших межах і границях, тобто з однієї сторони — Перемишля, Самбора, і від міста Києва, і далі на двісті миль; з другого боку від ріки Вісли, а інші — з третього боку, тобто від гетьмана; і з четвертої сторони — від Севська та Путивля — всі тут є козаки. Сподіваємося, що й усі в малому часі це установлення приймуть і будуть із нами згодні — це подбає з великим старанням, з Божою поміччю, учинити гетьман наш, щоб інші звільнилися від уярмлень, які їх тримають і під ігом найбіднішим; коли ж вони привернуться до нашої влади, величезне створимо старання — нехай і ті не творять ніякого підступу й пагуби супроти султана й татарського хана. Одначе, оскільки нам такі численні не повинуються, але чи полякам, чи москві підданствують, чи від своїх царів переконані, а більше грошима схилені, коли чинитимуть марноту людям турського повелительства чи супротивлятимуться ордам кримського хана, обіцяємо з ними нічого не діяти, а від співдружності із ними ухилятися і від дружби з ними хоронитися, а як на супротивника оттоманського султана поставати однодушно разом із гетьманом, щоб заради султана оттоманського помститися — як супротивників їх поб’ємо, сильно на них наступаючи.

 

10. Бажаємо до того, щоб не було находу і грабунку від тих, що довкола нас, підданих міст та меж турського султана, за велінням підданих, як у місцях, що є біля ріки, названої Деркус, так і тих, що поблизу Буга, на тих місцях, що поблизу Сочави, де нам фортеці ніяк не творити, ані сторожі не тримати.

 

11. А оскільки руський народ не знає жодної мови, окрім природної, старанно молить наш начальник і пан, щоб після повернення послів од султанської величності грамоти писалися до гетьмана і до всього козацького війська чи по-польському, чи по-грецькому; знову-таки, посли, що приходитимуть у наші краї, хай цілком говорять руським діалектом.

 

12. Просимо царської величності, щоб після смерті теперішнього царгородського патріарха, що зветься Методій, аби ніхто не став наступником, хіба той, що його архієрейський собор разом із кліриками виберуть, і такому в жодному разі не бути зміненому, а сидіти на престолі аж до останнього в своєму житті дихання. Це учинення хай цілим залишиться і для майбутніх патріархів. Коли ж хтось із архієреїв чи з кліриків дерзне заколочувати й скидати правдивого патріарха і посміє зійти на престола патріаршого чи через золото, чи дари, — такі люди, які знайдуть і триматимуть чужу річ, кріпко й сильно нехай будуть скарані.

 

13. Коли прийде час воювати із яким-небудь неприятелем і прийдуть звідусюди на поміч турські війська до нас, у нашу країну, не мають жити по селах та містах за своїм бажанням і вподобанням і щось насиллям брати, але хай живуть у місцях, їм призначених, і хай пробувають у них задоволені харчем та оброком, від нас дозволеним. Це саме зберігатимуть і наші козаки, коли підуть, покликані бувши на поміч султану, як є, — нехай задоволені будуть тим, що вільно зволяється.

 

14. Коли котрий козак судитиметься із турком, як винний буде турченин чи козак, усяк має судитися перед своїм старшиною і від нього караний бути у міру свого переступу. Коли ж хтось невинним виявиться, то щоб був вільно відпущений.

 

15. Нехай не учинить султан турський миру, ані хан татарський, із порубіжними і близькими володарями, а передусім із королем польським і з царем московським, союзу дружества нехай не творить без відома та згоди нашого гетьмана і всього козацького війська; нехай не будуть такі договори, як на війну, так і на мир схильні, без відома обох країн та дозволу. Коли ж турський султан чи татарський хан постановить мир і довершить договір чи вдома, чи в полі із козацькими неприятелями чи на марноту Запорозького війська, то явно зголошуємо, що наш гетьман такий мир матиме у ніщо, як нам шкідливий і пагубний. Так само відтак, щоб був мир твердий і постійний, є потреба, щоб той був із явною відомістю гетьманською і Запорозького війська, бо коли козацькі раті приймуть якусь марноту і сліпо постраждають од своїх супостатів, випаде потреба вдіяти відомству Запорозькому війську, так само й турському на скоєну образу без будь-якого розору нашого прийнятого миру, оскільки воістину обидва боки з’єднані навзаєм і єдиним тілом учинені супроти своїх недругів.

 

16. Завершення насамкінець хай буде таке: коли турський султан і татарський хан цієї постанови нашої прийняти не захочуть, але всеконечно замислять вчинити нас підданими й данниками цілковитими і все захочуть валити, гетьмана проганяти за своїм зволенням та іншого на його місце наставляти, монастирі й церкви наші розоряти і нові мечеті зводити, і наших митрополитів переміняти, і данини від них вибирати, і з їхніх престолів скидати, податі від нас, русі, вишукувати та інші всілякі наклади, уярмлення, забираючи коні, воли та інші речі їстівні, ячмінь, овес та дрова чи будь-яку іншу річ і найменшу коли насиллям візьмуть, то тим приязнь нашу відкинуть і спротивляться нашим оцим статтям. Тоді ж бо гетьман і Запорозьке військо подбають, щоб іншим якимсь способом помислити про себе, міста свої зберігаючи і тримаючи під владою й пануванням своїм вільними, вільними і від усіляких уярмлень у всьому, а ніяк не змінно, однак ніколи супроти султанової величності не воюючи, ані рук наших не підносячи за неприятельським звичаєм, хіба раніше будемо переконані і примушені від турського і татарського війська.

 

17. Коли військо Запорозьке захопить якийсь певний град чи місто із поміччю турського війська, те взяте місто нехай буде під областю гетьмана і Запорозького війська; ніякої там не залишати сторожі і не творити турської фортеці.


НАКАЗ ІЗ СТАТТЯМИ ПОСЛАМ У МОСКВУ (ДЕМ’ЯН МНОГОГРІШНИЙ[132])

Від 1 січня 1669 року

 

Наказ до нашого великого государя, його царської пресвітлої величності, від нас, гетьмана війська вашої царської величності Запорозького Сіверського Дем’яна Ігнатовича, від обозного, судей, полковників, осавулів, сотників і всього Запорозького війська і православного народу малоросійського християнського, послам нашим: обозному Петру Михайловичу Забілі, осавулу Матвію Микитовичу Ґвинтовці, судді Івану Домонтовичу, генеральних військових: отаману городовому чернігівському Станіславу Коханенку, Теодору Ходневичу, судді полку Стародубського, Михайлу Рубцю, стародубському сотнику, Богдану Войтеховичу, підписку військової канцелярії, із товаришами, про що великому государеві нашому, його царській пресвітлій величності, маю добивати чолом і смиренно просити й молити, в теперішньому 1669 році, січня 1 дня, вручено й подано.

 

1. Спершу, як наші посли приїдуть до великого государя, його царської пресвітлої величності, в Москву, мають од нас, гетьмана війська його царської пресвітлої величності Запорозького Сіверського, від полковників ніжинського й стародубського[133], сотників, отаманів та всього війська Запорозького й народу православного християнського малоросійського всенародного найнижчий наш поклін до лиця землі великому государю нашому, його царській пресвітлій величності, припадаючи до ніг і престолу, смиренно, з усяким дбанням віддати, також його царському пресвітлому синклітові.

 

2. Потім великому государю нашому, його царській пресвітлій величності, мають бити чолом від нас, гетьмана війська Запорозького і всього народу малоросійського вірних підданих, за таку його пречисленну і невимовну отецьку милість, що, нам підданим своїм, найнижчим слугам, вини наші, як милосердний отець, милосердствуючи над нами, у вічне забуття та непам’ять зволив пустити і зволив прийняти до попереднього свого, царської пресвітлої величності, отецького, государського милосердя, щоб ті вини ніколи не були згадані. І на те смиренно б’ємо чолом великому государю нашому, його царській пресвітлій величності, припадаючи до лиця землі й до світлого престолу, всі із усім народом православним християнським, і молимо: змилуйся над нами, підданими слугами своїми, і [щоб] зволив тримати нас у неодміннім та милостивім ударуванні своєму, царської пресвітлої величності.

 

3. Бити чолом великому государю нашому, його царській пресвітлій величності, і просити мають од нас, Запорозького війська і від усього православного народу християнського малоросійського, щоб нас при давніх наших вольностях, нам, Запорозькому війську і всьому народу, наданих, а саме: як його царська пресвітла величність зволив надати й підтвердити славної пам’яті гетьману Запорозького війська Богдану Хмельницькому, так при них нас, слуг і підданих своїх, тепер зберіг і підтвердив, бо не за віщо інше Запорозьке військо починало часті розколи при великому государі нашому, його царській пресвітлій величності, тільки від того: коли після смерті Богдана Хмельницького гетьмани, які після нього наступали[134], для своєї честі і щоб собі примножити маєтки, війську Запорозькому умаляли вольностей, йдеться про Юрія Хмельницького, а по ньому інших гетьманів, а тепер усі мають бити чолом великому государю нашому, його царській пресвітлій величності, й просити, щоб нас при них зберіг і грамоту свою на ті вольності повелів дати.

 

4. Хоча в тих статтях славної пам’яті Богдан Хмельницький, гетьман війська Запорозького, і все військо Запорозьке добивали чолом великому государю нашому, його царській пресвітлій величності, щоб у стольних українських містах були воєводи із ратними людьми його царської пресвітлої величності на оборону від неприятелів, а саме: в Переяславлі, в Ніжині, в Чернігові[135], але вони замість оборони більшу нам пагубу і знищення нанесли і то в тій мірі, що ратні люди вашої царської пресвітлої величності у наших містах у бідних людей частими грабунками, пожежами і вбивствами до смерті і різними та всілякими мучительствами людям допікали, а над те до наших норовів та звичаїв не є звиклі. А коли на якому не є із ратних людей злодійських [когось] на покражі чи вбивстві піймають, відтак до тих-таки згаданих воєвод коли чолобитну подавали, а в чолобитній [прохання], щоб святу управу вчинили, то [вони] завжди протаювали і не чинили. Через це не від чого іншого ця теперішня війна почалася і зросла, тільки від того, та ще й змінник Брюховецький війну почав у той-таки час. Отож його царській пресвітлій величності, государю нашому, мають бити чолом від нас, Запорозького війська і від усього народу християнського малоросійського, щоб зволив ратних людей своїх із наших міст вивести і прямо на тому поставити, щоб ми в казну великого государя нашого, що доведеться у рік, з усієї України давали оброк через своїх людей, яких військо Запорозьке відбере ту казну збирати, а хто буде гетьманом у Запорозькому війську, має те відсилати в казну його царської пресвітлої величності, і те ще не в ці часи, але коли б Україна могла прийти до свого першого стану, щодо того у великих государів милості просити тому, бо ті воєводи, не зважаючи на постановлені статті, у козацькі права та вольності вступалися і козаків судили, чого ніколи в Запорозькому війську не бувало, а це в ці часи Запорозьке військо перетерпіло. А коли Запорозьке військо собі вольності матиме, ніколи не буде підлягати зміні й у постійності перебуватиме неодмінно й несхитно, якщо Запорозьке військо матиме собі вольність.

 

5. Бити чолом мають великому государю нашому, його царській пресвітлій величності, від нас, гетьмана, і від полковників, і від осавулів, сотників, отаманів, черні, і від усього війська Запорозького, і від усього народу православного християнського, щоб той наш прямий наряд[136], якого мали при своїх містах, куплений і завойований від лядського війська (а теперішнього часу його в нас воєводи в містах повідбирали), був нам повернений і відданий; і на те милосердний і милостивий отецький указ вашої царської пресвітлої величності щоб був до воєвод, смиренно просимо й молимо, припадаючи до лиця землі, щоб при нас був, а той наряд у нас не війною у нас забраний, але так, насильством, вони ж [наряди] завжди при війську малися.

 

6. За указом великого государя нашого, його царської пресвітлої величності, коли боярин, і воєвода, і намісник білогородський князь Григорій Григорович Ромодановський стародубівський із товаришами війною підходили під малоросійські міста, то в той час, як у Ніжинському полку, так і в Чернігівському і Стародубівському, багато полону набрали і з собою завезли до великоросійських міст різних людей статі чоловічої та жіночої, великого й малого віку, — і досі в полоні перебувають, і про те государю нашому, його царській пресвітлій величності, мають бити чолом і смиренно просити про милосердний і милостивий указ, щоб зволив розіслати скрізь грамоти своєї царської пресвітлої величності по містах, щоб на волю пускали, а тих невільників, що були в наших містах, відразу всіх до одного щоб повипускали.

 

7. Оскільки він, великий государ наш, його царська пресвітла величність, з превеликої своєї милості й отчого ударування до нас, підданих своїх, вірного війська Запорозького, за минулих гетьманів приобіцяв [...][137].

 

[10] [...] заслужені будуть, а гетьман і вся старшина військова стануть добивати йому чолом, світу, помазанику Божому, і грамоту свою причинну писатимуть, щоб по тому із превеликої своєї милості до того причислити, до тієї честі дворянської. А коли б гетьман і старшина визначили товариша, заслуженого в Запорозькому війську, котрий за здоров’я його, великого государя, свого здоров’я не жалітиме супроти всякого, що наступає, неприятеля і прямо стоятиме, то коли гетьман, і вся старшина, за його заслуги дасть йому млина чи село і універсала свого видасть на здопоможення, на рани і на всякі збитки з милості військової, і коли гетьман, і вся старшина, добиватиме чолом його царській пресвітлій величності про нього, що він є достойний, то щоб тих доходів заживав — просимо й молимо про видання грамоти великого государя нашого, його царської пресвітлої величності, щоб, за чолобиттям та заступництвом гетьманським, великий государ наш зволив видати свою грамоту, аби не тільки йому самому, але й жонам та дітям на вічність була видана, і про те просимо й молимо смиренно милостивого указу государя нашого.

 

11. У немалому смутку гетьман і все військо Запорозьке залишається, бо ваша царська пресвітла величність стольне, царське в минулі часи місто Київ, звідкіля на весь світ благодать Божа зросла й засіяла на тому місці, тепер зволили наново віддати й уступити його королівській величності[138], а на тому всій Україні й утвердження лежить і є, бо військо Запорозьке, як справа[139] тієї війни із його королівською величністю та з Річчю Посполитою [була], то ні за що інше почали воювати й битися, тільки за те, що його королівська величність хотіли Божі церкви на костели перетворити.

 

Але, о всесильний Боже! — не витерпівши їхніх замислів, за свою образу постав, послав і збудив Запорозьке військо, відтак і досяг того, що всіх ляхів з України вивели, що для всіх є достовірне і явне. Тепер же все духовенство Київського братства і все Запорозьке військо почули те, що конечно [Київ] буде відданий і відступлений його королівській величності, і вже на теперішньому сеймі постановили, що всі Божі церкви православні, що їх будував блаженної і святої пам’яті святий Володимир Великий із правовірними й православними великими князями, предками вашої царської пресвітлої величності[140], уже мають бути віддані і на костели перетворені, а святі й чудотворні мощі преподобних святих отців у Польщу порізну розвезені — постановили, через що, коли та чутка пройшла скрізь, вся Україна у немалому сум’ятті перебуває, і Запорозьке військо почало в тому сумніватися і печалитися, про що всі, припадаючи до лиця землі й пресвітлого престолу вашої царської пресвітлої величності із усім духовенством Київського братства, і від усього духовенства: архієпископів та єпископів, архімандритів та ігуменів, і всякого чину духовного й мирського, і війська Запорозького просимо й молимо: змилуйся, великий государю наш, ваша царська пресвітла величність, помазанику Божий, не подавай своєї отчини[141] у лядське іго, Божих церков, і святих, і чудотворних мощів преподобних отців, таж-бо ті ненастанно біля святого престолу молять всесильного Бога про змирення миру, і про святий спокій, і про тишу, за вашу царську пресвітлу величність, і за весь синкліт, і за нас, Запорозьке військо, ми ж за віру православну стоятимемо і не пускатимемо іновірних. Для цього, для ліпшого увірення, на свідчення того, яснопреосвященний в Бозі, превеликий його милість отець Лазар Баранович, архієпископ чернігівський, новгородський і всього Сівера, до преподобного в Бозі превеликого пана, отця Інокентія Гізеля, архімандрита великої, святої, чудотворної Києво-Печерської лаври [писав, що] із Польщі все православне духовенство прислало щодо того свої листи, а преподобний архімандрит [відписав] до архієпископа чернігівського, а він до вас, великого государя нашого, до вашої царської пресвітлої величності посилає, зголошуючи такого людського наміра, й постанову, і замисли, що там учинити і як православ’я викоренити — і ті листи вам, великому государю нашому, вашій царській пресвітлій величності, будуть зголошені.

 

12. І про те вам, великому государю нашому, вашій царській пресвітлій величності, зголошуємо: коли від вашої царської пресвітлої величності посли, і посланники, чи посланці, і гінці у будь-яких справах їдуть справляти державні діла, то ті посланці, коли в наші міста прибувають, то, без огляду на міську старшину, самі по дворах козацьких стають і підводи, хоч би у сотника, і отамана, товариша військового, насильно беруть, а коли хто за своїм конем [...].

 


ДЕМ’ЯН МНОГОГРІШНИЙ

ГЛУХІВСЬКІ СТАТТІ,







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.205.96.39 (0.011 с.)