ТОП 10:

ВИРІШАЛЬНИЙ УКАЗ ПЕТРА I НА СТАТТІ ІВАНА СКОРОПАДСЬКОГО



Від 17 липня 1709 року

 

На 1-ше

Права та вольності і військові порядки, у статтях подані від тих, що були раніше, великих государів, царів усеросійських, від їхньої царської величності, колишнім гетьманам, а особливо ті, на яких гетьман Богдан Хмельницький із малоросійським народом приступив під великодержавну руку блаженної пам’яті великого государя царя Олексія Михайловича, самодержця всеросійського, великий государ, його царська величність, у своїй грамоті, за підписом своєї високої монаршої руки, уже зволив генерально підтвердити при постановленні його, пана гетьмана, у Глухові на гетьманський уряд[183], їх і тепер непорушно утримувати за своєю монаршою милістю обіцяє, а статті йому, гетьману, докладніші на утвердження того, відповідно колишнього, будуть дані потім, як тільки час допустить.

 

На 2-ге

Щоб наказним над малоросійським військом не бути під командою генералів великоросійських військ, тому збутися неможливо, бо спочатку вони завжди були безсуперечно під командою полкових воєвод великоросійських військ та генералів, а згаданим генералам міцно буде вказано від його царської величності, щоб козаків, окрім військового діла, ні на які свої приватні послуги ніяк не вживали, а воїнські діла управляли з поради та згоди із наказними, а коли генерали те чинитимуть супротивно указу його царської величності, то йому, пану гетьману, про те доносити його царській величності, за що ті переступники указів його царської величності приймуть жорстокий гнів.

 

На 3-тє

Немала частина артилерії, узятої в Батурині, віддана на прохання гетьмана пану гетьману, а решту гармат мають у пам’ять зміни батуринської, як такі, що вживані супроти військ його царської величності, відвезені до московського цейгауза, за звичаями цього світу, що все признається за здобич, що було в неприятельських руках хоч би 24 години.

 

На 4-те

Його величність укаже гармати із Гадяцького полку, узяті через ворожий наступ із неміцних міст, віддати по-давнішому, окрім тих міст, які виявились у зміні супроти його величності. А щодо містечка Котельви, то його віддано за докучним чолобиттям од тих жителів його царській величності, щоб їх через близькість та зручність до Охтирського полку було приділено у відання того полку, через те тепер уже неможливо відмінити того указу його царської величності.

 

На 5-те

Воєводам, які за давнім звичаєм перебувають в Україні, указом його царської пресвітлої величності підтверджено буде, щоб до людей малоросійського народу без указу ніяк інтересу не виявляли, і прав їхніх та вольностей не порушували, і в суди та розправи їхні не втручалися, а до кого із малоросійського народу буде якесь важливе діло, щодо того зі згоди тих міст полковників та старшини чинити розшук і справедливість за їхніми правами, окрім державних справ, як зміна чи інше. Із міст же, в які через неприятельський наступ уведені російські гарнізони, уже вони виведені, окрім Полтави, із якої гарнізона виводити неможливо, бо більша частина міст того полку була у бунті спільно із запорожцями, через це небезпечно його, як крайній городок, залишати без гарнізону, щоб ті ж таки бунтівники запорожці із своїми однодумцями не вчинили знову якогось збурення.

 

На 6-те

Про те[184] міцно буде учинено заказ, а коли такі образи від великоросійських військ надалі де трапляться, то щоб про те доносили ближньому стольнику Андрію Петровичу Ізмайлову, який буде призначений при пані гетьману для всіляких справ його царської величності. Коли ж те трапиться у Києві чи буде поблизу нього, то воєводі київському Дмитру Михайловичу Голіцину доносити, і про те за дізнанням чинитимуть справедливість.

 

На 7-ме

Щоб постоїв у козацьких дворах без крайньої потреби не було, про те потверджено буде указом великого государя. А що при тій статті до лиця великого государя висловлено, що вони служать за одну козацьку вольність, яка тим порушується, то того так писати не належало б, бо весь малоросійський народ достатньо мав милості царської величності і тепер має в утриманні всі привілеї, вольності та свободи їхні більше всіх інших народів, а над те все, яка оборона тепер через персональний провід і мужню зброю його царської величності учинена з побиттям неприятеля й розорителя Малоросійського краю, короля шведського, та змінника Мазепи, і вони від крайньої погибелі, і руїни, й уярмлення звільнені; так і в минулі часи від наступу польського, турського й татарського військами великоросійськими були завжди охоронені, і через те досить має причини весь малоросійський народ вірно служити його царській величності більше, як раніше[185].

 

На 8-ме

Через теперішній розор Малоросійського краю, милосердствуючи про нього, його царська величність указав нинішнього літа звільнити військо від військового походу, окрім хіба крайньої потреби і то певного числа для охорони цього краю на вимогу випадку.

 

На 9-те

Цей дозвіл[186] малоросійському народу дається за милістю царської величності, і про те певне визначення буде невдовзі учинене, як тому чинитися упорядженим чином, а поки те учиниться, тепер того вчинити неможливо, бо небезпечно, щоб бунтівники запорожці під якимось приводом у тих місцях знову не загніздилися і зібрання бунтівні не учинилися.

 

На 10-те

Щодо того завжди оборона була від його царської величності, щоб вірних підданих його царської величності малоросійського народу ніхто змінниками називати не осмілювався, бо хто тому переступу невинуватий, тому не належить за іншого таку докуку терпіти, і тепер оте указом його царської величності це буде міцно заказано.

 

На 11-те

Під теперішній час у потребі належить поставити охітні полки для прохарчування на стаціях у тих місцях, де не було великого розору, через що ті полки нині і від військового походу звільняються. А оскільки надалі потрібно учинити визначення приходам, як на заплату тим полкам, так і на інші витрати й потреби належні військові, через те потрібно, щоб пан гетьман прислав до його царської величності негайне звіщення, які при колишніх гетьманах, також і при останньому, який був, при зміннику Мазепі, покладені на малоросійський народ наклади й податки і з чого, які до військового скарбу та на інші потреби приходили з усіх полків прибутки, і по тому легко зможе його царська величність про все учинити визначення, щоб те було для задоволення всіх і без народного утяження.

 

На 12-те

Оскільки двори в Чернігові ломано для укріплення і безпеки Чернігівської фортеці, через те неможливо тих дворів для ліпшого й надалі стану тієї фортеці знову будувати, а відвести тим, у кого ті двори зламано, під будівництво в інших зручних місцях, [даючи] землі, скільки належить.

 

На 13-те

Як перед цим було визначено, так і тепер підтвердиться царської величності указом, щоб усі укази царської величності, належні для Малоросійського краю, посилалися тільки до одного гетьмана із Приказу Малої Росії і від міністрів його царської величності, яким ті діла є доручені, а не від когось іншого.

 

На 14-те

Давати за подорожніми підводи належить із Москви за підписом малоросійського судді, а поштові Ямського приказу, а з походу за підписом панів фельдмаршалів та міністрів посольських справ, також генералів, які мають головну команду, а із значних міст за воєводськими чи комендантськими руками.

 

Державний канцлер граф Головкін

Дано в Києві, 31 липня 1709 року.

 


[1] Йдеться про козацькі повстання 1637 — 1638 рр. на чолі із К. Скиданом та Я. Острянином.

[2] Козацькі полковники перед повстанням настановлялися здебільшого з поляків.

[3] Пан краківський — гетьман М. Потоцький, який був краківським воєводою.

[4] Як тільки з’явилися (латин.).

[5] З припіканням (латин.).

[6] Вишняк Федір Якубович (Вешняк) — чигиринський полковник.

[7] Мозера Лукіян (Мозира) — корсунський полковник.

[8] Воєвода брацлавський — Станіслав Лянцкоронський.

[9] Архібіскуп гнєзнинський — тобто папський примас: ним був Матвій Лубенський.

[10] Того ж часу (латин.).

[11] Подано як вище (латин.).

[12] Із Захаром Хмельницьким, родичем Богдана: чи племінником, чи братом у перших. Виконував дипломатичні доручення гетьмана.

[13] Мокрський Андрій Гонцель — єзуїт, польський поет, учитель Богдана Хмельницького у Львівському єзуїтському колегіумі. Через нього гетьман здійснював дипломатичні оборудки.

[14] Очевидячки, йдеться про «Декларацію ласки короля, його милості», даної на пункти прохання Запорозького війська від 8 серпня 1648 р.

[15] Після Корсунської битви Ярема Вишневецький фактично очолив кварцяне військо; у вересні 1648 року був обраний на тимчасового коронного гетьмана, але король того вибору не затвердив.

[16] Йдеться про Януша Тишкевича; замість нього київським воєводою призначено Адама Киселя, таки православного.

[17] Інструкцію було складено для посольства на чолі із корсунським полковником Максимом Нестеренком з метою утвердження Зборовського договору Варшавським сеймом (працював у грудні 1649 — січні 1650 рр.). Посольство прибуло 2 січня. Сейм підтвердив договір, але не вніс його до сеймової конституції; київському митрополиту не дали місця в сенаті; унія залишалася.

[18] Король Владислав IV намагався внормувати польсько-українські стосунки і в 1633 році видав «Статті для заспокоєння руського народу», що узаконювали православну церкву і повертали їй право на землеволодіння. Однак утиски не припинялися.

[19] Очевидячки, йдеться про листа польського короля Яна Казимира до Б. Хмельницького від 6 серпня 1649 року.

[20] Мармурове море.

[21] Через занесення (латин.).

[22] Компут — список.

[23] Животів — містечко на Поділлі.

[24] Провекти — прибутки

[25] Тобто йдеться про гетьманів узагалі.

[26] Визнає (латин.).

[27] Рота — присяга.

[28] Гладкий Матвій — полковник миргородський з квітня 1649 р.; розстріляний Б. Хмельницьким за непокору в 1652 році.

[29] Яків Пархоменко був спершу в Б. Хмельницького писарем, потім полковником чигиринським, згодом — черкаським (з 1654 р.), виконував дипломатичні доручення.

[30] Інакше писався: Громека-Бромецький.

[31] Яків Одинець часто виконував дипломатичні доручення Б. Хмельницького, зокрема в переговорах з поляками.

[32] Йдеться про миргородського полковника Матвія Гладкого та корсунського полковника Лукіяна Мозиру (Мозеру).

[33] Войнилович Габріель — польський полковник; Маховецький — можливо, Маховський; було їх кілька, найвідоміший полковник Себастіян Маховський.

[34] Коронний гетьман Мартин Калиновський; йдеться тут про битву під Батогом у 1652 році.

[35] Тут Б.Хмельницький Дипломатично лукавить: він ішов, охороняючи сина, який простував, щоб одружитись, у Молдову.

[36] Зацвіліховський Миколай — польський ротмістр.

[37] Йдеться про військові акції сандомирського хорунжого Стефана Чарнецького та полковника Себастіяна Маховського.

[38] Б. Хмельницький дипломатично приховує акта одруження свого сина Тимоша із господарівною Розандою.

[39] Тобто 1654 року.

[40] Самійло Богданович-Зарудний, був генеральним суддею, виконував дипломатичні доручення Б. Хмельницького; Павло Тетеря на цей час був переяславським полковником, згодом — гетьман.

[41] Очевидно, тут йдеться про потребу присутності козацьких послів на мирних переговорах між Московією та Польщею.

[42] Тобто меж Київської держави.

[43] Тор — містечко на Слобожанщині.

[44] Балабан Дионисій — київський митрополит з 1657 по 1663 рік.

[45] Ковалівський Іван — генеральний осавул за Б. Хмельницького та І. Виговського, управитель гетьманського двору, неодноразово виконував дипломатичні доручення до Польщі, Валахії, Семигороду та Швеції.

[46] Груша Іван — канцелярист Запорозького війська, виконував дипломатичні доручення Б. Хмельницького.

[47] Тобто Юрій Ракочій. Трансильванія та Семигород — різні назви одного князівства.

[48] Василь Дворецький був тоді наказним київським полковником; згодом довголітній повноправний київський полковник.

[49] Горамент — грамота, акт.

[50] Тобто молдавським та румунським.

[51] Рік народження невідомий, походив із шляхетського роду Київського воєводства (Переяслав), навчався в Києво-Могилянській колегії, член Львівського братства. До 1648 року — писар Гродського суду у Володимирі-Волинському, в 1649-му — писар Переяславського полку, із 1653 року — переяславський полковник. Був дипломатом, брав участь у численних переговорах, зокрема був у складі українського посольства до Москви у березні 1654 року. В 1657 — 1659 роках — генеральний писар, брав активну участь у Гадяцьких трансакціях 1658 року, хоча сам не був прихильником встановлення Великого князівства Руського. Згодом одвертий прихильник польської орієнтації, супротивник І.Виговського і винуватець смерті останнього. У 1663 — 1665 роках — гетьман Правобережної України під протекцією Польщі, брав участь у поході польського короля Яна Казимира на Лівобережжя в 1663 — 1664 роках, допоміг полякам придушити козацько-селянське повстання на Правобережжі. У 1665 р. після поразки під Брацлавом від козацького війська на чолі із В. Дрозденком зрікся гетьманства, захопив козацький скарб, клейноди, архів і виїхав до Польщі, де перейшов у римо-католицизм, став полоцьким стольником і старостою брацлавським, чигиринським та ніжинським. Пограбований єзуїтами, виїхав до Молдови, в Ясси, звідти до Андріанополя (Туреччина), де наприкінці 1670-го чи на початку 1671 року помер. Належить, як і І.Брюховецький, до найбільш деструктивних гетьманів стосовно Козацької держави, тільки з польського боку.

[52] На вагу (латин.).

[53] Належним авторитетом комісії (латин.).

[54] Кадуки — заборона на майно. Козаки і шляхта за участь у повстанні позбавлялися маєтностей, які передавалися іншим.

[55] Прийнятна (латин.).

[56] Святе (латин.).

[57] В давнішому статусі, гонором [короля] і приватним щастям заспокоєне (латин.).

[58] Перестерігається (латин.).

[59] Докоряти, налягами (латин.).

[60] Судові оказії (латин.).

[61] З вільним сповідуванням (латин.).

[62] Прирощеннях і магістратах (латин.).

[63] З усім добром (латин.).

[64] Дигнітарства — військові посади.

[65] В сучасному упорядкуванні (латин.).

[66] Неуніатської конфесії (латин.).

[67] Як закони (латин.).

[68] Тобто Корони Польської та Великого князівства Литовського.

[69] Оказія нобілітації (латин.).

[70] Негайно [мають] збирати докази на злочинних (латин.).

[71] Без апеляцій (латин.).

[72] Суціль (латин.).

[73] Назавжди (латин.).

[74] На привілеях та вольностях (латин.).

[75] Дозволена (латин.).

[76] За утвердженням (латин.).

[77] Доброї авторитетної комісії (латин.).

[78] Насправді польські комісари, хоч і були належно прийняті, почувалися вельми незатишно і навіть не були певні у своїй безпеці та й у щасливому прийнятті договору сумнівалися, бо І.Виговський і сам вагався. До підписання договору його штовхнула нетолерантна щодо нього й України позиція російського царату.

[79] Русь, руський в документі є синонімом поняття Україна, український.

[80] Закони — чернецтва.

[81] Тобто священики православної церкви, яка називалася тоді ще грецькою.

[82] Йдеться про уніатську церкву, яка цим актом була заборонена.

[83] Посесори — посідачі маєтку.

[84] Маються на увазі єзуїтські чи інші римо-католицькі школи.

[85] Мається на увазі протекція російського царя.

[86] Під винами інфамії — вина — судовий штраф, інфамія — вилучення, заборона, прокляття.

[87] Печатарі — урядники, що володіли печатками, властиво, канцлер і підканцлер.

[88] Підскарбій — урядовець, що відав казною.

[89] Рота — письмовий текст присяги.

[90] Задвірні відтиски — друковані постанови.

[91] Воєводство Руське — Галичина. Тут перечислюються українські землі, як ті, що входили у Велике князівство Руське, так і ті, що в нього не входили.

[92] Великий гетьман — Іван Виговський; польний запорозький — Данило Виговський; третій брат — Костянтин Виговський, полковник турівський; київський підкоморій — Юрій Немирич.

[93] Тобто в королівських маєтностях по всій Річі Посполитій.

[94] Інстигатор Великого Руського князівства — головний прокурор князівства.

[95] Хризмат — мирниця, посудина для зберігання святого мира.

[96] Тобто представників грецької католицької церкви — православних; католицький — це вселенський; отож в той час католицькою звалася і східна, і західна церкви.

[97] Йосипа Нелюбовича-Тукальського, майбутнього київського митрополита; тоді був архімандритом лещинським і пінським.

[98] Йдеться про майнові суперечки з тамтешніми шляхтичами Й. Нелюбовича-Тукальського. Дещо ширше про це див. у нашому виданні лист П. Камінського.

[99] Єпископ перемишлянський — Антон Винницький (? — 1679), був перемишлянським єпископом із 1650 до 1663 року.

[100] Гізанія — слово неясне.

[101] Люстратори — доглядачі, ревізори.

[102] Тобто маєтностей за ленною системою, коли вони надаються з умовою виконання певних обов’язків, грошових чи військових.

[103] Остафій Виговський брав у тодішніх подіях активну участь.

[104] Тобто Юрія Немирича.

[105] Отець Гунашевський Михайло — київський протопоп; брав активну участь у складанні Гадяцьких пактів.

[106] Верещака Прокіп — шляхтич Овруцького повіту, близький прихильник Івана Виговського; входив до числа українських послів на сейм для затвердження Гадяцьких пактів від Чернігівського воєводства; загинув разом із Ю. Немиричем.

[107] Гуляницький Григорій — М. Грушевський називає його ніжинським полковником, інші дані (напис на звісному портреті) — полковником був Іван Гуляницький, один із найближчих прибічників І. Виговського.

[108] Тут згадуються українські шляхтичі, прихильники І. Виговського. О. Чаплич належав до звісного роду антитринітаріїв.

[109] Трубецькой Олексій Микитович — російський князь, боярин та казанський намісник; очолював на той час російське військо в Україні.

[110] Народився 1641 року, молодший син Богдана Хмельницького. Вчився в Києво-Могилянській колегії. Волею батька намічений на гетьмана і обраний ним козацькою радою в Чигирині 27 серпня 1657 р., але через молодість відмовився від влади. Повторно його обрано, супротилежна до І. Виговського, на козацькій раді в Германівці (Київщина) 11 вересня 1659 р., як кандидата російської орієнтації. 17 жовтня 1659 р. уклав з Московією Переяславські статті, які обмежували суверенні права України. Після московсько-польської війни 1660 р. Ю. Хмельницький уклав 27 жовтня 1659 р. Слободищенського трактата із Польщею, яким розірвав договір із Москвою і входив у союз із Польщею на автономних правах. У 1663 р. відмовився від гетьманства й постригся в ченці під іменем Гедеона. У 1664 р. поляки звинуватили гетьмана у зраді й ув’язнили в Марієнбурзькій фортеці, де він пробув до 1667 року. Після того жив в Уманському монастирі; тут його захопили в полон татари (1670, інші дані — 1673 року) й відіслали до Константинополя, де він був ув’язнений у Едичкульській в’язниці; пізніше звільнений і став архімандритом одного із грецьких монастирів. Туреччина використала його в своїх експансійних цілях щодо України й поставила князем Малої Росії-України і вождем війська Запорозького; столицю мав у Немирові. Після Бахчисарайського миру між Московією, Туреччиною та Кримом у 1681 р. Ю.Хмельницького позбавлено гетьманства, але знову став гетьманом від турецького боку у 1685 році. Проте того ж року був страчений у Кам ’янці-Подільському. Юрій Хмельницький належить до деструктивних щодо Козацької держави гетьманів і значною мірою спричинився до тодішньої руїни.

[111] В Переяславі домовленості були усні, письмові статті постановлено в Москві, у березні 1654 року (див. їх у нашому виданні).

[112] Тут маємо реакцію на сепаратистське спілкування й листування із царем українських заколотників М. Пушкаря та Я. Барабаша.

[113] Оскільки в Києві була російська залога, то росіяни не визнавали там козацької влади; щодо Старого Бихова точилися давні суперечки ще за І.Золотаренка, під яку юрисдикцію має належати: козацьку чи московську.

[114] Тут маємо реакцію на Віленські переговори Московії та Польщі в 1656 році, куди козацьких послів не допустили.

[115] Юксар — екзарх.

[116] Законним — тобто чернечим.

[117] Тобто до залежності від московського патріарха, чого домагалися росіяни.

[118] Народивсь у 1623 році. Очевидно, навчався в Києво-Могилянській колегії. Як козак Чигиринської сотні, був старшим слугою Б. Хмельницького, виконував дипломатичні доручення. Як свідчить Г. Дорошенко, не був «природний русин», але якої національності — невідомо. Після смерті Б. Хмельницького подався на Запорожжя (1659), згодом, у 1661 — 1663 роках, став там кошовим отаманом. У 1663 р. на Чорній раді під Ніжином, підтриманий черню, запорожцями та Московією, обраний гетьманом Лівобережної України й уклав Батуринські статті. У 1665 р. їздив до Москви, де дістав боярське звання, натомість значно поступившись правами й вольностями України: дозволив ввести в Україну російське окупаційне військо з воєводами та російськими залогами по містах. У зв ’язку із всенародним обуренням щодо того і під впливом Андрусівського договору 1667 р. підняв антимосковське повстання, але здобути авторитет у масах козацтва не зміг і був 7 червня 1668 р. забитий козаками в с. Будищах біля Опішні. Є дані, що І. Брюховецький залишив після себе сім великих фоліантів із віршами, прозою на давньоукраїнській, польській та латинській мовах. За свідченням правнука гетьмана, М. Чайковського, «то була дивна мозаїка оповідань, сентенцій, суджень, рецептів, правил, повних гострих дотепів». Доля цих рукописів нині невідома. Принаймні вони ще існували в першій половині XIX ст. Як державний діяч, належав до найбільш деструктивних щодо Козацької держави гетьманів.

[119] Мефодій (Методій) — Максим Филимонович, ідеолог І. Брюховецького, визначався крайніми проросійськими поглядами, закінчив життя в російському засланні.

[120] Тобто правобережних козаків на чолі із П. Тетерею; росіяни в той час називали українців черкасами.

[121] Російське написання; треба Маркович; далі також ідуть прізвища козаків, перекручені на російський лад.

[122] Стефан Потребич-Гречаний.

[123] Той-таки Потребич-Гречаний.

[124] Симеон Адамович — російський конфідент в Україні й доноситель, ворог Козацької держави.

[125] Це Роман Ракушка-Романовський, якому приписують авторство літопису Самовидця; далі він зветься дозорцем військового скарбу, тобто був підскарбієм.

[126] Тобто «упоминки», які польські королі мали виплачувати за ненапад кримським ханам.

[127] Тобто заложників.

[128] Стахурський — польський генерал-майор, комендант польської залоги в Білій Церкві. Ця залога дуже наприкрилася козакам і місцевому населенню. Тут було близько трьох тисяч поляків.

[129] Митрополит мав титул: київський та галицький, за назвами двох князівських столиць.

[130] Тобто потрапив у залежність до різних володарів.

[131] Йдеться про те, щоб православні українці, перебуваючи під різними володарями, заживали вольностей і корилися одному митрополитові. Далі подається етнічне омеження українського народу, незалежно від державних кордонів.

[132] Роки народження і смерті невідомі. Родом із м. Коропа, син посполитого. В козацькому війську почав служити ще за Б. Хмельницького. В 1665 — 1669 роках — чернігівський полковник. Негативно ставився до Андрусівського договору 1667 року, брав участь у антиросійському повстанні І. Брюховецького в 1668 р., тоді ж приєднався до П. Дорошенка й був поставлений ним наказним гетьманом на Лівобережжі. В м. Новгороді-Сіверському 1668 р. проголошений «гетьманом сіверським» і від ’єднався від П. Дорошенка, вдавшись під російську протекцію. У 1669 р. у Глухові обраний гетьманом Лівобережної України, уклав з російським царем Глухівські статті. Твердо обстоював права та вольності козаків, згодом почав вести таємні переговори з П. Дорошенком. Як людина деспотична й важкого норову, викликав невдоволення серед старшини, яка 13 березня 1672 року зробила державного перевороти: Д. Многогрішного заарештували й видали Москві, де його було засуджено до страти, але її замінили довічним ув ’язненням у Сибіру, проте 1688 р. його було звільнено і записано у «боярські діти», після чого він перебував на військовій службі в м. Селенчинську у Забайкаллі. 1696 року постригся у ченці. Із ним разом були заслані брат Василь та небіж Михайло. Дем ’ян Многогрішний належить до складних постатей української історії. Безсумнівний патріот рідної землі, став через амбіції відступником від ідеї єдності України обох боків Дніпра і завівся в своїй сподіванці на московську протекцію.

[133] Ніжинським полковником був О. Золотаренко, а стародубським — Петро Рославченко.

[134] Тобто Ю. Хмельницький. П. Тетеря, І. Брюховецький, П, Дорошенко. Цікаво, що, як свідчить подальший текст, І. Виговський з цього числа виключався.

[135] Такого в пунктах Б. Хмельницького не було; нема такого і у сфальшованих пунктах Б. Хмельницького, надрукованих після постановлення у гетьмани Ю. Хмельницького, зате є в нових статтях Юрія Хмельницького (стаття 5, див. наше видання).

[136] Наряд — лад, система управління, порядок.

[137] Після цього в оригіналі бракує одного чи двох аркушів, а саме: пунктів 7, 8 і 9, також початку пункту 10.

[138] За Андрусівським договором 1667 року.

[139] В російському відписі: «сперва»; можливо, переписувач не зрозумів українського слова «справа».

[140] Володимир Великий не був предком російського царя Олексія Михайловича, бо той належав не до Рюриковичів, а до Романових, династії, яка почала царювати з 1613 року й походила з боярського роду, відомого з XIV століття. Маємо тут відгук російської монархічної доктрини, що російські царі були спадкоємцями київського трону.

[141] Отчиною Олексія Михайловича Київ не міг бути, бо батько його Михайло Федорович Києвом не володів, як ніхто з його роду, — маємо тут догідливе прилизування до царя.

[142] За Б. Хмельницького воєводи були допущені тільки в Київ.

[143] Самотріть — сам і ще двоє.

[144] Б. Хмельницькому надавалося право міжнародних зносин — див. статті із російським царем від 13 березня 1654 року, стаття 14.

[145] Тобто взяті під час повстання І. Брюховецького й відведені П. Дорошенком у Чигирин (див. статтю 21).

[146] Тобто при постановленні Андрусівського договору.

[147] Полуботок Леонтій — полковий суддя, потім чернігівський наказний полковник, полковник переяславський, генеральний осавул. Батько знаменитого П. Полуботка. Єремієв Єремія — Яременко Ярема, батуринський сотник.

[148] Будники — лісові промисловці, випалювали ліси й виготовляли смолу, поташ, вугілля; називалися будниками й селяни, приписані до селітряних гут. Назва — від буди, лісової хатини. Разом із винокурнями й іншими непривілейованими належали до так званих дейнеків.

[149] Цією статтею в Україні запроваджувалася так звана компанійська служба, що виконувала поліцейські функції.

[150] В Росії в 1652 році були заборонені приватні кабаки, залишено тільки казенний продаж горілки. Нагляд за кабаками («кружечными домами») здійснював приказ Великого палацу й приказ Великої казни.

[151] Перед цим російський уряд вів активне листування із П. Дорошенком і той погоджувався пристати під російську протекцію, але умови, які ставив, суперечили політиці царського уряду в Україні, і погодження не відбулося.

[152] В Источниках ці статті придано до Конотопських 1672 року. У Собрании — на цьому ж місці, що правильно, бо подавали чолобиття міщани таки 1669 року.

[153] Ніжин спалив Г. Ромодановський на початку вересня 1667 року, йдучи проти І. Брюховецького.

[154] Чепа — прив’язь, ланцюг, прикутий до стіни чи підлоги.

[155] Маються на увазі козаки з Правобережжя, котрі взяли свого часу бік І. Брюховецького, а потім перейшли на Лівобережжя.

[156] Див. приміт.: пункт незгод між І. Брюховецьким та єпископом Методієм. Ще перед Ніжинською радою Методій узяв у І. Брюховецького зобов’язання, що прибутки збиратимуться не в гетьманську, а в царську казну: гетьман того зобов’язання не виконав.

[157] Струг — байдак, одномачтове річкове судно.

[158] Плевосіятель — поширювач псевдовчення, шкідливих правил і лихих наклепів.

[159] Яків Лизогуб згодом перейшов на Лівобережжя, був чернігівським полковником, інколи виконував функції наказного гетьмана.

[160] Суддя Яків Петров — можливо, це Ярема Петрановський, генеральний суддя у П. Дорошенка, зрештою його зрадив.

[161] Ніс перед тим був полковником.

[162] Тобто сердюцькі полки, що були гетьманською гвардією, — козаки в них служили за наймом, — аналогічні компанійським полкам на Лівобережжі.

[163] Рік народження невідомий. Родом, очевидно, з Нового Санжарова на Полтавщині, бо там жили його родині, чи з Полтави. Родичався із полтавським полковником Ф. Жученком, І. Іскрою та генеральним писарем В. Кочубеєм; є гадка, що він — син четвертої дочки Ф. Жученка, сестри жінок І. Іскри та В. Кочубея; інша версія: дружина Петрика — Жученкова онука. Батько його бідний. Петрик рано осиротів, жив у школі, потім, очевидячки, навчався в Київській колегії, бо одержав достатню освіту, щоб стати старшим канцеляристом у Генеральній канцелярії. У 1691 р. гетьман L Мазепа послав його до Ф. Жученка з монаршою платнею. По тому Петрик подався на Запорозьку Січ, де був поставлений січовим писарем. 23 квітня 1692 року у супроводі 60 козаків рушив до Казикермену, де 26 травня постановив Вічний мир між Україною та Кримом, що оголошував Україну «видільною» (незалежною) державою, яка мала зватися Малоросійським князівством й бути вільною. Тим Петрик оголосив антиросійське повстання, видавши в липні 1692 р. свої універсали, з Казикермена їде до Перекопу, а в липні проголошується гетьманом України. Але підняти національно-визвольного повстання Петрик не зумів, козаків при собі мав небагато (бл. 500) і міг вести тільки локальні дії. Осаджену Новобогородицьку фортецю взяти йому не пощастило, з орільських сотень йому піддалося два міста: Китайгород та Царичанка. Повторну акцію Петрик здійснив у січні 1693 р., пішовши на землі Полтавського полку з татарами; ходив у походи ще 1694 і 1696 р., але успіху не мав. Називався тоді вже гетьманом Ханської України. Після 1696 р. ім’я Петрика з історичних документів зникає. Існує версія, що його вбили, і друга, що дожив до 1712 р. Незважаючи на неуспіх, Петрик є одним із цікавих поборників незалежності Козацької держави.

[164] Йдеться про міста Слобідської України, значною мірою заселені правобережцями, що тікали від руїни рідних місць; зараз же вони мали повернутися.

[165] Тобто Правобережна Україна козацької юрисдикції.

[166] Шляхи на Слобожанщині, якими татари ходили походами на Московщину.

[167] Рік народження невідомий. Вважається, що родом із Полтавщини. Був кошовим Запорозької Січі. Спершу діяв в опозиції до І. Мазепи, коли той провадив проросійську політику, а в березні 1709 року підтримав його повстання, привівши 8 тисяч запорожців. Уклав угоду із королем Карлом XII. Після поразки під Полтавою допоміг шведському королю (та й І. Мазепі із рештками козацького війська) переправитися через Дніпро біля Переволочної. Сам також пішов на еміграцію, підтримував П. Орлика, брав участь у поході останнього на Правобережжя в 1711 році. У 1712 році відійшов від Орлика, заклавши Січ під Олешнею під протекцією кримського хана. Помер 1733 року. Костянтин Гордієнко — одна із найславетніших постатей в історії українського козацтва та Запорозької Січі.

[168] Арцекс — володар.

[169] Московитяни, почавши війну проти шведів у коаліції з Польщею (за Августа II), Данією та Саксонією в 1700 році, тим порушили мирного договору 1658 року між Швецією та Московією.

[170] Отже, не протекція, не підданство, а тільки оборона утисненого народу супроти його гнобителя, тимчасовий військовий союз.

[171] Це було в червні 1708 року. Головчий — містечко в Білорусії; далі називаються населені пункти таки в Білорусії, де були військові змагання московитян із шведами.

[172] Тобто в гетьманську Україну — Гетьманщину.

[173] Саме тут з’єднався із шведським військом І. Мазепа.

[174] Це сталося біля села Лісного: росіяни цю битву вважають своєю перемогою, бо не допустили до шведів бойових припасів.

[175] Тобто генерал Левенгаупт зумів з’єднатися із головними силами шведів.

[176] Інгрія (Іжорська земля, Інгерманландія) — край по берегах Неви та побережжі Фінської затоки.

[177] 19 листопада 1700 року під Нарвою російські війська були розгромлені.

[178] Йдеться про Столбовський договір 1617 року, за яким Інгрія була цілком відступлена Швеції.

[179] Йдеться про місію Бориса Петровича Шереметьєва (1652 — 1719), пізнішого російського фельдмаршала, на Мальту і в Рим (1698), де той мав розмови з папою щодо унії, але до цього так і не дійшло.

[180] Йдеться про прихильність Петра І до іноземців, також про О. Меншикова, який вийшов із простого стану.

[181] При постановленні польським королем С. Лещинського у 1704 році.

[182] На Красній площі та в інших місцях у Москві справді було встановлено знаряддя для публічних покарань та катувань.

[183] І. Скоропадський був поставлений гетьманом 6 листопада 1708 року; тоді ж видано царську грамоту, але статей не постановлено. Статті І. Скоропадського мають назву Решетилівських (вони вміщені в томі IV нашого видання); тут подається безпосередня реакція на них царя, що свідчить про посилення гніту над Україною; постановлені ж будуть з видачею поствердної грамоти тільки в 1710 році.

[184] Йдеться про насилля російського війська в Україні.

[185] Маємо тут виправдання за посилення гніту над Україною.

[186] Йдеться про Запорозьку Січ, знищену російським військом.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.228.10.17 (0.04 с.)